Історія авторського права

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття авторського права та сфери його дії

2. Об'єкти авторського права

3. Суб'єкти авторського права

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі дії

5. Договори на створення і використання об'єктів інтелектуальної власності

Висновки

Література

• Вступ
• Історія авторського права сягає дуже давніх часів. Виникнення його пов’язано насамперед з появою цензури і поділом культурної спадщини античності і середніх віків. В Європі все почалося в 1557 році із Статуту королеви Мері І, що закріплював за видавцями право видавати вже видану ними книгу (неважливо, нову чи давно відому) за умови, що вона схвалена офіційною цензурою. Щоправда, автори залишалися поза увагою. Тому звичайно в якості першого закону про авторські права розглядають «Статут королеви Анни», що набрав чинності в 1710 році.
• Згідно зі «Статутом», автор отримував виключне право на видання свого твору впродовж 14 років (право це він міг передати видавцю). Це було виключне право видавця на видавництво зареєстрованої книжки, тобто, право саме цього видавця на видавництво копій саме цієї книжки. Відповідно, звідси в загальносвітовій юридичній літературі і законодавстві закріпився англійський термін — copyright (this book is copyright), який на сьогодні в широкому розумінні означає авторське право.
• І хоча в «Статуті» є згадка про авторів, та в дійсності в ньому регулювалися лише права на перевидання книг. Таким чином, авторське право у «Статуті королеви Анни» розглядалося виключно для державного контролю над друкованим словом і регулювання видавничої монополії, а не на благо авторів витворів.
• Остаточно індивідуальні права автора на охорону його твору на законодавчому рівні в правових системах ряду розвинутих на той час країн були ухвалені в кінці XVIII століття.
• На сьогодні в світі існує дві системи авторського права: англо-саксонська (англо-американська) і романо-германська (континентальна).
• За англо-саксонською системою автором може бути як фізична, так і юридична особа авторські права загалом зводяться до майнових прав, які можна вільно передавати іншим особам. Англо-американська традиція підкреслює принцип власності чи економічний аспект авторського права, яке можна захистити й передати, за яке можуть знімати податок. Привілеями авторського права можуть наділятися найрізноманітніші роботи.
• За континентальною (європейською) системою (Франція, Німеччина, Росія, Україна та інші країни) автором може бути тільки фізична особа авторські права чітко поділяються на особисті та майнові. Особисті права завжди належать тільки автору, а майнові можуть представлятися іншими особами, але з обмеженням. Європейська традиція висуває ідею моральних прав (droit d’auteur), як найбільш пріоритетних, що дозволяє авторам захищати цілісність своєї праці й вимагати визнання авторства .
• В Украъні, як і в усьому світі питанням захисту авторських прав уже давно приділяється досить багато уваги. Історія українського сучасного авторського права нерозривно пов’язана з пошуком і постійним удосконаленням форми управління авторськими правами.
• За роки незалежності в Україні сформована ціла система законів і підзаконних актів (Постанов Кабміну, Наказів міністерств і т.п.), спеціально регулюючий предмет авторського права й суміжних прав. У грудні 1993 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права», який пройшов експертизу фахівців, отримав позитивну оцінку європейських експертів. Глави 36 и 37 Цивільного кодексу України регулюють основні положення авторських і суміжних прав.
• Отже, виходячи з вищесказаного тема «Авторське право» є актуальною
• Актуальність цієї теми визначає об'єкт дослідження — авторське право як механізм захисту права інтелектуальної власності.
• Предмет дослідженнязаконодавчі особливості авторського права в Україні.
• Мета дослідження — аналіз українського законодавства, що регламентує авторське право, та механізму захисту авторських прав в Україні.
• Завдання дослідження полягає в розгляді наступних питань
• 1 Визначення поняття авторського права та сфери його дії
• 2. Визначення об'єкту і суб'єкту авторського права.
• 3. Аналіз поняття «суб'єктивне авторське право», його змісту і межі дії
• 4. Розгляд особливостей договорів на створення і використання об'єктів інтелектуальної власності.
• У підсумку роботи будуть зроблені висновки та проведені узагальнення.
• авторський право інтелектуальний власність

1. Поняття авторського права та сфери його дії

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб'єктивному розумінні — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. [3]

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право та суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. [3]

Діючий до 2007 року, Закон України «Про власність» (Закон втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» проголошував в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встановлювала, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.

Всі ці положення закріплені і розвинуті у Цивільному кодексі України.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 p.), яка нераз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 p.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 p.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.)1.

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якою є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону про авторське право).

2. Об'єкти авторського права

1. Відповідно до статті 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп’ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4) інші твори.

2. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.

3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.

4. Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.

5. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Твір є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Твір — це сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, які знайшли відображення в певній об'єктивній формі, придатній для сприйняття іншими та її відтворення. Твір стає об'єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства. Такими вимогами є:

1) твір має бути оригінальним, тобто таким, який ще невідомий суспільству, він не може бути повторенням уже відомого твору;

2) твір має бути виражений в такій об'єктивній формі, яку можуть сприймати інші та відтворювати її.

Для виникнення права на твір ЦК та інше чинне законодавство не вимагають виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Для визнання твору об'єктом права інтелектуальної власності не має значення мета твору, жанр, обсяг. Твори можуть стосуватися освіти, науки, іншої інформації, реклами, пропаганди, розваги тощо. Проте правовій охороні підлягає тільки форма вираження твору і не поширюється на його зміст (одна і та ж подія може бути викладена в формі прози і вона ж може бути виражена в формі поеми, картини тощо). [7, c. 29]

Проте суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. Проте, це не право автора, але й не обов’язок.

Твір має бути результатом творчої діяльності автора, а не перенесенням відомого. ЦК не розкриває творчої ознаки твору. Прийнято вважати творчістю інтелектуальну діяльність, у результаті якої виникають нові поняття, образи і форми їх втілення. Творчість породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю. Об'єктивна форма вираження твору дає можливість його відтворювати і тиражувати в будь-якій кількості.

Усі твори було прийнято поділяти на три групи: твори науки, літератури і мистецтва. ЦК відмовився від цього поділу і визначив лише літературні і художні твори, виходячи з того, що наукові твори можуть бути виражені в літературній формі. Між тим, група наукових творів існує — монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті, навчально-методична література, науково-популярні видання тощо. [7, c. 35]

Художні твори, в свою чергу, поділяються на художню літературу — романи, повісті, поеми, вірші, казки та інші твори. За загальним правилом літературними прийнято вважати твори, виражені в письмовій формі. До письмових творів належать листи, щоденники, особисті записки. Проте ЦК та інші закони припускають можливість вираження літературних творів (як наукових, так і художніх) в усній формі — лекції, виступи, промови, проповіді, не записана музика та інші усні способи оприлюднення зазначених творів. До письмових літературних творів слід віднести драматичні твори, музично-драматичні, хореографічні та інші сценічні твори. Окрему групу складають музичні твори з текстом і без тексту. ЦК не містить визначення музичних творів (як і інших об'єктів авторського права). Музичним прийнято вважати твір, в якому художні образи виражаються за допомогою звуків. ЦК і Закон України «Про авторське право і суміжні права» не визначають музичних творів, що охороняються авторським правом. Музичні твори з текстом — пісня, опера тощо. Музичний твір без тексту — увертюра, кантата тощо. Види музичних творів — опера, балет, оперети, мюзикли, симфонії, ораторії, кантати, сюїти, увертюри, фантазії тощо.

До цієї групи близько примикають хореографічні твори (в сучасному розумінні танцювальне мистецтво, мистецтво створення танцю) і пантоміми (вид сценічного мистецтва, в якому основними засобами створення художнього образу є пластика, жест, міміка, рухи, виконавця). До інших сценічних творів слід віднести спектаклі, постановки та інші твори, які виконуються на сцені.

Аудіовізуальні твори охоплюють собою широке коло однорідних творів, в яких рух поєднується із звуком і сприймається слухом і зором. До них відносяться кіно, телеі відеотвори незалежно від жанру і призначення (художні, документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні тощо), обсягу (повнометражні, короткометражні, багатосерійні тощо), виконання (звукові, німі, чорно-білі, кольорові, широкоекранні і т.п.), слайдофільми, діафільми, інші кіноі телетвори. Практично всі аудіовізуальні твори представляють собою органічне поєднання різних видів мистецтва в одне художнє ціле.

Авторами аудіовізуального твору є режисер-постановник, автор сценарію і (або) текстів діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; художник-постановник; оператор-постановник. Одна й та ж фізична особа може суміщати в собі дві або більше із наведених функцій. [7, c. 35]

Велику групу складають твори образотворчого мистецтва, яке включає в себе живопис, скульптуру і графіку, а також твори ужиткового мистецтва, дизайну, комікси, графічні оповідання, твори монументального мистецтва. Особливістю зазначених творів є їх нерозривний зв’язок з матеріальним носієм, в який цей твір втілено. В більшості випадків твори образотворчого мистецтва існують в єдиному примірнику. Тому важливо розрізняти право власності на картину, скульптуру чи графічний твір як на річ і авторське право на сам твір, втілений в цю річ.

В практиці бувають випадки, коли твори образотворчого мистецтва можуть відтворюватися в їх копіях. Постає запитання, чи є копія твору образотворчого мистецтва самостійним об'єктом авторського права.

Законодавство не містить відповіді на це запитання. Більшість дослідників схильні вважати, що копія може бути самостійним об'єктом авторського права.

Твори ужиткового мистецтва — художні твори, які використовуються в промисловості. Цей вид мистецтва прийнято поділяти на два види. Перший вид — створення художніх виробів — різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другий — меблі, одяг, посуд тощо. Основними ознаками зазначених творів є їх утилітарний характер і художність їх виконання, їх ще визначають як художні вироби побутового призначення, що відзначаються художніми і естетичними якостями і призначаються не тільки для задоволення практичних потреб, але й для прикрашення середовища людини. До зазначених творів відносяться вироби культурно-побутового призначення — ювелірні, галантерейні, металічні вироби, вироби із шкіри, кісток, пластмаси, іграшки, значки, сувеніри, литво, вишивки, різьблення тощо.

Деякі науковці до творів ужиткового мистецтва зараховують твори дизайну. Проте ЦК не відносить їх до об'єктів, що охороняються авторським правом.

До творів образотворчого мистецтва близько примикають фотографічні твори. Цим поняттям також охоплюються твори, виконані способами, подібними до фотографії, в тому числі і голографія, тобто об'ємне відтворення будь-якого об'єкта. Фотографічні твори і твори, одержані способом, аналогічним фотографії, визнаються об'єктами охорони авторським правом без будь-яких застережень.

Цивільний кодекс до об'єктів авторського права відносить ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки. Це широке коло об'єктів досить різноманітних за свою формою і змістом.

Картографічні твори, до яких можна віднести плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії і топографії, географічні, геологічні та інші карти. Особливості правового режиму картографічних творів визначаються тим, що пер важна більшість їх створюється на замовлення органів виконавчої влади і включається до державних, територіальних і відомчих картографо-геодезичних фондів. Вони можуть використовуватися іншими особами відповідно до Положення про ці фонди відповідно до чинного законодавства.

Поняттям «твори архітектури» охоплюються твори містобудування та садово-паркового мистецтва. Зазначені твори також мають подвійне призначення: вони задовольняють певні потреби людей і водночас виступають як художні твори. Авторсько-правовій охороні піддається саме ця художня сторона. Наприклад, об'єктом авторського права визнається не весь проект зі всіма його технічними і організаційними рішеннями архітектурних ідей в натурі, а лише його архітектурна частина.

До кола цих об'єктів відносять також твори архітектурної графіки і пластики: ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, розміри, плани озеленення, моделі, макети тощо. Проте основними об'єктами є твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва у вигляді будинків, споруд, кварталів забудови, садів, парків тощо.

Окрему групу об'єктів авторського права складають переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів. Переклад будь-якого твору з однієї мови на іншу визнається самостійним об'єктом авторського права і самостійним видом літератури. [8, c. 119]

Переклад твору є творчий процес, засобами якого відтворюється твір, що перекладається, в іншій мовній формі. Проте можливі переклади, які не носять творчого характеру, в такому разі вони не визнаються об'єктами авторського права (дослівний переклад без належної наукової і літературної обробки, так звані «підрядкові переклади»). Не визнається об'єктом авторського права переклад офіційних документів, якщо сам переклад носить також офіційний характер.

Аранжування, оркестровка, варіації також визнаються самостійними об'єктами авторського права. Аранжуванням є переклад музичного твору, написаного для певних голосів, інструментів чи ансамблів на інші голоси, інструменти чи ансамблі. Наприклад, перекладання оркестрового твору на фортепіано. Різновидом аранжування (найбільш складним) є оркестровка, тобто перевід музичного твору, написаного для одного музичного інструмента, для виконання оркестром. Варіація як об'єкт авторського права є переробка музичного твору, за якої основна музична тема первісного твору залишається такою, що її можна пізнати. [8, c. 129]

Збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Під це поняття підпадають збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складові твору за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини. Сутність творчої діяльності при укладанні таких збірників полягає в тому, що автор збірника самостійно відбирає матеріал, розташовує його по своїй оригінальній системі і досить часто піддає його певній обробці, наприклад, адаптує стародавній текст до сучасних вимог, супроводжує його своїм коментарем, посиланнями, предметним чи іменним показником.

Слід розрізняти збірники творів, які з тих чи інших причин уже не є об'єктами авторсько-правової охорони, і збірники творів, які є об'єктами авторського права. Якщо до збірника включаються твори, що не є об'єктами авторського права (збірник нормативних актів, фольклорних творів або творів, строк охорони яких уже сплив), то авторське право укладача виникає за умови самостійного відбору і систематизації включеного до збірника матеріалу або його самостійної обробки. При включенні до збірника творів, які є об'єктами охорони авторського права, необхідною умовою виникнення авторського права укладача є непорушність авторських прав авторів, твори яких включені до збірника. Автори творів, включених до складових творів, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором.

Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори. Це визнає комп’ютерні програми об'єктами авторського права, але за правовим режимом прирівнює їх до творів літературних творів. В умовах ринкової економіки комп’ютерні програми набули значення товарної продукції, що високо цінується. Зазначена продукція поєднує в собі результати інтелектуальної творчості і технічної праці високої складності. [8, c. 210]

Комп’ютерна програма як об'єкт авторського права виступає в якості об'єктивної форми представлення сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних приладів з метою одержання певного результату, включаючи підготовчі матеріали, одержані в результаті розробки програми для комп’ютерних приладів, і породжуване нею аудіовізуальне відображення.

Правова охорона поширюється на всі види комп’ютерних програм, в тому числі на операційні системи і програмні комплекси, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об'єктний код. Проте поза охороною залишаються ідеї і принципи, які лежать в основі програм, в тому числі ідеї і принципи організації інтерфейсу і алгоритму, а також мови програмування.

ЦК надає правову охорону компіляціям даних (база даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Під поняттям «компіляція даних (база даних)», прийнято розуміти об'єктивну форму подання і організації даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли бути знайдені і оброблені за допомогою комп’ютера. Результат творчої діяльності тут полягає в підборі і організації даних, незалежно від того, чи визнаються ці дані об'єктами авторського права.

Твори, які не є об'єктами авторського права визначені статтею 434 ЦК, яка наголошує, що не є об'єктами авторського права:

1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;

3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;

4) інші твори, встановлені законом.

Об'єктами авторського права не визнаються передусім ті твори, в яких відсутня хоча б одна ознака, необхідна для визнання його твором науки, літератури і мистецтва. Результати робіт, в яких немає творчого елемента, оригінальності або вони не виражені в об'єктивній формі, придатній для сприйняття і відтворення, не можуть бути визнаними творами, які мають охоронятися авторським правом. Звичайні довідники, розклади рухів, адресні книги тощо не визнаються об'єктами авторського права. [8, c. 197]

Проте, деякі роботи, які за своїми формальними ознаками відповідають вимогам закону, все ж об'єктами охорони авторським правом не визнаються.

Об'єктами правової охорони за авторським правом новизна відповідно до ЦК не визнаються твори, строк правової охорони яких сплив. Автор чи інша особа, яка має авторське право, не можуть припинити по своїй волі чинність авторського права на той чи інший об'єкт.

Не є об'єктами авторського права і тому не охороняються ним документи, їх офіційні переклади, а також державні символи і знаки. До офіційних документів відносяться закони та інші нормативні акти — інструкції, вказівки, стандарти, методичні рекомендації, статути юридичних осіб тощо; судові рішення та інші акти правоохоронних органів і обвинувачувальні акти чи висновки, подання прокуратури, акти органів попереднього слідства та інші, а також інші офіційні документи, які виходять від організацій і посадових осіб, — звіти, довідки, патентні описи, позови тощо.

Державними символами визнаються прапори, герби, гімни, ордена, грошові знаки. Зазначені об'єкти у своїй переважній більшості є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і їх автори відомі. Проте авторами зазначених об'єктів вони визнаються лише до моменту їх затвердження відповідними органами, внаслідок чого вони одержують статус офіційного документа, знака чи символу. До цього моменту ці об'єкти визнаються об'єктами авторського права з усіма наслідками, що з цього випливають.

Об'єктами правової охорони не є твори народної творчості. До них відносяться твори фольклору — частівки, приказки, анекдоти, танці тощо, твори народних художніх промислів, народні костюми, традиційна архітектура. [17, c. 46]

Не підлягають правовій охороні авторським правом повідомлення про події і факти, що носять інформаційний характер.

До кола об'єктів, що не охороняються авторським правом, закон може віднести й інші твори.

3. Суб'єкти авторського права

Стаття 435 ЦК України визначає суб'єктів авторського права, відповідно до якої первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули права на твори відповідно до договору або закону. [12, c. 172]

За загальним правилом, автором будь-якого твору визнається той, хто його створив, результатом творчої праці кого є цей твір. Творцем може бути будь-яка фізична особа — громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства. При цьому не має значення стать, національність, громадянство, незалежно від віку і стану дієздатності автора. Авторське право виникає з того моменту, як тільки твір набуде об'єктивної форми, яку можуть сприймати інші. [8, c. 200]

ЦК поділяє суб'єктів авторського права на дві групи — первинних і похідних. До першої групи відносяться тільки творці, якими можуть бути тільки фізичні особи. До другої групи відносяться інші фізичні і юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Особливою категорією авторів, саме творців творів, є неповнолітні та інші недієздатні особи. Історія розвитку права інтелектуальної власності знає немало випадків, коли неповнолітні діти (в тому числі й малолітні) та інші недієздатні особи створювали прекрасні об'єкти, які можуть охоронятися авторським правом. Такі особи мають право творити і бути суб'єктом авторського права, його носіями. Відповідно до ст. 33 ЦК особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні) можуть здійснювати особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва, на об'єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом. [12, c. 179]

Проте здійснювати свої майнові права інтелектуальної власності зазначені особи та інші недієздатні особи самостійно не можуть. За малолітніх та повністю недієздатних осіб авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їх законні представники. Вони укладають від імені малолітніх авторів договори, виступають на захист їх прав в разі правопорушення і т. ін.

Але зазначені особи не беруть на себе будь-яких обов’язків за цими договорами і не несуть відповідальності за їх виконання. Стороною в такому договорі є сам малолітній.

Громадяни, які в силу тих чи інших обставин обмежені у своїй дієздатності, здійснюють свої авторські права лише зі згоди своїх піклувальників.

Неповнолітні, тобто особи віком від 14 до 18 років, здійснюють свої авторські права самостійно. Відповідно до ст. 34 ЦК такі неповнолітні особи самостійно здійснюють свої авторські права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороняються законом.

Іншими суб'єктами авторського права (похідними) можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, в тому числі і держава Україна, до яких авторське право переходить на підставі договору або закону. [12, c. 200]

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі дії

Поняття «авторське право» уживається у двох змістах, оскільки слово «право» має два значення: в об'єктивному змісті «право» — це сукупність правових норм, у суб'єктивному змісті - це конкретні права (правочини), які належать тій або іншій особі. Авторське право в об'єктивному змісті являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва. У суб'єктивному змісті авторське право охоплює сукупність майнових і особистісних немайнових прав, надаваних авторам літературних і художніх творів. [8, c. 202]

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). [15]

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим Закон «Про авторське право і суміжні права» надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора.

Крім того, закон надає авторові право протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але спадкоємці також наділяються цим правом. Крім того особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані також додержуватися вимог недоторканності твору.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору,

За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб. [17]

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом .

Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом «Про авторське право і суміжні права».

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звукоі відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це результат будь-якого відтворення твору.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб.

3. Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів не-визначеному колу осіб.

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє загальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по проводах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.

5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а також автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено російською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадкоємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекладу цього твору російською мовою.

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найми чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюджувати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонаступників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірників твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору вичерпується.

8. Здавання в найми після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Інше правило встановлено щодо аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за авторами чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого продажу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути здаваний в найми власником твору.

9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був виданий чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора закон називає вільним використанням. Дозволяється у деяких зазначених у законі випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених Законом України «Про авторське право і суміжні права»

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт використання твору будь-яким способом. Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати. [13, c. 25]

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий. [13, c. 78]

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв’язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.

5. Договори на створення і використання об'єктів інтелектуальної власності

Відповідно до статті 429 ЦК особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

Отже, за загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності в порядку виконання трудового договору. В окремих, передбачених законом, випадках деякі особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник, який створив даний об'єкт права інтелектуальної власності.

ЦК не містить норм, які б передбачали належність особистих немайнових прав роботодавця (фізичним або юридичним особам, де або в яких працює працівник, що створив об'єкт права інтелектуальної власності).

Норма ЦК про розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений працівником у зв’язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем, є новою. Раніше чинне законодавство України про інтелектуальну власність такої норми не знало.

Дана норма проголошує, що майнові права інтелектуальної власності в такому разі належать зазначеним особам спільно, але не порівну. Думається, що в окремих випадках ці права можуть розподілятися між працівником, який створив об'єкт права інтелектуальної власності у зв’язку з виконанням трудового договору, і роботодавцем не обов’язково порівну.

При розподілі зазначених прав слід враховувати вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності кожної сторони — творчий внесок працівника та матеріальне, фінансове і інше забезпечення робіт по створенню об'єкта.

Здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, може породжувати свої специфічні особливості. Це можуть бути різноманітні особливості, які можуть зумовлюватися характером самого об'єкта права інтелектуальної власності та інтересами сторін. Відповідно до Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» який містить норму, відповідно до якої роботодавець має право затримати в себе заявку на винахід в якості конфіденційної інформації на чотири роки. Думається, що така специфічна особливість здійснення майнового права інтелектуальної власності роботодавцем має бути більш детально урегульована додатковим законом.

Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений на замовлення регламентує стаття 430 ЦК, де йдеться, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений на замовлення, належать творцеві цього об'єкта.

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.