Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищення

МІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА Факультет економіки і підприємництва Кафедра економіки КУРСОВА РОБОТА з курсу «Організація і методика економічного аналізу»

на тему: «Аналіз продуктивності праці та шляхи її підвищення «

Виконав:

студент 41-е групи Савинецкий Сергій Керівник роботи Соколюк С.Ю.

УМАНЬ 2010

Зміст Вступ

1. Завдання, джерела даних, показники та методологічні основи аналізу продуктивності праці

2. Коротка характеристика СТОВ «Агрофірма"Вербка

3. Аналіз динаміки і виконання плану продуктивності праці по галузях і в цілому по господарству

4. Аналіз виконання плану і динаміки продуктивності праці за основними видами с/г продукції

5. Аналіз співвідношення темпів росту продуктивності праці і її оплати

6. Аналіз факторів, що впливають на продуктивність праці

7. Резерви підвищення продуктивності праці

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ Сільське господарство — це важлива галузь економіки України, від якої залежить продовольча безпека її громадян. Проте, перехід до ринку спричинив занепад даної галузі, який проявляється у зниженні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, її якості, продуктивності праці та зацікавленості працівників у кінцевих результатах діяльності.

Продуктивність праці як економічна категорія відображає зв’язок між обсягом виробництва і відповідними затратами праці. Стосовно сфери матеріального виробництва продуктивність праці означає здатність людини створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Чим більше продукції виробляється за одиницю часу або чим менше робочого часу витрачається на виробництво одиниці продукції, тим вища продуктивність праці[1].

Продуктивність — рухливий і динамічний показник результативності праці та ефективності виробництва, який змінюється під впливом численних факторів. Оскільки продуктивність праці має визначальне значення для розвитку окремого підприємства та всього сільського господарства, суміжних з ним галузей і країни в цілому, фахівці, керівники, власники та наймані працівники повинні постійно шукати шляхи й резерви її підвищення.

З’ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

? живої праці, що витрачається на даний момент у процесі виробництва даної продукції;

? минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується як міра для виробництва нової продукції.

Впровадження ринкових відносин у сільськогосподарській галузі має свої особливості щодо прийняття раціональних і оптимальних рішень із проблем ефективності аграрної праці. Будь — який сільськогосподарський підприємець, як власник чи орендатор землі і майна прагнутиме отримати максимальну користь (прибуток) за допомогою найраціональнішого використання праці виконавців з найменшими витратами.

Резерви підвищення продуктивності праці - це невикористані можливості економії витрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають у наслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від рівня використання резервів. На думку Слободчикової Ю.В. резерви можна класифікувати щодо часу їх використання, а також сфери виникнення. За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резервиЗ метою використання резервів на підприємствах України розробляють плани організаційно-технічних засобів, у яких вказують види резервів зростання продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, витрати, які на це потрібні, термін проведення відповідних робіт, відповідальних виконавців. 3, с.280]

Аналіз результатів досліджень ряду науковців[3] дозволяє зробити висновок про те, що для виконання поставлених завдань на всіх рівнях управління галуззю необхідно відшукати резерви підвищення ефективності аграрної праці шляхом мобілізації численних її факторів: інтенсифікації виробництва; освоєння ресурсота енергозберігаючих технологій; удосконалення праці та внутрішньогосподарського механізму госпрозрахунку.

Отже, такі підходи до вирішення поставлених завдань є мотиваційними як для окремого працівника, так і для всього трудового колективу загалом, які створюють сприятливе середовище для високої індивідуальної чи суспільної продуктивності праці та кінцевої мети діяльності сільськогосподарського підприємства — одержання прибутку. Крім того, доречно наголосити на тому, що вирішення питання підвищення продуктивності праці потребує системного підходу до вдосконалення комплексу факторів з метою досягнення поставленої мети.

1. Завдання, джерела даних, показники та методологічні основи аналізу продуктивності праці

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

Праця — це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Достатня забезпеченість сільськогосподарських підприємств необхідними трудовими ресурсами, їх раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення об'єму виробництва продукції, а від підвищення ефективності їх використання залежить об'єм і своєчасність виконання сільськогосподарських робіт, ефективність використання техніки і як результат — об'єм виробництва продукції, її собівартість, прибуток і інші економічні показники.

У зв’язку з тим, що сільському господарстві, з причини сезонності характеру виробництва, потреба в трудових ресурсах в різні періоди різко коливається. При більш глибокому аналізі потрібно з’ясувати забезпеченість господарства трудовими ресурсами в періоди найбільш напружених робіт.

Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції великою мірою залежить від кількості працюючих і продуктивності їхньої праці. Аналізуючи виконання плану по праці, насамперед визначають кількість працюючих за категоріями трудових ресурсів, їх структура та використання.

Систему показників продуктивності праці можна побудувати на основі визначення функціонального навантаження кожного з них з врахуванням як його власних властивостей і можливостей, так і властивостей і можливостей інших показників. [4, с. 528]

Показники продуктивності праці класифікуються за способом виразу результатів: вартісному, натуральному і трудовому (табл. 1).

Натуральні показники можливо і доцільно застосовувати для характеристики продуктивності праці в бригадах, на ділянках і на індивідуальному робочому місці. Метод оцінки простий, наочний і достовірний, коли випускається однорідна продукція. Однак найчастіше виробляється хоча й однорідна продукція, але властивості її різні. У цих випадках доцільно застосовувати умовно-натуральний показник продуктивності праці, при якому один вид продукції чи роботи прирівнюється до іншого (переважного) за відносною трудомісткістю.

Показники в трудовому вимірі можна застосовувати у випадках, коли на робочих місцях, у бригадах і на ділянках виробляється велика кількість різноманітної продукції, асортимент якої часто змінюється. При цьому вироблення визначається в незмінні годинах (обсяги робіт збільшуються на відповідні норми часу, і результати підсумовуються). Такий показник має ряд недоліків (недостатнє обґрунтування та нерівна напруженість норм, їхні часті перегляди і т.ін.), що не сприяє об'єктивній оцінці рівня і динаміки продуктивності праці навіть на окремих робочих місцях і в бригадах.

Вартісні показники доцільно використовувати на рівні підприємств, галузей і економіки в цілому. Так, усі види й обсяги продукції, робіт і послуг виражаються в одному грошовому показнику — у гривнях, що визначається шляхом множення об'ємних показників на відповідні ціни. Виробіток також обчислюється в грошовому вираженні. Найбільш прийнятним вартісним показником результатів виробництва, що забезпечує зведення їх за рівнем управління, відображення внеску в кінцеві результати діяльності й у кінцевий суспільний продукт є обсяг доданої вартості. Показник обсягу доданої вартості за економічним змістом відповідає поняттю умовно-чиста продукція. Його величина визначається підсумовуванням валового випуску продукції і послуг у цілому по країні, податків на продукцію, чистих податків на імпорт із наступним виключенням проміжного споживання. Цей показник виключає повторний рахунок результатів при їхньому зведенні і на відміну від національного доходу, що представляє знову створену вартість тільки в галузях матеріального виробництва, включає і невиробничу сферу. На основі показника доданої вартості можуть розраховуватися показники сукупної продуктивності і окремі показники праці, капіталу і всіх його складових.

Таблиця 1.1

Методи визначення обсягу виробництва і трудових витрат

Отже, продуктивність праці - це показник ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці - виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою:

В = О: Т (1.1)

де В — виробіток;

О — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.

Витрати праці при розрахунках продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак всі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників.

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою:

ТМ = Т: О (1.2)

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість Тт визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість Тв складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витраті праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці продукції.

Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції Тп відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою Тп = Тт + Тп + Ту = Тв + Ту (1.3)

Вимірники продукції і витрат можуть бути конкретними показниками кількості будь-якого використаного ресурсу і будь-якого зробленого товару (послуги). Отже, вимір продуктивності праці зводиться до визначення вимірників, що включаються в систему, їхньої перевірки відповідно до названого вище критерію, створенню умов для практичного використання конкретних показників продукції і витрат (наприклад вибір шкали і визначення методу одержання і джерела даних), а також до оцінки отриманих коефіцієнтів і індексів згідно тим же критеріям. [5, с. 679]

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може змінюватись під дією різноманітних факторів. Безперечно умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

На рівень продуктивності праці впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує міру її продуктивного використання і тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вище рівень екстенсивного використання праці. І відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавчо встановленої тривалості робочого часу весь він цілком витрачається на продуктивну працю, то це є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме, фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо. [6, с. 312]

2. Коротка характеристика СТОВ «Агрофірма"Вербка»

СТОВ «Агрофірма"Вербка», розташоване в с. Вербка Чечельницького району Вінницької області. Станом на 1 січня 2009 р. СТОВ «Агрофірма"Вербка» займає площу 2703,0 га, з середньообліковою чисельністю працівників, зайнятих у сільськогосподарському, виробництві - всього 49 осіб.

Чечельницький район розташований на Південному сході Вінницької області в 160 км. від м. Вінниці. Площа району становить 75 тис. 908 га. Лежить він на схилах подільської височини і межує на заході з Піщанським районом, на півночі з Тростянецьким та Бершадським районами Вінницької області, на сході з Балтським і півдні з Кодимським районами Одеської області. Поверхня підвищена, хвиляста, лісова, рівнинна, розчленована балками та ярами.

Грунти — чорноземи опідзолені, які займають 88% площі району та сірі лісові. На території району переважають чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені ґрунти різного ступеня змитості. Найбільш придатними для сільськогосподарського виробництва за водно-фізичними властивостями та великим вмістом гумусу є чорноземи опідзолені. Вміст гумусу в них складає 2,5−4,0%, в темно-сірих опідзолених ґрунтах — 2,5−4,0%. Реакція ґрунту слабо кисла. Грунтам селища загрожує інтенсивна площинна та глибинна ерозія, яка призводить до знищення і зменшення гумусоносного горизонту.

У цілому ґрунти Вінниччини відзначаються високою родючістю. Тут постійно збирають високі врожаї зернових, зокрема пшениці і кукурудзи, цукрових буряків та інших сільськогосподарських культур.

За своїм географічним положенням територія району перебуває в сфері впливу насичених вологою повітряних мас, що йдуть з Атлантичного океану, і периферичної частини сибірського (азіатського) антициклону, для якого типовими є сухі, холодні континентальні повітряні маси. На клімат району мають вплив також повітряні маси з Арктики і Середземномор’я.

Найхолоднішим місяцем по всій області є січень, найтеплішим — липень. Середні амплітуди коливань температури протягом року не перевищують 25°. Під дією континентальних повітряних мас іноді буває, що взимку температура повітря в окремі дні знижується навіть до —32°, —38°. Влітку температура підвищується іноді до +37°.

Розподіл опадів протягом року сприятливий для вегетації рослин і проведення сільськогосподарських робіт. Максимум опадів припадає на травень —липень (130— 170 мм). Під час збирання врожаю (серпень — вересень), як правило, встановлюється сприятлива погода. Опадів у цей час буває порівняно небагато. Найменш вологими є зимові місяці. В грудні — лютому випадає від 65 до 80 мм.

Взагалі клімат Чечельницького району сприятливий для сільськогосподарського виробництва. Тривале, тепле, достатньо вологе літо, рання весна, суха, осінь, зима з помірними морозами і значним сніговим покривом — усе це позитивно впливає на ріст зернових, технічних і садових культур, винограду. Особливо велике значення мають сприятливі кліматичні умови для вирощування цукрових буряків, виробництвом цукру з яких славиться область.

Але щоб оцінити, на скільки ефективно працює господарство розглянемо як забезпечене воно основними видами ресурсів. Розпочнемо з земельних ресурсів так як вони є основними у сільському господарстві.

Земля головною умовою існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. Земля є основою аграрного виробництва. Аграрні формування повинні берегти закріплені за ними землі, раціонально їх використовувати і збільшувати родючість.

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва.

Земля, як засіб виробництва, у сільському господарстві має специфічні особливості:

Ш по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;

Ш по-друге, земля є незмінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;

Ш по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її неможна заново створити або збільшити її розміри;

Ш по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується.

Розглянемо площу та структуру земельних угідь господарства за даними таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура с/г угідь СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З даних таблиці 2.1. бачимо, що протягом трьох останніх років сільськогосподарські угіддя зменшились, особливо за період з 2007р. по 2008 рік до 2703, 68 га., а в 2009 році площа майже не змінилась і складає 2703 га. Орендовані землі займають 100% загальної площі земель, а в структурі сільськогосподарських угідь, рілля становить 82,9% у 2007 році, 77,5% у 2008 і 2009 роках, а решта становлять пасовища — це свідчить про досить високий відсоток розораності земель в господарстві, а решта становлять пасовища.

Одним з основних засобів виробництва в сільськогосподарських підприємствах є земля. Тому раціональне її використання сприяє підвищенню родючості, є необхідною умовою зростання темпів виробництва та реалізації продукції. Основою прибуткового господарювання є ефективне використання сільськогосподарських угідь. Розглянемо рівень ефективності використання землі в підприємстві в наступній таблиці.

Таблиця 2.2.

Рівень інтенсифікації в СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

Як свідчать дані наведені в таблиці 2.2. виробництво основних видів сільськогосподарської продукції в підприємстві в розрахунку на 100 га. сільськогосподарських угідь, а саме валової продукції в 2007 році складає 191,7 тис. грн., в 2008 році підвищилось до 297,7 тис. грн., і в 2009 рік зменшилось до 160,1 тис. грн., прибуток в 2007 році становив 13,4 тис. грн., в 2008 році збільшився до 50,5 тис. грн., і в 2009 році знову зменшився до 27,6 тис грн., молоко в 2007 році становило 38,5 ц., в 2008 році зменшилось до 34,9 тис. грн., а в 2009 році зросло до 44,4 тис. грн., також ми маємо приріст великої рогатої худоби, який в 2007 році становив 3,7 ц., і є найбільшим показником за цих три роки, а наступних роках залишається приблизно на однаковому рівні і становить в 2008 році 2,5 ц., в 2009 році 2,6 ц., продукція на 100 га ріллі, в 2007 році продукція зерна складає 604,6 ц., в 2008 році збільшується до 2339 ц. і в 2009 році зменшується до 1485,7 ц., приріс свиней в 2007 році складає 1,4 ц., але в 2008 році знизилось до 0,5 ц., а 2009 році зростає 1,2 ц.

Ефективність використання земельних угідь характеризується не лише урожайністю сільськогосподарських культур, а ще й обсягом виробництва продукції рослинництва і тваринництва з 1 га земельної площі при найменших витратах на її одиницю. Також на ефективність використання землі впливають: рівень розвитку продуктивних сил; ступінь розораності землі; структура посівних площ; частка меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.

Вирішальна роль трудових ресурсів у процесі сільськогосподарського виробництва обумовлює те, що саме від підвищення ефективності її використання значною мірою залежатиме подальший розвиток аграрного сектора економіки України.

Виробництво в сільському господарстві супроводжується затратами живої та уречевленої праці, Сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і духовному житті суспільства називають трудовими ресурсами. Про наявність та динаміку трудових ресурсів у СТОВ «Агрофірма"Вербка» можемо судити з наступної таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Наявність трудових ресурсів в СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

Аналізуючи дану таблицю можна відмітити, що динаміка обсягу трудових ресурсів з 2007 по 2009 рік характеризувалася стрімким зниженням на 46 працівників. Ще ми можемо побачити зменшення с/г угідь на 372,6 га., а також валової продукції на 1567,9 тис. грн.

Однією з важливих економічних характеристик господарства є забезпечення і використання основних фондів, які поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди — це сукупність засобів праці, які органічно входять в матеріально-технічну базу сільського господарства, і безпосередньо приймають участь у виробничому процесі. Невиробничі основні фонди не приймають участі у виробничому процесі, але без них не може обійтися підприємство (жилі та адміністративні споруди, клуби, їдальні та інші).

Оборотні фонди — це предмети праці, які приймають участь у виробничому процесі один раз, повістю змінюють форму і переносять свою вартість на виготовлену продукцію (виробничі запаси, незавершене виробництво, молодняк тварин і тварини на відгодівлі). До них також відносять окремі засоби праці, вартість яких досить мала, а термін експлуатації становить менше одного року. Як правило, це деякі малоцінні та швидкозношувані предмети.

Основними показниками забезпеченості та ефективності використання фондів є фондозабезпеченість, фондоозброєність, фондомісткість, фондовіддача.

Розглянемо ефективність використання фондів за даними таблиці 2.4.

продуктивність праця сільськогосподарський Таблиця 2.4.

Динаміка забезпеченості основними виробничими фондами в СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

В підприємстві за останні роки вартість основних виробничих засобів знизилась з 10 862 тис. грн. в 2007 році до 8717 тис. грн. в 2009 році. Фондозабезпеченість в господарстві в 2007 році складала 353,2 тис. грн., в 2008 році зросла до 395,2 тис. грн., а в 2009 році знизилась аж до 322,5 тис. грн., але спостерігається тенденція до збільшення рівня фондоозброєності в порівнянні з 2007 роком до 2009 зросла з 114,3 тис. грн. до 177,9 тис. грн. Також в підприємстві ще залишились морально та фізично застарілі фонди, але їх кількість незначна.

Для того, щоб узагальнити і дати характеристику фінансово-господарської діяльності господарства, розглянемо основні економічні показники ефективність виробництва господарської діяльності підприємства (табл. 2.5.).

Таблиця 2.5.

Ефективність виробництва і економічні показники сільськогосподарської продукції в СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

Аналізуючи дану таблицю перш за все потрібно звернути увагу на рівень рентабельності, який характеризує рівень прибутковості підприємства. З наведених даних видно, що рентабельність підприємства найвища в 2007 році 39,4%. Тобто підприємство отримало від реалізації одиниці продукції 0,39 гривні прибутку або 1,39 грн. виручки від реалізації, а в 2009 році прибуток становив майже 20,7%. Отже, з цього видно що з 2007р. по 2009р. спостерігається зниження рентабельності продажу сільськогосподарської продукції особливо в 2008 році де вона становить 16,6%. Це свідчить про зниження ефективності діяльності підприємства.

При проведені аналізу та характеристики доцільно визначити рівень спеціалізації, тобто для визначення напряму спеціалізації розглянемо структуру товарної продукції за даними таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Структура товарної продукції СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

Дивлячись на таблицю 2.6 видно, що продукція рослинництва займає найбільшу питому вагу 52,6%, а саме зернобобові, ріпак та соняшник, що в середньому складають, зернові та зернобобові - 3081 тис. грн. і займає 52,6%, цукрові буряки — 668,7 тис. грн., 11,4%, соняшник — 762,4 тис. грн. і складає 13%, соя — 179,3 тис. грн., що займає найменше 3,1%, ріпак — 915,9 тис. грн. 15,6%. Тваринництво всього в структурі займає 4,1%, з них най більше молоко — 123,4 тис. грн., 2,1%, вирощування ВРХ в живій масі 62,4 тис. грн., що складає 1,1%, і най менше свині - 27,2 тис. грн., мед — 29,8 тис. грн., по 0,4%.

Це означає що напрям підприємства зерновий.

Також з даної таблиці можна визначити коефіцієнт спеціалізації, до середніх показників за три роки за формулою:

Кс =

Кс =

= = 0,31

Отже коефіцієнт спеціалізації становить 0,31 — це означає що підприємство середньо спеціалізоване.

3. Аналіз динаміки і виконання плану продуктивності праці по галузях і в цілому по господарству

Трудові ресурси в сільському господарстві досить обмежені, що ж стосується продуктивності праці, то можливості її росту, по суті, безмежні. Для успішного рішення різноманітних економічних і соціальних завдань, що стоять перед країною, немає іншого шляху, крім прискореного росту продуктивності праці, різкого підвищення ефективності всього суспільного виробництва. Особливо важливе значення таке положення має для сільського господарства, де весь приріст продукції забезпечується за рахунок підвищення продуктивності праці. Це ключове питання розвитку економіки сільського господарства.

Тому в наступній таблиці ми розглянемо баланс трудових ресурсів за поточних три роки.

Таблиця 3.1

Баланс трудових ресурсів на СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З таблиці балансу трудових ресурсів ми бачимо наявність трудових ресурсів в 2007 році є най більшою і складає 95 осіб, в 2008 році зменшується до 69 осіб, а в 2009 році до 49 осіб, що в порівняні до 2007 року зменшилось на 46 осіб. Також ми бачимо тенденцію зниження і потреби в чисельності чоловік в середньому на рік, відповідно в 2007 році 81 осіб, 2008 році 79 осіб і в 2009 році 42 особи, ми бачимо що потреба зменшилась на 39 осіб. Забезпеченість залишається майже на одному рівні щорічно.

Підвищення продуктивності праці прямо й безпосередньо пов’язане з досягненнями науково-технічного прогресу, зі здійсненням всебічної інтенсифікації виробництва.

Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондоі енергооснащеності праці дозволяють у першу чергу заощаджувати живу працю, знижувати його витрати. На практиці це виражається в зростанні оброблюваних площ і поголів'я тварин на працівника, у зниженні витрата праці на одиницю земельної площі й на голову худоби й т.д.

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості проведення робіт дотриманню оптимальних строків їхнього виконання сприяє не тільки скороченню потреби в праці, але й росту врожайності культур, продуктивності тварин. [7, с. 156]

При насиченні сільського господарства технічними засобами, на жаль, не враховується специфіка сільськогосподарського виробництва: сезонність використання багатьох видів техніки, мобільність робочих процесів, переміщення техніки й вантажів усередині господарства, велика розмаїтість машин, знарядь для виробництва зерна, картоплі, інших культур і т.д.

Для вивчення динаміки продуктивності праці використовуються індекси продуктивності праці. В умовах виробництва однорідної продукції індекс продуктивності праці може бути обчислений такими методами:

Обсяг продукції можна розглядати як величину, що залежить від двох чинників: затрат робочого часу і продуктивності праці. Обсяг продукції — це результативний показник, динаміка якого визначається поведінкою двох названих чинників. Вплив усіх інших чинників (зміна фондоміскості продукції, поліпшення організації виробництва, скорочення втрат робочого часу тощо) зрештою відіб'ється на зміні обсягу продукції через зміну або затрати праці, або продуктивності праці. [8, с. 224]

Для вивчення впливу окремих чинників на динаміку продуктивності праці може використовуватися індексний метод, метод ланцюгових підстановок, метод групувань, кореляційний та інші статистичні методи.

Прикладом використання індексного методу є побудова індексів продуктивності праці змінного складу, постійного складу і впливу структурних зрушень за сукупністю підприємств. За допомогою цих індексів аналізується динаміка середнього рівня продуктивності праці деякої сукупності виробничих одиниць під впливом двох чинників.

Розглянемо факторний аналіз впливу використання робочого часу на продуктивність праці за допомогою методу ланцюгових підстановок. На рівень і динаміку середньомісячного виробництва продукції в розрахунку на одного працюючого впливають такі чинники:

-середнього-дeнне виробництво продукції в розрахунку на одного робітника (позначимо його рівень у базисному періоді а0, а у звітному періоді а1);

-середня фактична тривалість робочого дня (позначимо її рівень у базисному періоді b0, а у звітному періоді b1);

-середня фактична тривалість робочого періоду в днях (позначимо її рівень у базисному періоді с0, а у звітному періоді с1);

-частка робітників у загальній чисельності працюючих (позначимо її рівень у базисному періоді d0, а у звітному періоді d1).

Уведемо таке позначення: W0 — середньомісячне виробництво продукції на одного працюючого в базисному періоді, a W1 — середньомісячне виробництво продукції на одного працюючого у звітному періоді.

Абсолютна зміна середньомісячного виробництва одного працюючого характеризується різницею:

Визначимо вплив кожного з чотирьох чинників окремо. Передусім виразимо вплив зміни частки робітників у загальній чисельності працюючих на зміну середньомісячного виробництва (при цьому звернемо увагу на те, що a0b0c0 — середнє місячне виробництво в розрахунку на одного робітника, яке можна розглядати як якісний показник).

Другим чинником розглянемо тривалість робочого періоду в днях (при цьому a0b0 — середньодобове виробництво, яке можна також розглядати як якісний чинник).

Метод групувань дає змогу встановити наявність або відсутність зв’язку, характер залежності між певним чинником і продуктивністю праці. З цією метою сукупність (підприємства, дільниці виробництва, працівники), що вивчається, групується за факторною ознакою. Наприклад, підприємства за рівнем спеціалізації виробництва, механізації виробничого процесу, плинності кадрів або за ознакою, що нас цікавить. Працівники групуються за рівнем кваліфікації, стажем, віком або іншими ознаками. У кожній виділеній групі обчислюється середній рівень продуктивності праці. Далі за результатами розрахунків будується варіаційний ряд у порядку зростання факторної ознаки:

Якщо з переходом від групи до групи рівень продуктивності праці загалом зростає, можна зробити висновок про існування прямої залежності між цим чинником і рівнем продуктивності праці. Якщо з переходом від групи до групи рівень продуктивності праці загалом знижується, то це можна розглядати як свідчення наявності оберненої залежності. Якщо рівень продуктивності праці приблизно однаковий у всіх групах або змінюється хаотично, то зв’язок між вибраною ознакою і рівнем продуктивності праці відсутній або дуже слабкий.

Кореляційний аналіз дає змогу встановити не тільки факт наявності залежності, а й виразити це кількісно, а саме:

1) знайти аналітичний вираз зв’язку — рівняння регресії, що показує залежність продуктивності праці від одного або кількох факторних ознак:

Вирішення цієї задачі передбачає визначення параметрів рівняння регресії;

2) виміряти рівень зв’язку, тобто кількісно оцінити, наскільки сильно залежить продуктивність праці від чинників, що вивчаються. З цією метою застосовують коефіцієнт кореляції, кореляційне відношення та інші показники.

Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.

Вплив кожного окремого фактора можна визначити за формулами: фактора г: відповідно належать до звітних і базисних значень показників.

За допомогою кореляційно-регресивного аналізу продуктивності праці установлюється характер і ступінь залежності між рівнем продуктивності праці та факторами, що впливають на її величину.

Найпростіше застосування кореляційного аналізу полягає у визначенні впливу одного фактора на продуктивність праці.

Для розроблення плану продуктивності праці необхідно мати план організаційно-технічних заходів, звітний і плановий баланси робочого часу одного робітника, а також дані про втрати робочого часу у звітному періоді на основі фотографій і самофотографій робочого дня, або дані табельного обліку.

Основні етапи планування продуктивності праці такі:

* аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;

* виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;

* визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;

* розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;

* розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;

* визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

4. Аналіз виконання плану і динаміки продуктивності праці за основними видами с/г продукції

Головним завданням підприємств є збільшення випуску та реалізації продукції.

Обсяг виробництва є вихідним показником для розрахунків, що використовуються в практиці обліку, планування, аналізу і звітності за різні проміжки часу (місяць, квартал, рік, зміну, годину).

Обсяг продукції (робіт і послуг) у цінах підприємства включає готові вироби, напівфабрикати, роботи і послуги промислового характеру та інші елементи продукції, призначені для реалізації на сторону, у відповідності до діючої інструкції складання звіту по продукції.

Обсяг продукції аналізують натуральні (тонни, літри, штуки та ін.), вартісні (грошові) та умовні показники.

Найбільш точно відображають обсяг продукції натуральні показники. Ці показники застосовують при аналізі лише однорідної та одноякісної продукції.

Вартісні вимірники дозволяють узагальнювати дані про випуск продукції підприємством, його окремими підрозділами, галузями промисловості та в цілому народним господарством. Вони є узагальнюючим виміром обсягу виробництва та реалізації продукції.

Аналіз продуктивності праці зводиться до того, що б визначити його рівень та динаміку, установлення степені напруги планового завдання, визначенню факторів, які впливають на виконання плану по продуктивності праці, виявленню резервів та розробки заході по їх використанню. 10, с.30−32]

Тому в наступній таблиці ми розглянемо динаміку росту продуктивності праці в підприємстві, враховуючи валову продукцію на одного середньорічного працівника зайнятого в с-г виробництві і відпрацьовані людино-години.

Таблиця 4.1

Динаміка росту продуктивності праці на СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

В даній таблиці ми бачимо, що в 2007 році на одного середньорічного працівника вироблено 62,1 тис. грн. валової продукції, у відношенні до 2009 року виробництво валової продукції зросло до 88,3 тис. грн., також вироблена валова продукція поділяється на продукцію яка вироблена в рослинництві, відповідно в 2007 році 33,9 тис. грн. зросло до 2009 році 75,3 тис. грн., також вироблення валова продукція в тваринництві в 2007 році 212,1 тис. грн. до 2009 року зменшилось до 128,5 тис. грн. Ще в таблиці ми розглядаємо кількість виробленої продукції на одну людино-годину що в 2007 році складає 38,9 тис. грн. збільшилось в 2009 року до 52,1 тис. грн., що також поділяється на продукцію вироблену в рослинництві в 2007 році з 16,6 тис. грн. збільшується в 2009 році до 36,8 тис. грн., також продукція тваринництва в 2007 році складає 731,4 тис. грн. що знизилось в 2009 році до 312,7 тис. грн.

Основними вартісним показниками обсягу продукції, робіт і послуг є: в промисловості - обсяг товарної нормативно-чистої реалізації продукції; в будівництві - обсяг будівельно-монтажних робіт, обсяг капітальних вкладень; в сільському господарстві - обсяг валової, товарної продукції рослинництва і тваринництва; на транспорті - вантажообіг; тощо.

Вибір того чи іншого вимірника залежить від умов і мети аналізу. Умовні показники застосовуються на підприємствах, що виробляють продукцію одного профілю.

Показники обсягу продукції аналізуються в такій послідовності:

Виконання плану виробництва та реалізації продукції визначається порівнянням фактичних і планових показників з відповідними показниками базисного року. Відповідно визначаються темпи росту і темпи приросту показників.

Оцінка виконання планових показників проводиться щоквартально (щомісячно) наростаючими підсумками з початку року. Порівняння з результатами попереднього року проводиться за відповідний період (квартал, місяць).

Для аналізу динаміки показників і побудови рядів беруть кілька років. За базисний показник приймають останній рік, що передує обумовленому періоду або року, що закінчується числами 0 або 5. При такому аналізі вираховують:

1) загальний обсяг показників за відповідну кількість років;

2) абсолютний приріст показників за роками;

3) відносні темпи росту і приросту показників щорічно;

середній темп росту (приросту) показників за взяті роки.

Абсолютний приріст показників визначають як різницю між даними за відповідні суміжні роки.

Середньорічний приріст показників визначають шляхом ділення загальної суми приросту за ряд років на кількість років, які ввійшли до розрахунку.

Відносні темпи росту і приросту показника свідчать про інтенсивність його динамічної зміни.

Темп росту вираховують в процентах, шляхом ділення показника відповідного періоду на показник базового року (базовий темп) або — наступного року до попереднього (ланцюговий темп).

Оцінка виконання річного плану наростаючим підсумком з початку року проводиться співставленням показників фактичних абсолютних темпів зростання обсягу виробництва продукції за місяць, квартал, рік з плановими за відповідний період.

Закінчується аналіз виконання плану визначенням тих показників, по яких виявлені значні відхилення від встановленого рівня.

Різниця між величиною процентів виконання плану реалізованої та товарної продукції свідчить про збільшення залишків товарної продукції, характеризує роботу підприємства негативно, показує наявність організаційно-господарських недоліків.

Різниця між величиною процентів виконання плану товарної продукції за фактичними цінами і за цінами плану свідчить, що зросла доля реалізації вигідних за цінами виробів, або підвищилась якість продукції.

Різниця у виконанні плану з нормативне чистої і товарної продукції показує, що зменшилась доля працемісткості продукції. Цей висновок підтверджується швидким зростанням заробітної плати і зменшенням матеріальних витрат.

Після загальної оцінки виконання плану випуску продукції переходять до аналізу плану реалізації продукції (реалізованою вважається продукція, оплачена покупцями, гроші за яку поступили на розрахунковий рахунок).

Вироблена підприємством продукція реалізується споживачам у відповідності до складених договорів. Реалізація є економічним важелем та інструментом управління, засобом поєднання виробництва та споживання, показником оцінки діяльності підприємства, джерелом формування фондів економічного стимулювання, найголовнішою умовою забезпечення безперервного процесу відтворення. Жодне суспільство не може безперервно виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого продукту знов у засоби виробництва, чи елементи нового виробництва.

Обсяг реалізації товарної продукції планується самим підприємством згідно складених договорів і місткості ринку. Оцінка діяльності підприємства за реалізованою продукцією має переваги: упереджується виготовлення продукції, яка не має попиту; посилюється контроль за ритмічністю підприємства; упереджуються відхилення від плану виробництва; прискорюється обіговість коштів. [11]

З реалізацією продукції оновлюються витрати на виробництво та виявляється створений у процесі виробництва прибуток.

Аналіз реалізації продукції забезпечує визначення обгрунтованості плану; вивчення показників, які характеризують виконання плану; визначення факторів, які впливають на виконання плану; виявлення резервів збільшення реалізації продукції.

5. Аналіз співвідношення темпів росту продуктивності праці і її оплати Розмір впливу цих факторів обчислимо шляхом співставлення фактичних і планових показників балансу готової продукції за звітний період і її оплати праці.

Тому в даній таблиці ми розглянемо аналіз оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2007 році.

Таблиця 5.1

Аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2007 році на СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З даної таблиці ми бачимо, що в поточному році найбільш питому вагу по прямій оплаті праці займає приріст живої ваги свиней 714,29 грн. за одиницю продукції, що набагато більше за плановими показниками 435,48 грн. за одиницю продукції. Наступним по тенденції зменшення є приріст живої ваги ВРХ що фактично складає 185,84 грн., що менше за планові показники які складають 201,83 грн. Ще одним найбільших, але меншим за попередні види продукції є молоко що фактично складає 34,59 грн., що більше за планові показники які складають 27,79 грн. Але продукція із найменшим показником оплати праці займають цукрові буряки яка складає 1,37 грн. за одиницю продукції, що менше за планові показники які складають 2,12 грн. за одиницю продукції. За тенденцією зростання наступним іде ріпак озимий який фактично складає 2,25 грн. за одиницю продукції, але за плановими показниками ця культура не висівалася. Наступним по оплата праці іде продукція зернових і зернобобових, що складає 4,09 грн. за одиницю продукції, що менше за планові показники які складають 4,48 грн. за одиницю продукції.

В наступній таблиці ми розглянемо аналіз оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2008 році.

Таблиця 5.2

Аналіз фонду оплати праці на виробництві окремих видів продукції в 2008 році на СТОВ «Агрофірма"Вербка» с. Вербка Чечельницького району Вінницької області.

З таблиці ми бачимо показники прямої оплати праці за одиницю продукції в галузі тваринництва залишаються найбільшими, де приріст живої ваги свиней фактично складає 800 грн. за одиницю продукції, що більше за планові показники які складають 714,29 грн. за одиницю продукції. Наступним іде приріст живої маси ВРХ, що складає 283,58 грн. за одиницю продукції, що більше за плановими показниками які складають 185,84 грн. за одиницю продукції. Також маємо продукцію молока оплата праці якого складає 39,20 грн. за одиницю продукції, що більше за планові показники які складають 34,59 грн. З рослинництва так само найменшими показниками залишається цукровий буряк що складає 1,59 грн. за одиницю продукції, що більше за планові показники які складають 1,37 грн. за одиницю продукції. Наступною іде продукція ріпак озимий який фактично складає 2,79 грн. що більше за планові показники які складають 2,25 грн. за одиницю продукції. В даному році наступним по тенденції зростання іде продукція сояшнику яка фактично складає 3,39 грн. за одиницю продукції, що також менша за планові показники які складають 4,92 грн. за одиницю продукції.