Твір-роздум. 
Стежками Григорія Сковороди

Твiр-роздум. Стежками Григорiя Сковороди.

Якщо зiйшлися ми сюди.

Згасити чвари i пороки,.

Ти став нам батьком i пророком,.

Цiлющий свiт Сковороди.

У Слобожанському краю.

I вiн ходив по тернях — муках…

Тут епiцентр добра й бiди,.

Тут перехрестя правди-кривди,.

Це Україна… бродить привид ;

Свята душа Сковороди.

/ О. Марченко /.

Жебонить i жебонить струмочок, спiває свою дзвiнку пiсню, i так щодня, щороку, уже столiттями. А довела нас сюди, у Бабаївський лiс, у це зелене затишне урочище, свята, незабутня стежина — Сковороди нiвська. Так, у 70 роки XVIII столiття часто гостював Г. Сковорода у свого учня по Харкiвському колегiуму священика Якова Правицько го. Подорожуючи Харкiвщиною, написав деякi фiлософськi твори: «Дiалог, или разглагол о древнем мире», «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни» та 15 iз 30 «Байок Харкiвських». У листi до Афанасiя Панкова 1774 року фiлософ писав: «Любезний друг! В седьмом десятке нынешнего века, отстав от учительской должности и уединясь в лежащих около Харькова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчельниках, обучал я себя добродетели и поучался Библии, притом, благопристойными игрушками забавлялся, написал полтора десятка басен. А сего года, в селе Бабаях, умножил оные до половины». Слухаючи чарiвне жебонiння джерела, уявляєш, що ось саме тут, поруч, мабуть, на оцiй зваленiй деревинi сидiв, думав, творив наш єдиний український фiлософ, видатний мислитель Г. С. Сковорода, даючи вiдповiдi на вiчнi питання, якi завжди хвилювали i хвилюють людство: у чому суть життя, як пiзнати самого себе, як виховати людину.

Багато подiй та iдеологiй змiнилося за двiстi рокiв. Уже не джерело у Бабаївському лiсi, а Сковородинiвська криниця: дбайливi руки людини сотворили це чудо, як символ невичерпної мудростi думки i високої майстерностi письменника-фiлософа, як символ вiчностi життя. Саме це джерельце допомагає зберегти нам людську гiднiсть i право називатись Людиною, адже свого часу Сковорода, працюючи над своїми творами бiля Холодної криницi i Чорного озера отут у Бабаях, зазначив: «Materia deterna» — «Матерiя вiчна», i не зводив очей iз води, що текла iз надр земних.

Є у кожного народу найзаповiтнiшi, найсвятiшi iсторичнi мiсця i серед них це мiсце — джерело Г. С. Сковороди у Бабаях. У найскрутнiшi часи нашого життя ми завжди звертаємось до вiчних цiнностей. Ми приходимо, а пiсля нас, iншi прийдуть, бо пам’ять народна невмиру ща, до Сковородинiвської криницi — хто просто напитись кришталево чистої, незважаючи на сучаснi катаклiзми, води, а хто — подумати про своє буття, про своє призначення у цьому свiтi. А це вже шлях до самоудосконалення.

Звичайно, за такий довгий час змiнили свiй вигляд стежки, якими ходив Сковорода «з припорошiлими саквами». Але природа сама зберi-гає те, про що нам треба пам’ятати: на картинi Ю. Любавiна «Сковорода у Бабаях» бачимо знайомий бабаївський пагорб, де зображено фiлософа, недалеко вiд криницi, на пагорбi у лiсi стоїть бюст фiлософа-мандрiвни ка скульптора Ястребова, а у центрi Бабаїв зберiгся старовинний особняк, який можна було б використати для створення експозицiї «Сковорода у Бабаях» .

Отож дороги-стежки, нащо вони? А якщо вони ведуть до храму? Дороги до святинь, якi нагадують нам про нашу людську сутнiсть, очищають i роблять високодуховними людьми, не можна забувати про це навiть у буденнiй метушнi. Нап'ємося ж i ми води з життєдайного джерела, яке надає нових сил, щоби боротись iз злом i вiрити у перемогу добра. Припадемо ж до цього святого джерела, щоб почерпнути сили, вiру, наснагу терпiння, щиру любов один до одного. Почуймо голос через столiття: «Зробимо свiт кращий, сотворiмо день веселiший…» .