Поняття ризику

1. Поняття про ризик Небезпека в будь-якій сфері діяльності має кількісну характеристику і залежність від багатьох чинників, що змінюються в часі. Один з найбільш характерних проявів небезпеки є ризик. Ризик дії чи бездії в тій чи іншій формі присутній в 90 відсотків причин аварій та травм на виробництві.

В вересні 1990 р. в м. Кельні відбувся Перший Всесвітній конгрес безпеки життєдіяльності. Він проходив під гаслом «Життя в. безпеці». Спеціалісти з різних країн світу в своїх повідомленнях та доповідях частіше, всього оперували таким поняттям як «ризик» .

В спілкуванні між людьми також часто можна почути такий вислів як, «ризик — благородна справа», «боягузи не ризикують» і т.ін.

В Психологічному довіднику слово «ризик» трактується як «дія направлена на привабливу мету, досягнення якої має елементи небезпеки, загрозу втрати, невдачі». «Голковий довідник англійської сучасної мови розкриває поняття «ризик» як «можливість чи ймовірність виникнення небезпеки, втрати нещасного випадку» .

Згідно ДЕСТ 12.0.002−80 «ССБП. Терміни та визначення» терміну «небезпечний виробничий чинник» відповідає «виробничий ризик» (англійський) і «професійний ризик» (французький).

В російському довіднику С. Ожегова ризик пояснюється як «можлива небезпека» або як «вчинок в надії на щасливий вихід». Така трактовка дає можливість розцінювати «ризик» як вчинок, який здійснюється в умовах невизначеності.

Невизначеність може мати дві категорії:

Людина ризикує, щоб досягти бажаної мети.

Людина ризикує, щоб уникнути фізичної небезпеки.

В процесі діяльності незалежно від складності задач, які вимагають вирішення можна виділити декілька загальних рис:

кожна задача, що вимагає вирішення, мас набір альтернатив, з яких особа, що приймає рішення, повинна зробити обгрунтований вибір — прийняти той чи інший варіант дій;

кожний варіанті дій має відповідні наслідки дня особи, яка приймає рішення;

кожний наслідок має для особи, що приймає рішення, відповідну цінність чи користь.

При прийнятті рішень, пов’язаних з ризиком, поряд з об'єктивними умовами обставин важливе значення мають суб'єктивні чинники, які визначаються рисами тієї особи, яка йде на ризик. Індивідуальними рисами особи, яка приймає рішення є особисті характеристики людини, її творчі здібності.

Таким чином, ризик може виступати в різних якостях :

Ризик, як небезпечна умова (можливі зовнішні небезпеки середовища);

Ризик, як вчинок (небезпечна дія людини як елемента ергатичної системи);

Прикладом може бути робота монтажника — висотника. Маючи всі засоби захисту ця діяльність відноситься до категорії небезпечних робіт тому, що її виконання носить елементи ризику. Це буде ризик як небезпечна умова.

Прикладом ризику як вчинку може бути те, ще монтажних навмисно порушує правила безпеки, працює без монтажного поясу, страховки в надії, що все минеться.

Існує визначення, що небезпеки — це обставини несприятливого характеру, які можуть виникати, а ризик — статистична ймовірність їх виникнення.

Найбільш загальним визначенням є таке:

Ризик — це кількісна оцінка небезпеки. Формально ризик — це частота.

Приклад І. Визначити ризик (К") загибелі людини на виробництві за 1 рік, коли відомо, що щорічно гине п=14 тис. чоловік, а чисельність працюючих складає приблизно N=13 млн. чоловік.

Ризик визначається як відношення тих чи інших небажаних наслідків за одиницю часу до можливого числа подій.

Об'єктивна оцінка небезпеки і ступеню ризику при виконанні відповідних робіт, вияв схильності до ризикових способів поведінки має надзвичайно важливе значення для забезпечення безпеки життєдіяльності.

Таким чином, поняття про ризик включає в себе комбінацію двох компонентів: наслідки небажаних подій до частоти виникнення цих подій.

Ризик пов’язаний з небезпекою стає індивідуальним регулятором поведінки в момент небезпеки, т. б ризик буває індивідуальний і соціальний.

Індивідуальний ризик-це відповідна небезпека для окремого індивіда.

Соціальний ризик — це залежність між частотою по й і числом уражених при цьому людей. Це ризик для групи людей.

Суспільство сприймає ризик і небезпеку суто індивідуально, суб'єктивно. Люди дуже по різному сприймають події які трапляються рідко / але супроводжуються великою кількістю жертв. Щоденно на виробництві гине 40…50 людей, а в цілому від різноманітних небезпек втрачають життя сотні людей. Однак ці дані менше вражають людину чим тоді коли вона почує, що в одній аварії одночасно загинуло 15…20 чоловік.

В структурі предметної діяльності ризик може виконувати різноманітні психологічні функції.

Ризик може бути метою діяльності людини. Це такий ризик коли людина хоче самоутвердитися, створити про себе бажану думку, показати, що вона не боїться фізичної небезпеки. Ризик може виступати в ролі мотиву. Це буває а тих випадках коли без особливої необхідності людина вибирає небезпечні способи діяльності. Ризикує заради ризику, щоб отримати гострі відчуття, ризикує щоб отримати радість.

Існують різні прояви ризикових дій: навмисні і ненавмисні, мотивовані і немотивовані, реальні і уявні.

Деякі психологи вважають, що з тій чи іншій мірі потреба до ризику є у кожної людини. Вона може бути природною чи розвинутою в процесі діяльності. Навіть робиться спроба пояснити це з фізіологічної точки зору. Є думка про те, що в організмі людини є особливий фізіологічний апарат, який формує емоції задоволення і страждання. Цей апарат має дві системи, які породжують позитивні емоції:

Система підвищення задоволення.

Система мінімізації страждання.

Коли виникають небезпечні ситуації вважається, що власне друга система є джерелом позитивних емоцій (покалічили трохи, могло б бути гірше). Психологи вважають, що коли система довший час була бездіяльною, тоді у людини виникає потреба до небезпеки, що дасть вихід енергії, яка накопичилася в другій системі і викличе у неї позитивні емоції, якусь насолоду за рахунок лоскотання нервів.

Аналізуючи численні визначення поняття ризику в його трактовці, виділяють два принципово різних підходи в його розумінні: європейський і американський.

Європейський підхід акцентує в ризику чинник фізичної небезпеки, коли фізичне неблагополуччя розглядається як структурний центр ситуації ризику. В цьому випадку ризик-це приваблюючий спосіб виконання роботи з наявністю фізичної небезпеки. Цей підхід використовують при вивченні питань безпеки праці.

Американський підхід полягає в тому, що ризик розцінюється як азартний процес прийняття рішення, коли людина вибирає трудно доступний шлях для досягнення мети, замість більш надійного, гарантованого та безпечного, але без тих переваг, які має ризиковий варіант.

Цей підхід використовують для вивчення поведінки людини, яка знаходиться в ситуації невизначеності, коли існують різні шанси на успіх чи невдачу, де успіх чи невдача залежать від випадку чи альтернативного вибору.

Американський підхід більш далекий ніж європейський від проблем безпеки праці. Він має важливе значення для визначення поведінки людини в умовах небезпеки.

Обидва підходи в трактовці ризику страждають односторонністю: в першому не враховується момент досягнення мети, в другому — момент небезпеки. Тільки єдність цих підходів може зробити ризик особливим видом поведінки. Необхідно враховувати те, що метою будь-якої діяльності може бути не тільки факт отримання бажаних результатів, але і т. е. щоб досягання цих результатів здійснювалось без шкоди для здоров’я та життя людини.

В небезпечних ситуаціях дуже важливою якістю людини є стратегія її поведінки. Поведінка людини в цих умовах має більше значення ніж здатність людини до самозбереження, яка проявляється в умовах безпосередньої фізичної небезпеки. Ризикова поведінка вважається виправданою, коли вона направлена на досягнення суспільно значимої мети. У всіх інших випадках поняття ризику розглядається як невиправдане. Невиправданий ризик дотримується погребами ефективного плану, бажанням отримати насолоду від переживання небезпеки, бажанням задовольнити самолюбство і т. ін. Характерною рисою осіб, схильних до невиправданого ризику, є неадекватна самооцінка своїх здібностей і, як наслідок, перебільшення своїх можливостей. Підходи у визначенні ризику не розглядають цілу категорію поступків які прийнято називати героїчними. У цих поступках людина заради досягнення благородної мети навмисне жертвує своїм життям, здоров’ям. В таких випадках не можна говорити про те, що мета діяльності не досягнута тому, що реалізувався факт фізичної небезпеки. У цьому випадку подія досягнення мети повинна пов’язуватися з подією уникнення при цьому фізичної небезпеки.

2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику

безпека виробництво ризикова поведінка

Традиційно техніка безпеки базується на концепції, щоб будь-якою ціною не допустити жодної аварії чи катастрофи. Хоча така концепція гуманна, але як показує практика, вона не відповідає законам техносфери, досягти її неможливо тому, що в діючих системах нульового ризику не буває.

Говорячи про ризик, слід розділяти ризик, та такий, що пов’язаний з виробничою обстановкою «системний ризик» і ризик, пов’язаний із станом організму «особистий ризик» .

Статистика свідчіть про те, що число нещасних випадків і ступінь їх тяжкості різний для відповідних галузей промисловості та виробництв. Очевидно, що робота на одних підприємствах не безпечніша ніж на інших.

Системний ризик — це ступінь небезпеки виробничої системи, це міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Системний ризик — це властивість системи. Елементами системи є; машини, інструменти, сировина, люди і ін. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елемента системи може мати вплив і ускладнювати інші елементи.

Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина, яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, з іншої сторони її особою.

Небезпеку в цілому, як і всю ступінь ризику, неможливо повністю усунути. Ступінь ризику існуючих небезпек може бути зниженим оптимальними програмами по забезпеченню безпеки, але ніколи не зведеним до нуля.

По скільки всі види небезпеки не можуть бути повністю усунені тому виникає необхідність знижувати ступінь ризику, пов’язаний з будь-якими існуючими видами небезпек, до прийнятного рівня. Прийнятний ризик може бути визначений як реальний ризик, пов’язаний з даним видом небезпеки. Ступінь реального ризику не є таким, який би утримував обізнану людину від відповідних дій, пов’язаних з даним видом небезпеки.

Наприклад, індивідуальний ризик загибелі при їзді на автомобілі складає приблизно 1:4000 в рік, однак багато людей їздять на автомобілях. Для робітників оборонної промисловості США шанси загинути складають 1:359, але більшість працюючих розглядають цю величину як прийнятний ступінь ризику.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і перейшов до концепції прийнятного ризику. Суть цієї концепції полягає в тому, щоб суспільство погодилось з допустимим ризиком.

Прийнятний (допустимий) ризик-це компроміс між рівнем безпеки і можливостями для її досягнення. Він поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні можливості держави.

В даний час економічні можливості держави для підвищення безпеки технічних систем обмежені. Якщо з бюджету витрачати надмірні кошти на підвищення безпеки, можна нанести шкоду соціальній сфері (пенсійне, медичне, культурне забезпечення погіршиться). Тому при збільшенні витрат технічний ризик буде зменшуватись, але буде рости соціальний ризик. Мусить бути відповідний баланс між витратами на технічну і соціальну сфери. Ці обставини необхідно враховувати при виборі ризику з яким суспільство повинно погодитись.

В деяких країнах світу (Голандія і ін.) прийнятний ризик встановлений в законодавчому порядку. Максимально прийнятим рівнем індивідуального ризику загибелі переважно вважається 10-* в рік. Дуже малим зневажаючим є індивідуальний ризик загибелі 10-⁸ в рік. Максимально прийнятним ризиком для екосистем є такий ___ при якому може постраждати не більше 5% видів біогеоценозу.

Для порівняння ризику і вигоди в деяких країнах світу введена фінансова оцінка життя людини. Багато фахівців виступає проти цього на підставі того, що людське життя святе і фінансовій оцінці не підлягає. Однак з метою захисту людини виникає така необхідність, особливо якщо питання стоїть діро визначення кількості коштів для спасіння людини чи компенсацію за заподіяну шкоду. В США людське житія оцінюється від 650 тис. до 7 млн. доларів.

В нашій країні концепція прийнятного ризику не розроблена. Дехто й критикує за антигуманний підхід до проблеми безпеки. Насправді прийнятний ризик на 2−3 прядка вище фактичного. Перехід до прийнятого ризику дасть можливість підвищувати безпеку техносфери. Це дасть можливість розподіляти кошти в такому напрямку :

1. На вдосконалення технічних систем та об'єктів

2 На підготовку фахівців

3. На ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій.

В основі управління ризиком лежить методика порівняння втрачених коштів і отримання переваг від його зниження. Ризик можна визначити ретроспективно з даних аналізу про нещасні випадки, чи перспективно, шляхом врахування об'єктивних та суб'єктивних передумов, виникнення його до того, як скоїлась подія. Перспективне визначення ризику набуває особливого значення в зв’язку з модернізацією чи перебудовою виробництва.

Забезпечення бажаного ідеалу про абсолютну безпеку не реальним. Тому на кожний історичний період розвитку технічних засобів необхідно визначити оптимальне співвідношення між ризиком та реальними технічними та економічними можливостями держави в цілому.

3. Чинники ризику та причини ризикової поведінки Чинники ризику, якими супроводжується предметна діяльність, можуть бути розподілені на шість категорій: відсутність відповідних засобів діяльності, недостатня надійність технічних систем, недоліки в проектуванні, особисті чинники, неповне виконання елементів завдання, небезпечні ситуації, які не залежать від завдання.

Звідси шість відповідних засобів. Діяльність людини може порушуватись внаслідок відсутності інструментів, механізмів, матеріалів, устаткування на наявність яких вона мала право розраховувати при виконанні завдання операції які не впливають на кінцевий результат, вибирає більш легкі але і більш небезпечні пози чи рухи.

Появі прагнення зекономити сили за рахунок вибору небезпечного способу дій сприяють недоліки в організації праці, техніці та технології.

Економія часу — це прагнення збільшити продуктивність праці при виконанні завдання і особистої вигоди, щоб скоріше піти додому. В цьому випадку прагнення економити час іде не за рахунок покращення організації праці і техніки, а за рахунок збільшення темпів роботи, скорочення об'єму чи пропуски окремих операцій, які не впливають на кінцевий результат праці, але необхідні для забезпечення безпеки.

Адаптація до небезпеки чи недооцінка небезпеки і її наслідків — причина, яка виникає внаслідок здатності людини привикати до явищ, засобів праці, освоюватися з ними. Привикання призводять до того, що людина не помічає явищ, не реагує на них. В силу цього вона може привикати до небезпеки, втрачати її гостроту, хоча знати про неї і при опитуванні правильно її оцінювати. Привикнувши до небезпеки людина витрачає пильність, працює без необхідної уваги, не аналізує обстановку розслаблюється, ігнорує безпечні прийоми роботи. Коли на виробництві виникає нещасний випадок, у робітників почуття пильності відновлюється і неправильних дій стає менше, але через деякий час привикання де небезпеки повертається.

Основна причина полягає в фізичній і соціальній безнаказаності за скоєння не правильних дій в процесі діяльності зі сторони як колег по роботі так і керівництва. Ця причина формується з дитинства. З дитинства формується поняття хибної можливості уникнути небезпеки при порушеннях, наприклад, правил дорожнього руху (перехід на червоне світло світлофора), експлуатації електроприладів і т.ін.

Самоствердження в очах колег, бажання подобатися оточуючим. Проявляються ці моменти в поведінці, яку можна охарактеризувати «ходіння по лезу ножа», ризиковий діям. Люди з такою поведінкою часто зустрічаються в повсякденному житті і такий ризик часто призводить до трагедії.

Наприклад Літак ТУ-134А здійснював пасажирський рейс Грозний-Самара-Свердловськ, який підходив до кінця і літак повертався додому. Пасажири готувалися до посадки, ніщо не передбачало біди (ні справність літака, ні метеоумови). При посадці командир вирішив здійснити, акт самоствердження. Він відчув свою владу над літаком, над небом, над екіпажем, над людьми. Він домовився з другим пілотом посадити літак всліпу, як доказ вищого пілотажу, не думаючи про рокові наслідки.

Літаки цивільної авіації обладнані шторками сліпого польоту, порядок якими жорстко регламентується. Це можна робити коли замість другого пілота в кабіні знаходиться інструктор чи особа командно — льотного складу. А головне — шторку можна використовувати тільки при учбових чи тренувальних польотах. І це ще не все. Шторка повинна бути повністю відкрита трохи раніше висоти прийняття рішення і ги на посадку. І якщо до цього моменту у пілота немає візуального контакту з землею, він іде на другий круг.

Всі, як один, пункт регламенту були свідомо порушені. Командир керувався тільки амбіціями і самовпевненістю… Під уламками літака, загинуло багато пасажирів Дотримуватися групових норм трудового колективу. Це відбувається там_; де порушення правил і інструкцій з охороні праці заохочується мовчки чи вголос. Людину, яка в такому колективі буде виконувати правила безпеки почнуть звинувачувати в боягузесті і іншому, для колективу він буде 1. ю вороною.

Орієнтація на ідеали. Загальновідомо, що ідеалами можуть бути як старанні робітники, так і порушники. Якщо порушник має привабливі риси характер, (веселий, привітний і ін.) він легко завоює авторитет у початківців. При відсутності досвіду вони наслідують свій ідеал, стають також порушниками правил. Особливо це погано коли ідеал і порушник співпадають в особі майстра чи бригадира.

Самоствердження у власних очах може бути причиною свідомого ігнорування безпечних методів праці. Часто це пояснюється вродженою невпевненістю в собі чи докори і звинувачення людей, які не пов’язані з виробництвом (сім'я, сусіди, друзі і ін.).

Переоцінка власного досвіду призводить до того, що працюючий може дозволити собі порушення інструкцій з охорони праці, вважаючи, що при виникненні небезпечної ситуації його досвід дасть йому гарантію запобігти аварії чи нещасному випадку. Людина знає про небезпеку та її наслідки, але вважає, що її досвід дасть можливість вискочити з небезпечної зони або якось інакше уникнути травми та небезпеки.

Звичка. працювати з порушеннями може бути надбаною на іншій роботі чи при виконанні будь-якої діяльності поза роботою. Така _к звичка може «спрацювати» в будь-який час і стати причиною аварії.

Схильність до ризику, смак до ризику, як особиста характеристика. В психічній структурі деяких осіб є підвищена тенденція до ризикових дій. Такі люди «ставлять все на карту» щоб отримати своєрідне задоволення у вигляді ейфорії, що пов’язане з викидом підвищеної кількості адреналіну в кров. Цим пояснюється любов у деяких водіїв до перевищення швидкості.

Вивчення фактів поведінки людей в ситуаціях, пов’язаних з можливою небезпекою, показало, що біля 20% людей при потенційній загрозі проявляють активність направлену на зустріч небезпеці. При цьому вони не тільки не мають жодних переваг з і очки зору досягнення мети, але і збільшу ;от. ймовірність покарання (фізичного — шляхом отримання травми чи соціального — шляхом покарання за свою поведінку).

12. Стресові стани спонукають людину до дій, які на її думку здатні зняти цей стан чи послабити його. Більш сильна форма цього — емоційний шок, який результатом надмірної напруги. В такому стані під впливом почуттів, а не розуму люди погано володіють собою в складній обстановці, здійсняють порушення, порою дуже серйозні.

В поведінці працюючих, крім цього, можна виділити об'єктивні чинники виробничої обстановки, які створюють умови для небезпечних дій. Такими чинниками можуть бути :

відсутність з боку адміністрації належного контролю за дотриманням правил і норм охорони праці;

конструктивні недоліки засобів захисту працюючих від дії небезпечних та шкідливих виробничих чинників, які створюють можливість проникнення в небезпечну зону;

недосконала технологія виробничих процесів, що дасть можливість проводити операції з порушниками правил безпеки;

плинність кадрів, погана пропагандистська і виховна робота і т ін.; Виходячи з нього, з метою запобігання порушення правил безпеки необхідно приймати заходи організаційного і технічного характеру, що виключають можливість створення умов для виконання небезпечних дій. Трудову діяльність слід організувати так, щоб у людини не було можливості робити вибір між небезпечним і безпечним способом діяльності.

Важливе значення в формуванні моделі поведінки має соціальна і фізична безнаказанність робітника, що скоює небезпечні дії. Фізична безнаказанність обумовлюється тим, що не кожне порушення правил і норм веде до травм. Тому робітник вважає, що ймовірність отриманні і травми настільки мала, іцо нею можна знехтувати.

Принципова людина, помітивши порушення, в спокійній та доброзичливій формі зробить зауваження не принижуючи робітника.

Агресивна людина, помітивши порушення, відразу намагається його виправили. В своїх діях вона не підбирає слів, тональності, що ображає робітника і він у відповідь реагує грубістю, зберігаючи лінію своєї поведінки, яка при обставинах, що склалися може призвести до травми.

З перелічених людей дуже правильна позиція у принципової людини, її необхідно і потрібно виховувати чи тренувати.

" Тренування принциповості" за рубежем стала провідним при навчанні людей управління виробництвом. В США інструктори з безпеки праці не збільшують обсяг занять з безпеки праці, а збільшують об'єм практичних занять, які присвячені тренуванню принциповості, корінній лемці поведінки з небезпечними діями та модифікації необхідної поведінки.

Таким чином, профілактична робота стосовно попередження ризикової поведінки, порушень правил безпеки повинна включати два головних напрямки. Перший — технічні та організаційні заходи, спрямовані на вдосконалення виробничого процесу, технологічного обладнання і виключення можливості двояким чином виконувати роботу ' з дотриманням чи порушенням правил безпеки. Другий — посилення виховної, пропагандистської і учбової діяльності, направленої на формування необхідної поведінки, почуття особистої відповідальності робітників за стан охорони праці.

4. Зв’язок, індивідуальної готовності до ризику з нещасними випадками Для характеристики ступеня та рівня ризику існує таке поняття як «маргіналій впевненості» .

" Маргіналій впевненості" - це запас безпеки, «міцності», впевненості в собі, коли людина здійснює вибір в умовах небезпеки.

Наприклад, коли людина тримає в рухах гирю, тоді надлишкова сила руки порівняно з вагою гирі буде запасом, який називають «маргіналієм впевненості» .

Цей показних є чисто суб'єктивним і формується у людини на базі уяви про діючу небезпеку і протидіючі їй чинники.

В 60-х роках появився новий науковий напрямок. В цьому напрямку проглядається передумова до виникнення нещасного випадку. Він прийшов на зміну існуючому ще з часів першої світової війни, запропонованому австрійським дослідником К. Марбе, поняттю «схильності» .

Нещасні випадки, які виникають з вини людини необхідно ' розглядати не як наслідок прояви її індивідуальних якостей, а як результат її невдалої діяльності при якій ці якості реалізуються. Тому при аналізі нещасних випадків краще використовувати термін «готовність» ніж термін «схильність». Термін «готовність» не тільки з індивідуальними якостями людини, але і з ситуацією, як; склалися під час діяльності. Він відображає мотиваційний аспект людини і тому швидше сприймається як характеристика обставин ніж як індивідуальні властивості особи.

Готовність до ризику хоч і породжується ситуацією, вона базується в основному на таких індивідуальних.: потреба, актуальні мотиви, домінантність, екстраверті ;

Ці якості людини досить стійкі і раніше розцінювались як показники схильності до нещасних випадків.

Однак поняття «готовність до ризику» більш тому, що включає в себе як індивідуальні якості людини так і фактори трудової діяльності, по відношенню до них склалася така готовність.

При дослідженнях «готовності до ризику» було відмічено такі закономірності як:

3 віком готовність до ризику падає ;

У досвідчених людей вона нижча ніж у менш досвідчених ;

У жінок реалізується тільки при більш визначеному очікуванню ніж у чоловіків.

На готовність до ризику має вший характер предметної діяльності: у військових вона завжди вища, ніж у студентів і т. ін. Таким чином, готовність до ризику є показником, який включає в себе поряд з індивідуальними якостями різні ситуативні чинники, що є наслідком реальних умов Діяльності. Тому, коли висновок про готовність до ризику робити тільки на базі індивідуальних якостей людини необхідно враховувати мотивацію, яка має найбільший зв’язок з нещасними випадками.

Коли у людини висока мотивація для досягнення мети і великі надії на успіх, тоді вона уникає високого ризику.

Дослідженнями встановлено, що коли людина має переважаючу мотивацію на уникнення невдачі і високу готовність до ризику, вона частіше потрапляє, з нещасні випадки ніж та, що має високу готовність до ризику в поєднанні з високою мотивацією до успіху.

Встановлено, що людина, виконуючи роботу при якій вона боїться отримати Травму, то вже при її виконанні вона вбачає високий ризик. В такій ситуації у людини виникає висока захисна тенденція при якій вона настроює себе на уникнення нещасного випадку, а з другої сторони вона послаблює силу мотиву до виконання цієї роботи. Така диспозиція на думку психологів сприяє частішому виникненню нещасних випадків.

Таким чином, недоліки індивідуальних якостей людини, а в даному випадку високої індивідуальної готовності до ризику самі по собі ще не передбачають можливого виникнення нещасних випадків чи створення травмонебезпечних ситуацій.

5. Оцінка ступеня ризику Ризикова поведінка людини може бути не тільки тактикою вирішення питань предметної діяльності, вона може бути природним результатом розвитку процесі/діяльності.

Найбільш типовим видом діяльності є праця. На її основі розвивалися та розвиваються всі інші види предметної діяльності: учбова, ігрова, творча, військова і т. ін. Кожну з цих видів діяльності властиві відповідні особливості. Ці показники в різноманітних видах діяльності не однакові. В трудовій, військовій та учбовій діяльності найбільш суттєвим є досягнення високих результатів з найменшою втратою сил, засобів та витрат.

В ігровій діяльності на перший план виходить саме її процес. Тут не спрощуються, а навпаки ускладнюються умови діяльності. Наприклад, мотогонки влаштовують не на звичайній дорозі, а по льодовій або на гаровій дорожці. Це робиться для того, щоб процес гри був більш емоційним та привабливим, а її результати мали більшу цінність.

В творчій діяльності також найбільш важливим, суттєвим є процес так звані «муки творчості» породжують високий емоційний накал. Тому процес, а не результат є головним в цьому виді діяльності.

Отож, предметна діяльність може реалізовуватись як складна система взаємодії людини із засобами праці та об'єктами середовища.

В будь-якій предметній діяльності мають місце «суттєві» і «несуттєві» показники. «Суттєві» показники це ті, які обумовлюю!" виконання основного завдання. «Несуттєві» — це ті, які не мають вирішального значення для процесу діяльності.

Наприклад, в роботі токаря «суттєвим» є завдання, згідно з технічними умовами яке обов’язково необхідно виконати (форма, розмір, матеріал і т.ін.). А «несуттєвим» будуть характеристики які не задаються, а вибираються самим робітником (різець, швидкість робочих рухів, поза).

З надбанням досвіду, високої професійної майстерності у людини появляються нові емоції та потреба у самовираженні та самоствердженні своїх надлишкових можливостей.

Людина високої майстерності, знаючи про свої надлишкові можливості в процесі діяльності піде по шляху навмисного ускладнення завдання, шоб самій впевнитися у своїх можливостях, іншим довести про свої здібності, зробити йото більш інтересним та цікавим.

Людина, йдучи таким шляхом, буде постійно ускладнювати свою діяльність, щоб шляхом тренування і мобілізації своїх можливостей успішно її вирішувати, отримуючи при цьому відчуття задоволеності. Однак такий шлях з часом стає для людини звичайною справою і вона перестає отримувати таке задоволення, яке отримувала раніше. Тому вибравши такий шлях підтримки інтересу до праці людина повинна весь час ускладнювати його, вносити ще більше небезпеки, йти на ростучий ризик для більшого самоствердження.

Такий шлях в предметній діяльності вважається ігровим, він вимагає постійного ризику («лоскотання нервів») і рано чи пізно призводить до нещасного випадку.

Іншим шляхом розвитку предметної діяльності є творчий шлях. Він більш складний тому вимагає від людини вольових якостей, довгої наполегливої та напруженої праці. В молоді роки коли людина освоює професію їй порою не вистачає наполегливості тому вона обирає не творчі а більш простий шлях розвитку предметної діяльності за рахунок гри, хоча цей шлях не можна вважати розумним.

Розбираючи в закономірності розвитку предметної діяльності в процесі навчання необхідно застерегти молодих людей від ігрового шляху переходу до ризикової поведінки. Необхідно довести їм, що шлях підтримки інтересу до праці за рахунок ігрових елементів і небезпеки, порівняно з шляхом внесення в процес діяльності елементів творчості є явно менші) доцільним. Якщо вчасно не звернути на це увагу, то підтримка інтересу до праці за рахунок елементів гри може призвести до краху всю подальшу діяльність.

Питання про створення інтересу до праці є центральною проблемою трудової ПСИХОЛОГІЇ.

Створенням інтересу до праці можна досягти за рахунок використання людського чинника, за допомогою активізації цього процесу, а також шляхом надання людині більшої самостійності для прояву ініціативи. Людині потрібен простір для самовираження та самоствердження. Таке прагнення особливо характерне для творчих особистостей.

З.Фрейд відмітив, що «геній — речі несумісні». Чарлі Чаплі ну було тісно в рамках актора і він став режисером, потім і ці рамки стали йому тісними — він став драматургом. Йоган Штраус — молодший пройшов шлях від виконавця до диригента, від диригента до композитора.

Звичайна предметна діяльність не може за довільними потреби людини тому в неї виникає бажання до більш приваблюючої роботи, де можуть бути елементи творчості чи гри, які викликають інтерес до праці. Тому робота з інтересом до діяльності буде значно переважати звичайну малоінтересну трудову діяльність.