Розділ 1. Виникнення єгипетської держави і періодизація історії стародавнього єгипту

Самобутня культура Стародавнього Єгипту з незапам’ятних часів залучала до себе увагу всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавілонського народу. У єгиптян навчалися мудрості філософи і вчені Стародавньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід.

Минули тисячоліття, але жвавий інтерес до історії Стародавнього Єгипту аж ніяк не вичерпався. Але довгий час величезний шар єгипетської історії був невідомий людям: учені не могли розшифрувати таємничі письмена-ієрогліфи. Спроби проникнути в їхню таємницю були ще в далекій давнині, над загадкою билися й античні філософи, історики, письменники. «Вирізані на камені зображення — це магічні знаки,» говорив римський поет Лукіан, що жив в I столітті нашої ери. [11, c. 347] Єгипетський лист має символічний характер. Кожен ієрогліф позначає ціле слово чи навіть фразу" , — припускав історик Плутарх, що жив на рубежі I і II століть. [11, c. 389] Писали про єгипетські ієрогліфи Апулей, і Геродот, і багато інших. Але знадобилася кропітка праця багатьох поколінь дослідників, щоб до кінця виявити всі таємниці єгипетського листа. Це сталося лише в XIX столітті. Але після дешифрування ієрогліфів перед нами постала у всій своїй величі могутня цивілізація, що процвітала кілька тисяч років на берегах Нілу. Ми можемо зараз належне оцінити величезний внесок древніх єгиптян у розвиток світової культури, науки і мистецтв.

Щоб долина Нілу перетворилася в одну з найродючіших країн світу, було потрібно докласти чимало зусиль. Виробництво крем’яних знарядь в первісному Єгипті досягло досконалості. Чимало цьому сприяли місцеві поклади каменю.

У міру вдосконалення знарядь праці розвивалося і суспільство. Зрештою розвиток досяг такого рівня, при якому ставало можливим широке господарське використання могутньої природної сили — ріки. Людьми розподілялася рівномірно і вчасно надлишкова волога по поверхні землі, усувалися безводдя і заболоченість ґрунту.

У міру того як створювалася зрошувальна система, в первісних родоплемінних громадах, що переходили до землеробства, ставала можливою більш продуктивна землеробська праця і нагромадження продуктів необхідних для годування самих працівників. Це в свою чергу дозволило деяким людям — більш багатим і сильним — привласнювати більшу частину творів праці. Швидше за все, це були вожді племен і близькі до них люди, які згодом і заволоділи засобами виробництва.

Про хід цих подій у Нільській долині ми можемо судити тільки імовірно, на підставі даних, відомих про життя інших народів.

Не викликає сумніву той факт, що в Єгипті подібний процес відбувався дуже рано, оскільки для водопристрою й обробки мулистого ґрунту і для одержання з нього досить високих врожаїв тут було достатньо і самих простих знарядь.

Як і в інших країнах, у Єгипті поступово руйнувалася родоплемінна спільність. На місці первісних громад з’являлися громади землевласників, які були об'єднані сусідством і спільною працею по підтримці зрошення. Вони розводили вже не тільки дрібні, а й велику рогату худобу. Урожай ячменю і пшениці зберігали в засіках обмазаних глиною. Полювання та риболовля зберегли своє господарське значення. У другій половині четвертого тисячоліття в гейзейській період великих успіхів досягло землеробство засноване на системі штучного зрошення. Глинобитні будинки свідчили про міцність осілості, зменшення в могилах зброї, остаточне витіснення полювання скотарством. Змінився характер і розмір торгівлі, систематична торгівля приймає міжнародний масштаб, з’являються в Єгипті і привезені речі (наприклад месопотамські циліндричні печатки). Відбуваються корінні зміни й у соціальній культурі. Розміри могил дозволяли зрозуміти, що в громадах уже відчувалася майнова нерівність. Виділялися вожді поховали з розкішшю. У цей період виникає інститут рабства. Швидше за все раби з’являлися в результаті військових зіткнень між племенами і родами. В умови низького рівня продуктивних сил було невигідно брати бранців. Створення продуктивного землеробства, що дає великі врожаї, унаслідок чого з’явилася необхідність у робочій силі, підвищила цінність людської праці і дала можливість використовувати працю бранців.

Отже насамперед рабів давали війни. У другій половині IV тисячоліття до н.е. в Єгипті намітилися контури трьох основних прошарків, прообраз трьох основних класів давньоєгипетського держави: пануючий шар, куди входили нащадки родоплемінної знаті, жрецтво, заможні общинники; члени землеробських громад, основні виробники матеріальних благ древнього суспільства; прошарок рабів, поки дуже незначний. Освіта соціальних прошарків і формування класів привели до появи держави, яка повинна була регулювати відносини між новими соціальними групами і класами, які зароджуються в інтересах пануючого шару.

Точну дату виникнення держави в Нільській долині встановити важко.

Між кам’яним і розвиненим мідними віками лежала тривала перехідна пора, в яку мідні знаряддя суперничали з кам’яними чи починали переважати. Коли ж повсюдно взяли гору мідні знаряддя, у Єгипті уже відбувався процес становлення держави.

Як встановили вчені, у часи, що передували утворенню об'єднаної держави, Єгипет розпався на кілька десятків окремих областей. По-грецьки ці області називалися номами. Перша держава виникла в межах невеликих номів, що охоплювали кілька поселень, об'єднаних навколо міського центру, де знаходилися резиденція вождя і святилище шанованого тут божества. На території Верхнього Єгипту в період нового царства нараховувалося 22 нома, у Нижньому Єгипті - 20 номів. У силу природних умов номи — найдавніші державні утворення, прагнули до об'єднання, внаслідок чого з’явилися більш великі царства.

Швидше за все об'єднання номів Верхнього Єгипту в одне царство і Нижнього Єгипту — в інше велике царство, відбулося в IV тисячолітті до н.е. Правитель Верхнього Єгипту став носити корону білого кольору, а Нижнього — червоного кольору. Якийсь час царства існували поруч один з одним і вели між собою війни. Але тенденція до об'єднання продовжувала діяти і привела в кінцевому рахунку до об'єднання Верхнього і Нижнього царств в єдину давньоєгипетську державу, що охоплює всю долину від першого порога до середземноморського узбережжя.

Об'єднання Верхнього і Нижнього царств було революційним за своїм значенням в історії Стародавнього Єгипту. В рамках однієї держави були зосереджені ресурси всієї долини і Дельти Нілу, з’явилися сприятливі умови для створення загальноєгипетської іригаційної системи, без якої неможливе існування продуктивного і землеробського господарств. На зміну постійним війнам всередині Єгипту, що послабляли країну, прийшла політична єдність. Об'єднання Єгипту було досягнуто в результаті множинних війн між Верхнім і Нижнім царствами.

У більш пізні часи постійно розмежовувалися дві половини держави — верхньоєгипетська і нижньоєгипетська, а в особі царя з'єднувалися два володарі - верхньоєгипетський і нижньоєгипетський.

До нашого часу збереглися уламки давньоєгипетського літопису, який був висічений на камені приблизно в середині III тисячоліття до н.е. Судячи з них, у літописі перераховувалися єгипетські царі і від часу їх царювання малися погодні записи. Необхідно відзначити, що єгипетські царі називалися фараонами. Ім'я і титул єгипетського царя були священними, тому царя уникали називати по імені без особливої ??для цього потреби. З середини II тисячоліття єгиптяни називали царя: пер- «о» — «великий дім», звідки походить видозмінене слово «фараон».

Судячи з тих же уламків давньогрецького літопису, перерахованим царям передував, цілком ймовірно, ще в IV тисячолітті до н.е. довгий ряд царів, що володіли як областями Північного (Нижнього), так і Південного (Верхнього) Єгипту, для яких літопис не давав погодних записів.

На жаль, ми не знаємо, скільки часу продовжувався ранній період в історії Єгипту, однозначно можна сказати, що близько 3000 р до н.е. держава в долині Нілу вже існувала.

Точне літочислення давньоєгипетської історії також неможливо за недостатністю даних. Тому час найчастіше позначається не стільки сторіччями, скільки — умовно — династіями.

Прийнято історію давньоєгипетського царства поділяти на кілька періодів — Раннє, Древнє, Середнє, Нове і Пізнє царства. До Раннього царства відносять I і II династії за списком Манефона. Крім того, сюди ж відносять і напівзабутих давньоєгипетською традицією прямих попередників I династії, так як за часів їхнього правління класове суспільство і держава в Єгипті, швидше за все, вже склалися.