Слуховий та шкірний аналізатори людини, їх характеристики, екстремальні умови пов"язані з електричним струмом, види евакуацій

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ.

" ОСНОВИ БЖД" .

Слуховий та шкірний аналізатори людини, їх характеристики, екстремальні умови пов’язані з електричним струмом, види евакуацій, організація евакуацій населення ПЛАН.

1. Слуховий та шкірний аналізатори людини, їх характеристики.

2. Екстремальні умови пов’язані з електричним струмом.

3. Види евакуацій, організація евакуацій населення.

Список використаної літератури

1. Слуховий та шкірний аналізатори людини,.

їх характеристики Слуховий аналізатор. Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо. Воно поділяється на три відділи: зовнішнє, середнє і внутрішнє.

Звукові хвилі з навколишнього середовища надходять до зовнішнього слухового проходу і надають коливного руху барабанній перетинці, далі через ланку слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання волокон равлика передаються, розташованим в них, клітинам кортієвого органа. Внаслідок цього виникає нервовий імпульс, котрий передається до відповідного відділу кори великих півкуль головного мозку, де виникає відповідна слухова уява.

Слух — здатність організму сприймати та розрізняти звукові коливання за допомогою слухового аналізатора. Людське вухо здатне сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц.

Орган слуху частково розміщений у товщі скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два призначені для проведення звуків, третій містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги (мал.).

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, однак у людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку.

Середнє вухо розміщене між зовнішнім слуховим ходом і внутрішнім вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву (слухову) трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об'ємом близько 1 см³ має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові кісточки, сполучені між собою: молоточок, коваделко, стремінце. Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку.

Барабанна перетинка розміщена на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це округла за формою пластинка розміром 9×11 мм. Вона сприймає звукові коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової частини глотки.

Мал. Будова вуха:

а — вертикальний розріз, б — слухові кісточкив, г, д, е — завитка та її елементи- 1 — слуховий хід- 2 — молоточок- 3 — коваделко- 4 — стремінце- 5 — завитка- 6 — слухова (євстахієва) труба- 7 — порожнина середнього вуха- 8 — барабанна перетинка- 9 — чутливі волоски- 10 — волокна слухового нерва, 11 — чутливі клітини (рецептори) — 12 — покривна пластинка (мембрана) — ІЗ — канал завитки- 14 — підтримувальні клітини- 15 — основна мембрана- 16 — волоскові клітини з чутливими волосками Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринтів, являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху виконує завитка — спірально закручений канал (2,5 оберта). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі.

Звукові коливання від барабанної перетинки за допомогою слухових кісточок передаються через овальне вікно рідині. Поблизу від овального вікна, яке закрите основою стремінця, розміщене кругле вікно, закрите еластичною мембраною. Саме завдяки такій будові рідина в каналах здатна коливатись. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, які розміщені в спіральному (кортіївому) органі завитки.

Шкірний аналізатор складається з тактильних, температурних, больових та рухових відчуттів.

Основна роль у відчуттях належить тактильним відчуттям — дотику та тиску.

Дотик — складне відчуття, яке виникає при подразненні рецепторів шкіри, зовнішніх поверхонь слизових оболонок та м’язево-суглобового апарату. Зовнішні механічні, температурні, хімічні та інші подразники сприймаються перш за все шкірним аналізатором.

Абсолютний поріг тактильної чутливості характеризується мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, який викликає ледь помітне відчуття дотику.

Пороги відчуттів різних частин тіла:

— кінчики пальців руки — 3 г/мм2;

— зворотня сторона пальця — 5 г/мм2;

— живіт — 26 г/мм2,.

— п'ятка — 250 г/мм2.

Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.

Температурна чутливість притаманна організмам, котрі мають постійну температуру тіла, яка забезпечується терморегуляцією.

Температура шкіри нижча, ніж температура тіла загалом, і на окремих ділянках складає, °С:

• -.чоло — 34−35 °С;

• -.обличчя — 20−25 °С:

• -.живіт — 34 °C;

• -.ноги — 25−27 °С.

Середня температура ділянок шкіри, які не вкриті одягом, — 30−32 °С.

В шкірі людини є два види рецепторів, один з яких реагує на холод, а другий — на тепло. Латентний період температурного відчуття складає приблизно 250 мс. Просторовий поріг температурної чутливості при контактному впливі складає 1 мм², при променистому — 700 мм².

Абсолютний поріг температурної чутливості, який визначається за мінімальною зміною температури ділянок шкіри відносно власної температури даної ділянки тіла для теплових рецепторів — 0,2 °С, для холодових — 0,4 °С.

Больова чутливість. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав больового впливу та сили цього впливу.

Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує «а наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним.

За місцем виникнення розрізняють два види симптоматичного болю:

— вісцеральний біль виникає при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів. Цей біль характеризується широкою ірадіацією, коли при ураженні внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла;

— соматичний біль виникає при патологічних процесах в шкірі, кістках, м’язах. Цей вид болю точно локалізований.

Виявлено протиріччя між тактильними та больовими рецепторами. З’ясовано, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, котрі найбільше містять тактильних рецепторів, і навпаки. Виявлене протиріччя зумовлене різними функціями рецепторів. Больові відчуття викликають оборотні рефлекси, зокрема, рефлекс віддалення від подразника.

Тактильна чутливість пов’язана з орієнтувальними рефлексами, і це викликає рефлекс зближення з подразником.

Біль є сигналом небезпеки, він спонукає організм до боротьби за самозбереження.

Поріг больової чутливості шкіри живота — 20 г/мм2, кінчиків пальців — 300 г/мм2. Латентний період — близько 370 мс.

2. Екстремальні умови пов’язані з електричним струмом Дія електричного струму на людину має різносторонній характер. Електричний струм справляє термічну, електролітичну, біологічну та механічну дії.

Термічна дія проявляється у вигляді опіків тіла, нагріванні до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму. При цьому виникають суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму полягає в розшаруванні органічної рідини (крові, плазми), у зміні її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму — це розшарування, розриви тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту і миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму полягає в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також супроводжується порушенням внутрішніх біоелектричних процесів.

Ці дії електричного струму призводять до двох видів електротравм — місцевих та загальних.

Загальні електротравми (електричний удар) викликають збудження різних груп м’язів тіла людини. Це призводить до судом, зупинки дихання та зупинки серця. За несприятливих умов може статися клінічна смерть.

Місцеві електротравми — це опіки, металізація шкіри, електричні знаки, механічні пошкодження та електроофтальмія.

Електричні опіки — наслідок термічного ефекту як результат проходження електричного струму через тіло людини, та зовнішньої дії на нього електричної дуги. Може бути кілька ступенів електричних опіків, тобто від незначного почервоніння до обвуглення шкіри.

Металізація шкіри зумовлюється проникненням в неї дрібних частинок металу під час його розплавлення внаслідок дії електричної дуги.

Електроофтальмія зумовлена запаленням зовнішніх слизових оболонок очей внаслідок дії потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.

Механічні ушкодження зумовлені збудженням та судомними: скороченнями м’язів тіла. Це може викликати їх розриви або пошкодження шкіри, вивихи суглобів і навіть переломи кісток.

На наслідки ураження людини електричним струмом впливає ряд чинників. По-перше, це сила струму та час його проходження через тіло людини, рід струму (змінний або постійний), шлях струму через тіло людини, а стосовно змінного струму — його частота.

Сила струму зумовлюється напругою, під котрою опинився потерпілий, від загального електричного опору, до котрого слід віднести і опір тіла людини. Опір тіла людини вважається рівним 1 КОм. За умови великих напруг та великого часу протікання струму 1 через тіло людини опір шкіри знижується, а це призводить до t зростання сили струму та важких наслідків ураження струмом.

Суттєво впливає на опір тіла людини фізичний та емоційний стан людини. Його значення знижують незадовільний стан здоров’я, втома, голод, стан сп’яніння, емоційне збудження.

Особливості впливу струму на людину в залежності від сили та роду струму наведено в табл. 1.

Струм, значення котрого не дозволяє потерпілому самостійно відірватись від стумоведучих частин, називається невідпускним. Допустимим є струм, при котрому людина може самостійно звільнитись від електричної ланки. Аналізуючи табл. 1, можна дійти висновку, що змінний струм порівняно з постійним є небезпечнішим. Однак за напруги понад 500 В небезпечнішим є постійний струм.

Найнебезпечнішим є струм частотою 20−100 Гц, що відповідає струму промислової частоти. Найнебезпечнішими шляхами проходження струму через тіло людини є ті шляхи, котрі викликають ушкодження головного або спинного мозку, серця та легень.

На небезпеку ураження струмом впливають метеорологічні умови приміщення. Зростання температури, відносної вологості, знижена рухливість повітря викликають зростання небезпеки ураження, оскільки виділення поту викликає зниження опору шкіри.

3. Види евакуацій, організація евакуацій населення Евакозаходами називаються розосередження та еваку­ація населення з категорійних міст у заміську зону. Вони організовуються і проводяться відповідно до плану цивільної оборони (ЦО) ра­йону (об'єкта) та розпоряджень старшого начальника ЦО.

Розосередження — це організоване вивезення (виве­дення) з міст і розміщення у заміській зоні робітників та службовців підприємств, що продовжують працювати у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій. Еваку­ація — вивезення (виведення) з міст у заміську зону реш­ти населення, яке знаходиться у зонах можливих сильних руйнувань і катастрофічного затоплення.

Що стосується навчальних закладів, то тут можливі три варіанти: перший — вони припиняють свою діяльність, другий — евакуюються (діяльність переноситься у заміську зону), третій — продовжують роботу на своїх місцях, але за скороченими програмами.

Заміська зона — це територія, розташована поза містом, за межами зон можливих руйнувань. Кожному підприємству, навчальному закладу визначається район або місце розташування.

У мирні дні також доводиться евакуювати населення із зон затоплення, з районів сходження снігових лавин і селевих потоків. Після аварії на ЧАЕС у 1986 р. було здійснено евакуацію мешканців міст Чорнобиля і Прип’яті та 800 населених пунктів 30-кілометрової зони.

Відповідальність за евакуацію робітників і службовців та їхніх сімей у призначені райони покладається на на­чальників ЦО та штабів ЦО підприємств, установ, на­вчальних закладів. Розосередження робітників і службов­ців підприємств, що продовжують функціонувати, здій­снюється за виробничим принципом, а населення, не зай­нятого у виробництві, — за територіальним принципом (за місцем проживання).

Щоб евакуація пройшла організовано, її завчасно пла­нують місцеві адміністративні органи і створені при них евакуаційні комісіїзаздалегідь визначаються склад, місця розташування і порядок роботи збірних евакуаційних пунктів (ЗЕП), ав сільській місцевості, куди вивозить­ся населення, створюються евакоприйомні комісії і прийомні евакуаційні пункти (ПЕП).

ЗЕП призначені для збору, реєстрації та організованої відправки населення. Коли людей вивозять залізничним і водним транспортом, ЗЕП розміщують поблизу станцій, портів і на підприємствах, що мають залізничні під'їзні шляхи, морські, річкові причали.

На кожному підприємстві, в установі, навчальному за­кладі, домоуправлінні мають бути евакуаційні списки, які разом з паспортами є основними документами для обліку, розміщення і забезпечення усім необхідним у районах роз­селення.

Евакуація може здійснюватися усіма видами транс­порту і пішки. Для швидкої евакуації застосовується ком­бінований спосіб її проведення, тобто піший порядок по­єднується з максимальним використанням усіх видів транспорту.

Коли надійшло розпорядження про початок розосере­дження та евакуацію, начальник ЦО повідомляє про це ке­рівників виробничих підрозділів, останні оповіщають робітників і службовців, а ті - членів своїх сімей. Непра­цюючі оповіщаються за місцем проживання.

Почувщи інформацію про евакуацію, громадяни по­винні готуватися до виїзду в заміську зону. Із собою взяти найнеобхідніше: засоби індивідуального захисту, аптечку індивідуальну (АІ) та індивідуальний протихімічний пакет (ШП), паспорт, військовий квиток, свідоцтва про шлюб, народження, освіту, спеціальність, трудову книжку або пенсійне посвідчення, продукти харчування на 2−3 доби, одяг, взуття, предмети туалету. Усе зібране скласти у валізу (сумку, рюкзак) і прикріпити ярлик (бирку), на якому зазначити прізвище, ім'я, по батькові, кінцевий пункт евакуації. Дітям дошкільного віку потрібно приши­ти ярлички до одягу (під комір, на зворотний бік верхньо­го одягу).

Перед виходом із квартири виключити всі освітлю­вальні і нагрівальні прилади, закрутити крани водо­провідної і газової мереж, закрити вікна і кватирки, замк­нути дверіключі здати у житловий орган.

Для підтримання громадського порядку на об'єктах ЗЕП і ПЕП, на станціях (пристанях, пунктах) посадки і висадки, у місцях розселення в заміській зоні виставля­ються пости охорони громадського порядку, організо­вується патрулювання. До виконання цих заходів залуча­ються формування охорони громадського порядку (коман­ди, групи), що створюються з відомчої воєнізованої і сто­рожової охорони та добровільних народних дружин.

Список використаної літератури

• натомія і фізіологія людини / За ред. Бишевця М.І. — К., 1991.

• іологія: Навч. посіб. / А. О. Слюсарєв, О. В. Самсонов, В.М.Мухін та ін.- За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. — 3тє вид., випр. і допов. — К.: Вища шк., 2002. — 622 с.: іл.

• едрій Я.І., Джигирей В. С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності. — Львів, 1997.

• жигирей В.С., Житецький В. Ц. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. — Вид. 3-тє. — Львів, 2000.

• иченко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. — Кіровоград, 1998.