Зачарована Чембало їсть бюджетні кошти та не повнішає

В матеріалі йдеться про ситуацію на одному з об'єктів Національного заповідника Херсонес Таврійський — давній фортеці м. Балаклави — «Чембало» (ДОДАТОК Б). Ситуація розглядається під кутом зору проблеми зловживання бюджетними коштами, спрямованими Міністерством освіти та науки на реставраційні роботи, підрядником робіт — Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Строй».

Висвітлена ситуація володіла новизною, оскільки всі журналістські матеріали, що стосувалися Чембало та до цього видавалися в ефір, розглядали позитивну ситуацію на об'єкті: репортажі про початок реконструкції, про мальовничість Балаклави для туристів, яких приваблює не лише природа, а й наявність як куточку давнини, такої як Чембало та інше.

Ситуація локальна, але сходить до значущої для суспільства проблеми — шахрайства. Автор не звинувачує нікого відверто, втім, його позиція стає зрозумілою завдяки яскраво вираженій в тексті авторській позиції через використані ним мовні й стилістичні засоби. За полемічною гостротою тип тексту схожий на сатиричний коментарій. Присутній сатиричний відтінок викриває цільову установку журналіста — висміяти, що демонструє його недовірливість до виступів певних осіб, з якими довелося зустрічатися і спілкуватися. Образний ряд дуже насичений. Методи демонстрації образного ряду різноманітні: словесна інкрустація, цитування й переосмислення (використано фрагмент із відомого кінематографічного твору, що викликає певні асоціації) тощо. Нормативний ряд представлений скупо. Щодо фактологічного ряду — тут ще гірше. Майже усі свої припущення журналіст робить на основі теоретичного аналізу ситуації та процесів, що їй передували. Єдиним обґрунтованим фактом є лише результати власних спостережень автора, згідно яким на об'єкті не має всього того, про що йдеться в документі (акті виконаних робіт). Все інше — лише гіпотези, які автор не обґрунтовує фактами. Так, наприклад, автор робить висновок, що складу, де мусить переховуватися майно, скоріше за все не має. Це його власний умовивід, зроблений після того, як йому не вдалося домовитися про зустріч з людиною, яка мала додати зворотнє, а також на основі емоцій, що були викликані явною брехнею співбесідника з певних питань. Можливо, це авторське припущення є вірним, втім жодним чином не додане фактуально. Те ж стосується опосередкованого звинувачення суб'єкту, дії якого досліджувалися, в привласненні коштів. Наведений автором приклад дворічної давнини свідчить лише про те, що мала місце підозра суб'єкта в шахрайстві, але справа була прокуратурою закрита, тобто, підозріння автоматично були зняті. Конкретних фактів, яки б свідчили про злочин, скоєний керівником ТОВ «Стандарт Строй» тоді, або зараз не було знайдено журналістом. Те, що журналіст наводить в тексті свідчення колишніх колег суб'єкту дослідження додає лише те, що той був спроможній на такі дії, але в для повноти аргументації на користь авторської гіпотези цього замало. Тож автор трохи втонув в оцінках, слабко їх аргументуючи. В світі сказаного можна говорити про те, що журналістом було порушено статтю 1 Кодексу професійної етики українського журналіста це, за бажанням людини, честі й гідності якої було завдано шкоди, могло бути приводом для подання нею позову до суду. Єдине, що могло б виправдати автора матеріалу в цьому випадку — це Стаття 47−1 Закону України «Про інформацію», згідно якої «Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень» [10].

Як і в першому матеріалі негативним елементом є відсутність коментарю спеціаліста права.

Новизна ситуації, важливість її для аудиторії, додане автором небажання певних осіб розповсюджувати інформацію, присутність коментарю другої сторони — все ці необхідні ознаки розслідування присутні. Втім, наявною є відсутність не менше важливих: повноти фактологічного ряду (завдяки чому стала не можливою повноцінна демонстрація аргументів), дотриманості пропорцій між фактологічним та оціночним рядом, смислової цілісності. Останнє, в свою чергу, спричинило незавершеність всього тексту. І хоча логіка у викладенні присутня, кінцівка тексту виявляється штучною. Через це виявляється розмитим журналістський образ.

Ідея містить опосередковане звернення журналіста до міністерських чиновників, як єдино можливий в даній ситуації шлях подолання проблеми із зовні, оскільки на регіональному рівні це замкнуте коло, яким блукав і сам автор. До речі, таке запрошення автора міністрам варто було озвучити під час його бесіди щодо наступного фінансування та висвітлити питання і відповідь в матеріалі.

До побудови тексту застосовано драматургічний підхід Оперативним матеріал назвати не можна, оскільки він вийшов через пів року після того, як було завершено етап реконструкції на об'єкті.

Пошук фактів треба продовжувати, оскільки представлений матеріал не можна назвати журналістським розслідуванням в класичному його розумінні. Перешкодами на шляху подальшого розслідування став тиск з боку невідомих авторові осіб. Попередження були передані через юриста, запрошеного після випуску матеріалу для співпраці над наступним сюжетом.