Полеміка як складова журналістських текстів

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Полеміка як складова журналістських текстів (реферат, курсова, диплом, контрольна)

ЗМІСТ.

ВСТУП РОЗДІЛ І. ОСНОВІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЛЕМІКУ

1.1 ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ ПОЛЕМІКИ, ПОЛЕМІЧНІ ПРИЙОМИ

1.2 ОСОБЛИВОСТІ ІСНУВАННЯ ПОЛЕМІЧНИХ ТЕКСТІВ В СУЧАСНОМУ МЕДІА ПРОСТОРІ

1.3 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛЕМІКА НА ПРИКЛАДАХ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ

2.1 ЗАСТОСУВАННЯ ПРИЙОМІВ ПОЛЕМІКИ В ТОК-ШОУ

2.2 ЗАСТОСУВАННЯ ПРИЙОМІВ ПОЛЕМІКИ В ДРУКОВАНИХ ВИДАННЯХ

2.3 ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

ВИСНОВКИ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми, яка була обрана мною для написання курсової роботи підтверджується тим, що на сьогоднішній день склалася така ситуація, що значна частина нашого суспільства нарешті усвідомила і прийшла до висновку, що лише невелика кількість суджень, висловів та переконань на соціальні, політичні, економічні теми, та про світ взагалі - є апріорі правдиві і не вимагають обґрунтувань та доказів. Але левова частка всіх наших суджень має на меті активну розумову діяльність, що повинна проходити в режимі активної полеміки, суперечки, дискусії.

Також, актуальність роботи пов’язана з відсутністю комплексного дослідження такого важливого у сфері масової інформації феномена. Сьогодні, коли полеміка охоплює в ЗМІ все більші аудиторні групи, коли вся історія розвитку засобів масової інформації довела ефективність полемічних текстів, безсумнівно важливо визначити характер, особливості таких матеріалів та їх місце в потоці медійних повідомлень.

Мета курсової роботи — полягає у прагненні виявити і проаналізувати особливе місце полемічних текстів у пресі, розглянувши їх специфічні характеристики.

Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:

— Сформулювано визначення та ознаки категорії «полеміка», «полемічний текст»;

— Описано найбільш ефективні прийоми полеміки.

— Виявлено особливості втілення полемічного тексту в ток-шоу та друкованих ЗМІ;

— Визначено способи прояву авторської точки зору в полемічному тексті преси;

— Конкретизовано форми аргументації і аргументативних помилок в полемічних публікаціях;

— Виявлено особливості прояву полемічних текстів у виданнях різних типологічних груп.

Об'єктом дослідження є полеміка як соціальне явище та вдалий інструмент створення журналістського матеріалу в сучасному українському медійному просторі.

Предметом дослідження є процес формування та функціонування полемічного тексту в сучасних засобах масової інформації.

Джерела фактичного матеріалу. Джерелом слугували українські друковані періодичні видання — журнал, «Журнал культурного спротиву „ШО“» «АРТ-ЮКРЕЙН», «Тиждень», та ток-шоу «Шустер live», «Большая политика с Евгением Киселевым», «After live», «Школа злословия», «Пусть говорят», переважно обмежені часовими рамками 2008;20 011 рр., з орієнтацією на охоплення видань різної тематики.

Наукова новизна виконаної роботи полягає в тому, що в ній уперше досліджено явище полеміки на сторінках сучасної української періодики на матеріалах текстів різного суспільно-ідеологічного та тематичного спрямування.

Теоретичне значення дослідження. Зроблені на основі проаналізованого матеріалу висновки й узагальнення доповнюють та поглиблюють наші уявлення про категорії «полемічний текст» в аспекті вивчення публікацій сучасної української преси.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для викладання журналістики, для написання методичних і навчальних посібників із цієї дисципліни, у лекційних та практичних заняттях.

Методи дослідження. З традиційних методів у курсовій роботі використано метод спостереження та опису полемічних явищ та особливостей для систематизації та класифікації знань, а також для інтерпретації їхніх структурних та функціональних особливостей.

Структура й обсяг роботи. Мета й завдання дослідження зумовили структуру курсової роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. Повний обсяг основного тексту — 26 сторінок. У списку літератури — 18 найменувань.

РОЗДІЛ І. ОСНОВІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЛЕМІКУ.

1.1 Визначення основних понять полеміки, полемічні прийоми Чимало дослідників справедливо зараховують полеміку до одного з різновидів суперечки і протиставляють її таким категоріям, як «дебати», «дискусія», «диспут», «дебати», «сперечання», «еристика». У своїй роботі хотілося би зазначити певні розмежування категорій.

Полеміка (від грец. Polemikos — войовничий, ворожий) — це словесне змагання з метою довести істинність власної точки зору і неспроможність позиції опонента.

Дебати (від франц. Debat — суперечка) — публічна суперечка з приводу конкретного інформаційного повідомлення, маючи на меті прояснити його положення, встановити вірність підходів, уточнити оцінки. Своя позиція не нав’язується, а лише пропонується учасникам дебатів.

Дискусія (від лат. Discussio — дослідження, розгляд, розбір) — суперечка, метою якої є з’ясування істинної думки, знаходження правильного вирішення питання. На відміну від дебатів, учасники дискусії мають більш концептуальні розбіжності і більше фіксовані позиції, і намагаються їх відстояти. На відміну від полеміки, метою є все-таки пошук істини, а не твердження будь-якими засобами своєї точки зору, що в якомусь сенсі споріднює дискусію з дебатами.

Диспут (від лат. Disputare — міркувати, disputatio — дебати) — в первинному вживанні означало публічний захист положень наукової роботи. Сьогодні наближається до поняття «дискусія», проте, на відміну від останньої, предмет спору максимально конкретний. В основі обговорення — підходи до певної наукової або суспільно значущої проблеми, а не цілісні (наукові чи інші) концепції учасників.

Полеміка — суперечка, в більшості випадків при з’ясуванні питань у політичній, філософській, літературній чи художній сферах. Також, використовуються поняття дебати і дискусія. Слід відмітити, що полеміка це специфічний різновид суперечок, який відрізняється тим, що основні зусилля сторін суперечки спрямовані на утвердження своєї точки зору з обговорюваного питання.

Як і будь-яка інша суперечка, полеміка виникає лише за умови наявності проблеми і бодай одного варіанту її вирішення. Та людина, яка висуває, пропонує деяку тезу називатиметься пропонентом, а та людина, яка оскаржує цю тезу — опонентом.

Поряд з дискусією полеміка є однією з найбільш поширених форм суперечки. З дискусією її зближує наявність досить певної тези, що виступає предметом розбіжностей, відома змістовна зв’язність, що передбачає увагу до аргументів іншої сторони, черговість виступів сперечаються, деяка обмеженість прийомів, за допомогою яких спростовується сторона опонента і обґрунтовується власна точка зору.

Полеміка — вид суперечки в рамках якого, основні зусилля сторін спрямовані на затвердження (перемогу) своєї позиції щодо обговорюваного предмета. Відмітимо характерні риси полеміки:

— По-перше, основне завдання, яке стоїть перед опонентами, — утвердження своєї позиції.

— По-друге, опоненти можуть вільно обирати інструменти для ведення суперечки, стратегію і тактику. У полеміці дозволяється використовувати коректні прийоми — захоплення власної ініціативи, раптовість використання доказів, нав’язування власного сценарію суперечки. Але, існує певний ряд моментів, які є спорідненими для полеміки і дискусії: наявність конкретного предмету суперечки, змістовна зв’язність висловлювань, готовність до аргументів опонента, черговість виступів сторін, неприпустимість вживання некоректних психологічних і логічних прийомів, порушення певних етичних норм. Але важливо пам’ятати, що в свідомості суспільства суперечка завжди асоціюється із засобами досягнення істинності, тому рішення, яке ґрунтується на позиції, яке перемогло в полеміці завжди несе відповідальність. Але, якщо в полеміці перемогу отримає хибна точка зору, неважко буде здогадатися, якими важкими будуть наслідки, та якою відповідальність.

Для того, щоб відстояти та захистити свою унікальну точку зору, свою позицію, та спростувати думку свого прямого опонента, в справу втручаються такі ефективні прийоми полеміки як — іронія, гумор та сарказм.

Зауваження, яке було зроблено в іронічній або жартівливій формі може збентежити вашого опонента та навіть зруйнувати його доказ, який був ретельно побудований, навіть не зважаючи на те, що зауваження може і не мати прямого відношення до предмету полеміки.

Данні прийоми ведення полеміки є необхідними елементами в публічних виступах, так як вони посилюють полемічне забарвлення мови та емоційний вплив на аудиторію. Також, їх використовують з метою розрядження напруженої атмосфери, обійти гострі кути, та допомагають полемістам добитися успіху в суперечці.

Одним з найефективніших прийомів спростування аргументів опонента є прийом «доведення тези до безглуздя». Основна ідея цього прийому — показати, що аргументація хибна, так як, результати та наслідки, що виходять — суперечать дійсності.

Ще один популярний прийом, який застосовується в полеміці називається «зворотній удар», названий він так по аналогії з бумерангом. Принцип дії бумеранга всім відомий, при майстерному киданні він повертається в те місце, звідки був кинутим. Даний полемічний прийом полягає в тому, що теза чи аргумент, який висловив опонент повертається проти нього.

Схожим до «зворотного удару» є прийом «підхоплення репліки». Суть цього прийому полягає в тому, щоб використати репліку супротивника так, аби підсилити власну аргументацію, це дає змогу викрити та спростувати позицію опонента в очах публіки. Цей прийом є дуже популярним на конференціях та мітингах. Атака питаннями — ще один ефективний прийом. Суть цього прийому — змусити свого опонента захищатися, ввести його в скрутне положення, за забезпечити себе найбільш сприятливими умовами для суперечки. Також, замість обговорення питання по суті починають оцінювати недоліки та переваги супротивника, такий прийом має назву «аргумент до людини», він чинить вагомий психологічний вплив і не є «чесним» прийомом у веденні полеміки.

«Доказ до людини» як полемічний прийом повинен застосовуватися в поєднанні з іншими достовірними та обґрунтованими аргументами. Як самостійне доказ він вважається логічною помилкою, що складається в підміні самої тези посиланнями на особисті якості того, хто його висунув.

Різновидом «доказу до людини» є прийом, який називається «апеляція до публіки». Мета прийому вплинути на почуття слухачів, їх думки, інтереси, схилити аудиторію на свою сторону. Такі основні полемічні прийоми. Використання цих прийомів допомагає вести дискусію та полеміку більш плідно.

На закінчення слід сказати, що, приступаючи до критики позиції опонента, необхідно чітко визначити для себе, яким способом ви будете користуватися в конкретній ситуації: спростовувати тезу, критикувати доводи, показувати неспроможність демонстрації.

Не варто забувати, що, розгромивши доводи супротивника або продемонструвавши, що з наведених аргументів не слід цю тезу, можна тільки зруйнувати доказ опонента, але не спростувати істинності самого тези. Важливо пам’ятати, що одним з найбільш дієвих способів є спростування хибної тези фактами.

1.2 Особливості існування полемічних текстів в сучасному медіа просторі

Безумовно, полеміка в засобах масової інформації має свою специфіку. Тому визначаємо її як конфронтацію, протистояння двох або більше учасників суперечки, в ході якої кожна із сторін намагається не тільки довести. за допомогою логічно вибудуваної системи аргументації, істинність своєї точки зору на ту чи іншу проблему і необґрунтованість поглядів супротивника, але й отримати над ним психологічну перемогу, а в кінцевому підсумку — привернути на свою сторону широкі верстви аудиторії ЗМІ, сформувавши відповідним чином громадську думку.

Полеміка — одна з найдавніших, традиційних і тому найбільш конкретизованих форм комунікації, і задовго до народження журналістики, задовго до формування редакційних колективів саме як явище ввійшло в контекст нашого світосприйняття: «Ми знаємо, що історія людства не могла скластися без виробництва, соціальних конфліктів, боротьби політичних думок, міфології, релігії, атеїзму, успіхів науки «.

Сьогодні полеміка займає особливе і міцне місце в структурі друкованих видань, відрізняється від неполемічних публікацій по багатьом істотним ознаками, формує специфічні текстові структури, активно, але по-різному проявляється в друкованих ЗМІ різних типологічних груп і особливим, максимально ефективним чином впливає на читача.

Полемічні або проблемні статті зазвичай з’являються на сторінках преси в той період, коли в суспільстві виникають суперечки з приводу якихось актуальних подій. Такі статті можуть з’являтися в період виборчих кампаній, або напередодні прийняття главами держав важливих політичних рішень. Автор полемічної статті зазвичай подає своє бачення ситуації, спростовуючи опонентів. У полемічній (проблемної) статті журналіст нерідко використовує не тільки логічні, але й емоційні засоби впливу на читачів. Для полемічної статті дуже важливо, щоб журналіст наводив аргументовані доводи і не перевищував етичні межі своєї професії - наприклад, дозволяючи собі різкі випади на адресу конкретної особи або вторгнення в чиєсь особисте життя. Практика показує, що читачі більше довіряють автору полемічного матеріалу, якщо він посилається на конкретні документи або думки авторитетних осіб.

Як справедливо зазначає А.А. Івін, інтерес до феноменів такого роду «виникає в суспільстві, в якому існує потреба в переконанні за допомогою мови, а не шляхом примусу, насильства, погроз». Створюючи ілюзію вибору, полеміка дозволяє полегшити прийняття нових ідей, раніше неприйнятних. І популярність полемічного тексту пов’язана не тільки з властивою людській природі тенденцією мислити парними категоріями і приймати рішення через порівняння і протиставлення, але і з соціально успішним функціонуванням полемічного тексту. Як відомо, на прагматичному рівні неможливо сформувати громадську думку без обговорення і полеміки. Мабуть, невипадково сьогодні одне з найбільш потужних засобів формування масової свідомості - телебачення — використовує полемічні форми. Майже всі авторські програми включають полемічні тексти («Шустер live», «Большая политика с Евгением Киселевым», «After live», «Школа злословия», «Пусть говорят»).

Подібні ток-шоу засновані на протиставленні позицій. Немає нічого дивного в інтенсифікації полеміки в так званих шоу конфліктів, але дивно те, що по полемічному принципом протиборства будуються деякі передачі по кулінарії, ремонту приміщень. Мабуть, полеміка дійсно проявляє себе як один з найефективніших засобів комунікації.

Полеміка може вестися в усній (на радіо, телебаченні) або письмовій (через друковані органи) формі. Вона може бути заздалегідь підготовленою або виникати стихійно. Полеміка на радіо і телебаченні може відбуватися публічно (якщо вона проводиться в «прямому ефірі» або із запрошенням до студії великого числа учасників передачі), а також лише між двома або іншою чітко визначеною кількістю опонентів. Останнім часом все частіше в цьому випадку якісь «оперативні» функції організатора «суперечки за правилами», «третейського судді», «порушника спокою» і т.д. бере на себе журналіст-модератор (як приклад можна привести програми Савіка Шустера, Андрія Малахова, Володимира Познера, Юлії Меньшової, Валерія Комісарова та інших).

Полеміка буває сфокусованою (ведеться в рамках певного предмета обговорення) або розсіяною, тобто час від часу переходить на нові предмети. Нарешті, можна спеціально виділити (градуювати) ступінь агресивності або лояльності учасників полемічного обговорення. Організаційно в процес ведення полеміки в засобах масової інформації включаються такі складові: пропонент, опонент, аудиторія, ситуаційні елементи. Пропонентом називаються ті особи, група осіб, організація, які за допомогою ЗМІ висувають якесь твердження або тезу і прагнуть його обґрунтувати. Опонентом вважається той, хто намагається спростувати позицію пропонента. Учасники полеміки, суперечки, як правило, періодично міняються ролями і стають то пропонента, то опонентами.

Що ж стосується аудиторії, то під нею слід розуміти тих, заради кого, власне кажучи, ведеться в засобах масової інформації полеміка, чий умонастрій, чию внутрішню орієнтацію або мотивацію поведінки, зрештою, мається на меті змінити або відкоригувати.

Процес ведення полеміки в ЗМІ можна розділити на три основних етапи: підготовка; безпосередню взаємодію пропонента і опонента; аналіз результатів (виконання організаційних рішень).

Від того, наскільки серйозно журналістом була проведена підготовча робота, залежить, чи буде полеміка змістовною. У свою чергу, її результативність прямо пов’язана з тим, наскільки ретельно були продумані і реалізовані на практиці початкові розробки. Тепер слід розглянути три етапи організації полеміки більш докладно і на конкретних прикладах, взятих з журналістської практики.

Очевидно, що підготовчий етап має включати в себе перш за все рішення різного роду організаційних питань. Аналіз сучасної діяльності ЗМІ та опитування журналістів, що мають подібну практику, показали, що до числа цих питань можна віднести:

— чітке оббріхування місця і часу обговорення;

— кількість учасників полеміки;

— конкретного складу груп «протилежних інтересів» або кандидатур людей, готових відстоювати ту чи іншу точку зору на суспільно значиму проблему;

— вирішення питань «технічного забезпечення»:

— визначення та обговорення обсягу газетної (журнальної) публікації, «чистого» ефірного часу на радіо та телебаченні;

— передбачення можливості особистого втручання учасників полеміки для коригування текстів, вичитування смуг перед виходом у світ, участі в монтажі телерадіопередачі і т.д.

Практика показує, що оптимальним для плідної роботи є склад групи не більше 4−5 чоловік, включаючи ведучого (модератора) або того, хто виконує його роль. В іншому випадку читачеві, глядачеві, слухачеві просто фізіологічно важко вловити сутність різних підходів до обговорюваного питання, сконцентрувати увагу на різноманітті аспектів проблеми, та й просто зв’язати те чи інше рішення з особистістю конкретного носія ідеї.

1.3 Висновки до розділу І.

полеміка текст аргументація публікація Сучасний інформаційний світ, в якому зараз живе сучасна людина, повністю зітканий з різних протиріч. Саме тому він є більш полемічним, ніж будь-коли раніше. Отже, і майбутнє людини значною мірою залежить від того, чи зуміє вона — людина — організувати, зробити життєвою цінністю плідне й ефективне спілкування (саме воно складає сутність процесів комунікації) у найрізноманітніших сферах людської життєдіяльності в політиці, бізнесі, науці, між поколіннями, представниками різних культур і т.д.

Важко уявити, наскільки нецікавим, нудним, млявим було б життя сучасної людини, якби мовні комунікації між людьми зводилися до строгої і безпристрасної констатації «положення справ». В дійсності, в комунікативних процесах крім висловлювань, що виражають той або інший стан справ, містяться спонукання, питання, оцінки, злагоди і заперечення аж до неприйняття чого-небудь. Крім того, певне забарвлення, характер комунікативним актам надає манера поведінки, пози, вирази облич. Все це ми можемо виявити в суперечках.

Як висновок, можна навести основні ідеї та положення, які викладені в першій частині роботи.

Полеміка (від грец. Polemikos — войовничий, ворожий) — це словесне змагання з метою довести істинність власної точки зору і неспроможність позиції опонента.

РОЗДІЛ ІІ. ПОЛЕМІКА НА ПРИКЛАДАХ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ МАТЕРІАЛІВ.

2.1 Застосування прийомів полеміки в ток-шоу М. Шостак в книзі «Репортер: професіоналізм і етика» на питання: «Чим зайнятий полеміст?» — Відповідає: «Полеміст намагається показати, що:

— Наведені противником факти недостатні;

— Вони однобічні;

— Вони невірні;

— Не наведені протилежні факти;

— Декларовані противником принципи суперечливі;

— Можливі безглузді наслідки цих принципів;

— Декларовані противником принципи ведуть до певного суспільного зла" .

Доводити все це треба з певною осторогою на усталені норми цивілізованої полеміки. В глибині століть виникло правило: перш ніж «озвучити» свою думку, встанови спочатку точку зору опонента, спробуй її спростувати, і тільки потім — викладай свої контрдумку та їх докази. Сучасним полемістам ця послідовність зовсім не так очевидна, як стародавнім індусам… До того ж, крім порушення провідних правил полеміки, помітні в діяльності преси і телебачення й такі, нібито «професійно виправдані» моменти, як:

· Поверховість полеміки;

· Відволікання уваги на процес спору;

· Підміна дискусії демагогією;

· Навмисна розтягнутість обговорення… очевидних фактів;

· Азартна поспішність обговорення того, що вимагає докладності;

· Гранична різкість протиставлення позицій;

· Ухилення від зіставлень (Кожен залишається «при своєму»);

· Ухилення від спільних пошуків («Все дуже складно…»);

· Посилання на «природний плин подій» (Улюблена журналістська «примиряє кінцівка» до непримиренним спорах: мовляв, «все зміниться на краще у віддаленому майбутньому, зі сприятливими зміною суспільної ситуації в цілому»).

Слід мати на увазі, що в гострополемічних матеріалах виразніше їх своєрідна драматургія (конфлікт, зіткнення різних характерів, думок). Дія зосереджується на тому, що потрібно гаряче відстоювати, доводити, захищати. І тут-то якраз і варто уважніше вдивитися в професійні прийоми та етичні складності журналістської роботи.

Полеміка являє собою одну з основних форм людської комунікації, в рамках якої уточнюються позиції протиборчих сторін, виробляється оптимальне вирішення проблеми, «народжується істина». Висновок зі сказаного вище гранично простий. «Розкіш людського спілкування» (А. Сент-Екзюпері) є нагородою за виснажливу працю розуму, високий рівень логічної культури і культури поведінки, а також за філігранне володіння мистецтвом полеміки.

Наведу приклади використання різних стратегій і тактик ведення полеміки у програми «Свобода слова», в якій обговорювалася передвиборна програма кандидатів у депутати з питань військової політики: До заборонених стратегіям ведення полеміки відноситься стратегія дискредитації особистості співрозмовника. Забороняється чинити психологічний тиск на опонента, ставити під сумнів його компетентність, неупередженість, чесність, надійність і т.д. наприклад:

Трошев: Борис Юхимович… Вам я б не довірив, вибачте, і охорону маленького цеху, не те, що вже створення професійної армії. (Оплески) (опонент ставить під сумнів компетентність пропонента, його чесність і надійність).

До того моменту, коли полеміка не виходить за рамки обговорення позицій сторін, вона залишається полемікою. Як тільки її учасники переходять на обговорення особистостей, полеміка перетворюється в лайку. Не даремно існує таке поняття, як «головне правило демагога», суть цього правила полягає в тому, щоб «в будь-якій суперечці головне перейти на особистісне». В даному контексті варто згадати, що таке демагогія.

Демагогія — набір ораторських і полемічних прийомів і засобів, що дозволяють ввести аудиторію в оману і схилити її на свою сторону. Найчастіше застосовується для досягнення політичних цілей, в рекламі і пропаганді.

До логічних прийомів в суперечці відносять випадки навмисного використання неправдивої аргументації, тобто аргументації, побудованої з порушенням логічних законів. У випадках ненавмисного порушення логічних законів кажуть про помилки в суперечці. Помилки на етапі висування тези. Теза має бути сформульована ясно. Так, відсутність об'єкта оцінки в наступному прикладі робить незрозумілою сам тезу:

«Останні 23 роки, можна сказати, російська армія воює. Неважливо, як ми це називаємо: інтернаціональний обов’язок або контртерористична операція, але воює. Краще від цього не стає. Чому?».

Про що йдеться? Про армію? Про ситуацію в країні?

Правило тотожності тези свідчить, що протягом усього міркування, ведучого до доведення, теза повинна залишатися незмінною. Ось наприклад непряма вказівка на підміну тези у коментарі журналіста: Шустер: Це як Черномирдін сказав: яку партію ні будуй, вийде КПРС. А у нас — яку тему ні зачіпай, все одно «ЮКОС» виходить.

До випадків підміни тези належать випадки приписування опоненту тверджень, яких він не висловлював, висмикування висловлювань противника з контексту. Помилки на етапі доведення тези. Одне з правил ведення суперечки говорить: той, хто сперечається зобов’язаний захищати свою точку зору. Ухилення від обов’язку захищати точку зору відносять до логічних прийомів в суперечці.

Одним із способів ухилення від захисту точки зору є використання як доказів недоведених аргументів. Зазвичай вони вводяться наступними словосполученнями: «всім відомо, що…», «не треба доводити те, що…», «давно встановлено, що…».

Такий прийом називають «передбаченням підстави». Наприклад: До виду логічної прийому відноситься включення твердження в питанні. Так, в питанні «За що ви так не любите людей в погонах?» Міститься твердження «Ви не любите людей в погонах». Досвідчений учасник спору відразу помічає цей прийом і повідомляє про неї співрозмовника. наприклад:

«Сергій Миронов: Два тези і питання. Перше, під час десятиліття, коли проводилися ліберальні реформи, ми ледь не провалилися, і тільки завдяки людям в погонах ми залишилися державою. За що Ви так не любите людей в погонах?

Ірина Хакамада: Це не питання, це теза, і Ви порушили права, Ви повинні були задати запитання. СМ.: Чи любите Ви людей в погонах? І.Х.: Я не зрозуміла Ваше запитання.".

2.2 Застосування прийомів полеміки в друкованих виданнях Не викликає сумніву той факт, що полеміка — явище скоріше публіцистичне, ніж художнє - покликана виконувати декілька специфічних текстових функцій, найважливішою серед яких, варто назвати функцію стимулювання активного читацького сприйняття, яка широко розвивається в сучасній пресі. Остання тісно пов’язана з функцією глобалізації: полемічний дискурс збільшує проблему, робить її більш значущою для аудиторії. Спрацьовує стереотип: якщо когось настільки жваво турбує проблема, значить вона заслуговує уваги. Реалізується і один з ситуативних факторів уваги — випуклість (тобто помітність, помітність) будь-якого явища.

Вона формується в даному випадку на основі новизни тексту по відношенню до переважно неполемічними матеріалами і на основі складності об'єкта. Крім того, полемічний текст завжди являє собою свого роду міркування в русі, динамічний процес обміну думками, а рух завжди більш динамічний, ніж статика.

Мабуть тому багато видань вибирають полеміку постійною форму яка активно використовується. Так, наприклад, «ART UKRAINE» традиційно використовував форму полеміки в статтях, рецензіях, відгуках. Звернемося до аналізу публікацій 2011 року журналу «ART UKRAINE», щоб зрозуміти, що вірність полемічному тексту зберігається. Тричі - у першому, третьому і четвертому номерах — друкуються матеріали рубрики «Полеміка». Коло обговорюваних проблем визначається питанням про деформації історичної белетристик, він пов’язаний з такими літературними іменами, як Б. Акунін, В. Суворов, Б. Соколов.

В інших рубриках продовжується традиція полемічної тематики минулих років. Обговорюються питання якісної літератури, мовної культури, розмежування прози і поезії. Автори сперечаються про традиції та новаторство, про принципи оцінки авторської індивідуальності, про форми прояву еросу і любові в літературі, про принципову відмінність літературного твору від літературного проекту.

З особливою інтенсивністю полеміка проявляється у випадках, коли «ART UKRAINE» не просто сперечається з альтернативною точкою зору, але намагається спростувати позицію інших редакцій. У 2008 році об'єктами уваги «ART UKRAINE» стають журнал «ШО», «Luxury Life», «ТОП-10», та портал proza.com.ua. Найбільшою масштабністю відрізняється, мабуть, полеміка «ART UKRAINE» з proza.com.ua у публікації В. Новікова Олексія: «10 років потому». Тут обговорюється проблема смерті «елітарного мистецтва» і, як наслідок — проблема «в'янення» мистецьких журналів.

Популярний полемічний текст і на сторінках суспільно-політичних газет. Показово в цьому сенсі консервативне урядове видання «Тиждень», яке регулярно публікує полемічні матеріали, іноді, втім, називаючи їх дискусією. Прикладом може послугувати тривала у кількох номерах «дискусія про житлово-комунальну реформу», матеріали якої, по суті, є полемікою.

В цілому можна стверджувати, що протягом досить тривалого часу полемічний текст виробляв відмічені раніше функції, підкреслюючи функції активізації читацького сприйняття і переконання, і фокусував свою увагу на специфічному предметі - авторської позиції. Нове тисячоліття в цьому плані продовжує сформувалися раніше традиції. Полеміка проявляється в пресі широко і потенційно може бути спровокована будь-яким журналістським текстом на етапі його прочитання аудиторією. Разом з тим в сучасних друкованих виданнях легко виявляються і тексти, засновані на цільовій настанові автора на спростування — полемічні тексти. Останні відрізняються від неполемічних текстів у предметному і функціональному аспекті, а також у сфері цілепокладання. Полемічний текст завжди визначається як діалоговий — тобто як текст, що вступає в змістовний діалог з читачем, який апелює до його активного сприйняття, що включає конструкції, здатні спровокувати аудиторію на реагування. Ця діалогічність багато в чому зумовлює популярність полемічних структур в пресі і в текстах, в цілому не спрямованих на спростування. Вона зберігається не тільки в полемічній публікації, а й у неполемічному тексті, де полеміка представлена фрагментарно. Дійсно, полемічний текст може згортатися в невеликі фрагменти всередині неполемічних структур. Часта поява таких включень в «сильних» позиціях тексту-заголовку, початку і кінцівці, — вказує на те, що полеміка часто вибирається журналістом як ефективний комунікативний засіб у відносинах «текст-читач». Наявність глядачів (слухачів) — обов’язкова умова ведення публічної полеміки. За термінологією філософа і логіка С.І. Поварніна, це одночасно «суперечка при слухачах» і «для слухачів», тому що кожний з учасників полеміки прагне схилити аудиторію на свій бік (див., наприклад голосування телеглядачів у телевізійній програмі В. Соловйова «К барьеру», Савіка Шустера «Шустер Live»).

Однак. полемічний компонент може і не замикатися на фрагменті або на одиничному матеріалі, а, навпаки, розширюватися до циклу публікацій як в рамках одного видання, так і далеко за межами редакційних структур, захоплюючи всі соціальні шари. В останньому випадку полеміка часто проявляється в межредакційній формі та сприяє позиціонуванню видання у медійній сфері.

2.3 Висновки до розділу ІІ.

— У полемічних публікаціях сучасної преси знаходять відображення як загальні ознаки полеміки, пов’язані зі специфікою формує її конфлікту (посилення позиції макросередовища і тенденція її збігу з мікросередовища, специфічна система аргументації, пов’язана з необхідністю подвійний адресації - опонента і аудиторії одночасно, схематизація, спрощення позиції противника при ускладненні та збагаченні власних тверджень, гіперболізація проблеми), так і специфічні риси полемічного тексту, визначаються умовами формування традицій української журналістики і особливостями інформаційної поведінки аудиторії (часта апеляція до художньо-образним засобам, переважання актуальності над новизною, тенденція до формування полемічного дискурсу);

— Поряд з очевидною контекстною полемічністю публіцистики, що дозволяє читачеві інтерпретувати будь-який публіцистичний текст в полемічному ключі, в пресі формується і власне полемічний текст;

— Полемічний текст преси відрізняється від інших в плані мети, якої стає одночасне затвердження вірності авторської точки зору і спростування точки зору опонента. Предметом полемічного тексту є факт реальності в поєднанні з реакцією на нього опонента;

— Точка зору автора завжди складає основу полемічного тексту і характеризується значною вираженістю негативного ставлення до позиції, яка спростовується. Особливістю аргументації полемічного тексту в пресі є схильність до емоційного переконання.

— Полемічний початок, як правило, відразу й максимально відкрито проявляється в сильних позиціях тексту — заголовків структурах, початку і кінцівці публікації, що визначається, перш за все, його ефективністю в процесі активізації читацького сприйняття;

— Полемічний текст по-різному реалізується у виданнях різних типологічних груп в якісному і кількісному відношенні. Відзначається залежність інтенсивності його прояви від тематики видання і від особливостей інформаційної поведінки аудиторії.

ВИСНОВКИ У висновках сформульовано основні результати дослідження.

— По-перше, основне завдання, яке стоїть перед опонентами, — утвердження своєї позиції.

М. Шостак в книзі «Репортер: професіоналізм і етика» на питання: «Чим зайнятий полеміст?» — Відповідає: «Полеміст намагається показати, що:

— Наведені противником факти недостатні;

— Вони однобічні;

— Вони невірні;

— Не наведені протилежні факти;

— Декларовані противником принципи суперечливі;

— Можливі безглузді наслідки цих принципів;

— Декларовані противником принципи ведуть до певного суспільного зла" .

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации / Р. Ф. Абдеев. М.: ВЛАДОС, 1994. — 336 с.

2. Поварнин С. И. Поспорить? Я не прочь! //ЭКО. — 2002. — № 7. — С. 167.

3. Абрамов С. Война и журнал: О страницах «Нового мира» сорокалетней давности / С. Абрамов // Новый мир. 1985. — № 1. — С. 225−233.

4. Анцупов А. Я. Конфликтология / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. — М.: Юнити-Дана, 2002. 592 с.

5. Введенская Л. А. Деловая риторика / Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. Ростов н/Д: МарТ, 2002. — 512 с.

6. Лехциер В. Л. Спор как экзистенциал (наброски к онтологии черновых состояний) //Вопросы философии. — 2002. — № 11. — С. 36−47.

7. Уэстон Э. Аргументация: Десять уроков для начинающих авторов. / Пер. с англ. А. Станиславского. — М., 2004. — 245 с.

8. Ивик А. А. Теория аргументации. — М.; Гардарики, 2000. — 416 с.

9. Левин Г. Д. В споре рождается истина? //Вопросы философии. — 2002. — № 11. — С. 48−59.

10. Тертычный А. А. Аргументация в публицистике / А. А. Тертычный. — М.: Издательство Московского ун-та им. М. В. Ломоносова, 1985. 65 с.

11. Тертычный А. А. Типы аргументов в структуре публицистического произведения: Дис. канд. филол. Наук / Тертычный Александр Алексеевич. Москва, 1979, — 220 с.

12. Тертычный А. А. У полемики свои законы / А. А. Тертычный // Журналист. 1999. — № 10. — С. 77−79.

13. Шкондин М. В. Организация СМИ и пропаганды / М. В. Шкондин. — М.: Издательство Московского ун-та, 1985. 184 с.

14. http://proconflict.wordpress.com/.

15. http://ru.wikipedia.org.

16. http://pws-conf.ru/.

17. http://www.evartist.narod.ru/journ.htm.

18. http://www.medialaw.ru.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою