Виклад основного матеріалу дослідження

У працях персоніфікованого напряму Бориса Мітюрова простежується система висвітлення педагогічної спадщини відомих педагогів, яка, переважно, має такі складові: характеристика історичного періоду, у якому жив і працював педагог; розкриття змісту і стану розвитку освіти у відповідні періоди; характеристика педагогічних поглядів (провідні дидактичні принципи, мета, завдання і засоби виховання, підготовка вчителя й основні вимоги до нього); визначення ролі, місця і значення внеску спадщини відомого педагога в розвиток педагогічної науки.

Саме з таких позицій Борисом Никифоровичем схарактеризовані персоналії Яна Амоса Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, К. Ушинського, О. Духновича, І. Франка, Н. Крупської, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін. До цієї групи відносимо такі праці: «Я. А. Коменський» (1970) [29], «Педагогічна діяльність і погляди Й.Г. Песталоцці», «Педагогічні теорії Д. Локка і Д. Беллерса», «Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо» (1973) [3], «Першодрукар Іван Федоров» (1974), «Фребель Фрідріх Вільгельм Август» (1974), «Педагогічні погляди І. Франка» (1961), «Іван Франко про школу та освіту» (1999) [19], «К. Д. Ушинський про вимоги до вчителя» (1959) [20], «Педагогические идеи К. Д. Ушинского на Украине» (1973), «Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського» (1974), «К. Д. Ушинський — син України» (2003) [21], «Духнович Александр Васильевич» (1960) [5], «Н. К. Крупская о роли матери в воспитании детей» (1989), «Н. К. Крупская о воспитании детей в семье» (1989), «А. С. Макаренко про трудове виховання» (1963) [23], «Использование идей А. С. Макаренко о трудовом воспитании в условиях современной семьи» (1978), «А. С. Макаренко о диалектичности педагогического процесса» (1985), «А. С. Макаренко о значении авторитета» (1988) та ін., «В. О. Сухомлинський про радість, як важливий стимул навчальної діяльності учнів» (1988) [25], «В. О. Сухомлинський про «Школу радості» (1988) [24] та ін.

У цій групі виокремлюємо також праці педагога, присвячені діяльності визначних просвітителів того часу, вчителів братських шкіл, а саме: І. Борецького, І. Вишенського, І. Гизеля, І. Горбацького, С. Зизанія, І.Краковського, С. Полоцького, К. Ставровецького, К. Туровського, С. Яворського та ін. Це такі статті: «Борецкий И.М.» (1960) [10], «Кирилл Туровский» (1960), «Элассонский Арсений» (1960) [9], «Зизаний Лаврентий» (1965) [6], «Зизаний Стефан» (1965) [7], «Франко И.Я.» (1968) [8], «Симеон Полоцкий — выдающийся просветитель ХУІІ в.» (1971) [15], «Смелое слово Кирилла Транквилиона» (1991) та ін.

Особливою заслугою Бориса Мітюрова вважаємо вивчення впливу досвіду роботи шкіл України і Білорусії на формування педагогічних поглядів Я. А. Коменського у статті «Ян Амос Коменский и Симеон Полоцкий» (1964) та у книзі «Педагогічні ідеї Яна Амоса Коменського на Україні» (1971) [26].

У докторській дисертації Бориса Мітюрова «Развитие школы и педагогической мысли на Украине и Белоруссии (ХУІ-ХУІІ вв.)» (1970) чотири розділи присвячені персоналіям: Івану Вишенському, І. М. Борецькому, Кирилу Транквіліону Ставровецькому, Симеону Полоцькому [16]. Борис Никифорович детально проаналізував погляди вчителів братських шкіл ХУІ-ХУІІ ст. на роль виховання, навчання, умов життя дитини у її становленні, довів, що вчителі братських шкіл ХУІ-ХУІІ ст., були великими ученими свого часу, а їх спадщина заслуговує на те, щоб її вивчали в курсі історії вітчизняної педагогіки, а не залишали в тіні, як це було до 70-х рр. ХХ ст. [16].

Борис Никифорович Мітюров систематично досліджував діяльність та педагогічні погляди видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського та їхнє значення для розбудови національної системи освіти, розкрив суспільно-політичну, просвітницьку й релігійну діяльність педагога. Здійснивши аналіз праць вченого, ми віднайшли тринадцять надрукованих праць Бориса Никифоровича різними мовами (українською, російською, білоруською, чеською) про діяльність і творчу спадщину Яна Амоса Коменського. Перша праця — «Ян Амос Коменський і Полоцький» була надрукована у Празі ще у 1964 р.; остання — «Ян Амос Коменский и Украина» у 2004 в Москві. Необхідно зазначити, що у всіх публікаціях Б. Мітюров не лише висвітлював життя, діяльність, педагогічні погляди Яна Амоса Коменського, але й (що є особливо цінним) вивчав вплив досвіду братських шкіл України і Білорусії на формування педагогічного вчення чеського педагога, з’ясовував роль його ідей у розвитку школи і педагогічної думки України.

Упродовж сорока років Борис Никифорович послідовно вивчав погляди і педагогічну систему Яна Амоса Коменського, віднаходив нові й маловідомі факти з його життя, інтерпретував відомі і невідомі ідеї чеського педагога. Учений популяризував і ранні, і відомі, і останні, практично невідомі праці Я. А. Коменського: «Спірні питання, зібрані в саду філософії» (1613), «Новий органон» (1620), «Скарги пригноблених бідняків до неба» (1614), «Велика дидактика» (1632), «Відкриті двері до мов і всіх наук» (1633), «Шлях світла» (1641), «Світло в темряві» (1657) «Видимий світ у малюнках» (1658), «Загальні поради про виправлення справ людських» (1666), «Ангел світу» (1667), «Єдине необхідне» (1668), «Продовження братнього заповіту» (1669) [3, 31].

Вагомими науковими розвідками є праці Б. Мітюрова, присвячені персоналіям Олександра Духновича, Юрія Федьковича, Осипа Маковея, Степана Ковальова, які відіграли значну роль у боротьбі за народну освіту на західноукраїнських землях в період панування Австро-Угорської монархії [1].

За свідченнями доньки педагога, Борис Никифорович часто говорив, що він «захворів» К. Ушинським; «не вилазив» з архівів, вивчаючи спадщину видатного українського педагога [4]. Результатом такого занурення у педагогічну спадщину Костянтина Дмитровича Ушинського стала низка публікацій Б. Мітюрова: «К. Д. Ушинський про вимоги до вчителя» (1959) [20], «Погляди К. Д. Ушинського на формування людської особистості» (1974), «Мыслитель, педагог, воспитатель (к 110-летию со дня смерти К. Д. Ушинского)» (1971), «Етнопедагогічні основи виховної системи К.Д. Ушинського» (1973), «Влияние педагогических идей К. Д. Ушинского на развитие школы на Украине» (1974), «Рідне слово і народне виховання в педагогічній спадщині К. Д. Ушинського» (1997), «Світлий промінь у царстві тьми» (1998), «Ушинський про вимоги до вчителя» (1999), «К. Ушинський — син України» (2003) [21] та ін.

Здійснений нами аналіз 14-ти праць Бориса Мітюрова про К. Д. Ушинського дає змогу стверджувати, що вченим узагальнено внесок К. Ушинського в розвиток освіти й педагогічної думки. Так, найзначнішим і найсуттєвішим внеском К. Д. Ушинського в освіту Борис Мітюров вважав підхід до педагогіки як антропологічної науки, обґрунтування її психологічних засад. Особлива роль належить К. Ушинському у визначенні мети виховання педагог як розвитку моральних, фізичних і розумових сил людини, формування її характеру на гуманістичних ідеалах християнства. Важливою заслугою Костянтина Дмитровича Борис Мітюров вважав формулювання ідеї народності в педагогіці, визначення її основною складовою системи виховання. Наголошуючи, що основою народності є мова, вчений розробив єдину систему побудови навчання і виховання рідною мовою і наполягав у запровадженні в педагогічній практиці рідномовної початкової освіти. Костянтин Ушинський також обстоював думку про те, що загальна освіта повинна бути пронизана ідеями гуманності й патріотизму.

Однією з головних персоналій в дослідженнях Бориса Мітюрова є Іван Франко. Значний внесок Бориса Мітюрова у цілісне вивчення спадщини Івана Франка підтверджує перелік праць Бориса Никифоровича про відомого просвітителя: «Педагогічні погляди І. Я. Франка» (1961) [27]; «Стан народної освіти, школи і педагогічної думки на західноукраїнських землях в період панування Австро-Угорської монархії» (1965) [1]; «Учитель Івана Франка» (1965), «І.Я. Франко» (1966) [8], «Передова російська педагогіка та І.Я. Франко (1966), «Іван Франко про школу та освіту» (1999) та ін. [19].

Цінним внеском у вітчизняну історико-педагогічну науку вважаємо праці Бориса Никифоровича, присвячені освітньо-педагогічній діяльності Надії Костянтинівни Крупської Якщо проаналізувати її спадщину без ідеологічного контексту, стає очевидною значна роль Надії Костянтинівни у становлення вітчизняної освіти й педагогічної науки. У ряді праць: «Видатний педагог-марксист (до 100-річчя з дня народження Н.К. Крупської)» (1969) [17], «Життя, віддане людям (до 100-річчя з дня народження Н. К. Крупської)» (1969) [18], «Н. К. Крупская о воспитании детей в семье» (1989), «Н. К. Крупская о роли матери в воспитании детей» (1989) та ін. Борис Мітюров розкрив й схарактеризував основні педагогічні ідеї відомого радянського ідеолога освіти.

Ще однією персоналією, творчість якої ґрунтовно вивчав Б. Мітюров, є Антон Семенович Макаренко — видатний вітчизняний педагог. За роки освітньої й науково-практичної діяльності Борис Мітюров написав ряд праць, присвячених спадщині А. Макаренка, а саме: «А. С. Макаренко про трудове виховання» (1963) [23], «А. С. Макаренко про виробниче навчання як вищу форму трудового виховання» (1963) [22], «Современность и С. Макаренко» (1964) [13], «А. С. Макаренко о диалектичности педагогического процесса» (1985) [11], «А. С. Макаренко о значении авторитета в семейном воспитании» (1988), «А. С. Макаренко о значении авторитета» (1988) [12] та ін. Глибоке вивчення педагогічної спадщини А. Макаренка, здійснене Борисом Мітюровим, свідчить, що творче використання плідних ідей радянського педагога може принести велику користь для вдосконалення навчально-виховного процесу сучасної української школи.

Ще одним педагогом, який захоплював своїми поглядами і привернув увагу Б. Мітюрова, був Василь Олександрович Сухомлинський. Борис Никифорович здійснив вагомий внесок у пропагування спадщини Сухомлинського: вчений був автором ряду праць про педагогічну систему випадного педагога, виступав рецензентом праць павлиського директора. Так, Борис Мітюров у 1972 р. в журналі «Радянська школа» написав рецензію на працю В. Сухомлинського «Методика виховання колективу» [28]. Борис Никифорович один з перших радянських вчених здійснив глибокий і усесторонній аналіз праці Василя Сухомлинського (книга «Методика виховання колективу» була випущена у 1971 р. після смерті автора, а вже у квітні 1972 р. вийшла рецензія на книгу Бориса Никифоровича), проаналізував всі чотири розділи книги: «Шкільний колектив. Принципи його виховання», «Ідейно-громадянська основа колективу», «Формування виховного впливу колективу на особистість», «Особа вчителя, педагогічний колектив і колектив вихованців», намітив перспективи використання книги у практичній діяльності вчителя [28]. А до 70-ї річниці від дня народження В. Сухомлинського, у 1988 р. науковцем було написано три статті: «Школа — дом радостного учения и труда» (1988) [14], «В. О. Сухомлинський про «Школу радості» (1988) [24]; «В. О. Сухомлинський про радість як важливий стимул навчальної діяльності учнів» (1988) [25].

Аналіз лише тільки назв праць ученого дає підстави вважати, що проблема «школи радості» була важливою для Бориса Мітюрова. У своїх публікаціях він довів, що це була цілісна система навчання дітей шестирічного віку, за якої вчителі враховували такі особливості дитячого мислення, як-от: образність, пластичність, емоційну збудливість думки.

Таким чином, здійснений аналіз дає змогу зробити висновок, що персоніфіковані дослідження Бориса Никифоровича Мітюрова є зразком наукового підходу до вивчення спадщини видатних педагогів. Його досвід є актуальним і корисним для сучасних дослідників педагогічних персоналій у вітчизняній історико-педагогічній науці.