Рекомендації про заходи боротьби з іксодовими кліщами

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА ЗООВЕТЕРИНАРНА АКАДЕМІЯ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРО ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ІКСОДОВИМИ КЛІЩАМИ ХАРКІВ — 2005

УДК 619:616.995

У рекомендаціях наведено основні положення про іксодових кліщів: історія вивчення, систематика, фауна кліщів, поширених на території України, морфологічна характеристика кліщів родини Ixodidae, основи екології, роль іксодових кліщів як переносників інфекційних та інвазійних хвороб, наведено поняття про іксодідози тварин. Запропоновано: методи та засоби обробки тварин, технологію виготовлення емульсій та розчинів інсектицидів, заходи боротьби з іксодовими кліщами у різних умовах.

Розробники:

Кафедра паразитології Харківської державної зооветеринарної академії

Ю.О. Приходько, доктор ветеринарних наук

В.Я. Пономаренко, кандидат ветеринарних наук

О.В. Нікіфорова, асистент

Рецензенти:

ДАХНО І.С., доктор ветеринарних наук, професор, Сумський ДАУ

МАШКЕЙ. А.М., кандидат ветеринарних наук, ІЕКВМ УААН

Рекомендації розглянуті і схвалені:

Методичною комісією факультету ветеринарної медицини Харківської державної зооветеринарної академії

(протокол № 1 від 12 жовтня 2005 р.)

Науково-методичною радою Департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України

(протокол № 1 від 27 грудня 2005 р.)

Видано на замовлення Державного департаменту ветеринарної медицини

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Ветеринарна акарологія — розділ паразитології, що вивчає кліщів, постійних або тимчасових паразитів тварин. Загальна світова фауна налічує понад 25 тис. видів кліщів, з них іксодових (пасовищних) понад 660 видів.

Основи іксодології, як науки про іксодових кліщів, були закладені у кінці ХІХ сторіччя. Вперше, значення іксодових кліщів як переносників хвороб тварин, було встановлено Кільборном та Смітом (1893). Дослідники виявили збудника техаської лихоманки худоби та встановили, що іксодові кліщі є переносниками збудників цієї хвороби. Це відкриття стало поштовхом для подальшого вивчення іксодових кліщів як переносників різних збудників хвороб тварин та людини [40, 41].

Кліщі належать до типу членистоногих (Arthropoda), класу павукоподібних (Arachnoidea), підкласу Acaris — кліщі.

Підклас Acaris об'єднує три ряди: акариформні кліщі (Acariformes), паразитиформні (Parasitiformes) та кліщі - сінокоси (Opiliacarina).

У ветеринарній медицині найбільше значення мають два ряди кліщів: акариформні - збудники акарозів (корост) тварин та людини і паразитиформні кліщі - тимчасові ектопаразити — гематофаги та переносники і носії збудників різних хвороб [27, 53].

Ряд паразитиформних кліщів (Parasitiformes) об'єднує дві надродини, які мають велике значення для ветеринарної медицини: Ixodoidea, Gamasoidea. В надродину Ixodoidea входить і родина — Ixodidae.

Кліщі родини Ixodidae (іксодові, пасовищні кліщі) домінують серед ряду Parasitiformes. Ці кліщі розповсюджені у всіх ландшафтних зонах світу. Кліматичні особливості кожної зони, території, наявність різних живителів впливають на чисельність та кількість видів кліщів, особливості їх екології.

Іксодові кліщі - це типові кровосисні паразити, для котрих кровоссання єдиний спосіб харчування. Під час масового систематичного нападу кліщів, тварини худнуть — «кліщова-хирність», яка виникає у результаті втрати великої кількості крові та інтоксикації організму слиною кліщів. У таких тварин знижується працездатність, резистентність організму, продуктивність, у молодняка — ріст та розвиток. За умов масового нападу іксодових кліщів тварина може втратити до 5−6 л крові. Виділяють також іксодідоз — сезонну хворобу тварин у результаті паразитування іксодових кліщів.

Іксодові кліщі також пошкоджують шкіру, що призводить до вибраковування шкірної сировини.

Відомо що, іксодові кліщі паразитують на багатьох видах тварин, а також на людях і мають важливе ветеринарне та медичне значення.

СИСТЕМАТИКА ТА РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ В УМОВАХ УКРАЇНИ

Родина Ixodidae об'єднує 12 родів іксодових (пасовищних) кліщів, з них на території України зареєстровано 6 родів та 32 види. Вони по різному поширені у різних природно — кліматичних зонах країни [2, 53].

Систематика кліщів родини Ixodidae зареєстрованих на території України та їх розповсюдження

Кліщі родини Ixodidae фауни України [2, 53]

Іксодові кліщі поширені в усіх ландшафтно-географічних зонах України. Проте чисельність популяцій кожного виду пов’язана з певними екологічними умовами, які склались у процесі філогенетичного розвитку виду.

В зв’язку з екологічними особливостями кліщів встановлено три еколого-фауністичні комплекси: лісовий, степовий та кримський гірсько-лісовий, поширення яких в основному співпадає з ландшафтно-географічними зонами України.

В умовах українського Полісся зареєстровані такі види кліщів: Ixodes ricinus, Іxodes trianguliceps, Іxodes crenulatus, Іxodes vespertilionis, Dermacentor reticulatus, Dermacentor marginatus, Haemaphysalis punctata і Hyalomma plumbeum plumbeum.

І. ricinus — найпоширеніший вид на Україні. Поширення його відмічено від Полісся, Східних Карпат, лісостепової зони до гірсько-лісової зони Криму. Вогнища його розмноження пов’язані виключно з лісовими біотопами, де переважає мезофільна рослинність та підвищена вологість [32, 33].

Фауна лісостепової зони України є перехідною від лісової до степової. В природних біотопах північної частини Лісостепу зустрічаються такі види кліщів: І. ricinus, I. crenulatus, I. lividus, I. trianguliceps, D. reticulatus, D. marginatus. Вогнища масового розмноження, властиві для І. ricinus, D. reticulatus і D. marginatus, пов’язані з пасовищами та іншими місцями, де перебувають сільськогосподарські тварини.

У степовій зоні відбулися значні зміни ландшафту в результаті освоєння цілинних земель. Природні біотопи з характерною рослинністю та тваринним світом збереглись лише в степових заповідниках: Асканія-Нова, Стрілецький, Хомутовський та Провальський степи, Азово-Чорноморський, Гостра Могила та ін.

У степових заповідниках, які не використовують під випаси та сінокоси, зосереджено багато диких ссавців, птахів та плазунів. Такі біоценози виявились сприятливими для масового розмноження багатьох видів кліщів, а саме: Ixodes laguri laguri, I. redikorzevi redikorzevi, I. crenulatus, Haemaphysalis punctata, H. sulcata, H. otophila, Dermacentor marginatus, Rhipicephalus sanguineus, Rh. rossicus, Hyalomma scupense, H. p. plumbeum. Такий склад фауни кліщів характерний для різнотравно-тирсових біотопів степу з сухим, але не посушливим кліматом.

Велику роль у поширенні деяких видів кліщів відіграють птахи. Вони є не лише живителями, а й транспортерами, що переносять кліщів на далекі відстані від постійних біотопів їх розмноження. Так, Наеmaphysalis punctata, Hyalomma plumbeum plumbeum є типовими представниками степової фауни, але вони зустрічаються також в зоні Полісся і в Східних Карпатах. В умовах України кліщі виявлені більше ніж на 60 видах птахів, переважно на представниках ряду горобиних [21, 27, 53].

Перші повідомлення про видовий склад іксодових кліщів у Харківській області належать Іванову П.А. [15, 16]. Автором було встановлено 4 види іксодових кліщів: Ixodes ricinus, Haemaphisalis punctata, D. reticulatus, Hyalomma aegyptium.

За даними Ємчук Є.М. на території Харківської області реєструються наступні види іксодових кліщів: I. ricinus, I. crenulatus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus, Haemaphisalis punctata, H. scupense, Hyalomma plumbeum.

В подальшому видовий склад кліщів був доповнений В. О. Нагловим — I. trianguliceps та I. apronophorus.

В роботі Сивкова В. В. [45], який вивчав ектопаразитів гризунів Харківської області вказуються таки види: I. ricinus, I. crenulatus, D. reticulatus.

За даними літератури на території Харківської області паразитують 10 видів іксодових кліщів: I. ricinus, I. trianguliceps, I. apronophorus, I. crenulatus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus, Haemaphisalis punctata, H. scupense, Hyalomma plumbeum [45, 53, 24, 31, 30, 32, 33].

В останні роки підтверджено розповсюдження 7 видів іксодових кліщів I. ricinus, I. crenulatus, I. trianguliceps, I. apronophorus, D. reticulatus, D. marginatus, Rh. rossicus на території Харківської області.

МОРФОЛОГІЯ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ

Іксодові кліщі у голодному стані мають сплюснуту форму тіла, розмір 2−8 мм, залежно від фази розвитку (личинка, німфа, імаго), самки що насмоктались крові мають овально-округлу форму й досягають розміру до 20 — 30 мм та більшe [1, 21, 39].

Тіло представлено як один органокомплекс, сегментація не відображена. У передній частини тіла знаходиться хоботок — орган, за допомогою якого кліщ відшукує місце для фіксації, фіксується, добуває кров чи лімфу. Хоботок складається з основи, пари хеліцер, гіпостома і пари щупальців — пальп. Основа хоботка зверху може бути чотири — або шестикутною. Хеліцери рухливі, сильні і на кінцях мають гострі гачки, якими кліщі розрізають шкіру перед введенням гіпостома. Гіпостом — непарна хітинова пластинка, списоподібної форми. Знизу на ньому міститься кілька рядів зубчиків (2−3), які своєю гострою вершиною спрямовані назад, завдяки чому кліщ надійно фіксується на шкірі живителя. Пара 4-членикових пальп знаходиться дещо збоку від хеліцер і відіграє роль органа дотику, за їх допомогою кліщ визначає місце проколу і фіксування, їх розміри у різних видів кліщів неоднакові, по них визначають довжину хоботка. Залежно від цього показника іксодід ділять на коротко — і довгохоботкових. У короткохоботкових кліщів довжина хоботка відповідає або дещо менша його ширини. Розмір хоботка використовують для визначення родів кліщів.

У самців хітин на всій спинній поверхні потовщений і утворює так званий дорсальний щиток — скутум. У самок він покриває лише передню третину тіла, що дозволяє збільшувати тіло при харчуванні. На бокових краях скутума, на рівні другої пари ніг, у більшості іксодід знаходяться очі. Задня частина тіла самки покрита м’яким хітином з численними складками — алоскутум, який при наповненні кров’ю розпрямляється, збільшуючи об'єм черева у десятки разів.

На вентральній поверхні з тілом кліща сполучені чотири пари 6-членикових кінцівок: перший членик (кокса чи тазик) нерухомий, інші (вертлуг, стегно, гомілка, передньолапка та лапка) — рухомі. На кожній кінцівці є присмоктувальна подушечка і два кігтики, завдяки яким кліщ досить легко переміщується і надійно утримується на будь-якій поверхні. Кінцівки з'єднуються з тілом за допомогою кокс, які на передній парі можуть бути сильно або слабо розщепленими чи не розщепленими взагалі.

На рівні кокс другої пари ніг відкриваються статеві отвори, прикриті особливою хітиновою пластинкою, а на рівні четвертої пари — анальний отвір. Навколо цього отвору може бути боріздка, за розміщенням якої диференціюють кліщів за родами. Тіло кліща покрите щетинками. Самці деяких родів мають також і вентральні щитки захисного призначення.

У кліщів розвинені травна, дихальна, видільна та нервова системи, органи чуття і розмноження. Травний апарат розпочинається біля основи гіпостома ротовим отвором, який переходить у глотку, а остання — у стравохід, стравохід — у кишечник з численними боковими відгалуженнями. Одна самка спроможна виссати до 3 мл крові. У передній частині тіла кліща розміщуються гроноподібні слинні залози, їх секрет через — ротовий отвір надходить у ранку на шкірі живителя, а потім у його тканини. У складі секрету — знеболюючі та антикоагулюючі речовини.

Дихальний апарат представлений густою мережею дихальних трубочок — трахей, сполучених з двома дихальцями — стигмами. Останні відкриваються назовні позаду четвертої пари кінцівок. Стигми оточені хітиновою пластинкою — перитремою.

З органів розмноження у самок розвинені яєчники та яйцепроводи, які при дозріванні яєць можуть дуже збільшуватися. Кровоносна система лакунарного типу. Нервова система являє собою компактну масу-мозок, з'єднаний з усіма органами та периферійним рецепторним апаратом [6, 41, 39].

Екологія іксодових кліщів

Іксодовим кліщам притаманний складний метаморфоз, який включає яйце і три активні фази, розділені линькою: личинка, німфа та імаго. Кожна активна фаза має особливості розвитку та паразитування на різних тваринах-живителях [50, 41].

Життєдіяльність кожної з активних фаз підрозділяється на наступні стадії: харчування, личиночного розвитку, линьки; харчування, німфального розвитку, линьки; харчування, імагінального розвитку, яйцекладки. Як правило, кліщі харчуються одноразово в кожній активній фазі. На всіх активних фазах розвитку кліщі живляться виключно кров’ю, переважно теплокровних тварин, але деякі види присмоктуються також на ящірках, вужах, черепахах.

Тривалість циклів розвитку у різних видів кліщів не однакова. Під тривалістю циклу розвитку розуміють період розвитку від яйця до яйця. В залежності від тривалості розвитку та кількості діапауз розвиток іксодових кліщів може здійснюватися за однорічним, дворічним та трирічним циклах. А у деяких видів — і за чотирирічним.

При однорічному циклі розвитку, для завершення якого потрібен один календарний рік, кліщі на всіх фазах розвитку паразитують у теплий період року. Це спостерігається у південних видів кліщів.

Дворічний цикл характеризується тим, що в перший рік паразитують личинки та німфи, у другий — імаго, діапауза буває у німф та імаго.

У деяких видів сезонні явища у циклі розвитку спостерігаються слабо або зовсім відсутні - генерація іде за генерацією в зв’язку зі зміною сезонів року.

У видів, які розповсюджені в Україні, цикл розвитку складає 1 — 4 роки, інколи 5 — 6 в залежності від видової належності та кліматичних умов. У найбільш поширенішого виду Ixodes ricinus життєвий цикл складає 1- 7 років. В основному всі кліщі родини Ixodidae мають одну генерацію за рік.

Періодичність циклів розвитку I. ricinus у лісостепової зоні України має певну закономірність: при підйомі відносної чисельності імаго підйом чисельності німф припадає на 3, іноді 4 рік. Існує достовірний зв’язок між чисельністю імаго та чисельністю німф у той самий рік паразитування, що свідчити про перевагу 3 річного циклу розвитку кліща Ixodes ricinus і більш сильний зв’язок між чисельністю німф і чисельністю імаго кліщів на наступний рік, що передбачає перевагу 4-річного циклу.

Періоди активного способу життя чергуються з періодами зупинки або затримки життєдіяльності - діапаузами, які виконують роль пристосування до біологічно неефективних температур (5 — 10 єС), недостатньої кількості вологи (літня діапауза) та відсутності їжі. Фізіологічний механізм діапаузи у іксодид, обумовлюється комплексом факторів, серед яких домінує світловий режим (фотоперіод). Діапауза проявляється в зупинці росту та метаморфозу, фізіологічно — в гальмуванні обміну речовин (найбільш економічне витрачання енергетичних резервів та захист від дегідратації).

Цикл розвитку більшості видів іксодових кліщів налічує сезонні діапаузи (облігатну та факультативну). Весною низькі температури діапаузу не визивають, але восени при температурі + 20 — 22 єС настає повна діапауза, що залежить більше від довжини світлового дня, яка скорочується восени до 14−16 годин. Виходу із діапаузи сприяє збільшення довжини світлового дня, яка також супроводжується збільшенням суми ефективних температур.

У природних умовах розвиток кліщів відбувається в лісових, чагарникових біотопах, на пасовищах, вигонах, норах, гніздах — там де оселяються їх живителі - дикі, свійські тварини, птиці, дрібні ссавці, рептилії.

При однохазяйному типі розвитку кліщі харчуються на всіх фазах розвитку на одній тварини. Тільки самка, нассавшись крові, залишає тіло живителя для відкладки яєць. За цим типом розвиваються види Boophilus calcaratus, Hyalomma scupense, Ixodes crenulatus.

Двохазяйні кліщі нападають на тварину в фазі личинки, яка на тварині линяє у німфу і ситою відпадає у зовнішнє середовище. Там линяє в імаго. Статевозрілі кліщі розшукують собі іншого хазяїна. За цим типом розвиваються види Rhipicephalus bursa, Hyaloma plumbeum.

Трихазяйний тип розвитку притаманний майже всім Ixodidae. При цьому типі розвитку кліщі знаходяться на живителі тільки під час харчування і кожна активна фаза харчується на різних тваринах, а линяє в наступну фазу у зовнішньому середовищі. За цим типом розвиваються кліщі родів Ixodes, Dermacentor, Rhipicephalus. [21, 50, 53].

Активність іксодових кліщів, як ектопаразитів тварин, прямо залежить від кліматичних умов різних років: суми ефективних температур, кількості опадів, вологості ґрунту та інших факторів.

В умовах України найвища активність імаго спостерігається в квітні - червні. В кінці червня з’являються личинки, а в липні разом з личинками зустрічаються німфи, які в липні і серпні перетворюються на статевозрілі форми. Друга хвиля активності деяких видів кліщів буває у вересні та жовтні [33, 53].

РОЛЬ ІКСОДОВИХ КЛІЩІВ У ПАТОЛОГІЇ ТВАРИН

Хвороби, що передаються через кровосисних кліщів і комах називаються трансмісивними. Академік Є. Н. Павловський вперше у 1939 році опрацював теорію природних вогнищ трансмісивних захворювань, що дало можливість провести глибокий аналіз причин існування таких вогнищ у природі і розробити радикальні заходи для їх ліквідації.

До трансмісивних хвороб належать рікетсіозні гарячки, кліщовий енцефаліт та інші арбовірози (понад 30), бореліози, бактеріози, піроплазмідози та інші хвороби небезпечні для тварин і людини.

Практично немає видів кліщів, які є індиферентними до патогенних мікроорганізмів з природною осередковістю. Спонтанне носійство або властивість передавати збудників в експериментальних умовах виявлені практично у всіх видів, які вивчалися в цьому аспекті.

Таким чином, іксодові кліщі відіграють важливу роль в існуванні природних вогнищ захворювань. Багато видів з пасовищним типом паразитування та деякі з гніздово-норовим типом паразитування легко присмоктуються до тварин та людини, і будучи інфікованими, можуть передавати збудника.

Сприйнявши збудника від хворої тварини або паразитоносія, кліщі можуть довго зберігати його в своєму організмі, передаючи з покоління в покоління. Збудник залишається вірулентним навіть при тривалому голодуванні кліща. Передача збудника хвороби не є механічним актом. Вона супроводжується складним специфічним циклом розвитку та розмноження збудника в організмі кліща [53, 4, 27, 38].

Найбільш відомим, небезпечним, широко розповсюдженим, як для тварин, так і для людини, є кліщовий та інші енцефаліти — природно-осередкові, трансмісивні захворювання, основними переносниками яких є I. ricinus, I. persulcatus та інші види кліщів.

Іксодові кліщі є переносниками великої групи хвороб, збудниками яких є рікетсії. Усі рікетсіозні геморагічні лихоманки — природно — осередкові захворювання, також мають трансмісивний механізм передачі кліщами. У ряду випадків кліщі є і резервуарами патогенних рікетсій, забезпечуючи можливість трансоваріальної передачі збудника на протязі 2 -3 -х поколінь [38, 40].

В останні роки встановлено, що іксодові кліщі, а саме I. ricinus та I. persulcatus, є переносниками збудника ще однієї небезпечної хвороби тварин та людини. Це хвороба Лайма, збудником якої є спірохети родини Borrelia. Відомо три геновиди борелій, які пов’язані з іксодовими кліщами — це Borrelia burgdorferi sensu stricto, B. garrini, B. afzellii — які можуть бути патогенні і для людини [14, 26]. Резервуарами борелій в природі є близько 200 видів ссавців і птахів, які прогодовують різні стадії іксодових кліщів. По циклу розвитку кліщів збудник передається як трансфазно, так і трансоваріально.

Велику роль відіграють іксодові кліщі, як переносники бактеріозів. Доведено, що 25 видів кліщів переносять збудника туляремії Francisella tularensis. Також іксодові кліщі можуть бути спонтанними переносниками збудників бруцельозу та лістеріозу.

Збудники піроплазмідозів тварин становлять велику групу паразитичних найпростіших, які відносяться до ряду Piroplasmida, вони одну частину свого життєвого циклу проводять в клітинах крові ссавців, а другу в тілі переносників — кліщів родини Ixodidae [29, 38, 1, 6, 39].

Методи, засоби та заходи боротьби з іксодовими кліщами

Наведені данні мають мету інформувати спеціалістів ветеринарної медицини про методи та засоби обробки тварин, технологію приготування робочих розчинів та емульсій акарицидів, основи профілактичних заходів, захист тварин у різні періоди року, заходи безпеки та особистої гігієні при роботі з акарицидами та при контактуванні з іксодовими кліщами.

МЕТОДИ ЗБОРУ КЛІЩІВ ТА ОБРОБКИ ТВАРИН. СУЧАСНІ АКАРИЦИДИ

У комплекс заходів щодо боротьби із кліщами входить знищення їх на тваринах, у тваринницьких приміщеннях та у природних біотопах. Для цього використовують такі методи боротьби:

а) фізичні;

б) хімічні;

в) біологічні.

Фізичні методи. Найбільш простим і доступним способом знищення іксодових кліщів на тваринах є їх щоденний ручний збір під час чищення і доїння великої та дрібної худоби, огляду коней, собак, кішок тощо. При цьому всіх тварин ретельно оглядають не менш двох разів у день і руками прощупують всю поверхню тіла, звертаючи особливу увагу на місця переважного знаходження паразитів. Зазвичай кліщі прикріплюються на голові - у межіщелеповому просторі, частіше на вушних раковинах і повіках, в ділянці підгрудка, під передніми кінцівками, на внутрішній поверхні стегон, на вимені, навколо ануса та промежини. Зібраних кліщів знищують [9, 23].

Але при ручному зборі зазвичай виявляють лише дорослих кліщів, особливо вгодованих самок та самців, німфи ж, залишаються непоміченими, а личинок на сільськогосподарських тваринах взагалі не знаходять, так як вони паразитують на дрібних ссавцях. Ручний збір вимагає великої витрати часу, тому застосовується в індивідуальних господарствах, а так само при наукових дослідженнях [51, 52, 20, 46].

Хімічні методи. Більш ефективними і розповсюдженими методами знищення кліщів є хімічні - використання різних акарицидів. Тварин можна обробляти різними методами: купання в пропливних ваннах, обприскування, поливання вздовж хребта та нанесення на шкіряний покрив акарицидів у вигляді аерозолів, шампунів, крапель, паст, пудр тощо.

Для захисту овець частіше застосовують купання у пропливних ваннах.

Основні рекомендації для приготування лікувальних ванн. Ванну готують тільки в день обробки тварин та обов’язково знищують забруднений розчин після застосування. Наповнюють ванну для купання чистою водою. Додають необхідний об'єм акарициду у ванну та добре перемішують до отримання однорідного розчину. Перед купанням тваринам дають добре відпочити та напитися. Слід утримувати тварину у ванні секунд 30, також необхідно забезпечити швидке та повне занурення голови тварини хоча б один раз. Об'єм розчину у ванні в період обробки не повинен зменшуватись більше ніж на 20%. Для запобігання цього слід поповнювати об'єм ванни розчинами акарициду у певній концентрації.

Обприскування проводять для захисту різних тварин від іксодових кліщів: великої та дрібної рогатої худоби, коней, свиней, собак, кішок, птахів. Доцільно проводити обприскування на спеціально обладнаних площадках, з автоматичною подачею акарицидів або на огороджених зацементованих площадках, використовуючи апаратуру ЛСД, ДУК, ДУК-1, ранцеві обприскувачі типу «Автомакс», ручний обприскувач «Росинка» та інші.

Препарати для поливання наносять на шкіру тварин уздовж хребта, при обробці овець цим методом попередньо розсовують руно.

В історичному аспекті необхідно вказати, що в ролі акарицидів було використано багато різних хімічних препаратів та речовин [8, 10].

Тривалий час використовували хлорорганічні з'єднання ДДТ та інші, карбаматні - меткарбеніл, севін, дикрезил, фозолон, хлормедуформ, арсеніт натрію, хлорофос та інші, але в результаті кумулятивних властивостей та довгострокового зберігання їх в об'єктах зовнішнього середовища, накопичування в жировій тканині тварин, виділення з молоком, було заборонено застосування цих препаратів [10, 42, 35].

Також, широко застосовували фосфорорганічні з'єднання — етафос, фталофос, тифатол, фенеткарб, циклофос, неоцідол та інші [37, 3, 22, 52, 34].

В теперішній час препарати цієї групи не рекомендують використовувати з метою обробки тварин, а лише для обробки приміщень, об'єктів зовнішнього середовища [19, 21].

В останні роки у багатьох країнах світу широко застосовуються піретрини і їх синтетичні аналоги піретроїди як акарицидні препарати. Ці з'єднання малотоксичні для ссавців, швидко руйнуються і виводяться з організму. Висока ліпофільність цих речовин забезпечує швидке проникнення піретроїдів через покриви кліщів. Піретроїди діють на нервову систему шкідників, різко паралізують її, в результаті швидко порушується їх здатність до пересування, що веде до загибелі в результаті загального паралічу всіх органів [47, 49].

У ветеринарній практиці для боротьби із кліщами використаються бутокс-50, стомазан, неостомазан, циодрін, тактик, аміцид, ектоцид, флуметрин, суміцидін, неоцідол та інші.

Бутокс-50 — прозора рідина зі специфічним запахом — діюча речовина дельтаметрин — синтетичний піретроїди, ефективний проти іксодових кліщів. Використовується методом обприскування тварин. Проти одногосподарних кліщів розводять — 0,5 л, проти двох — і трьохгосподарних — 0,75 л у 1000 л води. Об'єм робочого розчину для обприскування однієї тварини: велика рогата худоба 3 л; вівці, свині - 1 — 1,5 л з інтервалом 10−15 діб. М’ясо і молоко можуть використовуватись відразу після обробки.

Стомазан ефективний препарат у боротьбі з іксодовими кліщами. Розчин препарату у 0,1%-ній концентрації ефективний для обробки великої та дрібної рогатої худоби, інших тварин проти іксодових кліщів з інтервалом між обробками 7 — 8 діб. Перевага цього препарату полягає в тому, що ним можна обробляти лактуючих корів.

За результатами досліджень з’ясувалося, що стомазан однаково діє по відношенню до чутливих і резистентних до хлорофосу кліщів, тобто до нього не індуцюється перехресна стійкість.

Циодрін також ефективний проти іксодових кліщів. Водна емульсія його в 0,5%-ний концентрації з розрахунку 3 л розчину на одну тварину охороняє велику рогату худобу від нападу іксодових кліщів протягом 5 діб, при нанесенні препарату зовнішньо у тварин не виникає ніяких відхилень від норми, однак лактуючих корів обробляти циодрином не рекомендують.

Тактик емульгуючий концентрат, який містить 12,5% амітразу — ефективний препарат проти кліщів. Застосовують для обробки великої рогатої худоби, овець, кіз та приміщень проти іксодових кліщів. Методом обприскування великої рогатої худоби застосовують робочий розчин тактику (7−10 мл препарату на 5 л води), овець, кіз — 6 мл препарату на 3 л води на тварину. Методом купання овець початкова ванна: 1 л тактику на кожні 250 л води або 40 мл на 10 л води 166 голів овець або кіз. Для підбавок застосовують розчин: 1,5 л тактику на 250 л води. Методом купання великої рогатої худоби беруть 1 л препарату на 500 л води для обробки 100 голів великої рогатої худоби. Для підбавок застосовують розчин: 1,5 л тактику на 500 літрів води. Повторну обробку проводити через 10 діб. Строки використання м’яса та молока після обробки тактиком складають 0 діб.

Також ефективними є композиції препаратів — аміцид та ектоцит розроблені ІЕКВМ.

Аміцид — емульсія молочно-білого кольору із специфічним запахом. Склад: тактик з кількістю діючої речовини амітразу 12,5 г; диметилсульфоксиду, ПАР, спирту етилового, води. Препарат застосовують для боротьби з іксодовими кліщами сільськогосподарських та свійських тварин в робочому розведенні 1:20. Застосовують методом обприскування за допомогою ранцевого обприскувача типу «Автомакс» або ручного обприскувача типу «Росинка» у дозах: велика рогата худоба — 100 — 150 мл; вівці, кози — 50 мл; собаки 25 — 50 мл, коти — 5 — 10 мл робочого розчину на тварину.

Ектоцид — емульсія молочно-білого кольору із слабким специфічним запахом. Склад: цимбуш з кількістю діючої речовини циперметрину 11, 25 г; диметилсульфоксиду, ПАР, спирту етилового, олії льняної технічної, води. Препарат застосовують для боротьби з іксодовими кліщами сільськогосподарських та свійських тварин в робочому розведенні 1:20. Застосовують методом обприскування за допомогою ранцевого обприскувача типу «Автомакс» або ручного обприскувача типу «Росинка» у дозах: велика рогата худоба — 100 — 150 мл; вівці, кози — 50 мл; собаки 25 — 50 мл, коти — 5 — 10 мл робочого розчину на тварину.

Флуметрин застосовується методом обприскування у вигляді 6% розчину 2,5 мл на 3 л води. Методом поливання на спину 1 мл на 1 кг маси тіла тварини 1% розчину, методом купання 10 л препарату на 12 000 л води. Повторні обробки проводять через 15 днів.

Ектомін к.е. 100 — ефективний проти іксодових кліщів. Застосовують методом обприскування, співвідношення розчину з водою 1:1000 або 1:1300, методом купання 1:1000 та поливання вздовж спини 1:100 або 1:200. Інтервал між обробками проти однохазяйних кліщів 4−5 тижнів, трихазяйних кліщів — 7 — 14 діб.

Тифатол к.е. 300 амідін — застосовують для боротьби з іксодовими кліщами, які паразитують на великій рогатій худобі та конях. Методом обприскування та купання великої рогатої худоби, співвідношення розведення з водою 1:1000, поповнення концентрації у ванні 1:500. Для обробки коней застосовують метод ручного обприскування, співвідношення розведення з водою 1:1000. Інтервал між обробками проти однохазяйних кліщів 3 тижні, трихазяйних кліщів — 5 — 7 діб.

Ефективні також синтетичні піретроїди різного покоління. Суміцидин — синтетичний піретроїд рекомендовано, як акарицид проти іксодових кліщів в 0,5% - ній концентрації. Синтетичні перітроїди ПЕКТ та ЦИПЕКТ (діюча речовина — перметрин та циперметрин) також ефективні проти іксодових кліщів. Встановлена ефективність акарицидних препаратів тарстару та кінміксу проти іксодових кліщів Rh. bursa на вівцях.

Для захисту тварин проти іксодових кліщів можна використовувати неоцідол 600 к. е. діазінолу. Методом купання овець — початкова ванна: 100 мл неоцідолу 600 к.е. на 240 л води (1:2400) або 0,42 л препарату на 1000 л води). Поповнення концентрації (після використання 10% початкового розчину): 100 мл неоцідолу 600 к.е. на 80 л води (1:800) або 1,25 л препарату на 1000 л воду, якою поповнюється початковий розчин. Купання великої рогатої худоби — початкова ванна: 1 л неоцідолу 600 к.е. на 1000 л води (1:1000). Поповнення концентрації: 1 л неоцідолу 600 к.е. на 400 л води (1: 400).

Методом обприскування овець та великої рогатої худоби беруть 20 мл неоцідолу 600 к.е. на 20 л води (1:1000).

Норма витрату препаратів залежить від виду тварин, маси тіла та концентрації акарициду. Велика рогата худоба: молодняк до року — 1 — 1,5 л., дорослі тварини — 2 — 3 л.; ягнята, козлята — 0,3 — 0,5 л., дорослі - до 1 л.; лошата та дорослі коні, відповідно до 1 л та 2 — 3 л.; собаки та кішки — 10 — 25 — 50 — 100 мл., залежно від маси тіла.

Рекомендується така послідовність обприскування тварин: вушні раковини, голова, тіло, хвіст, ділянка навколо ануса, кінцівки. Це забезпечує високу ефективність дії препарату на паразитів, а також безпеку для людини і тварин та довкілля.

У теперішній час для захисту від іксодових кліщів дрібних та інших тварин використовують нанесення на шкірний покрив акарицидів у вигляді крапель. Фірма «Продукт» (Україна) випускає краплі - «Бар'єр» міні для кішок та дрібних собак і «Бар'єр» максі - для середніх та великих собак, які в своєму складі мають фосфорорганічні з'єднання. «Бар'єрплюс» має в своєму складі діючу речовину із групи карбаматів. Випускаються також краплі «Бар'єр — супер» — з діючою речовиною із групи феніл-піразолів.

Крім того, для захисту дрібних тварин від іксодових кліщів, широко застосовують шампуні «Бар'єр», «Бар'єр — плюс» тощо.

Поряд з цими засобами застосовують нашийники, які в своєму складі мають акарицидні речовини. Застосовують нашиники «Больфо» фірми Байєр, Німеччина та інші.

Рекомендовано нанесення акарицидів на шкірний покрив копитних тварин у вигляді паст-олівців «Іній-П», «Іній-Д», «Іній-Ц». Застосування цих препаратів більш трудомістке, але економічне. Препарат не змивається водою і не виділяється з молоком.

Біологічні методи. Встановлена акакрицидна та ентомоцидна, дія бактеріального препарату із групи Bacillus thuringiensis. Апробовані штами, або їхні продукти, таких бактеріальних культур: Proteus mirabilis, Bacillus cereus, Bacillus thuringiensis. Досліди ставились на кліщах родів Rhipicephalus, Hyalomma, Dermacentor, Boophilus різних фаз розвитку і ступеня насичення. Загальним і характерним явищем виявилося вповільнення яйцекладки. Стійкість кліщів також залежить від температурного фактора. Якщо при температурі до + 17 єС екзотоксин виявляв слабку патогенну дію, то при температурі + 25 єС імаго гинули на 5 — 8 добу раніше в порівнянні з контролем. На думку авторів зниження температури сприяє вповільненню обмінних процесів в організмі і слабкому проникненні токсинів в організм кліща.

Біологічні засоби боротьби перспективні тим, що їхнє використання може не відбитися на якості продуктів харчування, а також їх успішно можна застосувати проти тих форм членистоногих, які стійкі до синтетичних токсинів, також вони сприяють охороні природи від забруднення пестицидами.

Успішно застосовуються біопрепарати, отримані на основі спороутворюючих бактерій Bacillus thuringiensis і білого гриба Beauveria bassiana (агритол, бактерін, біоспор, боверін, дендробацилін, ларвотрол, турингін, турицин та ентобактерін). Більшість із цих препаратів порошки, але також зустрічаються і рідини, які можуть застосовуватися в сполученнях з хімічними акарицидами.

ТЕХНОЛОГІЯ ПРИГОТУВАННЯ РОБОЧИХ РОЗЧИНІВ І ЕМУЛЬСІЙ

іксодовий кліщ паразитування личинка З метою захисту тварин від нападу іксодових кліщів та знищення їх у природі необхідне використання робочих розчинів та емульсій різних акарицидів. Визначення емульгуючого концентрату, для приготування робочих емульсій та розчинів необхідної концентрації користуються формулою:

, де Х — кількість (г, кг) технічного препарату (емульгуючого концентрату), необхідного для приготування робочої емульсії або розчину.

А — кількість (мл, л) робочого розчину, необхідного для обробки однієї тварини.

В — концентрація акарициду за діючою речовиною, яку необхідно отримати у робочому розчині.

С — вміст (%) діючої речовини у технічному препараті, який використовується для приготування розчину (емульсії).

ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З ІКСОДОВИМИ КЛІЩАМИ

Іксові кліщі є переносниками багатьох збудників заразних хвороб, тому основну увагу необхідно приділяти профілактиці цих захворювань, методам захисту тварин від нападу кліщів.

По-перше, необхідно проаналізувати епізоотичну ситуацію на окремій території, комплексу господарства, потім району, з урахуванням наявності вигульних пасовищ, шляхів прогону до них тварин, тощо.

Необхідно провести епізоотичний аналіз розповсюдження збудників піроплазмідозів, інших збудників хвороб тварин та людини (вірусів, рикетсій, бактерій, борелій, токсоплазм тощо). При виявленні збудників в іксодових кліщах, провести дослідження на наявність місць виплоду та розповсюдження кліщів, нанести їх на мапи окремих територій, району, що дозволить вірно планувати комплекс заходів.

По-друге, необхідно встановити наявність кліщів-переносників у місцях прогону, на пасовищах, на території утримання тварин у колективних та приватних господарствах.

Для виявлення кліщів використають метод візуального контролю та прогін двох — трьох тварин з наступним ретельним оглядом їх на наявність кліщів.

Приділяють увагу на місця накопичення гною, сміття, трав’яну та чагарникову рослинність, біля парканів, стін приміщень, у водонапувальних корит, уздовж водотоків (річок, каналів тощо), шляхів пересування тварин від ферм до пасовищ.

Спеціалісти ветеринарної медицини разом з працівниками санітарно — епідеміологічних станцій створюють комплексний план заходів з захисту селищ, зон відпочинку, дитячих таборів, лісопарків та інших територій від іксодових кліщів.

Отже основою профілактичних заходів боротьби з іксодовими кліщами, з метою недопущення розповсюдження трансмісивних хвороб, є знищення можливості їх харчування на тваринах та людях.

ЗАХИСТ ТВАРИН У СТІЙЛОВИЙ ТА ПОСОВИЩНИЙ ПЕРІОД УТРИМАННЯ

У період стійлового утримання тварин основними умовами захисту тварин від кліщів є обмеження доступу на територію ферм, комплексів диких, свійських тварин, чабанських собак тощо. Необхідно знищувати місця розмноження кліщів у приміщеннях, на території ферм, господарств та інших майданчиках.

Для цього на весні та восени необхідно ліквідувати усю трав’яну рослинність, чагарники уздовж парканів, з внутрішнього і зовнішнього боків.

Проводять комплекс заходів по знищенню гризунів у приміщеннях та на окремих територіях. Не дозволяють гніздування птахів у приміщеннях та інших місцях утримання тварин.

У приміщеннях, де встановлена велика кількість кліщів їх необхідно звільнити від тварин терміном 6−7-міс. Приміщення, які знаходяться без тварин (стіни, стійла, вигульні майданчики тощо) обробляють акарицидами, потім через добу проводять ретельну очистку, а перед поверненням тварин — повторну дезакаризацію.

Усіх тварин, які поступають вперше на ферму, комплекс, господарство, обробляють акарицидними препаратами, утримують протягом двох тижнів ізольовано від основного поголів'я, потім проводять повторну обробку і допускають до основної групи тварин.

Кліщі знаходяться у щілинах стін, стовпів, годівниць, підлоги і зустрічаються в пухкому матеріалі під годівницями на підлозі. Тому фізичні і біологічні методи боротьби не доцільні, так як вимагають безпосереднього контакту з паразитом. Тому найбільш ефективним методом є хімічний.

Приміщення, клітки, вольєри за відсутності тварин обробляють навесні, потім у липні - серпні емульсіями, розчинами або суспензіями акарицидів: бутоксу, тактику, ектоміну, неоцідолу, бензофосфату, севіну, дикрезилу та іншими (200 — 400 мл/м²). Водна 5 — 10% - на емульсія неоцідолу, зберігає акарицидну дію 10 — 20 днів на дерев’яних поверхнях і 5 — 15 днів на глині та цеглі відповідно концентраціям. Повторні обробки приміщень проводяться відповідно до вказаних строків.

Препарат циодрін застосовують у 2% водній емульсії методом обприскування приміщень з розрахунку 200 мл на 1 м².

Можливе застосування стомазану або циперметрину у 0,05% водній емульсії методом обприскування приміщень з розрахунку 100 — 200 мл на 1 м².

Також можна обробляти приміщення тактиком 5 мл на 10 л води.

Ектомін застосовують для обробки приміщень з розрахунку 100 мл акарициду на 5 л води на 100 м².

При пасовищно — стійловому утриманні на тварин нападають кліщі двох екологічних груп: норно — пасовищного, коли тварини знаходяться на пасовищах, та пасовищно — стійлового, коли тварини перебувають на пасовищах або в стійлах.

Одним з найголовніших шляхів профілактики формування масових осередків розмноження цих екологічних груп кліщів є культурнотехнічні заходи, тобто: знищення чагарників, пеньків, ліквідація раніше створених земельних валів та куч з дерево-чагарникової рослинності, вивіз каменів тощо. На таких очищених луках створюють культурні пасовища.

До початку випасу тварин необхідно проводити боронування та дискування територій біля шляхів перегону тварин на пасовища.

З початку пасовищного періоду і в загалі теплого періоду року проводять систематичні обробки вигулів та місць відпочинку дрібних тварин акарицидними препаратами з використанням різних методів.

ЗНИЩЕННЯ КЛІЩІВ У ПРИРОДІ ТА МІСцяХ УТРАМАННЯ ТВАРИН

У всіх зонах поширення іксодових кліщів чисельність їх зменшується завдяки господарській діяльності людини. Там, де ще не порушені природні біотопи, завжди має місце масове розмноження диких тварин, на яких паразитують кліщі.

На землях, що зайняті під сільськогосподарські культури, кліщі відсутні, лише в окремих випадках вони заносяться туди дикими тваринами та птахами. Отже, враховуючи екологічні особливості кліщів, потрібні агротехнічні заходи спрямовані на ліквідацію кліщових вогнищ в природі та на розрив контакту кліщів з їх живителями.

Знищення іксодових кліщів у природних біотопах полягає у використанні зрошувальної системи, інтенсифікації землеробства, щорічному очищенню зрошувальних каналів від бур’янистої рослинності, у переорюванні території біотопів з наступним посівом кукурудзи або люцерни, осушенні сильно зволожених і заболочених пасовищ, випалювання бур’янистої рослинності, що призводить до природної загибелі кліщів, тільки у разі крайньої необхідності.

З хімічних методів слід зазначити обробку рослинності і лісової підстилки закліщованих ділянок 5% - им розчином лізолу, 5 — 10% - им розчином нафталізолу при витраті 0,4 — 0,5 л на 1 м² оброблюваної поверхні, 1%-ною суспензією севіну, 2%-ою емульсією трихлорметафосу з розрахунку 2 л на 10 м² — 4 рази на рік [1, 51, 21].

Також рекомендовані препарати анометрин-Н, бензофосфат, диазинон, дурсбан, мустанг, циклофос та циодрін для обробки місць вигулу тварин методом обприскування. На 1 м² витрачається 200 мл робочого розчину акарициду, 1% дустом неопінаміном рекомендовано опилення місцевості у кількості 0,12 г/м².

Застосування біологічних методів боротьби з іксодовими кліщами в природних біотопах не має місця так, як при цьому методі повинен бути безпосередній контакт препарату із кліщем.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ТА ОСОБИСТОЇ ГІГІЄНІ ПІД ЧАС РОБОТИ З АКАРИЦИДАМИ

Роботу з розчинами акарицидних препаратів слід проводити в спецодязі (халат, гумові рукавички, чоботи). Для захисту очей необхідно застосовувати окуляри, а органів дихання — респіратори або ватно-марлеві пов’язки.

Робочі розчини акарицидних препаратів слід готувати на відкритих майданчиках або у добре провітрюваному приміщені чи під витяжним зонтом та не допускати їх розбризкування.

Забороняється палити, пити, приймати їжу під час роботи з акарицидами. Після закінчення роботи необхідно зняти одяг, ретельно вимити обличчя та руки теплою водою з милом, рот треба прополоснути питною водою.

Не допускати попадання препаратів на одяг, взуття, відкриті ділянки тіла. У разі попадання акарициду на шкіру необхідно зняти його ватно-марлевим тампоном та обробити ділянку тіла 5−10% розчином нашатирного спирту. При попаданні препарату в очі їх слід негайно і ретельно промити водою. При появі ознак отруєння (слабкість, нудота, запамороченість, неприємні відчуття в очах) слід терміново звернутися за допомогою до медичного закладу.

Забруднений одяг акарицидами знешкоджують шляхом замочування його у мильно-содовому розчині, що містить 2−3% господарського мила та 0,5% соди. Випраний одяг прополіскують у гарячій, теплій та холодній воді, потім висушують. Гумові чоботи та рукавиці, забруднені акарицидами, обмивають водою, потім обробляють хлорним вапном та промивають декілька разів теплою водою з милом. Забруднені інструменти та посуд замочують в 3−5% розчині кальцинованої соди та залишають на 5−6 годин, потім промивають водою.

Акарицидні препарати необхідно зберігати в сухому темному приміщенні на певній відстані від нагрівальних приладів під замком та не притуляти до зовнішніх стін, на котрих накопичується конденсована волога.

Забороняється перевозити, зберігати акарициди разом з продуктами харчування, фуражем, а також використовувати тару з-під препаратів для перевезення і зберігання харчових продуктів та води.

Паперову та пластмасову тару з-під акарицидів утилізують шляхом спалювання, яке потрібно проводити поза тваринницькими приміщеннями і на достатньо безпечній відстані від джерел питної води, попіл закопати. Слід виключити можливість попадання диму на людей та тварин.

Готувати робочі розчини слід безпосередньо перед застосуванням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Aгринский Н. И. Насекомые и клещи вредящие сельскохозяйственным животным. — М.: Сельхозиздат, 1962. 288 с.

2. Акимов И. А., Небогаткин И. В. Видовой состав иксодовых клещей (Acarina:Ixododae) Украины /Вестник зоологии, 1997. — В. 31 (3). — С. 75−77.

3. Антонова И. А., Потемкин В. И. Изучение акарицидных и резорбтивно — токсических свойств фенеткарба и дикрезила //Тр. Моск. вет. акад. — М., 1976. — Т. 86. — С. 86−89.

4. Балашов Ю. С. Кровососущие клещи (Ixodoidea) — переносчики болезней человека и животных. — Л.: Наука, 1967. — 318 с.

5. Балашов Ю. С., Григорьева Л. А., Оливер Дж.Х. Локализация боррелий в организме клеща Ixodes persulcatus на разных стадиях развития//Паразитология, 1997. — Т. 32. — В. 2. — С. 97−103.

6. Беккер.Э., Уартон Г.

Введение

в акарологию. — М., 1955. — 476 с.

7. Белозеров В. И. О характере параметров двухступенчатой фотопериодической реакции, регулирующей сезонное развитие нимф клеща I. ricinus (Akarina:Ixodidae)// Паразитология, 1995. — Т. 29. — В. 4. — С. 240−249.

8. Бернадская З. М. Отработанное автоловое масло как средство против иксодовых и аргасовых клещей // Ветеринария. — 1944. — №. 8 — 9. — С. 44.

9. Беспалов Л. И. Клещи — враги домашних животных. — М.:Колос, 1969. — 40 с.

10. Болгов Я. С. Опыт борьбы с иксодовыми клещами переносчиками гемоспоридиозных заболеваний с.-х. животных. Труды ВНИИВС, 1959. — Т. XV. — С. 21.

11. Бондарчук В. Г. Остаточное акарицидное действие тактика на имаго R. bursa паразитирующих на КРС. — В кн.: Диагностика, лечение и профилактика инфекционных и паразитарных заболеваний с.-х. животных. Севастополь, 1984. — С. 25−27.

12. Григорьева Л. А., Третьяков К. А. Особенности паразитарной системы иксодовых клещей — боррелий — мелкие млекопитающие на северо-западе России//Паразитология, 1998. — Т. 32. — В. 5. — С. 422−430.

13. Елагин В. И., Рашидов А. А., Золотарева В. М., Омаров Л. М. Эффективность нового акарицидного препарата неоцидола против иксодовых клещей. — //Дагестан. н. — и. вет. ин. — т: Труды. — 1981. — Т. 12. — С. 130 — 133.

14. Епідеміологія, клініка, лабораторна діагностика, профілактика і лікування бореліозів, що передаються іксодовими кліщами (хвороби Лайма). Методичні вказівки. К., 1998. 15 с. Автори: Акімов І., Виноград І. та інші.

15. Иванов П. А. К вопросу о клещах встречающихся в окрестностях г. Харькова //Ветеринарне діло, 1925. — № 18. — С. 6−10.

16. Иванов П. А. Клещи Харьковского района //Ветеринарне діло, 1927. — № 11. — С. 34−36.

17. Ижболдина М. А., Волколупова В. А., Пинчук В. А. Сравнительная эффективность некоторых акарицидов против иксодовых клещей у овец. //Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: Збірник наукових праць. — Х., 2005. — В. 12 (37), Ч. 2: Ветеринарна медицина. — С. 214−218.

18. Кан П. Т. Циодрин для борьбы с иксодовыми клещами // Ветеринария. — 1989. — № 5. — С. 54.

19. Кан П. Т., Холодов И. Я. Аэрозоли аэрола- 2 для борьбы с иксодовыми клещами // Ветеринария. — 1978. — № 6. — С. 61- 63.

20. Кербабаев Э. Б. Борьба с иксодовыми клещами // Ветеринария, 1987. — № 3. — С. 59−61.

21. Кербабаев Э. Б. Основы ветеринарной акарологии. Методы и средства борьбы с клещами. — М., 1998.-Труды всероссийского института гельминтологии имени К. И. Скрябина.- Т. 34. — 220 с.

22. Кусов В. Н., Дикаев Б. Ю., Коншина А. К. Акарицидность циклофоса для иксодовых клещей. // Диагностика заразных заболеваний с.-х. животных. — Казань, 1982. — С. 66 — 70.

23. Ли П. Н. Борьба с иксодидами — переносчиками эндоглобулярных паразитов животных /Арахнозы и протозойные болезни с.-х животных. Научные труды ВАСХНИЛ. М., 1977. — 300 с.

24. Литвишко Н. Т., Бырка В. И. Иксодофауна и пироплазмидозы крупного рогатого скота на территории Харьковской обл. /Харьковский с.-х. ин-т: Сб. науч. тр. — Х., 1972. — Т. 168. — С. 16 — 20.

25. Лукин А. М. Роль иксодовых клещей в эпизоотологии ящура //Ветеринария. — 1963. — № 11. — С. 28−30.

26. Макаров В. В., Бетлиг Е. С., Тимофеев Б. А. Боррелиоз Лайма //Ветеринария, 1999. — № 7. — С. 11−13.

27. Маркевич О. П., Бошко Г. В., Емчук Е. М., Шевченко Г. К. Кровососні членистоногі, їх медико-ветеринарне значення, та заходи боротьби. — К.: Наукова думка, 1964. — 69с.

28. Методы борьбы с гнусом и иксодовыми клещами в хозяйствах Рязанской области /Акбаев М.Ш., Васильєв A.B., Акбаев Р. М., Малафеева Н. А. //Ветеринария, 2004. — № 10. — С. 29−32.

29. Міроненко Ю.Т. Епізоотологія бабезіозу овець у Криму, удосконалення мір боротьби і профілактики. 03.00.19-паразитологія. Автореф. д… к.в.н. Х., 1993.

30. Наглов В. А. Численность мышевидных грызунов и их эктопаразитов в Придонецких лесах в 1960;1962 гг. Научная конф. ХСХИ, тезисы докладов. В. 5: Энтомология, зоология, фитопатология. — Х., 1963. — С. 19−20.

31. Наглов В. А. I. apronophorus (1924) (Acarina:Ixodidae) в Харьковской области//Вестник зоологии, 1998. — Т. 32. — №. 1−2. — С. 118.

32. Наглов В. А., Ткач Г. Е. I. ricinus в лесопарковой зоне Харькова. Биологические исследования на природоохранных территориях и биологических стационарах. Юбилейная конференция, посвященная 85-летию биологической станции Харьковского государственного университета. Тезисы докладов. Х., 1999. — С. 85−86.