Групова навчальна діяльність

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Групова навчальна діяльність»

Зміст

Вступ

1. Історія виникнення технології

2. Концептуальні положення

3. Мета технології групової навчальної діяльності ;

розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності

4. Зміст технології групової навчальної діяльності учнів

5. Робота в малих групах

6. Типи уроків з груповими формами роботи

7. Конспекти уроків

8. Висновок Література

Вступ

Діяльність учителя надзвичайно багатогранна. Кожного дня і на кожному уроці він має вирішувати цілий комплекс завдань з навчання, виховання і розвитку своїх учнів. Складність його праці обумовлена не лише широким колом його завдань, а й зміною, неповторюваністю будь-якої педагогічної ситуації, яка не дає можливості раз і назавжди знайти краще із розв’язань. Адже добре відомо, що копіювання навіть дуже вдалого уроку в іншому класі або уроку колеги може бути вкрай невдалим.

Для того щоб забезпечити найефективніше розв’язання завдань навчання в конкретних умовах, від учителя вимагається цілеспрямований вибір найкращого варіанта побудови навчально-виховного процесу. Удосконалення методики проведення уроку розглядається як один із найважливіших напрямів підвищення якості навчання і виховання підростаючого покоління. У свою чергу, знання вчителем педагогічної науки та його майстерність оцінювати умови своєї роботи сприяють удосконаленню методики проведення уроку.

Підвищення професійної майстерності вчителя слід розглядати як найефективніший шлях удосконалення навчального процесу. Ріст професійної майстерності залежить не лише від сукупності відомих учителю прийомів роботи, а й від розуміння теоретичних основ розробки й аналізу уроку, які відповідають сучасному етапу розвитку педагогічної" науки.

Зроблено спробу розглянути зміну процесу навчання і розкрити можливі шляхи розуміння особливостей організації уроку, виявити резерви інтенсифікації навчального процесу уроку фізики при усвідомленні вчителем сучасних педагогічних теорій і системи роботи з їх втілення в шкільну практику на основі узагальнення досвіду роботи.

Формування в учителя вміння оцінювати педагогічну ситуацію можливе на основі розгляду уроку фізики як цілісної системи, в якій потрібно враховувати і особливості змісту, і процес навчання. Особливості змісту виражені в тому, що, плануючи урок, учитель виділяє ті види знань, які відповідають структурі фізичної теорії, продумує, як ознайомити учнів з методами пізнання фізики, і планує, як навчити їх користуватися засобами інформації знань. Виділення особливостей змісту відображається на процесі навчання.

Конструюючи урок, учитель має враховувати не лише особливості змісту, а й закономірності його засвоєння і процесу навчання, забезпечуючи при цьому активну самостійну діяльність учнів. Діяльність учня на уроці завжди пов’язана з головним завданням уроку — засвоєнням основних елементів знань на певному рівні. Активна робота учнів на уроці забезпечується через форми і засоби діяльності. Особливості змісту матеріалу та закономірності навчання обумовлюють і діяльність учителя. Його дії на уроці спрямовані на розкриття головних елементів змісту, на організацію діяльності учнів з їх засвоєння.

Залежно від завдання, що ставиться перед кожною структурою уроку, вчителі застосовують відповідні методичні прийоми. В одних випадках це буде фронтальний експеримент, в інших — самостійна робота з підручником. У цілому вчитель не обмежується якимось одним-двома методами, а ефективно використовує весь арсенал методичних прийомів, що є в його розпорядженні.

Кожна система навчання визначає організацію вивчення змісту освіти в просторі й часі, передбачаючи розподіл навчального матеріалу по роках навчання і протягом року, місце навчання, контингент учнів, засоби і методи навчання, пріоритетні форми навчальних занять. В умовах класно-урочної системи, як і інших систем, які передбачають колективне одночасне навчання групи учнів, форма навчання визначається характером взаємодій між її учасниками, які можуть бути колективними або індивідуальними. У зв’язку з цим розрізняють колективну й індивідуальну форми навчальної діяльності учнів.

I. Історія виникнення технології

Докорінна зміна освітньої мети переорієнтовує процес навчання на особистість дитини — його гуманізацію, загальнорозвивальний характер. Особистісно орієнтоване навчання передбачає організацію навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб'єкта навчально-виховної взаємодії.

Питання про групові форми навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідає важливе місце, тому вони відкривають для дітей можливості співпраці, стосунків, пізнання довкілля.

Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В їх основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Й.Г. Песталоцці стверджував, що вміле поєднання індивідуальної і групової навчальної діяльності допомагає успішному навчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку. З цим пов’язана ідея взаємного навчання, висловлена Й. Песталоцці.

Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала белл-ланкастерська система. Ця система дістала назву за прізвищами своїх засновників — пастора-педагога А. Белла і вчителя Дж. Ланкастера. Розвиваючи ідеї Я. А. Коменського, автори цієї системи запропонували систему взаємного навчання. Заняття проводились у залах для 300 і більше учнів, поділених на групи по 10—15 осіб, закріплених за моніторами (старшими учнями). Монітори щодня одержували завдання від учителя і працювали з молодшими. Підручників не було, їх заміняли великі таблиці, розвішані на стінах залу. Учитель спостерігав за роботою груп. Учні у таких школах швидше, ніж у звичайних, оволодівали уміннями і навичками. Але їхніх знань було недостатньо для подальшого навчання. З часом белл-ланкастерська система відмерла, але окремі її рецидиви мали місце в 60-х роках нашого століття.

На початку XX століття виникла система індивідуалізованого навчання, так званий Дальтон-план. Назва його походить від назви американського міста Долтон штату Массачусетс. Автор цієї методики — педагог Елен Паркхерст. Ця форма з’явилася як альтернатива урокам зубрячки й опитування. Працюючи в умовах такої школи, учні не мали спільної класної роботи, їм надавалась свобода вибору змісту занять, чергування предметів, використання власного робочого часу. Увесь програмний матеріал ділився на частини — завдання. Кожна з них конкретизувалася на спеціальній картці у формі короткого письмового завдання з постановкою запитань і визначення джерел, де учні можуть знайти відповіді на поставлені запитання. Кожний учень укладав з учителем контракт про самостійне опрацювання певних завдань у визначений час. Керуючись письмовими завданнями, учні самостійно наодинці або в невеликих групах по 3—5 чоловік виконували свою роботу в доступному для кожного темпі. Облік навчальної роботи вівся на картках: лабораторній картці інструктора (вчителя), індивідуальній обліковій картці учня і обліковій картці класу. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях. Тому Дальтон-план має й іншу назву — лабораторний план. Дальтон-план породжував серед учнів нездорове суперництво, утвердження індивідуалізму, нераціональне використання часу. Крім того, більшість учнів була неспроможна самостійно опрацювати навчальний матеріал. Тому в чистому вигляді Дальтон-план використовувався недовго, проте його елементи, окремі підходи в поєднанні з іншими формами навчання застосовуються у школах США та деяких інших країн і нині.

Щоб уникнути американських Дальтон-плану і «методу проектів» і краще пристосувати їх до умов роботи в радянській школі, у колишньому Радянському Союзі виникла ідея бригадно-лабораторної форми навчання. Ця форма організації занять стала надто популярною і поступово перетворилася в універсальну форму організації навчального процесу. Основною навчальною одиницею учнів, які вивчають матеріал і виконують завдання, була бригада (група, ланка). Керував бригадою бригадир з числа тих самих учнів. Робота в групах (бригадах) організовувалася за різними варіантами. Наприклад, всі групи (бригади) отримували різне завдання, а потім результати роботи всіх груп порівнювалися. Або групи вивчали однаковий матеріал, а одне питання було різним для кожної групи. У цьому випадку колективне обговорення відбувалося досить жваво, оскільки кожна група мала новий для себе матеріал. Потім результати, отримані групами, порівнювалися.

Незважаючи на те, що нові форми навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися у школах без належної експериментальної перевірки, к застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учнів мотивації учіння, неекономне витрачання часу. Ці недоліки відзначалися у постанові ЦК ВКП (б) «Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі», де бригадно-лабораторний метод і метод проектів було засуджено. Ті раціональні зерна, які вони містили, було забуто, впродовж багатьох років ніякі форми навчання, альтернативні уроку, не використовувалися і не розроблялися. Авторитарна шкільна політика спричинила до того, що аж до кінця 50-х років вчені, практики неспроможні були експериментувати в цьому напрямку. На Заході ж групові форми навчальної діяльності активно розвивалися. Значний внесок у розвиток теорії трупової навчальної діяльності зробили французькі вчені — педагоги К. Гарсіа, С Френе, Р, Галь, Р Кузіне, польські вчені В. Окунь, Р. Петриківський, Ч. Куписєвич і багато вчених інших країн.

У ЗО—50-ті роки навчання в школах колишнього СРСР здійснювалося на основі класно-урочної системи навчання, яка пропонувала переважно фронтальну організацію занять. І тільки у 60-ті роки в радянській дидактиці з’явився інтерес до групової форми навчання у зв’язку з вивченням проблеми пізнавальної активності, самостійності учнів. У ці роки з’явилися праці Л.П. Аристової, М. О. Данилова, Б.П. Єсипова, І.М. Передова та інших. Аналізуючи організацію праці учнів на уроці, вчені дійшли висновку, що коефіцієнт роботи учнів на окремих уроках становить від 40 до 60%. Тому вчителі, намагаючись оволодіти значними педагогічними прийомами, знову звернулися до групової форми навчальної діяльності на уроці, а вчені почали розробляти рекомендації щодо впровадження в практику активних методів навчання.

У 70-ті роки важливий напрям досліджень загальних форм навчання був пов’язаний з навчально-пізнавальною діяльністю учнів в умовах колективної, групової, індивідуальної роботи в класі (А.М. Алекскж, Ю. К. Бабанський, І.Я. Лернер, X.Й. Лійметс та інші).

Найбільший інтерес до групових форм навчальної діяльності спостерігається за останніх два десятиріччя. Значний внесок у розробку загальних принципів організації групової навчальної діяльності дали дослідження В. К. Дяченко, В. В. Котова, Г. О. Цукерман, О. Г. Ярошенко та ін.

II. Концептуальні положення

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. Вони пронизують увесь навчальний процес. З’ясуємо сутність і встановимо особливості групової навчальної діяльності школярів на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною.

У фронтальному навчанні весь клас працює над одним навчальним завданням під безпосереднім керівництвом учителя [9; 12; 15; 18]. При цьому вчитель організовує весь клас на роботу в єдиному темпі, прагне більш-менш рівномірно впливати на всіх учасників загальнокласної роботи.

Проте у фронтальній роботі надзвичайно складно забезпечити високу активність усіх учнів. Складність виникає через те, що в довільно сформованих лише на основі вікової ознаки шкільних класах існує істотна відмінність учнів за рівнем навчальних можливостей. Організовуючи фронтальну роботу, вчитель орієнтується, головним чином, на рівень середніх учнів. На нього розраховані темп роботи, обсяг та рівень складності навчального матеріалу. Учні з низьким рівнем навчальних можливостей за таких умов неспроможні сприйняти й осмислити матеріал у повному обсязі. Якщо ж знизити темп фронтальної роботи, то це негативно позначиться на сильних учнях. Розглядаючи фронтальну роботу, не можна не наголосити на її обмежених можливостях реалізації навчального спілкування школярів. Воно можливе лише з дозволу вчителя, за його ініціативою і в незначній мірі [20, с, 15].

В індивідуальній роботі кожен учень працює самостійно, темп його роботи визначається ступенем цілеспрямованості, розвитку інтересів, нахилів. Темп роботи залежить також від навчальних можливостей, підготовленості учнів. Індивідуальній навчальній діяльності не властива безпосередня взаємодія учнів між собою, а контакти з учителем обмежені та нетривалі [12; 15; 18]. В індивідуальній навчальній роботі діяльність слабких учнів приречена на невдачу, тому в них є прогалини в знаннях, недостатня сформованість умінь і навичок навчальної самостійної роботи.

Усі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова.

У психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення групової навчальної діяльності. Групова навчальна діяльність — це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями [10, с. 8].

Учитель в груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці, тому що педагог безпосередньо втручається у роботу груп тільки в тому разі, якщо в учнів виникають запитання і вони самі звертаються по допомогу до вчителя. Це їхня спільна діяльність. Групова навчальна діяльність, на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці.

Відомо, що учням буває психологічно складно звертатись за поясненням до вчителя і набагато простіше — до ровесників.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що групова навчальна діяльність сприяє активізації й результативності навчання школярів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню доводити і відстоювати свою точку зору, а також прислуховуватися до думки товаришів, культурі ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці. Групова навчальна діяльність на занятті створює певні умови для формування позитивної мотивації учіння школярів (X.Й. Лійметс, К.Ф. Hop, Н.А. Побірченко, О. Я. Савченко, Г. О. Цукерман, І.М. Чередов, О. Г. Ярошенко та інші). Як вважають В. В. Виноградова, О. К. Дусавицький, В.В. Рєпкін, це відбувається в групах, де створено умови доброзичливості, чуйності, оволодіння учнями формами взаємодопомоги. Як свідчить шкільна практика, під час групової роботи активізується діяльність всіх без винятку її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що «одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації у навколишній дійсності» [13, с. 103].

Як вид навчальної діяльності школярів, групова діяльність багатофункціональна.

У груповій навчальній діяльності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Пояснюється це тим, що «в цій роботі слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20—30% більше, ніж у фронтальній роботі. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня» [13, с. 69].

Важливу роль групова діяльність відіграє у досягненні виховної функції навчання. У груповій навчальній діяльності формується колективізм, моральні, гуманні якості особистості [7; 10; 13; 17; 20]. Важливу роль у формуванні цих якостей відіграють особливості організації групової роботи; розподіл функцій і обов’язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємоконтроль і взаємооцінка.

Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов’язки, вчаться спілкування один з одним, розв’язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності [4; 17].

Таким чином, групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:

1) за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

формується вміння співпрацювати;

формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

5) розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Значний внесок у теорію організації групової навчальної діяльності зробив І.М. Чередов. Він розподіляє її на парну, ланкову, бригадну, кооперативно-групову та диференційовано-групову форми. Дидактичні питання організації групової навчальної діяльності школярів розроблено в працях І.М. Вітковської, В. О. Вихрущ, Є.С. Задої, К.Ф. Hop та інших.

Дослідження цих учених, досвід роботи вчителів України виявили, що групова робота на уроках в початкових класах буде ефективною, якщо дотримуватися таких вимог:

методично обґрунтовано обирати той чи інший вид групової навчальної роботи на конкретному уроці, що визначається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається;

правильно формувати групи;

ретельно продумувати структуру уроку з використанням групових форм навчальної діяльності;

— розробляти інструкції, пам’ятки, які спрямовують групову навчальну діяльність;

регулювати міру вчительської допомоги групам у процесі їх роботи;

вчити школярів співпраці під час виконання групових завдань.

Як свідчить дослідження О. Г. Ярошенко, групову навчальну діяльність школярів можна застосовувати на всіх етапах процесу навчання. Проте на етапах первинного сприйняття нового матеріалу належний рівень цієї діяльності досягається лише за умови, що всі учні класу характеризуються високим та середнім рівнем навчальних можливостей, добре володіють навичками самостійної роботи і виявляють велику працездатність [20, с. 21]. У керівництвом учителя. Для молодших школярів найбільші можливості групової навчальної діяльності виявляються на етапах закріплення, поглиблення, систематизації знань /4; 10/;-Незважаючи на зазначені позитивні характеристики групової діяльності, абсолютизувати її, підміняти нею індивідуальну чи фронтальну роботу було б великою помилкою. Висвітлений порівняльний аналіз дидактичних можливостей фронтальної, індивідуальної та групової діяльності розкриває сильні й слабкі сторони кожної з них і показує, що в реальному навчальному процесі вони не можуть функціонувати ізольовано одна від одної. І стосовно цього ми цілком поділяємо думку інших вчених про необхідність їх оптимального поєднання [9; 14; 15; 18; 20].

IІІ. Мета технології групової навчальної діяльності — розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності

Завдання:

навчати школярів співпраці у виконанні групових завдань;

стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленості в успіхові товариша;

формувати комунікативні вміння школярів;

— формувати рефлексивні компоненти навчальної діяльності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку;

поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності.

ІV. Зміст технології групової навчальної діяльності учнів

Запропонована технологія групової навчальної діяльності школярів базується на таких положеннях:

необхідно навчати школярів прийомів ділової співпраці;

забезпечувати спеціальний добір дітей у групи;

актуалізувати активність кожного учня;

поєднувати всі форми навчальної діяльності школярів на занятті. Встановлено, що оптимальний розмір групи як функціональної системи не визначається її психологічними властивостями, а зумовлюється конкретним змістом предметної діяльності та факторами, що мають соціальну природу.

Для педагогічної теорії і практики питання кількості навчальної групи має першочергове значення. Як свідчать публікації в педагогічній літературі (X.Й. Діймете, В. В. Котов, І.М. Чередов та інші), кількість навчальних груп коливається в межах від трьох до восьми осіб.

Реальні умови масової школи свідчать, що в школі найбільш раціонально організовувати навчальні групи із чотирьох-п'яти осіб. Нечисленні групи сприяють зручному і швидкому розміщенню учнів, активній діяльності кожного члена групи, розподілу обов’язків. Істотним моментом у створенні навчальних груп є їх склад. Групи мають бути гетерогенними за навчальними та психологічними можливостями дітей: у групі повинен бути хоча б один сильний учень. Групу слід формувати на основі особистісних переваг учнів, обрати константа, розподілити обов? язки (В, О, Вихруш, Є.С.Задоя, X.Й. Діймете, О. Я. Савченко, І.М. Чередов та інші). При створенні груп потрібно брати до уваги психологічну єдність дітей, бажання учнів, потенціал можливостей для їх успішної спільної діяльності. Консультанта, за товариською згодою, призначає вчитель. Це, зазвичай, успішний у навчанні учень. Робота в навчальних групах будується на принципі рівноправності.

Спираючись на дослідження І.М. Передова, можна запропоновувати таку схему розміщення учнів у групі (див.рис).

Організовуючи групову навчальну діяльність на занятті, потрібно забезпечити активність кожного учня. Цього можна досягти, розподіливши запропоновані групі завдання на частини за кількістю учасників групи, коли кожен має виконати свою частину роботи і пояснити спосіб її виконання іншим, а також налагодивши систему обліку діяльності кожного учня в групі. Для цього після виконання запропонованого групі завдання діти на спеціальних картках відображають оцінку роботи всієї групи, а також дають оцінку роботі кожного учня в групі.

Для відображення діяльності роботи учням можна запропонувати такі питання:

1. Функціонування в групі:

Чи розв’язала група те, що повинна була розв’язати?

Як, на твою думку, чи були у групі труднощі?

Чи були розв’язані труднощі?

2. Ролі учасників:

Чи мав ти певну роль у групі? -Яку?

Як ти вважаєш, ти її виконав?

Тобі було важко? Чому?

Чи був ти корисним у групі? У чому конкретно:

а) у пропозиції плану роботи;

б) у пошуку інформації;

в) у пропозиції розв’язування труднощів.

3. Робота індивідуальна (робота колективна):

— Чи працював ти самостійно в той час, коли вся група працювала разом?

4. Оцінка:

Як ти визначиш те, що вивчив?

Як уже вказувалося, групова навчальна діяльність корисна на всіх етапах уроку, особливо під час перевірки домашнього завдання, закріплення знань, застосування їх на практиці, де допомога дорослого вже не потрібна і навіть шкодить, бо заважає становленню рефлексії, і водночас повністю самостійно дитина діяти не може.

Можливості вибору групової навчальної діяльності на різних етапах уроку продемонстровано у таблиці.

Дослідження вчених з проблеми виявило, що групова навчальна діяльність сприяє підвищенню успішності учнів, вирішує багато виховних і розвивальних завдань. Зокрема, це успішне, швидке занурення дитини у навчальну діяльність, формування самооцінки та саморегуляції, уміння пристосовуватися до темпу роботи групи, формування в школярів позитивного ставлення до навчання, підготовка учнів до спілкування. На думку Ж. Феррі, робота в малій групі відкриває широке «поле» вільної діяльності, тобто активності, зорієнтованої на інтереси учня в межах навчальної програми. Обмін думками із змісту уроку являє собою тренування логічного мислення в дитини і не має аналогів в інших ситуаціях.

V. Робота в малих групах

Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного результату, краще вибрати парну роботу або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. Використовуйте малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, а не індивідуальної роботи.

Як організувати роботу:

Переконайтеся, що учні володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів — вони не стануть докладати зусиль.

Об'єднайте учнів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох учнів. П’ять чоловік — це оптимальна верхня межа для проведення обговорення в рамках малої групи. У процесі формування груп остерігайтеся навішування будь-яких «ярликів» на учнів.

3. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу — «пліч-о-пліч, один проти одного». Усі члени групи повинні добре бачити один одного.

4. Повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи.

* Спікер, головуючий (керівник групи):

— зачитує завдання групі;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися по черзі; —заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи;

— визначає доповідача.

* Секретар:

веде записи результатів роботи групи;

записи веде коротко й розбірливо;

як член групи, повинен бути готовий висловити думки групи при підбитті підсумків чи допомогти доповідачу.

* Посередник:

стежить за часом;

заохочує групу до роботи.

* Доповідач:

чітко висловлює думку групи;

доповідає про результати роботи групи.

5. Будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.

6. Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правила) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз.

Як працювати в малих групах:

Робота в малих групах дасть змогу вам набути навичок спілкування та співпраці.

Після того як вчитель об'єднав вас у малі групи і ви отримали завдання, ваша група за короткий час (3−5 хв) повинна виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи.

Пропонуємо правила роботи в малих групах, які допоможуть вам організувати свою роботу.

1. Швидко розподіліть ролі в групі. Визначтесь, хто буде головуючим, посередником, секретарем, доповідачем. Намагайтесь виконувати різні ролі.

Головуючий (спікер):

зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитись по черзі;

заохочує групу до роботи;

підбиває підсумки роботи;

за згодою групи визначає доповідача. Секретар:

веде коротко і розбірливо записи резуль татів роботи своєї групи;

як член групи має бути готовим висловити думку групи при підбитті підсумків або допомогти доповідачеві,

Посередник:

стежить за часом;

заохочує групу до роботи. Доповідач:

чітко висловлює думку, до якої дійшла група;

доповідає про результати роботи групи.

Починайте висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі.

Дотримуйтесь правил активного слухання, головне — не перебивайте один одного.

Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею.

Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

Намагайтеся дійти спільно)' думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.

Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.

Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля.

Будьте готові до підвищеного шуму, характерного для методу спільного навчання.

Під час роботи груп обійдіть їх, запропонувавши допомогу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте увагу на себе. Подумайте про свою роль у подібній ситуації.

Запропонуйте групам подати результати роботи.

Запитайте учнів, чи була проведена робота корисною і чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу.

Прокоментуйте роботу груп з точки зору її навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльності.

Приблизно таким чином ви маєте організовувати роботу в групах доти, доки вона стане звичною для учнів.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

1. «Діалог». Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи тієї групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

Клас об'єднується у 5−6 робочих груп і групу експертів з сильних учнів. Робочі групи отримують 5−10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів занотовується кінцевий варіант.

2. «Синтез думок». Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об?єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, котрий обговорює весь клас.

«Спільний проект». Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

«Пошук інформації». Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал.

Для груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різню джерелах інформації. До них можуть належати:

роздатковий матеріал;

документи;

підручники;

довідкові видання;

доступна інформація на комп’ютері;

артефакти (пам'ятки матеріальної культури);

прилади.

Учні об'єднуються в групи. Кожна група отримує запитання по темі уроку Визначається час на пошук та аналіз інформації. Наприкінці уроку заслуховуються повідомлення від кожної групи, які потім повторюються і, можливо, розширюються всім класом.

5. «Коло ідей» (Раунд робін, кругова система). Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась. Продовжуючи по колу, вчитель запитує всі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.

Як варіант можуть подаватись по колу результати не тільки групової, а й індивідуальної роботи. Цей метод є ефективним для вирішення проблемних питань. Для створення списку думок, точок зору можна попросити кожного учня по черзі запропонувати одну ідею усно або написати свою думку чи ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає всі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

Коло ідей:

Метою технології є залучення всіх до обговорення проблеми. Порядок проведення:

* вчитель ставить дискусійне питання та пропонує обговорити його в малих групах;

після того як вичерпався час на обговорення, кожна група представляє лише один аспект проблеми, яку ви обговорювали;

групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано всі відповіді;

під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей;

коли всі ідеї з вирішення проблеми висловлені, можна звернутись до розгляду проблеми в цілому і підбити підсумки роботи.

Магічні дрібнички:

Застосовуючи для записів результатів групової роботи великі листи паперу і маркери, пам’ятайте, що різні кольори є доречними в різних ситуаціях. Особливо це стосується червоного і чорного. Червоний — знак підвищеної уваги. Використовуйте його переважно для підкреслювання чи іншого виділення вже ним тоді, коли ви хотіли б ше більше підсилити увагу до написаного, або тоді, коли те, що ви пишете, є неприємним, небажаним, недобрим і його варто змінити.

Акваріум:

Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи.

Як організувати роботу:

Учитель об'єднує учнів у групи по 4−6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням.

Одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти). Це необхідно для того, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню.

Ця група отримує завдання для проведення групової дискусії, сформульоване приблизно так:

прочитайте завдання вголос;

обговоріть його в групі;

— за 3−5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію.

Поки діюча група займає місце в центрі, вчитель знайомить решту класу з завданням і нагадує правила дискусії у малих групах. Групі пропонується вголос протягом 3−5 хвилин обговорити можливі варіанти розв’язання проблемної ситуації. Учні, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення.

По закінченні відведеного для дискусії часу група повертається на свої місця, а вчитель ставить до класу такі запитання:; — Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

На таку бесіду відводиться не більше 2−3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці вчитель повинен обговорити з учнями хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення таких навичок. У межах «акваріуму» можна підбити підсумки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

Акваріум:

Такий вид діяльності на уроці допоможе вам вдосконалити навички роботи в малих групах.

Після того як учитель об'єднав вас у дві—чотири групи і запропонував завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти) та утворює своє маленьке коло.

Учні цієї групи починають обговорювати запропоновану вчителем проблему. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно:

прочитати вголос ситуацію;

обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії;

дійти спільного рішення за 3−5 хв.

Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись в хід обговорення, спостерігають, чи відбувається дискусія за визначеними правилами дискусії. Після закінчення 3−5_ьхвилин група займає свої місця, а клас обговорює:

чи погоджуєтесь ви з думкою групи;

чи була ця думка достатньо аргументована, доведена;

* який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим.

Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в «Акваріумі», і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

VI. Типи уроків з груповими формами роботи

Розглядаються такі типи уроків за посібником Полетило Є.А.:

Урок — семінар;

Урок — прес — конференція;

Урок — змагання;

Урок — обговорення;

5. Урок-гра «Що? Де? Коли?» ;

Урок міжпредметного узагальнення (або інтегрований урок);

Урок експериментального випробування (або урок — експериментальне дослідження);

Урок винахідництва (або урок фантазії);

Урок — фізичний аукціон;

Урок — залік (урок — узагальнений огляд знань);

Здвоєний урок (бінарний урок);

Урок конструювання;

Урок — «Фізика у комп’ютері» (комп'ютерний урок).

Для прикладу опис одного із них: урок — «Фізика у комп'ютері»

Якщо в умовах школи (чи кабінету фізики) є комп’ютерне забезпечення, то цікавим буде такий урок, на якому групи різних за складом учнів працюють з комп’ютером над вивченням певного навчального матеріалу, розв’язуванням задач чи повторенням вивченого за готовими навчальними програмами. Керівництво роботою здійснює найбільш встигаючий учень.

Наведемо приклад такої сумісної' діяльності груп, коли має місце повторення вивченого матеріалу з певної теми. Після введення програми з раніше вивченої теми в комп’ютер перший учень обговорює виведену на дисплей дозу інформації. При цьому перед ним ставиться завдання сформулювати відомі закони з вивченої теми, дати означення основних понять, про які йде мова, аналізуючи формули чи явище. Інші учні виправляють допущені помилки, доповнюють або пропонують свої формулювання. При повному незнанні чи майже повному незнанні коментують інші учні. Коли програма переглянута і прокоментована, її знову повертають на початок і «екзаменують» (опитують по прокоментованому) слабовстигаючих учнів з вивченої теми по черзі.

Якщо ж програма включає титри, то бажано організувати учнів відповідати на запитання партнерів по групі.

Зауважимо лише: якщо вивчається новий навчальний матеріал і навчальна програма насичена контрольними запитаннями, то найкраще організувати спільне обговорення кожного із запитань. Це виключить можливість вгадування відповіді та сприятиме розвитку мислення учнів.

Організовуючи діяльність учнівських груп з комп’ютером, вдається «прогнати» програму за той же час кілька разів. Крім того, всі питання програми з’ясовуються повністю.

VII. Конспекти уроків

Н.І. Козич,

учитель фізики Білокамінська СЗШ, Львівська обл.

ЯВИЩЕ ТЕРТЯ, СИЛА ТЕРТЯ. ВИДИ ТЕРТЯ. ПІДШИПНИКИ

Мета. Встановити залежність сили тертя від тиску і роду поверхонь стичних тіл; удосконалювати навички вимірювання і зображення сил; виховувати нитивність, самостійність, наполегливість учнів; розвивати логічне мислення, експериментальні навички. Тип уроку. Урок засвоєння нових знань та удосконалення вмінь і навичок. Обладнання: Трибометр, аркуш паперу, листок шліфувального паперу, брусок, тягарці

— на кожний робочий стіл; кодоскоп.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань та активізація розумової діяльності На дошці 4 учні розв’язують задачі, тексти яких записані на картках. Задача 1. Вагонетку тягнуть два робітники, прикладаючи до неї в одному напрямку сили ЗО Н і 45 Н. Сила опору рухові 15 Н. Яке числове значення рівнодійної всіх сил, що діють на вагонетку? Зобразити ці сили графічно, вважаючи, що вони напрямлені горизонтально.

Задача 2. Один хлопчик штовхає санки ззаду із силою 20 Н, а другий тягне їх за мотузок із силою 15 Н. Зобразити ці сили графічно, вважаючи, що вони напрямлені горизонтально.

Задача 3. Скільки важить бензин об'ємом 25 л? Зобразити вагу графічно.

Задача 4. Яка сила тяжіння діє на слона масою 4 т? Зобразити силу тяжіння графічно.

Чотири учні розв’язують задачі зі збірника за редакцією В. І. Лукашика. Ці задачі учні розв’язують на аркушах, перебуваючи на своїх робочих місцях.

Решта учнів розв’язують задачі усно. Тексти цих задач проектуються на «кран за допомогою кодоскопа.

Яка сила тяжіння діє на тіло масою 100 кг?

Яка вага нерухомої людини масою 70 кг?

Яка маса каменя, якщо його вага 100 Н?

Дві сили 2 Н і 5 Н дають рівнодійну: 10 Н, 7 Н, 5 Н, 2 Н, З Н, 8 Н. Які із зазначених відповідей можуть бути правильними?

Яка рівнодійна двох сил 15 Н і 25 Н, якщо вони напрямлені вздовж однієї прямої в один бік?

Яка рівнодійна двох сил 45 Н і ЗО Н, якщо вони напрямлені у протилежні боки?

Два учні виконують експериментальні завдання за допомогою обладнання, що знаходиться на демонстраційному столі. Експериментальні завдання Завдання 1. До динамометра, що закріплений у штатииві, підвісити один тягарець, а потім другий. Визначити рівнодійну двох сил, що діють на пружину динамометра.

Завдання 2. Прикласти до демонстраційного динамометра дві сили, що діють у різні боки, і знайти їхню рівнодійну.

Після розв’язання усних задач і виконання експериментальних завдань учитель оцінює роботу учнів, що розв’язували задачі на дошці.

Мотивація навчальне" діяльності та повідомлення завдань уроку Ми вивчили такі фізичні величини: силу тяжіння, силу пружності і вагу тіла. Кожну з них ми характеризували як векторну величину. З’ясуємо, чи характерне це і для сили тертя.

ІІІ. Засвоєння нових знань Французький фізик та військовий інженер Кулон Шарль Огюстен у 1781 році дослідив тертя кочення і ковзання. Сьогодні ми проведемо досліди для вивчення сили тертя і зробимо відповідні висновки.

Учитель пропонує самостійно, використавши підручник, встановити, які є види тертя. З’ясовуються умови виникнення сили тертя.

Способи вимірювання сили тертя різних видів демонструються за допомогою демонстраційного динамометра.

Вивчення особливостей сили тертя здійснюється за допомогою екапери-І ментів, які учні виконують групами за робочими столами.

IV. Груповий експеримент

Експеримент І. Порівняння сил тертя спокою, ковзання і кочення. Прилади: динамометр лабораторний, дерев’яний брусок, 2 тягарці, 2 скляні короткі трубочки (або круглі олівці).

Порядок роботи Виміряти і записати в зошит вагу бруска з тягарцями.

Виміряти максимальну силу тертя спокою. Для цього потрібно покласти брусок на стіл, а на нього два тягарці; плавно потягнути динамометр і писати його покази перед початком руху бруска.

Виміряти силу тертя ковзання бруска з тягарцями грі його рівномірму русі по столі. Для цього потрібно переміщувати брусок рівномірно за допомогою динамометра. Занести результати вимірювань.

два тягарці; плавно потягнути динамометр і писати його покази перед початком руху бруска.

Виміряти силу тертя ковзання бруска з тягарцями при йсіго рівнемір му руа по стопі. Для цього потрібно переміщувати брусок рівномірно за д< помотаю динамометра. Записати результати вимірювань.

Виміряти силу тертя кочення. Для цього потрібно покласти брусок з тягарцем на дві скляні трубочки (круглі олівці) і переміщати його рівномірно за допомогою динамометра. Записати результат.

Дати відповіді на питання. Яка сила більша:

максимальна сила тертя спокою чи сила тертя ковзання? —сила тертя ковзання чи сила тертя кочення?

максимальна сила тертя спокою чи вага тіла?

Експеримент №2. Вивчення залежності сили тертя ковзання від роду поверхонь, що стикаються.

Прилади і матеріали: динамометр, лінійка, брусок з тягарцями, листок м перу, шліфувальний папір.

Порядок роботи

1. Виміряти силу тертя ковзання при рівномірному переміщенні бруска з тягарцями по:

—лінійці; —листку паперу; —шліфувальному папері. ,

2. Порівняти одержані значення сил тертя у трьох випадках і зробити висновок про залежність сили тертя від роду поверхонь стичних тіл.

Експеримент №3. Вивчення залежності сили тертя ковзання від сили тиску і від площі поверхонь тіл, що труться.

Припади: динамометр, лінійка, брусок з двома тягарцями.

Порядок роботи Покласти на лінійку брусок більшою гранню, на нього — один тягарець і ним міряти силу тертя ковзання.

Покласти на брусок два тягарці і виміряти силу тертя ковзання.

Покласти брусок з двома тягарцями меншою гранню на лінійку і виміряти силу тертя ковзання.

Дати відповіді на запитання: «Чи залежить сила тертя ковзання від: и) сили тиску; б) площі поверхонь тіл, що труться, при незмінній силі тиску?»

V. Осмислення і узагальнення знань Після виконання експериментальних завдань представники груп роблять висновки відповідно до завдань. Підсумовуючи, вчитель підкреслює, що у природі й техніці тертя має велике значення. Тертя може бути корисним і шкідливим. Коли воно корисне, його намагаються збільшити, коли шкідливе —зменшити.

VI. Робота з підручником та поглиблення знань Учні самостійно опрацьовують § 25 (с. 77) від слів «Сили тертя відіграють…» до кінця параграфа. На виконання цього завдання дається 4 хвилини.

Після опрацювання учнями матеріалу підручника здійснюється поділ класу на малі групи. У групах учні обговорюють та відповідають на запитання, написані на картках двох видів.

Запитання першої картки Наведіть приклади, які свідчать, що тертя може бути корисним.

Яке значення тертя в побуті?

Які є засоби збільшення і зменшення тертя в побуті?

Які підшипники використовуються у машинах?

Як побудований підшипник ковзання?

Підшипник якого виду зменшує тертя помітніше?

Запитання другої картки Наведіть приклади, які свідчать, що тертя може бути шкідливим.

Яку шкоду завдає тертя машинам та верстатам?

Якими способами можна зменшити тертя?

Як побудований кульковий підшипник?

Яка відмінність у будові кулькових і роликових підшипників?

Чому потрібно змащувати підшипники кочення?

Представник групи, яка першою виконала завдання, доповідає усьому класові. Його, за потреби, доповнюють представники тих груп, що мали аналогічні картки.

Пізніше виступає представник від груп, що опрацьовували завдання картки другого виду. Його доповнюють представники груп з аналогічними картками.

VI. Підсумок уроку Оцінюється робота учнів, робляться записи у журналі та учнівських щоденниках.

VII. Домашнє завдання

§ 25, вправа 1 і завдання до § 25.

ЗАКОНИ РУХУ, СИЛИ В ПРИРОДІ

Р. ДЕСЯТНЮК, учитель фізики

Руднянської школи, Київська обл.

Учитель. Слово «сила» в повсякденній мові має багато значень. Наприклад, про учнів даного конкурсу можна сказати: «Всі взялися за роботу з новими силами», «Будуть змагатися з усіх сил», «Переможе в змаганнях найсильніший». Можна говорити «про силу звички», «про творчі сили народу», «про співвідношення класових сил». Про слабку людину кажуть: «У неї не вистачило сил виконати ту чи іншу роботу». Про сильну людину кажуть: «Ну і сила!» Навіть нечиста сила існує в народних повір'ях. Дайте означення фізичного поняття «сила» і наведіть приклади різних сил, що зустрічаються в природі, систематизуючи їх за трьома видами: сила пружності, сила тертя і сила тяжіння.

І. Розминка «Тільки про сили»

Запитання І команді

1.3 літака на парашуті скинули вантаж, прикріплений до строп через динамометр. Парашут із вантажем досягає певної швидкості руху, а далі опускається рівномірно. Як змінювалися покази динамометра під час падіння вантажу, якщо його маса дорівнює 16 кг? (мал. 1)

1 етап — падіння вантажу з нерозкритим парашутом. У цьому раз покази динамометра дорівнюють нулю етап—падіння з розкритим парашутом; зростає сила опору повітря, яка більша за силу тяжіння. Вантаж падає сповільнено. Динамометр покаже різницю між: силою опору повітря і силою тяжіння.

етап — під час рівномірного опускання вантажу динамометр покаже силу 160Н.)

Під дією яких сил Земля обертається навколо Сонця і чому вона «не падає» на нього?

Як треба тягнути за кінець нитки, намотаної на котушку, щоб котушка: а) віддалялася від вас;

б) наближалася до вас?

Запитання II команді

і. Що показує динамометр, якщо маса стержня дорівнює 5 кг? (Оскільки гусита матеріалу, з якого зроблено стержень, на всій довжині стала, то сили тиску зліва і справа однакові. Отже, динамометр покаже 25 Н.)

2. Чому людина може бігти по тонкому льоду і не може стояти на ньому, не провалюючись?

(Результат дії сили на тіло залежить не лише від її значення, а й від часу дії. Коли людина біжить по тонкому льоду, час дії сили тяжіння дуже малий і за цей короткий інтервал часу лщ не встигає провалитися.)

3. Чи можна на край стола покласти плоску коробку від цукерок так, щоб її більша частина звішувалася над підлогою? Скористайтеся предметами, що стоять на столі, але так, щоб їх не було видно глядачам.

(У коробку треба покласти важкий предмет і тією частиною покласти на стіл.)

II. Конкурс «Увага! Невагомість!»