Графіка як вид образотворчого мистецтва

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького Кафедра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

РЕФЕРАТ

з дисципліни

" Шкільний курс образотворчого мистецтва та методика його викладання"

На тему: «Графіка як вид образотворчого мистецтва»

Виконала студентка 3 курс М групи денна форма навчання напряму підготовки 6.20 205

Образотворче мистецтво Науменко А.С.

Керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Полудень Л.І.

Черкаси 2014

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Графіка як вид образотворчого мистецтва
• Розділ ІІ. Значення графіки у художньому вихованні школярів
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що дитина оволодіває різними прийомами малювання. Кожен вид образотворчої діяльності має свої специфічні особливості і висуває свої вимоги до рухового, сенсорного і інтелектуального розвитку дитини дошкільного віку.

Мета засвоєння знань про види графіки; вироблення вмінь визначати зразки різних видів графіки; вивчити цілі й заподіяння, методи та форми роботи графіки як виду образотворчого мистецтва у художньому вихованні школярів. Довести, що навчання графікою як виду образотворчого мистецтва сприяють забезпеченню особистісного розвитку учнів та збагачення їхні емоційно-естетичного досвіду, сприймання навколишнього світу й художньо-практичної діяльності, інтерпретації творів образотворчого мистецтва, і у формуванні ціннісних орієнтацій, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.

Графіка (нім. Graphik, грец. graphikos «написаний») — вид образотворчого мистецтва, для якого характерна перевага ліній і штрихів, використання контрастів білого і чорного та менше, ніж у живописі, використання кольору. Твори можуть мати як монохромну, так і поліхромну гаму.

Вивчення графіки як виду образотворчого мистецтва, наприклад, у 5-му класі є логічним й закономірним продовженням цього курсу в початковій школі, що передбачає послідовне розв’язання художньо-пластичних, виразних, технічних та психологічних завдань образотворчості в напрямах:

1. Мистецтво як мова, специфіка образотворчої мови, що ґрунтується на таких вихідних поняттях, як художній образ, виражальні та зображальні образотворчі засоби, форма, колір, простір, композиція.

2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, художньо-творчої уяви, мистецького бачення, здатності створення художнього образу та вміння його сприймати у творах мистецтва.

У системі позакласної роботи велика увага приділяється різним формам естетичного виховання. У молодих школярів виявляється велике прагнення до творчості в області образотворчого мистецтва.

Вчителям та вихователям важливо широко використовувати в цілях естетичного виховання дітей образотворче мистецтво.

І педагоги й діти розуміють: прекрасне — добрий помічник у процесі виховання дитини. Твори графічного мистецтва помагаючи пізнавати життя, і природу, розвивають не лише зорове сприйняття, але й й фантазію. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки, виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль повсякденному житті. Талант розуміти й тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а й у деяких дітей й талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперо-пластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення із образотворчим мистецтвом.

Розділ І. Графіка як вид образотворчого мистецтва

Графіка це різновид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає «пишу, дряпаю, малюю». Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найпростіший для людини спосіб відтворення побаченого — лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури. З-поміж якого, малюнок — це найдавніший вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Найтрадиційнішим різновидом графіки й досі залишається малюнок. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. Основою для малюнку слугували вологий пісок, пласке каміння, волога глина. З часом малюнки перенесли на керамічні вироби і тканини. В Давній Греції головними виразними якостями графіки були лінії і силуети (античний чорнофігурний вазопис, червонофігурний вазопис). З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

Ускладнення графіки йшло разом з винаходом нових фарб — акварелі, гуаші, пастелі, темпери. Хоча в використанні цих фарб певну роль відіграє колорит, а також можливість використання багатьох фарб, що не притаманно первісній графіці. З часом ускладнилися засоби друкованої графіки — офорт, літографія, ліногравюра тощо. Інший різновид графіки — гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, який виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі, пунктирна манера, м’який лак, суха голка, офорт, літографія. При цьому висока художня вартість віртуозно виконаних малюнків не втратилася. Це довели дорогоцінні малюнки геніїв від італійського Відродження і бароко до майстрів сучасності (малюнки Леонардо да Вінчі, Боттічеллі, Рафаеля, Мікеланджело, Босха і Грюневальда, Рембрандта, архітектора Баженова, Едуарда Мане, Родена, Павла Коріна, Дмитра Жилінського, київського графіка Сергія Конончука).

Графіка об'єднує малюнок, як самостійну область, і різні види друкованої графіки: гравюру на дереві (ксилографія), гравюру на металі (офорт), літографію, ліногравюри, гравюру на картоні та ін.

Малюнок відноситься до графіки тому, що кожен малюнок є єдиним у своєму роді. Твори друкованої графіки можуть відтворюватися (тиражуватися) у багатьох рівноцінних примірниках — естампа. Кожен відбиток є оригіналом, а не копією твору. Малюнок є основою всіх видів графіки та інших видів образотворчого мистецтва. Як правило, графічне зображення виконується на аркуші паперу.

Художнику часом досить дуже простих засобів — графітного олівця або кульковою ручки, щоб виконати графічний малюнок. В інших випадках він використовує для створення своїх творів складні пристосування друкарський верстат, літографічні камені, різці (штихеля) для лінолеуму або дерева і багато іншого. Термін «графіка» спочатку вживався стосовно лише до листа і каліграфії. Мистецтво шрифту з давніх часів було пов’язане з графікою. Нове значення і розуміння вона отримала в кінці XIX — початку XX ст. Коли графіка визначилася як самостійний вид мистецтва.

Мова графіки та головні його виражальні засоби — це лінія, штрих, контур, пляма і тон. Бере активну участь у створенні загального враження від твору графіки білий аркуш паперу. Домогтися виразного малюнка можна навіть при використанні тільки чорного кольору. Саме тому графіку часто називають мистецтвом чорного і білого. Однак це не виключає застосування в графіку кольору. Межі між графікою і живописом дуже рухливі, наприклад, техніку акварелі, пастелі, а іноді і гуаші відносять то в один, то в інший вид мистецтва, в залежності від того, якою мірою використовується колір, що переважає в творі - лінія або біла пляма, яке його призначення.

Одним з характерних ознак графіки є особливе ставлення зображуваного предмета до простору. Чистий білий фон аркуша, не зайнятий зображеннями, і навіть проступающий під барвистим шаром фон папери умовно сприймаються як простір. Особливо наочно це можна побачити в книжковій графіці, коли зображення, поміщене на чисту сторінку, сприймається розташованим в просторі інтер'єру, вулиці, пейзажу відповідно до тексту, а не на сніговому полі. Художньо виразні гідності графіки полягають в її лаконізмі, ємності образів, концентрації і суворому відборі графічних засобів. Деяка недомовленість, умовне позначення предмета, як би натяк на нього, становлять особливу цінність графічного зображення, вони розраховані на активну роботу уяви глядача. У цьому зв’язку не тільки ретельно промальовані графічні аркуші, але і швидкі начерки, замальовки з натури, ескізи композиції мають самостійну художню цінність.

Графіку доступні різноманітні жанри (портрет, пейзаж, натюрморт, історичний жанр тощо) і практично необмежені можливості для зображення і образного тлумачення світу. За призначенням розрізняються станкова, книжкова і газетно-журнальний, прикладна графіка і плакат.

Твори станкової графіки можна побачити на виставках. Це, як правило, малюнки, що мають самостійне значення, а також друкована графіка. Графічні листи легко переносяться, вони можуть бути призначені не тільки для виставки, але і для прикраси інтер'єрів житлових і громадських будівель. Специфічними видами є в станковій графіці - лубок (народна картинка), а в газетно-журнальної - карикатура (від італ. Caricature — перебільшувати; це зображення, в якому комічний ефект створюється з'єднанням реального і фантастичного).

Художнє оформлення газет і журналів будується на основі зв’язку з текстом, так само як і в книжковій графіці, і витримується в єдиному стилі в рамках одного типу видання. Найважливішою областю є книжкова графіка. У стародавніх рукописних книгах малюнки виконувалися і розфарбовувалися вручну. Вони називалися мініатюрами. Книжкова графіка не просто частина видавничої справи чи засіб для передачі знань, вона є частиною культури.

Всі елементи книжкового оформлення — і розташовані всередині книги, і зовнішні - створюють цілісний твір мистецтва. Художник визначає розміри (формат) книги, особливості шрифту, розміщення набору (тексту), різноманітного ілюстративного матеріалу. Але особливо велика роль художників ілюстраторів, коли вони виконують елементи зовнішнього оформлення книги {суперобкладинку, палітурка чи обкладинку), форзац і різні елементи оформлення всередині книги (авантитулі, титульний лист, шмуцтитул, ілюстрації).

До прикладної графіку відносяться вітальні листівки, барвисті календарі, конверти до платівок, які намалював художник, і багато іншого. Етикетки на різних упаковках — це теж прикладна чи промислова графіка (промграфіки), яка має практичне призначення, допомагає зорієнтуватися у великій кількості різноманітних товарів, прикрашає наш побут. У самостійну область графіки виділяється плакат. Він, як правило, жваво відгукується на події, важливі події (олімпіади, конкурси, концерти, виставки та ін.) Прийнято виділяти кілька основних видів плакатів: політичні, спортивні, екологічні, рекламні, сатиричні, просвітницькі, театрально видовищні та ін.

Сучасний графічний дизайн включає не лише шрифти, а й різноманітні знакові зображення, у тому числі геометричні та рослинні.

Новим видом є комп’ютерна графіка. Художники виконують композиції з складно пересічних ліній, об'ємних елементів, візерунків, колірних плям на екрані дисплея, а потім друкують на принтері отримані зображення. Здатність графіки швидко відгукуватися на актуальні події, висловлювати почуття і думки художника, розвиток техніки створюють умови для виникнення нових видів графіки.

Розділ ІІ. Значення графіки у художньому вихованні школярів

Художнє виховання та творчий розвиток учнів засобами образотворчого мистецтва, а саме графікою реалізується в завданнях, що спрямовані на формування предметних компетенцій:

чуттєво-емоційне сприйняття; вміння відчувати й бачити навколишній світло, виявлення пізнавальної активності;

асоціативно-образне мислення; виявлення фантазії, уяви, створення власних образів у художньо-практичній діяльності;

поняттєво-логічне мислення; вміння визначити мітку, способи та організацію її досягнення; здатність до самоаналізу та самооцінки;

розуміння мови мистецтва як форми міжособистісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень й розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку із однолітками й дорослими та відповідальності виконання творчих робіт;

сприйняття цілісної картини світу, здатність цінувати національну самобутність й культурну спадщину України як невід'ємну складову загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження собі, визначення власного місця та усвідомлення неповторності і унікальності людини.

В залежності від матеріальних засобів, за допомогою які конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:

1) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне й дизайн), тобто такі, які розгортають свої образи в просторі;

2) тимчасові (словесні й музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а чи не в реальному просторі;

3) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво й усі що базуються на ньому; синтетичне — театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове й т.д.), тобто такі, образи які володіють одночасно довжиною й тривалістю, тілесністю й динамізмом.

Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів й застосовуваним типом образних знаків. У цих межах усі його види мають різновиду, що визначаються особливостями того чи іншого матеріалу й своєрідністю художньої мови, що випливає звідси.

Специфіка образотворчого мистецтва визначає й засоби естетичного виховання дітей. Вихователь зосереджує їхню увагу на оформленні альбомів.

У школі під час уроків образотворчого мистецтва здійснюється первинне знайомство із творами художників, використаних з метою характерного виховання, розвитку художнього смаку дитини й її художньо-творчих здібностей.

Свої здібності школярі активно представляють в різних видах художньої роботи.

У молодшому віці «усі діти без винятку — пристрасні художники» .

Слід пам`ятати про розвиток можливостей різних видів мистецтва. Живопис, скульптура, архітектура, допоможуть сформулювати почуття симетрії, пропорції, відчуття ліній, кольору й колориту, просторову уяву.

Формування художньо-творчих здібностей, на свій чергу потребують особливої методики. Важливо своєчасно виявити природні задатки, схильність дитини, стимулювати творчу діяльність, закріпити досягнутий успіх постійними тренуваннями. Поступово ускладнювати навики уміннями й навичками. При цьому треба пам`ятати, що заняття малюванням лиш тоді збагачують учня естетикою, коли смердоті несуть йому радість. Важливими умовами успіху є об`єктивна оцінка художньої творчості дітей.

Неможливо зрозуміти специфіку образотворчого мистецтва як предмета без знання того, що являє собою учень на різних етапах здобуття освіти.

У історії методики були періоди, коли основна увага зверталась на сам матеріал, а вікові особливості школярів, їхньої реакції на витвори мистецтва не враховувались.

Та на зміну цій тенденції прийшла інша — серед методистів-дослідників піднявся інтерес до особливостей сприйняття художнього образу в залежності від віку школяра. Так міцніла думка, що учень під час уроків образотворчого мистецтва є активною особою, а чи не лише об'єктом, який вивчається з боку дорослих.

Проблемою сприйняття школярами матеріалу тепер займаються різні науки: педагогіка, психологія, соціологія, логіка. Зараз уже багато відомо про школяра, про закономірності його мистецького розвитку, про залежність рівня його культури від характеру навчання, про якісні зміни його ставлення до мистецтва в залежності від вікових змін й т.д.

За спостереженнями психологів, учень у своєму розвитку проходить ряд стадій: молодший (ранній) підлітковий вік (10−12 р.); старший (зрілий) підлітковий (13−14) й період ранньої юності (15−17). Таким чином, вікові етапи розвитку дитини майже співпадають із учнями його в певних класах:

молодший підлітковий — 5−6 класи;

старший підлітковий — 7−9 класи;

період ранньої юності - 9−10−11 класи.

Цей поділ на вікові групи багато в чому є умовним, бо розвиток особистості нерівномірний. Інтенсивність його внутрішнього зростанню залежить від різних факторів — не лише від віку, але й і від соціальних умів, побуту, психологічного клімату в сім'ї й школі, й звичайно, від індивідуальних особливостей.

У одній й тій ж віковій групі можна зустріти учнів із різними рівнями літературного розвитку: деякі випереджають своїх ровесників, інші, навпаки, відстають. Наприклад, зустрічаються часто учні 9 чи 10 кл., котрі по своїй начитаності та кругозору не піднялись вище 5 чи 6 класів.

При всій відносності вікових характеристик, усе ж таки погодимось, що в учнів одного класу й одного віку є багато спільного. Про ці загальні тенденції в учнів різних вікових груп й піде мова.

На уроках малювання у гуртках необхідно активно залучати твори народного мистецтва, графіки, вивчати прийоми розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей. Зміст графічних робіт в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі у гуртках із образотворчого мистецтва під час уроків графічного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання: про техніку виконання малюнку, про виразні прийоми. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій малюнка.

У процесі педагогічного керівництва дитячим графічним малюнком під час уроків органічно вписується група методичних прийомів, котрі знаходять застосування в роботі із дітьми дитячого саду: питально-відповідна бесіда про твори відомих художників; усне малювання, яке створює сюжет, котрий потрібно вирішувати графічними засобами; графічні прийоми; використовування репродукцій художників на уроках, як елемента, який організує малюнок й як засіб пізнання дійсності для графічного малюнку.

У підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель винен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому садку. Звідси активне залучання на уроки графічних робіт для поширення досвіду учнів за спостереженням дійсності.

Вчитель повинен вміти з'єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів із естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть з звичайними художніми предметами повинне бути приводом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувально-виразних засобів графічного мистецтва на рівні із іншими видами мистецтва.

Підлітковий вік — це роки, коли людина відкриває в собі нове світло переживань, захоплень. Внутрішній світ підлітка у порівнянні із молодшим шкільним віком набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка із навколишнім світом. Не випадково цей вік вважають перехідним, переломним. Особистість дуже нестійка — він уже не дитина, але й ще не дорослий — підліток страждає підвищеною емоційністю (за спостереженнями психологів, критичні періоди в житті людини особливо багаті емоційними реакціями. Тому й так важко працювати із ними у гуртках. Разом із тім, що природно збудженість варто розумно використати). Для розвитку творчого потенціалу цей вік особливо плодотворний. За спостереженнями Л. Виготського, творчі можливості 10−12 літніх дітей найбільш повно проявляється якраз в області образотворчого мистецтва.

Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинуту ще свідомість, його емоційність, збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають «художниками». Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять в собі світло мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, підлітки здатні тонко відчувати поетичне слово.

Інтелектуальний тип мислення у ранньому підлітковому віці зустрічається лише як виняток. Відбувається також переоцінка смаків й симпатій. 10−12 літній школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні й пристрасні особистості.

Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від власних творів школярі одержують задоволення. Наприклад, діти, котрі ніколи не Ббачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі й описати чи намалювати.

Необхідно практично спрямовувати художні нахили школяра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох й сучасності. Знайомство школярів із графічним мистецтвом, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку естетичного ставлення до дійсності.

Висновок

Узагальнюючи усе вище сказане, необхідно підкреслити, що батьки і педагоги, повинні усвідомлювати те, що найважливіша цінність — це краса душі, чистота серця і талант любові. По-справжньому розкриваться і розцвітають усі інші таланти лише на їхній основі. Талант, вирощений на ґрунті сумніву, себелюбності, марнославства і гордині, несе зло і руйнування не лише навколишнім, але й і, зрештою, самій людині.

Заняття із образотворчого мистецтва мають важливе естетичне виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки й можливості. Цьому слід приділити більше уваги. Потрібно тактовно пропонувати допомогу дитині, підгримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в навчальну програму поширених уроків із образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим й естетично обізнаним.

Мистецтво естетики неодмінно зацікавить дітей. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думи, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти й тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а й у деяких дітей й талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні, починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення із образотворчим мистецтвом.

У ІІ розділі даної роботи ми пояснили суть графіки як виду образотворчого мистецтва із образотворчого мистецтва в загальноосвітніх школах, приділили увагу врахування вікових особливостей у побудові заняття образотворчого мистецтва. Також досліджували виховання школярів засобами графічного мистецтва.

Список використаної літератури

1. Кириченко М. А. Основи образотворчої грамоти. К., Вища школа 2002;190 с.

2. http://estetica. etica. in.ua

3. http://narodna-osvita.com.ua

4. http://politics. ellib.org.ua/

5. http://ua-referat.com/

6. Білецький П. О. Мова образотворчого мистецтва К., Радянська школа, 1973 — 127 с.

7. В’юник А. Українська графіка ХІ - поч. ХХ ст. альбом. К., Мистецтво, 1994;328 с.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Видавництво «Перун», 2005.

9. Гуссман Генрих. О книге. М., Книга, — 1982;112с.

10. Костенко Олександр Євгенійович. Життєдіяльність Сергія Пилиповича Конончука (1912;1941) — українського графіка першої половини XX століття. Робота в Київску МАН «Дослідник» .К., 2011.

11. Лепко Н., Федун С. Образотворче мистецтво в таблицях. Словник мистецьких термінів. 5−7 класи. К. МОН України, — 2009 — 48 с.

12. Нелюта А. М. Словник образотворчого мистецтва. — Харків, 1996. — С.290.

13. Ничкало С. А. Короткий тлумачний словник. — К. «Мистецтвознавство», 1999. — С.68.

14. Резниченко М.І. Художня графіка. Тернопіль, навчальна книга — Богдан, 2011;272 с.

15. Тимофієнко В.І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття, Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ 2002. ISBN 966−96 284−0-7

графіка образотворче мистецтво учень

16. Тимофієнко В.І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття, Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ 2002. ISBN 966−96 284−0-7