Характерні ознаки цивільно-правового договору

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ОБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

1.1 Правовий режим об'єктів цивільних прав

1.2 Правова політика

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТІВ РЕЧОВИХ ТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

2.1 Майно та підприємство як об'єкти цивільних прав

2.2 Речі як об'єкти цивільних прав, їх види

2.3 Майнові права як об'єкти цивільних прав

2.4 Дії як об'єкти цивільних прав

ВИСНОВКИ ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ ВСТУП

Одне з центральних місць у системі цивільного права посідає інститут об'єктів цивільних правовідносин.Юридичні та фізичні особи укладають правочини, чим і вступають у цивільні правовідносини з метою задоволення своїх потреб. Якщо виходити зі змісту поняття «потреби», то можна зазначити, що цивільні правовідносини виникають з необхідності придбання, перевезення речей, надання певних послуг, захисту честі та гідності, публікації творів тощо. З цього випливає, що об'єктом таких правовідносин є те, на що спрямоване суб'єктивне право та суб'єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичної чи юридичної особи.

Теоретичною основою дослідження є праці видатних вчених-правників України та інших країн, присвячені проблемам цивільного права. З числа вчених, що займалися дослідженнями в цій сфері, зокрема вивченням питання об'єктів цивільних прав, можна виділити В.І. Борисову, В.І. Вишневського, В.І. Гостюка, О. Городова, О. С. Йоффе, В. А. Лапача, Н.С. Кузнєцову, С. М. Ландкофа, Ю. М. Мороза, Д.В. Мурзіна, І.Р. Назарчука, Є.О. Суханова, Є.О. Харитонова, І.В. Спасибо-Фатєєву, П. П. Цитовича, Я. М. Шевченко, В. Л. Яроцького та ін.

Положення прийнятого 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України визначили основні напрямки подальших досліджень особливостей регламентації особистих немайнових і майнових відносин. У сучасних умовах особливого значення набуває розгляд специфіки правового регулювання цих відносин, визначених як положеннями Цивільного кодексу України, так і інших актів цивільного законодавства України. У зв’язку з цим, актуальною є проблема розгляду особливостей окремих видів об'єктів цивільних прав. Необхідність визначення специфіки правової природи об'єктів цивільних прав, дослідження механізмів їхнього регулювання і обґрунтування на цій підставі шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають стосовно них, обумовлює актуальність теми дослідження.

Поняття об'єкта є досить дискусійним у науці цивільного права. Науковий інтерес до цього питання існує і сьогодні. Це зумовлено необхідністю здійснювати позитивний вплив на певні об'єкти саме за умови проінформованості щодо того, на що саме здійснюється вплив. Тобто, для належного правового регулювання слід чітко знати, що саме є об'єктом регулювання і які його характерні ознаки. Зміст категорії об'єкт цивільних прав полягає у встановленні для нього певного цивільно-правового режиму, тобто можливості чи неможливості здійснення з ним певних дій, що тягне за собою цивільно-правовий результат.

Дослідження присвяченехарактеристиці об'єктів цивільних прав, а також сучасним аспектам цього поняття. У роботі розкривається поняття об'єктів цивільних прав, призводиться докладний опис окремих їх видів, заснований на вивченні як нормативно-правового матеріалу, так і матеріалів судової практики. У дослідженніпорушені найбільш гострі теоретичні проблеми, пов’язані з об'єктами цивільних прав. Нормативну базу дослідження складають положення Цивільного кодексу України, актів цивільного законодавства України та інших джерел, які розкривають зміст об'єктів цивільних прав та їх правовий режим.

Мета дослідження полягає у комплексному дослідженні правового режиму кожного з об'єктів цивільних прав, тобто, визначення поняття об'єктів цивільних прав, зміст і особливості кожного виду об'єкта.

Задачі дослідження:

1) проведення аналізу характерних ознак об'єктів цивільних прав;

2) розгляд особливостей окремих видів об'єктів цивільних прав.

Об'єктом курсової роботи є характеристика.

Предметомдослідження є законодавство та інші нормативно-правові акти, які визначаютьознакиоб'єктів цивільних прав, за якими здійснюється характеристика.

Методологічним підґрунтям курсового дослідження є метод пізнання, діалектичний метод і системно-структурний аналіз матеріалу, порівняльно-правовий метод, формально-юридичний тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження містять положення, які є придатними для використання у викладанні окремої теми «Об'єкти цивільних прав» у межах навчального курсу «Цивільне право України».

1. ПОНЯТТЯ ОБ'ЄКТІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

1.1 Правовий режим об'єктів цивільних прав Об'єктами цивільних прав, правове регулювання яких здійснюється у Розділі ІІІ Книги Першої ЦК «Об'єкти цивільних прав», є всі об'єктивні матеріальні та нематеріальні блага, у тому числі результати виконання роботи, результати надання послуги, щодо яких законодавством встановлений певний правовий режим.

Правовий режим об'єктів цивільного права — це встановлений законодавством певний порядок набуття, користування та межі розпорядження майном, що включає в себе визначення структури цього майна, порядок його придбання (формування), використання, вибуття, порядок звернення на нього стягнення кредиторів, реалізація інших правомочностей щодо майна.

В. Сенчіщев розуміє під правовим режимом сукупність усіх правових приписів, що містяться в імперативних і диспозитивних нормах, і заснованих на них суб'єктивно-правових домагань, які існують з точки зору права й у відповідних випадках визначають права, обов’язки, дозволи, заборони та приписи абсолютно всіх осіб з приводу того предмета (явища) щодо якого вони встановлені [8, с. 140]. До складу правового режиму також входить так званий правовий статуснезмінна частина, яка складається з імперативних норм щодо певного явища [8, с. 144].

При характеристиці об'єктів цивільних прав, основним завданням перед дослідником повинно бути відображення особливостей виникнення, зміни та припинення юридичних прав. Віднесення речі до певної категорії вказує на її правовий стан. Разом із тим між матерією та її правовим виразом вбачається і первинний, так званий зворотний зв’язок. Предмет дійсності (точніше його матеріальні, економічні й інші властивості) зумовлює його характеристику як об'єкта цивільних прав 10 с. 231.

Об'єктами цивільних прав визнаються матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб'єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання.

Сучасна доктрина цивільного права визнає множинність об'єктів цивільних прав і заперечує можливість існуваннябезоб'єктних цивільних правовідносин. Множинність об'єктів цивільних прав концептуально визначена положеннями Розділу ІІІ ЦК і означає різноманітність їх видів, обумовлену різномаїттям правових інтересів суб'єктів цивільного права, тому існування у цивільномуобороті безоб'єктних правовідносин неможливе.

Стаття 178 ЦК України визначає оборотоздатність об'єктів цивільних прав. Відповідно до ч. 1 вказаної статті оборотоздатністю визнається властивість об'єктів цивільних прав вільно відчужуватися або переходитивід однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав можебути вільною й обмеженою.

У цивільному законодавстві України проголошується презумпція вільної оборотоздатності, тобото вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, об'єктів цивільних прав, за винятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обороту або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи [2 ЦК].

Законодавець зазначає в ч. 2 ст. 178 ЦК України правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обороту, мають бути прямо встановлені у законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежені в обороті).

У вищезазначеній статті закріплений поділ об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності на три види:

1) об'єкти, які вільно обертаються;

2) об'єкти, які обмежені в обороті;

3) об'єкти, які вилучені з обороту.

Вільно оборотоздатні об'єкти можуть безобмежень (звісно, з урахуванням меж здійснення суб'єктивних цивільних прав стосовно них, визначених положеннями ст. 13 ЦК) переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва (переходумайна, майнових прав та обов’язків), спадкування (спадкового правонаступництва) або з інших підстав.

А тепер буде предоставлена характеристика злачинності в Україні.

Примітка. Зверніть увагу що злочинність в Укоаїні весь час змінюється, а в остнні роки пішла у гору.

Оборотоздатність об'єктів, обмежених у цивільному обороті, визначається особливостями встановленого для них правового режиму. Так, відповідні обмеження маєправовий режим газової та мисливської зброї, вибухових, радіоактивних, наркотичних та психотропних речовин, сильнодіючих отрут тощо.

Певні обмеження оборотоздатності встановлені законодавством для таких об'єктів цивільного права, як земля, іноземна валюта, валютніцінності, тощо. Частина 2 ст. 178 ЦК встановлює, що види об'єктівцивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких в обороті допускається за спеціальнимдозволом (обмежено оборотоздатні об'єкти), визначається у порядку, встановленому законом. До об'єктів, які обмежені в обороті, зокрема, належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу чи ліцензії, наприклад для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.Обмежену оборотоздатність має також інформація. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 200 ЦК України порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Наприклад, обмеженаможливість (а найчастіше неможливість) використання у цивільномуобороті (шляхом оприлюднення у засобах масової інформації) можевстановлюватися щодо інформації, яка становить державну або воєннутаємницю. Відповідні межі використання має комерційна таємниця, можливість встановлення та здійснення прав інтелектуальної власності наяку визначається положеннями глави 46 ЦК. Відповідно до п. 2ч. 1 ст. 506 ЦК одним із різновидів майнових прав інтелектуальноївласності на комерційну таємницю є виключне право дозволяти її використання. Межі та характер такого використання визначаютьсявласником інформації, яка становить комерційну таємницю.

Деякі об'єкти цивільних прав (закрема речі) визнаються вилученими із цивільного обороту, тобто можуть належати на праві власностілише визначеним законодавством учасникам цивільних відносин. Якприклад слід навести положення ст. 13 Конституції України, яка згіднозі ст. 4 ЦК становить основу цивільного законодавства України. Відповідно до вказаного положення земля (за винятком земельних ділянок, які можуть перебувати у власності фізичних та юридичних осіб), їїнадра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктамиправа власності Українського народу. Вказані та інші об'єкти як вилучені з цивільного обороту не підлягають вільній передачі від однієїособи до іншої на підставі цивільно-правових правочинів або з іншихпідстав. Вилученими із цивільного обороту можуть визнаватися й інші

об'єкти цивільних прав. До них належать зброя (окрім спортивної тамисливської), бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини та інші подібні різновиди речей, право власностіна які може належати лише державі Україна. Їх вилучення із цивільного обороту визначається необхідністю забезпечення державної тасуспільної безпеки. Взагалі необоротоздатними є об'єкти, які за своєюправовою природою не підлягають відчуженню. Це, наприклад, нематеріальні блага, які є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (ч. 1 ст. 178 ЦК). Стосовно фізичної особи це, зокрема, визначеніположеннями Розділу 2 Конституції та Книги 2 ЦК право на життя, охорону здоров’я, медичну допомогу, свободу, сім'ю, ім'я, його змінута використання, особисту недоторканність, індивідуальність, особисте життя та його таємницю тощо.

Наприклад, відповідно до ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обороту. Вилучені з вільного цивільного обороту також і об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду, визначені законами України [3;4].

Необоротоздатними є також визначені положеннями ст. 94 ЦК особисті немайнові права юридичноїособи. Це, зокрема, право на недоторканність ділової репутації, натаємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайновіправа, які можуть належати юридичній особі. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦКвиди об'єктів цивільних прав, перебування яких в обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямовстановлені в законі.

Отже, об'єктом цивільних прав є все те, з приводу чого суб'єкти вступають у правовідносини. Основне функціональне призначення об'єктівцивільних прав полягає у задоволенні відповідних (побутових, комерційних, державних, суспільних тощо) інтересів та визначених нимисуб'єктивних прав учасників цивільних відносин. Різноманітність цихінтересів обумовлює існування значної кількості об'єктів цивільнихправ. Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав визнаються: речі, гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, іншіматеріальні та нематеріальні блага.

1.2 Правова політика Взаємодія норми права та суспільних відносин здійснюється безпосередньо через поведінку людей-учасників суспільних відносин, їх свідомість і волю, оскільки право може впливати тільки на неї. Тому «предметом правового регулювання є вольові відносини» їх учасників, що складають «правовідносини — урегульоване правом вольове відношення».

Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) вказує на об'єкт цивільних прав і нічого щодо об'єкта цивільних правовідносин. Основний юридичний зміст правовідносин складають суб'єктивні права та юридичні обовґязки. Як правильно зазначає В. А. Бєлов, об'єкт суб'єктивного права може лише входити як складова об'єкта правовідносин, а останній безпосередньо повинен бути дещо більшим, ніж об'єкт суб'єктивного права. Тому об'єкт суб'єктивного права одночасно становить і об'єкт юридичного обовґязку, що є у своїй єдності нічим іншим, як об'єктом правовідносин.

Всі обґєкти цивільних прав, визначені законодавством можна розділити на дві відносно самостійні групи: матеріальні блага та нематеріальні блага.

До матеріальних благ належать речі, майно, результати робіт. Під речами слід розуміти матеріальні обґєкти зовнішнього світу, які створені природою, а також об'єкти, безпосередньо створені в результаті людської діяльності. Особливим видом об'єкта цивільних прав виступає майно, яким у ст. 190 ЦК України вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовґязки. Як бачимо, ЦК України не дає дефініцію майна, а лише вказує на його види.

Питання щодо визначення категорії «майно» є дуже актуальним і залишається невизначеним. Специфічними ознаками «майна», говорить М. М. Агарков, «є його здатність бути предметом грошової оцінки, здатність виступати товаром, обґєктом ринкового обігу». Загалом під майном розуміють сукупність речей, майнових прав та обов’язків, що характеризують майнове положення їх носія.

До нематеріальних обґєктів цивільних прав належать: послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація та особисті немайнові права.

Визначення поняття послуги в теорії цивільного права є дискусійним. Одні вказують на те, що обґєктом послуги є певні дії зобов’язаної особи, інші — певне нематеріальне благо, яке створюється в результаті дій зобов’язаної особи. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. З визначення бачимо, що послуга «не має предметної (речової) форми, оскільки є невіддільною від діяльності її суб'єкта і споживається у процесі цієї діяльності». Послуга розглядається за межами поведінки (дій) особи і є тим, що створюється в процесі таких дій. Особливістю послуги є те, що час її надання та отримання збігаються, існують синхронно. Неможливо отримати послугу раніше або пізніше в часі з її наданням. Уповноважену особу (замовника) цікавить переважно результат дій зобов’язаної особи, а не її поведінка (наприклад правовідносини, які виникають з надання юридичної консультації). Клієнта не цікавить поведінка зобов’язаної особи (виключно з юридичної точки зору, а не з моральної), для нього головне той результат (нематеріальне благо) у вигляді певної інформації, який він отримає в процесі надання такої послуги. Як зазначає М. І. Брагінський, з позиції послугодавця відповідні дії являють собою «роботу», а для послугоотримувача — «послугу».

Особисті немайнові права (див. п. 1.2) належать кожній фізичній особі від її народження, а також у силу закону. Стаття 201 ЦК України встановлює їх перелік, який не є вичерпним. Головними особливостями особистих немайнових прав є: по-перше, вони мають нематеріальний характер та, на відміну від всіх інших матеріальних і нематеріальних об'єктів, позбавлені економічного змісту і не можуть набувати економічну форму товару; по-друге, вони тісно повґязані з фізичною особою носія, що означає неможливість їх відчуження на будь-яких підставах. Особисті немайнові права виступають лише як об'єкти правового захисту.

цивільний право майновий оборотоздатність Таблиця 1.2. Основні статті немайнового права

Для того щоб визнати певне благо як об'єкт цивільних прав, слід охарактеризувати його ознаки. Однією з найважливіших ознак, що дає можливість як матеріальні, так і нематеріальні блага визнавати обґєктами, є їх здатність задовольняти ті чи інші потреби людей — виступати для них певними предметними цінностями. Як зазначає Ю. К. Толстой, блага, які не мають корисних властивостей або корисні властивості яких ще не відкриті, а також предмети, які недоступні людині на даному етапі розвитку людської цивілізації, об'єктами цивільно-правових відносин не виступають.

Для всіх об'єктів цивільних прав, за винятком особистих немайнових благ, що складають особливу групу об'єктів, характерною ознакою також є можливість їх грошової оцінки, тобто мати економічну форму товару та оборотоздатність. Наявність вказаних ознак обґєктів цивільних прав дає можливість їм виступати об'єктом цивільно-правового договору.

Об'єкт цивільних прав як певна предметна цінність — благо як товар може характеризуватися тільки за наявності двох ознак — вартості та споживчої вартості. Як зазначав О. В. Мартишин, «будь-який товар, будь-яка послуга являє собою „предметну цінність“, якщо вимірюється в грошовому вираженні (вартості) та в його корисних якостях (споживчій вартості)».

«Всі ті відносини, що нерозривно пов’язані з людською особистістю,. невід'ємні від неї, як, наприклад, честь та гідність людини, не є майновими відносинами. Всілякого роду інші відносини неминуче так чи інакше належать до майна, тобто тих чи інших зовнішніх для людини предметів, які є засобом для досягнення мети».

Таким чином, проведений аналіз об'єкта цивільних правовідносин (прав) та цивільно-правового договору дає всі підстави вважати, що об'єкт договору є вужчим. Під об'єктом цивільно-правового договору, що опосередковує правовий процес переміщення матеріальних та нематеріальних благ (об'єктів цивільних прав) між суб'єктами цивільних правовідносин можна визначити певне матеріальне або нематеріальне благо, за наявності таких ознак об'єкта цивільних прав, як оборотоздатність (вільні або обмежені в обороті) та можливість їх грошової оцінки, тобто наявність економічної форми товару.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ'ЄКТІВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

2.1 Майно та підприємство як об'єкти цивільних прав Майноце благо, що належить конкретній особі, має вартість, ціну, попит, та складається з сукупності наявних речей, збільшується на вартість майнових прав — прав вимог до третіх осіб, та зменшується на вартість майнових зобов’язань — боргів перед третіми особами.

Про майно йдеться у нормах, що визначають об'єкти права власності, спадкову масу, предмет договорів дарування, майнового найму тощо. До складу майна не включаються нематеріальні об'єкти цивільних прав, за винятком майнових прав вимоги. У такому ж значенні термін «майно» вживається також у нормах, спрямованих на захист майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим.

Нерухомість належить до категорії об'єктів цивільних прав. Саме необхідність правового регулювання відносинз приводу обороту об'єктів нерухомості формує правову категорію нерухомості з її особливим правовим режимом. Отже, нерухоме майно є об'єктом цивільно-правових відносин, специфіка змісту яких зумовлена якостями нерухомості. Правова категорія нерухомості, як і будь-яка інша правова категорія об'єкта цивільних прав, скидається з двох складових: специфічні природні властивості об'єкта; необхідність правового регулювання відносин з приводу даного об'єкта. Подальше дослідження категорії «нерухомість» буде таким чином ґрунтуватися на виявленні об'єктивних якостей цього майна й їх юридичного значення.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Деякі вчені до нерухомості відносять і такі, як повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, права на які в силу їх значної вартості підлягають державній реєстрації з огляду саме на режим їх обороту [11, с. 111]. Однак ці речі не є за своїми властивостями, власне, нерухомістю, оскільки відсутній їх тісний зв’язок із землею. Саме тому законодавець у ЦК України окремо визначає такі об'єкти й інші речі, на які законом може бути поширений режим нерухомої речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Виходячи з визначень нерухомого майна, що містяться в національному законодавстві, можна виділити такі матеріальні (фактичні) ознаки нерухомого майна:

§ нерухоме майно — це річ, предмет матеріального світу, який призначений задовольняти потреби людей і може бути об'єктом їх фактичного володіння. Інші види майна, у тому числі майнові та немайнові права, нерухомими не можуть бути ні за своєю природою, ні в силу закону;

§ класичне нерухоме майно нерозривно пов’язане з землею;

§ переміщення об'єкта нерухомого майна без шкоди для його призначення неможливе.

Перш за все, із наведених законодавчих визначень вбачається, що поняття «нерухомість» включає в себе певну групу речей. Нерухоме майно — це речі, тобто предмети матеріального світу, здатні до задоволення потреб і можуть знаходитись у володінні особи.

Нерухомість є поняттям юридичним, а не фактичним, фізичним (не буде вважатися нерухомістю нікому не потрібна скеля), нерухомістю вважаються тільки об'єкти цивільних прав як певні блага. Правочини з нерухомістю підлягають нотаріальному засвідченню та державній реєстрації. Об'єкти незавершеного будівництва будуть вважатися нерухомістю тільки після певного оформлення. Незавершене будівництво є специфічним об'єктом, який може існувати як окремий об'єкт нетривалий час, бо повинен бути перетворений на іншу річ.

Підприємством вважається єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 191 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачене законом або договором.

Незалежно від того, чи є у складі підприємства традиційне нерухомемайно (земельні ділянки, будівлі, споруди, тощо), як єдиний майновий комплекс воно визнається нерухомістю (ч. 3 ст. 191 ЦК). Поширення режиму нерухомості на підприємство як єдиний майновий компекс обумовлене його значущістю в цивільному обороті, значною вартістю та необхідністю державної реєстрації правочинів щодо нього. Визнання підприємства як єдиного майнового комплексу нерухомим майном не означає, що режим нерухомості поширюється і на рухоме за своїми властивостями майно, а також на зобов’язальні, особисті немайнові тавиключні права, які можуть входити до його складу. Режим нерухомості поширюється тільки на підприємство в цілому як цілісний майновий комплекс, а не на окремі види майна, яке входить до його складу. З моменту відчуження рухомих речей у результаті здійснення підприємством господарської діяльності чи з інших визначених законодавством підстав, на них не поширюється режим підприємства як єдиного майнового комплексу. На нерухоме майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, поширюється загальний правовий режим, встановлений законодавством для нерухомості [c. 225].

Підприємство як єдиний майновий комплекс (тобто сукупність майна, майнових та немайнових прав) є особливим об'єктом цивільних прав. Його особливості полягають у такому. Як єдиний майновий комплекс підприємство містить у своєму складі певну сукупність об'єктів цивільного права. Кількість та склад цих об'єктів визначаються статутними цілями діяльності комерційної юридичної особи, відокремлене майно якої він складає.Підприємство як єдиний майновий комплекс має складну динамічну майнову структуру, яка постійно змінюється в результаті здійснення підприємницької діяльності за вартістю, а також у якісних та кількісних показниках. Майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, пов’язане єдиним господарським призначенням, яке визначається напрямом його підприємницької діяльності, визначеним засновницькими документами. Підприємство як єдиний майновий комплекс у цілому визнаєтьсяматеріальним об'єктом цивільних прав, до складу якого відповідно до закону (ч. 2 ст. 191 ЦК України) можуть входити нематеріальні за своєю правовою природою блага — особисті немайнові та виключні права. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов’язаних із встановленням, зміною та припиненням речових прав.

2.2 Речі як об'єкти цивільних прав, їх види Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Речі є об'єктами речового права.

Зміст поняття речі дозволяє виділити її ознаки. По-перше, це матеріал — субстрат. Є. Суханов розкриває матеріальність через здатність фізично доторкнутися до речі [7, с. 300]. По-друге, річ є предметом. Це означає, що протягом певного тривалого проміжку часу річ здатна мати свої просторові рамки та стійку структуру. За цією ознакою з числа речей виключаються рідини, гази, що знаходяться в незамкнутому просторі, й енергія, яка сама собою не має просторових форм. Що стосується нерухомості, то просторова обмеженість полягає в тому, що до нерухомого майна належить не земля, надра чи водні ресурси в цілому, а земельні ділянки, ділянки надр і відокремлені водні об'єкти. З урахуванням цього положення під лісами слід також розуміти ділянки лісу. Слід зазначити, що лісові насадження визнаються нерухомістю доти, доки існує зв’язок із землею. У випадку відокремлення від неї, вони вважаються рухомими речами [14, с. 192]. По-третє, стосовно юридичного поняття «річ» об'єкт повинен бути пристосованим до панування над ним людиною. Об'єкти матеріального світу, наприклад космічні тіла, володіння якими поки що неможливе, не можуть як такі бути предметом панування (відношення статики), отже, і предметом обороту (відношення динаміки), а тому не мають потреби в правовому регулюванні. І, нарешті, об'єкт повинен мати властивості, що задовольняють будьякі людські потреби.

А. Сергєєв зазначає, що найважливішою ознакою речей, завдяки якій вони і стають об'єктами цивільних прав, є їх здатність задовольняти ті чи інші потреби людини. Предмети, які не володіють корисними властивостями або корисні властивості яких ще не відкриті, а також предмети, недоступні на даному етапі розвитку людської цивілізації (наприклад, космічні тіла), об'єктами цивільних правовідносин не виступають [3, с. 375].

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що у законодавстві України відсутні єдині підходи до розуміння поняття «нерухоме майно», що пояснюється складністю та практичною неможливістю визначення всього масиву нерухомого майна, а також відсутністю єдиної наукової концепції з цього питання.

У залежності від можливості переміщення речей вони поділяються на:

1. рухомі речі - це речі, які можна вільно переміщувати у просторі;

2. нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість), які поділяються на:

Ш нерухомість за природою — до них належать земельні ділянки, ліси, корисні копалини у природному стані, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, будівлі, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення;

Ш нерухомість в силу закону це такі об'єкти та інші речі, на які законом за формально-юридичним критерієм може бути поширений режим нерухомої речі: повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти;

3. Змішані, які дуже дуже гарні речі.

У залежності від здатності речей зберігати при подрібненнісвою сутність вони поділяються на:

· подільні - це речі, які можна поділити без втрати її цільового призначення;

· неподільні - це речі, які не можна поділити без значної втрати, непомірної шкоди для її цільового призначення. При розділі, зокрема, спільної власності, подільні речі діляться в натурі, а неподільні поділяються іншим чином: одному із співвласників надається річ, інші отримують грошову чи майнову компенсацію своєї частки.

У залежності від можливості індивідуалізації речей вони поділяються на:

1) речі, визначені індивідуальними ознаками, якщо вони наділені тільки їм властивими ознаками, що відрізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх, є незамінними. У разі втрати, загибелі або пошкодження такої речі неможливою є вимога про її повернення в натурі, можливим є лише відшкодування завданої шкоди.

2) речі, визначені родовими ознаками, якщо вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою, є замінними. При поставці товару (речей, визначених родовими ознаками) неналежної якості покупець має право вимагати поставки нової партії товару в натурі.

У залежності від економічного зв’язку між головною та другорядною річчю існуютьпродукція, плоди та доходи. Продукцією, плодами та доходами є всі ті корисні властивості, надбання, що виробляються, добуваються з речі або приноситься річчю (наприклад, приплід від худоби, урожай від насаджень, проценти від банківських вкладів, доходи від виробництва тощо). Таким чином визначається правовий режим продукції, плодів і доходів, які належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо річ передана в оренду, то продукція, плоди та доходи, що вилучаються з орендованої речі, будуть належать орендарю.

Тварини як об'єкт цивільних прав. Тварини, що перебувають у стані природної волі, сільськогосподарські, свійські та інші тварини, є особливим об'єктом цивільного права, оскільки на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правовий режим цього об'єкта встановлюється також ЗУ «Про тваринний світ» від 3.03.1993 р.

2.3 Майнові права як об'єкти цивільних прав Майнове право як об'єкт цивільних прав — це суб'єктивне право вимоги особи-кредитора до конкретної особи-боржника, який має певні зобов’язання перед цією особою. Майнове право визнається окремим об'єктом цивільних прав тому, що це майнове право може відчужуватися, переходити від одного суб'єкта до іншого так само, як й річ. Але майнові права як об'єкт цивільних прав слід відмежовувати від речі як об'єкта. Предметом договору не може бути одночасно річ та майнові права на неї. Об'єктами цивільних прав можуть бути права вимоги відповідної суми за певних умов як одна із складових частин майна в широкому значенні слова (вклади особи у майно господарських товариств, зокрема товариств з обмеженою, додатковою або повною відповідальністю, кооперативів, кредитних спілок тощо, права користування (землею, приміщенням тощо), що також можуть бути внеском у статутний фонд вказаних організацій).

Підставою виникнення майнового права у певної особи є факт виконання нею зобов’язання у договорі, якщо інша сторона у договорі ще не виконала своє зобов’язання. Наприклад, особа, що здала товар на збереження на склад, має право вимоги (майнове право) до складу про повернення їй товару. Особа, яка має таке право, може безпосередньо сама здійснити це право — вимагати повернення товару, або може це право уступити іншим особам (уступка права вимоги).

Майнові права як об'єкти цивільних прав можуть бути:

— складовою частиною майна. У ч.2 ст. 190 ЦК майнові права, що входять у склад майна, визначаються речовими правами, є неспоживною річчю. Майновим правом буде право на частку в спільній частковій власності;

— складовою частиною права інтелектуальної власності;предметом договору може бути відступлення виключних майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності;

— складовою частиною корпоративних прав (право на частку у статутному капіталі);

— самостійним об'єктом цивільних прав. Це зобов’язальні права, як-от право вимоги за біржовим договором, за договором складського зберігання, факторингом тощо.

Майнові права розглядаються як суб'єктивні цивільні права, встановлені щодо майнових соціальних благ. Професор І. В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що вони виражають стан майнової відокремленості та самостійності особи.

«Суб'єктивні майнові права» окреслюють межі певної «маси» благ і закріплюють її за певним суб'єктом. У цьому сенсі майнове право насамперед є суб'єктивним цивільним правом і, відповідно, -мірою можливої поведінки уповноваженої особи в межах майнових правовідносин.

В українській правовій системі не має нормативно закріпленого поняття майнових прав, окрім ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р.: майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, утому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Май нові права, що пов’язані з особою можна називати «персональними» майновими правами. Серед таких можна виділити дві групи: по-перше, індивідуалізовані, — які належать виключно конкретній особі (право наутримання, право на відшкодування шкоди, завданої здоров’ю); по-друге, статусні, які належатимуть кожному суб'єктові, який посяде відповідне місце у правовідношенні (переважне право купівлі або придбання частки, оренди).

Специфіка майнових прав полягає втому, що вони, на відміну від немайнових, є предметами правочинів;майнові права є оборотоздатними, а немайнові, — навпаки.

Майнові права мають особливості, які впливають на можливість віднесення їх до числа об'єктів цивільних прав. Майнове право — це право, що, як правило, не має особистого характеру, отже, визначальною рисою є можливість його відчуження, переходу права до іншої особи. Тобто, відчужуваність майнових прав є основною ознакою, яка характеризує майнові права як об'єкти цивільних прав.

Також ознаками майнових прав є:

§ оборотоздатність;

§ відсутність нерозривного зв’язку із суб'єктами цивільних правовідносин, що надає можливості переходу на правових підставах від одного суб'єкта до іншого;

§ можливість грошової оцінки, грошового виразу майнових прав;

§ належність до об'єктів відносних правовідносин, так як майнове право виступає деяким благом, що має цінність для зацікавленого суб'єкта, із яким пов’язується поведінка особи.

Отже, майнові права як об'єкти цивільних прав це права суб'єктів цивільних правовідносин, які відокремлені від суб'єктів таких правовідносин, є обороноздатними, мають грошове вираження, набуваються суб'єктами на підставі правочинів чи інших юридичних фактів. 240

2.4 Дії як об'єкти цивільних прав Об'єктами цивільних прав є також дії учасників цивільних відносин. Ними визнаються тільки правомірні дії, тому що правопорушення (наприклад, заподіяння шкоди) лежить за межами правомірної поведінки і є підставою для виникнення права потерпілого на захист абосамозахист. Разом з тим не є об'єктами цивільних прав правомірні діїсуто юридичного характеру, які визнаються правочинами.

Дії, які є об'єктами цивільних прав, поділяються на дві групи. Першу з них складають дії, внаслідок яких створюється нова річ абовідновлюються чи поліпшуються властивості існуючих речей. Об'єктомцивільних прав у цьому разі є результати робіт. Наприклад, за договором підряду підрядник може бути зобов’язаний виготовити назамовлення столярні вироби, меблі, ювелірні прикраси, пошити одяг, взуття або відремонтувати будинок, телевізор, годинник та ін.

В одних випадках управомочену особу цікавить тільки результат дій зобов’язаноїособи і не цікавить особа виконавця. Так, за договором підряду накапітальне будівництво окремі види робіт можуть бути виконані субпідрядниками. У других випадках управомочену особу цікавить виконанняроботи особисто зобов’язаною особою, наприклад, пошиття сукні певним модельєром персонально, виготовлення скульптури відомим скульптором тощо. У всіх наведених прикладах замовника цікавить не робота взагалі, а її кінцевий результат. Це дозволяє відрізняти результатиробіт як об'єкти цивільних прав і відносини, пов’язані з виконанням робіт у трудовому праві. Якщо у трудовому праві предметом регулювання є сама трудова діяльність, то у цивільному праві виконавець робіт саморганізує свою працю і відповідає, як правило, тільки за її кінцевийрезультат. Тому, якщо досягнення кінцевого результату стало неможливим або результат роботи (наприклад, предмет договору підряду) загинув, виконавець, навіть у випадку відсутності його вини у цьому, не маєправа вимагати винагороди за виконану роботу (ст. 855 ЦК України).

Таким чином, результат роботи для визнання його об'єктом цивільних прав має бути матеріалізований у створених, відремонтованих, поліпшених, відреставрованих тощо речах. Результат роботи у цихвипадках повинен відокремлюватися від самої дії суб'єкта з його створення та бути здатним до передачі його уповноваженій особі (замовнику та ін.). Ця ознака дозволяє відрізняти результати робіт від другого різновиду дій як об'єктів цивільних прав — послуг.

Другу групу дій, які є об'єктами цивільних прав, складають послуги. Послугами у цивільному праві є дії суб'єктів цивільного права, унаслідок здійснення яких задовольняються відповідні потреби іншихосіб. Послуги також характеризуються наявністю певного кінцевогорезультату, але останній завжди є немайновим. У певних випадках цейрезультат є наявним (наприклад, завантаження вантажу, перевезенняпасажирів), у інших — ні. Послуги можуть також виражатися у діях, результати яких виявити не завжди можливо (наприклад, послуги репетитора тощо). Крім цього, суспільна корисність дійможе полягати у них самих, незалежно від їх результату. Наприклад, консультація фахівця є корисною сама по собі незалежно від використання отриманої інформації в майбутньому. Зокрема, консультації та іншіпослуги адвоката незалежно від використання його порад особою, якійвони надавались, і кінцевого результату його професійної діяльності, визнаються об'єктом цивільного права. Таке ж значення мають інформаційні, розважальні, консультаційні, освітянські та інші послуги.241

Послуги доцільно поділяти на три групи: фактичні, юридичні тазмішані. Для послуг першої групи характерним є те, що управомоченаособа зацікавлена у здійсненні зобов’язаною особою конкретних фактичних дій, наприклад, у наданні майна в тимчасове користування задоговором найму (ст. 759 ЦК), перевезенні вантажу (ст. 909 ЦК), зберіганні майна (ст. 936 ЦК) та ін. Другу групу послуг складають діїзобов'язаної особи, що мають правовий характер, наприклад, дії представника (ст. 237 ЦК України) або комісіонера (ст. 1011 ЦК). Чиннезаконодавство України передбачає також випадки, коли правового значення набувають дії зобов’язаної особи як юридичного, так і фактичного характеру (змішані послуги), наприклад, за договором транспортного експедирування експедитор зобов’язується не тільки супроводжувати вантаж, перевіряти кількість та стан вантажу (фактичні дії), а йоформляти відповідні документи, сплачувати мито, збори і витрати, покладені на клієнта, тощо (юридичні дії).

ВИСНОВКИ

Цивільне право є найоб'ємнішою галуззю права і певну частину цього об'єму займає питання об'єктів цивільного права.

Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Будь-який об'єкт повинен задовольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Частіше всього цивільні правовідносини виникають саме з приводу речей, однак нерідно об'єктами таких правовідносин виступають і інші види об'єктів.

Отже, об'єкти цивільних прав — це матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини: це речі, гроші, валютні цінності та цінні папери, інші об'єкти, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати інтелектуальної та творчої діяльності, інформація.

Різні об'єкти цивільних прав мають свій правовий режим, внаслідок чого їх здатність перебувати у обороті може як обмежуватися, так і виключатися взагалі. Автором було досліджено характерні ознаки об'єктів цивільних прав, надано їх опис та виявлено проблемні питання.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. № 30. Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України.- 2003.-№ 40−44. ст. 356.

3. Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2001р.// ВВР України. — 2001. — № 24. — ст.128.

4. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006р. // ВВР України. — 2006. — № 31. — ст. 268.

5. Закон України «Про інформацію» від 10.02.1992р // ВВР України. — 1992. — № 48. — ст.650.

6. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р.// ВВР України. — 1993. — № 17. — ст.184.

7. Грущінська Н.І. Підприємство як єдиний майновий комплекс // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького ун-ту управління та права. — 2005. — № 4. — С.129−131.

8. Волошенюк О. Результати інтелектуальної, творчої діяльності в цивільному законодавстві // Юридичний журнал. — 2007. — № 3. — С. 23−25.

9. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. — 3-тє вид., переробл. і доп./За ред. О. В. Дзери (кер.авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — Т.1. — 832с.

10. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — Кн. 1. — 736 с.

11. Цивільнеправо: підручник: у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт.кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової,І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. — Х.: Право, 2011. -Т. 1. — 656 с.

12. Підопригора О.А. Окремі проблеми правової охорони інтелектуальної власності в Україні // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. — 2002. — № 2. С. 23−28.

13. Спасибо-Фатєєва І.В. Нерухоме майно як об'єкт цивільних правовідносин // Нотаріат для вас. — 2006. — № 9. — С.27−33.

14. Шимон С.І. Поняття майнових прав у цивільно-правовій теорії та законодавстві / С.І. Шимон// Часопис Київського університету права. — 2012. — № 4. — С. 196−199.

15. Ходико Ю. Співвідношення обґєкта цивільних правовідносин (прав) та обґєкта цивільно-правового договору /Ю. Ходико// Юридична Україна. — 2009. — № 3. — С.52−55.

16. Безклубий І.А. Цінні папери: поняття, зміст, юридичні характеристики // Право України. — 2001. — № 9. — С. 33−38.

17. Яворська О. Цінні папери як об'єкти цивільних прав // ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія юридична. 2004. Вип. 40. 05.05.2005.

18. Кулініч О.О. Інформація як об'єкт цивільних прав // Університетські наукові записки: Часопис Хмельницького ун-ту управління та права. — 2005. № 3. — С.126−128.

ДОДАТОК А

Формула розрахунку площі прямокутного трикутника.

Де Сгіпотенуза;

a і b — катети.