Процес патріотичного виховання учнів у сучасній школі

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У Програмі Міністерства освіти і науки України «Основні орієнтири виховання учнів 1−12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» говориться: «Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованих норм життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу. Тому мета сучасного освітнього процесу — не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти викликам глобалізації життя».

За останні десятиліття під гучними гаслами демократизації та гуманізації суспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація. На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Про низький стан патріотичних почуттів учнів загальноосвітніх шкіл свідчать результати соціологічних та педагогічних досліджень.

Любов до Батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства». Проте легко виховувати любов до країни, яка забезпечує належний фінансовий добробут і впевненість у майбутньому. Важче це робити, коли діти щодня стикаються з матеріальними нестатками та постійними розбіжностями між бажаним і реальним. Але ж якщо до виховання патріотів навіть не братися, кращого майбутнього для України досягти буде важко.

У наш час основна увага патріотичному вихованню надається саме «як вихованню національному, тобто вихованню в дусі ментальності українського народу, його кордоцентризму, потягу до прекрасного і прагнення до гармонії» [3, с.16−17].

За умов ринкової економіки ведучим мотивом поведінки людей стало збагачення. Платні навчальні заклади, військова служба за контрактом зводять патріотичну роботу як таку нанівець. Духовність відходить на другий план. Грубо порушуються конституційні вимоги щодо обов’язковості загальної середньої освіти. Культивуються крайні ідеї про протистояння українського патріотизму на противагу російському чи іншим і/або про перевагу російського шовінізму над українським патріотизмом і т. ін.

Система патріотичного виховання школярів на сьогоднішній день регулюється такими законодавчими документами, як Указ Президента України «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів від 15 вересня 1999 року «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», Указу Президента України від 25 жовтня 2002;го року «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанови ВРУ «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку», Концепції національно-патріотичного виховання молоді, документів робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті Ради національної безпеки і оборони. Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються.

За висловом заслуженого учителя України, ветерана війни і праці Петра Щербаня, в державі «відбувається процес деморалізації, дебілізації і денаціоналізації сучасної молоді, яка втрачає не тільки національне, а й людське обличчя» .

Тому патріотичне виховання молоді, розробка форм та методів його організації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу у школі.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. На думку І.Д. Беха, патріотичне виховання також передбачає «широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, сформованість патріотичних думок та дієвих заходів з відстоювання національних форм життєдіяльності і поведінки в усіх сферах суспільного життя». Мета патріотичного виховання, як стверджують автори загальнодержавної програми, основні орієнтири виховання [4], є формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців різного віку.

Патріотичне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу — любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю [11, с. 25].

Важливою складовою змісту патріотичного виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах. «Справжнє патріотичне виховання починається там, де ідея і особиста праця — піт, мозолі, зливаються воєдино, творять те, про що народ говорить: у людини є святе за душею».

З цього випливає, що проблема патріотичного виховання школярів має комплексний характер і недостатньо ґрунтовно вивчена, а тому не знайшла повного відображення у психолого-педагогічній теорії і навчально-методичній практиці. Це свідчить про необхідність розробки впровадження дієвих форм, методів і прийомів патріотичного виховання учнів, які б відповідали вимогам сьогодення.

Об'єкт дослідження — процес патріотичного виховання учнів у сучасній школі.

Предмет дослідження — шляхи і засоби патріотичного виховання школярів.

Мета дослідження — теоретично обґрунтувати й дослідити педагогічні

Завдання дослідження:

З’ясувати стан дослідження проблеми патріотичного виховання у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці.

Виявити психолого-педагогічні умови, вікові особливості та методичні закономірності патріотичного виховання школярів.

Охарактеризувати можливості форм, методів і засобів у патріотичному вихованні учнів.

Визначити критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості школярів засобами навчання.

Теоретико-методологічну основу становлять досягнення педагогіки в галузі дослідження процесу виховання, висвітлені в працях І. Беха, О. Вишневського, М. Врублевської, Н. Власової, В. Гарнійчука, О. Гевко, К. Журби, В. Каюкова, Л. Кірішко, В. Киричок, Г. Кловак, М. Кошіль, Л. Ляшко, І. Мартинюка, О. Марушій, І. Огієнка, Д. Пащенка, Л. Пилипенко, Л. Пономаренко, В. Поплужного, С. Русової, Ю. Сердюк, С. Сисоєвої, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, В. Ткаченко, О. Тимошенко, Д. Тхоржевського, Ю. Устич, Л. Чупрій, І. Шкільної, П. Щербаня, Н. Яременко, Л. Яроцького та розвідки про філософське підґрунтя патріотизму Ернеста Ренана, Йогана Ґ. Фіхте, в тому числі й українського — М. Братасюка, О. Братка-Кутинського, О. Забужко, І. Мірчука, М. Міхновського, І. Мойсеїва, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, а також Програма Міністерства освіти і науки України «Основні орієнтири виховання учнів 1−12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» та Концепція національно-патріотичного виховання молоді.

Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс педагогічних методів дослідження: аналіз, порівняння й узагальнення психолого-педагогічної і методичної літератури, методичних статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми.

Структура та обсяг дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

1.1 Розкриття проблеми патріотичного виховання молоді в державних документах

Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що «зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу». Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безперервність у соціальному розвитку.

Виховання школярів здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Провідні завдання виховання школярів зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Концепцію національно-патріотичного виховання молоді затвердженою 27 жовтня 2009 року спільним наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України та Міністерства освіти і науки України, до яких належать:

— забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

— реалізація індивідуального підходу до особистості, відмова від уніфікації в процесі виховання, орієнтації на «усередненого» вихованця;

— сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу;

— формування почуття патріотизму і духовності, національної свідомості, любові до свого народу, його історії, держави, рідної землі, родини, гордості за минуле, і сучасне — якостей, які безпосередньо впливають на досягнення достатнього рівня обороноздатності держави та зміцнення її могутності на основі героїчних прикладів історії українського народу, Другої світової війни, національно-визвольних змагань та сучасних Збройних Сил України;

— консолідація діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, загальноосвітніх закладів, громадських, молодіжних, дитячих, ветеранських і релігійних організацій у сфері патріотичного виховання ;

— утвердження в масовій свідомості громадян об'єктивну оцінку ролі Збройних Сил України в українській історій, спадкоємність розвитку війська в обстоюванні ідеалів державності та незалежності;

— сприяння створенню і здійсненню діяльності установ патріотичного виховання молоді, військово-патріотичних клубів, військово-спортивних секцій, молодіжних козацьких осередків;

— формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови, як духовного коду нації;

— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших та хворих;

— виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

— культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, зв’язку із природою, поваги до жінки, матері, толерантності;

— охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;

— забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

— спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності;

— формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадського та конституційного обов’язку щодо захисту національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу військової служби, формування і розвиток мотивації до служби в Збройних Силах України, військово-професійної орієнтації молоді;

— відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді;

— сприяння ефективній діяльності позашкільних закладів, центрів патріотичного виховання молоді, громадським молодіжним та дитячим організаціям стосовно національно-патріотичного виховання.

Як бачимо, патріотичне виховання дітей та молоді займає значне місце, в тій чи іншій мірі охоплюючи більшість напрямків виховання. Проте на практиці справи інші. Так, організатори дев’ятої міжнародної виставки навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні - 2011» не визнали за потрібне висвітлити в експозиції проблеми та стан патріотичного виховання. Новітні гуманітарії вигадують привабливі девізи та гасла: «Ми різні, адже маємо різне коріння і насіння. Ми однакові, адже проростаємо на одній землі. Ми єдині, адже наша ненька — Україна». Проте ці гасла не враховують різноманітності інтересів та прагнень мільйонів пенсіонерів, безробітних людей середнього віку та молоді з інтересами «сучасних українців», які володіють незліченним багатством. Насувається загроза переродження суспільства, втрата великих історичних і культурних надбань українського народу. Батьки, вчительська громадськість вкрай стурбовані майбутнім своїх дітей, посилюється голос протесту бездумним реформам освіти, руйнації системи патріотичного виховання.

Патріотичне виховання — це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В.О. Сухомлинський).

Патріотизм (грец. patriуtes — співвітчизник, грец. patrнs — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги.

Патріотичне виховання як введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура — це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов’язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

Дослідники розрізняють два поняття патріотизму — конституційний та етнонаціональний [21, с.12−13]. Конституційний патріотизм — дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм — це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах — це, насамперед, «становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу». Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі - громадсько-патріотичне самоусвідомлення — в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Важливу роль у формуванні патріотизму відіграють заклади освіти. Саме освіта є вирішальним фактором формування відповідної моделі конкретно історичної особистості - громадянина України.

Патріотично спрямована освіта стає основним важелем цілеспрямованого впливу на свідомість молодого покоління і надає поштовх сприйняттю патріотизму як особливої інтегруючої субстанції, що синтезує наукові знання, вітчизняний духовний досвід та культурні цінності.

Процес патріотичного виховання в закладах освіти значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які сприяють оволодінню системою знань про людину та суспільство. Крім того, оволодіння системою знань формує здатність усвідомлювати місце своєї спільноти серед інших спільнот світу, норми міжнародного спілкування та взаємодії.

Процес впровадження системи патріотичного виховання в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

— як навчальний предмет,

— як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,

— як організація позакласної та позашкільної діяльності (виховання),

— як організація шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці.

Ідеї патріотизму мають бути основними та наскрізними в системі шкільного життя.

1.2 Концептуальні ідеї патріотичного виховання в системі освіти

Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

Патріотизм є системоутворюючим поняттям національної свідомості і самосвідомості народу, яке визначається любов’ю до України, надії та віри у найкраще майбутнє, знаннями історії та кращими надбаннями народу, гордістю та відданістю своїй Батьківщині, готовністю до практичної діяльності на благо України.

Патріотизм являє собою одне з найбільш глобальних людських почуттів, закріплених віками і тисячоліттями, є свого роду моральним фундамент суспільної і державної будівлі, опорою його життєздатності, одним із першочергових умов ефективного функціонування системи соціальних і державних інститутів. Патріотизм виступає справою честі та совісті кожної людини, її внутрішнім покликанням служіння своїй Вітчизні.

Патріотизм, патріотичне виховання на сьогодні актуальні як для системи освіти так і для держави в цілому. Основним інститутом, що забезпечить організацію і функціонування всієї системи формування патріотичних якостей має стати держава, але важливу роль повинні відіграти і інші складові патріотичного виховання на регіональному рівні, де одну із головних ролей відіграють саме заклади освіти.

Національна ідея як складова патріотизму є світоглядним орієнтиром у системі освіти, виховання, у сфері соціалізації особи. Відображає усвідомлену та офіційно визначену стратегію патріотичного виховання, яка повинна гармонійно відображати життя народу та потреби на його розвиток, виконує функцію духовної основи саморуху й поступу українського суспільства.

Характерними особливостями національної ідеї, які визначають її життєвий «здоровий», недеформований зміст, є такі [8]:

Національна ідея є системою, яку складають інтелектуальні, духовні, історичні та інші цінності народу України;

Національна ідея має позитивний конструктивний утворюючий характер («за» ані «проти») заради України, покращення життя її народу;

Національну ідею повинні прийняти всі представники нації. Вони повинні побачити в ній частину себе і бути готовими брати участь у її реалізації;

Національна ідея повинна сприяти самоідентифікації особистості, допомагати відповідати на питання «Хто ми?» та «Чим ми відрізняємося від інших?»;

Національна ідея повинна мати рушійний зміст, як рушійна сила всього суспільства, так і окремої особистості.

В силу того, що більшість сучасних радикальних течій підкреслюють свою націоналістичне забарвлення, націоналізм часто асоціюється з етнічною, культурною і релігійною нетерпимістю. Під розумінням «націоналізм» найчастіше розуміють етнонаціоналізм, в особливості його крайні форми, які роблять акцент на перевершеності однієї нації над усіма іншими.

Єдність здорової національної ідеї та патріотизму визначає систему патріотичного виховання.

1.3 Система патріотичного виховання у закладах освіти

Важливою складовою системи патріотичного виховання є громадянськість.

Громадянськість — це спрямованість особистості на інтереси держави та суспільства, та відповідна система відносин особистості з іншими в умовах держави, формування ідеалу прогресивного демократичного, правового, соціального, державного устрою. Громадянськість відображає життя людини як громадянина, орієнтує на виявлення особистісного, громадянського, професійного і сімейного становлення.

Розуміння громадянськості включає в себе три основні елементи та виміри. По — перше, громадянськість — це правовий статус, визначений політичними і соціальними правами, де громадянин — людина юридична, яка готова до життєдіяльності згідно закону і наявністю права, і на цій підставі вимагати захисту закону. Таке громадянство зовсім не передбачає участі людини у формулюванні законів і рівності у співвідношенні прав і обов’язків. По — друге, громадянськість припускає участь людини в політичному житті суспільства і розглядає громадян як політичних агентів. По — третє, громадянськість, як членство у політичному співтоваристві являється джерелом соціальної ідентичності для людини, при цьому саме поняття є не тільки складовим його, але і граничною метою концепції громадянськості, яка повинна служити інтеграції в рамках держави. Громадянська освіта структурована як комплекс політичних, культурних, соціальних та економічних знань, методів, завдань, мислення, що ґрунтується на використанні цих знань.

Одним із важливих завдань громадянської освіти є забезпечення молоді практичними вміннями та навичками, а саме: формування критичної свідомості, прийняття свідомого рішення, здійснення вільного вибору; розуміння норм і правил поведінки в суспільстві та поваги до них, знання законів, основних прав людини, спільної праці на благо суспільства, формування особистої відповідальності та громадянського обов’язку, взаєморозуміння та взаємоповага до кожного індивідуума, етнічної групи, народу та їх культур.

Важливою складовою патріотизму є духовність, тому, у свою чергу, духовно — моральне виховання є складовою патріотичного виховання. Духовність, мораль — це ядро, основа, фундамент людини, людства, фундамент будь — якої країни.

Духовність людини можна представити внутрішнім світом, який відображає моральні, етичні, психологічні властивості, рівень освіченості, культури, потяг до самопізнання та потенціал особи як шанс всього суспільства на розвиток.

Духовність — це не фанатична релігійність, духовність — це постійне удосконалення Духа до такого піднесеного стану, коли людина не в змозі творити поганого, коли в ній сформується братерське відношення до всього сущого на Землі. Це уміння бути самим собою, мати неповторність світобачення, розвивати природний потенціал, бути цілеспрямованим та готовим до постійного вдосконалення.

Тому перед педагогами поставлене завдання займатися вихованням душі та проводити роботу з душею кожного вихованця. Секулярний світ часто забуває про душу. Деякі вважають, що її і немає зовсім, а є тільки тіло і його потреби. Але, як сказав один поет:

А души если нет, поверьте, что ж тогда у меня болит?

Вот волнуется, холодеет, вот бунтует, не зная мер.

Разве может болеть идея или видумка, например?

Душа людини, це наша розумна внутрішня енергія, може сприймати чи поєднуватися з позитивним або негативним. Поєднання цих якостей ми побачимо у моральному забарвленні наших думок, почуттів і вчинків. Позитивний дух — проявляється в нашій свідомості як правда, мир, терпимість, прощення, відповідальність, гідність і честь, любов до людей, до оточуючого навколишнього середовища, до Батьківщини. Негативний дух — несе в душу брехню, злобу, гнів, образу, підступність і егоїзм, зраду. Тому виховання в цьому випадку виступає в ролі очищення людської душі, накопичення добрих якостей.

Саме виховання є одним із факторів який формує духовність кожної особистості. Адже кожна особистість є людиною. Але не кожна людина є особистістю. Людиною народжуються, особистістю стають.

Які ж характеристики особистості є базовими і фундаментальними? Православна церква в усі часи навчала людину бути вірною — без лестощів, мужньою — без жорстокості, щедрою — без марнотратства, сильною — без гордині, милосердною — без пихатості, ревнивою — без гніву і злості.

В закладах освіти фундаментальною основою виховання мають бути духовність, патріотизм, моральність і гуманність — це саме ці цінності, які закладені в основі формування особистості. На цих основах базується будь — яка позитивна культура.

Висновки до розділу 1

1. Держава та уряд приділяють велику увагу патріотичному вихованню молоді. Про це свідчать такі важливі державні документи., як Указ Президента України «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді», з врахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів від 15 вересня 1999 року «Про затвердження Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», Указ Президента України від 25 жовтня 2002;го року «Про затвердження Концепції допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», Постанова ВРУ «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку», Концепція національно-патріотичного виховання молоді, документи робочої групи з питань патріотичного виховання молоді при Апараті Ради національної безпеки і оборони.

2. Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються, а самі положення, нерідко, страждають неконкретністю й розмитістю тлумачень.

3. Патріотичне виховання молоді, розробка форм та методів його організації, повинна перейти від загальних декларацій в площину практичних дій на кожному робочому місці, і в першу чергу у школі.

4. У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь.

5. Двома головними концептуальними ідеями патріотичного виховання сьогодні є український патріотизм та національна ідея.

6. Процес впровадження системи патріотичного виховання в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

— як навчальний предмет,

— як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,

— як організація позакласної та позашкільної діяльності (виховання),

— як організація шкільного життя, що сприяє демократичній поведінці.

7. Складовими системи патріотичного виховання у школі є виховання:

— громадянськості; духовності;

— моральності;

— гуманності.

2. ПРАКТИКА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКРЛЯРІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1 Основні форми та методи патріотичного виховання школярів

У Концепції національно-патріотичного виховання молоді говориться [2]: «Удосконалення системи національно-патріотичного виховання слід здійснювати шляхом розвитку у суспільстві високої соціальної активності, громадянської відповідальності, духовності, становлення громадянського суспільства, що складатиметься з молодих громадян, які володіють високою свідомістю та здатністю проявити її в повсякденній діяльності з забезпечення сталого розвитку; утвердження у суспільстві поваги до культурного та історичного минулого України; створення і забезпечення реалізації можливостей для повноцінної соціалізації молодих громадян, більш активного залучення їх у вирішення соціально-економічних, культурних, правових, екологічних та інших проблем, як загальнодержавного так і місцевого значення; виховання молодих громадян у дусі поваги до Конституції країни, законності, норм суспільного та колективного життя, створення умов для забезпечення реалізації конституційних прав людини та його обов’язків, громадянського та професійного обов’язку; розвиток відчуття у молодих громадян почуття гордості, глибокої поваги до символів держави — Герба, Прапора, Гімну України, іншої загальнодержавної та регіональної символіки та історичних святинь, гордості за країну, а також окремі регіони та міста; створення умов для посилення патріотичної направленості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя, активна протидія антипатріотизму, маніпулюванню інформацією, фальсифікації історії України; формування расової, національної, релігійної терпимості, розвиток дружніх відносин між представниками різних етнічних груп».

Виходячи з цих настанов і визначаються основні форми і методи патріотичного виховання у сучасній школі.

Важливе місце, як зазначалось вище, у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів патріотичного виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов’язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.

Починаючи з 2000;2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак.

Важливе місце у змісті патріотичного виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування [33, c.28]. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування патріотизму пов’язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, месіанських настроїв.

Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

Правосвідомість — це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права.

Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.

Школярі одержують знання про державне, адміністративне, трудове, громадянське, сімейне, кримінальне та інше право, готуються до виконання громадянських функцій стосовно держави, праці, сім'ї, власності тощо.

Центральне питання змісту правової культури — усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей.

Основоположними документами, які регулюють взаємовідносини громадян і державних органів в Україні, є Конституція як Основний Закон держави і суспільства, інші законодавчі акти верховних органів і уряду, а також постанови місцевих структур влади. Зокрема, для учителів, батьків і учнів обов’язковими документами є Закон України «Про освіту» (1996), Закон України «Про загальну середню освіту (1999) та інші.

В умовах побудови правової демократичної держави велике значення мають такі міжнародні документи як «Конвенція про права дитини», прийнята Асамблеєю ООН в 1989 році і ратифікована Верховною Радою України в 1991 році, «Резолюція з прав людини (1989 p.), рекомендації ЮНЕСКО «Про виховання в дусі миру» (1974 р.). На основі цих та інших документів виробляються правові акти багатьох країн світу.

Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, — своєї «малої Батьківщини», її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов’язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв’язку з цим в Україні особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві.

Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько» [27, с.18−19].

Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди. Наприклад, твори К. Д. Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки «Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій — половину від загальної його кількості. У «Рідному слові» він використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.

Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти пошанне ставлення до українських державних символів — тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну «Ще не вмерла Україна». Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою І мовою українського народу, нації, — істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і покликана виховувати початкова школа.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу.

Власне патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за такими напрямками:

1. Історико-патріотичне виховання — має на меті знання історичного минулого України:

— збереження та слідування трудовим, культурним, духовним традиціям українського народу, виховання на цій основі гордості за свою країну та її історичні надбання;

— усвідомлення пам’ятних подій, знання пам’ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;

— відзначення пам’ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний та політичний розвиток); походи та екскурсії по пам’ятних історичних місцях.

2. Героїко-патріотичне виховання має на меті формування готовності до подвигу в ім'я Батьківщини, у тому числі - до самопожертви заради життя наступних поколінь:

— усвідомлення витоків героїчного — любов до Батьківщини, її народу; особиста відповідальність за їхню долю;

— знання пам’ятних місць визвольних боїв, походи та екскурсії по них;

— розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у важкий час; знання історичних особистостей, національних героїв);

— Книга Пам’яті, Книга Скорботи — справжні Хрестоматії Подвигу українського народу у боротьбі за свою незалежність.

3. Фізичне виховання має на меті формування здоров’я нації:

— залучення громадян до регулярних занять фізичною культурою і спортом;

— спрямування фізичного виховання на підготовку молоді до праці та захисту Вітчизни;

— розвиток громадського спортивного руху.

3. Військово-патріотичне виховання має на меті:

— формування патріотичних почуттів відповідно до вимог Конституції України та Законів України про захист Батьківщини та готовності до служби у Збройних Силах України;

— прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та загартованості в інтересах захисту Вітчизни;

— підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;

— формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

— формування здібностей до аналізу зовнішньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються в державі і світі, свою роль та місце в цих подіях.

Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів. Основними формами патріотичного виховання школярів є:

— інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «філософський стіл», «відкрита кафедра», інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, «жива газета», створення книг, альманахів);

— діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

— інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, асамблеї, гуртки);

— діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування);

— індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

— наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:

· національної спрямованості - передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

· гуманізації виховного процесу — вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

· самоактивності і саморегуляції - сприяє розвитку у вихованця суб'єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

· культуровідповідності - передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

· полікультурності - інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;

· соціальної відповідності - обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.

На сучасному етапі національно-духовного відродження України все більшої гостроти набуває проблема формування у школярів патріотизму у взаємодії сім'ї і школи. Причиною багатьох кризових явищ притаманних українському соціуму є криза патріотичної свідомості молоді, яка потребує нагального вирішення. Успішне виховання патріотичних якостей у дітей неможливе без участі сім'ї як у вихованні власних дітей, так і в демократичних процесах, які відбуваються в Україні.

Вивчення сучасної української сім'ї в онтогенезі показало, що створення необхідних педагогічних умов виховання патріотизму у дітей молодшого підліткового віку, в основному, залежить від ставлення родини до України і тих процесів, які в ній відбуваються, визначення власної громадянської активності, політичних поглядів, зорієнтованості на демократичні і моральні цінності.

На основі проведеного дослідження, теоретичного аналізу джерел, узагальнення спостережень і експериментальної роботи К. О. Журбою розроблено типізацію сучасної сім'ї, в основі якої лежить ставлення до України. Нижче наводиться ця типізація з короткою характеристикою кожної групи сімей [34]:

— у сім'ях байдужого типу не приділяється увага вихованню у дітей патріотичних цінностей;

— політично зорієнтований тип сім'ї на основі аналізу загальних тенденцій у житті нації обирає вартості тих політичних партій, які, на їхню думку, користуються найбільшою популярністю на даний момент і всіляко доводять свою відданість обраним ідеалам, намагаються зробити політичну кар'єру, але так само легко зрікаються їх, якщо перемагає інша партія чи політичний блок, пропонуючи свої послуги переможцям;

— в опозиційному типі сім'ї часто піддаються критиці патріотичні і національні цінності, які сприймаються як щось чужорідне, натомість всіляко вихваляється рівень життя та цінності інших народів і країн, яким надається перевага;

— в патріотично-нав'язливому типі сім'ї прослідковується бажання батьків нав’язати власні погляди на патріотичні цінності, долю України, бачення політичних перипетій, думки стосовно майбутньої самореалізації дітей чи їхнього місця у суспільстві;

— патріотичний песимістичний тип сім'ї характеризується серйозним підходом і увагою батьків до виховання патріотизму у дітей;

— патріотичний оптимістичний тип сім'ї поєднує у родинній системі виховання сучасний і національний досвід, знайомлячи дітей з історією і життям світу, країни, рідного міста чи села, прививають любов до рідного краю, що, в свою чергу, позитивно позначається на формуванні патріотичних цінностей. Батьки і діти бачать реальні перспективи розвитку України, вірять у її майбутнє і пов’язують його з долею власної сім'ї. Патріотичний оптимістичний тип сім'ї створює ідеальні умови для виховання патріотизму і як у окремої особистості, так і всієї родини в цілому, але слід враховувати й інші важливі умови, які мають значний вплив на цей процес.

2.2 Вікові особливості підлітків та юнаків і їх використання педагогом в процесі патріотичного виховання

Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.

Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей та учнів.

Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.

Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до життєвих суперечок. Звідси — гостра необхідність у вихованні патріотизму підлітків та юнаків в середній школі, яке на основі позакласної роботи, виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття, благородство.

У психології інколи забувають про психологічні особливості юнаків, констатують тільки фонд наявних психологічних проявів. Звідси виникає безліч непорозумінь, помилок при використанні вчителем-наочником психологічних даних про учнів. От чому вчителеві потрібно творчо застосовувати знання про психологічні особливості підлітків та юнаків, враховувати їх при побудові педагогічного процесу. Інакше він може потрапити в скрутне становище, коли дані психології «не спрацьовують», більш того, протидіють ситуації реальної поведінки учнів на заняттях іноземної мови.

Вікові психологічні особливості не догма, а тільки орієнтир для більш чіткої та суворої думки педагога про своїх учнів. Вікові психологічні особливості підлітків та юнаків залежать від попереднього психічного розвитку підлітків, від їх готовності до сприйняття виховних дій дорослих.

Приведемо тут найбільш типові показники вікових психологічних особливостей підлітків та юнаків, що зустрічаються:

§ моторна активність;

§ сенсорно-перцептивна активність (здатність і потреба в сенсорних нових враженнях, їх відтворенні, збереженні);

§ інтелектуально-вольова активність (інтелектуальна ініціативність, допитливість, інтерес до виявлення зв’язків, причинно-наслідкових відносин, об'єктивування і відтворення «важких» ситуацій, виділення себе і поля дії і так далі);

§ мотивація і емоційно-виразна активність (соціальний діапазон життєвих мотивів, здатність їх до емоційно-виразного виявлення, «позначення», символізування, комбінаторики, заміщення);

§ здібність (її міра) до включення всіх цих форм психічної активності в реальну соціальну діяльність, поведінку, спілкування в ім'я їх ефективної побудови, регулювання і соціальної оцінки.

Перші чотири показники зароджуються і природно виявляються в «самодіяльності «дітей цього віку. Останній показник є найбільш складним, інтегральним. Він визначає в психологічному сенсі позицію підлітка та юнака вже як дорослого, діяльність якого характеризується всіма основними рисами суспільно-корисної діяльності. Виховання цієї здатності через негативну оцінку, осудження веде до порушення спадковості з попереднім психічним розвитком. Навпаки, виховання здібності до цільової регуляції діяльності через заохочення, позитивну оцінку успіхів підлітків та юнаків зберігає багатство попередніх досягнень психічного розвитку молодших школярів. Дії відповідно до необхідного результату формують у підлітків та юнаків такі якості, стійкість поведінки, здібність до мобілізації, до дії з урахуванням чинника часу, до регуляції своїх станів відповідно до результату, що досягається. Школа покликана піклуватися про формування психології дитини, у вихованні її у дусі терпимості і братської любові до людей, школа зобов’язана навчити молодих людей умінню розрізняти добро і зло. Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути не байдужим до трагедій Вітчизни і народу.