Відмінності між чоловічим та жіночим мовленням у японській мові

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Київський національний лінгвістичний університет Кафедра мов і цивілізацій Далекого Сходу Курсова робота на тему:

«Відмінності між чоловічим та жіночим мовленням у японській мові»

студентка 402 групи Факультету Сходознавства Терещенко Анастасії

науковий керівник доц. Свердлова Т.Г.

Київ 2012

План Вступ Розділ 1. Гендерна лінгвістика

1.1 Розвиток гендерної лінгвістики

1.2 Характеристика особливостей жіночого мовлення

1.3 Характеристика особливостей чоловічого мовлення Розділ 2. Жіноче та чоловіче мовлення в японській мові

2.1 Різниця між чоловічим та жіночим мовленням в японській мові

2.2 Традиційні основи жіночого мовлення

2.3 Роль жінки в сучасному мовному суспільстві

Висновки Список використаної літератури Додаток А

Вступ Дана робота представляє собою дослідження однієї з найскладніших проблем в японістиці - чоловічого та жіночого мовлення, як двох підсистем мови, що мають свої особливості та розбіжності. Це питання досліджується вже більше двадцяти років, проте багато питань все ще залишаються спірними та потребують додаткових досліджень. Це зумовлює актуальність нашої роботи. Метою роботи є дослідити чоловіче та жіноче мовлення японців як двох підсистем мови та визначити їх різницю й основні характеристики.

Предметом дослідження є прояв різниці між чоловічим та жіночим мовленням японців, особливості жіночого мовлення у минулому та на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження — гендерні особливості японської мови.

Основним завданням роботи є:

1. проаналізувати розвиток гендерних досліджень японської мови;

2. дослідити характеристику особливостей чоловічого та жіночого мовлення;

3. виділити основні відмінності жіночого та чоловічого мовлення в японській мові;

4. розглянути традиційні основи жіночого мовлення;

5. зрозуміти в чому полягає різниця між чоловічим та жіночим мовленням.

Для вирішення цих завдань ми використали такі методи: аналіз, синтез, класифікація, моделювання, описовий метод, вивчення передового педагогічного досвіду.

Основна частина досліджень у сфері порівняння жіночого та чоловічого мовлення в японській мові здійснена японськими лінгвістами, американськими та європейськими лінгвістами, дуже мало праць вітчизняних лінгвістів з даної тематики, що є науковою новизною нашої роботи.

Матеріалом для дослідження є дані, отримані методом досліджень як японськими, так і західними лінгвістами за останні 20 років. Була використана теоретична література, що представлена трьома основними напрямками: японські, європейські та американські лінгвісти, а також російські лінгвісти.

Розділ 1. Гендерна лінгвістика

1.1 Розвиток гендерної лінгвістики Гендерна лінгвістика — наукове направлення, що вивчає Гендер у лінгвістичному прояві. Наприкінці 60х років ХХ століття американським психоаналітиком Робертом Столлером (Robert Stoller) у науковий обіг був уведений термін Гендер, яке позначало соціальний та культурний аспект статі. Систематичний аналіз Гендерних аспектів мови розпочався лише в середині 1970;х років, але окремі дослідження мовного зображення статей здійснювалися й раніше. [14.c. 45]

У даний час в лінгвістичній літературі відсутнє послідовне вживання терміна Гендер. Це поняття було вилучено з лінгвістичного контексту і перенесено у дослідницьке поле інших наук Ї соціальної філософії, соціології, історії, а також у політичний дискурс. Коли Гендерні дослідження одержали статус міждисциплінарного напрямку, це поняття почало означати соціо-статеві характеристики статі, на відміну від власне біологічних (генетико-морфологічних, анатомічних, фізіологічних), із властивими їй характеристиками способу життя, поведінки, намірів і прагнень тощо. Гендер стосується не тільки жінок або чоловіків як окремих індивідів, а й характеризує відносини поміж ними як соціально-демографічними групами та Гендерні відносини в цілому — те, як реалізуються соціальні ролі жінок і чоловіків, дівчат та хлопців, як вони соціально вибудовуються.

Гендерна проблематика в лінгвістиці розглядається в двох аспектах:

· як чоловік та жінка зображені в лінгвістиці;

· чи є відмінності у їхньому мовленні.

Хоча термін Гендер визнається більшістю дослідників, існує ряд труднощів, що виникають при читанні спеціальної літератури, пов’язаних з деякими розбіжностями в розумінні Гендера і відносною новизною цього поняття.

Функціонування термінологічних одиниць у лінгвістиці виявляє такі особливості:

· значна частина праць, присвячених статерольовій диференціації суспільства і пов’язаним із нею процесам, написана до виникнення терміна Гендер і оперує поняттями sex, sexus навіть у тих випадках, коли мова йде про соціальні аспекти взаємодії статей;

· термін Гендер виник в англомовному просторі і є англійським омонімом граматичної категорії роду, що в ряді випадків призводить до неточностей саме в лінгвістичному описі англійською мовою;

· ряд дослідників дотримується старих понять, користуючись термінами sex bias, sex role, sex difference та іншими, включаючи, однак, у свої міркування положення про соціальну й культурну значимість статі. У багатьох англомовних працях обидва поняття використовуються паралельно. Помітна і протилежна тенденція: прагнення замінити слово стать (sexus) новим терміном. Особливо це стосується праць, час створення яких збігається з виникненням поняття Гендер;

· неясності виникають у залежності від мови, якою написане дослідження, а також при перекладі іншомовних робіт на українську мову. Так, у німецькій мові поряд з поняттям Gender використовуються німецькі номінації Geschlecht (стать), das soziale Geschlecht (соціальні стать). Більшому розкриттю питання не сприяє зростаючий потік перекладів з англійської на українську мову, де англійське співвідношення sex Ї gender виявляється не цілком відповідним українському розумінню аналогічних понять.

· при виборі термінології має значення також концептуальна позиція автора. Так, представники біодетерміністського напрямку, що наполягають на фізіологічній і психічній зумовленості розбіжностей у мовній здатності чоловіків і жінок, застосовують традиційне позначення статі, хоча й у їхніх роботах зустрічається поняття Гендер.

У вітчизняному мовознавстві використовуються терміни: Гендер, стать, соціальна стать, соціокультурна стать, статевий диморфізм, статерольова диференціація, біосоціальні характеристики людини, біокультурні характеристики людини. [12. c. 78]

Із вітчизняних представників наукової діяльності питанням гендерної лінгвістики займались: Розанова Н. Н., Горошко Е.І., Земська Є.А., Китайгородська М. А., Кирилина А. В, із зарубіжних: Lakoff Robin, Pusch Luise, Tromel-Polz Senta, Jespersen O., та інші.

гендерний японський мовлення

1.2 Характеристика особливостей жіночого мовлення

Особливості мовного стилю чоловіків і жінок проявляється на двох рівнях — мовної поведінки й мови. Жінки набагато частіше вживають конкретні іменники (у тому числі власні імена). Чоловіки частіше використовують іменники (в основному, конкретні) і прикметники, в той час як жінки вживають більше дієслів. Чоловіки вживають більше відносних прикметників, а жінки — якісних. Чоловіки частіше використовують дієслова доконаного виду в дійсній заставі. [1. c. 105]

Жіноча мова включає в себе велику концентрацію емоційно оцінної лексики, а чоловіча оцінна лексика частіше стилістично нейтральна. Найчастіше жінки схильні до інтенсифікації насамперед позитивної оцінки. Чоловіки більш виражено використовують негативну оцінку, включаючи стилістично знижену, лайливу лексику і інвективи; вони набагато частіше вживають сленгові слова і вирази, а також не літературну та ненормативну лексику, в той час як жінки дотримуються слів з нейтрально-стилістичним забарвленням. До типових рис жіночого мовлення належить експресивність і частіше використання вигуків: ой! моторошно прикро; колосальна трупа; маса асистентів. [14.c.78]

Жіноча письмова мова — це наявність безлічі вступних слів, визначень, обставин, займенникових доповнень, а також модальних конструкцій, що виражають різний ступінь непевності, імовірно, невизначеності (може бути, мабуть, по-моєму); схильність до вживання «престижних», стилістично підвищених форм, кліше, книжкової лексики (відчував почуття огиди й огиди; різка розмова; силуети підлітків); використання коннотативно-нейтральних слів і виразів, евфемізмів (нецензурно висловлювався замість матюкався; в нетверезому вигляді замість п’яний); вживання оціночних висловлювань (слів і словосполучень) з дейктичними лексемами замість називання особи на ім'я (ця сволота; ці покидьки); велика образність мови при описі почуттів, розмаїття інвектив та їх акцентування за допомогою підсилювальних часток, прислівників та прикметників. Ці особливості вживання обсценної лексики вказуют, на думку автора, на те, що кожній з них надається буквальний сенс, відсутня стертість значення, властива чоловічої мови. Інвективи, як правило, зачіпають біофізіологічні характеристики жінки: зовнішність, вік, сексуальність; в інвективах високу частотність виявляють зооніми (пестери глуха, баран Малахольна); переважають лайки-іменники та дієслова в пасивному стані (його напоять самогоном; забирають її з роботи щодня на тачці); високочастотним є також використання конструкцій «прислівник + прислівник» (занадто безжально; дуже добре), простих і складносурядних речень, синтаксичних зворотів з подвійним запереченням; часте використання знаків пунктуації, висока емоційна забарвлення мови в цілому.

В одному з психолінгвістичних аналізів творів, що проводилися Є.І. Горошко по 97 параметрам, виявилося, що для жінок характерним є, коли вони використовують емоційний стиль. При цьому для жінок було характерно більше багатство словника і більш складний синтаксис. Результати асоціативного експерименту також показали, що жіноче асоціативне поле виявляється більш розгорнутим, а чоловічі реакції показують більш стереотипну картину. Для жіночого асоціативного поведінки характерно більшу різноманітність реакцій, більше реакцій іменами прикметниками (у чоловіків в реакціях набагато більше іменників), менша кількість відмов від реагування, жінки частіше реагують словосполученнями. В якості аргументів жінки частіше посилаються і наводять приклади конкретних випадків з особистого досвіду чи найближчого оточення.

1.3 Характеристика особливостей чоловічого мовлення Більшість вчених, що займалися гендерними дослідженнями, особливо гендерними відмінностями у мові, стверджують, що існує різниця між тим, як говорять чоловіки і жінки. Наприклад, Белянин В. П. в «Психолінгвістика» запропонував особливості вживання мови чоловіками та жінками.

Особливості мовного стилю чоловіків і жінок проявляється на двох рівнях — мовної поведінки й мови. Наприклад, чоловіки частіше перебивають, більш категоричні, прагнуть керувати тематикою діалогу. Істотно, що на відміну від поширеної думки, чоловіки говорять більше ніж жінки. Чоловічі пропозиції, як правило, коротше жіночих. Чоловіки в цілому набагато частіше вживають абстрактні іменники, а жінки — конкретні (у тому числі власні імена). Чоловіки частіше використовують іменники (в основному, конкретні) і прикметники, в той час як жінки вживають більше дієслів. Чоловіки вживають більше відносних прикметників, а жінки — якісних. Чоловіки частіше використовують дієслова доконаного виду в дійсній заставі.

Жіноча мова включає в себе велику концентрацію емоційно оцінної лексики, а чоловіча оцінна лексика частіше стилістично нейтральна. Найчастіше жінки схильні до інтенсифікації насамперед позитивної оцінки. Чоловіки більш виражено використовують негативну оцінку, включаючи стилістично знижену, лайливу лексику і інвективи; вони набагато частіше вживають сленгові слова і вирази, а також нелітературну та ненормативну лексику.

При використанні синтаксичного зв’язку чоловіки частіше вживають підрядний, а не сурядний зв’язок. [4. c. 235]

Психолінгвістичні експерименти з відновлення зруйнованого тексту показали, що жінки більш чутливі до смислової структури тексту — відновлені ними зразки виявляють велику зв’язність. Жінки намагаються максимально відновити вихідний текст, а чоловіки побудувати новий; їх тексти відхиляються від еталона більше ніж жіночі.

А. Кириліна та М. Томська в своїй статті «Лінгвістичні гендерні дослідження» дала відмінні характеристики чоловічого та жіночого стилю мовлення. [15.c. 45]

Чоловіча письмова мова:

· використання армійського і тюремного жаргону;

· часте вживання вступних слів, особливо мають значення констатації: очевидно, безсумнівно, звичайно;

· вживання великої кількості абстрактних іменників;

· вживання при передачі емоційного стану або оцінки предмета чи явища слів з найменшою емоційної індексацією; одноманітність лексичних прийомів при передачі емоцій;

· поєднання офіційно і емоційно маркованої лексики при зверненні до рідних і близьких людей;

· використання газетно-публіцистичних кліше;

· вживання нецензурних слів як вступних (Любов, *****, знайшов) і одноманітність використовуваних нецензурних слів, а також переважання нецензурних інвектив і конструкцій, що позначають дії та процеси, а також переважання дієслів та перехідних;

· невідповідність знаків пунктуації емоційному напруженню мови.

В одному з психолінгвістичних аналізів творів, що проводилися Є.І. Чоловічі асоціативні поля більш стереотипні і впорядковані, чоловіча стратегія асоціативного поведінки (більше пояснювальних і функціональних характеристик, приписуваних стимулу) значно відрізняється від жіночої (ситуаційної та атрибутивної) стратегії. Крім того, асоціативні поля в чоловічого та жіночого мовлення співвіднесені з різними фрагментами картини світу: полювання, професійна, військова сфера, спорт (для чоловіків) і природа, тварини, навколишній повсякденний світ (для жінок).

Чоловіки перемикаються важче, захоплюючись обговорюваною темою, не реагують на репліки з нею пов’язані.

Звичайно ж, «непрохідних» кордонів між чоловічим та жіночим мовленням визначаються як тенденції вживання. І, тим не менше, ці дані можуть бути використані при ідентифікації тексту написаного чоловіком чи жінкою.

Розділ 2. Жіноче та чоловіче мовлення в японській мові

2.1 Різниця між чоловічим та жіночим мовленням в японській мові

Японська мова відрізняється від інших поширених мов тим, що в ній існують жіночий (Џ— Њѕ—t «онна котоба» — «жіночі слова» або Џ—ђ"? «дзесеіго» — «жіноча мова») і чоловічий стилі спілкування, які формуються у японських дітей до трьох років. Використання того чи іншого стилю спілкування не відноситься до поняття граматичного роду, як «він» чи «вона» у російській мові, а обумовлений поділом ролей статей у японському суспільстві. Тобто, «жіноча» фраза, висловлена?? чоловіком, є граматично абсолютно вірною, але такий чоловік буде розглядатися суспільством жінкоподібним або гомосексуальним, а жінка, що говорить з використанням «чоловічих» оборотів, навпаки, чоловікоподібною, грубою, невихованою. Як правило, «чоловічі» обороти і слова вважаються грубими, вульгарними, різкими, а «жіночі», навпаки, роблять мову більш ввічливим, шанобливою, «м'якою». Поділ на чоловічий і жіночий стиль спілкування, в основному, присутній в повсякденному усному мовленні, майже не використовується (крім вживання частки ва) у ввічливому спілкуванні (теінеіго) і повністю відсутній у письмовій формі. Слово Џ—‚з‚µ‚ў (оннарасіі) має значення «жіночий», «жіночний» описує поведінку очікувану від типової жінки в японському суспільстві. Так як до норм поведінки в суспільстві відносяться і дотримання певного стилю мови, словом оннарасіі також називається «жіноча» манера мови. Японська жінка повинна дотримуватися оннарасіі в своїй промові - ввічливий, покірний, скромний тон у спілкуванні. Але, з іншого боку, при спілкуванні в якості начальника (навіть з чоловіками) вона повинна говорити рішуче, прямо, тобто порушити загальноприйняті правила. Тому, деякі дослідники вважають, що існування відмінностей в чоловічій і жіночій мові є фактором для утримання жінок у традиційних соціальних ролях японського суспільства і відображає японську концепцію соціальної відмінності між чоловіками і жінками. Основні відмінності жіночого голосу від чоловічої:

· частіше використовуються більш ввічливі форми мови (частка ва в кінці речення);

· частіше використовуються питальні частки в кінці речення;

· частіше використовуються шанобливі суфікси в імені співрозмовника і шанобливі префікси (о-і го-);

· використовуються «жіночі» слова (особливо, займенники);

· використовуються більш м’які по звучанню слова;

· не використовується логічна зв’язка да.

Чоловіча мова ('j‚з‚µ‚ў, отокорасіі - «чоловічий», «мужній») відрізняється більше низьким регістром голосу, використанням більш грубих форм, слів та зворотів. Чоловіки використовують в неформальному спілкуванні частку да (замість десу), і рідко — шанобливі суфікси. [6.c. 67]

Список граматичних часток, які використовують жінки:

· ‚н (ва) — надає реченню м’який, ввічливий тон; використовується чоловіками в діалекті Кінкі як більш м’яка форма Ѓ@‚ж (йо)

· ‚н‚ж (ва йо) — надає реченню інформаційний, діловий тон;

· ‚н‚Л (ва не) — не є часткою питання, яка приблизно означає «ви згодні зі мною?», іноді вживається на початку речення для пом’якшення тону;

· ‚М (но) — надає реченню м’який, ввічливий тон;

· ‚М‚ж (но йо) — надає реченню стверджувальний, наполегливий тон;

· ‚М‚Л (но не) — питальній тон;

· ‚(c)‚µ‚з (касіра) — тон сумніву («я не вірю»).

Список граматичних часток, які використовують чоловіки:

· ‚(c)‚ў (кай) — чоловіча форма питальної частки ка;

· ‚ј (дзо) — наполегливий, підкреслений тон речення (коли треба зробити наголос на сказаному);

· ‚є (дзе) — наполегливий та підкреслений тон речення;

· ‚ж (йо) — наполегливий, підкреслений тон речення; також використовується жінками, але як правило з часткою ва для пом’якшення тона (ва йо);

· ‚(c)‚И (кана) — сумнів (я не згоден).

Крім цього ми можемо побачити різницю між жіночим та чоловічим мовленням в таблиці (Додаток А). 4.c. 23]

2.2 Традиційні основи жіночого мовлення

Традиційною особливістю японського мовлення вважається жіночність (Џ—‚з‚µ‚і), під якою розуміють м’якість, ввічливість, скромність, уважність до співрозмовника, а також звертається увага не тільки на зміст мови, скільки на її форму. Відповідно в чоловічому мовленні цінується «мужність» ('j‚з‚µ‚і): чіткість, інформативність та інше.

Ці властивості в Японії традиційно вважаються вічними та пояснюються психологічними або навіть біологічними причинами. Проте поширена й інша думка, яку особливо часто можна зустріти у авторів-жінок, про те, що існуючі розбіжності мають чисто соціальні причини та пов’язані з дискримінацією жінок, яка в Японії сильніша, ніж у більшості розвинутих країн. Автор дослідження дискурсу телевізійних інтерв'ю Лідія Танака відмічає, що в даному жанрі хоч розбіжності чоловічого та жіночого мовлення не так виражені, як в багатьох інших, але навіть тут можна помітити другорядність японських жінок, яким іще далеко до рівноправ'я.

Особливо яскрава точка зору відображення в книзі [//], де досліджені як самі мовленнєві розбіжності гендерного характеру від епохи Муроматі до 50−60-х рр. ХХ ст., так і погляди на ці відмінності в масовій свідомості японців та японській науці тих років. Дослідниця наголошує, що розбіжності в мові - це, в першу чергу, результат нерівноправ'я, а все решта — наслідок нав’язування цієї ідеології масовій свідомості.

В книзі показано, що оцінки жіночої мовленнєвої поведінки змінювалися з часом, проте завжди відображали ідеологію нерівності. Так в епосі Муроматі та Токугава вважалося, що жінкам не варто багато розмовляти, а правила мови в основному були зорієнтовані на заборону. В епоху Мейдзі з’явилися конкретні описи того як, що і в яких ситуаціях потрібно говорити, як наслідок утворення концепції жінки як «хорошої дружини і розумної матері», а розумна мати повинна не лише вести господарство, а й виховувати дітей, що потребувало вміння з ними розмовляти. Вже в передвоєнні та повоєнні роки особливості жіночого мовлення почали розглядатися як частина мовного стандарту, лінгвісти почали говорити про чоловічий та жіночий варіанти японської мови.

Після війни в період демократизації говорили про необхідність позбавитися різниці цих варіантів проте, на думку автора, в цьому випадку перемогла націоналістична традиція, і в основному мовної політики лягли ті самі їдеї жіночності.

І, звичайно, ці ідеї стійкі й в сучасному житті Японії. В рекламі, жіночих та чоловічих журналах культивуються мовленнєві розбіжності, що підтримують стандарти та стереотипи. Та наявності жіночого варіанту мовлення прямо чи опосередковано підкреслює панівне становище чоловіка. Можна навіть помітити зв’язок між статусом жінки та її мовленням в різних вікових групах. Немає особливої відмінності в соціальних ролях хлопчика і дівчинки, або навіть студента і студентки. Проте, коли чоловік починає підніматися по службовій драбині, а жінка починає займатися домашніми справами, то їх ролі все більш розходяться, мовлення стає різним; в старості ж коли чоловік покидає роботу, вони знову зближуються. Усе це, до сих пір відображено в мові.

2.3 Роль жінки в сучасному мовному суспільстві

До початку XX в. більшість японських жінок проводило весь час вдома. Лише іноді вони відвідували родичів або друзів. Тепер ці обмеження зняті. Жінки не тільки ходять в гості, приймають знайомих, а й активно впроваджуються у суспільне життя країни, працюють у всіх сферах суспільства. Таких жінок в Японії називають кяріавумен (англійське запозичення), тобто жінка, яка робить кар'єру.

Однак незважаючи на формальне рівність жінок з чоловіками, соціальна нерівність жінок в Японії продовжує зберігатися на всіх щаблях суспільної ієрархії. Так, до цих пір має місце дискримінація японських жінок і в політичній і в суспільному житті. Незважаючи на рівність статей, в державних установах, конторах приватних фірм, виробничих підприємствах та інших місцях зберігається дискримінація жінок в оплаті праці. Як в суспільстві, так і в родині існує чільне становище чоловіків. Японки відчувають труднощі і у викладі ідей і поглядів. Це пов’язано з традиційним жіночим вихованням. Характерно, наприклад, і те, що в японських телепередачах, які мають характер бесіди, роль жінок майже завжди зводиться до підтакування чоловікам, провідним діалог. Принижене становище жінок стає особливо помітним з віком. Це пов’язано з тим, що чоловіки поступово просуваються по соціальних сходах, а жінки, в основному через сім'ї і дітей, як би залишаються в тіні. Японська преса, як правило, уникає називати заміжніх жінок по прізвища та імені, а говорить про них як про подружжя тих чи інших осіб. Наприклад, Хасімото-фудзін «дружина пана Хасімото». 13.c. 25]

Незважаючи на всі труднощі, пов’язані з подоланням традицій, в японському суспільстві зростає кількість жінок, особливо серед молоді, які прагне займатися не тільки сім'єю, але і працювати. Збільшилася і кількість жінок, що займають керівні посади. Можна зустріти жінок-професорів, директорів фірм, політиків, членів парламенту, видатних діячів у галузі літератури, мистецтва, журналістики і т.д. Безумовно, ці зміни відображаються і в мовному поведінці японських жінок.

Отже, правила мовної поведінки для чоловіків і жінок у Японії досить відрізняються. Відмінності пов’язані з існуванням специфічних чоловічих і жіночих одиниць мови. Перш за все це мовні відмінності, які стосуються в основному розмовної мови. Хоча вони сформувалися ще за феодалізму, є досить стійкими і не зникають в наші дні, незалежно від того, в якому дусі вихована японка. Різниця чоловічого та жіночого мовлення тим більше, чим більше розходяться соціальні ролі.

Для жіночої промови найбільш характерними є велика ввічливість у порівнянні з чоловічою, емоційність, яка іноді завдає шкоди інформативності, а також традиційна приниженість жінки, притаманна японському суспільству.

Висновки Отже, різниця між чоловічим та жіночим мовленням в японській мові є настільки значною, що їх можна розглядати, як дві підсистеми.

Дослідження з цього приводу тривають багато років, не звертаючи уваги не те, що в Японії ця проблема досить довгий час ігнорувалася. В кінці 70-х років минулого століття почали розвиватися дослідження, з’явилося багато мовознавців, що активно досліджують цю тему та випускають нові публікації.

Різниця між чоловічим та жіночим мовленням існує завжди, вона викликана біологічними та соціальними причинами. В японській мові ця різниця є такою великою, що можна говорити про чоловічий та жіночий варіант мови. Ця різниця проявляється і в інтонації, і в лексиці, і в син таксі, і навіть у використання деяких граматичних конструкцій, у формах ввічливості та особливостях ведення розмови.

Особливості мовного стилю чоловіків і жінок проявляються на двох рівнях — мовної поведінки й мови. Жінки набагато частіше вживають конкретні іменники (у тому числі власні імена). Чоловіки частіше використовують іменники (в основному, конкретні) і прикметники, в той час як жінки вживають більше дієслів. Чоловіки вживають більше відносних прикметників, а жінки — якісних. Чоловіки частіше використовують дієслова доконаного виду.

Крім того, існує думка, що така відмінність між мовленням чоловіка та жінки обумовлена становищем жінки в японському суспільстві. Японія — країна, де сильніше, ніж в більшості розвинутих країн, розвинута дискримінація жінок.

Як в суспільстві, так і в мові можна помітити другорядність японських жінок, яким далеко до рівноправ'я. Так в епоху Муроматі та Токугава вважалося, що жінкам не варто розмовляти — це не їх справа.

Список використаної літератури

1. Алпатов В. М., Категории вежливости в современном японском языке, «Наука», Москва, 1973 — С.160−165.

2. Алпатов В. М., Система личных местоимений 1-го и 2-го лица в современном японском языке // сб. «Теория и типология местоимений», «Наука», Москва, 1980 — 345с.

3. Алпатов В. М., Япония. Язык и общество, изд-во «Восточная литература», Москва 1988 — 235с.

4. Алпатов В. М., Крючкова Т. Б., О мужском и женском вариантах японского языка // сб. Вопросы языкознания № 3, «Наука», Москва, 1980 — С. 58−68.

5. Головнин И. В., Грамматика современного японского языка, изд-во МГУ, Москва, 1986 — С. 320−325.

6. Дыбовский А. С., Обращение в современном японском языке // сб. «Слово и образ — новое в японской филологии», изд-во МГУ, Москва, 1990 — 200с.

7. Корчагина Т. Н., О тенденциях развития лексики современного японского языка // сб. «Язык и культура: новое в японской филологии», изд-во МГУ, Москва, 1987 — 450с.

8. Пашковский А. А., Грамматика японского литературного языка: Морфология, Высшая школа красной армии, Москва, 1941 — 343с.

9. Пашковский А. А., Стилевые различия в японском языке // Тезисы докладов научной конференции по японской филологии, изд-во МГУ, Москва, 1970 — 150с.

10. Прасол А. Ф., Заключительные модально-экспрессивные частицы в японской речи, изд-во «Дальневосточный университет», Владивосток, 1989 — 343с.

11. Холодович А. А., Грамматические категории уважительности в современном японском языке // сб. «Японское языкознание», «Наука», Москва, 1979 — 150с.

12. Холодович А. А., Проблемы грамматической теории, «Наука», Ленинград, 1979 — 450с.

13. Abe Н., The speech of urban professional Japanese women (Речь японских женщин работающих в городах), Ann Arbor, Ml; UMI, 1993 — 240с.

14. Bradley J., Yanyuwa: men speak one way, women speak another II Language and gender: a reader, Blackwell Publishers, 1998—126с.

15. Brown P., Levinson S., Universale in language usage: politeness phenomena (Языковые универсалии: категория вежливости), И Questions and Politeness, Cambridge University Press, Cambridge, 1978 — 230с.

16. Coates J., Language and gender: a reader, Blackwell Publishers, 1998 — 235с.

Додаток А