Дизентерія

Реферат на тему:

Дизентерія

Дизентерія — гостра інфекційна хвороба, яка характеризується явищами загальної інтоксикації та місцевим запальним процесом у товстій кишці, переважно в її нижньому відділі.

Етіологія. Збудниками дизентерії є бактерії роду Shigella (шигели). При низькій температурі, у вологому середовищі, В темряві вони зберігаються довгошвидко гинуть на сонячному світлі, при висушуванні, високій температурі та у разі дії дезинфікуючих засобів. Найбільш поширені тепер шигели Зонне. Певну питому вагу мають шигели Флекснера.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий і бактеріоносій.

Шлях передачіфекально-оральний. Переважає контактно-побутове зараження. Важливу роль у передаванні дизентерії відіграють руки як хворої (джерело), так і здорової людини, яка сприймає інфекцію. Тому дизентерію називають хворобою орудних рук. Контактно-побутовий шлях зараження найчастіше характерний для людей, які не дотримують санітарно-гігієнічних правил. Поширення дизентерії спричинюють мухи, які механічно переносять шигели. Мухи є також своєрідним джерелом Інфекції, оскільки в їхніх кишках шигели довго зберігають життєздатність При інфікуванні харчових продуктів та води шигелами реалізуються відповідно харчовий та водний шляхи поширення дизентерії.

Сприйнятливість до дизентерії дуже висока у всіх вікових групах, особливо у дітей раннього віку. Імунітет нестійкий, зникає вже через кілька місяців.

Патогенез. Дизентеріятипова кишкова інфекція. Збудник потрапляє в організм через рот. У шлунку та кишках дизентерійні палички частково руйнуються. Звільнений токсин всмоктується в кров, зумовлюючи явища інтоксикації. Внаслідок токсичного пошкодження нирок дизентерійний токсин компенсаторно виділяється слизовою оболонкою товстої кишки, спричинює її пошкодження та сенсибілізацію. У зміненій слизовій оболонці товстої кишки шигели фіксуються і завдяки своїм інвазивним властивостям зумовлюють наступний розвиток місцевих запальних процесів (від катаральних до виразкових).

Клініка. Інкубаційний період при дизентерії триває від кількох годин до 7 днів (найчастіше 2−3 дні). Початок хвороби гострий. Інтоксикація при дизентерії проявляється загальним нездужанням, головним болем, підвищенням температури тіла, нерідко — блюванням. У тяжких випадках спостерігаються симптоми нейротоксикозу: судороги, порушення свідомості різного ступеня та ін. Місцевий запальний процес у товстій кишці проявляєтьоя болем у животі та частими випорожненнями. Біль у животі має переймоподібний характер, спочатку відчувається по всьому животу, потім локалізується переважно у лівій здухвинній ділянці, буває перед кожною дефекацією і під час неї.

Випорожнення мають спочатку каловий характер, потім кількість [калових мас зменшується, у тяжких випадках вони повністю зникають. Випорожнень мало, вони містять мутний слиз та прожилки крові (ректальний плювок). Кількість дефекацій тим більша, чим тяжче захворювання. Зі зменшенням кількості калових мас з’являються часті болісні позиви на випорожнення у зв’язку зі спастичним скороченням м’язів прямої кишки (тенезми). При пальпації живота визначають болючу та спазмовану сигмовидну кишку (симптом лівостороннього коліту). Анус піддатливий або зяючий. Залежно від ступеня явищ загальної інтоксикації та інтенсивності кишкового синдрому розрізняють легку, середньотяжку та тяжку, або токсичну, форми дизентерії.

При значному харчовому зараженні перебіг дизентерії нерідко нагадує харчову токсикоінфекцію. Спостерігаються явища загальної інтоксикації, повторне блювання, часті рідкі випорожнення з домішками неперетравленої їжі, слизу, зелені, рідше — крові. Розвивається зневоднення, порушується гемодинаміка.

Дизентерія у дітей раннього віку має ряд відмінностей. Колітичний синдром у цьому віці відносно слабкий або його зовсім немає. Випорожнення рідкі, зберігають каловий характер, але мають зеленуватий колір. Патологічних домішок (слизу та крові) звичайно мало. Еквівалентами тенезмів є почервоніння обличчя та крик під час дефекації. Анус піддатливий, зяяння його не спостерігається. Паралельно з явищами кишкового токсикозу розвиваються зневоднення та гемодинамічні розлади.

Ускладнення. При глибокому ураженні слизової оболонки товстої кишки можуть спостерігатися кровотеча, прорив кишки та наступний перитоніт, рубцеві зміни, випадання прямої кишки.

При затяжному та хронічному перебігу дизентерії розвиваються гіпотрофія, анемія, гіповітаміноз.

Після перенесеної дизентерії протягом тривалого часу можуть зберігатися зміни рухових функцій кишок (спазми, біль у животі, нестійкі випорожнення).

Діагноз дизентерії встановлюють на основі даних клінічних проявів хвороби. Велике значення у його встановленні має епідеміологічний анамнез. Для підтвердження діагнозу, його етіологічного розшифрування застосовують бактеріологічні (посів випорожнень, а в перші дні хвороби, якщо є блювання, блювотних мас та промивних вод шлунка) і серологічні (реакції аглютинації та непрямої гемаглютинації) методи. Для експрес-діагностики застосовують люмінесцентні сироватки. Шкірна алергічна проба з дизентериком (реакція Цуверкалова) має обмежене діагностичне значення. Вона є чутливою, але не строгоспецифічною. Істотне діагностичне значення має копрологічний метод — мікроскопічне дослідження випорожнень. При бактеріальній дизентерії у випорожненнях є слиз, еритроцити та велика кількість лейкоцитів. Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. Для дизентерії характерним є нейтрофільнии лейкоцитоз, зсув уліво, підвищення ШОЕ. Об'єктивне уявлення про стан слизової оболонки термінального відділу товстої кишки можна дістати при ректороманоскопії. У дітей ректороманоскопію доцільно проводити у невиразних випадках для диференціальної діагностики і вирішення питання про повне видужання. Лікування. Важливою умовою успішного лікування дизентерії є правильна організація режиму, догляду та дієти. Дієту пропонують із врахуванням віку, тяжкості та періоду хвороби. Якщо є явища інтоксикації, потрібно дещо обмежити харчування, але збільшити кількість рідини у вигляді ізотонічних сольових розчинів та 5% розчину глюкози. Після 6−12-годинної водної дієти дітей раннього віку дозовано годують зцідженим грудним молоком або кислими сумішами, а згодом переходять до повноцінного, відповідно до віку, харчування. Дітям старшого віку призначають овочеве та яблучне пюре, протерті овочеві супи, каші на половинному молоці, кефір, кисле молоко, кисіль, сухарі та ін.

Для боротьби з інтоксикацією та ексикозом застосовують внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозосольових розчинів, синтетичних плазмових змінників (реополіглюкін, гемодез та ін.), альбуміну під контролем діурезу з форсуванням його лазиксом, еуфіліном. При нейротоксикозі, який звичайно супроводиться гіпертермією, хворого слід роздягти, розтерти спиртом, покласти холод на магістральні судини. Внутрішньо-м'язово вводять 4% розчин амідопірину, 50% розчин анальгіну у вікових дозах, а якщо ефект незначний — літичну суміш. При судорогах уводять натрію оксибутират, седуксен, дроперидол та їн. При серцево-судинній недостатності застосовують строфантин, кофеїн, ефедрин, сульфокамфокаїн та ін.

Антибактеріальну терапію призначають у гострому періоді всім хворим з вираженими клінічними проявами дизентерії. Широко застосовуються: фталазол, сульфадиметоксин, бактрим (бісептол) — нітрофурани (фуразолідон, фурагін), поліміксин М, препарати налідиксової кислоти (неграм, невіграмон), 8-оксихі-нолінй (ентеросептол, інтестопан). Досить одного 5−7-денного курсу лікування. При токсичних формах, а також у разі неефективності лікування інших форм дизентерії застосовують антибіотики (левоміцетин, ампіцилін, гентаміцин та ін.). Для профілактики та лікування дисбактеріозу призначають біологічні препарати: біфідумбактерин, лактобактерин, колібактерин, біфікол, бактисубтил. За показаннями призначають симптоматичні засоби (спазмолітики, анальгетики та ін.).

Профілактика. Велике значення для профілактики дизентерії мають санітарно-профілактичні заходи, особливо боротьба з мухамиправильна організація санітарного режиму та медичного обслуговування дітей у дитячих закладахдотримання правил особистої гігієни.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на дизентерію ізолюють удома або госпіталізують до стаціонара. З лікарні реконвалесцентів виписують не раніш як через 3 дні після зникнення клінічних симптомів хвороби та одноразового бактеріологічного дослідження випорожнень з негативним результатом. Дітей, які відвідують дошкільні заклади, виписують після дворазового бактеріологічного обстеження. Фекалії для дослідження збирають не раніше ніж на 3-й день після закінчення антибактеріального лікування. За реконвалесцентами дільничний лікар встановлює диспансерний нагляд: після гострої дизентерії протягом одного місяця, після хронічної - трьох місяців. 2. Контактних дітей у дитячих дошкільних закладах обстежують бактеріологічно. Потрібно якомога раніше виявляти хворих з клінічно вираженими, та безсимптомними формами дизентерії, ізолювати таких хворих і лікувати їх. У вогнищі проводять заключну дезинфекцію.

За вогнищами встановлюють медичне спостереження.