Іноземний капітал в економіці України: стан, проблеми і перспективи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра економічної теорії та конкурентної політики КУРСОВА РОБОТА З ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

(основи економічної теорії, мікроекономіка,

макроекономіка)

Іноземний капітал в економіці України: стан, проблеми і перспективи

КИЇВ 2011

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність та роль іноземного капіталу в сучасній економіці
• 2. Основні форми здійснення іноземного інвестування
• 3. Вплив іноземного капіталу на розвиток національної економіки
• 4. Роль іноземного капіталу в економіці України, стан, динаміка та тенденції
• 5. Перспективи залучення іноземного капіталу
• Висновки та пропизиції
• Список літератури
• Додаток

Вступ

Актуальність теми. Україна як молода незалежна, суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з іншими країнами світу. Світові економічні зв’язки нам потрібні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного та швидкого розвитку продуктивних сил та зростання на цій основі життєвого рівня населення.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство, але існує ряд об'єктивних причин, які перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство. Однією з таких причин є низький рівень іноземного інвестування в економіку України.

Отже, проблеми, які існують в цьому напрямку розвитку економіки є актуальними і важливими для вивчення та дослідження. Це дає можливість усунути недоліки та запобігти появі нових можливих суперечностей.

Метою курсової роботи є аналіз іноземного капіталу в економіці України, його стану, проблем та перспектив.

Основними завданнями курсової роботи є:

1. Розгляд сутності та ролі іноземного капіталу в сучасній економіці;

2. Виділити основні форми здійснення іноземного інвестування;

3. Виділити вплив іноземного капіталу на розвиток національної економіки;

4. Розглянути динаміку та тенденції іноземного капіталу в економіці України;

5. Визначити перспективи залучення іноземного капіталу;

Предметом наукового пошуку є іноземний капітал в економіці України.

іноземний капітал україна економіка

Об`єктом науково пошуку є економічна література та монографії вчених, а також законодавча база в цій сфері.

Методологічну основу складає сукупність таких методів, як порівняльно-історичний, формально-логічний та інші методи, які дозволяють всебічне вивчити це питання.

Теоретичну основу склали нормативно-правові акти в цієї сфері та роботи таких вчених, як Базилевича В. Д., Гальчинського А. С., Мочерного С. В., Федоренка В. Г. та інших.

Структурно курсова робота складається з вступу, п`яти розділів, які відображують тему курсової роботи, висновків та пропозицій та списку літератури. Загальний обсяг курсової роботи складає 33 сторінки.

1. Сутність та роль іноземного капіталу в сучасній економіці

Для того щоб визначити сутність та роль іноземного капіталу в економіці треба, для початку. Визначити поняття іноземного капіталу.

Поняття «капітал», або інвестиційні ресурси «, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення, транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал — це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто само зростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу. [6; С.115].

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма — фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції - це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси). [10; С.251].

Поняття іноземного капіталу в економіці іншої країни та іноземних інвестицій в економіці є тотожними. Тому визначаючи поняття іноземного капіталу можна сказити, що це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Якщо дати розгорнуте поняття іноземних інвестицій то можна сказати, що це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. [18; С.163].

В законодавстві України дається таке поняття іноземної інвестиції, як цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку.

Тобто можна сказати про те, що основною ознакою іноземного інвестування є отримання прибутку, це є основною метою інвестування. Якщо не буде прибутку то вкладення капіталу в економіку іншої країни не є доцільним.

Ще одною ознакою є те що в економіку вкладаються саме цінності, тобто активи (кошти). Вкладаються не обов`язково гроші, а ще і нерухомі та рухомі речі, а також інтелектуальна власність які мають особливу цінність в обігу держави. Тобто ці кошти є об`єктом іноземного інвестування, а до таких об`єктів можна віднести новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність. Тому за об`єктом інвестиційна діяльність іноземної держави є достатньо широкою.

Що стосується суб`єкту, то ним завжди виступає іноземна держава, яка інвестує свої кошти в економіку іншої держави. Але згідно з законодавством Украйни до суб`єктів інвестиційної діяльності можна віднести інвесторів (замовників), виконавців робіт (підрядників), користувачів об'єктів інвестиційної діяльності, постачальників товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції, юридичних осіб (банківських, страхових та посередницьких організацій, інвестиційних фондів та компаній та ін.), громадян України, іноземних юридичних та фізичних осіб, держави та міжнародні організації.

Ще однією ознакою є те, що інвестування може здійснюватися, лише на основі договору, та законодавству тих держав, які його укладають. Тобто існує певна процедура, яка визначена законодавством та міжнародним договором, яка повинна виконуватись згідно з певними етапами її здійснення.

Щоб визначити сутність іноземного капіталу в економіці іншої країни треба також визначити його основні види. Класифікувати іноземні інвестиції можна за різними ознаками.

За характером участі в інвестуванні:

1. Прямі інвестиції - це інвестиції які вкладаються саме інвестором в безпосередній об`єкт інвестування.

2. Непрямі інвестиції - це інвестиції, які вкладаються опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За регіональною ознакою:

1. Внутрішнє інвестування — вкладення коштів у об'єкти розміщені в межах даної країни.

2. Інвестування за кордоном — вкладення коштів у об'єкти інвестування розміщені за межами даної країни.

За об`єктами вкладень:

1. Реальні інвестиції - вкладення грошей в реальні активи. Вони можуть біти як матеріальними так і нематеріальними.

2. Фінансові інвестиції - вкладення грошей в різні фінансові активи. Найбільш популярними з них є цінні папери.

За періодом інвестування:

1. Короткострокові інвестиції - вкладення капіталу на період не більше одного року.

2. Довгострокові інвестиції - вкладення капіталів на період більше одного року. Довгострокові інвестиції поділяються на підгрупи:

· до 2 років;

· від 2 до 3 років;

· від 3 до 5 років;

· понад 5 років;

За формою власності інвесторів:

1. Приватні інвестиції;

2. Державні інвестиції;

3. Іноземні інвестиції;

4. Спільні інвестиції. [21; С.217].

Також для характеристики інвестування треба виділити його основні етапи. До цих етапів можна віднести:

· перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);

· перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

· приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

Роль іноземного інвестування полягає в мотивах та цілях, які переслідує інвестор. До цих цілей можна віднести такі:

1. Зниження собівартості та підвищення конкурентоспроможності продукції внаслідок диверсифікації виробництва, збільшення ефективності корпорації та економії на масштабах, раціоналізація окремих операцій, зменшення податкового навантаження.

2. Здобуття доступу до природних чи людських ресурсів для надійного забезпечення власного виробництва.

3. Подолання імпортних бар'єрів та завоювання нових ринків збуту своєї продукції, здобуття контролю над цими ринками, диверсифікація форм конкурентної боротьби на них.

4. Міркуваннями геостратегічного характеру: зайняття перспективно вигідної позиції по відношенню до джерел ресурсів, ринків збуту, ресурсних потоків тощо, в тому числі - і з метою створення підґрунтя для здійснення політичного впливу на країну-реципієнта на державному рівні.

5. Досягнення цілі економічного знищення реальних або потенційних конкурентів. [15; С.216].

Тому іноземні інвестиції відіграють значну роль в економічному розвитку будь-якої держави незалежно від рівня іі економічного розвитку та сприяють економічному зростанню приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів.

Роблячи висновок до першого розділу необхідно визначити, що іноземний капітал в економіці іншої країни та іноземне інвестування є тотожними поняттями. Поняття іноземного інвестування дається, як вченими — економістами, так і визначається в законодавстві України. Іноземним інвестуванням є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку. В цьому розділі були визначені основні види, етапи та ознаки іноземного інвестування, які і складають сутність іноземного капіталу в економіці іншої країни.

2. Основні форми здійснення іноземного інвестування

Що стосується форми здійснення іноземного інвестування, то існує дві його форми. Міжнародними інвестиціями взагалі є довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку. За формою існують прямі іноземні інвестиції та портфельні іноземні інвестиції.

Треба дати розгорнуту характеристику цих понять.

Прямими іноземними інвестиціями є капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об`єктом розміщення капіталу і відповідний дохід. Тобто основною ознакою такої форми інвестування є те, що вони можуть здійснювати контроль за інвестуємим об`єктом.

Щоб здійснювати такий контроль треба спочатку визначити іноземну частку в акціонерному капіталі фірми. За міжнародними стандартами така частка повинна становити 25%, але залежно від законодавства окремо взятої країни цей відсоток може відрізняться від міжнародних стандартів.

Прямі іноземні інвестиції також розподіляються на окремі види залежно від відсотку іноземних інвестиції в капіталі фірми.

Якщо в капіталі фірми переважають іноземні інвестиції, тобто їх більше ніж 50%, то ці кампанії є кампаніями переважного володіння. Якщо половина капіталу належить фірмі, а половину складає іноземні інвестиції, то це є кампанією однакового володіння. Та якщо перевагу становить капітал фірми, а обсяг іноземних інвестицій становить менше 50 відсотків, то кампанія є змішаною з участю іноземного капіталу. [7; С.317].

Також прямі іноземні інвестиції поділяються на види за міжнародною класифікацією. До них відносяться:

1. Вкладення компаніями за кордон власного капіталу;

2. Реінвестування прибутку;

3. Внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельними інвестиціями є вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові певний дохід, але не дають права контролю над підприємствами. Тобто основною ознакою портфельних інвестицій на відміну від прямого інвестування є те, що вони не дають права контролю над підприємствами. Також, на відміну від прямого інвестування, портфельні інвестиції можуть вкладатися в цінні папери. Цінними паперами в які можуть вкладатись портфельні інвестиції можуть бути акціонерні або боргові цінні папери. До боргових цінних паперів можна віднести прості векселі, боргові зобов’язання, інструменти боргового ринку та інші цінні папери.

В 80-х роках перевага була за прямими інвестиціями, але в 90 — х роках стала явною перевага портфельних інвестицій. Якщо брати в відсотковому співвідношенні то портфельне інвестування зросло з 20% до 60% і цей відсоток з роками тільки зростає. Тенденція такого зросту портфельних інвестицій пояснюється тим, що портфельні інвестиції все частіше вкладаються не тільки як додаткове джерело прибутку, а як проникнення в монополізовані галузі. А також ця форма є найбільш комфортною для діяльності інститутів, які не володіють значними грошовими ресурсами, наприклад такі, як страхові кампанії, пенсійні фонди, банки та фінансові установи. [12; С.216].

Інвестування може здійснюватись різними методами. А залежно від цих методів, можна виділити інші форми іноземного інвестування.

До методів іноземного інвестування можна віднести:

· розвиток контрактних форм співробітництва;

· злиття і придбання підприємств;

· створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

К контрактним (неакціонерним) формам інвестування можна віднести:

· Експорт — імпорт, тобто торгівля товарами та послугами. Ця форма є найпростішою формою проникнення на міжнародні ринки.

· Ліцензування — це купівля-продаж права на нематеріальну власність, але це право надається на певний період. Цей спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Плата за ліцензію може бути у формі: роялті - періодичних платежів у вигляді фіксованих ставок (3−5%) від доходу, пов’язаного з комерційним використанням ліцензії, або паушальних платежів — одноразових платежів за ліцензію.

· Франчайзинг — передача продавцем, за певну плату права на торгову марку.

· Контракти на управління — є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

· Підрядне виробництво — зв`язки на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. В його основі лежить поглиблення міжнародного поділу праці та внутрішньогалузевої спеціалізації (не за кінцевою продукцією, а деталями, вузлами, комплектуючими виробами, технологічними процесами).

· «Проекти під ключ» — це укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. Це можуть бути фірми-виробники промислового устаткування, будівельні фірми, консалтингові фірми, державні установи по виробництву певного виду продукції. [12; С.317].

Але можна визначити основні мінуси контрактної форми інвестування. Основною проблемою контрактної форми є втрата контролю на ринку. Також контрактна форма інвестування може породжувати неадекватне використання ліцензій, а також може породжувати майбутніх конкурентів.

Тому іншою формою інвестування є безпосередня участь в міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином через створення власних зарубіжних фірм та у формі спільного підприємництва.

Особливості спільного виробництва вже були розглянути вище при розгляді прямого іноземного інвестування. Тому можна визначити що спільне підприємництво — це діяльність заснована на співробітництві з підприємцями, підприємствами і організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від здійснення цієї діяльності.

Можна виділити плюси та мінуси спільної діяльності. До переваг можна віднести такі:

· це реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера;

· можливості об'єднання капіталів;

· можливості отримати певні пільги, переваги місцевого партнера;

· можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера;

· можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах;

· загострення конкуренції на світових ринках.

Але існують два мінуси такі, як зіткнення інтересів партнерів та поєднання двох і більше корпоративних культур не завжди дає можливість подолати суперечності.

Тому можна зробити висновок про те, що існують різні форми здійснення іноземного інвестування. Основними з них є прості та портфельні іноземні інвестиції, які в свою чергу також поділяються на підвиди. В будь-якій формі іноземного інвестування є свої плюси та мінуси. В цьому розділі були виділені всі співвідношення плюсів та мінусів та основні тенденції росту тієї чи іншої форми інвестиційної діяльності.

3. Вплив іноземного капіталу на розвиток національної економіки

Для нормального конкурентоспроможного ринку треба використовувати всі національні ресурси країни настільки максимально, наскільки це можливо. Але нетреба виключати і іноземний капітал, тому що економічний розвиток деяких країн напряму залежить від іноземного інвестування. Особливу актуальність це питання набуває для краін з перехідною економікою, саме такою країною є і Україна.

Розширення обсягу виробництва в секторі з іноземною участю, що супроводжується підключенням до нього місцевих субпостачальників, сприяє розгортанню сполучених галузей. У результаті прискорюється ріст приймаючої економіки в цілому і виникає додатковий попит на кваліфіковану робочу силу, інженерів і вчених.

Здійснюючи імпортозаміщення, іноземний сектор здатний насичувати приймаючу економіку гостродефіцитною оригінальною продукцією, призначеною для модернізації її виробничої бази; він також дозволяє формувати сучасну модель споживання, заохочувати конкуренцію, привносити й удосконалювати ринкові методи господарювання в країнах з економікою перехідного періоду. До того ж залучення іноземних фірм, що працюють на експорт, веде до збільшення експортних доходів країни-реципієнта. Зростає внесок таких доходів у приріст її ВВП.

Відомі економісти, як переваги іноземних інвестицій відзначають податкові надходження і заробітну плату працівникам, які, виступаючи доповненням до бюджету, у кінців-кінців призводять до розвитку інфраструктури і збільшенню соціальних витрат. [17; С.154].

Крім того, продуктивність праці на підприємствах з іноземними інвестиціями іноді в 2 рази перевищує продуктивність на вітчизняних. Це зумовлено високою ефективністю нових складальних підприємств, котрі належать іноземним інвесторам, їх більш вузькою спеціалізацією меншою кількістю управлінського та дослідницького персоналу.

Іноземна присутність може і негативно впливати на відтворювальний процес у країні-реципієнті. За час реформ як резиденти, так і нерезиденти розробили витончені схеми укриття прибутку і відведення її від оподатковування (а нерідко і частини фонду заробітної плати, щоб не робити відрахування в позабюджетні фонди). Такого роду схеми реалізуються через використання грошових сурогатів, «откатних» цін, різноманітних форм неплатежів. До того ж, прямі іноземні інвестиції у виробництво з орієнтацією на збут на внутрішньому ринку призведуть до відтоку валюти, адже інвестори, які продадуть товари за гривні (рублі або іншу грошову одиницю) змінить їх на євро, долари або іншу тверду валюту, щоб вивести за кордон. Отже, така ситуація призводить до відтоку валюти з країни.

Розмовляючи про недоліки закордонних інвестицій, не можна не розглянути ситуацію в Україні. Крім маленького обсягу інвестицій, що одержала Україна за всі роки незалежності, тут участь іноземного капіталу можна охарактеризувати наступною тенденцією: залучення інвестицій йде в регіони, що вже є порівняно благополучними в цьому аспекті (Київ і Київська область); продовжується відсталість периферійних зон, котрі знаходяться в умовах глибокої кризи (регіони західної України). Тобто підсилюються регіональні диспропорції в країні [25; С.24].

Отже, присутність закордонного капіталу має як позитивні, так і негативні наслідки для країни-реципієнта. Тому поряд з емпіричними підходами щодо оцінки впливу закордонного капіталу на економічне зростання, існують кількісні математичні методи, розроблені ведучими вченими-економістами. Проте вважається, що багато з цих методів не доведені до логічного завершення і не надають кінцевих формул для оцінки впливу іноземних інвестицій на темпи економічного росту країни-реципієнта.

Роблячи висновок до третього розділу треба сказати про те, що характер впливу іноземних інвестицій на економіку країни-реципієнта не може бути чітко окресленим, тому що може впливати на народне господарство приймаючої країни як позитивно, так і негативно.

Тож важливим є звертання до математичної оцінки впливу закордонного капіталу на економіку країни-реципієнта. Усі наведені моделі дозволяють визначити це зробити; однак усі вони працездатні та ефективні для країн, що мають сталий економічний розвиток. В умовах трансформаційного періоду економіки України більш логічним було б визначення та застосування індивідуального підходу щодо аналізу, результати якого можна було б використовувати для розробки політики стосовно прямих іноземних інвестицій.

4. Роль іноземного капіталу в економіці України, стан, динаміка та тенденції

У подоланні гострої економічної кризи в Україні велика надія покладається на іноземні інвестиції. За опублікованими розрахунками загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить понад 40 млрд дол. США, зокрема для металургії - 7; машинобудування — 5,1; транспорту — 3,7; хімії і нафтохімії - 3,3 млрд дол. США. Така сума дала б змогу реконструювати пріоритетні галузі промисловості протягом 5 років. Але фактично обсяги іноземних інвестицій в економіку України є значно нижчими, ніж потреба в них. Так, загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну на 2009 р. становив 747 млн дол. США, а в 2010 p. — 551 млн. дол.

Найефективнішим джерелом зовнішнього фінансування є прямі іноземні інвестиції, у разі здійснення яких весь ризик бере на себе інвестор. Проте Україна, як і раніше, посідає одне з останніх місць серед країн Східної Європи за обсягами прямих іноземних інвестицій. Збільшення портфельних інвестицій на сьогодні обмежено можливостями ринку державних цінних паперів та низькою ініціативою на ринку цінних паперів, емітованих підприємствами. Портфельні інвестиції у 2010 р. становили всього 62 млн дол. США.

Унаслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни загальна сума прямих іноземних інвестицій є незначною (див. табл.1).

Таблиця 1

Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну, млн дол, США.

Практика залучення іноземних інвестицій в Україну засвідчує, що обсяг капіталовкладень значно відрізняється в різних її регіонах. Інвестори, як правило, надають перевагу промислово розвинутим і географічно вигідно розташованим регіонам. Так, у Києві зосереджено 30% усіх прямих іноземних інвестицій у 2010 р., у Київській області - 9,3%; Запорізькій — 8,2%; Одеській — 6,6%; Дніпропетровській — 6,4%; Донецькій — 6,4%, в решті регіонів — 25,5%.

Аналізуючи залучення іноземних інвестицій в Україну, можна зазначити, що галузева структура прямих іноземних інвестицій становить близько 55% прямих іноземних інвестицій, з них до 2% у первинному секторі, 53% - у вторинному, в т. ч. у харчовій промисловості - 22%, у машинобудуванні та металообробці - 13%, у третинному секторі - майже 40%, у т. ч. у сфері внутрішньої торгівлі - 21%. [31; С.15].

Розглянувши дані Держкомстату України на період 2009 — 2010 років можна скласти діаграму динаміки іноземного капіталу в економіці України. (рис.1).

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці (мінус 3,9 млрд. дол.) за 2010 рік склав 6180,7 млн. дол., що становить 77,9% рівня попереднього року. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, серпень 2009 р. склав 37 965,7 млн. дол., що на 22,3% більше обсягів інвестицій на початок 2010 року.

На сьогодні Україна стала більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є досить високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Через це все більш активізуються процеси на ринку злиття та поглинання. Як і у 2008 році, предметом підвищеної зацікавленості іноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність, насамперед, банки.

Загальновідомо, що інвестиційна активність та економічне зростання — взаємопов'язані процеси. Економічне зростання залежить від інвестиційної активності і навпаки.

Зростанню іноземного інвестування в будь-яку країну сприяє нормальний інвестиційний клімат.

Якщо розглянути пряме інвестування в Україну станом на 2010 рік, то можна бачити таку картину:

· Кіпр — 8 593,2 млн. дол. США;

· Німеччина — 6 613,0 млн. дол. США;

· Нідерланди — 4 002,0 млн. дол. США;

· Російська Федерація — 2 674,6 млн. дол. США;

· Австрія — 2 604,1 млн. дол. США;

· Сполучене Королівство — 2 375,9 млн. дол. США;

· Франція — 1 640,1 млн. дол. США;

· Сполучені Штати Америки — 1 387,1 млн. дол. США;

· Віргінські Острови — 1 371 млн. дол. США;

· Швеція — 1 272,3 млн. дол. США.

Це можна зобразити в вигляді діаграми (рис.2).

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з погляду іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат формується багатьма факторами (факторами ризику), які можна об'єднати в такі три основні групи:

* соціально-політична ситуація та її перспективи;

* економічна ситуація та її перспективи;

* зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Перша група — соціально-політична ситуація — характеризує міцність державних інституцій, наступництво політичної влади, ступінь державного втручання в економіку, прагматичність державної політики, ефективність роботи державного апарату, схильність до націоналізації іноземного майна, традиції дотримання міжнародних угод тощо.

Економічна ситуація: загальний стан економіки, становище у валютній, фінансовій та кредитній сферах, митний режим та режим використання робочої сили, стійкість валютного курсу, податкові ставки та пільги тощо.

Третя група факторів — зовнішньоекономічна діяльність — охоплює чинне законодавство в галузі захисту Інвестицій, формування та діяльності підприємств за участю іноземного капіталу, заходи з регулювання та обмеження їхньої діяльності, сукупність правових актів, які відображають державну політику щодо капіталовкладень з-за кордону тощо. [35; С.16].

У 2010 р. сталися позитивні зрушення в іноземному інвестуванні в Україну. Цьому сприяла цілеспрямована політика Уряду яка зміцнила довіру інвесторів до України. Вважається, що вибір інвестором місця вкладення капіталу обумовлюється переважно:

а) привабливістю країни з погляду витрат — вартості робочої сили, кадрових ресурсів, наявності розвиненої інфраструктури, розвиненості фінансових ринків, характеристики податкової системи;

б) привабливістю країни з погляду збуту — розвиненості місцевого ринку та стану конкуренції на ньому, відкритості країни для міжнародної торгівлі;

в) привабливістю країни з погляду особливостей культури, історичного розвитку, політичної стабільності.

В Україні багатьох з цих вимог не дотримується. Спеціалісти вважають, що основними перешкодами на шляху вкладення інвестицій в Україну є:

нестабільність законодавства;

значна зв’язаність економіки на колишніх республіках СРСР, переважно Росії;

нерозвиненість Інфраструктури, особливо транспортної та телекомунікаційної мереж;

незбалансованість економіки;

неспроможність влади дотримуватись взятих на себе зобов’язань;

невідповідність організаційних управлінських форм світовим;

економічна і політична нестабільність;

корупція.

Переважно саме ці причини, що значною мірою залежать від держави, стримують ширший доступ інвестицій в Україну. Тому в Україні, де більшу частину економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і політичною проблемою.

Роблячи висновок до четвертого розділу треба зазначити, що для покращання інвестиційного клімату необхідні:

зрівнювання у правах іноземних фірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;

створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;

розвиток системи страхування іноземних фірм;

визначення пріоритетів інвестування;

підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;

активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні;

створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

поглиблення ринкових реформ;

удосконалення чинного законодавства в галузі зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення контролю з боку держави за його дотриманням.

Але, якщо виходити з даних Держкомстату України, то тенденція динаміки присутності іноземного капіталу в економіки України є очевидною. Після подолання економічної кризи в країни, і коли економічна обстановка більш-менш врегулювалась в Україну був спрямовані великий потік іноземного інвестування. Найбільш таке інвестування було з боку Кіпру, Німеччини та Нідерландів.

5. Перспективи залучення іноземного капіталу

На сучасному етапі розвитку світового господарства іноземний сектор існує в кожній країні. При високому рівні інтернаціоналізації державних зв’язків, взаємозв'язку і взаємозалежності національних економік жодна країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. У розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і зростає. Значні потреби в іноземних інвестиціях існують у країн, що розвиваються, в постсоціалістичних країн і в України зокрема.

Сьогодні українська економіка розвивається в умовах глибокого спаду, що характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням інвестиційної активності, старінням основного капіталу, відтоком капіталів за кордон. Непослідовне проведення реформ привело до уповільнення темпів економічного розвитку. Серед головних причин сформованої ситуації можна назвати також відсутність цілісної економічної стратегії, невиконання базових задач, ігнорування необхідності в інституціональних перетвореннях. У результаті Україна не змогла залучити іноземний капітал у значних обсягах.

Обмеженість економічних ресурсів поставила країну перед проблемою пошуку додаткових джерел фінансування. Одним з них є прямі іноземні інвестиції, що дають ряд переваг у порівнянні з національними джерелами капіталу, тому що дозволяють забезпечити організацію фірм, упровадження ноу-хау і нових форм менеджменту, створення нових робочих місць і активізацію виробничого циклу, а також стимулюють розвиток малого бізнесу. [37; С.12].

Вирішенню проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України присвячується досить багато наукових праць.

В умовах дефіциту власних інвестиційних ресурсів важливим джерелом фінансових ресурсів для економіки України є іноземні інвестиції у різних формах. Але нині, як свідчить статистика, обсяги іноземних інвестицій ще недостатні, щоб відігравати вагому роль додаткового джерела фінансування структурної перебудови економіки України.

Поряд з цим, статистичні дані за останні кілька років свідчать про стійке зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку нашої держави, хоча, за оцінками спеціалістів, обсяги і темпи інвестування іноземного капіталу в українську економіку є значно нижчими порівняно з іншими державами Східної Європи, які на початку 90-х, як і Україна, стали на шлях розвитку ринкової економіки. Зокрема, на 1 січня 2010 р. в економіці України іноземні інвестори вклали 35 616,4 млн. дол. США прямих інвестицій.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, на 1 січня 2010 р. становив 40 026,8 млн. дол., що на 4410,4 млн. дол. більше за обсяги інвестицій на початок 2009 р. (табл.2).

Таблиця 2

Прямі іноземні інвестиції в Україну (млн. дол. США)

Найбільші обсяги інвестицій надходять з таких країн, як США (19%), Кіпр (9,5%), Російська Федерація (9,0%), Австрія (8,9%), Великобританія (6,2%), Швейцарія (4,7%), Нідерланди (4,4%), Німеччина (3,4%).

Значні обсяги іноземних інвестицій спрямовуються у такі галузі, як харчова промисловість — 15,7%, торгівля — 15,6%, фінансова діяльність — 8,5%, машинобудування — 8,0%, транспорт — 7,6%, металургія та обробка металу — 5,4%, операції з нерухомістю — 4,6%, хімічна і нафтохімічна промисловість — 4,1%, інші - 30,5%.

На сьогодні Україна стала більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є досить високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Через це все більш активізуються процеси на ринку злиття та поглинання. Як і у 2010 році, предметом підвищеної зацікавленості іноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність, насамперед, банки. [33; С. 20].

В умовах фінансової кризи, виявляються суперечливі процеси і тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій. Проте, їхня доцільність для економіки України очевидна — вона диктується тим, що її реструктуризація вимагає значних інвестицій, що за рахунок власних джерел покривати не вдається. Звідси кредити Міжнародних фінансових організацій та Світового банку, окремих держав і приватних фірм, розширення практики спільних з іноземним капіталом підприємств, залучення іноземного капіталу в будівництво важливих для країни об'єктів, поліпшення виробничої і соціальної інфраструктури.

Усе це приводить до необхідності створення в країні визначених привабливих умов для іноземних інвесторів, тобто створенню хоча б відносного сприятливого для них інвестиційного клімату.

На даний час для залучення іноземних інвестиції в Україну існує ряд проблем, основні з них такі: — політична та економічна нестабільність;

недосконалість та протиріччя законодавчої бази;

відсутність прозорості в банківській системі;

недостатній розвиток небанківських фінансових установ;

недостатній рівень гармонізації національних стандартів з європейськими та міжнародними.

корумпованість влади в Україні;

повільні темпи приватизації;

нерозв’язаність питань земельної власності й т.п.

Доцільно було б так регулювати інвестиційні потоки, щоб вони спрямовувалися в ті сектори економіки, які становлять найбільший інтерес для країни.

Важливою складовою привабливого інвестиційного клімату в країні та залучення прямих іноземних інвестицій є високоліквідний валютний ринок з розвиненим строковим сегментом. В Україні основним інструментом впливу на валютний курс залишаються валютні інтервенції, що вимагає забезпечення домінуючої ролі НБУ на валютному ринку. У цьому зв’язку НБУ стримує розвиток строкового сегменту, на якому можуть розгорнутися потужні спекулятивні тенденції, та уповільнює становлення незалежних валютних дилерів, що матимуть вагомий вплив на ринкову кон’юнктуру.

На сучасному етапі для України важливою є модернізація ринків капіталу, реформування депозитарної та біржової систем. Слід також запровадити просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням бізнес-інтересів) характер стягнення податків. Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів України, оскільки спостерігається тенденція до створення «регіональних монополій» (наприклад, у сільськогосподарському секторі, будівництві, енергетиці).

Досить позитивним моментом є те, що необхідність поліпшення інвестиційного клімату усвідомлюється і урядом, і Президентом України. Це, на сьогоднішній день, одне з пріоритетних завдань економічної політики держави.

Незважаючи на зростаючу статистику іноземних інвестицій, немає підстав стверджувати, що причиною пожвавлення ділової активності іноземних інвесторів стало якісне поліпшення спеціального законодавства про іноземні інвестиції. [28; С.14]. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні на сьогодні налічує багато істотних недоліків, про що було зазначено раніше, але є і успіхи, зокрема останніми роками ми можемо спостерігати певне пожвавлення щодо прийняття відповідних підзаконних актів.

У висновку до п`ятого розділу треба визначити, що можна стверджувати, що в Україні існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, відсутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземним інвестуванням, що негативно впливає на зростання ефективності використання іноземних інвестицій.

Економіка України не захищена як від зовнішнього тиску, так і від можливих внутрішніх конфліктів, не може конкурувати за залучення масштабного капіталу.

Для інвестиційного клімату держави необхідно удосконалити законодавчу базу, орієнтовану на ринкові відносини; використовувати різні організаційно-правові форми підприємств за участю іноземного капіталу; створити єдину цілісну систему державного регулювання інвестиційних процесів, що охоплює відповідну структуру щодо роботи з іноземними інвесторами, механізм реалізації державної політики залучення капіталу, координацію діяльності з міжнародними організаціями.

Висновки та пропизиції

На основі розглянутих розділів можна зробити ряд висновків.

Поняття іноземного капіталу в економіці країни є тотожним з поняттям іноземного інвестування. Поняття іноземного інвестування закріплюється в законодавстві України. Іноземними інвестиціями є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку.

В сучасних умовах іноземні інвестиції мають важливе значення для розвитку економіки нашої держави. Вони виступають найважливішими засобом забезпечення умов виходу зі сформованої економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності. Активізація інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Потрібне прийняття ряду заходів, спрямованих на формування в країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що відносяться безпосередньо до вирішення задачі притягнення іноземних інвестицій. У державній інвестиційній політиці необхідно:

впровадження економічного механізму страхування ризиків внутрішніх іноземних інвестицій;

збільшення обсягів капіталовкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики;

збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок притягнення коштів населення;

створення відповідальних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки;

всі кредити і цільову допомогу Україні необхідно зорієнтувати на реалізацію проектів за конкретними напрямками розвитку виробництва, включаючи інноваційну діяльність; не приймати цю допомогу під проекти, які не вписуються у визначені напрямки;

створення потужної економічної та політичної підтримки спільним підприємствам, які використовують наукомісткі технології країн-інвесторів, з правом викупу Україною цих підприємств через 10 років;

розробка механізму створення СП з країнами Близького Сходу, Азії і Латинської Америки на основі високих технологій, які є у розпорядженні України, фінансове забезпечення країн-учасниць, при цьому необхідно ввести обмеження, згідно якого нові технології передаються за кордон тільки після створення серійного виробництва в Україні;

забезпечення розширення мережі інноваційних фондів та страхових компаній;

сприяння розвитку сегменту фондового ринку, пов’язаного з довгостроковими цінними паперами: акціями, зобов’язаннями, інвестиційними паями, і їх ефективній торгівлі на вторинному ринку, для чого необхідно посилити захищеність цінних паперів шляхом більш жорсткого порядку їх емісії та обігу, широке впровадження публічної звітності;

створення банків довгострокового кредитування та введення механізму їх заохочення;

створення цільових інноваційних структур різного типу, наприклад, технополісів, технопарків, спеціальних економічних зон, в структурі фінансово-промислових груп;

удосконалення механізму розподілу коштів з Державного інноваційного фонду: видавати інноваційні позики, виходячи з реальності проекту, строку його окупності та важливості для максимально можливої кількості споживачів; фінансування проводити за одним глобальним напрямком інноваційної діяльності;

надання економічних і правових пільг підприємствам у сфері інноваційного бізнесу, наприклад, замінити частину податкових платежів переведенням відповідних сум до фондів інноваційного розвитку або дозволити підприємствам формувати такі фонди за рахунок собівартості.

Реалізація запропонованих заходів по реформуванню механізму фінансування промислових підприємств означала би розвиток виробництва на основі науки і науково-технічного потенціалу країни, що дозволить економічно відродити Україну. Вибудовуючи міжнародний «поверх» своєї господарської системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу базу для залучення у різноманітних формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

Список літератури

1. Декалюк О. В. Роль планування в управління операційними системами виробничого підприємтсва // Формування ринкових відносин в Україні. — 2002, № 17. — С.30−35

2. Статистичний щорічник України за 2010 рік. — К: Консультант, 2010. — 576 с

3. Гальчинській А. Лібералізм — еволюційні трансформації/ А. Гальчинській // Економіка України. _ 2010. — № 6. — С.23−34.

4. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник — 7-ме вид., стер. — К.: Знання-Прес, 2008. — 719с.

5. Башнянин Г.І., Лазур П. Ю, Медведєв В.С. — Політична економія: підручник. — К.: Ніка-Центр 2000. — 526 с.

6. Бодров В. Г., Рибалкін В.О. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академвидав, 2004. — 672 с. (Альма-матер).

7. Валітов С. С. Конкурентне право України: Навчальний посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 432 с.

8. Віскузі В. Кіп, Вернон Джон М., Гарингтон (мол.) Джозеф Е. Економічна теорія регулювання та антимонопольна політика: Пер. з англ. — К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. — 1047 с

9. Веріан Х.Р. Мікроекономіка. Проміжний рівень. Сучасний підхід. /Пер. з англ. під ред. Н.Л. Фролової. — М.: ЮНИТИ, 1997. — 767 с.

10. Гальчинський А. С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. / 2-ге вид., перероб. І допов. — К.: Вища шк., 2002. — 543 с.: іл.

11. Гейлбронер Роберт Л., Тароу С. Економіка для всіх / Переклад з англ. Мови С. Артищева, Й. Вільхового, Н. Гриника, В. Штанька. — Лвів: Просвіта, 1995. — 271с.

12. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій — К.: Четверта хвиля, 1998. — 315 с.

13. Денисенко М. П., Діденко О.М., Ніколенко Ю.М., Руженський М. М., Федоренко В. Г. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В. Г. — К.: Алерта, 2005. — 511 с.

14. Історія економіки зарубіжних країн: підручник /за ред.В. Голубовіча — Мінськ — Екоперспектива, 2000. — 316 с.

15. Кругман П. Р. Міжнародна економіка. Теорія і політика. // Пер. з англ. — М.: Экономич. фак-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. — 799 с.

16. Мочерний С. В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. — 472 с. (Альма-матер).

17. Мочерний С. В. Політична економія: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с. — (Вища освіта ХХІ століття).

18. Мочерний С. В. Політична економія: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002. — 687 с. — (Вища освіта ХХІ століття).

19. Ніколенко Ю.В. Політекономія: Підручник. — Київ: ЦУЛ, 2003. — 412 с.

20. Чухно А. А Твори: У 3 т. / НАН України, Київ. нац. ун-т ім.Т. Шевченка, Наук. — дослід. фін. ін. — т при М-ві фін. України. — К., 2006. — Т.1: Становлення і розвиток ринкової економіки. — 2006. — 592 с.

21. Балацкий Е., Павличенко Р. Иностранные инвестиции и экономический рост: еория и практика исследования // Мировая экономика и международные отношения. — 2009. — № 6. — С.18 — 19.

22. Беліма М. Регіональний розвиток України та прямі іноземні інвестиції // Економіка, Фінанси, Право. — 2002. — № 12. — С.23−25.

23. Белоус Т. Прямые иностранные инвестиции в Росии: плюсы и минусы // Мировая экономика и международные отношения. — 2009. — № 9. — С.11−14.

24. Борщевський В. В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку // Фінанси України. — 2010. — № 10. — С.12−16.

25. Даниленко А. А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України — 2011. — № 3. — С.67.

26. Гаврилюк К. Умови здійснення іноземного інвестування // Економіка України № 8. — 2010. — С.14.

27. Губський Б. Проблеми міжнародного інвестування в Україні. // Економіка України. — 2009. — № 1. — С.34.

28. Егоров И., Михайлов В. Иностранные инвестиции в экономику Украины: тенденции и ожидания. // Финансовая Украина. — 2004 г. — С 13 — 18.

29. Ландарь О. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну // Фінансист. — № 12. — 2011. — С.15 — 17.

30. Омельченко А. В. Регулирование иностранного инвестирования в законодательстве Украины (общий анализ) // Бизнес. — 2011. — № 10. — С.10 — 11.

31. Савчук В. П. Теорія і практика оцінки ефективності інвестицій в Укр. // Економіка України — 2011 — № 12, С. 19−25.

32. Чухно А. А., Юхименко П.І., Леоненко П. М. Сучасні економічні теорії: підручник / за ред. Чухна. — К.: Вид — во «Знання», 2007.878с

33. Фомін С. С. Чи потрібні нам іноземні інвестиції? // Політика і час. — 2010. — № 3. — С.15−17.

Додаток

Додаток А

Рис. А.1 — Структура кредитної системи України

Додаток Б

Рис. Б.1. — Схема класифікації інвестицій за формою

Додаток В

Схема державного регулювання економіки