Сучасні засоби виховання підлітків в літніх таборах

Вступ

Актуальність питання: На даному розвитку позакласної освіти України гостро стоїть питання про виховання у позашкільних навчальних закладах, оскільки життя сучасних дітей не обмежується школою. І якщо під час навчання їх енергію можна спрямувати на отримання додаткових знань і навиків у гуртках і секціях, то в літній час вони, фактично, підпорядковуються самим собі. У зв’язку з цим з’являється необхідність у літніх оздоровчих таборах. Тим паче, що у чинному законодавстві України передбачена обов’язковість щорічного оздоровлення 50 відсотків дітей шкільного віку, з них 100 відсотків дітей-сиріт і 70 відсотків дітей із малозабезпечених сімей.

Хоча розробкою цієї проблеми уже займалися чимало методистів, зокрема таких як Селевко Г. і Сетон-Томпсон Е., але питання літнього відпочинку розроблено досить однобічно, оскільки увага більше акцентується на методичній стороні питання, а не його практичній частині. По цій причині кожного року ми зтикаємося із проблемою знання методик, але не можливості застосування їх на практиці і тому бажаних результатів досягають лише провідні табори, які працюють по роками перевіреній програмі, хоча навіть там трапляються випадки, коли співробітники сліпо виконують поставлені адміністрацією завдання не розуміючи для чого. Саме тому ми обрали дану тему, щоб показати для чого і як на практиці застосовуються сучасні технології.

Об'єкт дослідження: Організація педагогічної роботи з підлітками в літніх оздоровчих таборах.

Предмет дослідження: Сучасні технології організації діяльності підлітків у літніх оздоровчих таборах.

Мета дослідження: Обґрунтування та розробка практичних рекомендацій для покращення роботи педагогів з підлітками в умовах літнього оздоровчого табору.

Завдання дослідження:

1. Науково-теоретичний аналіз проблем виховання підлітків у літніх таборах.

2. Вивчення, аналіз та узагальнення перспективного педагогічного досвіду педагогів-попередників.

3. Розробка рекомендацій для педагогів-організаторів в умовах роботи у літньому оздоровчому таборі.

Гіпотеза: Ефективність методів виховання підлітків у літніх оздоровчих таборах залежить від таких умов:

— зацікавленість педагога-організатора у своїй справі, наявність у нього педагогічного такту

— теоретична та практична підготовленість педагога до роботи у літньому оздоровчому таборі

Наукова новизна: Окреслюємо головні положення для організації продуктивної діяльності ЛОТ; Уточнюємо принципи і методи необхідні для роботи з дітьми у літній період та наводимо конкретні випадки застосування їх на практиці.

Практичне значення: Дані напрацювання можуть використовуватися педагогами-організаторами літніх таборів для покращення ефективності своєї роботи.

Апробація роботи:

Описані нами методи успішно апробувалися мною при роботі у дитячому літньому таборі Лісовий МДЦ Артек, а також застосовувалися мною у «Школа підготовки педагогів-організаторів від, А до Я» де я: беру участь в розробці творчих проектів; організовую та беру участь в оцінці заходів культурно-масового характеру; проводжу індивідуальні та групові бесіди з майбутніми педагогами-організаторами на основі власного досвіду. Отриманий мною досвід допоміг у написанні статті: «Теорія „нового“ виховання і „нових шкіл“ та їх відбиток у освіті сьогодення».

1. Виховання у літніх оздоровчих таборах

1.1 Особливості психології та світогляду підлітків

підліток інвалід оздоровчий табір Вирішення виховних завдань у дитячих об'єднаннях обов’язково має спиратися на віковий підхід. Для того щоб здійснити поставлені мету і завдання не достатньо лише зацікавленості вожатого, його любові до дітей, недостатньо навіть індивідуального підходу до кожної дитини — жоден із цих засобів не працюватиме без врахування вікових характеристик вихованця. [22, c. 11] Особливо яскраво це видно на прикладі підлітків.

У цей період дитина знаходиться на роздоріжжі між тим хто вона є, адже виглядає вона, найчастіше, уже як доросла особа, але психічно ще абсолютно не сформована і не готова до дорослого життя. Цей період є надзвичайно важким. Так, він важкий для вихователів, але насамперед для самих дітей. Завданням вихователів, вожатих полягає в тому, щоб допомогти підліткові перебороти труднощі, створити умови для успішного формування їхньої особистості.

Розрізняюсь середній та старший підлітковий вік.

Молодший підлітковий вік - це вік кипучої енергії, активності, великих задумів і великих справ. Уже нагромаджено значний досвід колективної діяльності, досить розвинено почуття колективної відповідальності, вміння ставити мету і свідомо її досягати, організаторські вміння і навички. Значно розширюється діапазон інтересів, що впливає на розвиток у них ініціативи, творчості. Саме молодший підліток починає проявляти особливий інтерес до громадського життя, намагається розібратися у потоці інформації, виробити власну точку зору. Зміни у інтелектуальній сфері дозволяють усе більшою мірою спиратись на них у виховній роботі.

Більший розвиток самостійності, самопізнання, намагання розібратися у своїх перевагах і недоліках спонукають підлітка до самовиховання. І тут педагог має допомогти йому правильно реалізувати це прагнення. У цей період яскраво проявляється нерівномірність у розвитку дітей. Наприклад, підліток серйозно захоплюється певною літературою, читає «дорослі» книги з цієї галузі, а до всього іншого може ставитись байдуже.

Дванадцятиріччя являє собою переломний період у житті дитини. Традиційно, у багатьох народів дитина після виповнення 12 років вважалася дорослою, отже, і ставитись до неї слід відповідно. На думку дослідників духовного розвитку дітей, період від 12 до 14 років — це період апробації набутого досвіду через власні вчинки. Дитина прагне до самостійності, самовиявлення своєї особистості.

Це природна вікова потреба дитини, яку слід враховувати у виховній роботі з підлітками в ЛОТ. [22, c. 17]

У віці 12−14 років авторитет батьків значно знижується. Для дитини основною стає думка однолітків. Тому вожаті, враховуючи цю вікову особливість, не повинні нав’язувати дитині свої думки і рішення, а дати їй можливість самій впевнитися у правильності рішення, однак, не зважаючи на це данний вік є і найбільш піддатливим для впливу, оскільки особистість вихованця ще недостатньо сформована і він знаходиться у пошуку певного ідеалу (авторитета), яким цілком може виступити вожатий показавши свій професіоналізм і уміння. Таким чином діти згодом з легкістю прийматимуть усі ідеї подані педагогом-організатором. Головне у стосунках із цією віковою групою, як уже згадувалося вище, не відноситися до них як до дітей, а приймати їх рішення, як рішення дорослих.

Старші підлітки — це період активної особистісної індивідуалізації, етап, коли загострено переживається прагнення до самоствердження. Це саме та фаза становлення особистості дитини, коли активною стає позиція «чим би не виділятися, тільки б виділятися». Тому найголовнішим завданням для вихователя є контролювання бажання персоналізуватися, об'єктивно визначити можливості щодо допомоги підліткові обрати правильний шлях, підтримувати його активність і коригувати її спрямованість. Старші підлітки наполегливо шукають сферу, де б вони могли відбутися як особистість. Саме тому і свою точку зору вони можуть обстоювати дуже гаряче і наполегливо, вступаючи в дискусії не лише з ровесниками, а й з дорослими. Зовні це виглядає як непокора, неповага щодо старших, але насправді підлітки намагаються будь-якими засобами захистити себе, захистити те, чим вони дорожать, що становить їх особисте надбання. [22, c. 23]

Прагнення ж виділитися можна спрямовувати у корисне русло, оскільки у данному віці підлітку важливі не засоби досягнення цілі, а результат — загальна увага до нього. Так, проблемним підліткам можна із впевненістю довіряти відповідальні завдання, наприклад: поставити танець для загону, вести команду під час змагань… Коли дитина відчує себе потрібною зникне і необхідність у «показовій» поведінці, однак тут також потрібно бути обачним, оскільки дитина може захопитися «владою» і втратити почуття реальності, тому надаючи їй права керівника слід періодично нагадувати, що вона всеж не вожатий.

Особливої уваги потребує розгляд питання про вікові особливості стосунків хлопчиків і дівчаток у старшому підлітковому віці. З 12 до 15 років антагонізм у стосунках між статями змінюється симпатією, виникають перші спроби познайомитися, зблизитися. Але це ще не кохання, хоча перші почуття підлітка можуть бути досить сильними. Тому, організовуючи виховну роботу в загоні старших підлітків в умовах ЛОТ, особливу увагу слід звертати на використання таких видів діяльності, які б цікавили і хлопчиків і дівчаток, де виникає єдиний, дружній колектив хлопчиків та дівчаток, яких об'єднує насамперед почуття взаємної поваги, довіри, доброзичливості. Якщо на такому благодійному грунті виникнуть взаємні почуття хлопчика та дівчинки, то вони лише позитивно вплинуть на формування кожного.

1.2 Методи та прийоми характерні для роботи з підлітками

Для організації діяльності дитячих оздоровчих таборів важливими є такі положення:

— дитячі оздоровчі табори є частиною соціального середовища, в якому діти реалізують свої можливості, потреби в індивідуальній, фізичній і соціальній компетенції

— в основі діяльності дитячого оздоровчого табору лежить принцип масовості і загальнодоступності заходів по зацікавленості; розвиток творчості і самодіяльності, соціально значущої направленості діяльності; єдинства оздоровчої і виховної роботи з дітьми; взаємозв'язку із сім'єю та соціальним середовищем

— дитячі оздоровчі табори характеризують предметно-практичну діяльність, конкретні життєві ситуації, котрі допомагають пізнати дитину, вибудувати відносини між дітьми, дітьми та дорослими.

При правильно організованій діяльності дитячий оздоровчий табір надає чудовий фундамент для самопізнання і самовиховання, що обумовлено рядом особливостей. Так, в умовах табору можуть бути організовані всі провідні види діяльності (комунікативна, спортивна, трудова, пізнавальна, естетична, художньо-творча, виховна и т. д.) Взаємовідносини дітей у таборі носять нетрадиційний характер по формі і включенню їх в ті чи інші сфери діяльності, що сприяє появі ініціативи і суб'єктної активності. Відбувається постійний самоаналіз того що відбувається у таборі, в тому числі і участь у цьому кожної дитини окремо.

Реалізація виховної функції актуалізації відбувається загалом за рахунок тимчасового колективу. Обмежено контакт із зовнішнім світом, в результаті чого створюється своєрідна педагогічно керована мікросхема, яка дозволяє актуалізувати позитивний життєвий досвід і закріпити його напросязі певного часу. Розвиток самоврядування допомагає відчути всю складність соціальних відносин, сприяє формуванню соціальної активності, розвиває лідерські якості. [29, c. 90]

Варто пам’ятати що літо це не лише період року, а й важливий, унікальний фрагмент не зупиняючогося потоку дитячого життя. Оскільки данний період уже за своєю природою відмінний від звичайного шкільного плину часу, то відповідно у педагогіки вільного часу дітей також є окремі принципи:

1. Принцип інтересу (активність чи пасивність людини у вільний час повністю визначається лише наявністю інтересу до вище згаданої).

2. Принцип колективної діяльності (колективна діяльність формує цінністно-орієнтаційну цілісність групи, народжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію і, в результаті, веде до підвищення активності у вільний час).

3. Принцип «червоної лінії». У роботі із дітьми завжди необхідна так звана «межа», переходити за яку є вкрай небезпечним. «Червона лінія» — це межа ризику, розумного і допустимого у всьому:

— у відносинах дружби і виховання дітей;

— в інформації будь-якого вигляду, яку педагог-організатор надає дітям (перш за все в питаннях політики, соціального життя людей, чи особистого життя інших педагогів-організаторів);

— в організації діяльності, особливо пов’язаної із ризиком для життя, здоров’я та психіки підопічних.

4. Принцип «всесильної купки». Відпочинок у літньому оздоровчому таборі справа передусім колективна. Навіть радість перемоги тут ділиться на усіх (перемога команди). Можна розуміти під цим поняття ядро дитячого колективу — почуття поряд плеча друга, на яке можна спертися.

5. Принцип «каменю вкинутого у воду». Будь-яка дитина повинна реалізуватися. А отже кожного потрібно «кинути як камінь у воду» в колективну діяльність, щоб «пішли круги результативності», з’явилися творчі успіхи.

6. Принцип опори на позитивні емоції дитини. Існує стара мудрість: шукай у дитині хороше, його завжди більше. Побачити погане набагато простіше, чим помітити позитивне. [4, c. 79]

Дуже важливо якомога швидше запам’ятати їх імена. Любити дітей мало — потрібно їм подобатися. Тут потрібно дотримуватися правила «бути поряд, але трішечки попереду» — спілкування нарівні, але із певною дистанцією. Як справедливо зауважив Макаренко: «Діти поважають не тих, хто усіляко демонструє свою любов до них, а тих хто добре і впевнено робить свою справу і того самого вимагає від інших». [28, c. 155]

Ні в якому випадку неможна заводити улюбленців: діти це дуже гостро відчувають, а інколи навіть раніше ніж сам вожатий зрозуміє що приділяє комусь більше уваги ніж іншим. [4, c. 47]

Іще один із важливих компонентів успіху — це планування. Створення плану діяльності допомагає визначити зміст, шлях і засоби досягнення цілей і задач роботи педагога із дітьми.

Виходячи із проаналізованих джерел, можна зробити висновок, що головною умовою соціально-педагогічної діяльності являється професійна компетентність педагога-організатора і використання ним різноманітних, але доцільних методів і методик.

Вони представляють собою способи спільної діяльності педагога і вихованця у вирішенні конкретної проблеми.

Методи роботи педагога-організатора що застосовуються на практиці можна класифікувати на:

1) загальні методи соціально-педагогічної роботи;

2) методи групової соціально-педагогічної роботи із різноманітними групами населення;

3) методи індивідуальної педагогічної роботи;

4) методи загально-педагогічної роботи;

5) методи психологічної психотерапії;

6) методи соціальної діагностики, направлення на конкретне вивчення особистості;

7) методи соціального виховання, направлені на відповідальну участь дорослих, всіх соціальних інститутів у вихованні дитини, створення гуманного середовища виховання;

8) методи педагогічної підтримки направлені на надання допомоги людині засобами виховання, освіти, соціальної роботи;

9) методи активного навчання, направлені на озброєння необхідними знаннями, уміннями, навичками, життєво необхідними для самостійного вирішення своєї проблеми;

10) методи педагогічної корекції, направлені на виправлення дефектів характеру, поведінки дитини. [19, c. 237]

У своїй роботі ми вирішили розглянути деякі направлення роботи педагога у дитячому оздоровчому таборі більш детально. На основі проведених досліджень ми спробували зібрати, зіставити і структурувати власний матеріал, котрий можна розділити на два направлення:

1. Педагогічна діагностика для дослідження і визначення наступних задач роботи із дітьми і тимчасовим колективом.

2. Психологічні ігри, тренінги, вправи для активізації процесів самопізнання, гармонічного розвитку особистостісних якостей, емоційно-пізнавальної сфери, міжособистісної взаємодії.

Таким чином виховна діяльність, яка відбувається поза навчального процесу має велике значення для формування дитячої особистості, ціннісного відношення до людини у процесі виховання дисциплінування особистості. Величезні можливості у цьому сенсі надає літній оздоровчий табір.

Нажаль, у цього впливу є один суттєвий недолік — він короткочасний і обмежується 21 днем, тому потребує суворого дотримання певних технологій та стратегії виховної діяльності. Адже при формуванні дитячої особистості (особливо у підлітковому віці) слід прораховувати свою діяльність до дрібниць, які, доречі, можуть бути незначними для дорослих, але залишають значні сліди у дитячій душі.

Для того, щоб розібратися зі стратегію виховної діяльності слід проаналізувати фактори, які сприяють рішенню поставленої задачі, з’ясувати причини, які затруднюють таке рішення, намітити методичні підходи і педагогічну інструментовку всієї роботи напротязі зміни і кожному етапі життя загону, зокрема вікові особливості і характери дітей колективу із яким працюватимеш. Дуже часто педагоги-організатори забувають про ці фактори і розцінюють дії і вчинки своїх підопічних за своїми (дорослими) мірками, а тим часом маючи за плечима мінімальний багаж знань про психологію певного дитячого віку можна побачити набагато більше ніж здається на перший погляд, а отже і скорегувати уникнувши багатьох конфліктів і проблем.

Забезпеченість комфортного перебування дітей і підлітків у ЛОТ залежить від:

— цікавої програми, бажано пройшовшої методичну експертизу в даному закладі і затвердженої адміністрацією табору;

— індивідуально-психологічних особливостей і якостей педагога-організатора

— наявність компетентності і знань у педагогічного колектива

— прикладних умінь усіх учасників виховного процесу (уміння грати на гітарі, співати, танцювати, організовувати ігри і тренінги, тощо).

2. Сучасні засоби виховання підлітків в літніх таборах

2.1 Організаційно-методичні моменти роботи із підлітками

Цілі, які ставляться вихователем дитячого табору при використанні тих чи інших діагностуючих прийомів можна згрупувати таким чином:

1. Вивчення індивідуально-психологічних особливостей дитини (цінності, установки, цілі, мотивація, особисті якості, здібності і таке інше), які допомагають педагогу швидше зрозуміти підлітка, своєчасно надати йому допомогу у вирішенні і виявленні його психологічних проблем.

2. Вивчення міжособистісних відносин у тимчасовому дитячому колективі (його емоційно-психологічний клімат, соціометричний статус, спілкування, лідерство, взаємовідносини, дружба і т.ін.)

Використовувані для даних цілей методики повинні відповідати таким вимогам:

— простота і процедурна доступність для проведення дослідженя педагогом;

— не довга тривалість процедури у часі;

— наявність цікавих єлементів (бажано у ігровій формі);

Параметри діагностування у рамках певної зміни задаються задачами поставленими перед педагогічним колективом табору.

Карасєва Н.А. і Руденкова Г.І. пропонують наступні діагностичні інструментарії:

1. Самооцінка за шкалою Дембо-Рубінштейн.

2. Тривожність по Спілбергу.

3. Методики основані на малюнках: «Неіснуюча тварина», «Кінетичний малюнок сім'ї».

4. Тест руки Вагнера. [Додаток 1]

5. Соціометрія.

6. Популярні тести: Командувати чи підкорятися?; Хто я?; Що я?; Якщо вам підставили ногу; Не варто перебивати не дослухавши, Рука довіри.

7. Тест на оцінку керівних здібностей. [15, c. 154]

Але перераховані вище методики є скоріше індивідуальними для кожного вихователя і використовуються ним за його вибором і в залежності від колективу яким він керує. Існує також комплекс стандартних методик, які є обов’язковими при роботі будь-якого педагога-організатора у будь-якому ЛОТ. Їх ми можемо поділити за декількома параметрами в залежності від часу знаходження у таборі:

Вхідна діагностика (діагностика орг. періоду). Необхідно зібрати наступні данні про дитину: загальні данні про дитину, очікування дитини, її інтереси і схильності, а також інформацію про її уміння, соціально-психологічні якості особистості, самооцінку, круг інтересів. Вона допомагає зорієнтуватися чим дитина захоплюється і чого хоче досягти, а також у якому середовищі живе і як воно на неї впливає. Проаналізувавши дану інформацію можна визначити шляхи взаємодії із цією дитиною.

Протікаюча діагностика (основний період). Вона визначається емоційно-психологічним кліматом у колективі, емоційним самопочуттям дитини у загоні, характер міжособистісних відносин дітей. Така діагностика показує чи правильно було обрано шлях взаємодії педагога-організатора і колективу, та можливі корективи, які необхідно внести у цей процес.

Заключна діагностика (заключний період). Діагностується особистий ріст кожної дитини, задоволеність дитини перебуванням у таборі. За допомогою неї можна зрозуміти наскільки плідною була робота педагога.

Важливо пам’ятати що при виконанні діагности необхідно оформляти її у цікаву форму, тоді діти відповідатимуть чесно і із задоволенням, а не ставитимуть відповіді навмання. [7, c. 42]

Освітні можливості сучасного позашкільного закладу дозволяють запроваджувати широкий спектр інноваційних технологій навчання, виховання і розвитку творчої особистості учня. Планомірне виховання і розвиток творчих здібностей на всіх етапах перебування дітей у Л.О.Т. потребує застосування у навчально-виховному процесі активних форм і методів навчання, які в свою чергу забезпечують розвиток творчого мислення, проблемного бачення, творчої уяви та фантазії.

Актуальними насьогодні є використання методології теорії розв’язання винахідницьких завдань (далі ТРВЗ), що дає змогу урізноманітнити форми педагогічного впливу на розвиток природних здібностей та обдарувань у підлітків. Оскільки частою проблемою сьогодення є те, що діти які прекрасно знають правила орфографії не можуть правильно писати, або учні, які пишуть контрольні навідмінно не можуть вирішити логічних задач. Перспективною метою використання ТРВЗ у навчально-виховному процесі позашкільного закладу є виховання творчої особистості, підготовленої до розв’язування складних проблем в різних сферах діяльності через формування культури творчого мислення. Особливостями її є можливість розробки й адаптації технології для різних напрямів діяльності. Найпопулярнішим методом ТРВЗ як відомо є мозковий штурм, в умовах табору діти постійно прибігають до його використання, оскільки з власного досвіду можу сказати — якщо педагог-організатор хоче щоб діти прекрасно виступили на святі чи конкурсі те що вони роблять повинно їм подобатися, а отже бути створеним ними ж. [30, c. 15] У літніх оздоровчих таборах застосування ТВРЗ спрямоване на вирішення таких виховних завдань:

— навчити умінню бачити проблему, інтегрувати і синтезувати інформацію, аналізувати проблемну ситуацію і розв’язувати її з максимальним ступенем ідеальності;

— формувати пошукове мислення та вміння передбачувати наслідки і приймати нестандартні рішення, що дасть змогу знизити стереотипність, шаблонність, та так звану психологічну інерцію і вирішить безліч проблем у побуті, спілкуванні;

— формувати вміння відчувати радощі від маленьких, але самостійно зроблених відкриттів;

— розвивати почуття впевненості, яке базується на свідомій самооцінці з розумінням переваг і вад у собі самому і в оточенні;

— розвивати природні здібності, обдарування, творчу ініціативу, оригінальність мислення, уяви, фантазії. [6, c. 48]

2.2 Форми та способи організації життя дітей у ЛОТ

На даний момент існує дуже багато цікавих форм роботи для розвитку творчих якостей, активізації процесів самопізнання, гармонійного розвитку особистісних якостей та міжособистісних стосунків.

Колективна творча справа (КТС) — особливий спосіб організації життєдіяльності дітей та дорослих, що передбачає спільну діяльність направлену на покращення спільного життя. Колективна творча справа являється найважливішим структурним компонентом методики колективно-творчого виховання. Дана методика передбачає широку участь у роботі кожного. Кожному надається можливість визначити для себе долю й характер своєї участі і відповідальності. Колективні творчі справи допомагають створити у таборі широке ігрове творче поле діяльності, яка заклечається у тому, що кожен учасник знаходиться у ситуації коли активно працює його фантазія, тобто створює щось нове. У процесі такої діяльності діти отримують нові навики спілкування, вчаться працювати, ділити успіхи і поразки, дізнаються один про одного багато нового. Таким чином ідуть два важливих процеси одночасно — формування і згуртування колективу і формування особистості дитини, розвиток тих чи інших її якостей. Під час планування і організації колективної творчої справи діти і дорослі набувають великий організаційний досвід, кожний може подати ідею, запропонувати новий спосіб діяльності, взятися за реалізацію певного етапу справи. [дивись додаток 3]

Тренінг — це форма педагогічної роботи, що має за ціль — створення у дітей засобами групової практичної психології різних аспектів позитивного комунікативного досвіду, досвіду спілкування (досвіду взаємопізнання і взаєморозуміння, досвіду спілкування та поведінки у різних ситуаціях). [10, c. 23] [додаток 2]

Для різних дітей в силу різних причин крім позитивного досвіду можуть бути і інші наслідки: зміни відносин один з одним, зміни відношення до педагога-організатора або ж розвиток яких би то не було особистих навиків.

На основі вивченої літератури і власного досвіду мною неодноразово проводився тренінг для знайомства дітей у перші дні лагерної зміни. Ми обрали цей період для прикладу по причині того що:

1. Перші дні дитини у таборі особливо важкі. Вони передбачають освоєння дітей у новій обстановці, знайомство один з одним, вибір симпатій, адаптацію в колективі.

2. В організаційний період у дітей проводяться перші (а вони як відомо найяскравіші надалі) діагностики кожного члена колективу. Такий тренінг дозволить дітям відчути себе у єдиному, цілому колективі.

3. Проведення первинної діагностики і тренінгів дозволяє педагогу-організатору коректувати свою подальшу діяльність.

Враховуючи наведені вище положення я наводжу тренінг тематично спрямований на спілкування, вміння вступати у контакт. [дивись додаток 2]

Його ціллю являється знайомство дітей один з одним. Завдання: створити доброзичливу атмосферу у загоні; забезпечити контакт і взаємодію всіх дітей один з одним; підштовхнути дітей до озвучування своїх думок вслух; дати можливість дітям познайомитися та поспілкуватися один з одним.

На власному досвіді я переконалася що такого роду тренінг дуже допомагає дітям на початковому етапі життя у таборі швидше познайомитися зі своїми однолітками та адаптуватися до умов життя у таборі.

Свято — це своєрідна форма організації життя і діяльності дітей, яка пов’язує їх із життям країни, виховує патріотизм, приносить радість та задоволення, наповнює новими яскравими враженнями. [Додаток 4]

В умовах літнього оздоровчого табору успішно проходять: «День Нептуна», «День взаємних симпатій», «Вечір знайомств»…

Окремою частиною табірного життя є конкурси, які не лише пасивно розвивають творчі здібності дітей, але і додають присмаку боротьби, що спонукає дітей докладати більших зусиль для виконання завдань. У таборі «Лісний» МДЦ Артек наймаштабнішими були: «Візитка загону», «Конкурс массового артеківського танцю», «Зірковий дует», «Загадкова Україна» та багато іншого.

Одне з основних місць у табірному житті дітей займають органи самоврядування. Що ж таке органи самоврядування в оздоровчому таборі? Це рада, створена з представників всіх загонів, а також керівників гуртків. Представник загону обирається загальним голосуванням і представляє на зібраннях думки і інтереси свого загону. До складу ради входить декілька комісії, завдання яких — організація різноманітної діяльності, наприклад:

1. Комісія праці і порядку (організовує прибирання території табору; веде облік санітарного стану кімнат; проводить виховну роботу з дітьми, які порушують дисципліну).

2. Комісія фізкультурно-оздоровчої і спортивно-масової роботи (організовує змагання, рухливі ігри на місцевості, ранкову зарядку, проводить спортивні вікторини, шахово-шашкові турніри);

3. Комісія організації дозвілля (сприяє організації роботи гуртків, творчих об'єднань; організовує змагання, свята, вечори, конкурси);

4. Комісія туризму і краєзнавства (організовує походи, туристичні змагання, вікторини, екологічні ігри; стежить за підтриманням належного екологічного стану території)

Органи самоуправління потрібні для того, щоб розширити уявлення підлітків про демократію, виховувати почуття господаря (своєї організації), особисту відповідальність за загальну справу, активну позицію в колективі, формувати загальну думку про загін, розвивати ініціативу та самостійність.

2.3 Фізичне виховання: спортивні змагання, табірні заходи та свята

Іще один напрямок роботи педагога-організатора у літньому оздоровчому таборі, котрий повинен виконувати в першу чергу з урахуванням оздоровчої направленості табору — це виховання здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя передбачає виконання режиму дня, режиму харчування, заняття фізкультурою та спортом; виконання санітарно-гігієнічних норм по догляду за собою (тілом, одягом, зачіскою) і приміщеннями, відмову від шкідливих звичок: куріння, вживання спиртних напоїв, наркотиків. [25, c. 346]

Основна робота у данному випадку покладається на педагогів фізкультури, але і педагог-організатор повинен брати на себе велику частину обов’язків, таких як організація акцій у боротьбі із шкідливими звичками (театр життя), залучення девіантних дітей до заняття спортом, організація рухливих ігр (у тому числі і на воді), допомога у організації туристичних походів та інше…

Однак, фізичне виховання в оздоровчих таборах має свої особливості. Вони пов’язані з контингентом дітей, різних за віком, станом їх здоров’я, рівнем фізичного розвитку. Всі оздоровчі, фізкультурно-масові та спортивні заходи потрібно проводити з урахуванням віку дітей (7−9 років, 10−13 років, 14−15 років, 16−17 років).

Виділяють такі форми фізичного виховання в таборах:

1. Оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, загартовування сонцем, повітрям, водою, прогулянки, плавання).

2. Фізкультурна робота (екскурсії, туристичні походи, рухливі ігри, естафети, вечори, вікторини, КВК).

3. Спортивна робота («Веселі старти», «Козацькі ігри та забави», турніри, змагання з різних видів спорту, спортивні ігри, товариські між табірні зустрічі зі спортивних ігор).

4. Навчально-тренувальна робота (заняття у спортивних секціях).

Для чіткого керівництва фізичним вихованням потрібно скласти перелік основних заходів. Він погоджується з начальником табору та обговорюється і затверджується на педагогічній раді.

Одним з головних видів спортивної діяльності є спортивне змагання. Розвиток фізичних якостей, засвоєння техніки та тактики обраного виду спорту, матеріально-технічне забезпечення та багато інших факторів підготовки дитини, врешті знаходять своє вираження в загальному результаті. При цьому змагання не тільки підводять підсумок попередньої підготовки, але і самі є досить дійовим засобом психічного розвитку дитини. Соціальне значення як самих змагань, так і спортивного результату, який показав спортсмен, іноді досить велике і глибоко відбивається на долях учасників змагань, на статусі спорту та його видів, на оцінках досягнень тієї чи іншої країни. Змагання осуджують та схвалюють, рідше залишаються байдужими. Спортивне змагання є однією із загальноприйнятих у світі форм соціалізації дітей, потужним фактором підготовки людини до успіху в сучасному суспільстві.

Соціалізація — це процес і результат засвоєння індивідом соціального досвіду в процесі спілкування та діяльності. Вона тісно пов’язана з активністю участі суб'єкта в соціальних стосунках.

Спортивні змагання є підсумком певного періоду підготовки, обраної методики та стратегії, перевіркою різних нововведень, включаючи психологічні. Одночасно вони дозволяють намітити перспективи та доцільність подальшої роботи.

У всій різноманітності умов спортивної боротьби змагання мають ряд загальних психологічних особливостей:

1. Спортивне змагання має стимулювальний вплив.

2. Ціллю виступу на змаганнях є досягнення перемоги або кращого результату. Це створює екстремальну ситуацію, в якій спортсмен повинен проявити максимум своїх можливостей, часто в складних умовах і при дефіциті часу.

3. Спортивні змагання завжди мають соціальне значення, тому що їх результати стають широко відомими, мають суспільну оцінку, впливають на статус спортсмена в суспільстві, приносять йому спортивну славу, включаються в оцінку життєвих досягнень.

4. Результати виступу на змаганнях завжди мають особисте значення для спортсмена Вони підводять підсумки певному періоду тренування, служать перевіркою правильності або неправильності обраного шляху, доцільності або недоцільності затраченого часу та зусиль.

5. Спортивні змагання є специфічним фактором, який створює екстраординарні емоційно-вольові стани які можуть впливати як позитивно, так і негативно на процес і результат діяльності спортсмена.

Післязмагальні психічні стани значною мірою залежать від результату змагання. Перемога, яка дісталась у важкій спортивній боротьбі, а також досягнення запланованого результату (перемога над сильним суперником, покращання власного рекорду, виконання нормативу майстра) призводять до позитивних емоційних реакцій: стійкому почуттю задоволеності собою, гордості за свою команду, життєрадісному настрою, впевненості у своїх силах, бажанню тренуватись.

Якщо перемога або відносний успіх досягнуто легко, без особливих зусиль, тоді можуть виникнути переоцінка своїх спортивних здібностей, зазнайство, зайва самовпевненість, безпечність, зневажання тренувальною роботою. Поразка або відносна невдача, особливо, якщо спортсмен не зумів проявити свої бійцівські якості або зустрівся з кричущою несправедливістю в оцінці результату, може викликати депресію, невпевненість у своїх силах, розчарування, заздрість, небажання тренуватись, а іноді і призвести до відмови від занять спортом.

Емоційна реакція на поразку може бути і позитивною: виникають стенічні емоції, критичне ставлення до своїх недоліків, підвищується працездатність на тренуваннях, збільшується число вольових проявів, зростає наполегливість у досягненні цілі. Формування спортивного характеру завжди поєднано із стенічними емоціями у відповідь на неуспіх у змаганні.

Моя практика роботи у таборі показує, що реакція дітей цілком і повністю залежатиме від настрою, який їм дасть педагог-організатор, тому по закінченню змагань варто проаналізувати разом із дітьми їх хід і звернути увагу на наявність або ж відсутність проявлених якостей під час змагань і на те, як можна вдосконалити відносини у колективі.

Уся робота з фізичного виховання повинна бути спрямована на те, щоб діти повернулись додому бадьорі, загартовані та сильні.

Свята і заходи — це важливі частини табірної культури, які допомагають краще зрозуміти закони життєвий устрій табору та людей, які до нього відносяться. Кожне свято чи захід проходить за певним сценарієм і має певну тематику. Їх метою є створити атмосферу дружби і доброзичливості у колективі, а також об'єднати дітей за допомогою отриманих разом знань та вражень.

2.4 Підлітки-інваліди та робота з ними

Чисельність дітей-інвалідів з фізичними, інтелектуальними, психічними та сенсорними відхиленнями серед населення нашої країни нестримно зростає. Згідно декларації про права інвалідів: інвалід — це особа, яка не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя внаслідок вроджених чи набутих вад або своїх фіз. чи розумових здібностей. Таким чином, до категорії дитина-інвалід відносять дітей, які мають значні обмеження життєдіяльності, що приводять до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту і розвитку дитини, здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчанням, спілкуванням, трудовою діяльністю в майбутньому.

Найбільша проблема саме в тому, що при спілкуванні із людьми що мають серйозні порушення, особливо інтелектуального і психічного розвитку, ми відчуваємо страх, незручність і відразу. Батьки дитини-інваліда намагаються приховувати її від очей сусідів, а поїздка у транспорті стає справжнім випробуванням.

Суть проблеми полягає у відсутності необхідного морального виховання, яке приводить до порушення етичних норм поводження дітей і підлітків. Одним із вирішень данної проблеми я бачу виховання толерантного відношення сучасних дітей і підлітків до їх ровесників-інвалідів, адже попри свої недоліки вони всеодно залишаються підлітками, які прагнуть спілкування та самовираження.

Тому для педагога-організатора визначним фактором у роботі повинно стати відновлення емоційного контакту із такими дітьми та налагодження відносин що будуються на довірі. Дитина повинна стати повноправним суб'єктом, співучасником тих чи інших заходів. Рекомендації, котрі необхідно враховувати при вибудовуванні відносин із такою дитиною є відносно інтуїтивними і зводяться до 5 пунктів:

1. створювати атмосферу довірливого спілкування для того, щоб дитина могла абсолютно вільно виражати будь-які свої проблеми і відчувати себе приналежною до того що відбувається навколо нього.

2. вміти уважно слухати і аналізувати розповідь дитини про її життя

3. чутливо реагувати на найменші зміни у поведінці, не перебільшувати і не переменшувати небезпеку, пов’язану із виникаючими змінами.

4. бути готовим надати невідкладну допомогу у разі небезпеки.

5. формувати соціально-психологічне середовище із якомога меншими обмеженнями, використовуючи весь комплекс компенсуючи умов і можливостей Така робота носить соціальний характер, оскільки її реалізація проходить у конкретних соціальних умовах і направлена на досягнення певного соціального рівня активності особистості.

Необхідним у данній ситуації є більш насичене і взаємопов'язане дозвілля, у якому здорові діти б взаємодіяли із дітьми-інвалідами. У залежності від конкретних порушень у здоров'ї дітей це можуть бути змішані загони або ж маса гуртків і заходів, на яких діти змогли б взаємодіяти і співпрацювати.

Також слід пам’ятати що у деяких дітей інвалідів через частий дефіцит спілкування особливо гостро проходить проблема спілкування із протилежною статтю. Причому часто почуття які підліток відчуває інколи набагато важливіші за сам об'єкт кохання, що інколи призводить до показової поведінки. Багато в чому ці почуття є нафантазованими і покликані компенсувати гостре почуття самотності. Але при цьому обранець чи обраниця най частіше ідеалізуються, отримуючи статус неземної істоти, що призводить до загострення почуття самотності наодинці зі своїми почуттями.

Так, у дитячому таборі Лісовий МДЦ Артек 4 зміна була зміною дітей-інвалідів, усі загони складалися виключно із таких дітей. Фактично до кожного загону було прикріплено психолога-волонтера, який піклувався психічним станом колективу і окремих дітей зокрема. Це було зумовлено тим, що підліток за своїми віковими особливостями завжди незадоволений собою і шукає для себе нові образи, а обмежений інвалідністю сприймає світ і навколишнє середовище особливо гостро. Однак, хоча допомога психолога є дієвою, але складність може полягати у відмові дитини спілкуватися із ним.

Зрозуміло, що у такому віці уже неможливо просто «за руку завести дитину до кабінету». Необхідна попередня її згода на це. Потрібно дати зрозуміти дитині що: «у нас із тобою щось не виходить, і це є наша спільна проблема, давай звернемося до когось іще…»

2.5 Робота над моральними якостями і світоглядом

Під час відпочинку у таборі педагог-організатор проводить значну виховну роботу: формує у дітей систему соціальних знань і умінь, необхідних для самопізнання, формування нормальної соціальної поведінки, оптимального вибору своєї позиції щодо оточуючих. Під системою виховної роботи, як правило, розуміють систему взаємопов'язаних виховних заходів (справ, акцій), що призводять до поставленої мети. У кожному таборі вони мають свою специфіку і тематику і зачіпають свої (у залежності від тематики зміни) цілі.

Так, у Дитячому таборі Лісовий МДЦ Артек кожну зміну проводились такі заходи як «Ліхтарики надії» та «Ярмарок милосердя». «Ліхтарики надії» представляли собою акцію спрямовану проти війни, маючи за мету показати дітям що війна це не лише героїзм і подвиги, а іще і сльзи, горе, тисячі втрачених життів. По завершенні свята всі діти спускалися до берегу моря і пускали на воду кораблики із запаленими свічками у пам’ять про жертв війни. Не даремно однією із ідіом Артека є «всі артеківці проти війни». Усі хто побував там дізнаються про Аманту Сміт — дівчинку яка написала президентам двох ворогуючих держав (СРСР і США) листа із проханням припинити війну. Шлях від кострової площі до берега моря діти проходять у мовчанні, яке дає їм можливість обдумати отриману інформацію. У дитячому таборі «Кипарисовий» МДЦ Артек проводиться аналогічний захід під назвою «Ліхтарики дружби», який також включає тематичну постановку та спуск із ліхтариками до моря.

«Ярмарок милосердя» являв собою акцію збору коштів на ліки для одиноких пенсіонерів. Кожен загін готував кілька «етапів» з послугами, які надавалися за символічну плату, а за зібрані кошти президенти загонів потім купували ліки і разом із старшими вожатими відвозили їх пенсіонерам. У дитячому таборі Ласпі було запроваджено «День Підприємця» по суті також нагадуючий описаний вище захід, але у ньому була загальноприйнята грошова одиниця — ласпійки.

Такі заходи спрямовані на розвиток розуміння моральних цінностей, щоб діти не просто засвоювали правила і моральні цінності, а розуміли для чого вони і чому з’явилися.

Крім массових заходів у яких бере участь весь табір існують певною мірою «сімейні» традиції, як не звиходять за межі загону, такі як загінне коло, вечори біля багаття, тренінги та спеціальні ігри, які проводять педагоги-організатори та табірний психолог. Під час таких «сімейних» заходів діти діляться своїми враженнями та обговорюють поведінку один одного. Законом у таких випадках є: «кожен може сказати все що хоче».

Обмінюючись таким способом досвідом і світобаченням діти швидше дорослішають і починають дійсно розуміти «що є добре, а що погано». На випадок якщо дитина є занадто сором’язливою і не може відкритися на початку зміни і говорити із своїми однолітками існують так звані екрани настрою, які являють собою календар із колонкою для кожної дитини і умовними знаками для позначення свого настрою у кінці дня. З таким нескладним прийомом вожатий завжди може легко розпізнати психологічний клімат у загоні та попередити назріваючі конфлікти і появу аутсайдерів.

Окремої уваги у данному випадку заслуговує день взаємних симпатій, коли методом жеребу дитина витягує собі таємного друга і таємно на протязі дня дарує йому подарунки. Ввечері відбувається зізнання таємних прихильників. Захід залишає чудові враження, і непомітно для самих дітей закладає у них основи міжособистісних відносин.

Багатий моральний підтекст несуть у собі табірні звичаї і традиції. Еталони моральності можна знайти навіть у легендах табору.

Саме тому діти що повернулися із табору повертаються більш дорослими і розвинутішими ніж їх однолітки, які не мали такого досвіду спілкування.

Реалізуючи технологію педагогічного спілкування і впливу важливо прагнути прибрати фізичний, соціальний і термінологічний бар'єр між вожатими і дітьми. Це вибудовує спілкування із позиції «Ми», що сприяє «відкриттю» дітей для впливу та співпраці.

При цьому велике значення слід приділяти встановленню особистісного контакту за допомогою вербального, візуального і тактильного способів. Допомогти вожатому зорієнтуватися у часто складних педагогічних ситуаціях направлені безліч методів, діагностик, тренінгів та підходів, розроблені у свій час його колегами.

Враховуючи, що життя у оздоровчому таборі повинно бути цікавим і веселим слід прагнути надати йому привабливості, що здійснюється за допомогою таких заходів як: КТС, тренінги, свята, спортивні змагання, тощо.

Особливо великого значення слід приділяти фізичним святам та змаганням, оскільки літо — пора активної діяльності та руху.

Однак, не всі діти здатні на активне життя і часто педагогу-організатору доводиться мати справу із дітьми-інвалідами, а отже слід знати про особливості роботи і з ними, адже ці діти (хоча часто і надто дорослі на свій вік) потребують іще більшої уваги через свої особливості і часто не так фізичної, як психічної підтримки.

Створення виховного середовища вимагає також уваги до етики й естетики, виховання моралі у дітей. Виховне середовище передбачає утвердження табірних традицій, які несуть у собі традиції ввічливості, уваги один до одного. Діти самі повинні слідкувати за неухильним дотриманням традицій, закріплювати і розвивати їх, а разом із ними удосконалювати себе і свої відносини.

Лише враховуючи всі ці фактори і іще багато іншого педагог-організатор зможе гармонізувати і скоректувати відпочинок дітей у літньому оздоровчому таборі так, щоб час перебування на його території не пройшов даремно ні для однієї дитини із якою він працював.

Підсумки

Мета нашого дослідження досягнута — у даній роботі обґрунтовано та розроблено практичні рекомендацій для покращення роботи педагогів-організаторів з підлітками в умовах літнього оздоровчого табору. Що підтверджує виконання поставлених перед нами завдань: проведено науково-теоретичний аналіз проблем виховання підлітків у літніх таборах. Вивчено, проаналізовано та узагальнено перспективний педагогічний досвід педагогів-попередників. Розроблено рекомендації для педагогів-організаторів в умовах роботи у літньому оздоровчому таборі. Що підтвердило нашу гіпотезу: Ефективність методів виховання підлітків у літніх оздоровчих таборах залежить від таких умов:

— зацікавленість педагога-організатора у своїй справі, наявність у нього педагогічного такту;

— теоретична та практична підготовленість педагога до роботи у літньому оздоровчому таборі;

Таким чином ми: окреслили головні положення для організації продуктивної діяльності ЛОТ; уточнили принципи і методи необхідні для роботи з дітьми у літній період та навели конкретні випадки застосування їх на практиці.

Дані напрацювання можуть використовуватися педагогами-організаторами літніх таборів для покращення ефективності своєї роботи, оскільки на сьогодні робота багатьох педагогів-організаторів в ЛОТ потребує ретельного корегування. Оскільки наявна парадоксальна ситуація — маючи усі можливості для створення дитині сприятливих умов для розвитку та надання максимальної соціально-психологічної допомоги — дитина залишається одна. А тим часом за законодавством України щороку приблизно 50 відсотків дітей підлягають обов’язковому оздоровленню.

Нашою роботою було доведено: ефективність методів виховання підлітків у літніх оздоровчих таборах залежить від таких умов:

— зацікавленість педагога-організатора у своїй справі,

— наявність у нього педагогічного такту

— теоретична та практична підготовленість педагога до роботи у літньому оздоровчому таборі.

Організовуючи роботу у літньому оздоровчому таборі, важливо враховувати невеликий проміжок часу відведений на неї. Виходячи з цього можна виділити наступні напрямки роботи педагога у таборі:

1. Дослідження соціуму виховного середовища. Психодіагностична діяльність.

2. Підвищення рівня педагогічної культури педагогів і вихователів оздоровчого табору.

3. Соціально-педагогічне консультування та конструювання.

4. Сприяння створенню педагогічно орієнтованого середовища.

5. Організаційно-методична діяльність.

У зв’язку з цим нами були розроблені рекомендації по роботі педагога-організатора у літньому оздоровчому таборі, котра направлена на створення комфортних умов для дітей (зниження рівня тривожності, зняття емоційного навантаження, що назбиралося у підлітків за період зміни) засобами ігрової та психологічної терапії, казкотерапії, арт-терапії, фізичної терапії; проведено психологічної діагностики психоемоційного стану суб'єктів виховного процесу (вихованці, їх батьки і педагоги-організатори) з ціллю надання їм своєчасної психологічної допомоги і підтримки засобами консультації і корекційно-розвиваючої діяльності; розвиток у неповнолітніх усвідомлення відношення до своєї поведінки, вчинкам, які вони здійснюють та їх наслідками через організацію психопрофілактичної та психопросвітницької діяльності в умовах літнього табору.

Данні напрацювання можуть використовуватися у підготовці педагога-організатора до проходження педагогічної практики у літніх оздоровчих таборах та при її корегуванні безпосередньо.

Педагог-організатор допомагає дітям виявити їх здібності, встановити дружбу у колективі, направляє на розвиток інтересів. Вожатий повинен вміти в залежності від пед. ситуації, від своїх власних можливостей, інтересів та здібностей дітей підібрати комплекс педагогічних засобів, методів впливу на особистість, щоб досягнути цілі всебічного розвитку дитини у таборі.

Ось чому, педагог повинен бути психологом-організатором, добрим, уважним, який зможе знайти спільну мову із дітьми і який зможе привернути їх прихильність до себе. Педагог-організатор повинен сіяти добро у свідомості дітей, вчити їх дивитися на майбутнє з надією, виховувати духовно сильними особистостями.

Список використаних джерел

1. Аникеева Н. П. Психологический климат в коллективе. — М., 1986. — Гл. 6.

2. Братчук О., Проскуріна Е. Святкове літо. — Харків: «Торсінг +», 2005. — 144 с.

3. Бех.І.Д. Наукові засади створення особистісно-орієнтованих технологій // Початкова школа. — 1997. — № 9. — С. 4−7.

4. Василькова Ю. В. Методика и опыт работы социального педагога/Ю.В. Василькова. — М.: Изд. Центр: «Академия», 2002.-160 с.

5. Гаврилова, Т. П. Игра в работе педагога: Программно-методические материалы / Перм. гос. пед. ун-т. — Пермь, 2007.

6. Гин А. А. О творческих учебных задачах // Педагогика + ТРИЗ. — Выпуск 1. — Гомель: ИПП. «Сож», 1996.

7. Голубев Н. И. Диагностика и прогнозирование воспитательного процесса. — Л.: Альма-матер, 1988. — 85 с.

8. Гужанова Т. С. Методика художньо-естетичного виховання: Навчально-методичний посібник. — Житомир, 2006

9. Закон України про позашкільну освіту. — Робоча книга вихователя. — Т. — 2001. — С. 24−40

10. Ємельянов Ю.Н. «Активне соціально-психологічне навчання"/К. 1985.

11. Іванов І.П. Виховувати колектив // Педагогічний пошук. — К., 1988.

12. Иванов И. П. Энциклопедия КТД. М.: Педагогика, 1984.

13. Как вести за собой. Большая книга вожатого. Учебное пособие. — М.: Педагогическое общество России, 2004.

14. Кам’яненко М.Д. Педагогіка співробітництва: Навчальний посібник. — К.: Вища школа. 1993. — 320 с.

15. Карасева Н. А. Некоторые аспекты деятельности социально-педагогических учреждений/ Н. А. Карасева, Г. И. Руденкова. — Мн.: «Беларусь», 2004. — 243 с.