Порівняльна ефективність антигельмінтних препаратів за фасціольозно-дикроцеліозної інвазії великої рогатої худоби

Порівняльна ефективність антигельмінтних препаратів за фасціольозно-дикроцеліозної інвазії великої рогатої худоби

Вступ

Актуальність теми. Найбільш небезпечними і широко розповсюдженими гельмінтозами у великої рогатої худоби є фасціольоз і дикроцеліоз. Вони завдають значної економічної шкоди тваринництву: зниження молочної та м’ясної продуктивностей, погіршення якостей продуктів, витрати коштів на проведення лікувально-профілактичних заходів.

Дослідниками зареєстровані стаціонарні «вогнища» фасціольозної та дикроцеліозної інвазій [1−9].

Фасціольоз реєстрували на території країн СНД і сусідніх держав: Російської Федерації [10, 11, 12], Білорусії [13, 14, 15], Словаків [16], Молдови.

Літературні дані вказують на неблагополуччя природно-кліматичних зон Карпат, Західного Полісся [18, 19, 20] щодо фасціольозу жуйних тварин. Але мало даних про сучасне поширення у зонах Лісостепу та Степу України, де ведення тваринництва відрізняється від західних областей України, а природно-кліматичні умови мають свої особливості.

Аналіз літературних джерел свідчить про щорічне поширення дикроцеліозу на території України, особливо в її західних, східних і південних регіонах [3, 21].

Велика кількість досліджень присвячена питанням епізоотології, патогенезу, терапії, хіміопрофілактиці та заходам боротьби з фасціольозом великої рогатої худоби.

Проте більша частина робіт по вивченню захворювання на фасціольоз та дикроцеліоз великої рогатої худоби мають однобічний характер, не враховуючи інших чинників [22, 23, 24, 25].

За проведеними в останні роки спостереженнями російських дослідників, у хворих корів надій молока в середньому знижувався на 320 кг за рік (10-20%), а приріст маси молодняку — на 27 кг (5-15%). Дослідження вітчизняних учених свідчать, що крім втрати надоїв молока та приросту маси тіла, при хронічному фасціольозі худоби відбувається значне засівання мікрофлорою органів і тканин організму, що значно знижує харчові якості м’ясопродуктів та нерідко потребує утилізації печінки або й туші в цілому.

Тому пошук нових ефективних антгельмінтиків, впровадження заходів боротьби з фасціольозом та дикроцеліозом великої рогатої худоби у виробництво допоможе збереженню тварин і підвищенню їх продуктивності.

Отже, дослідження проведені в цьому напрямку є актуальними і дозволять проводити економічно ефективні та цілеспрямовані заходи боротьби в неблагополучних з фасціольозу та дикроцеліозу господарствах Полтавської області, маючи при цьому значний науковий та практичний інтерес.

Мета нашої роботи полягала у вивченні поширення фасціольозу та дикроцеліозу великої рогатої худоби у підсобних господарствах Миргородського району Полтавської області.

Завдання роботи полягало у дослідженні епізоотичної ситуації з фасціольозу та дикроцеліозу у підсобних господарствах; порівнянні терапевтичної ефективності препаратів.

антгельмінтик фасціольоз худоба рогатий

1. Огляд літератури

Фасціольоз (fasciolosis) — хвороба жуйних спричинюється збудниками Fasciola hepatica та F. gigantica родини Fasciolidae і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, супроводжується інтоксикацією, зниженням продуктивності тварин і погіршенням якості продукції.

Збудники. Fasciola hepatica (фасціола звичайна) має листоподібну форму, завдовжки 2−3 см, завширшки до 1 см, коричневого кольору із зеленуватим відтінком (рис. 1). Кутикула вкрита дрібними шипиками. Ротовий і черевний присоски слаборозвинені, зближені між собою і розміщені в передній частині тіла. Матка має розетко подібну форму. Яєчник і сім'яники гіллясті, займають середню та задню частини тіла паразита. Жовточники добре розвинуті, займають бокові поля тіла. яйця фасціол великі (завдовжки 0,12−0,15 мм, завширшки 0,07−0,09 мм), жовтого кольору, овальної форми, з кришечкою на одному з полюсів. Розвиваються вони в зовнішньому середовищі.

Рис. 1. F. hepatica

F. gigantica (фасціола гігантська) — відрізняється від F. hepatica дещо більшими розмірами (до 7,5 см), стрічкоподібною формою тіла і патогенністю. Статевозрілі фасціоли паразитують у жовчних протоках печінки, жовчному міхурі.

Дикроцеліоз (dicrocoeliosis) — хвороба жуйних тварин, що спричинюється збудником Dicrocoelium lanceatum родини Dicrocoeliidae і характеризується ураженням печінки, жовчного міхура, рідше підшлункової залози, інтоксикацією, порушенням травлення, зниженням продуктивності. Найчастіше хворіють вівці, велика рогата худоба, верблюди, олені, лані, рідше — коні, віслюки, собаки, кролі, зайці, ведмеді, а також людина [3, 27].

Збудник. Гельмінт ланцетоподібної форми, завдовжки 5−15 мм, завширшки 1,5−2,5 мм. Має слаборозвинені присоски однакового розміру, розміщені у передній третині тіла. Матка знаходиться в задній частині тіла паразита. Сім'яники розміщені косо один навпроти одного. Яєчник знаходиться позаду сім'яників. Жовточники слаборозвинені. Збудник паразитує у жовчних ходах печінки, жовчному міхурі, іноді в підшлунковій залозі тварин (рис. 2).

Яйця дрібні, овальної форми, темно-коричневого кольору, з кришечкою, асиметричні, зрілі (містять мірацидій).

Рис. 2. D. lanceatum

Цикл розвитку фасціол. Вони — біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — прісноводних молюсків: для фасціоли звичайної - L.truncatula. Іноді молюски інших видів (L. palustris, L. stagnalis, L. ovata, L. cubensis, L. limosa) можуть приймати участь у розвитку збудників фасціольозу (рис. 3, 4).

У життєвому циклі паразитів розрізняють чотири періоди: ембріогонія, партеногонія, цистогонія, маритогонія. Ембріогонія — розвиток зародкової клітини з моменту запліднення яйця до виходу з нього мірацидія. Партеногонія починається із занурення мірацидія в тіло молюска і закінчується виходом із нього церкаріїв. Цистогонія — перетворення церкаріїв на адрлескарії. Маритогонія — період розвитку фасціол в організмі дефінітивного хазяїна.

Гельмінти виділяють яйця, які разом із жовчю потрапляють у дванадцятипалу кишку тварини, а звідти з фекаліями — у зовнішнє середовище. Fasciola hepatica за добу виділяє до 20 тис. яєць, а за весь період свого існування — понад 1 млн. За сприятливих умов (тепло, волога, наявність кисню) в яйці впродовж 2−3 тижнів формується мірацидій. Його тіло видовженої форми, 0,15 мм завдовжки і 0,04 мм завширшки густо вкрите війками, на передньому кінці є виріст у вигляді штифта. Мірацидій виходить у воду, нападає на молюска і прикріплюється до його тіла, після чого втрачає війки, занурюється в нього і мігрує до печінки. Через один тиждень він виростає і перетворюється на спороцисту веретеноподібної форми з тупо заокругленими кінцями. Кишечник відсутній. Порожнина її тіла заповнена зародковими клітинами. Спороцисти шляхом безстатевого розвитку дають початок новому поколінню — редіям, які розривають оболонку материнської клітини і поселяються в печінці молюска. Тіло редій витягнутої форми, розміром спочатку до 0,47 мм, а потім 1 — 1,5 мм заповнене також зародковими клітинами. На відміну від спороцист у них є кишка у формі сліпої трубки, глотка і статевий отвір, через який народжуються нові клітини. В теплу пору року із зародкових клітин утворюються дочірні редії, а за нижчих температур — церкарії. Розвиток фасціол від мірацидія до церкарія триває не менш як 2,5 міс.

Церкарії складаються з двох частин: власне тіла, що нагадує дорослу стадію трематоди, і хвоста. Загальна їх довжина становить до 0,5 мм. Вони плавають у воді і при зіткненні зі стеблом чи листком рослин, камінням, соломиною кріпляться, втрачають хвіст і починають виділяти назовні секрет зі своїх цистогенних залоз, який огортає все тіло і швидко твердне (інцистуються). Тіло церкарія в цисті (оболонці) називають адолескарієм. Подальший розвиток адолескарія, як інвазійної личинки, відбувається в тілі дефінітивного хазяїна. Під впливом травних соків у травному каналі, частіше в дванадцятипалій кишці, циста розчиняється і юний паразит проникає в черевну порожнину або гематогенним шляхом активно мігрує до печінки дефінітивного хазяїна. Там він росте і через 5 — 6 тижнів перетворюється на статевозрілу стадію — мариту. В печінці великої рогатої худоби гельмінти живуть до 10, овець — до 3 — 4 років.

Рис. 3. Молюски: L. оvata, L. рalustris та L. subangulata

Рис. 4. Молюск L. truncatula

Цикл розвитку дикроцелій. Паразити є біогельмінтами. Розвиваються за участю проміжних і додаткових хазяїв. Проміжні хазяї - наземні молюски родів Helicella, Chondrula, Monacha, Succinea; додаткові - руді мурашки з родів Formica, Proformica (рис. 5).

Рис. 5. Молюск Succinea putris та руда мураха роду Formica

Яйця збудника, що виділяються з фекаліями у зовнішнє середовище, заковтують проміжні хазяї - молюски. В їхньому кишечнику вилуплюються мірацидії, проникають у залози середньої кишки і перетворюються на спороцисти. В останніх формуються редії, а в них — церкарії. Розвиток збудника в тілі проміжного хазяїна триває З- 6 міс. У мантійній порожнині церкарії утворюють слизові грудочки (виявляють по 100−300 екз.), які видихаються молюском на траву. Мурашки поїдають слиз з личинками. У їхній черевній порожнині церкарії інцистуються і через 1−2 міс перетворюються на інвазійну личинку — метацеркарій. На початку зараження комахи один із церкаріїв проникає в підглотковий ганглій, що іннервує щелеповий апарат. Внаслідок цього у мурашки порушується функція нервової системи і відповідно щелеп. Крім того, активність цих комах залежить від температури зовнішнього середовища. У заражених мурашок активність знижується в хмарну погоду, вранці та ввечері. Своїми жвалами вони прикріплюються до рослини головою вниз і стають нерухомими. Тварини заражаються при заковтуванні цих заціпенілих комах, інвазованих мета-церкаріями. Молоді паразити звільняються в кишковому каналі дефінітивного хазяїна від оболонки, а потім із дванадцятипалої кишки проникають загальною жовчною протокою в жовч і поселяються у жовчних ходах. Статевої зрілості паразити досягають через 1,5−3 міс. В організмі овець гельмінти живуть понад шість років.

Епізоотологічні дані. Перші відомості про фасціольоз з’явилися у французьких рукописах понад 600 років тому. Приблизно до цього часу належать дані про те, що 1379 року Жан де Брі (Jean de Brie, управитель вівцеферм у період царювання Карла V), писав: «Хвороба, яку називають плоским глистом, з’являється в овець, які вживають траву, що росте на болотистих місцях і має назву „пекучий жовтець“. Ця трава (пекучий жовтець), що приростає до печінки тварин, є дуже небезпечною і завдає значних збитків».

На території України ця хвороба відома дуже давно. Перші повідомлення в літературі про фасціольоз домашніх тварин з’явились в ХІХ ст., тоді в Чернігівській губернії від дистоматозу загинуло 122 голови овець.

М. Леонтович у своїй статті «К вопросу о дистоматозе овец в Киевском уезде» вперше навів дані про розповсюдження фасціольозу серед жуйних, охарактеризував збудника та розглянув біологію F. hepatica в умовах Київського повіту.

Дикроцеліоз поширений усюди. Джерелом інвазії є хворі тварини й паразитоносії, чинниками передачі - мурашки, заражені метацеркаріями. Хворіють й інші види тварин: коні, осли, олені, кролі, ведмеді, а також люди. Заражаються тварини частіше навесні та восени. Інтенсивність інвазії з віком зростає. Так, у овець, в деякі роки екстенсивність інвазії може досягати

100%. За даними Т.П. Білопольської інтенсивне зараження великої рогатої худоби збудником дикроцеліозу відмічалося в період з червня по листопад 2009 р. Захворювання реєстрували у молодняку віком від 14 до 18 міс. і корів віком 2,5−5 років.

Аналіз літературних джерел свідчить про значне поширення у великої рогатої худоби фасціольозу, сетаріозу, дикроцеліозу, парамфістомозу, стронгілятозів органів травлення та інших інвазійних хвороб.

Трапляються випадки одночасного ураження тварин збудниками дикроцеліозу і фасціольозу. На одночасне паразитування фасціол і дикроцелій звертають увагу дослідники із України та Росії. Так, екстенсивність фасціольозно-дикроцеліозної інвазії на території Лісостепової та зони Полісся України становила, відповідно, 18,15% і 25,55%. За даними російських дослідників одночасне паразитування фасціол та дикроцелій зареєстроване в 9,6% тварин. Одночасне паразитування в печінці фасціол та дикроцелій підтверджують іноземні дослідники. При дослідженні печінок на м’ясокомбінаті Стамбула екстенсивність фасціольозно-дикроцеліозної інвазії становила 4,04%.

В умовах Середнього Поволжя широко представлені трематодози (фасціольоз+парамфістомоз — в умовах Нижньогородської, дикроцеліоз — в умовах Волгоградської областей). Так, екстенсивність інвазії фасціолами в Нижньогородській області становила 55,7±2,8%, а парамфістомами — 28,04±1,4%. В умовах Волгоградської області домінуючою інвазією виявився дикроцеліоз, а ЕІ коливалася в межах 2,6−84%.

Ерханом Думітру вперше були проведені комплексні дослідження по вивченню екстенсивності інвазії у великої рогатої худоби в Молдові та встановлено кумулятивний патогенетичний вплив мікстінвазії S. papillosus+ D. lanceolatum; S. papillosus + D. lanceolatum + E. granulosus larvae + Eimeria bovis + E. zuernii + E. smithi + E. еllipsoidalis.

Одночасне паразитування сетарій, стронгілят і дикроцелій — у 6,5%, сетарій і дикроцелій — у 9,76% [34, 35].

Середня екстенсивність інвазії жуйних тварин в господарствах Сумського регіону за даними досліджень Л. М. Коваленко склала: серед овець 36,8%, великої рогатої худоби — 21,3%. Найбільша екстенсивність інвазії реєструвалася в Лісостеповій зоні: у овець — 49,6% з коливаннями до 68,7%, у великої рогатої худоби — від 29,5 до 32,2%. В зоні Полісся ураженість тварин даним гельмінтозом значно нижча і склала 24,0% і 13,0% відповідно.

Вивчення вікової та сезонної динаміки показало, що екстенсивність ураженості молодняку поточного року народження наприкінці серпня становила у овець 5,6%, великої рогатої худоби — 4,1%. У цих жуйних віком від 1 до 2 років спостерігається поступове збільшення рівня ураженості з максимальною величиною (25,2% і 19,9% відповідно) в зимові місяці. В подальшому визначається залежність ступеня інвазії у тварин від віку: екстенсивність у овець і великої рогатої худоби старше трьох років була максимальною — 31,6% і 25,8% відповідно.

Результати гельмінтоовоскопічних досліджень жуйних в колективних, фермерських та приватних господарствах показали, що в зоні Лісостепу екстенсивність інвазії овець склала 32,2−68,7% при інтенсивності - 280,2−1200,1 екз/гол і у великої рогатої худоби — 26,3−32,2% при інтенсивності інвазії - 297,3−970,1 екз/гол. В зоні Полісся ці показники були у овець — 22,6−25,6% і 362,3−486,5 екз/гол та у великої рогатої худоби — 12,3−13,9% і 257,1 — 412,9 екз/гол відповідно.

Фасціольоз та дикроцеліоз великої рогатої худоби широко розповсюджений в регіоні Північного Кавказу [37, 38]. В літературі мають місце повідомлення по вивченню змішаної інвазії фасціолами та дикроцеліями [39, 40].

Дикроцеліоз також розповсюджений в усіх природно-кліматичних зонах Дагестану. Зараженість дикроцеліями овець та великої рогатої худоби в гірській рівнині варіює в межах від 20,0 до 36,6%, при ІІ 86−786 екз./гол., в передгірній — 28,0−41,8% при ІІ 79−690 екз./гол, а в рівнинній зоні - 46,7−67,9%, при ІІ 79−690 екз./гол. відповідно.

Патогенез та імунітет. Патогенний вплив на організм тварини мають як статевозрілі фасціоли, так і молоді паразити в період міграції з кишечника в жовчні протоки печінки. За результатами досліджень, юні форми паразитів проникають з кишкової стінки в кровоносні судини, з кров’ю заносяться в паренхіму печінки, а звідти спочатку в дрібні жовчні ходи, а потім, збільшуючись у розмірі, — у великі, де й досягають стадії марити. Мігруючи через черевну порожнину з боку серозного покриву, паразити роблять у печінці численні кровоточиві ходи. Своїми рухами та продуктами життєдіяльності вони подразнюють оболонку жовчних ходів, спричинюючи спочатку гостре, а потім хронічне запалення, їхні стінки місцями проростають сполучною тканиною, потовщуються, втрачають еластичність, а у великої рогатої худоби вапнуються. Паразити часто закупорюють жовчні протоки. Жовч, що всмоктується, подразнює нервові закінчення в шкірі, зумовлюючи свербіж і лизуху, яка характерна для великої рогатої худоби. Застій жовчі призводить до порушення процесів травлення, внаслідок чого тварини худнуть. Токсини, які виділяють гельмінти, мають гемолітичні властивості. Крім того, статевозрілі паразити живляться кров’ю. Порушуючи цілісність тканин печінки, гельмінти «відкривають ворота» для мікробної флори. Розмножуючись у застійній жовчі, мікроорганізми посилюють інтоксикацію. Вони спричинюють некроз епітелію жовчних проток і розвиток інтерстиціального гепатиту та цирозу печінки з явищами анемії й кахексії, які закінчуються для більшості тварин летально.

З віком у тварин розвивається стійкість до цього гельмінтозу, однак за незадовільних умов утримання та недостатньої годівлі тварини легко заражаються і тяжко хворіють.

Дикроцелії, що нагромаджуються в значній кількості у жовчних ходах печінки, а також продукти їхньої життєдіяльності спричинюють подразнення слизової оболонки жовчного міхура і проток. Жовч втрачає свою нормальну консистенцію, відтік її утруднюється. Внаслідок цього порушується травлення, розвивається інтоксикація організму, яка стає причиною загибелі тварин.

Загальновідомо, що гельмінти, паразитуючи в організмі тварин спричинюють різного характеру патологічні зміни. Ще до зовнішнього прояву хвороби суттєво змінюється гомеостаз тварини. В першу чергу локальний патологічний процес буде проявлятися зрушеннями з боку морфологічних і біохімічних показників крові. Максимум ці зміни досягнуть в період гострого перебігу інвазії. Однак більшість гельмінтозних інвазій носять хронічний перебіг.

Імунітет при дикроцеліозі ненапружений, тому тварини можуть заражатись кілька разів.

Клінічні ознаки за фасціольозу залежать від інтенсивності інвазії, виду, віку, загального стану тварин. Інкубаційний період триває від 1,5 тижня до 1,5 міс. У молодняку при високій інтенсивності інвазії хвороба частіше виявляється в гострій формі. Тварини відмовляються від корму, у них спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, пронос, який чергується із запором, з’являються судоми, тремор м’язів, набряки в ділянці міжщеленового простору. З часом розвиваються прогресуюча анемія, виснаження У разі хронічного перебігу помітне загальне пригнічення, зниження апетиту, розвиваються періодична атонія передшлунків, анемія, кашель, особливо вранці, мокра спина у вигляді «роси», схуднення, у корів знижуються надої.

У разі високої інтенсивності інвазії тварини пригнічені, відмовляються від корму, спостерігаються проноси або запори, набряки в ділянці підгруддя й міжщелепового простору, випадання шерсті. У корів знижуються надої. Тварини худнуть і з часом гинуть. При невисокій інтенсивності інвазії клінічні прояви слабко виражені або відсутні.

Патолого-анатомічні зміни при гострому перебігу фасціольозу відмічають ознаки гострого гепатиту. У черевній порожнині виявляють кров’янистий ексудат. Печінка збільшена і переповнена кров’ю, на її поверхні помітні крововиливи, іноді фібринозні нашарування. Вона пронизана темно-червоними І або синіми ходами, у яких можуть бути молоді паразити (понад 1000 екз.). При хронічному перебігу захворювання гельмінтів виявляють у печінці, жовчному міхурі, рідше в легенях та інших органах і тканинах. Характерні збільшення і вапнування жовчних ходів, які мають вигляд жовто-сірих тяжів завтовшки до 2 см. Під час розрізування такої печінки чути хрускіт.

На ранніх стадіях дикроцеліозу виявляються тількі в жовчних ходах і характеризуються явищами гострого катарально-десквамативного холангіоліту і холангіту (рис. 6). При хронічному перебігу в трупах тварин, що загинули від дикроцеліозу, відмічають виснаження, анемію, іктеричність, картину драглистої інфільтрації підшкірної клітковини, підгруддя. Печінка збільшена або, навпаки, зменшена в об'ємі, ущільнена. Потовщені стінки жочних протоків у вигляді білих тяжів помітні під капсулою печінки. Окремі жовчні ходи надмірно розширені, а при сильній інвазії виявляється розгалужена сітка жовчних протоків. Патологоанатомічні процеси характерні для інтерстиціального гепатиту, біліарного цирозу, а інколи — атрофії печінки. На розрізі жовчних ходів — жовч густої консистенції, буро-зеленкуватого відтінку, що містить велику кількість дрібних темно-сірих гельмінтів.

Жовчний міхур переповнений густою жовчю, в якій знаходять велику кількість паразитів. Його слизова оболонка потовщена, з помітними крапковими крововиливами і ерозіями.

Рис. 6. Печінка корови уражена фасціолами та дикроцеліями

Патогістологічні зміни спочатку характеризуються катаром слизової оболонки дрібних жовчних ходів, десквамацією епітелію. Стінки просочені інфільтратом з лімфоїдних клітин, еозинофілів та гістіоцитів, а в місцях інтенсивних пошкоджень — нейтрофілами. При розвитку хронічного процесу відбувається проліферація сполучної тканини навколо жовчних протоків, які інфільтровані макрофагами. Поступово з’являється картина, що характерна для біліарного цирозу. В паренхімі печінки, що знаходиться біля жовчних ходів, визначають явища атрофії, а в інших гепатоцитах виникає зерниста, а місцями жирова дистрофія. Незалежно від інтенсивності розростання сполучної тканини в ній звичайно не знаходять солей вапна і явища гіалінозу.

Діагностика. За життя тварин діагноз можна встановити лише лабораторними методами, оскільки клінічні ознаки не завжди характерні для цієї хвороби. Досліджують фекалії методами послідовного промивання, Фюллеборна, однак замість кухонної солі беруть поташ, та за Мак-Мастером. Виявляють яйця гельмінтів. Диференціюють їх від яєць еуритрем, хастилезій, спор грибів, насіння рослин. Для встановлення діагнозу у овець проводять реакцію ІФА.

Розглянемо найбільш поширені сучасні методи зажиттєвої діагностики дикроцеліозу, що використовуються в науці та практиці.

В районних та обласних лабораторіях використовують стандартизований метод послідовних змивів, який базується на принципі седиментації. Методика полягає в наступному: пробу фекалій 3 г розмішують паличкою в склянці з невеликою кількістю води. При помішуванні додають воду до об'єму 50 мл. Суміш фільтрують у другу склянку, після чого фільтрат відстоюють 5 хв. Потім зливають або відсмоктують спринцівкою верхній шар рідини, а до осаду, додають таку ж кількість води, перемішують і знову відстоюють 5 хв. Ці маніпуляції повторюють до просвітлення поверхневого шару рідини у склянці. Рідину востаннє зливають, а осад переносять порціями на предметне скельце для мікроскопії. Ефективність методу від 5 до 40%. При низькій інтенсивності інвазії у тварин виявити яйця фасціол досить складно.

В гельмінтології відомий спосіб діагностики дикроцеліозу жуйних тварин за Котельниковим-Хреновим, що включає приготування флотаційного розчину нітрату свинцю з розрахунку 650 г. на 1 л кип’яченої води (питома вага 1,5) та дослідження фекалій тварин за флотаційним методом.

Відомий спосіб зажиттєвої діагностики дикроцеліозу жуйних тварин, що включає приготування флотаційного розчину хлориду цинку з розрахунку 2 кг на 1 л кип’яченої води (питома вага 1,82) та дослідження фекалій комбінованим, седиментаційно-флотаційним методом. В зв’язку з високою флотаційною здатністю, важко виявити яйця гельмінтів через те, що поверхневий шар рідини забруднений частками фекалій. Ефективність діагностики не перевищує 18,3%.

Запропоновано спосіб зажиттєвої діагностики дикроцеліозу, що включає приготування флотаційної суміші із трьох компонентів: розчину хлориду цинку (на 1 л води 2 кг, питома вага 1,82) 2 частини; розчину хлориду натрію (на 1 л води 420 г., питома вага 1,19) 1 частини і цукру — 1 частина (питома вага флотаційної суміші 1,53) та дослідження фекалій флотаційно-седиментаційним методом. Після центрифугування за допомогою дротяної петлі беруть три краплі рідини з поверхневого шару і переносять на предметне скельце для мікроскопічного дослідження та виявлення яєць дикроцелій.

Гострий і хронічний перебіг дикроцеліозу діагностують при розтині трупів тварин з обов’язковим дослідженням печінки методом повних гельмінтологічних розтинів за К. І. Скрябіним.

Лікування. Ефективними є препарати на основі: альбендазолу в дозі 7,5 мг/кг; фенбендазолу в дозі 20 мг/кг щодня впродовж п’яти діб; мебендазолу — 80 мг/кг одноразово. Вчені з України виготовили комплексний препарат комбітрем, куди входить триклабендазол і альбендазол. Даний антигельмінтик при фасціольозі великої рогатої худоби забезпечував 100% ефективність та нормалізував деякі гематологічні показники. При застосуванні комбітрему за дикроцеліозної інвазії екстенс — та інтенсефективність препарату складала 100%. Згубно діє на фасціол і дикроцелій рафоксанід, зокрема препарат рафензол [49, 50, 51].

У разі ускладнень застосовують симптоматичну терапію.

Профілактика та заходи боротьби. Проводять профілактичну дегельмінтизацію в осінньо-зимовий період. Поліпшують пасовища — розчищають від чагарнику; звільнюють від каміння та інших сторонніх предметів; розорюють; обгороджують мурашники. Ефективним молюскоцидом і добривом є хлорид калію, яким обробляють пасовища навесні до або після дощу чи роси. Поблизу мурашників обприскують рослини емульсією дикрезилового ефіру.

Заходи боротьби.

1. Загальні заходи

Організаційно-господарські:

— раціони годівлі тварин збалансувати по білку, мікроі макроелементам та вітамінам;

— використовувати для годівлі тварин годівниці, або кормові площадки;

— напувати тварин свіжою та чистою водою із водогонів, чи колодязів. Підступи до води повинні бути сухими, обладнані спеціальними площадками з твердим покриттям;

— використовувати для випасання тварин культурні сухі пасовища;

— впроваджувати стійлове або стійлово-вигульне утримання телят, окремо від маточного поголів'я на підвищених, покращених пасовищах.

Зоогігієнічні заходи:

— забезпечити чистоту тваринницьких приміщень та інших об'єктів: годівниць, поїлок, предметів догляду за тваринами, інвентаря, обладнання, вигульних дворів та майданчиків. Приміщення повинні бути добре вентильованими, сухими, світлими, тварин в них слід розміщувати з врахуванням санітарних і зоогігієнічних вимог;

— дотримуватися технології виробництва тваринницької продукції високої якості в санітарно-гігієнічному відношенні;

Ветеринарно-санітарні:

— комплектування поголів'я тварин слід проводити лише за рахунок власного відтворення або з благополучних господарств;

— закуплені тварини підлягають ретельному ветеринарному огляду і карантинуванню упродовж 30 діб. Протягом цього терміну обов’язково проводять вибіркові діагностичні дослідження поголів'я тварин (10−20%), використовуючи гельмінтокопроовоскопічні методу;

— при виявленні яєць гельмінтів всіх завезених тварин обов’язково дегельмінтизувати;

— в господарствах, де є уражені тварини, проводити обстеження пасовищ і водоймищ на наявність молюсків (проміжних хазяїв);

— при випасанні тварин проводять зміну пасовищ через кожні 2 місяці, або 1 раз, всередині пасовищного періоду (кінець липня — початок серпня). Сіно із неблагополучних територій щодо фасціольозу тварин згодовувати не раніше ніж через 6 місяців після його зберігання;

— проводити окультурення пасовищ для випасу на них тварин: вносити мінеральні добрива та підсівати культурні трави (конюшина лугова, райграс пасовищний, люцерна), виявлені біотопи з молюсками огороджувати щоб попередити зараження тварин.

Проблема фасціольозу та дикроцеліозу великої рогатої худоби, як у господарстві, так і в приватному секторі була і залишається актуальною, оскільки кількість уражених тварин не зменшується, а навпаки, збільшується. Останнім часом у наукових виданнях опубліковані повідомлення про поширення та лікування корів, які уражені фасціолами й дикроцеліями.

Проте слід зауважити, що боротьба з фасціольозом та дикроцеліозом може бути успішно вирішена за умови виконання повного комплексу заходів, а саме:

1. Дотримання загальних зооветеринарних умов утримання корів.

2. Ізольоване вирощування молодняка.

3. Дезінвазія приміщень.

4. Своєчасне виявлення фасціольозу й дикроцеліозу в господарствах і знання епізоотичної ситуації щодо цієї хвороби.

5. Хіміопрофілактичні заходи за допомогою препаратів.

2. Власні дослідження

2.1 Матеріали і методи досліджень

Робота виконувалась протягом 2011;2012 років в лабораторії кафедри паразитології та ветеринарно-санітарної експертизи Полтавської державної аграрної академії, Миргородській лабораторії державної ветеринарної медицини та в приватному секторі села Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області.

Розповсюдження дикроцеліозу вивчали в приватному секторі села Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області. Об'єктом були клінічно здорові та уражені фасціолами й дикроцеліями корови у віці від 3 до 8 років. Проведено 94 клінічних обстежень тварин та аналіз ветеринарної статистики районної лабораторії. У даному селі в різні сезони року проводили відбір проб фекалій від тварин і досліджували методом послідовних змивів. Методику досліджень по можливості стандартизували: пробу фекалій 3 г розмішують паличкою в склянці з невеликою кількістю води. При помішуванні додають воду до об'єму 50 мл. Суміш фільтрують у другу склянку, після чого фільтрат відстоюють 5 хв. Потім зливають або відсмоктують спринцівкою верхній шар рідини, а до осаду, додають таку ж кількість води, перемішують і знову відстоюють 5 хв. Ці маніпуляції повторюють до просвітлення поверхнього шару рідини у склянці. Рідину востаннє зливають, а осад переносять порціями на предметне скельце для мікроскопії.

Всього було проведено близько 94 копрологічних досліджень з метою виявлення яєць трематод (фасціол та дикроцелій).

Експериментальні та виробничі дослідження проводили в с. Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області.

З метою вивчення порівняльної ефективності роленолу та рафензолу в підсобних господарствах було проведено серію дослідів, для якої відібрано 15 голів корів віком 3−8 років, з яких було сформовано 3 групи по 5 голів у кожній, з яких одна група корів препаратів не отримувала.

Першій групі корів одноразово вводили рефектин у дозі 1 мл/50 кг маси тіла у формі розчину п/шкірно в ділянку лопатки (діючі речовини: івермектин, рафоксанід та розчинник) — препарат фірми «Авіко» Сирійського виробництва. Не застосовувати коровам у період лактації, а також 28 днів до розтину; забій тварин на м’ясо дозволяється через 28 днів після останнього застосування препарату. У випадку забою раніше встановленого терміну, м`ясо використовують для годівлі м`ясоїдних тварин або для виготовлення м`ясо-кісткового борошна.

Тварин другої дослідної групи дегельмінтизували рафензолом методом індивідуального введення препарату всередину з 0,3 л теплої води у дозі 1,25 мл/10 кг маси тіла. Препарат в собі містить рафоксанід — 110 мг; фенбендазол — 75 мг; левомізолу гідрохлорид (імуностимулятор) — 3 мг; моностеарат гліцерину — 3 мг; воді дистильована — до 1 мл препарату. Після застосування препарату заборонено для харчових цілей м’ясо 28 діб, молоко — 7 діб. Тварини контрольної групи препарат не отримували.

Терапевтичну ефективність препаратів визначали через місяць після дегельмінтизації.

2.2 Характеристика Миргородського району

Миргородського район розташований в центральній частині України. Село Малі Сорочинці розташувалися за 7 кілометрів від Миргороду.

Клімат помірно континентальний. Зима помірно холодна, літо тепле. Середня температура січня -6,5… — 7,5°C, липня +20…+21°C. Опадів 450 — 565 мм на рік, переважно у теплий період року. З несприятливих кліматичних явищ трапляються суховії.

Найвища температура в липні досягає +37…+40°С, найнижча в січні -35… — 38 °C.

Тривалість безморозного періоду в різні роки сильно змінюється і коливається від 105 до 183 днів.

Відносна вологість повітря становить 71,0%, найнижча буває в серпні - 58,0%, найвища — у січні - 88,0%. Посушливі дні в районі більше всього бувають у травні - до 5 днів та в серпні - до 4 днів.

Середня річна кількість опадів на території району змінюється в межах 460−560 мм, що відповідає 1 дм³ /м^2. Протягом вегетаційного періоду випадає 272 — 324 мм опадів.

Епізоотологічна характеристика району

Миргородський район є благополучним з таких зоонозних хвороб, як сибірська виразка, емкар, бруцельоз, туберкульоз. Проводиться оздоровлення від лейкозу великої рогатої худоби в приватному секторі шляхом щорічних досліджень та виявлення хворих тварин.

Серед телят зареєстровані такі хвороби, як бронхопневмонія, диспепсія.

Що стосується інвазійних хвороб, то серед великої рогатої худоби останнім часом реєструвалися такі захворювання: фасціольоз, парамфістомоз і дикроцеліоз.

Причиною виникнення інвазійних хвороб у деяких випадках є незадовільна годівля тварин, недоопрацювання зі сторони власників тварин по догляду за поголів'ям, відсутній контроль за виникненням інфекційних хвороб, які передаються по спадковості.

Щорічно в районі розробляється календарний план профілактичних ветеринарних обробок тварин, згідно якого проводять щеплення і діагностичні дослідження на туберкульоз, відбір проб крові для дослідження на лейкоз, бруцельоз.

Потрібно відмітити, що не завжди виявляють інвазійні хвороби. Хоч загибель від них невелика, в порівнянні з інфекційними хворобами, але в сумі економічний збиток від зниження приростів, зниження якості продукції і сировини тваринного походження, дуже великий.

2.3 Розповсюдження фасціольозу й дикроцеліозу великої рогатої худоби в приватних господарствах села Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області

Ураженість корів фасціолами та дикроцеліями в районі реєстрували досить давно, але особливо широке розповсюдження вона набула в 2011 році.

Причини виникнення і розповсюдження даного захворювання є досить різноманітні. Але одна із головних — це вигул великої рогатої худоби на неблагополучних пасовищах щодо фасціольозу та дикроцеліозу, з наявністю заболочених біотопів, калюж і великої кількості сухопутних молюсків та мурашників. Джерелом інвазії для молюсків є хвора велика рогата худоба. В розповсюдженні фасціольозу відіграють значну роль прісноводні молюски, а дикроцеліозу — суходільні.

Слід відмітити, що в звґязку з нестабільним економічним становищем, необізнанністю власників тварин в даних селах нерегулярно проводились профілактичні обробки, що сприяло масовому ураженню великої рогатої худоби.

При обстеженні корів, за даними копроовоскопії в с. Малі Сорочинці, протягом 2011;2012 рр. реєстрували змішану фасціольозно-дикроцеліозну інвазію (табл. 3.3.1.). Дані таблиці свідчать про те, що в 2011 р. екстенсивність фасціольозно-дикроцеліозної інвазій була найвищою взимку 58,8%, а найнижчою влітку — 30,0%. Така ж тенденція нами була відмічена і в 2012 р. Найвища екстенсивність дикроцеліозної інвазії нами була зареєстрована взимку — 60,0%.

Розповсюдження фасціольозу та дикроцеліозу в с. Малі Сорочинці

Рис. 7. Яйця фасціол та дикроцелій Отже, за результатами копроовоскопічних досліджень встановлено, що екстенсивність фасціольозно-дикроцеліозної інвазії суттєво зростає восени, з максимальним піком взимку.

Випробування терапевтичної ефективності антигельмінтиків при фасціольозно-дикроцеліозній інвазії корів З метою вивчення порівняльної ефективності рефектину та рафензолу в с. Малі Сорочинці було відібрано 15 голів корів 3−8 річного віку, з яких сформовано 3 групи по 5 голів у кожній.

Піддослідних тварин утримували в однакових умовах.

Першій групі корів одноразово вводили рефектин у дозі 1 мл/50 кг маси тіла у формі розчину п/шкірно в ділянку лопатки (діючі речовини: івермектин, рафоксанід та розчинник) — препарат фірми «Авіко» Сирійського виробництва, другій групі вводили рафензол у дозі 1 мл/10 кг маси тіла. Дозу препаратів, відповідно маси тіла кожної тварини, змішували з 200 мл теплої води і задавали всередину індивідуально. Корови третьої групи слугували в якості контролю і препарати не отримували.

За результатами проведених копроскопічних досліджень тварин седиментаційним методом послідовних змивів у двох дослідних групах корів було виявлено по п’ять тварин, уражених фасціолами та дикроцеліями, третя група — корови були клінічно здоровими. ЕІ становила 100,0%, а ІІ - по 1,0 кземплярів яєць в 1 г фекалій (табл. 3.3.2.).

Через 30 днів після дегельмінтизації у тварин піддослідних груп, за даними копроовоскопії, яєць гельмінтів не реєстрували. Отже, екстенс — та інтенсефективність становила 100%. У тварин контрольної групи через 30 днів яєць гельмінтів теж не виявляли.

Після лікування за коровами всіх груп вели спостереження протягом 30 днів. Згідно проведених досліджень побічної дії рефектин та рафензол не проявляли.

За результатами досліджень вище згадані препарати виявились досить ефективними за фасціольозно-дикроцеліозної інвазії. Екстенс — та інтенсефективність (ЕЕ та ІЕ) препаратів слала 100%.

Терапевтична ефективність препаратів при дикроцеліозі

2.4 Обговорення результатів власних досліджень

Дані літератури і власні дослідження показали, що фасціольозно-дикроцеліозна інвазія великої рогатої худоби займає значне місце серед гельмінтозів великої рогатої худоби як в господарствах України, так і за кордоном. Дані гельмінтози завдають значних економічних збитків тваринництву, внаслідок чого власники тварин недоотримують значну кількість молока, знижується приріст живої маси [1, 2, 5, 12, 21, 31].

Дослідниками встановлено, що м’ясо отримане від тварин інвазованих фасціолами та дикроцеліями у 10,2% випадків є забрудненим умовно-патогенною мікрофлорою та є небезпечним для людини.

Проблема фасціольозу та дикроцеліозу корів у підсобних господарствах району була і залишається актуальною, оскільки кількість уражених тварин не зменшується, а навпаки, збільшується. Останнім часом у наукових виданнях опубліковані повідомлення про поширення та лікування корів, які уражені фасціолами та дикроцеліями.

Слід звернути увагу на те, що проблема може бути успішно вирішена лише при застосуванні комплексних заходів боротьби з фасціольозом та дикроцеліозом [36, 49−51].

Дослідженнями встановлено, що в приватному секторі с. Малі Сорочинці у великої рогатої худоби набув особливо широкого поширення в 2011;2012 рр. Якщо екстенсивність фасціольозно-дикроцеліозної інвазії взимку в 2011 році становила 58,8%, то в 2012 році вона зросла і становила, відповідно, 60,0%.

Ефективність дегельмінтизації великої рогатої худоби оцінювали за результатами копрологічних досліджень, проведених через 30 днів, показниками екстенсефективності (ЕЕ) та інтенсефективності (ІЕ).

При визначенні терапевтичної ефективності рефектину препарат фірми «Авіко» Сирійського виробництва в рекомендованих дозах виробника забезпечував 100% екстенс — та інтенсефективність.

Рафензол є антигельмінтиком вітчизняного виробництва СП «Бровафарма». При застосуванні рафензолу на поголів'ї великої рогатої худоби, ураженої парамфістомами, автор отримав терапевтичний ефект 95,6%.

Інші дослідники отримали 100% екстенс — та інтенсефективність при застосуванні рафензолу за фасціольозу великої рогатої худоби.

Дослідник вказує на те, що при застосуванні рафензолу в комплексі з бістимом проявляли виражені імуномодулюючі властивості, а екстенс — та інтенсефективність лікарських засобів при дозі 0,75 см³ на 10 кг маси складала 100% [59, 60].

Більше нам не вдалося у доступній літературі знайти повідомлень щодо застосування рефектину та рафензолу, особливо за фасціольозно-дикроцеліозної інвазії.

Рефектин та рафензол виявились досить ефективними при фасціольозно-дикроцеліозній інвазії (ЕЕ, ІЕ становили 100%). На нашу думку, обидва препарати добре себе зарекомендували, але рефектин є дешевшим по вартості.

2.5 Розрахунок економічної ефективності

Економічний аналіз ефективності ветеринарних заходів у сучасних умовах набуває важливого значення, оскільки характеризує кінцевий результат праці спеціалістів ветеринарної медицини. Він дозволяє, застосовуючи систему економічних показників, розробити більш ефективні заходи по зменшенню захворюваності та загибелі тварин, підвищенню їх продуктивності, скороченню строків перетворювання, підвищенню якості продукції та сировини тваринного походження.

Визначення економічної ефективності при лікуанні корів рефектином:

1. Середня закупівельна ціна 1 кг живої маси великої рогатої худоби складає 15 грн.

2. Середня маса тіла корів, що знаходилися в досліді - 450 кг.

3. Ціна 10 мл рефектину складає 10,3 грн.

Розрахунок економічної ефективності рефектину

1. Визначення попередженого збитку в результаті проведених лікувальних заходів (Пз₂):

Пз₂=Мл х Кл х Ж х Ц, де Мл — кількість тварин, яких лікували, гол.;

Кл — коефіцієнт летальності;

Ж — середня жива маса однієї тварини, кг;

Ц — закупівельна ціна одиниці продукції, грн.

Отже, проводимо розрахунок, згідно формули:

Пз₂=5×0,26×450×15= 8775 грн.

2. Визначення економічного ефекту, отриманого в результаті лікування корів:

Ее= Пз₂-Вв, де Пз₂ — попереджений економічний збиток, грн.;

Вв — витрати на ветеринарні заходи, грн.

Таким чином, проводимо розрахунок згідно формули:

Ее=8775−51,5=8723, 5 грн.

3. Визначення економічної ефективності від проведення лікувальних заходів на 1 грн. витрат (Е грн.):

Егрн.=Ее: Вв, де Ее — економічний ефект, отриманий в результаті лікування тварин, грн.;

Вв — витрати на ветеринарні заходи, грн.

Егрн.= 8782,5: 51,5=169,4 грн.

Таким чином, у результаті проведеного лікування рефектином у с. Малі Сорочинці економічна ефективність лікувальних заходів на 1 грн витрат склала 169,4 грн.

Визначення економічної ефективності при лікуванні корів рафензолом:

1. Середня закупівельна ціна 1 кг живої маси великої рогатої худоби складає 15 грн.

2. Середня маса тіла корів, що знаходилися в досліді - 450 кг.

3. Ціна 50 мл рафензолу складає 19 грн.

Розрахунок економічної ефективності рафензолу

4. Визначення попередженого збитку в результаті проведених лікувальних заходів (Пз₂):

Пз₂=Мл х Кл х Ж х Ц, де Мл — кількість тварин, яких лікували, гол.;

Кл — коефіцієнт летальності;

Ж — середня жива маса однієї тварини, кг;

Ц — закупівельна ціна одиниці продукції, грн.

Отже, проводимо розрахунок, згідно формули:

Пз₂=5×0,26×450×15=8775 грн.

5. Визначення економічного ефекту, отриманого в результаті лікування корів:

Ее= Пз₂-Вв, де Пз₂ — попереджений економічний збиток, грн.;

Вв — витрати на ветеринарні заходи, грн.

Таким чином, проводимо розрахунок згідно формули:

Ее=8775−95=8680 грн.

6. Визначення економічної ефективності від проведення лікувальних заходів на 1 грн. затрат (Е грн.):

Егрн.=Ее: Вв, де Ее — економічний ефект, отриманий в результаті лікування тварин, грн.;

Вв — витрати на ветеринарні заходи, грн.

Егрн.= 8680:95=91,4 грн.

Таким чином, у результаті проведеного лікування рафензолом у с. Малі Сорочинці економічна ефективність лікувальних заходів склала 91,4 грн.

Отже, внаслідок проведеного лікування рефектином економічна ефективність на гривню витрат була вищою і склала 169,4 грн., а рафензолом, відповідно — 91,4 грн.

3. Екологічна експертиза

Обов’язковою умовою стійкого економічного та соціального розвитку нашої країни є охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на природне середовище та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та економічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.

Вимоги до проведення економічної експертизи такі:

1. Дотримання пріоритету права суспільства на сприятливе економічне середовище.

2. Гармонійне поєднання економічних та екологічних інтересів.

3. Екологічна сумісність об'єктів з вимогами охорони довкілля.

4. Комплексна еколого-економічна оцінка існуючого чи передбачуваного впливу на навколишнє середовище.

5. Альтернативні варіанти зменшення негативних впливів об'єктів на оточуюче середовище.

6. Суворе дотримання законодавства та державних норм природокористування.

Відповідно до Національної програми охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів при виробі пріоритетів мають врахуватися такі основні критерії і чинники:

— погіршення стану здоров’я, пов’язане з якістю навколишнього середовища і умовами життєдіяльності;

— зменшення продуктивності, зумовлене збитками або руйнування фізичного капіталу, деградацію природного середовища;

— погіршення стану або загроза біосфері в цілому і, зокрема, болотам, лукам, озерам, водоймищам, річкам, прибережним і морським екосистемам, лісовим і гірським районам, біологічному різноманіттю живої природи;

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» був 25 червня 1991 року. Даний нормативний акт визначає правові, та соціальні основи організації охорони навколишнього середовища в інтересах теперішнього та майбутнього покоління. Закон України «Про екологічну експертизу» був прийнятий 9 лютого 1995 року. Закон регулює суспільні відносини в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, захист екологічних прав та інтересів громадян та держави.

Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих нормативно-правових актів, перед проектні та проекті матеріали, документація по нових технологій. Також екологічній експертизі підлягають ситуації, що склалися в окремих населених, а також діючі об'єкти та комплекси. Що мають значний негативний вплив на стан природного середовища та здоров’я людей.

Суб'єктами екологічної експертизи є:

Міністерство охорони навколишнього природного середовища, його органи на місцях, створені ними спеціалізовані установ, організації та еколого-експериментальні підрозділи чи комісії.

Органи та установи Міністерства охорони здоров’я.

3. Інші державні органи, місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях.

4. Громадські організації економічного спрямування.

5. Інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, які залучаються до експертизи.

6. Окремі громадяни в порядку передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства.

Врахувавши виниклу в Україні загальну неблагополучну екологічну ситуацію, в даний час велика увага приділяється проблемам захисту навколишнього середовища. Одним в великих джерел забруднення є об'єкти промислового тваринництва.

За час проходження переддипломної практики, мною були проведені паразитарні дослідження в районній державній лабораторії ветеринарної медицини, що знаходиться в Новосанжарському районі, Полтавської області.

У переважній більшості в районних лабораторіях є три відділи (бактеріологічний, серологічний, хіміко-токсикологічний) і відповідно три лікарі ветеринарної медицини. В понад 70 лабораторіях районів, постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС є радіологічні відділи. В штаті 25 районів, в яких розташовані заводи з виготовлення м’ясо-кісткового борошна, є лікарі ветеринарної медицини — патологоанатоми.

Конкретна штатна чисельність лікарів, лаборантів та санітарів у районних державних лабораторіях ветеринарної медицини встановлюється у відповідності з «Типовими нормами часу на діагностичні дослідження», затвердженими Держагропромом СРСР 15 липня 1987 року.

Передбачений штат районної лабораторії розрахований на проведення в них звичайних бактеріологічних досліджень патматеріалу, масових серологічних досліджень, досліджень шкірсировини на сибірку, гематологічних, паразитологічних та нескладних біохімічних досліджень. Вірусологічні, хіміко-токсикологічні, радіологічні та інші складні дослідження покладені на зональні, обласні, регіональні і Державний науково-дослідний інститут з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.

Діяльність районної державної лабораторії ветеринарної медицини спрямовано на забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва, попередження та ліквідацію заразних і незаразних хвороб тварин з метою створення здорових стад та збільшення виробництва тваринницької продукції, а також охорону населення від антропозоонозів.

Для виконання цих завдань лабораторія проводить:

в плановому порядку бактеріологічні, мікроскопічні, серологічні, патологоанатомічні, біохімічні, токсикологічні, копрологічні та інші дослідження матеріалів з господарств ветеринарної медицини;

досліджує корми та воду на нешкідливість для тварин;

повідомляє результати досліджень та заключення по них;

консультує установи ветеринарної медицини, спеціалістів, місцеві органи влади та працівників господарств з профілактики і ліквідації хвороб тварин;