Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров"язбережувальних технологій

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА на тему:

ПІДГОТОВКА Майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми

1.2 Сутнісна та узагальнена характеристика здоровя’збережувальних технологій

1.3 Впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження Висновки до Розділу І

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2.1 Стан готовності вчителя початкової школи до провадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі

2.2 Експериментальна робота з підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій

2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження Висновки до Розділу ІІ

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

інноваційний педагогічний здоров’язбереження навчальний ВСТУП Актуальність дослідження. Вивчення проблем здоров’я дітей у наш час набуває особливої актуальності. Про це свідчить статистика стану здоров’я школярів, яка сьогодні є досить невтішною. З різних причин кількість хворих дітей у нашій державі зростає. Велике значення в цьому відіграє соціально-економічна перебудова суспільства, незадовільні умови життя частини населення, що знижує компенсаторно-пристосувальні можливості дитячого організму та його опірності до дії різних шкідливих факторів, а також несприятлива екологічна ситуація. Це призводить до того, що 10% дітей закінчують школу умовно здоровими, інші, вже в підлітковому віці мають хронічні захворювання (42%), погіршені показники фізичного та розумового розвитку.

Окрім зазначених вище причин незадовільного стану здоров’я дітей, у медико-психолого-педагогічних дослідженнях звертається увага на «шкільні» фактори ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей. Сьогодні школа пред’являє значні вимоги до дитини, які нерідко не відповідають її фізіологічним можливостям. У результаті цього збільшується емоційне нервово-психічне навантаження на центральну нервову систему, спостерігається зниження фізичної активності дітей, порушення режиму їхньої праці та відпочинку.

Усе це переконує у важливості здоров’яспрямованої діяльності навчальних закладів, необхідності запровадження спеціальних заходів для збереження і зміцнення здоров’я школярів. Провідна роль у реалізації цього важливого завдання належить педагогам.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що різними аспектами проблеми збереження здоров’я цікавилось багато вчених. Так, питання формування культури здорового способу життя дітей розкриті в чисельних працях І.Брехмана, М. Гончаренко, В. Горащука, В. Колбанова, Г. Зайцева, Л. Татарникової та інших. Виявлення факторів ризику, які негативно впливають на здоров’я дітей, здійснено в роботах В. Оржеховської, Г. Морозової, О. Савченко, О. Дубогай, Т.Бойченко. Низка досліджень О. Балакірєвої, Н. Смирнова, В. Лозинского, О. Дубогай, Т. Бойченко присвячені використанню здоров’язбережувальних технологій у роботі з учнями.

Дослідження педагогів і психологів О. Абдулліної, Ю. Бабанського, Ф. Гоноболіна, І.Зязюна, Н. Кузьміной, О. Мороза, В. Семиченко, В. Сластьоніна, Т. Сущенко, О. Щербакова розкривають зміст педагогічної діяльності педагога, оскільки сучасне суспільство висуває підвищені вимоги щодо його професійних і особистісних якостей. Він має бути не лише висококваліфікованим спеціалістом-професіоналом у рамках викладання свого предмета, а й людиною високої валеологічної культури у своїй професії. Забезпечення радикального підвищення професіоналізму у поєднанні із загальною валеологічною культурою передбачає процес різнобічного розвитку майбутнього вчителя, формування гуманістичної педагогічної позиції на основі єдності професійної, суспільно-економічної та здоров’язбурежувальної підготовки.

Вирішення означених завдань потребує трансформації ціннісного змісту підготовки майбутнього вчителя, зокрема: уміння вести проектну, дослідницьку діяльність; бути не стільки реципієнтом і носієм цінностей, скільки дослідником оздоровчо-освітніх процесів, здійснювати їх валеологічний аналіз на основі системи знань і вмінь про здоровий спосіб життя, створювати сприятливе середовище навчання і виховання учнів.

Тому, ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності студентів, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими. Студенти педагогічних закладів, — майбутні вчителі, повинні стати гідними наставниками для своїх учнів, а тому формування здорового способу життя для них є невід'ємною складовою фахової компетенції вчителя незалежно від предметного спрямування.

Однак, не зважаючи на важливість такої підготовки вчителя, мають місце суперечності:

між суттєвим підвищенням соціально-професійної значущості здоров’язбережувальної складової педагогічної діяльності сучасного вчителя та низьким рівнем його підготовленості до забезпечення формування в учнів здорового способу життя;

між станом теоретичної професійно-педагогічної підготовки вчителя і наслідками його практичної діяльності в конкретному навчальному середовищі;

між наявними потенційними можливостями міжпредметної координації навчальних дисциплін у системі вищої педагогічної освіти, спроможності забезпечити цілісність, гармонійність, системність підготовки майбутнього вчителя до здоров’язбережувальної педагогічної діяльності та домінуючим низьким рівнем її практичного втілення у навчально-виховний процес;

між нагальною потребою становлення особистості як суб'єкта здоров’язбереження та відсутністю науково-методичної системи, яка б забезпечувала реалізацію цих потреб.

Сучасні наукові дослідження характеризуються зростанням інтересу до теоретичного обґрунтування і практичної підготовки педагогів до здоров’яспрямованої діяльності (Е.Казін) [2, с. 347]. Проте аналіз літератури засвідчив, що питання здоров’яспрямованої діяльності педагогів не набуло достатньої розробки.

Зауважимо, що ефективність здоров’яспрямованої діяльності прямо пов’язана з активним залученням учнів до позаурочної і позакласної роботи, реалізації оздоровчих просвітницьких та превентивних програм, соціально значимих проектів, акцій. Це вимагає нових підходів до організації здоров’яспрямованого виховного процесу, позакласної та позаурочної роботи, а значить, і відповідної підготовки майбутніх вчителів початкової школи В системі вищої освіти формування професійних позицій, орієнтованих на вирішення проблем здоров’я дітей і підлітків, відноситься до числа не затребуваних студентами. Вони стають актуальними в умовах, коли сформовані професійні компетенції і досягнуто досить високий рівень професійної зрілості.

Однак, незважаючи на значну кількість праць з проблем здоров’язбереження, існує низка неопрацьованих питань, які стосуються підготовки майбутніх вчителів початкових класів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоров’я населення України.

Відсутність цілісних досліджень процесу валеологічної підготовки майбутнього вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах і водночас необхідність обґрунтування й визначення його основних теоретико-методологічних засад, методичних аспектів та педагогічних умов реалізації зумовили вибір теми дослідження — «Підготовка майбутнього вчителя початкових класів до впровадження здоров’язбережувальних технологій».

Об'єктом наукової роботи є процес професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя початкових класів до впровадження інноваційних технологій здоров’язбереження.

Предмет дослідження — педагогічні умови підготовки студентів до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес початкової школи.

Мета роботи полягає у розробці, теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій.

Гіпотеза наукового дослідження базується на припущенні, що рівень знань та умінь майбутніх учителів покращиться за таких умов, якщо:

забезпечено всебічну та грунтовну підготовку вчителів до здоров’язбережувальної діяльності;

сформовано педагогічні компетенції майбутнього вчителя, щодо впровадження здоров’язбережувальних технологій навчання і виховання;

встановлено чіткі взаємозв'язки та узгодженість діяльності вчителів, учнів, батьків, медичних служб та громадських організацій;

створено сприятливе середовище для збереження здоров’я, виховання і розвитку особистості.

Для досягнення поставленої мети та перевірки гіпотези в ході дослідження необхідно вирішити такі завдання:

проаналізувати психолого-педагогічну літературу з досліджуваної проблеми;

охарактеризувати здоровя’збережувальні технології як важливу складову педагогічної діяльності майбутнього вчителя початкової школи та визначити й охарактеризувати основні умови впровадження сучасних інноваційних педагогічних технологій здоров’язбереження;

дослідити стан готовності вчителя початкової школи до впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховному процесі;

експериментально перевірити педагогічні умови професійно-педагогічної підготовки вчителя початкових класів з організації здоров’язбережувального педагогічного процесу.

Для перевірки гіпотези і розв’язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних та емпіричних методів дослідження: теоретичних — аналіз психолого-педагогічної, валеологічної та медичної літератури означеної проблематики; узагальнення науково-теоретичних та дослідно-експериментальних даних; емпіричних — спостереження, бесіди, самооцінка, педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий); статистичні - методи обробки результатів дослідження.

Теоретична значущість полягає в обґрунтуванні педагогічних умов підготовки майбутніх учителів початкових класів до впровадження новітніх технології здоров’язбереження.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що вперше комплексно досліджено процес підготовки вчителя до впровадження у початковій школі здоров’язбережувальних технологій, де стрижневим були науково обґрунтовані педагогічні умови підготовки майбутніх учителів початкової школи.

Експериментальною базою дослідження став Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Інститут педагогіки і психології. Дослідження проводилося протягом 2013;2014 року, яким було охоплено 90 студентів.

Структура магістерської роботи, зумовлена логікою дослідження, складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (72 позиції).

Загальний обсяг магістерської роботи 103 сторіноки, з них основний зміст викладено на 88 сторінках. Робота містить таблиці, рисунки, діаграми.

РОЗДІЛ І. ЗДОРОВ’Я ТА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ЯК СОЦІАЛЬНО — ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми На сучасному етапі розвитку освіти набула актуальності проблема здоров’язбережувальних умов у освітньому середовищі. Найбільша цінність суспільства — людина. Протягом всього життя людина знаходиться під постійною дією широкого спектру чинників навколишнього середовища (біологічних, соціально-економічних, природно-кліматичних та ін.), що безпосередньо впливають на її життєдіяльність, здоров’я і тривалість життя. За останнє десятиліття ці чинники все частіше носять негативний характер, що призводить до високого відсотка відхилень різної тяжкості у здоров'ї молодих людей. Наприклад, школа приймає 20−25% хворих дітей, а випускає - 70%; до вищих навчальних закладів вступає 70% хворих молодих людей, а по закінченню відсоток хворих досягає 90%.

Проблема першочергової yваги здоров’я сучасної людини обумовлює необхідність включення молоді у вирішення питань, пов’язаних із зміцненням і збереженням здоров’я, незалежно від її професійного вибору [41; с.23]. На жаль, молоді люди не дотримуються принципів здорового способу життя, не приймають відповідних заходів для підтримки і зміцнення свого здоров’я, байдуже відносяться до фізичної культури і спорту [56; с.167].

Цей факт вимагає дій, спрямованих на популяризацію ідей здорового способу життя, на підготовку високо кваліфікованих фахівців у галузі фізичної культури, оздоровчих технологій, які не тільки володіють знаннями, принципами, методам і умов здровя’збереження, але і таких, які можуть впроваджувати в життя ці знання й уміння протягом всієї подальшої професійної діяльності. У зв’язку з цим, все більш актуальним стає питання пошуку ефективних здоров’язбережувальних технологій, а також формування організаційно-педагогічних умов здоров’язбереження в підготовці майбутнього педагога.

Теоретичні основи здровя’збереження, пошук ефективних засобів, способів і методів оздоровлення організму людини займали не останнє місце ще в античній педагогіці і в педагогіці всіх подальших епох. У цілому поняття «здровя'збереження» в педагогічній науці почало використовуватися з 90-х років ХХ століття і відображало специфіку відносин до збереження здоров’я, що вчаться через особливості організації навчально-виховного процесу в різні періоди: «берегти здоров’я» — «не перевантажувати» — «турбота про здоров’я» — «зміцнення здоров’я» — «охорона здоров’я» — «валеологія» — «здровя'збереження"[21; с.72].

Відзначимо, що в роботах багатьох педагогів-класиків (В.Бехтерева, Я. Коменського, Г. Сковороди, В. Сухомлинського, К. Ушинського, Г. Песталоцці та ін.), як і в роботах сучасних вчених, формування культури здоров’я учнівської молоді, студентів і взагалі громадян різних груп населення досліджували: В. Горащук, С. Кириленко, В. Клiмова, Г. Кривошеєва, А. Нагорна, В. Скумін, Л. Сущенко, Л. Татарнікова, Л. Хижняк та ін.; «здоров'язбережувальні технології» були предметом дослідження Т. Бичкової, М. Безруких, О. Бутакової, Є.Пужаєвої, М. Смирнова, І.Соколової, В. Сонькіна, І.Чупахи та ін.; сутнісні характеристики культури здоров’язбереження розглядали: М. Безруких, С. Гримблат, В. Зайцев, С. Крамський, М. Колеснікова, А. Севрук та ін. Важлива увага приділяється проблемі забезпечення формування і збереження здоров’я дитини, вирішення якої лежить в спеціальній побудові навчально-виховного процесу [33; с.14].

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної, соціологічної, культурологічної, медичної, валеологічної літератури дає підставу стверджувати, що зазначена проблема недостатньо вивчена з точки зору педагогічної системи формування культури здоров’язбереження як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців, не в повній мірі вона теоретично обґрунтована та практично забезпечена. Під світоглядною орієнтацією ми розуміємо спрямованість особистості зі сформованим світосприйняттям на діяльність, яка є засобом відчуття себе у світі, стрижнем, що визначає специфічну сутність людини як основного елемента соціальної системи.

Проте, вищезазначені дослідження не вичерпують усіх питань щодо проблеми здоров’язбереження в підготовці майбутнього вчителя. Питання здоров’язбереження все частіше стає предметом дослідження молодих вчених. Не дивлячись на такий давній інтерес до зазначеної проблеми, термін «здоров'язбереження» не має однозначного трактування, і тим більше не визначені організаційно-педагогічні умови для впровадження його принципів в систему підготовки майбутнього педагога. Зусилля, що додаються вищими освітніми закладами у напрямі здоров’язбереження майбутніх вчителів недостатньо ефективні, про що свідчать: зниження рівня рухової активності студентів, відсутність прагнення до здорового способу життя, наявність недостатньої інноваційної діяльності у сфері фізкультурно-оздоровчих занять, відсутність необхідного формування ціннісних орієнтацій у студентів в галузі здоров’язбереження.

Сучасний заклад освіти виховує людину майбутнього. Головне завдання в тому, щоб адаптувати дитину до суспільних негараздів, беззаконня, бездуховності. Необхідно створити такі умови, які допоможуть особистості осмислити власне життя, усвідомити цінність здоров’я, що є необхідною умовою для майбутнього вирішення щоденних життєвих задач та проблем. Не є новою думка, що ні краса, ні розум нічого не варті без здоров’я. І якщо ми прагнемо стати Європейською державою, то маємо перш за все подбати про здорове покоління. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров’я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчальний процес [57; с.156].

Проаналізувавши державний стандарт початкової освіти та навчальні програми, нами було відмічено, що недостатня увага приділяється підготовці майбутніх вчителів до оволодіння здоров’язбережувальними технологіями. У змісті цих нормативних документів відсутнє таке поняття взагалі. Хоча знання, володіння і застосування здоров’язбережувальних технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Педагоги у тісному взаємозв'язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язбережувальне освітнє середовище.

Вивчення та аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про те, що проблеми збереження та формування здоров’я дітей і молоді постійно перебувають у центрі уваги науковців, а саме: формування культури здоров’я учасників педагогічного процесу (О.Мельник, Н. Денисенко, О. Аксьонова); збереження здоров’я, формування здорового способу життя дітей та підлітків (Е. Вільчковський, Г. Власюк, І.Петренко), які розглядали питання формування здорового способу життя засобами фізичної культури; (Г.Голобородько, О. Дубогай, С. Свириденко) досліджують цю проблему з точки зору вікових особливостей. Теоретико-методологічні засади цих питань сформульовано у працях А. Здравомислова, І.Смирнова, Л. Сущенко та ін.; проблему суб'єкт-суб'єктного, особистісно орієнтованого підходу до виховання висвітлено в роботах І.Беха, М. Левківського, А. Маслоу, В. Постового, С. Рубінштейна, К. Чорної та ін; формування здорового способу життя засобами фізичного виховання досліджували В. Ареф'єв, Г. Арзютов, О. Артюшенко, О. Вацеба, Л. Волков, М. Герцик, Л. Гурман, В. Дробинський, О. Дубогай, С. Закопайло, М. Зубалій, Є.Столітенко, Б. Шиян та інші. Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язбережувального освітнього середовища через реалізацію здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі (Л.Антонова, І.Борисова, Ю. Науменко, А. Севрук, Е. Вайнер, Н. Смірнов, В. Сонькін, В. Серіков, Л. Вашлаєва, О. Петров, Т. Паніна та інші) свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язбережувального освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми, методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері. Змінити ситуацію спроможна здоров’язберігаюча та здоров’яформуюча педагогіка, в основі якої — технології, які вводять дитину, учня, його батьків, педагогів у соціально-освітній простір без утрат для їхнього здоров’я, підвищуючи мотивацію на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення й передачу наступним поколінням.

Вивчаючи поняття здоров’язбережувальних технологій, розглянемо зміст таких термінів як «технологія» і «здоров'язбережувальна технологія». Поняття «технологія» у педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність. Технологія виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат. «Технологія» — це сукупність операцій, які виконуються обумовленим способом і в певній послідовності, з яких складається процес [33; с.19]. Технологія — це, насамперед, системний метод створення, застосування знань з урахуванням технологічних та людських ресурсів та їхнього взаємовпливу, що має на меті оптимізувати форми освіти (ЮНЕСКО). За визначенням В. Серікова, технологія в будь-якій сфері - це діяльність, що в максимальній мірі відображає об'єктивні закони даної сфери, побудована відповідно до логіки розвитку цієї сфери і забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності заздалегідь поставленим цілям. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.

Серед загальної класифікації освітніх технологій (технології управлінської діяльності, організації навчального процесу, виховної роботи) відокремилася нова группа — здоров’язбережувальних технології [58; с.78]. Поняття Ї здоров’язбережувальні технології об'єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язбережувальними технологіями вчені пропонують розуміти: сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим. Під здоров’язбережувальною освітньою технологією О. Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особистісного і фізичного здоров’я усіх суб'єктів освіти (студентів, педагогів та ін). До цієї системи входить:

використання даних моніторингу стану здоров’я студентів, що проводяться медичними працівниками, і власних спостережень у процесі реалізації освітньої технології, її корекція у відповідності з існуючими даними;

урахування особливостей вікового розвитку студентів і розробка освітньої стратегії, що відповідає особливостям пам’яті, мислення, працездатності, активності і т. д;

створення сприятливого емоційно-психологічного клімату у процесі реалізації технології;

використання різноманітних видів здоров’язбережувальної діяльності студентів, що спрямована на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності [41; с.18].

Здоров’яформуючі освітні технології, за визначенням Н. Смірнова, — це все ті ж психолого-педагогічні технології, програми, методи, які направлені на виховання в учнів культури здоров’я, особових якостей, що сприяють його збереженню і зміцненню, формування уявлення про здоров’я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя. З визначенням Н. Смірнова, здоров’язбережувальні технології - це комплексна, побудована на єдиній методологічній основі система організаційних та психолого-педагогічних прийомів, методів, технологій, спрямованих на збереження, охорону та укріплення здоров’я учнів, формування в них культури здоров’я, а також на піклування про здоров’я педагогів. Отже, науковці вважають, що поняття «здоров'язбережувальна і здоров’яформуюча» можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб'єктів освітнього процесу — учнів та вчителів. Здоров’язбережувальні технології можна розглядати як один із найактуальніших освітніх підходів та як сукупність прийомів, форм і методів організації навчання без шкоди для здоров’я учнів, а також як якісну характеристику будь-якої педагогічної технології за критерієм її дії на здоров’я суб'єктів освіти [56; с.149]. Технології навчання здоров’ю — це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [57; с. 209]. Мета усіх здоров’язбережувальних технологій — сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [57; с.211]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [57; с.227]. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:

створення умов для зміцнення здоров’я школярів та їхнього гармонійного розвитку;

організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;

розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров’я і профілактики шкідливих звичок;

корекція порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку школярів;

функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності;

гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;

контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;

організація збалансованого харчування учнів у школі [58; с.113].

На думку Є.Совєтової для впровадження здоров’язбережувальних технологій у навчально-виховний процес важливим є реалізація наступних умов:

підвищення кваліфікації з питань здоров’я, здоров’язбережувальних технологій (курси, окремі семінари, самоосвіта);

аналіз педагогом свого методичного арсеналу на предмет відповідності принципам здоровз’ябережувальної педагогіки;

врахування природних біоритмів, індивідуальних особливостей учнів при організації навчального процесу;

забезпечення оптимального співвідношення між фізичним та інформаційним обсягом уроку без інформаційного перенавантаження;

обґрунтоване планування, з точки зору збереження здоров’я, кількості та видів методів навчання, частоту та чергування різних видів навчальної діяльності з урахуванням своєчасного спостереження початку фаз неповної компенсації, сталого зниження працездатності учнів;

забезпечення оперативного прямого та зворотного зв’язку в управлінні навчальним процесом: психологічний вплив на учня, передача інформації, уміння стимулювати мотивацію школярів;

включення елементів здоров’язбережувальної педагогіки у зміст уроку;

використання з максимальною можливістю методів активного навчання;

стимулювання учнів до продуктивної тематичної комунікації та творчості;

дотримання санітарно-гігієнічних вимог до організації та проведення уроку, проведення фізкультхвилинок та пауз загального і спеціального впливу;

широкий обмін новою інформацією між учасниками навчального процесу;

співпереживання в радості пізнання;

співучасть у вирішенні проблемних питань і пізнавальних завдань;

формування екологічного простору, який пов’язаний з дією всієї сукупності чинників середовища, що впливають у школі на учнів і педагогів;

урахування психолого-педагогічних чинників, що включають емоційно-психологічний клімат в школі, стилі взаємин і поведінки учасників освітнього процесу, здоров’язбережувальну організацію навчального процесу: використання здоров’язбережувальних освітніх технологій;

позаурочна виховна робота: естетичне, духовне і фізичне виховання учнів.

У сукупності основних елементів здоров’язбережувальних технологій відзначають три складові: інформаційну, що відображає зміст і принципи; інструментальну, що включає матеріально-технічне та навчально-методичне забезпечення; cоціальну, що включає компетентність і готовність викладацького і навчально-допоміжного персоналу до реалізації здоров’язбережувальної технології. Головними напрямками здоров’язбережувальної діяльності вищих освітніх установ є: раціональна організація навчального процесу відповідно до санітарних норм та гігієнічних вимог; проведення щорічної диспансеризації студентів; раціональна організація рухової активності студентів, що включає передбачені програмою заняття з фізичного виховання, динамічні зміни та активні паузи в режимі дня, а також спортивно-масову роботу; організація раціонального харчування студентів; система роботи з формування цінності здоров’я та здорового способу життя; створення служби психологічної підтримки студентів; організація долікарського виявлення факторів і груп ризику по девіантній поведінці, в тому числі споживанню психоактивних речовин серед студентів (популяційний скринінг та моніторинг) із застосуванням медико-технічних технологій [21; с.69]. В психолого-педагогічній літературі існують різні підходи щодо трактування поняття здоров’язбережувальні технології. Важливим елементом здоров’я-збережувальних освітніх технологій є здоров’язбережувальний урок — форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку. Здоров’язбережувальний урок включає такі компоненти:

відповідне розташування дітей у класі - по периметру уздовж стін чи півколом, що дає змогу відчувати себе в колектив та творчому взаємозв'язку, єдності спілкування та діяльності;

позитивне емоційне налаштовування, яке знімає напругу, що могла з’явитися раніше і виступає організаційним моментом, і настановою на урок чи тему. Це може реалізовуватися, наприклад, через привітання в парах, групах, у колі;

активне міжособистісне спілкування, ситуації прощання та взаємовдячності, якіорганізуються як привітання.

Головна вимога до здоров’язбережувального уроку — не менше 50% часу уроку діти повинні знаходитися у стані рухової активності (паузи здоров’я, рухові дидактичні ігри та різноманітні активні дії, пересування дітей у просторі класу, фізкультхвилинки). Важливим компонентом здоров’язбережувального уроку є робота з усвідомленням, у наслідок чого учні обмислюють своє життя, свою поведінку, стосунки з людьми, засвоюють позитивні думки про здоров’я. Ця робота з усвідомленням забезпечує формування у дітей механізму гармонізації стосунків із самим собою, з іншими, зі світом природи та світом культури.

На сьогодні існує декілька підходів до класифікації здоров’язбережувальних технологій. Найбільш розповсюдженою і використовуваною в вищих освітніх установах є класифікація, що запропонована Н. Смірновим [56; с.149]. Серед здоров’язберігаючих технологій, застосовуваних у вищих освітніх установах, автор виділяє кілька груп, в яких використовується різний підхід до охорони здоров’я, а, відповідно, і різні форми роботи. До першої групи відносяться медико-гігієнічні технології. Це спільна діяльність педагогів і медичних працівників. Також до медико-гігієнічних технологій відносяться контроль і допомога в забезпеченні належних гігієнічних умов. Медичний кабінет здійснює проведення щеплень, надання консультативної та невідкладної допомоги, проводить заходи щодо санітарно-гігієнічного освіти студентів і педагогічного складу, організовує профілактичні заходи на передодні епідемій (грипу) і вирішує ряд інших завдань, що відносяться до компетенції медичної служби. До другої групи належать фізкультурно-оздоровчі технології (ФОТ), які спрямовані на фізичний розвиток. Реалізуються вони на заняттях з фізичного виховання і секціях на позаурочних спортивно-оздоровчих заходах. Третю групу складають екологічні здоров’язбережувальні технології (ЕЗТ), які спрямованіна створення екологічно оптимальних умов життя і діяльності людей, гармонійних взаємин з природою. До четвертої групи входять технології забезпечення безпеки життєдіяльності (ТЗБЖ). Їх реалізують архітектори, будівельники (навчальних корпусів), інженерно-технічні служби, фахівці з охорони праці, захисту в надзвичайних ситуаціях, пожежної інспекції тощо. Оскільки збереження здоров’я розглядається при цьому, як збереження життя, вимоги та рекомендації цих фахівців підлягають обов’язковому обліку та інтеграції в загальну систему здоров’язбережувальних технологій. До п’ятої групи відносяться здоров’язбережувальні освітні технології (ЗОТ), які діляться на три підгрупи:

а) організаційно-педагогічні (ОПТ), що визначають структуру навчального процесу, сприяють запобіганню стану перевтоми і гіподинамії та інших дезаптаційних станів;

б) психолого-педагогічні технології (ППТ), пов’язані з безпосередньою роботою на заняттях з фізичного виховання. Сюди ж входить й психолого-педагогічний супровід всіх елементів освітнього процесу;

в) навчально-виховні технології (НВТ), які включають в себе програми з навчання турботі про своє здоров’я та формування культури здоров’я студентів, мотивації їх до ведення здорового способу життя, попередження шкідливих звичок, які передбачають також проведення організаційно-виховної роботи зі студентами після занять. Проблема реалізації здоров’язбережувальних освітніх технологій в навчально-виховному процесі має визначальний характер для формування здоров’язбережувального освітнього середовища у покращенні здоров’я школярів, формують в них свідому добровільну мотивацію як до отримання знань так і до збереження власного здоров’я.

Можна зробити висновок, що на сьогоднішній день погляди багатьох науковців не співпадають та не набувають одноголосної думки стосовно визначення «здоров'язбереження», як і шляхи та умови його впровадження в освітній процес. Особливо гострим це питання є для майбутніх учителів початкових класів, яким і належить стати безпосередніми учасниками реалізації ідей пропаганди здорового способу життя і здоров’язбереження в майбутньому. У результаті проведеного аналізу літератури, стає зрозуміло, що визначені основні узагальнені принципи здоров’язбережувальних технологій, відмічена їх виняткова важливість у формуванні здорової нації, проте, немає чітких шляхів, організаційних і педагогічних умов упровадження цих самих технологій в сучасний навчально-педагогічний процес.

1.2 Сутнісна та узагальнена характеристика здоровя’збережувальних технологій Мета сучасної школи — підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язбережувальної педагогіки.

Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, при постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками та шкільними психологами, планує й організовує свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб'єктів педагогічного процесу. У своїй роботі він звертається до різноманітних педагогічних технологій.

Поняття «технологія» в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином «технологія» виступає як алгоритм за допомогою якого отримується запланований результат. Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності [65; с.17].

Однак, необхідно розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально — виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей та молоді і буде спрямований на збереження, зміцнення і формування здоров’я учасників навчально — виховного процесу. А це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті і вихованні на основі здоров’язбереження [17; с.5].

Слід зазначити, що здоров’язбережувальна педагогіка не може бути представлена як конкретна освітня технологія. Разом з тим, поняття «здоров'язбережувальні технології» об'єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів [19; с.36].

Під такими технологіями вчені пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Деякі науковці розглядають це поняття, виходячи з розуміння технології як певного прийому, методу, методики; інші розуміють його як сукупність певних технік, за допомогою яких реалізується освітнє чи інше педагогічне завдання; як опис процесу досягнення запланованих результатів, сукупність яких відображає певні зміни в здоров'ї учасників педагогічної взаємодії.

Вітчизняні та зарубіжні науковці (і насамперед російські вчені, які працюють під керівництвом М. Безруких) вважають, що під здоров’язберігаючими освітніми технологіями треба розуміти всі педагогічні технології, які не шкодять здоров’ю учнів. Дослідник цієї проблеми Н. Смирнов зауважує: «Якщо здоров’язбережувальні технології пов’язати з вирішенням тільки здоров’яохоронного завдання, то до них належатимуть педагогічні проблеми, методи та технології, які не шкодять прямо чи побічно здоров’ю учнів та вчителів, забезпечують їм безпечні умови перебування, навчання та роботи в загальноосвітньому закладі» [66; с.108].

Усі педагогічні технології, якими користується вчитель на уроці, впливають на перетворення інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, підвищення ціннісного ставлення до власного здоров’я на основі усвідомлення учнем особистої відповідальності, на впровадження системи заходів, що забезпечують гармонійний духовний і фізичний розвиток, а також діяльність, спрямовану на збереження та підвищення рівня здоров’я[10; с.4] (див. Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Вплив здоров’язбережувальних технологій на життя і здоров’я особистості

Деякі вчені пропонують виокремити поняття «здоров'яформуючі виховні технології», розуміючи під ним ті психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовані на виховання в учнів культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню та зміцненню, формування уявлень про здоров’я як цінність, а також мотивацію на здоровий спосіб життя [19; с.24].

Інші науковці під здоров’язбережувальними технологіями пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини в школі (без стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог);

необхідний достатній та раціонально організований руховий режим.

Комплексна програма здоров’я, що запроваджується в дитячому колективі, має складатися з таких компонентів:

валеологічна освіта;

фізичне виховання;

шкільна медична служба;

служба харчування;

служба здоров’я персоналу школи;

шкільна психологічна служба;

соціальні служби;

участь батьків та громадськості.

Учителі-практики України, які працюють над цією проблемою (учасники проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю»), доповнюють зміст здоров’язбережувальних технологій поняттям «здоров'язбережувальні заходи» і реалізують їх через:

диспансеризацію учнів;

«Дні здоров’я» та туристичні походи;

шкільні спортивні свята;

бесіди про здоров’я з учнями;

бесіди про здоров’я з батьками;

вітамінізацію;

факультативи з проблем здоров’я та здорового способу життя;

ведення листків здоров’я та стіннівок на оздоровчу тематику тощо.

Діяльність загальноосвітнього закладу зі збереження та зміцнення здоров’я учнів лише тоді може вважатися повноцінною та ефективною, якщо в повній мірі, професійно та ефективно в єдиній системі реалізовуються всі здоров’язбережувальні технології [49; с.11] (див. Рис. 1.2).

Рис. 1.2 Система впровадження здоров’язбережувальних технологій Аналіз існуючих здоров’язбережувальних технологій дає можливість виокремити наступні типи технологій у сфері збереження та зміцнення здоров’я (за О. Ващенко) [11; с.3].

Здоров’язбережувальні технології - ті, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці дитини в школі, та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог), відповідності навчального та фізичного навантаження можливостям дитини.

Оздоровчі технології спрямовані на зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музикотерапія. Деякі методи (наприклад, фітотерапія та гімнастика) залежно від характеру впливу та способів застосування і категорій учнів можуть використовуватись як у межах здоров’язбережувальних, так і в межах оздоровчих технологій.

Технології навчання здоров’ю — гігієнічне навчання (раціональне харчування, догляд за тілом тощо); формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо); профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами; статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введенню до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти.

Виховання культури здоров’я — виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формування уявлень про здоров’я як цінність, посилення мотивації на ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Усі здоров’язбережувальні технології можуть бути представлені за ієрархічною структурою з урахуванням того, яким чином кожен учень залучений до навчального процесу:

позасуб'єктні: технології раціональної організації навчального процесу, формування здоров’язбережувального виховного середовища, форми організації здорового харчування (включаючи дієтичне);

ті, що відзначаються пасивною участю учнів: фітотерапія, офтальмо-тренажери тощо;

ті, що здійснюються за активної позиції учнів: різні види гімнастики, технології навчання здорового способу життя, виховання культури здоров’я [29; с.74].

Систематичний вплив на організм та психіку учнів може бути успішним лише за умови доцільного використання методів здоров’язбережувального впливу.

Метод навчання — це впорядкована діяльність педагога, спрямована на досягнення визначеної мети навчання. Під методами навчання часто розуміють сукупність шляхів, засобів досягнення мети, вирішення завдань (І.Підласий), а, відповідно, завдання педагогіки оздоровлення вирішуються шляхом застосування методів здоров’язбережувальних освітніх технологій.

До конкретних методів збереження здоров’я учнів належать:

диспансеризація учнів;

профілактичні щеплення;

забезпечення рухової активності;

вітамінізація, організація здорового харчування (включаючи дієтичне);

заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов’язані з респіраторно-вірусними інфекціями, зокрема грипом.

У структурі методу виокремлюють певні прийоми як його складові та окремі етапи під час реалізації.

Прийоми можна класифікувати так:

профілактично-захисні (особиста гігієна та гігієна навчання);

компенсаторно-нейтралізуючі (фізкультхвилинки; оздоровча, пальчикова, дихальна, коригуюча гімнастики; масаж; психогімнастика та ін.);

стимулюючі (елементи загартування, фізичні навантаження, прийоми психотерапії та фітотерапії);

інформаційно-навчальні (листи, що адресуються батькам, учням, педагогам).

Використання методів та прийомів залежить від професійних здібностей учителя, його особистої зацікавленості; від регіональних та місцевих умов. Тільки об'єднавши всі окремі підходи в єдине ціле, можна створити оздоровчий освітній простір, де будуть р еалізовані ідеї здоров’язбережувальної педагогіки.

Принципи навчання, що віддзеркалюють найважливіші та нагальні потреби суспільства, відповідають цілям здоров’язбережувальних освітніх технологій. Так, загально-методичні та специфічні принципи існують в органічній єдності, створюючи систему, яка розкриває закономірності оздоровчої педагогіки. Загально-дидактичні принципи — це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчального процесу відповідно до загальних цілей здоров’язберігаючих освітніх технологій [47; с.86].

Серед специфічних принципів здоров’язбережувальних технологій виокремлюють: принцип свідомості, принцип активності, принцип наочності, принцип систематичності та послідовності, принцип «Не зашкодь!», принцип повторення, принцип поступовості, принцип доступності, принцип індивідуалізації, принцип неперервності, принцип циклічності, принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості, принцип оздоровчої спрямованості, принцип комплексного міждисциплінарного підходу до навчання школярів, принцип активного навчання, принцип формування відповідальності учнів на своє здоров’я та здоров’я оточуючих, принцип зв’язку теорії з практикою.

Для досягнення мети здоров’язбережувальних освітніх технологій застосовуються такі групи засобів:

рухової спрямованості (фізичні вправи, фізкультхвилинки, динамічні перерви, лікувальна фізкультура, рухливі ігри та ін.);

оздоровчі сили природи (сонячні та повітряні ванни, водні процедури, фітотерапія, інгаляція, вітамінотерапія та ін.);

гігієнічні (виконання санітарно-гігієнічних вимог, особиста та загальна гігієна, дотримання режиму дня та режиму рухової активності, режиму харчування та сну та ін.) [47; с.94].

Мета всіх здоров’язберігаючих освітніх технологій — сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отримані знання в повсякденному житті.

Загалом процес навчання в умовах здоров’язбережувальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики [19; с.73].

Етап початкового ознайомлення з основними поняттями та уявленнями. Мета — сформувати в учнів елементарні уявлення про основні поняття здорового способу життя. Основні завдання:

формувати уявлення про елементарні правила збереження здоров’я;

досягти виконання елементарних правил здоров’язбереження (на рівні первісного вміння);

створити мотивацію на ведення здорового способу життя.

II. Етап поглибленого вивчення. Мета — сформувати повноцінне розуміння основ здорового способу життя. Основні завдання:

уточнити уявлення про елементарні правила здоров’язбереження;

досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров’я;

сформувати практичні знання, уміння і навички, необхідні в повсякденному житті.

ІІІ. Етап закріплення знань, умінь та навичок збереження та зміцнення здоров’я та їх подальшого вдосконалення. Мета — сформувати навички збереження здоров’я у повсякденному житті. Основні завдання:

досягти стабільності та автоматизму при дотриманні правил збереження здоров’я;

досягти виконання цих правил відповідно до вимог їх практичною застосування;

забезпечити варіативне дотримання правил здорового способу життя залежно від конкретних практичних умов.

Завдання кожного з означених етапів можна вирішувати як одночасно, так і послідовно, оскільки вони всі тісно взаємопов'язані.

У навчальному закладі найбільш доцільними є технології, які:

мають за основу комплексний характер збереження здоров’я;

беруть до уваги більшість факторів, що впливають на здоров’я;

враховують вікові та індивідуальні особливості учнів;

забезпечують запровадження цілей та змісту політики освітнього закладу зі зміцнення здоров’я учнів та формування здорового способу життя;

контролюють виконання настанов, зміст яких має здоров’язбережувальний та профілактичний характер;

постійно покращують санітарно-гігієнічні умови навчального закладу, матеріально-технічну та навчальну базу, соціально-психологічний клімат у колективі відповідно до сучасних вимог;

заохочують учнів до участі в плануванні оздоровчої діяльності навчального закладу та до аналізу виконаної роботи;

формують позитивне ставлення учнів до навчального закладу, взаємоповагу між учителями й учнями та учнів між собою;

обґрунтовують умови послідовності в реалізації технології;

здійснюють періодичну оцінку ефективності технології;

залучають батьків до збереження та зміцнення здоров’я дітей;

практикують особистісно зорієнтований стиль навчання та стосунків з учнями;

створюють освітнє середовище, що забезпечує комфортні та безпечні умови життєдіяльності учнів і вчителів [19; с.94].

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає залучення учнів до здоров’язбережувального навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

корекцію порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;

різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;

контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу;

нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;

медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;

розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;

діяльність служби психологічної допомоги вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги;

сприяння гуманному ставленню до кожного учня;

формування доброзичливих взаємовідносин у колективі вчителів;

організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;

заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку [19; с.104].

Звичайно, вирішення проблеми збереження здоров’я дітей потребує щільної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості. Однак особливе місце та відповідальність в оздоровчій діяльності відводиться освітній системі, яка повинна й має всі можливості для того, щоб зробити освітній процес здоров’язбережувальним, і в цьому випадку мова йде вже не просто про стан здоров’я сучасних школярів, а про майбутнє України.

Отже, щоб забезпечити школяреві можливість збереження здоров’я за період навчання в школі, дати йому необхідні знання та навички щодо здорового способу життя, навчити використовувати отримані знання в повсякденному житті і використовують здоров’язбережувальні технології в освітньому процесі.