Особливості організації учбово-виховного процесу за допомогою здоров'язберігаючих технологій

ЗМІСТ

• ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ ТА ТЕРМІНІВ
• ВСТУП
• 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
• 1.1 Поняття про здоров’я
• 1.2 Вплив різних факторів на здоров’я сучасної студентської молоді
• 1.3 Здоров’язберігаючі технології та сучасна система освіти
• 1.4 Соціально-гігієнічні аспекти здоров’я молоді
• 1.5 Захворюваність студентів, що навчаються в навчальних установах
• 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНIЗАЦIЯ ДОСЛIДЖЕННЯ
• 2.1Завдання дослідження
• 2.2 Методи дослідження
• 2.3 Організація дослідження
• 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
• ВИСНОВКИ
• Перелік посилань

ПЕРЕЛІК ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ ТА ТЕРМІНІВ

ЗОТ — здоров’язберігаючі освітні технології;

ЗСЖ — здоровий спосіб життя;

ЧСС — частота серцевих скорочень, уд/хв.;

АТс — артеріальний тиск систолічний, мм рт.ст.;

АТд — артеріальний тиск діастолічний, мм рт.ст.;

ІРб — індекс Робінсона, у.о.;

1С — індекс Скібінської, у.о.;

ХОК — хвилинний об'єм крові, л/хв.;

СОК — систолічний об'єм крові, мл;

ЖЄЛ — життєва ємність легень, л або мл;

РФС — рівень функціонального стану, у.о.;

РФЗ — рівень фізичного здоров’я, у. о;

ССС — серцево-судинна система;

ВСД — вегето-судинна дистонія;

ПМК — порок митрального клапану.

ВСТУП

Проблема збереження та цілеспрямованого формування здоров’я дітей та молоді у важких сучасних умовах розвитку України виключно значима та актуальна. За останні роки в Україні відбулося значне якісне погіршення здоров’я школярів. За даними досліджень, лише 10% випускників шкіл можуть вважатися здоровими, 40% мають різноманітну хронічну патологію. У кожного другого школяра виявлено сполучення кількох хронічних захворювань.

За період навчання у школі кількість дітей з порушеннями опорно-рухового апарату збільшується в 1,5 — 2 рази, нервовими хворобами — в 2 рази, з алергічними — в 3 рази, з короткозорістю — в 5 разів [2,3].

Особливо несприятлива ситуація зі здоров’ям учнів відмічається в школах нового типу (гімназії, коледжі, ліцеї, школи з поглибленим вивченням предметів), де більшість дітей — обдаровані у якомусь профілі (фізико-технічний, математичний, хіміко-біологічний, філологічний тощо). Учбовий процес в таких закладах характеризується підвищеною інтенсивністю. До кінця року в гімназистів в 2 рази збільшується частота гіпертонічних реакцій, а загальне число несприятливих змін артеріального тиску досягає 90%, поява високої невротизації відмічається у 55−83% таких учнів. За результатами профілактичних оглядів різноманітні захворювання реєструються у 94,5% підлітків. Поширеність захворювань, обмежуючих вибір професій, досягає на сьогодні 39%[3].

Здоров’я школярів знаходиться в прямій залежності від умов навчання, харчування, рухової активності, правильного чергування навантаження та відпочинку, умов сімейного виховання. Воно також визначається співвідношенням зовнішніх і внутрішніх факторів, з одного боку, і можливостями самого організму протидіяти небажаним впливам, захищатися від них, по можливості підсилюючи вплив позитивних для здоров’я факторів, з другого боку. Ступінь успішності оздоровчої діяльності — усунення шкідливих впливів (коректування навколишнього середовища) та підвищення стійкості до них (тренування, збільшення адаптаційних можливостей організму) — визначає напрям зусиль по збереженню та укріпленню здоров’я.

Існуюча тенденція до погіршання стану здоров’я студентської молоді, особливо тих, що навчаються з підвищеною інтенсивністю (студенти музичного коледжу), стала вирішальною у виборі теми дослідження.

Об'єкт дослідження — порушення здоров’я у юнаків та дівчат.

Суб'єкт дослідження — студенти музичного навчального закладу.

Предмет дослідження — особливості організації учбово-виховного процесу за допомогою здоров’язберігаючих технологій.

Обґрунтування гіпотези: використання методу скринінг — тестування дозволяє діагностувати порушення здоров’я на початковому етапі їх формування, що підвищує ефективність профілактичних міроприємств.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що автором запропонований новий варіант скринінг — тестування здоров’я юнаків та дівчат, який підтвердив свою ефективність в умовах учбового закладу.

Теоретична значимість — систематизація наукових даних у сфері здоров’я студентів, своєчасне виявлення в них порушення стану здоров’я, та впливу різних факторів навантаження.

Практична значимість даної роботи полягає в тому, що так як цей напрям ще не достатньо вивчений та існує зовсім небагато літератури з проблеми, отримані нами результати можуть бути корисними в наступних дослідженнях з цього питання.

Методи дослідження ми намагалися підібрати таким чином, щоб мати можливість отримати одні з найважливіших показників, на наш погляд, що характеризують фізичний стан здоров’я студентської молоді.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.1 Поняття про здоров’я

Поняття «Здоров'я людини», на перший погляд, представляється простим та ясним. Здорова людина зовсім не замислюється над сенсом цього стану.

Встановити чітку грань між здоров’ям та хворобою неможливо. Тому при медичних висновках самим розхожим визначенням є «практично здоров».

Здоров’я та хвороба людини представляють собою похідні навколишнього середовища. Здоров’я не можна роздивлятися як щось незалежне, автономне. Воно являється результатом соціальних та природних факторів, наслідком переломлення навколишнього середовища в біологічному субстраті організму.

Для наукових розробок та практичного використання ця категорія (здоров'я) повинна мати більш чітке визначення. І таких визначень запропоновано багато.

Але, загальновживаним, все ж, є визначення всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ): «Здоров'я — це повне фізичне, психічне і соціальне благополуччя, а не тільки відсутність хвороби». Роблячи висновок, слідує відзначити зовсім зрозумілі речі: здоров’я людини — одна з передумов щастя та її повноцінного життя.

Що стосується взаємовідносин двох станів — здоров’я та хвороби, то треба відзначити, що здоров’я це закономірність, природна заданість. Людина народжується здоровою в результаті генетичної запрограмованості. Хвороба же — це частість, порушення закономірності, природної гармонії. Споконвічну природну властивість всього живого на планеті Земля (генетична запрограмованість здоров’я) не слідує плутати з порушеннями в генетичному коді, пов’язаними з штучним впливом антропогенів, що володіють мутагенною дією, вражаючою структуру ДНК (носія спадковості) навіть при умові, що Природа сховала цей апарат в саму глибину (ядро) клітини [6,7].

За минулі час спадкоємний код людини не постраждав так значно, як це сталося за одне XX сторіччя. Не дарма експерти ВООЗ проголосили екологічне неблагополуччя (денатурація Біосфери) другою проблемою Землі після ядерної війни: і те, і інше може привести до загибелі всього живого на Землі — різниця тільки в часі.

Слідує відзначити, що і здорова людина не може пристосуватися до любих змін середовища існування, не дивлячись на 8−10 кратний запас міцності його пристосувальних (адаптаційних) механізмів. Адаптація має свої межі. Можливо, цим можна пояснити той факт, що у сучасної людини відбулося порушення заданої природної стійкості (начального здоров’я) і вона стала призводити на світ хворих або навіть потворних дітей. Не випадково також, що більша половина людства знаходиться в так званому «третьому стані», або неповному здоров'ї, коли між здоров’ям і хворобою розташовується ціла гама проміжних станів, вказуючи на особі форми пристосування, близьких то до здоров’я, то до хвороби та все-таки котрі не являються ні тим, ні іншим [8,9].

Для оцінки стану норми чи здоров’я звичайно користуються різноманітними показниками: антропометричними, фізіологічними, біохімічними. Вони звичайно оцінюються як якісь середні або середньостатистичні величини, що варіюються в достатньо широких межах. Загальноприйняті показники здоров’я:

Смертність та її причини, хоча ці дані не повністю відображають картину здоров’я.

Тривалість життя при народженні.

Важливий показник — дитяча смертність. Це більше чутливий показник соціальних умов і стану здоров’я, ніж середня тривалість життя.

Здоров’я дітей та підлітків — це фундамент, на якому формується здоров’я дорослої людини. Перенесені хвороби в дитинстві підточують цей фундамент, так як більшість з них не проходять безслідно і закінчуються, як правило, різноманітними порушеннями здоров’я: від непомітних неозброєним оком структурно-функціональних зсувів до інвалідності [8,10, 11].

Все це підтверджує думка про, те, що найбільш гуманними, соціально та економічно доцільними мірами любої країни по формуванню здоров’я нації є міри з охорони та укріплення здоров’я підростаючого покоління. Держава, не виконуюча це, не має майбутнього (ООН).

Людина народжується, живе та помирає в багатофакторному природно-соціальному середовищі, котре зміною своїх фізичних властивостей, хімічного складу та інформаційно-комунікаційної напруги здійснює на людину постійний вплив.

Людина познає навколишнє середовище, як вважають дослідники цього питання, та адекватно реагує на її фактори за допомогою інформації, що надходить, представленої трьома її видами:

Сенсорна — поступає через органи відчуттів за допомогою першої сигнальної системи;

Вербальна — провідником якої є друга сигнальна система (усне і письмове слово);

Структурна — надходить до організму через дихальну систему та шлунково-кишковий тракт — компоненти їжі, води, ліків, вдихуваного повітря та ін., структура котрих представляє «мову властивостей», зчитуваних організмом [8,12].

Об'єм інформації може бути оптимальним, надмірним, недостатнім. Інформація може бути необхідною (корисною), індиферентною, шкідливою. Все це формує відношення організму до навколишнього середовища. Від характеру інформації залежать можливості організму до адаптації та компенсації.

Оточуюче людину середовище надзвичайно різноманітне і багатофакторне, що створює деякі складності в оцінці взаємовідносин цієї безлічі з організмом людини. Тому необхідною мірою являється класифікація цієї безлічі за найбільш загальними ознаками та ранжирування значимості окремих груп. З урахуванням цього можна виділити три групи факторів, найбільш значимих, що зумовлюють:

Якість життя людей;

Спадковість;

— Спосіб життя та поведінку людини (людей).

Якість життя людей, на думку багатьох дослідників, являється основним здоров’язберігаючим і найбільш ефективним комплексним фактором. Якість життя громадян забезпечується державою, економічними, соціальними та оздоровчими програмами. Група факторів, інтегрована в поняття «Якість життя», визначаючи здоров’я, моральний і психологічний стан людей, тривалість їх життя і соціальну значимість, мало підвладні кожному індивідууму і навіть колективам, залежить від держави і її соціально-економічних, екологічних та інших здоров’язберігаючих програм.

Друга група факторів, що визначають популяційне здоров’я людей, починаючи з народження, — спадковість. Спадкові захворювання або порушення у фізичному розвитку і функціонуванні організму супроводжували людину з давніх часів та були пов’язані зі складно пояснюваними змінами в окремих ланках генотипу. Ця група захворювань займала відносно невелику питому вагу в патології людини. Вік наукового технічно прогресу — наші часи, докорінно змінив значимість цього фактору в формуванні організму людини. Це пов’язано з двома групами причин. По-перше, це інтенсифікація споживання природних ресурсів, переробка котрих обумовила викид в навколишнє середовище колосальної кількості шкідливих для всього живого речовин. По-друге, людина сама активно руйнує свій генотип за допомогою шкідливих звичок. Основними і найбільш небезпечними з них є куріння тютюну, непомірне споживання алкоголю, пристрасть до наркотиків (наркоманія) та хімічним речовинам наркотичної дії (токсикоманія).

3 аналізу даних вітчизняних та зарубіжних дослідників причин хвороб людини та їх питомої значимості випливає, що, якщо всі причини хвороб и порушень гармонічного розвитку прийняти за 100%, то розклад виглядає наступним чином: спосіб життя та поведінка людей зумовлює 50% всіх хвороб, стан навколишнього середовища — 20%, спадкові фактори — 20%, стан охорони здоров’я, її організація, медикаментозні та технологічні засоби — 8%, інші фактори — 2%. Таким чином, якщо розділити 20 «спадкових» відсотків на рівні частини и 10% приєднати до перших 50%, так як людина особисто «умудряється» змінити свій генотип за допомогою шкідливих звичок, то від кожного з нас залежить наше здоров’я та довголіття на 60%.

Таким чином, третьою групою факторів є спосіб життя, що має провідне значення (60%) в збереженні та укріпленні здоров’я, підвладний дуже часто регулюванню самою людиною. Перш за все, це не стільки те, чого людина робити не повинна (шкідливі звички), скільки те, що вона повинна повсякденно робити, укріплюючи та удосконалюючи організм, своє здоров’я [9,11,13].

Здоровий спосіб життя різноманітний. Однак основними його елементами є система постійного, що тренується, та посильного віку стану здоров’я руху; фізіологічно обґрунтоване харчування, система загартування організму, використання природних методів періодичного очищення організму, знання та використання методів психологічного розвантаження та психологічної амортизації; використання цілющих і живильних резервів рослин та багато іншого. Елементи здорового способу життя повинні сприяти не тільки відсутності хвороб, але такому стану здоров’я, який ВООЗ визначає як «стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя».

Стан здоров’я розглядається як здатність організму адаптуватися до умов навколишнього середовища, Перехід від здоров’я до хвороби виникає шляхом поступового зниження адаптаційних можливостей організму через прикордонні стани, які отримали назву до нозологічних. Організм людини, страждаючий через непереривні стресові впливи, необхідно розглядати як динамічну систему, здійснюючу непереривне пристосування до умов шляхом змін рівня функціонування окремих систем та відповідного напруження регуляторних механізмів. Пристосування або адаптація до нових умов досягається ціною витрати функціональних ресурсів організму.

Адаптація — одна з фундаментальних властивостей живої матерії, являється результатом та засобом вирішення внутрішніх та зовнішніх протиріч життя, існує і формується на грані життя і смерті, здоров’я та хвороби, за рахунок їх зіткнення та взаємопереходу. Адаптованість носить не лише біологічний характер, але і соціальний, досягається іноді ціною певних ушкоджень, дисгармонією у порівнянні з нормою.

Гомеостатичні властивості цілісного організму являються наслідком одночасної дії численних та складно організованих регуляторних механізмів, серед яких одне з важливих центральних місць займає вегетативна регуляція, що забезпечує постійне зрівноваження речовини та енергії в організмі, його органах і тканинах.

Адаптація та гомеостаз — взаємопов'язані і доповнюючи один одного процеси. На підставі уяви про гомеостаз і адаптацію групою дослідників була запропонована класифікація функціональних станів організму. По 10-ти бальній шкалі пропонувалося виділити достатньо тонкі межі функціональних станів у здорових та практично здорових людей [16,17].

В результаті узагальнення досвіду масових профілактичних обстежень сформувалася класифікація, що включає 4 класи станів: здоров’я з достатніми функціональними (адаптаційними) можливостями організму; донозологічні стани, при яких оптимальні адаптаційні можливості організму забезпечуються більш високою, чим є у нормі, напругою регуляторних систем, що веде до підвищеної витрати функціональних ресурсів організму; -преморбідні стани, що характеризуються зниженням функціональних можливостей організму, проявляються у двох стадіях:

а)с переважанням неспецифічних змін зі сторони серцево-судинної системи (ССС);

б)с переважанням специфічних змін зі сторони певних органів та систем, гомеостаз котрих порушений, але завдяки механізмам компенсації прояв захворювання може бути вираженим або знаходитися в початковій стадії та мати компенсаторний характер;

в) з порушенням механізмів компенсації.

У даному стані, як правило, спостерігаються різноманітні захворювання в стадії субкомпенсацї або декомпенсації. Зниження адаптаційних можливостей організму пов’язано зі зміною фізіологічних функцій, а саме зі зміною міокардіального та гемодинамічного гомеостазу.

Це характеризується зростом артеріального тиску (AT), зниженням зовнішньої роботи серця. Але при до нозологічних та преморбідних станах зміна фізіологічних показників не виходе за межі клінічної норми та не приваблює уваги лікарів [18,19].

1.2 Вплив різних факторів на здоров’я сучасної студентської молоді

Говорячи про фактори, що здійснюють несприятливий вплив на здоров’я (патогенні фактори), в аспекті охорони здоров’я студентів, необхідно розділити їх на дві великі групи: фактори, безпосередньо пов’язані з освітнім процесом, освітніми закладами, та всі інші фактори, потенційно здійснюючі вплив на здоров’я студентів.

Перелік загально патогенних факторів, що наносять шкоду здоров’ю студентів:

1. Низький рівень мотивацій на збереження та укріплення індивідуального здоров’я. Зараз все частіше можна почути про відсутність культури здоров’я в Україні. Людина не прагне взяти на себе відповідальність за здоров’я. Народжуючись здоровою, самого здоров’я людина не відчуває до тих пір, доки не виникнуть серйозні признаки його порушення. Тепер, відчувши хворобу та отримавши полегшення від лікаря, вона все більше схиляється до впевненості про залежність свого здоров’я саме від медицини.

2. Звуження поняття здоров’я. Не дивлячись на те, що більшість спеціалістів тримаються визначення здоров’я, даного ВООЗ, часто мають на увазі його фізичну складову, забуваючи про соціально-психологічну та духовно-моральну складову поняття. Дійсно, для характеристики стану населення, як правило, використовується класична тріада: смертність в різних вікових категоріях, рівень та структура загальної захворюваності, а також досягнутий рівень фізичного розвитку. Статистичні дані можливо знайти тільки в цих критеріях. Психологічну складову здоров’я ми маємо можливість оцінити, але розрізнено. На сьогодні ще не розроблена комплексна система оцінки рівня здоров’я людини, що охоплює всі його складові. Важливо переломити цю тенденцію і керуватися визначенням здоров’я, як багатогранного поняття, що включає всі три аспекти.

3. Вплив несприятливих для здоров’я екологічних факторів. За даними екологів, більша частина нашої країни — зони екологічної неблагополуччя. А це зумовлює шкоду для здоров’я людей и питної води, і продуктів харчування, що зростають на цих територіях. Але ж ходити в протигазі, захиститися від радіації, зовсім відмовитися від більшості продуктів харчування та ін. — неможливо. І чим слабше (більш незахищений) організм, а саме такий є організм дитини, тим більш тяжкі наслідки для його здоров’я від впливу шкідливих факторів навколишнього середовища.

4. Вплив несприятливих для здоров’я антропогенних факторів. До них належить широкий спектр патогенних впливів — від впливу електромагнітних полів, в «павутині», де ми проводимо більшість життя, та частих поїздок у транспорті до соціально-психологічних впливів засобів масової інформації. Саме ці атрибути міського життя визначають походження значної частини неврозів, депресивних станів, психосоматичних захворювань, проявів агресії, зросту споживання алкоголю та наркотиків.

5. Відсутність цілісної та цілеспрямованої системи формування культури здоров’я населення.

відсутність послідовної та безперервної системи навчання здоров’ю;

низький рівень санітарно-гігієнічної роботи;

відсутність моди на здоров’я;

Недосконалість законодавчої, нормативно-правової бази, що регламентує діяльність з охорони здоров’я населення, а саме дітей і підлітків шкільного віку.

Не сформованість культури здоров’я у викладачів, неблагополуччя їх стану здоров’я.

Разом з такими факторами, як генетична обумовленість, несприятливі соціальні, екологічні умови розвитку та їм подібні, несприятливий і суттєвий вплив на здоров’я студентської молоді здійснює інша група факторів — «внутрішньо вузова», що має безпосереднє відношення до проблеми здоров’язберігаючих освітніх технологій. З негативним впливом саме цих факторів, до яких відносяться інтенсифікація та нераціональна організація учбового процесу, невідповідність методик навчання віковим можливостям студентів та ін., спеціалісти зв’язують до 40% підліткової патології. Слід відмітити, що стомливість у навчанні не є наслідком якоїсь однієї причини (складності матеріалу або психологічної напруженості), а певним поєднанням, сукупністю різноманітних факторів [20,21,22].

Інтенсифікація освітнього процесу йде різноманітними шляхами. Перший — збільшення кількості учбових годин (уроків, позаурочні заняття, факультативи тощо). Суттєве збільшення учбового навантаження в подібних закладах не проходить безслідно: у цих юнаків частіше відмічається більша поширеність і виразність нервово-психічних порушень, більша втомлюваність, що супроводжується імунними та гормональними дисфункціями, більш низька опірність хворобам та інші порушення. В більшості досліджень відмічається чітка залежність зросту відхилень в стані здоров’я від інтенсивності учбового навантаження.

Частий наслідок інтенсифікації — виникнення в студентів станів втоми, стомлення, перевтоми. Саме перевтома створює передумови розвитку гострих та хронічних порушень здоров’я, розвитку нервових, психосоматичних та інших захворювань [19,23].

Згідно з дослідженнями Г. Н. Спіранського, якщо у пiдлiтка сформувався синдром стомлення, що виражається в зниженні працездатності, підвищеній неуважності, роздратованості, в’ялості, чи, навпаки, в руховому та речовому збудженні, головній болі, втраті апетиту чи його різкого зростанні та в багатьох інших симптомах, що навіть дев’яти годинний нічний сон не знижує стомлення.

Фізіологічна основа стомлення — пригнічення діяльності коркових центрів. В подальшому — гальмування поширюється на підкоркові центри, пригнічується судинна активність, затрудняється робота умовних рефлексів. З гострого стану стомлення, якщо його не компенсувати, може стати хронічним. Особливо часто хронізація стомлення виникає у студентів які захоплюються навчанням та погано його контролюють.

Авжеж, стомлення не пояснюється якимось одним фактором — воно визначається комбінацією різноманітних причин, серед яких значне місце займають розумові та фізичні перевантаження, не адекватні можливостям даного організму, статичне положення тіла під час роботи, «моногонія». Фоном розвитку стомлення звичайно є байдужий чи пригнічений емоційний стан [24,25,26].

Охорона здоров’я молоді потребує суворого нормування різноманітних видів їх діяльності та правильної організації режиму доби. Це не означає, що студенти зовсім не повинні стомлюватися. Навпаки, до певного рівня напруження функціональних систем, тимчасове зниження повноцінності функції стомлення необхідно. Без цього не буде удосконалювання функціональних систем, становлення нового рівня регулювання, довгострокової адаптації студентів до розумових та фізичних навантажень.

Важливо відгородити учнів від надмірного стомлення, раціонально організувати заняття, підвищити рухову активність та забезпечити ефективний відпочинок [27,28].

Зміна рівнів показників розумової працездатності залежить і від кількості занять. Наприклад, при шести і навіть п’яти заняттях рівень показників становить на 18−22% нижче, ніж при чотирьох. Швидкість роботи залишається відносно високою:. до кінця навчання при чотирьох заняттях і зменшується при шести.

Виділяють три групи психолого-педагогічних факторів, що впливають на об'єм та зміст учбового навантаження студентів. Перша з них визначає, що характеризують учбовий процес з даного предмету та включають програму, підручники, планування занять, діяльність викладача ту студента, які визначаються прийнятою методикою навчання. До другої відносяться фактори, що зумовлюють умови навчання у конкретному закладі (розклад занять, додаткові роботи). Третю групу складають фактори, що характеризують самого студента з точки зору сформованості учбових вмінь та навичок, а також рівня психічного розвитку і фізіологічного стану його організму. Авжеж, фактори, що відносяться до різних груп, взаємопов'язані між собою і цей зв’язок необхідно враховувати, якщо роздивлятися учбовий процес та супутні йому явища в динаміці.

Вирішувати питання про розподіл навантаження по дням тижня слідує з урахуванням даних, отриманих фізіологами з динаміки працездатності студентів, зі змін фізіолого-гігієнічних показників, які характеризують показники їх організму [29,30,31].

Більш складним є питання про причини виникнення в ході учбового процесу перевантаження в тих випадках, коли матеріал, що вивчається відповідно до програми, відповідає як навчальному плану, так і можливостям студентів.

Центральною ланкою учбово-виховного процесу є заняття. Тому важливим стає питання про те, як слідує будувати заняття, з тим, щоб не допустити виникнення перевантаження студентів. З цією метою треба звертати особу увагу на побудову заняття, його окремі компоненти, на виявлення того, який вплив вони можуть здійснити на об'єм домашнього навантаження студентів.

Для усунення перевантаження студентів домашньою роботою шляхом перенесення центра тяжіння учбового навантаження на заняття потрібні обґрунтовані розрахунки часу на різні види учбової роботи, що виконується в ході приготування домашнього завдання з кожного предмету, з допомогою яких викладач може регламентувати учбове навантаження групи і кожного студента окремо. Необхідно також з’ясувати, яку частку в стомленості студентів може вносити сама учбова робота, а яку — різноманітні минущі фактори, що супроводжують процес навчання: психічний і фізіологічний стан студентів, що є наслідком недотримання фізіолого-гігієнічних норм у вузі та вдома, небажання навчатися, страх перед отриманням незадовільної оцінки, перед іспитом та ін. [27,32].

1.3 Здоров’язберігаючі технології та сучасна система освіти

В умовах, коли освіта стала загальною, а професія викладача масовою, надіятися на індивідуальну майстерність педагога стає все складніше. Тому зараз педагоги та методисти ведуть активні пошуки дидактичних засобів, котрі могли б зробити процес навчання схожим на добре відрегульований механізм. Ще Я. А. Каменський прагнув знайти такий загальний порядок навчання, при якому воно здійснювалося би за єдиними законами людини та природи. Тоді навчання не потребувало б іншого, окрім митецького розподілу часу, предметів та методів. Про актуальність такого підходу до освіти — технологічного, з яким методисти звертаються до нових для них понять — педагогічні технології, технології навчання, освітні технології (an educational technology).

З’ясувати поняття «здоров'язберігаючі освітні технології» представляється коректним, виходячи з «родового» поняття «освітні технології». Якщо останні відповідають на питання «як вчити?», то логічною буде відповідь: так, щоб не наносити шкоди здоров’ю суб'єктів освітнього процесу — студентів та педагогів.

Термін «здоров'язберігаючі освітні технології» (ЗОТ) можна роздивлятися і як якісну характеристику любої освітньої технології, її «сертифікат безпеки для здоров’я», і як сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, котрі доповнюючи традиційні технології навчання та виховання, наділяють їх ознакою здоров’язбереження".

Близькими до ЗОТ є медичні технології профілактичної роботи, що проводиться в навчальних закладах. Прикладами такої роботи слугує диспансерізація, вакцинація студентів, контроль за строками щеплень, виявлення груп медичного ризику та ін. Ця діяльність також направлена на збереження здоров’я студентів, профілактику інфекційних та інших захворювань, але вже не з допомогою освітніх технологій.

Існує немало можливостей конструктивної взаємодії педагогів та медиків в їхній спільній роботі по збереженню та укріпленню здоров’я студентів. Медичний підхід до здоров’язбереження, що реалізується в рамках профілактичного напрямку, від психолого-педагогічного відрізняється не тільки методами та професійною підготовкою фахівців, але і тим, що звільняє людину від відповідальності за своє здоров’я, передаючи цю відповідальність лікарю, медицині. Протилежний підхід — в мобілізації почуття відповідальності людини за своє здоров’я, виховання постійної потреби турбуватися про нього (а значить і про здоров’я інших людей). Формування в студентів відповідальності, в тому числі і за своє здоров’я, виховний процес, котрий слідує роздивлятися в якості однієї з найважливіших задач закладів освіти [34,35].

Навчити молоду людину загальним принципам, сучасним системам та методам охорони та укріплення здоров’я, безумовно, — задача освітніх закладів. А вже за консультаціями з приватних питань, за корекцією особистої програми з урахуванням індивідуальних особливостей, з метою відновлення здоров’я, що похитнулося, людина може звернутися до медика (фізіолога, психолога), спеціаліста з питань здоров’я.

Таким чином, сучасний рівень цивілізації та культури висуває в число найважливіших для людини пріоритетів завдання самій навчитися не хворіти, бути здоровим. Для системи освіти ця задача трансформується в імператив виконувати для досягнення цієї мети ті технології, якими якраз володіє педагог, психолог.

Постановка задач здоров’язбереження в освітньому процесі може роздивлятися в двох варіантах — задача-мінімум та задача-оптимум. Задача-мінімум і відповідає фундаментальному принципу медицини та педагогіки: «No посеге!» («Не нашкодь!»). Реалізація її робочої програми включає виявлення і каталогізацію факторів, що здійснюють або потенційно спроможні здійснити шкідливий (патогенний) вплив на організм студента — його фізичне, психічне (психологічне), репродуктивне, морально-духовне здоров’я, і, в майбутньому, усунення самих цих факторів або пом’якшення їх впливу на студентів та педагогів. Відповідно, самі патогенні (або умовно патогенні) фактори, пов’язані із вузом, освітнім процесом, можуть бути розділені на три групи: ті, що стосуються гігієнічних умов освітнього процесу (гігієнічні); обумовлені організацією навчання (організаційно-педагогічні) та пов’язані безпосередньо з роботою викладачів, адміністрації, співробітників освітнього закладу (психолого-педагогічні фактори) [36,37].

Таким чином, вирішення задачі мінімуму з використанням здоров’язберігаючих освітніх технологій полягає в забезпеченні таких умов навчання, виховання, розвитку, котрі не здійснюють впливу на здоров’я всіх суб'єктів освітнього пронесу.

Як вже зазначалося, на практиці виділяється 3 джерела загроз для здоров’я студентів та педагогів:

Гігієнічні, середові фактори;

Організаційно-педагогічні фактори;

Психолого-педагогічні фактори.

ЗОТ в першу чергу стосується третьої групи факторів, що висуває на перший план задачу формування відповідної компетенції у всіх робітників освітніх закладів. Але роздивлятися ЗОТ тільки як характеристики робити викладача було б методологічною помилково. Занадто тісний взаємозв'язок всіх вищезазначених факторів, особливо у відношенні ефекту, що досягається. Таким чином, ЗОТ можна роздивлятись як альтернативу загрозам здоров’ю, що виходять зі всіх джерел, так чи інакше пов’язаних з виховним процесом.

Було би помилкою вважати турботою про здоров’я молоді створення тепличних умов, утримування його у навчальному закладі під своєрідним «ковпаком», що захищає від усіх шкідливих впливів. По-перше, це неможливо практично, а, по-друге, що дуже важливо, в цьому-випадку, переступивши поріг закладу, підліток зіткнеться з тими впливами, котрі стануть для нього непереносними через неготовність до взаємодії з ними. Підготувати підлітка до самостійного життя, означає сформувати в нього адекватні механізми адаптаціїфізіологічної, психологічної, соціальний Це і повинні робити навчальні заклади через ЗОТ — тренуючи, навчаючи, виховуючи. Створення на заняттях моделей реальних умов життя — це ті мости, котрі дозволяють студенту в майбутньому використовувати отриманні знання, вміння та навички на практиці, а не тяготитися ними, як інформаційним баластом. Це мистецтво — підготування студента до реального життя — визначає, в кінцевому рахунку, професіоналізм викладача, є змістом «педагогічної адаптології», що роздивляється у певному аспекті численні проблеми формування, збереження та закріплення здоров’я учнів, що складає один з теоретичних конструктів про ЗОТ [34,38,39].

Критерієм здоров’язберігаючих якостей освітніх технологій при вирішення з їх допомогою захисту від патогенних факторів буде наявність або відсутність погіршення здоров’я студентів та педагогів, що знаходиться в очевидному взаємозв'язку зі-впливом таких факторів.

Задача-оптимум — це вирішення задачі-мінімум, а також формування у студентів фізичного, психічного, морально-духовного здоров’я, виховання в них культури здоров’я, дієвої мотивації на ведення здорового способу життя. Тоді більш правильним є визначення здоров’язберігаючих освітніх технологій як сукупності всіх заходів, що використовуються в освітньому процесі, технологій, не тільки зберігаючи здоров’я студентів та викладачів від несприятливого впливу факторів освітнього середовища, але і сприяючих вихованню у студентів культури здоров’я.

Завдання здоров’язберігаючої педагогіки — забезпечити випускнику навчального закладу високий рівень здоров’я, сформувати культуру здоров’я [34,36].

В числі головних недоліків сучасної системи освіти в Україні, українських вузах — її авторитарність, що в деяких учбових закладів та в деяких викладачів доходить до деспотизму. Втім, це стосується особливостей системи освіти не тільки нашої країни. В деяких випадках неспроможність дотримуватися правил дисципліни, рухова розгальмованість, емоційна неврівноваженість нерідко зумовлені органічними мозковими або функціональними нервово-психічними відхиленнями, відносності яких педагогічні засоби безсильні. Саме авторитарна позиція заповнює нехватку професіоналізму, енергетичних та особистих ресурсів викладача, та виконує компенсаторну роль.

Негативні сторони авторитарної позиції відомі: сковується ініціатива студентів, знижується рівень проявлення та розвитку креативності, знижується самооцінка, формується стан хронічного стресу, як і у всіх випадках, коли людина відчуває залежність від іншого. Тривале перебування у такій ситуації призводить до формування протестних реакцій, енергетика яких, поступово накопичуючись, може стати причиною несподіваного сплеску агресивності («немотивована агресія»). Виховний же вплив психологічного тиску ззовні, формування таких рис характеру як нещирість безініціативність, безвідповідальність, сором’язливість та ін.

З визначення здоров’язберігаючих освітніх технологій видно, що найважливішою метою впровадження ЗОТ в освітній процес є формування культури здоров’я. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля закладів та сім'ї, з урахуванням пріоритету в даному питанні виховання над освітою. Культура здоров’я повинна не вивчатися, а виховуватися. Психологічна основа цього — мотивація на введення здорового способу життя. Невід'ємною частиною культури здоров’я є інформованість в питаннях здоров’я та здорового способу життя. Як домогтися успіху в житті, як не стати жертвою алкоголю або наркотиків — приєднавшись до культури здоров’я, за відповідями на ці питання дитина, підліток звертається саме до викладача, спеціаліста. І тоді отримана від них інформація має максимальні шанси бути використаною на практиці [27,31,40].

1.4 Соціально-гігієнічні аспекти здоров’я молоді

У цей час, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВІЗ), молоді люди становлять 30% населення земної кулі -1 млрд. 445 млн. чоловік.

Єдиної точки зору відносно класифікації віків немає, хоча не викликає сумніву той факт, що в різних вікових групах фактори, що впливають на рівень здоров’я, виявляють різний вплив. Кожна вікова група відрізняється «персональними» характеристиками, обумовленими соціальною роллю її представників. Виходячи зі спільності соціальних факторів, до категорії молоді більшість дослідників відносить людей у віці від 16 до 29 років.

Поняття молоді як самостійної групи населення зв’язане насамперед з досягнутої на розглянутий історичний момент її соціально-економічною зрілістю, а також із сукупністю особистісних особливостей і відмітних рис. Специфіка групи полягає в тому, що саме в цей період закладається фундамент ідейно-політичних, трудових, моральних позицій, а також здоров’я людини.

Разом з тим для соціально-демографічної групи, відносної до молоді, характерно максимальне число найважливіших переходів з одного соціального середовища в інше, позначуваних психологами як дезорганізація найближчого соціального середовища. До таких переходів ставляться закінчення школи, вступ у технікум, ВНЗ, початок виробничо-трудової діяльності й т.п. Протягом цього періоду відбувається формування родини, народження дітей, що також вимагає якісної перебудови всього укладу й ритму життя.

Контингент молоді неоднорідний — це учні шкіл, ПТУ й коледжів, молоді робітники, студенти, значна частина інженерно-технічного персоналу, працівників утвору, культури, сфери обслуговування, медичних установ. Кожна із цих груп має специфічні риси й особливості, які вимагають диференційованого підходу при визначенні форм і методів збереження й зміцнення здоров’я.

З погляду демографічної ситуації, що складається сьогодні, слід зазначити, що протягом найближчих 2−3 десятиліть відбувається безперервне зменшення частки молодих у віковій структурі населення. Іншими словами, процес демографічного старіння буде тривати, а темпи приросту загальної чисельності населення падати[44].

Молодь у віці 16 — 29 років (76% населення) зайнята в суспільнім виробництві нашої країни, однак серед усіх працездатних громадян рівень зайнятості молоді найнижчий, тому що ця група полягає не тільки із працюючих, але й з учнів. Найбільше число учнів припадає на вік 16 — 24 роки, причому майже всі із них вчаться з відривом від виробництва.

На частку молодих людей, що поєднують роботу з навчанням, випадає значне навантаження, яке відбивається згодом на здоров’я людини, його нервово-психічному стані, а в остаточному підсумку позначається на трудовому потенціалі в більш старших віках. Часом комбінація праці з навчанням негативно впливає й на сімейно-шлюбні відносини, знижує народжуваність.

Молодь відіграє особливу роль у формуванні трудового потенціалу країни. Це найбільш мобільна частина трудових ресурсів. Саме за її рахунок оновляється робоча сила, змінюється професійний і утворювальний склад працівників, значною мірою забезпечуються кадрами нові виробництва.

Молодіжному контингенту належить провідна роль у міграційних процесах і в перерозподілі працюючих між галузями. У країні щорічно міняють місце проживання понад 20 млн. чоловік, більшу частину яких становлять обличчя у віці до 30 років. Відомо, що мігранти піддаються більшому ризику захворювань (адаптація до нового місця проживання вимагає певних резервів здоров’я). Для них характерні більш низька народжуваність, більша частота зловживання алкоголем, високі показники захворюваності. Міграційна рухливість населення — найважливіший демографічний фактор, що виявляє вплив на здоров’я молоді.

Молодь — майбутнє країни, але вона несе відповідальність і перед сьогоденням. Її віддача суспільству в умовах прискорення соціально-економічного розвитку країни потрібна вже зараз. І тільки здоровіша, фізично міцна молодь у стані впоратися з покладеними на неї завданнями.

Здоров’я кожного нового покоління по всіх параметрах повинне бути краще, чим попереднього. Це непорушна істина. Разом з тим на нові покоління людей, їх здоров’я й працездатність діють такі фактори, про існування яких кілька десятиліть назад і не підозрювали. Причому різні фактори внутрішнього й зовнішнього середовища, що провокують виникнення або несприятливий плин різноманітних захворювань, починають інтенсивно діяти вже в молодому віці й позначаються як фактори ризику.

Науково-технічний прогрес приводить до зміни умов і прискоренню темпів праці й життя, суттєво й швидко міняє навколишню людину середовище. Прискорюваними темпами розвивається економіка, наука, техніка. Ріст міст автоматизація, що стрімко зростає, і механізація виробничих процесів, зниження фізичної й підвищення нервово-психічного навантаження, розвиток засобів транспорту й зв’язки, інформаційний бум — усе це разом узяте створює нове екологічне, психологічне й соціальне середовище, у якім живе сучасна людина [44,45].

Це середовище безпосередньо впливає, з одного боку, на здоров’я молоді, виникнення й поширення в її середовищі різних захворювань і, з інший, — на можливості їх профілактики й лікування. Таким чином, об'єктивні зміни в характері праці й життєдіяльності людей підвищують рівень вимог до підтримки, збереження й зміцненню здоров’я.

Час, у якім ми живемо, стало часом великих змін і перетворень. Перехід з екстенсивного шляху розвитку народного господарства на рейки інтенсивного виробництва сполучений з підвищенням ефективності й продуктивності праці на кожному робочім місці, максимальною віддачею від кожного працюючого, реалізацією всіх наявних ресурсів. Змінюється роль людини у виробництві, зростає значення складної розумової праці, розширюється можливість творчого додатка сил. У зв’язку із цим неминуче загострення проблем, пов’язаних із забезпеченням високого рівня здоров’я сучасних і майбутніх поколінь людей, їх адаптацією до швидко мінливих умов соціального й природного середовища.

У цей час молодь зустрічається ще з однієї немаловажною проблемою — це безробіття.

Безробіття — одна з головних причин, що створюють непевність у житті, що ведуть до розчарування й розпачу, — найбезпосереднішим образом впливає на здоров’я. Статистика свідчить, що ріст безробіття на 1% спричиняє ріст самогубств на 4,1%, а числа з душевнохворих на 3,4%. Однак у цей час діють фактори, які, породжуючи цілий ряд проблем, впливають на стан здоров’я молодих людей безвідносно до їхнього проживання в різних соціальноекономічних формаціях[44].

До негативних тенденцій у стані здоров’я населення економічно розвинених країн ставиться тенденція «омолодження» захворювань: ті хвороби, які порівняно недавно зустрічалися лише в старших вікових групах тепер нерідкі у молодих людей. Спостерігається виразне зниження середнього віку, що занедужують багатьма хронічними хворобами, що наносить величезний економічний і соціальний збиток суспільству.

У першу чергу це ставиться до серцево-судинних захворювань. За даними ВІЗ, за 10 років в 23 країнах миру смертність від них і головним чином від ішемічної хвороби серця зросла в молодих чоловіків на 5 — 15%.

Радянськими вченими також відзначається значний ріст серцево-судинних захворювань у молодому віці. Тільки за одне п’ятиліття відбувається збільшення їх частоти в 2 — 2, 5 рази .

Тенденція омолодження торкнулася й інших захворювань, пов’язаних зі способом життя сучасної людину. До них належать хвороби шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи й ін.

За матеріалами обстеження чоловіків працездатного віку, що страждають хронічними захворюваннями, було встановлено, що серед хворих виразковою хворобою шлунка й дванадцятипалої кишки 10,7% становили молоді чоловіки у віці 20 — 30 років[43,44,45].

Дане захворювання чревате раннім настанням інвалідності, що віднімає в людей молодого, що цвіте віку можливість повноцінно жити й трудитися. Переважна більшість хворих виразковою хворобою шлунка й дванадцятипалої кишки (73%) первинно визнаються інвалідами в молодому, найбільш працездатному віці — до 40 років, причому кожний четвертий з них у віці до 30 років.

Крім виразкової хвороби, значно поширені серед молоді жовчнокам’яна хвороба, хронічний гастрит, дуоденіт.

Протягом останнього десятиліття виявилася тенденція до збільшення частоти гіпертонії серед студентів. Так, частота гіпертонічних станів у студентів підвищилася з 12,1 до 19,2%. Поширеність підвищеного артеріального тиску у віці 10 — 17 років становить 9 — 15%.

Головною причиною смерті молодих чоловіків в економічно розвинених країнах є нещасні випадки й травми. Велике соціально-економічне значення цієї, проблеми, тому що основною причиною інвалідності чоловіків до 30 років служить виробничій травматизм.

При аналізі обертаності населення за медичною допомогою за віком і підлоги було виявлено, що найменший рівень захворюваності припадає на вік 15 — 19 років: 554,6 випадку захворювань на 1000 людей, причому в чоловіків менше, чим у жінок (відповідно 497,6 і 589,7). Однак до 20 — 24 рокам рівень захворюваності піднімається до 1086,1. Підйом відбувається як у чоловіків (986,6), так і в жінок (1152,4).

Аналіз стану здоров’я деяких соціальних груп молоді показує, що з 1000 учнів ПТУ в школярів 601 є здоровішими, 227 — практично здоровішими й 172 — хворими, серед 1000 студентів технікумів відповідно 411, 337 і 252 і серед 1000 студентів вузів 381 здорові, 377 практично здорові й 242 хворі.

Поширення патологічних станів серед молоді має ряд закономірностей, пов’язаних з функціональним станом організму, особливостями способу життя, а також організацією медичної допомоги. Серед осіб у віці 15 — 19 років найбільше часто поширені хвороби нервової системи в органів почуттів, травлення в подихи. Поглиблений аналіз перерахованих класів хвороб по нозологічних формам показує, що у віці 15 — 19 років найбільше часто зустрічаються аномалії рефракції, пародонтоз, карієс в інші хвороби зубів, хвороби опорного апарата, гіпертрофія мигдалин і хронічний тонзиліт. Значну частку в структурі становлять неврози, нетоксичний зоб і тиреотоксикоз, гіпертонічна хвороба, запальні захворювання бруньок[43].

При порівнянні захворюваності по підлозі відзначаються значні коливання: у чоловіків найбільше часто відзначаються виразкова хвороба шлунка у дванадцятипалій кишки, хронічні бронхіт і пневмонія, інфекція бруньок, цукровий діабет, гіпертонічна хвороба; у жінок — нетоксичний зоб, тиреотоксикоз, дисфункція яєчників, авітамінози й інші розлади харчування, гіпертрофія мигдалин, хронічний тонзиліт.

Серед хвороб сечостатевої системи в жінок значну частку становлять хронічні цервіцити й інші захворювання шийки натчи, гострі та хронічні сальпінгіти й офорити, патологія вагітності.

У середньому протягом працездатного віку кожний чоловік переносить 34,9 захворювання, а кожна жінка — 36,3. З них у віці 15 — 29 років у кожного чоловіка виникає 8,1 захворювання, у кожної жінки — 9,6. Із загального числа захворювань в 15 — 29-літньому віці 25,9% у чоловіків і 29,2% у жінок становлять гострі респіраторні захворювання. Частка практично здоровіших осіб у віці 15 — 19 років серед чоловіків становить 52% серед жінок-47,6% а в 55 — 59 років відповідно 3,5 і 1,0%, що ще раз наочно доводить теза про необхідність початку первинному профілактика більшості захворювань у можливо більш молодому віці[44].

Значну роль у стримуванні клінічних проявів більшості захворювань відіграють потужні компенсаторні й адаптивні механізми молодого організму. Вони не дають перейти факторам ризику границю «здоров'я — хвороба». Але як тільки цей вплив починає перевищувати граничні значення, виникають ознаки захворювання.

Фактори ризику ряду хронічних захворювань починають формуватися в дитячому й підлітковому віці й до 20 — 29 рокам їх поширеність різко зростає. У цьому віці артеріальна гіпертонія є вже в 5,6% чоловіків, а 1,1% жінок, надлишкова маса тіла — в 6% чоловіків і 1,1% жінок, порушення ліпідного спектра крові - в 114% чоловіків, а 8,3% жінок, паління — в 65,2% чоловіків і 21,2% жінок .

Тут слід особливо підкреслити, що здоров’я людини значною мірою залежить від нього самого. Здоров’я — це та вершина, на яку повинен піднятися сам. Усі соціально-економічні перетворення, зусилля по вдосконалюванню медичної допомоги практично будуть зведені на немає при неправильнім відношенні молоді до свого здоров’я[45,46].

Серед молоді поширене неправильне уявлення про те, що хвороби приходять у старості, коли активне життя вже закінчилося. Роль молодих людей у підтримці й зміцненні власного здоров’я сьогодні мінімальна, тим більше що ніяких витрат у зв’язку із хворобою нести не доводиться. Та обставина, що держава повністю бере на себе всі витрати по відновленню загубленого здоров’я і його збереженню, народжує утриманську позицію. Формується зовсім необґрунтована впевненість у тому, що здоров’я гарантоване саме по собі молодим віком, що будь-які позамежні навантаження, грубі порушення харчування, режиму дня, недостатня фізична активність, стреси й інші фактори ризику «по плечі» молодому організму, що він упорається з усіма випробуваннями, що випали на його частку. Однак це далеко не так, і сьогодні в молоді все частіше й частіше відзначаються захворювання, які раніше були долею осіб більш старшого віку. Сама думка про те, що здоров’я не розтрачується, залишається непорушним, народжує абсолютно неправомочну самозаспокоєність і завдає шкоди здоров’ю молоді[44,43].

З’явився навіть спеціальний термін — медична активність, що означає відношення до власного здоров’я й здоров’ю навколишніх. Ю. П. Лисицын (1998) дає наступне визначення: «Під медичною активністю, що є одним з елементів способу життя, розуміється відношення до свого здоров’я й здоров’я інших людей, виконання медичних приписань і призначень, відвідування лікувально-профілактичних установ і ін.».

Медична активність як один з найважливіших елементів способу життя пряно впливає на стан здоров’я людину. При оцінці впливу на здоров’я 30 різних факторів було встановлено, що серед них домінують суб'єктивні: відношення людину до медичної допомоги, до свого здоров’я й здоров’ю оточуючих людей[42].

Дослідження останніх років, на жаль, змушують переконатися в тому, що медична активність населення, молоді зокрема, залишається вкрай низкою. Причому низка вона як у здоровіших, так і у хворих людей. Проявляється низька медична активність по-різному. Наприклад, у небажанні населення брати участь у профілактичних оглядах. Тим часом смертність серед людей, що відмовилися від участі в медичнім обстеженні на виявлення ішемічної хвороби серця ближче всього до такої в групі високого ризику, що дає підставу відмова від обстеження розцінювати як фактор ризику ішемічної хвороби серця [42.44].

Байдужне або негативне відношення молоді до профілактики хвороб формується, з одного боку, внаслідок однотипності й стандартності профілактичних рекомендацій. З іншого боку, воно обумовлене явним нерозумінням усіх грізних наслідків і ускладнень, що виникають як наслідок розвиненого захворювання. Наприклад, у більшості випадків початкова стадія ожиріння самою людиною не розцінюється як захворювання, що ускладнюється надалі серйозними порушеннями здоров’я. За медичною допомогою звертається всього лише 5,5% таких хворих. 18,5% хворих інфарктом міокарда переносять його гостру стадію «на ногах», навіть не підозрюючи, наскільки вони серйозно хворі.