Займенник в перській мові

Київський Національний Лінгвістичний Університет Реферат з Теоретичної граматики на тему: Займенник в перській мові

Викладач: Даньків Марта Володимирівна Виконала: студентка факультету сходознавства Група 408

Василевської О.М.

1. Займенник як частина мови

Займенник — це така частина мови, яку складають слова, що не позначають певні особи, предмети чи їх якості, властивості і кількості, а лише вказують на ці обличчя, предмети або їх ознаки. Основна функція займенникане замінити ім'я, а вказати на них по відношенню до мовця і до того що відбувається у мові. Семантика займенника представлена?? в крайній ступені узагальненості і абстрагованості його значення, яке знаходить реальне вираження тільки в залежності від ситуації спілкування: ЭСУКЗПдП Зж Ие дЗге «Йому надіслали листа» .

Для того хто говорить не буде ясно про кого йде мова до того часу, доки це повідомлення не буде прив’язане до конкретної мовної ситуації. Таким чином, займенники відносяться до класу вказівних слів, котрі не називають конкретно об'єкт повідомлення, а вказують на нього.

2. Класифікація займенників

Як показує наочна класифікація, в перській мові відсутні присвійні та відносні займенники. Відсутність в перській мові відносних займенників, які слугують для приєднання підрядних означальних речень до головного речення, заповнюється наявністю групи займенникових підрядних слів, які разом з підрядним сполучником вводять ці підрядні речення.

У перській мові з урахуванням узагальнено-предметного, узагальнено-якісного та узагальнено-кількісного значень займенників, а також залежно від їх співвідношення з іншими частинами мови виділяють наступні розряди цьому класі слів.

а) займенники-іменники (гд-я Кж-ти Зж-он гЗ-ми ФгЗ-ви ЗдеЗ-вони) б) займенники-прикметники (?дЗВ — цей; егЗд — той самий; еС — кожен; ФЗд їх;

ОжПвласний; ?ПЗг — котрий).

в) займенники-числівники (ЌдП `?дЌдПдекілька).

г) займенники прислівники (ВдМЗ — там;? еђЗ — іноді).

За семантичним і функціональним ознаками перські займенники класифікуються на: особисті, присвійні, вказівні, питальні, означальні, визначально — поворотні, невизначені, негативні, взаємні.

a. Особовий займенник

однина множина

1-е гд m? n гЗ mв

2-е Кж to ФгЗ shomв

3-е ж? u ЗдеЗ вnhв

Особові займенники незмінні. У 1-й і 2-й особі однини вони відрізняються загально індоєвропейським суплетивізмом (утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних основ або коренів) основ і продовжують основи непрямих відмінків індоіранських займенників. У 3 о.одн. рід не розрізняється, для не-особистих імен використовуються вказівні займенники.

Займенники третьої особи однини можуть вказувати як на особу, так і на будь-яку істоту, але, як правило, не вказують на неживі предмети та явища. Для вказування на них в третій особі однини вживається вказівний займенник Вд- «той». Займенник третьої особи множини ВдеЗ «вони» це найбільш вживана форма займенника третьої особи множини.

В перській мові відсутні присвійні займенники. Якщо виникає необхідність виразити приналежність до однієї з трьох осіб, використовуються особові займенники (в тому числі з енклітичними займенниками), які за допомогою ізафету в якості означення приєднуються до слова, що попереду.

«моя книга» — ?КЗИ гд Особові займенники використовуються в тих самих синтаксичних функціях, що й іменники. Займенник першої особи я означає особу, яка говорить. Займенник другої особи ти означає особу, до якої звернена мова, або уособлений предмет. Тому особові займенники можна зустріти як в ролі підмета, так і в ролі додатка.

b. Займенникові енклітики

Займенникові енклітики на відміну від інших видів займенників ніколи не виступають самостійно. В однині займенникові енклітики не приймають наголоси і примикаються до попереднього слова, в множині на них падає другорядний наголос.

однина множина

1 особа гam мой гЗдeman наш

2 особа Кat твой КЗдetan ваш

3 особа Фas его/её ФЗдesan их

Займенникові енклітики можуть виражати в реченні як прямі, так і непрямі об'єкти, виступаючи замісником підметів та особових займенників. Характер функціонування займенникових енклітик в мові, їх ненаголошеність приводить до того, що вони завжди приєднуються до слова, яке передує, що робить їх не звичайними, а несамостійними словами, словами-замінниками. Тільки в сполученні з іншими словами, вони можуть виступати в якості члена речення. В сучасній перській мові займенникові енклітики частіше всього виконують атрибутивну функцію, виражаючи приналежність.

?КЗИКЗд «ваша книга» ;

Найчастіше займенникові енклітики виступають в ролі визначення, висловлюючи значення приналежності: ?КЗИг 'моя книга', ЃПСК 'твій батько' У розмовній мові і фольклорі, а під їх впливом і в художній літературі злиті займенники вживаються також у функціях прямого і непрямого додатків. У цьому випадку вони поєднуються з приводами або приєднуються до особистих формам дієслів: ТФЗ ЃСУнПг 'я в неї запитав', ђЭКгК 'я тобі сказав. При вживанні зі складними дієсловами вони приєднуються до іменної частини і, рідше, до компонуючого дієслова: ИЗжСФЗд дгн? дг 'я їм не вірю', ПжУК ПЗСгФ 'я його кохаю «.

c. Вказівні займенники

Вказівні займенники мають різні відтінки вказівності. Займенник «цей» вказує на предмети, що знаходяться на близькій відстані від того, хто говорить, а займенник той вказує на віддалені предмети.

Вказівні займенники ставляться перед визначеним словом (без ізафета), не узгоджуючись з ним щодо числа: Вд ЪгЗСКеЗ 'ті будівлі'. Займенники Вд 'той', Знд 'цей', вживаючись у значенні особового займенника 3-ї о. одн. можуть з'єднуватися з приводами і післялогом СЗ, утворювати форми множини за допомогою суфіксів еЗ і Зд.

Від двох основних форм вказівних займенників утворені їх похідні: егнд 'цей же', 'цей самий', егЗд 'той же', 'той самий', Ќднд і ЌдЗд 'такий'. Займенники Вд і Знд можуть вживатися в якості особових займенників третьої особи, але в цій функції, як вже було зазначено, частіше всього використовуються їх форми множини. Займенник ВдеЗ — «вони» — являється основною формою особового займенника третьої особи множини. Форми ж однини вказівних займенників, що означають конкретну особу чи предмет, як і особові займенники, виступають в ролі головних і другорядних членів речення — в ролі підмета і додатків. В цьому випадку вони поєднуються з прийменником та післяйменникомСЗ: Вд СЭК — an raft- «Той пішов» (в буквальному розумінні) — в даному випадку займенник в реченні виступає в ролі підмета.ЗТВд СЭКдП — az an raftand- «Вони вийшли звідти» — наведений приклад показує, що займенник виступає в ролі додатка.

Вказівні займенники Вд і Знді їх похідні егнд і егЗд, вступаючи в поєднання з іменниками зі значенням кількості, способу і образу здійснення дії (ШжС — «спосіб»)місця («місце» -МЗ), утворюють численні складні слова зі значенням прислівників: ЗндЮПС — «cтільки», «настільки», «в такій мірі», ЗндШжС — «таким чином», «такого роду», ЗндМЗ — «тут», ВдМЗ- «там». егндЮПС -«стільки», «настільки», егндМЗ — «тут саме».

Похідні вказівні займенники, як і основні, можуть вживатися самостійно та в атрибутивних сполученнях в якості означення, що передує означуваному слову і з'єднується з ним шляхом приєднання.

d. Запитальні займенники

За допомогою запитальних займенників в питальних реченнях уточнюється особа, предмет, приналежність, якості і характеристики, а також їх черговість та кількість. В перській мові використовуються наступні запитальні займенники:

§ ?е — «хто»? (для вираження питання про особу);

§ Ќе — «що?» «що за?» «який?» (для вираження питання про предмет і його якості);

§ ?ПЗг — «який?» «котрий?» для вираження питання про місце, яке займає особа, предмет серед інших предметів;

§ ЌдП — «скільки?» (для вираження питання про якості).

Займенники ?е і Ќе зустрічаються також в формах? н і Ќн (зазвичай в розмовній мові). Запитальний займенник Ќе в функції означення знаходиться завжди в препозиції по відношенню до означуваного слова. Займенники Ќе і ?е відрізняються не тільки значенням, але й ступенем синтаксичної самостійності: ?е для вираження своєї самостійності не потребують додавання додаткових слів. Ќе часто вживається в значенні «що?» спільно з іменником ЌнТ — «річ», наприклад: Ќе ЌнТ ЗУКї - «В чому справа?»

Обидва займенника вимовляються і пишуться разом з особовими формами дієслівної зв’язки: ?нУК 'хто є?', ЌнУК 'що є?', ?нУКг 'хто я?', ?нУК? 'хто ти?. Від цих займенників іноді утворюють форми множини: ?неЗ (рідше ?нЗд) і Ќе еЗ (у значенні «що?»).

Займенники Ќе 'що за?', 'який?' і ?ПЗг 'який?' у функції, визначення завжди ставляться перед визначеним словом. Різниця між ними полягає в тому, що займенник? ПЗг передбачає у відповіді вказівку на один з декількох предметів за вибором, а займенник Ќе — вказівку ??на якість предмета. За характером вживання запитальний займенник ЌдП наближається до числівників. Це виражається в тому, що:

1) після нього можуть вживатися нумеративи: ?КЗИ ЌдП КЗ- «Скільки книжок»

2) до нього можуть приєднуватися суфікси г om, гнд — оmin, що використовуються при утворенні порядкових числівників ЌдПгї,ЌдПгнд — «який?» «котрий?». При додаванні суфіксу г — om займенник знаходиться в постпозиції по відношенні до означуваного слова, при додаванні гнд — в препозії.

e. Означальні займенники

Означальні займенники мають узагальнюючий характер. Власне означальних займенників два: еС 'кожен', 'всякий', еге 'весь', 'все'. Крім того, в ролі означальних займенників як синоніми займенники еге вживаються запозичені з арабської мови слова: КгЗг,, Ъгжг мають у перській мові значення іменників і прикметників. Займенник еге має форму множини егђЗд (що вживається тільки по відношенню до осіб), наприклад: «всі», «всі люди». В літературній мові вживається також похідна форма займенника еге — егђн — hame — hamegi «всі», «весь».

Займенник еС самостійно ніколи не вживається і ставиться перед визначеним словом: гСП еС 'кожен чоловік'. У поєднанні з питальними займенниками утворює стійкі словосполучення, що виступають як складні спілки і займенники: еСЌе — 'скільки б не', еСЌдП 'хоча', ?ПЗг еС 'кожен'.

Займенник еге може вживатися як в сполученні з іншими словами. У разі сполучення з іменниками в однині займенник еге в значенні «кожен» вживається без ізафету. Займенник еге може вживатися самостійно і вступати в атрибутивні сполучення з іменами. У складі атрибутивних словосполучень еге, як і його синоніми, з'єднується з наступним визначеним словом допомогою ізафета: ?ЗСђСЗд еге 'всі робочі', СжТ еге 'весь, цілий день'.

Однак з деякими іменниками однини, зазвичай у значенні ?Ф еге 'всі люди', 'кожна людина', СжТ еге «кожен день «,» всі дні «.

Як означальних займенників зі значенням 'кожен з' використовуються складні слова ЭСПЭСП, н? Зн? приєднуються ізафетом до подальшого слова в множині: ВдеЗ ЭСПЭСП фардафард-е анhа 'кожен з них'.

f. Означально-зворотні займенники

В сучасній перській мові є три означально-зворотних займенника: ОжПЎОжнФЎ ОжнФКд з приблизно однаковим значенням «сам», «свій», але більш вживаним являється займенник .

Займенник ОжП може вживатись самостійно, в деяких випадках маючи свої означення або вживаючись в якості означення.

У випадку самостійного вживання ОжП переводиться як «сам», «сама», «саме», «самі».

У цьому випадку воно може ставитися і перед особистими займенниками (або іменами іменниками) і після них. У постпозиції це займенник вживається звичайно зі злитими займенниками, приєднуючись до визначеного слову без ізафета: ОжПг гд 'я сам'. У препозиції воно пов’язується з наступним словом ізафетом: Зж ОжП 'він сам', ПЗдФнЗС ОжП 'сам викладач'; як присвійний займенник зі значенням 'свій'. У цьому випадку він слідує за обумовленим іменником, приєднуючись до нього ізафетом, часто в поєднанні зі злитими займенниками: ОжПг ПЭКС Ие 'у свій зошит'; як зворотній займенник зі значенням 'себе'. У цьому випадку, поєднуючись з післялогом СЗ або приводами, воно виступає в ролі доповнення: гнПЗдП ЪЗЮб ОжПСЗ 'він вважає себе розумним', ?СП Э? С ОжП ИЗ 'він подумав про себе'.

У якості синонімів ОжП іноді використовують більш архаїчні займенники ОжнФ і ОжнФК. При цьому особа і число не виражені, і в залежності від контексту форма ОжП може означати: «я сам», «ти сам», «ми самі», «ви самі», «вони самі», наприклад: ОжП ђЭКг- «я сам сказав», ОжП ђЭКн — «ти сам сказав».

В тих випадках, коли є необхідність уточнення особи і числа, до займенника ОжП додається в якості означення в ізафетній конструкції особовий займенник та іменник або до нього приєднується займенникова енклітика необхідної особи та числа.

g. Неозначені займенники

Неозначені займенники вказують на існуючі, але невідомі, невизначені особи та предмети. Неозначені займенники: ИСО?, ИЪХ? ' деякі ', ЭбЗд ' такийто «. Займенники ИСО?, ИЪХ? вживаються тільки перед іменниками в множині: СЭЮЗ ИЪХ? ' деякі товариші '. Обидва займенника утворилися з поєднання іменників з артиклем, при чому останній перетворився на ненаголошений словотворчий суфікс. Займенник ИЪХ? вживаючись самостійно, може мати форму множини: гнђжндП еЗ ИЪХ? 'деякі говорять'. У книжковому стилі воно часто зустрічається без ?, ПЗдФгдПЗд ИЪЦ ' деякі вчені'.

За своїм походженням займенники ИЪЦнЎ ИСОн являються іменниками зі значеннями «доля»,"частина". Слово ИЪЦ арабського походження, воно зберігає за собою це значення в сучасній мові, слово ИСО в цьому значенні зустрічається тільки в текстах перськотаджикської літератури. Неозначений артикль в сполученні з цими словами фактично перетворився в ненаголошений словотворчий суфікс. Те ж саме спостерігається і в неозначеному займеннику н? н, який утворився в результаті поєднання числівника н? та неозначеного артиклю, який виступає як словотворчий суфікс. В результаті приєднання ненаголошеного н з числівника, немаючого значення невизначеності, і утворився неозначений займенник.

Роль неозначеного артиклю в утворенні значення неозначених займенників надзвичайно велика. Іменники ЃЗСе — «частина», «доля» і деякі інші іменники в сполученні з неозначеним артиклем отримують значення — «деякий», «деяка частина», «певна кількість».

h. Заперечні займенники

Заперечний займенник енЌ «ніякий», «ніщо» вживається тільки з заперечною формою присудка, наприклад, Зж енЌ дђЭК- «Він нічого не сказав». При сполученні з іменами ставиться завжди в препозиції до нього і посилює заперечення: енЌ УОдн дђЭК — «Він не промовив ні слова».

Займенник енЌ, сполучаючись з рядом слів (з іменниками, займенниками, числівником один — н?), утворює складні слова — заперечні займенники: енЌЎ ЌнТ, «ніщо», енЌђжде «ніякий», енЌ?У — «ніхто». Всі ці займенники також вживаються в заперечних реченнях.

В питальних реченнях займенники енЌ?ПЗгЎ енЌђжде, які утворені за участю енЌ, набувають значення неозначеного займенника «який-небудь», «хто-небудь». Наприклад: енЌ?ПЗг ЗТ Знд? КЗИеЗ СЗ ЃУдПнПнПї «Вам сподобалась яка-небудь з цих книг?»

i. Спільні займенники

До цього розряду займенників відносяться ег Ў егПнђСЎ н? ПнђС, що мають одне значення — «один одного» які виступають в ролі доповнень і визначень. В граматиках перської мови цей розряд займенників зазвичай не виділяється як окремий.

Основне значення цих займенників заключається у вказуванні на взаємодію однієї особи з іншою. В реченні вони виступають в ролі другорядних членів речення — додатків та означень. В зв’язку з цим вони вживаються з різними прийменниками та післяйменником СЗ, що приєднується до попереднього слова за допомогою ізафету. Варто зауважити, що займенник ег не вживається з післяйменникомСЗ Займенник ег, що має самостійний наголос, слід відрізняти від співпадаючих з ним по звучанню енклітичного сполучуваного сполучника ег — «також» і посилюючої частку «навіть»: КбЭд ег д? СП. — Він навіть не подзвонив.

3. Інші займенники

займенник перський мова класифікація Зворотні: ОжП xod «себе», «сам», як визначення — «свій», використовується зазвичай у поєднанні з енклітичними займенниками, уточнюючи особу, наприклад, СЗ ОжПг xodam-ra «(я сам) себе».

Вказівні: ?дЗ in «цей», Вд an «той», ег? д hamin «цей же», егЗд haman «той самий», Ќд?д cenin і ЌдЗд cenan «такий» — вживаються в препозиції.

Питальні: ?е / ?? ke / ki «хто», Ќе / Ќ? ce / ci «що», «який», ?ПЗг kodam «який», «який», ЌдП cand «скільки», ЌСЗ cera «чому», Я? key «коли». У якості питальних займенників використовуються також поєднання з іменниками: ЌШжС cetowr «як», «який» (букв. «яким чином»), ?МЗ koja «де» (букв. «яке місце»).

Означальні: еС har «кожен» (препозіціонно), еге hame-ye «весь», «все». В якості останнього синоніма використовується також арабізм КгЗг tamam-e, ?б?е koliye-ye та ін.

Невизначені: ?У? kas-i «хтось», Ќ?Т? ciz-i «щось», ЭбЗд felan «такий-то (осіб)», ИЪЦ? ba’zi і ИСО? barx-i «деякі».

Негативні: е?Ќ hic «ніякий», «ніщо», ?У е?Ќ hic kas «ніхто», Ќ?Т е?Ќ hic ciz «ніщо», ?ПЗг е?Ќ hic kadam «жоден» і ін.

4. Прономіналізація

Прономіналізація — (від лат. pronomen займенник). Перехід слів з інших частин мови в займенники в результаті втрати або послаблення властивого їм лексичного значення та придбання відстороненого значення та вказівної функції.

Перські займенники не мають спеціальних словотворчих афіксів, і тому для них не характерний морфологічний спосіб утворення нових слів. Як і для прикметників, так і для займенників перської мови продуктивним словотворчим способом виявляється спосіб переходу слів інших частин мови до класу займенників, прономіналізація. Прономіналізуються іменники і прикметники, які втрачають свою здатність безпосередньо позначати обличчя, предмети та їх властивості та отримувати вказівне (дейктичні) значення. Найчастіше ці іменники і прикметники використовуються в якості так званих ввічливих еквівалентів особових займенників:

a) перша особая: ИдПе — раб ;?С НЮнікчемний' мерзенний; ЌЗ?Сслуга, ваш слуга; МЗдИ З? д — ця сторона і інші; в сучасній перській мові зневажливе значення цих слів використовуваних в дієктичній функції, втрачено.

b) друга особа — Ви, Ваша милість: (?ЪЗб МЗдИпан високий), (УС?ЗСпан, ваше благородя).

c) третя особа — він, його милість: (бе гЪЩг-вельмишановний, ?егФЗСЗбвищезазначена особа, він).

d) третя особа — вона, її милість: вищезазначена — г? еЗФЗСЗб, вона.

У значенні займенників вживаються також слова людина, справжній, наступний, названий та інші.

Іменники ?УЎ ФОУ — «людина», ЌнТ «річ», вживаючись в якості означуваного слова, виступають в ролі неозначених займенників: ?Ун ФОУн — «дехто, хтось», ЌнТн — «дещо», «щось». Вживані в якості означуваного слова в складнопідрядних реченнях з підрядними означальними, ці слова за своїм значенням наближені до вказівних займенників — той, та, т. е.

Слово УСЗУС — «протягом» — являючись за своїм походженням іменниками, в сучасній мові використовуються як означальні займенники зі значенням весь, все.

В значенні вказівних займенників «цей», «той», «такий» вживаються запозичені з арабської мови слова: НЗЦС — «справжній», гР? жС — «зазначений».

Прикладом переходу інших частин мови в займенники може служити використання деяких слів і словосполучень в якості «вічливчивих еквівалентів» особових займенників. Вживання вічливих еквівалентів розширює стилістичні можливості мови, але їх поява була проявом соціального нерівноправ'я в суспільстві.

Деякі іменники й прикметники, що перестають вказувати на особи, предмети та їх ознаки, втрачають своє лексичне значення і отримують вказівне. Такому переосмисленню часто піддаються слова, що мають найбільш загальне значення.

Висновок

Таким чином займенники в перській мові можна розділяються на такі розряди:

— особові займенникивикористовуються в тих самих синтаксичних функціях, що й іменники і, відповідно, в реченні можуть виступати в ролі підмета й додатка.

— займенникові енклітики — використовуються у складі багато-численних дієслівних фразеологізмів і представляють як суб'єкт, так і об'єкт дії., а в розмовній мові займенникові енклітики можуть заміщувати не тільки окремо взяті слова і словосполучення, а й речення, виражаючи частину певної сукупності предметів.

— вказівні займенники характеризуються загальним вказівним значенням.

— запитальні займенники в перській мові дають змогу уточнювати предмет, особу, приналежність про яку ведеться мова

— означальні. До власне означальних займенників відносяться два слова: еС — «кожен», еге — «весь». Вони беруть активну участь в словотворенні, в результаті чого утворюються складні слова й стійкі словосполучення зі значенням означальних займенників, прийменників, прикметників та прислівників.

— означально-зворотні займенники.. Найбільш вживаним вважається займенник ОжП, який, являючись замінником іменників, в реченні виконує ті ж функції, що й іменник.

— Неозначені. До цього розряду відносяться займенники, які вказують на існуючі, але невідомі, невизначені особи та предмети. Деякі з них також виконують функції іменників в реченні.

— заперечні займенники. Основне значення їх заключається у вказуванні на взаємодію однієї особи з іншою. В реченні вони виступають в ролі другорядних членів речення — додатків та означень.

Тож ми можемо сказати, що кожен граматичний розряд займенника має свої характерні особливості на основі виявлених спільних функцій та спільних рис. її гармонійному розвитку.

Інші частини мови, а саме іменники й прикметники також вживаються в функції займенників.

Список використаних джерел

1. К. И. Поляков., Практическая грамматика персидского языка, 2001, с.65−66,69,75−76.

2. В. Б. Иванов., Учебник современного персидского языка (фарси), 2000.

3. Рубинчик Ю. А., Грамматика современного персидского язика, 2001.

4. Пейсиков Л. С., Вопросы синтаксиса персидского языка, М., 1959;