Фізична реабілітація при ушкодженні менісків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ ФІЗІЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА СПОРТУ Кафедра фізичної реабілітації

КУРСОВА РОБОТА

Зміст

• Перелік умовних скорочень
• Вступ
• 1. Фізична реабілітація при ушкодженні мінісків
• 1.1 Меніски
• 1.2 Пошкодження менісків
• 1.3 Ефект артроскопії
• 1.4 Фіксація менісків швами і стрілами
• Висновки до розділу 1
• 2. Методи та організація досліджень
• 2.1 Методи дослідження
• 2.2 Організація дослідження
• 3. Результати досліджень власний
• 3.1 Післяопераційна реабілітація
• 3.2 ЛФК, фізіотерапія
• 3.3 Масаж
• Висновки до розділу 3
• Висновки
• Список використаних джерел

Перелік умовних скорочень

КС — колінний суглоб

ЛФК — лікувальна фізична культура

ММЛФД — Московський міський лікарсько-фізкультурний диспансер

ММТ — мануально-м'язове тестування

УВЧ — ультрависокочастотна терапія

Вступ

Актуальність теми. Нажаль зараз почастішали травми менісків колінного суглоба у висококваліфікованих спортсменів у період розквіту їхньої спортивної діяльності.

Пошкодження менісків колінного суглоба — один з найбільш часто зустрічаються видів патології опорно-рухового апарату спортсменів. Так, за даними В.Ф. Башкірова (1997 і ін.), пошкодження менісків складають 21,4% всієї патології опорно-рухового апарату. Найчастіше цей вид ушкоджень зустрічається у спортсменів ігрових (33,11%), складнокоордінационних видів спорту (18,36%) і єдиноборств (від 20,1 до 55,6%). За даними відділення відновлювальної терапії МГВФД № 1, в 1995 р.34,5% хворих складали спортсмени після меніскектомії.

Меніски відіграють велику роль у функції колінного суглоба, особливо в процесі інтенсивних фізичних навантажень, забезпечують рівномірний розподіл навантаження по всій суглобової поверхні, будучи внутрішньосуглобових буфером. При розривах меніска порушується біомеханіка колінного суглоба. У разі несвоєчасно зробленої операції надалі спортсмену загрожує розвиток деформуючого артрозу (гоноартроза).

Відновлення спортивної працездатності при пошкодженні менісків можливо тільки оперативним шляхом з наступною етапної фізичної і спортивної реабілітацією.

Значну увагу питанням, пов’язаних з реабілітацією при ушкодженні менісків приділили Башкіров В.Ф., Захарова Л. С., Биковська Т.Ю.

Мета дослідження. Розробити комплексну програму фізичної реабілітації для покращення якості та прискорення відновлення хворих при ушкодженні менісків після хірургічного лікування.

Завдання дослідження:

1. Вивчити літературні джерела з обраної теми;

2. Визначити початковий стан колінного суглоба;

3. Оцінити ефективність запропонованого комплексу фізичної реабілітації, спрямованого на відновлення менісків після артроскопічної меніскектомії.

Об'єкт дослідження. Фізична реабілітація при ушкоджені менісків.

Предмет дослідження. Засоби и методи фізічної реабілітації після меніскектомії.

Методи дослідження

1. Метод аналізу науково-методичної літератури;

2. Медико-біологічні методи (гоніометрія, сантиметрів, ММТ, альгезіометрія);

3. Методи фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, кріомасаж, постізометрична релаксація, фізіотерапевтичні процедури);

4. Методи педагогічного експерименту;

5. Метод математичної статистики.

Практичне значення одержаних результатів Розроблена і впроваджена комплексна програма фізичної реабілітації, що включає лікувальну гімнастику в поєднанні з лікувальним масажем, гідрокінезотерапією і фізіотерапією у відновному лікуванні менісків після хірургічного втручання, яка дозволила в значній мірі скоротити терміни відновного лікування, що має велике соціальне і економічне значення. Дані проведеного дослідження можуть використовуватися в процесі навчання студентів вищих навчальних закладів сфери фізичної культури та спорту з дисципліни «Фізична реабілітація в травматології і ортопедії» .

Структура та обсягах курсової роботи викладена на _____ сторінках. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку та списку використаних джерел.

фізична реабілітація меніск ушкодження

1. Фізична реабілітація при ушкодженні мінісків

1.1 Меніски

Меніски суглобові (menisci articulares: грец. Meniskos місячний серп) — дві рухомі хрящові прокладки серповидної форми, розташовані між суглобовими поверхнями периферичних відділів стегнової і великогомілкової кісток. Суглобові меніски забезпечують конгруентність з'єднаних суглобових поверхонь колінного суглоба, які виконують важливу роль, беручи на себе значну частину навантаження, що передається через суглоб, є важливим стабілізуючим його елементом, беруть участь у забезпеченні харчування й змащення суглоба. Потовщений периферичний край суглобових менісків (васкуляризована зона) кріпиться до суглобової капсули, яка в задніх відділах утворює глибокі кишені, а на рівні задньозовнішнього кута зовнішнього меніска переривається входом в канал сухожилля підколінної м’язи. Тонкий вільний край суглобового меніска (аваскулярна частина) звернений у порожнину суглоба, в разі дисковидної будови зовнішнього меніска досягається міжвиросткова область [16, 5].

Обидва суглобових меніска міцно з'єднані зі зв’язками в області передніх і задніх рогів, а внутрішній — також на рівні тіла внутрішньої з бічним зв’язкою. Менша порівняно із зовнішнім рухливість внутрішнього суглобного меніска обумовлює велику частоту його пошкодження (в 8−9 разів частіше).

1.2 Пошкодження менісків

Меніски колінного суглоба схожі на своєрідний амортизуючий пристрій, який пом’якшує ударні навантаження в суглобі і оберігає гіаліновий суглобовий хрящ від травматичного впливу. Змінюючи свою форму і зміщуючись в порожнині суглоба, меніски забезпечують конгруентність суглобових поверхонь стегнової і великогомілкової кістки. Пучки підколінної і напівперепончатих м’язів кріпляться до меніска, сприяючи їх переміщення всередині суглоба. Завдяки з'єднанню менісків з бічними зв’язками, меніски регулюють ступінь натягу цих зв’язок.

Пошкодження — найбільш часта патологія суглобових менісків. Типовим механізмом травми є форсована ротація гомілки назовні (для внутрішнього меніска) або досередини (для зовнішнього меніска) в положенні згинання в колінному суглобі, стрибок або падіння з висоти на випрямлені ноги, швидкий поворот тулуба при фіксованій стопі, швидке вставання після тривалого сидіння навпочіпки. Пошкодження менісків настає також при різкому розгинанні кінцівки в колінному суглобі, при відведенні та приведення гомілки і дуже рідко при прямій травмі. Крім менісків нерідко порушується цілість зв’язок, суглобової капсули, жирового тіла, суглобового хряща. Одночасна травма внутрішнього меніска, внутрішньої бічний і передньої хрестоподібної зв’язок називають нещасної тріадою.

Термін «внутрішнє пошкодження колінного суглоба» найчастіше позначають травму в гострому періоді, коли через гемартроза, різкого больового синдрому і порушення функції неможливо провести диференціальну діагностику і виявити локалізацію ушкодження. За даними Інституту імені М.І. Ситенка, 50% хворих з внутрішнім пошкодженням колінного суглоба — це хворі з ушкодженням меніска.

Серед закритих ушкоджень колінного суглоба розрізняють забій і травматичний синовит, пошкодження менісків (медіального і латерального), хрестоподібних (передній і задній), колатеральних (великої та малої гомілкових) зв’язок, перелом міжвиросткового піднесення великогомілкової кістки, хвороба Гоффа (травматичне пошкодження жирової тканини синовіальних крилоподібні складок з наступною гіперплазією), поєднане пошкодження низки утворень колінного суглоба, внутрішньосуглобових переломів та ін. [19]

Пошкодження колінного суглоба можуть бути відкритими (не проникаючими в порожнину суглоба і проникаючими, в тому числі і вогнепальними) і закритими. Закриті найчастіше виникають в результаті дії прямої травми. При непрямий травмі буває розтягнення (дісторзія) або розрив (повний або частковий) зв’язкового апарату. Перелом може виникнути в результаті як прямого, так і непрямого механізму травми. Диференціальна діагностика внутрішньосуглобових ушкоджень колінного суглоба утруднена, особливо в гострий період травми.

Латеральний меніск — це хрящ у вигляді півкола, а медіальний — має півмісячну форму. Передній і задній кінці менісків прикріплюються за допомогою зв’язок до великогомілкової кістки. Передній відділ обох менісків з'єднаний розташованої в порожнині суглоба поперечної зв’язкою.

Пошкодження менісків колінного суглоба зустрічається досить часто і переважно у чоловіків у віці 18−30 років. Виникає внаслідок непрямої травми. Медіальний меніск менш рухливий, ніж латеральний, внаслідок більш міцного зрощення з капсулою суглоба глибокими пучками великогомілкової коллатеральної зв’язки суглоба і краєм суглобової поверхні великогомілкової кістки. Тому він пошкоджується в 8−9 разів частіше. Латеральний меніск зрощений з капсулою суглоба тільки в області переднього і заднього відділів. Середня ж частина меніска з капсулою не зрощені, що обумовлює його велику рухливість і, отже, меншою травматичністю. Найбільш частим механізмом травми медіального меніска є різка форсована ротація тулуба разом зі стегном кнутрі при фіксованій стопі і одночасному разгинанні ноги в колінному суглобі. Меніск може пошкоджуватися і при різкому присіданні з елементом зовнішнього відхилення гомілки і внутрішньої ротації стегна. При такому механізмі травми медіальний меніск потрапляє між суглобної поверхнею стегнової і великогомілкової кісток, ущемлюється і роздавлюється або розривається. Певну роль у розриві меніска грають сприятливі фактори: рано розвивається деформуючий остеоартроз суглоба, перенесений ревматизм, хронічні захворювання (подагра, діабет) і т. і. Всі ці захворювання призводять до передчасного старіння меніска, втрати її еластичності і міцності, в результаті чого і відбувається розрив.

Розрізняють поздовжній, косопоперечний, поперечний, повний і неповний розрив меніска, відрив переднього або заднього рогів його і повний відрив меніска від капсули суглоба і коллатеральної зв’язки, або паракапсулярний розрив меніска. Найчастіше медіальний меніск пошкоджується в середній частині або в переднього відділі. При цьому виникає подовжній трансхондральний розрив. Рідше розривається задній відділ меніска. Розрив меніска призводить до розвитку гемартроза, який у гострий період заважає розпізнати травму. Встановити діагноз допомагають анамнестичні дані: характерний механізм травми, блокада суглоба, викликане обмеженням пошкодженого меніска між суглобовими поверхнями.

Пошкоджений меніск може зміщатися назовні, за суглобову щілину, і тоді тут визначається болючий виступаючий валик. Обмеження ж меніска між суглобовими поверхнями супроводжується блокадою суглоба і різким болем. Блокада настає слідом за травмою. Хворий не може стати на хвору ногу, зігнути або розігнути її. Після вправляння меніска, що ущемився гостра біль припиняється. При частому обмеженні меніска розвивається атрофія. На цьому тлі при піднятті випрямленою ноги під шкірою чітко контурує кравецький м’яз (симптом Чакліна). При пошкодженні медіального меніска на внутрішній поверхні суглоба може з’явитися зона підвищеної чутливості - гіперестезії (симптом Турнера). Іноді при пальпації меніска біль різко посилюється в момент розгинання гомілки (симптом Байкова). Характерні затруднення ходи вниз по сходах і звук клацання під час присідання. Дуже часто формується невелика згинальна контрактура в колінному суглобі. Для виявлення розриву меніска користуються симптомом Mc. Murrey. Він полягає в пасивному згинанні ноги в суглобі в положенні то внутрішньої ротації гомілки (визначається ушкодження медіального меніска), то зовнішньої (визначається ушкодження латерального меніска). З цією метою хворого укладають на спину, однією рукою фіксують стегно зігнутої в тазостегновому і колінному суглобах ноги, другий — захоплюють стоп за п’ятку з боку підошовної поверхні і використовують її як важіль для додання гомілки положення внутрішньої чи зовнішньої ротації. Якщо пошкоджений медіальний меніск, то згинання ротированної до середини гомілки супроводжується болем. Якщо біль з’являється при згинанні під гострим кутом — розірваний передній відділ, під прямим — розірвана середня частина меніска, під тупим — пошкоджений задній відділ меніска. Аналогічна картина спостерігається і при пошкодженні латерального меніска, але при згинанні ротированої гомілки назовні. При пальпації визначається біль внутрішньої щілини суглоба. Іноді тут можна промацати болючий еластичний валик або припухлість (пошкоджений меніск). Пошкодження суглобової щілини при пальпації визначається навіть тоді, коли явного обмеження меніска немає. Найбільш болючість відчувається на ділянці суглобової щілини, розташованому між зв’язкою надколінка і великогомілкової коллатеральної зв’язки колінного суглоба. Пошкоджений меніск перестає виконувати роль амортизатора суглоба і як би перетворюється на інородне тіло, травмуючи суглоб. Час від часу при повторній травмі він потрапляє між суглобовими поверхнями і ущемлюється між ними. Нерідко під дією лікування або мимовільно блокада колінного суглоба зникає, зменшуються больовий синдром і явища вторинного синовита. Настає «одужання». Але в подальшому найменший незручний рух, що повторює механізм травми, може викликати рецидив «блокади» колінного суглоба. Іноді вона дуже болюча і не зникає без лікарської допомоги, а в ряді випадків хворий усуває її сам шляхом гойдання і ротаційних рухів гомілкою. Болі в суглобі тримаються 1−2 дня, синовит незначний або відсутній. За медичною допомогою пацієнти не звертаються. Подібні напади «блокад» починають повторюватися і можуть виникати кілька разів на місяць, тиждень або навіть день, що змушує хворого звернутися за медичною допомогою. Кожне таке обмеження супроводжується болем, блокадою суглоба і збільшенням кількості рідини в суглобі внаслідок загострення хронічного синовіту. У самому ж меніску розвивається хронічний менискоз (втрата еластичних властивостей, розволокнення півмісяцевого хряща, часткова його кальцифікація та ін.) З часом в колінному суглобі розвивається ранній деформуючий артроз.

Рентгенографія колінного суглоба з введенням в порожнину суглоба повітря, кисню або рентгеноконтрастних речовин, а також артроскопія дозволяють отримати цінні діагностичні дані, але не завжди можуть дати вичерпну інформацію. Анамнез і клінічна діагностика при даній патології є провідними.

1.3 Ефект артроскопії

При виборі методу лікування приймається до уваги ряд факторів, зокрема розмір і область розриву, ступінь больового синдрому, вік, рівень активності, переваги лікаря і час, коли сталася травма.

Вибір може впасти на один з наступних методів лікування:

1. Неінвазивний метод, який включає відпочинок, застосування льоду, холодних і теплих компресів, утримування коліна в піднятому положенні і фізіотерапію. Також можна тимчасово використовувати колінну шину.

2. Хірургічний метод, щоб з'єднати розірвані ділянки меніска.

3. Часткова меніскектомія — видалення ушкодженої області.

4. Повна меніскектомія, при якій меніск повністю видаляється. Операція проводиться вкрай рідко через підвищеного ризику розвитку остеоартриту колінного суглоба.

По можливості, щоб уникнути великих розрізів в коліні, при оперативному лікуванні меніска використовується метод артроскопії.

За останні 15 років артроскопічна меніскектомія стала «золотим стандартом» лікування ушкодження менісків. Артроскопія дозволяє виявити, точно визначити і класифікувати тип пошкодження меніска. Низька інвазивність артроскопічного втручання призвела до того, що термін перебування хворого в стаціонарі значно скоротився в порівнянні з відкритою операцією. Раніше практикувалася відкрита меніскектомія дозволяла здійснювати тільки видалення частини меніска. Нинішня ендоскопічна процедура дозволяє робити парциальна меніскектомії, тобто резеціювати тільки пошкоджену частину меніска за допомогою спеціальних інструментів, зберегти важливий у функціональному відношенні край меніска, який потрібен для нормальної біомеханіки суглоба і підтримки його стабільності, що є профілактикою розвитку артрозу. У молодих хворих артроскопія дозволила здійснювати зшивання менісків. За цією методикою розриви периферичної частини меніска з'єднуються за допомогою швів, що дозволяє меніску зростися. Артроскопія дозволила переглянути терміни початку і тривалості реабілітації в післяопераційному періоді. Після артроскопії можливе раннє навантаження на кінцівку, рання розробка рухів в суглобі, а також раннє повернення до праці, що знижує витрати на лікування пацієнта.

Результати лікування у хворих із середнім віком 32 роки в термін від 1 року до 2 років після операції, були відмінними та хорошими в 22% і задовільними в 88% випадків. G. Metak і M. Scherer проаналізували результати операцій які були зроблені в Німеччині з приводу розриву меніска у 43 958 хворих і з’ясувалося, що для операції на меніску артроскопія застосовувалася частіше, ніж в 90% випадків. Приблизно в 2/3 всіх випадків проводилося відновлення меніска при його подовжньому розриві. При всіх інших типах пошкодження меніска проводилася його часткова резекція.

Після операції зшивання менісків терміни реабілітації хворих залежить від термінів загоєння менісків. Існує ряд факторів, дія яких визначає загоєння менісків. Одним з цих факторів є стабільність колінного суглоба: при ізольованому пошкодженні меніска і стабільному суглобі меніски відновлювалися від 50 до 75% випадків і при ізольованому пошкодженні меніска в нестабільному суглобі вони відновлювалися менш, ніж в 50% випадків. Для відновлення цілісності меніска найбільш важливим фактором є локалізація його ушкодження. Розриви периферичних відділів меніска, які знаходяться в васкуляризійній зоні, гояться краще, ніж розриви центральних відділів, де розташована аваскулярная зона. На думку авторів роботи методи поліпшення васкуляризації центральної зони меніска виявилися витратними і неефективними, в той час, як стандартна техніка зшивання менісків займає багато часу, технічно складна, вимагає додаткових розрізів, що, в кінцевому результаті веде до пошкодження судинних структур.

Для полегшення з'єднання менісків були запропоновані декілька нових типів імплантатів, зроблених з різних матеріалів, в тому числі і розсмоктуються. Їх широке застосування спричинило за собою нові ускладнення, тому значення нових імплантатів може бути оцінений лише при аналізі віддалених результатів лікування.

1.4 Фіксація менісків швами і стрілами

Збільшення терміну життя і зростання фізичної і спортивної активності людей змінило погляди на хірургію колінного суглоба. В даний час операції на меніску не носять радикального характеру у зв’язку з тим, що ці втручання сприяли розвитку ранніх дегенеративних змін суглоба. Дегенерація розвивається найчастіше після повної або часткової меніскектомії. На сьогоднішній день пошкодження меніска оцінюється з точки зору того, чи може бути відновлена його цілісність. В даний час застосовується декілька методів зшивання меніска.

Усунення розривів заднього рогу меніска за допомогою розсмоктувальних стріл є найбільш перспективним методом лікування і найменш травматичним. При розривах по типу «ручки лійки» зшивання меніска перетворилося на стандартну процедуру. З 1993 року фіксація меніска стала здійснюватися за допомогою біодеградіруючих стріл. Перевагою цього методу є зменшення часу операції, нескладна операційна технологія, низький ризик пошкодження судин. У клінічних дослідженнях ефект застосування фіксуючих стріл і шва меніска виявився приблизно однаковим. Як ускладнень фіксації меніска стрілами вказується запальна реакція на інородне тіло, пошкодження хряща суглоба і зсув стріл в порожнині суглоба. В даний час показання до застосування того чи іншого методу визначаються індивідуально, але фіксація меніска ниткою є більш міцною. З приводу ефективності відновлення цілісності менісків існують різні думки. Після операцій зшивання менісків були відзначені такі ускладнення, як ушкодження великої підшкірної вени і малогомілкового нерва. Мабуть, незадоволеність результатами зшивання менісків змушує розробляти нові способи їх фіксації. Вивчаються результати застосування системи Т-фікс для з'єднання розриву меніска. Система являє собою жорсткий, зроблений з дерліна Т-подібний фіксатор, який діє, як якір. Він з'єднаний з нерозчинної ниткою з поліестеру, пропущеної через голку. Операція була зроблена 20 хворим з поздовжнім розривом заднього рогу медіального меніска. Для з'єднання розірваних частин меніска в одного хворого, в середньому, потрібно три Т-фіксатора. У 4 випадках фіксатори на меніск були накладені неправильно, що виявилося в ранньому післяопераційному періоді. В інших випадках в післяопераційному періоді не було ускладнень, пов’язаних із застосуванням системи Т-фікс. У хворих настало повне позбавлення від скарг, які пред’являлися до втручання. Отже, випробована система являє собою ефективний пристрій для лікування розриву меніска.

Висновки до розділу 1

Колінний суглоб, є одним з найбільш часто ушкоджуються суглобів людського організму. А найбільш часто зустрічається пошкодженням є розрив меніска колінного суглоба — хрящової прокладки, яка приймає на себе все навантаження, пов’язане з прямоходінням, амортизує суглоб, рятуючи його від перевантажень, забезпечує оптимальне збіг розмірів частин суглоба.

Саме з надмірними навантаженнями і пов’язане таке пошкодження, як розрив меніска колінного суглоба. Це підтверджується тим, що за лікуванням цієї травми в основному звертаються люди активного віку, що займаються спортом або відчувають значні фізичні навантаження по роду своєї діяльності.

Лікування, як правило, вимагає проведення хірургічної операції, в ході якої хірург визначає ступінь пошкодження і характер (локалізацію) розриву, і приймає рішення про те, як його лікувати. У деяких випадках вдається виконати зшивання розриву меніска, але частіше проводиться видалення відірваною і зміщеною його частини.

Обмежене застосування накладення хірургічних швів на меніску обумовлено тим, що шанси на зрощення такого шва є тільки при певному характері ушкодження (недавній розрив периферійної частини меніска) і, переважно, у молодих пацієнтів. Крім того, період реабілітації після накладення шва триває довше, ніж після проведення операції з видалення частини меніска, і вимагає проведення фізіотерапії.

Лікування розриву меніска проводиться методом виконання артроскопічної операції, в ході якої в порожнину суглоба вводяться (через два невеликих отвори) ендоскопічні інструменти. З їх допомогою хірург має можливість спостерігати на екрані приладу характер ушкодження меніска колінного суглоба, накладати шви або виконувати меніскектомії (видалення відірваною або зміщеної після розриву частини меніска).

2. Методи та організація досліджень

2.1 Методи дослідження

Тривалість курсу відновного лікування, зазвичай, залежить від ступеня фізичної активного пацієнта, яку він мав до операції і необхідного рівня її відновлення в результаті лікування.

Програма лікувальної фізкультури, взята за основу, призначена для пацієнтів після аротроскопічних операцій на колінних суглобах зі стабільним зв’язковим апаратом і розрахована на проведення швидкого відновного періоду у пацієнтів молодого віку з хорошими вихідними фізичними кондиціями.

Дослідження проводилося на базі Запорізької обласної клінічної лікарні відділення ортопедії, артрології та спортивної травми в період з листопада 2009 р. по лютий 2010р.

В ході дослідження спостерігалися 20 чоловіків у віці від 22 років до 41 року, які в міру надходження на лікування обстежувалися та за згодою брали участь в експерименті були розділені на дві рівні групи: експериментальну та контрольну. Пацієнти контрольної групи отримували масаж за дренуючої методикою, ЛФК (ізометричні вправи для зміцнення м’язів передньої поверхні стегна, особливою чотириголового м’яза) і магнітотерапію. В експериментальній групі, крім традиційної програми додали:

1) кріомасаж;

2) постізометричну релаксацію;

3) стимуляцію біологічно активних точок;

4) переміщення при затримці дихання на вдиху, з фіксацією підняття діафрагми.

Перед проведенням і в ході реабілітаційної програми оцінювався стан колінного суглоба за такими методиками:

1) ММТ (мануально-м'язове тестування за шестибальною шкалою Ловетта);

2) гоніометрія (вимірювання кута згинання/розгинання в колінному суглобі);

3) сантиметрів — вимірювання окружності коліна в двох позиціях: 1 позиція — до надколінника між квадрицепсом і колінним суглобом (однакова у всіх) і 2 позиція — max точка набряку (у всіх в різних місцях через форми коліна і виду ушкодження меніска);

4) альгезіометрія — оцінка больової чутливості по суб'єктивних відчуттях за шестибальною шкалою.

Дослідження в області артроскопії спостерігають деякі позитивні зрушення відразу після операції. А реабілітаційний період після неї починається з першої доби [11,17,13]. Тому оцінювся стан хворих в першу добу до і після операції.

На третю добу вже спостерігається позитивний результат відновлення і хворих відпускають додому, а фізична реабілітація виконується в амбулаторних умовах [11,17].

Фахівці, відповідальні за лікування таких пацієнтів, відзначають значні поліпшення на 5−7 добу після операції. Що і стало обгрунтуванням для збору інформації про стан хворих на п’яту і сьому добу. На десяту добу пацієнт вже не відчуває проблем з хворою ногою, відчуває себе нормально, ходить не кульгаючи, опирається впевнено на ногу, біль практично відсутній, хоча спостерігається набряк, який може зберігатися ще тривалий термін до 1−2 місяців [11,9].

Порівняння між експериментальної і контрольної групами в ході експерименту показані в таблицях 1 і 2. За результатами обстеження до операції і на першу добу після неї, зміни ММТ квадрицепса і гоніометрії колінного суглоба виявлено не було, але больовий синдром в першу добу після операції дещо зменшився, незначно але цей факт підтвердився дослідженнями. На третій день після операції в експериментальній групі ММТ показало достовірне зниження болю, в контрольній — тільки тенденцію. Згинання покращилось в обох групах, але в експериментальній приріст виявився в 3 рази більшим, ніж у контрольній.

Поріг больової чутливості достовірно знизився в експериментальній групі, а в контрольній незначно. Набряк знижується дуже повільно, але, навіть незважаючи на це, в експериментальній групі цей показник трохи краще.

2.2 Організація дослідження

Аналізуючи результати, отримані на сьомий день після операції, можна бачити, що в контрольній групі показник ММТ такий, як в експериментальній, але на п’ятий день. Больовий синдром на сьомий день в експериментальній групі у трьох людей показав слабку біль, а у семи вже був відсутній. Згинання та розгинання достовірно покращилось в обох групах, але дуже важливо, що в експериментальній групі больовий синдром знизився настільки, що наблизився до стану норми і хворі на психологічному рівні вважали себе практично здоровими, що на погляд сприяє загальному відновленню. Аналіз цифрових показників десятого дня по ММТ показує поліпшення стану в експериментальній групі в 2 рази перевершує поліпшення стану в контрольній групі. Що стосується больової чутливості, то в контрольній групі вона ще присутня у трьох людей, а в експериментальній відсутня повністю, причому у сімох відсутній вже на четверту добу. Вони вважають себе здоровими.

Підводячи підсумок обговоренню результатів дослідження, можна з упевненістю говорити про те, що використання найпростіших реабілітаційних методик дозволили на 4 дні раніше ліквідувати больовий синдром в експериментальній групі, щодо контрольної.

На 2 дні раніше ніж в контрольній групі збільшити амплітуду рухів в колінному суглобі і поліпшити показник ММТ. І як наслідок, показати ефективну реабілітаційну програму, яку запропонували випробуваним виконувати і самостійно і в домашніх умовах, попередньо навчивши їх кріо масажу, а так же постизометричної релаксації, необхідної для зняття гіпертонусу м’язів на оперованій нозі.

Таблиця 1

Порівняльні результати ММТ і гоніометрії між експериментальної і контрольної групами

Таблиця 2

Порівняльні результати альгезіометрії і сантиметрів між експериментальної і контрольної групами

3. Результати досліджень власний

3.1 Післяопераційна реабілітація

Післяопераційна реабілітація — один з ключових етапів відновного лікування.

В Московському міському лікарсько-фізкультурному диспансері № 1 проводилося дослідження у відділенні відновлювальної терапії. Під спостереженням знаходилося 55 спортсменів у віці від 16 до 36 років. З них майстрів спорту було 12 чоловік, кандидатів у майстри спорту — 16, решта — спортсмени I розряду.

Закономірним представляється значне переважання спортсменів, що займаються спортивними іграми і єдиноборства ми. Серед ігровиків особливо багато футболістів (14 чоловік). У групі єдиноборств представлені тільки борці: греко-римського, вільного стилів, самбісти, каратисти, дзюдоїсти.

Саме для цих видів спорту характерні складні технічні прийоми з ударами по нозі суперника, її захопленнями, зіткненнями при боротьбі за м’яч і ін.

За даними нашого дослідження, у спортсменів переважали пошкодження менісків правого колінного суглоба (56,8%). Значно частіше, ніж зовнішній, пошкоджується внутрішній меніск. Операції з приводу його ушкодження становлять 91,0%.

В процесі фізичної реабілітації використовувалися такі методи дослідження: гоніометри, міотонусометрія, динамометр, лінійні виміри, рухові тести.

Процес реабілітації можна розділити на 3 етапи:

I (щадний) етап фізичної реабілітації належить до раннього післяопераційного періоду (2−3 день після операції).

Завданнями реабілітації першого раннього післяопераційного періоду є нормалізація трофіки колінного суглоба (КС), поступове усунення контрактури, стимуляція скорочувальної здатності м’язів стегна, підтримку загальної працездатності. В цей час хворому призначається постільний режим, оперована кінцівку укладається в середньофізіологічному положенні. При рецидивуючому синовиті на термін до 10 днів накладається гіпсова лонгета, проводиться УВЧ-терапія (5−7 процедур), а після зменшення синовіальної реакції - магнітотерапія (10−15 процедур).

Для вирішення поставлених завдань застосовуються такі методи лікування положенням (оперована кінцівку укладається в середньофізіологічному положення під кутом згинання 135° на шині Белера для створення спокою і зменшення напруги суглобової капсули при скупченні в ній запальної рідини).

3.2 ЛФК, фізіотерапія

Основна форма фізичної реабілітації - це заняття лікувальною гімнастикою, яка проводиться у вихідних положеннях лежачи на спині, на животі, сидячи, стоячи на здоровій нозі. Лікувальну гімнастику при меніскектомії призначають на 2-й день після операції з метою поліпшення кровообігу, профілактики спайкового процесу, зміцнення м’язів стегна і гомілки, поліпшення опороздатність кінцівки.

Спеціальні вправи для КС виконуються в щадному варіанті, при розслабленні м’язів на слизьких поверхнях і у воді - в басейні або ванні.

Велика увага приділяється відновленню скорочувальної здатності чотириголового м’яза стегна.

Таблиця 1. Зразковий комплекс ЛГ в залі ЛФК

Заняття в залі ЛФК для спортсменів проводяться 2 рази на день по 1−1,5 годин, де вони виконують загальнорозвиваючі і силові вправи досить великої інтенсивності, пульс до 140−150 уд / хв, метою яких є відновлення загальної працездатності. Для боротьби з розгинальною контрактурою КС використовуються вправи маякоподібного характеру, легкі пасивно-активні вправи, укладання на згинання КС з вантажем 3−5 кг в поєднанні з тепловими процедурами. Продовжують використовуватися ізометричні напруження, які поступово замінюються динамічними рухами з навантаженнями. Тренування на велотренажері починають, коли досягнутий максимум активних рухів у КС перевищує «робочу» амплітуду рухів при велоергометрії (згинання — 75°, розгинання — 175°). Тривалість і потужність тренувань на велотренажері поступово збільшують від 3−5 до 20−25 хв і від 50−75 Вт до 150−200 Вт З 2−3-го дня після операції при відсутності гемоартроза (ліквідацією післяопераційного синовита із залишковою контрактурою КС і вираженої гіпотрофією м’язів. Завданнями реабілітації є повна ліквідація контрактур в КС, відновлення нормальної ходи і адаптація до тривалої ходьби, тренування силової витривалості м’язів стегна, відновлення загальної працездатності) застосовуються ізометричні напруги чотириголового м’яза стегна у вигляді спеціальних вправ. Дозування ізометричних напруг м’язів стегна спочатку, після операції 1−2 с, а потім 10−20 с і 1−2 хв.

Для профілактики згинальної контрактури колінного суглоба, при відсутності випоту в суглобі, на 6−7-й день після операції ножний кінець ліжка опускають. Виконуються укладання на розгинання оперованого суглоба. Для цього під п’ятку підкладають валик діаметром 5−10 см, так, щоб оперований суглоб злегка провисав. У такому положенні спортсмен знаходиться 5−7 хв, а потім тривалість укладання збільшується до 7−10 хв. Укладання повторюється 2−3 рази. До 10-го дня вдається повністю ліквідувати згинальну контрактуру. У заняття лікувальною гімнастикою включаються загальнорозвиваючі вправи для всіх м’язових груп. Тривалість занять лікувальною гімнастикою спочатку 15−20 хв, а до кінця відновного етапу доходить до 30−40 хв.

II (функціональний) етап фізичної реабілітації (10−12 день після операції).

1) ліквідація контрактури колінного суглоба;

2) відновлення нормальної ходи;

3) адаптація до тривалої ходьби і побутовим навантаженням;

4) зміцнення м’язів оперованої кінцівки.

Застосовуються такі форми фізичної реабілітації: заняття лікувальною гімнастикою в тренажерному залі, заняття фізичними вправами в басейні, тренування в ходьбі, самостійні заняття спортсменів в палаті з виконання рухових завдань. У заняттях лікувальною гімнастикою використовуються комплексні силові тренажери для тренування силової витривалості м’язів оперованої кінцівки. Застосовуються також вправи на велоергометрі і для всіх м’язових груп. Спеціальна вправа — напівприсідання, яке виконується перед дзеркалом для того, щоб контролювати рівномірний тиск навантаження на обидві ноги.

Тривалість занять — 60 хв. Заняття проводяться 2 рази на день.

Заняття фізичними вправами в басейні проводяться при температурі +30°, +32°. Виконуються наступні вправи у воді: ходьба, полегшені вправи для оперованого суглоба з метою ліквідації залишкових явищ контрактури і зміцнення м’язів стегна, сідничної області і гомілки, плавання кролем на грудях і спині. Час занять — 20−40 хв.

Таблиця 2. Приблизний комплекс фізичних вправ в басейні

Тренування в ходьбі проводилася: в перший день в темпі 80 крок / хв спортсмени проходять 1 км за 10 хв. Згодом збільшується відстань і час ходьби (до 30−45 хв).

III (тренувальний) етап фізичної реабілітації (16−18 день після операції). Завдання реабілітації на цьому етапі - адаптація до повільного бігу, відновлення максимальної сили м’язів стегна, часткове відновлення специфічних рухових навичок спортсмена. В цей період використовується також електростимуляція м’язів, фізіотерапія — для відновлення трофіки КС (магнітотерапія, сірководневі і родонові ванни та ін.), а також для купірування перевантажувальних ускладнень (фонофарез з гідрокортизоном, анальгіном та ін.)

1) повне відновлення функції оперованого суглоба;

2) відновлення силової витривалості і швидкісно-силових якостей, пов’язаних зі специфікою виду спорту.

Заняття фізичними вправами тривалістю до 1,5−2 г. У заняття включається повільний біг спочатку на тредбане, а після двох-трьох тренувань — повільний біг у природних умовах. Спортсмени ігрових видів спорту виконують вправи з м’ячем на місці (прийом і передача волейбольного, футбольного, баскетбольного м’яча). Спортсмени групи єдиноборств виконують імітаційні вправи з урахуванням їх виду спорту.

Ознаками хорошого клініко-функціонального відновлення є виконання наступних рухових тестів:

1. Присідання з повною амплітудою.

2. Ходьба в повному присіданні («гусяча ходьба»).

3. Присідання на оперованій нозі (75% від кількості присідань на здоровій нозі визнається хорошим результатом).

4. Біг протягом 30 хв, не викликає болю і синовіту.

5.В. п — Палицю вперед, вправо, вперед, вліво.6−8 разів.

6.В. п. — основна стійка. Руки в сторони, зігнути в ліктьових суглобах, пальці в кулаки — вдих, в. п. — видих.6−8 разів.

7.В. п —. стоячи, руки за спиною, пальці «в замок». Зігнуті руки в ліктях — вдих, в. п. — видих.6−8 разів.

8.В. п. — основна стійка. Руки вгору-вдих, в. п. — видих.8−10 раз.

3.3 Масаж

Масаж передньої і задньої поверхні суглоба виконується окремо. Кінцівка укладається в максимально зручному фізіологічному положенні, колінний суглоб трохи зігнутий.

1. Площинне поверхневе кругове погладжування.

2. Обхвачування та глибоке погладжування.

3. Розтирання опорною частиною кисті спиралевидне, колоподібне.

4. Обхвачування та погладжування.

5. Розтирання пальцями. Пальці знаходяться на 1−1,5 см нижче колінної чашечки і починають рух знизу вгору спиралевидно, обходячи чашечку уздовж країв сухожилля чотириголового м’яза стегна, до нижньої третини передньої поверхні стегна.

6. Вібрація безперервна стабільна. Зрушення чашечки.

7. Пасивні рухи: згинання, розгинання, ротація.

Слід розраховувати, що розтираючі рухи пальців повинні досягати капсули суглоба. Найбільш доступна капсула на бічних поверхнях (особливо медіальних) при зігнутому суглобі, спереду між сухожиллям чотириголового м’яза і колатеральних зв’язками. При масажі задньої поверхні колінного суглоба не слід забувати про необхідність згинання колінного суглоба.

Висновки до розділу 3

Аналіз результатів проведених досліджень дозволив зробити висновок про ефективності пропонованої системи фізичної реабілітації, що виявляється в термінах і як відновлення окремих функцій опорно-рухового апарату, загальної та спортивної працездатності.

Вже до кінця щадного періоду (до 10−12-го дня після операції) вдалося відновити розгинання в колінному суглобі у всіх спортсменів основної та контрольної груп, всі вони здатні були ходити без милиць з повною опорою на оперовану ногу. Інакше було з відновленням згинання колінного суглоба: спостерігався більш швидкий темп ліквідації згинальних контрактури в основний групі.

Остання дала можливість спортсменам основної групи в більш ранні терміни розпочати тренування на велоергометрі і силове тренування. Вправи на велоергометрі спортсмени основної групи почали на 16−18-й день після операції (необхідний кут згинання колінного суглоба — 75−80°), а контрольної - на 27−28-й день.

Оцінка скорочувальної здатності чотириголового м’язи стегна оперованою кінцівки з допомогою методу міотонусометрії достовірно підтвердила більш швидке відновлення у представників основної групи.

З 15−20-го дня після операції проводилися динамометричні дослідження сили чотириглаву м’язів оперованою та здорової кінцівок.

Високий рівень значущості відмінностей у відновленні сили чотириглаву розгинача гомілки між обома групами спостерігався на 15−20-й, 30−40-й і 40−50-й дні після операції.

Ще великі відмінності спостерігаються між групами в темпах відновлення в рухових тестах. Строки початку ходьби і бігу в основної та контрольної групах, свідчать про більш ранньому відновленні спортсменів основний групи.

Розроблена система фізичної реабілітації спортсменів після меніскектомії дозволила скоротити терміни відновлення спортивної працездатності в основній групі в середньому на 10−15 днів у порівнянні з контрольною.

Висновки

1. Стосовно методів та організації досліджень, було розроблено систему поетапної комплексної фізичної реабілітації спортсменів після меніскектомії, яка дозволила скоротити терміни відновлення їх спортивної працездатності в середньому на 15−30 днів у порівнянні з контрольною групою і яка має такі особливості:

1) застосування комплексу лікувально-відновлювальних засобів, взаємнодоповнюючих і підсилюють один одного; індивідуальна дозування фізичних вправ при її суворому контролі і корекції, починаючи з раннього післяопераційного періоду і до початкового етапу спортивного тренування;

2) використання різних фізичних вправ, реабілітаційних спортивних тренажерів, а на заключному етапі - імітаційних, спеціально підготовчих і спеціальних вправ відповідно до спортивної спеціалізацією.

2. Виявлено наступні закономірності відновлення функціональних порушень після меніскектомії:

1) швидше (всього до 10−12-го дня) відбувається відновлення розгинання колінного суглоба;

2) згинання в колінному суглобі відновлюється пізніше — до 16−18 — му або 27−28-му дня після операції;

3) скорочувальна здатність чотириголового м’яза стегна, що визначається міотонометрічні, майже повністю відновлюється за 1,5 місяця;

4) сила чотириголового м’яза стегна, що визначається динамометричні, за 1,5 місяці після операції повністю не відновлюється;

5) строки виконання всіх рухових тестів складають від 1,5 до 2 місяців після операції.

6) використання різних фізичних вправ, реабілітаційних спортивних тренажерів, вправ в басейні.

3. Розроблена і застосована в основній групі спортсменів система поетапної комплексної фізичної реабілітації забезпечила відновлення спортивної працездатності і можливість приступити до тренування в строки від 1,5 до 2 місяців після операції.

4. Безпосередні спостереження за спортсменами в період їх фізичної реабілітації, а також в окремому періоді (до 1,5 — 2 років після операції) показали відсутність ускладнень і безпеку для здоров’я застосованої системи фізичної реабілітації.

5. Весь процес фізичної реабілітації спортсменів після артроскопічних операцій при поєднаних пошкодженнях меніска повинні здійснюватися за трьома періодами:

1) Ранній післяопераційний період

2) Період відновлення функції;

3) Тренувальний період

6. Завданнями реабілітації в ранньому післяопераційному періоді є: купірування післяопераційного запалення, нормалізація трофіки суглоба і усунення його контрактури, стимуляція скорочувальної здатності м’язів стегна, підтримку загальної працездатності спортсменів.

7. Завданнями реабілітації у відновному періоді були: повна ліквідація контрактури КС; тренування силової витривалості м’язів стегна, сідниць, гомілки, відновлення загальної працездатності спортсмена; відновлення нормальної ходи і адаптація спортсмена до тривалої і швидкої ходьби; адаптація спортсменів до повільного бігу при хондромаляція I-II ст.; психологічна реадаптація спортсменів.

8. Завданнями реабілітації в тренувальному періоді були: відновлення максимальної сили і швидкісно-силових можливостей спортсмена, а також пасивної гнучкості, адаптація спортсменів до бігу, відновлення загальної та частково спеціальної тренованості, а в кінці періоду адаптація до початкового етапу спортивного тренування.

Список використаних джерел

1. Бахтіозін Ф. Ш. Пошкодженню менісків колінного суглоба-Казань, Видавництво казанського університету., — 1990. — 128 с.

2. Башкіров В. Ф Виникнення і лікування травм у спортсменів. — М.: Фізкультура і спорт, 1981. — 221 с.

3. Башкіров В. Ф. Комплексна реабілітація спортсменів після травм опорно-рухового апарату (ОРА). — М.: Фізкультура і спорт, 1988. С18−20.

4. Башкіров В.Ф. Прічіни травм та їх профілактика // Теорія і практика фізичної культури, 1989. — № 9. С.33−34.

5. Біліч Г. Л., Крижанівський В. А Анатомія людини: атлас. У 3-х томах. Том 1. Опорно-руховий апарат. Остеологія, синдесмології, міологія. Малоформатний атлас. Геотар2009

6. Биковська Т. Ю. Види реабілітації: фізіотерапія, лікувальна фізкультура, масаж: навч. посібник. Фенікс2010

7. Діагностика та терапія меніска http://www.medicine-service. de/rehabilitation/ortoped_menisk.html

8. Єпіфанов Лікувальна фізична культура Геотар, 2009

9. Захарова Л. С., Попов С. М. Фізична реабілітація спортсменів після видалення меніска (меніскектомії) // / Ювілейний збірник праць учених РГАФК, присвячений 80-річчю академії. — М.: 1998. — Т.3. — С.188−191.

10. Лоскутов О. Є., М. Л. Головаха Медична реабілітація хворих після артроскопії колінного суглоба // / Вісник ортопедії, травматології та протезування. — 2008. — № 4. — С.31−35.11

11. Миронова З. С., Ф. Ю. Фалех. Артроскопія і артрографія колінного суглоба / - М.: Медціна, 1982. — 112 с.3

12. Мірошниченко Лікування захворювань опорно-рухового апарату Фенікс2007

13. Орлянський В., Головаха М. Л. Керівництво по артроскопії колінного суглоба / - Дніпропетровськ: Пороги, 2007. — 152 с.17

14. Пошкодження менісків колінного суглоба http://www.sportmedicine.ru/meniscus. php

15. Розрив меніска — основні відомості http://lugor.org.ua/publ/khronicheskaja_bol_prichiny_i_simptomy/4−1-0−1207

16. Собовий В. Анатомія людини / Авт. — Сост. — М.: ООО «Издательство Астрель» ТОВ «Видавництво АСТ», 2002. — 255с. — (Медицина і здоров’я).

17. Чехович Г. Г. Діагностічно-оперативна артроскопія при деяких пошкодженнях та захворюваннях колінного суглоба // / Ортопедія, травматологія і протезування. — 1999. — № 3. — С.114−117.7

18. Шаповалова, Коршак Спортивна медицина и фізична Реабілітація К-Медіціна2008

19. Шапошника Ю. Г Травматологія та ортопедія / Керівництво для лікарів. У 3-х томах / за ред.. — М.: «Медицина», 1997.

20. Юмашев Г. С. Єпіфанов Оперативна травматологія і реабілітація хворих з ушкодженнями ОДА / рук-во для лікарів. — М, Медицина, 1983.384с.

21. Яцкевич Я. Є., Підлісецькій Т.М., Олекса А. П., Кремповіч О.Г., Підлісецькій А. Т. Переваги артроскопічніх методів діагностики та лікування патології колінного суглоба // / Ортопедія, травматологія і протезування. 1999. — № 3. — С.112−114.13