Охорона праці під час роботи на підприємстві. 
Параметри пожежовибухонебезпеки речовин

Міністерство освіти і науки України Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Контрольна робота

за дисципліною: «Охорона праці»

Варіант-1

Харків — 2010

Зміст

1. Права громадян на охорону праці під час їх на підприємстві. Відшкодування роботодавцем збитку працівникам у випадку ушкодження їх здоров’я

2. Основні параметри мікроклімату. Принцип нормування параметрів мікроклімату

3. Показники пожежо — вибухонебезпеки речовин і матеріалів

1. Права громадян на охорону праці під час роботи їх на підприємстві. Відшкодування роботодавцем збитку працівникам у випадку ушкодження їх здоров'я

Права працівників на охорону праці під час роботи Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

Відшкодування роботодавцем збитку працівникам у випадку ушкодження їх здоров’я.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом. (Частина четверта статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3108-IV від 17.11.2005)

2. Основні параметри мікроклімату. Принцип нормування параметрів мікроклімату

Основні параметри мікроклімату.

Трудовая деятельность человека всегда протекает в определенных метеорологических условиях, которые определяются следующими параметрами: t — температура воздуха, °C; у — скорость движения воздуха, м/сек;? — относительная влажность воздуха, %; р — барометрическое давление воздуха, Па; qтепловое излучение от нагретых поверхностей, Вт/м2.

Микроклимат производственных помещений — это климат внутренней среды этих помещений, который определяется действующими на организм сочетаниями указанных параметров. Если работы выполняются на открытых площадках, то метеорологические условия определяются климатическим поясом и сезоном года. Однако и в этом случае в рабочей зоне создается определенный микроклимат.

Работа организма человека всегда сопровождается образованием тепла (в состоянии покоя — 4 … 6кДж/мин до 33 … 46 кДж/мин при очень тяжелой работе). При этом избыток тепла должен постоянно уходить в окружающую среду. Параметры микроклимата могут изменяться в достаточно широких пределах, но необходимым условием жизнедеятельности человека является сохранение постоянства температуры тела.

При благоприятном сочетании параметров микроклимата человек испытывает состояние теплового комфорта, что является важным условием высокой производительности труда и предупреждения заболеваний.

При отклонении параметров микроклимата от оптимальных, в организме человека для поддержания постоянства температуры тела начинают происходить процессы, направленные на регулирование тепловыделения и теплоотдачи. Эта способность человеческого организма называется терморегуляцией.

При температуре воздуха в пределах 15 … 25 °C теплопродукция организма человека находится на приблизительно постоянном уровне (зона безразличия). По мере понижения температуры воздуха теплопродукция повышается за счет усиления обмена веществ и увеличения мышечной активности (например, дрожь). По мере повышения температуры воздуха усиливаются процессы теплоотдачи.

Отдача избыточной теплоты во внешнюю среду происходит тремя основными способами: конвекцией; излучением; испарением.

При комфортных условиях (температура воздуха около 20 °C, человек не испытывает никаких неприятных ощущений) теплоотдача конвекцией составляет 25 … 30%, излучением 40 … 45%, остальное испарением. Изменение параметров воздуха и характера выполняемой работы существенно влияет на соотношение этих способов теплоотдачи. Так при температуре воздуха более 36 °C отдача теплоты происходит уже полностью за счет испарения влаги с поверхности кожи.

В нормальных условиях организм человека теряет в сутки около 0,6 л жидкости путем испарения через кожу. При тяжелой физической работе такие потери влаги достигают 10 … 12 л. Следует отметить, что при капельном потоотделении влага не успевает полностью испариться, возникает дополнительное сопротивление переносу тепла, что снижает эффективность защиты человека от перегрева. Кроме того, существенно увеличивается потеря воды и солей.

Человек начинает ощущать движение воздуха при его скорости примерно 0,1 м/с. Легкое движение воздуха при обычных температурах способствует хорошему самочувствию, сдувая обволакивающий человека насыщенный водяными парами и перегретый слой воздуха. В то же время большая скорость движения воздуха, особенно в условиях низких температур, вызывает увеличение теплопотерь конвекцией и испарением и ведет к сильному охлаждению организма.

Влажность воздуха определяется содержанием в нем водяных паров. Различают абсолютную, относительную и максимальную влажность воздуха.

Абсолютная влажность (G) — это масса водяных паров, содержащихся в данный момент в единичном объеме воздуха.

Максимальная влажность (М) — максимально возможное содержание водяных паров в воздухе при тех же условиях в единичном объеме воздуха (состояние насыщения).

Относительная влажность (В) — определяется отношением абсолютной влажности к максимальной и выражается в процентах

G

B = 100%.

M

Физиологически оптимальной является относительная влажность в пределах 40 … 60%. Повышенная влажность в сочетании с низкой температурой оказывает значительное охлаждающее действие, а в сочетании с высокой — способствует перегреванию организма. Относительная влажность менее 25%

также неблагоприятна для человека, так как вызывает пересыхание слизистых оболочек, кожи и легочных пузырьков.

Тепловое излучение, свойственное любым телам, температура которых выше абсолютного нуля, оказывает на организм человека существенное воздействие. Наибольшей проникающей способностью обладают красные лучи видимого спектра и короткие инфракрасные лучи, которые глубоко проникают в биологическую ткань, вызывая их перегрев. Длительное воздействие излучения вызывает значительные биохимические и функциональные изменения в организме человека.

Человек ощущает воздействие параметров микроклимата комплексно. На этом явлении основано введение так называемых эффективной и эффективно-эквивалентной температур. Эффективная температура характеризует ощущения человека при одновременном воздействии температуры и движения воздуха. Эффективно-эквивалентная температура учитывает еще и влажность воздуха. Эти температуры определяют по номограммам, построенным опытным путем.

Принцип нормування параметрів мікроклімату.

Створення оптимальних метеорологічних умову виробничих, приміщеннях є складною задачею, вирішити яку ножна такими заходами та засобами.

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов’язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум’ям індуктивним, горнових печей — тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплота бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані одне від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях.

Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення'. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання, а ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад, автоматизоване завантаження печей у металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників у гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надто габаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно.

Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, і також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку проявляється скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку у приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами.

Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих чехах створюють зони відпочинку — охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови;

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі взимку, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородженім джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі, відвідні та комбіновані. Добрий захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітрота вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею.

Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей — окуляри —темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів — плащів та гумових чобіт.

3. Показники пожежо — вибухонебезпеки речовин і матеріалів

Важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів та заходів профілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів — це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі (неспалимі) — речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали — червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі (важко спалимі) — речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.);

Горючі (спалимі) — речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали — це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалювання низької енергії.

З точки зору пожежної безпеки, вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ 12.1.044−89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і достатній для оцінки пожежовибухонебезпеки конкретного об'єкта перелік цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи гетерогенне) і визначається фахівцями.

У таблиці наведені дані щодо основних показників пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовуються при визначенні категорій вибухонебезпеки приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними:

— температура спалаху — це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах — швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;

— температура займання — це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування — початок стійкого полум’яного горіння.

Примітка. В таблиці знаком «+» позначено наявність показника для даного агрегатного стану речовини, а знаком «-» його відсутність або незначимість.

Температура займання використовується при визначенні групи горючості речовин, при оцінці пожежної небезпеки устаткування та технологічних процесів, пов’язаних із переробкою горючих речовин, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

— температура самозаймання — це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полум’яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум’я. Температура самозаймання речовини залежить від ряду факторів і змінюється у широких межах. Найбільш значною є залежність температури самозаймання від об'єму та геометричної форми горючої суміші. Із збільшенням об'єму горючої суміші при незмінній її формі температура самозаймання зменшується, тому що зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини та створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші. При зменшенні об'єму горючої суміші температура її самозаймання підвищується.

Для кожної горючої суміші існує критичний об'єм, у якому самозаймання не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддачі, яка припадає на одиницю об'єму горючої суміші, настільки велика, що швидкість теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть при дуже високих температурах не може перевищити швидкості тепловіддачі. Ця властивість горючих сумішей використовується при створенні перешкод для розповсюдження полум’я. Значення температури самозаймання використовується для вибору типу вибухозахищеного електроустаткування, при розробці заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки технологічних процесів, а також при розробці стандартів або технічних умов на речовини та матеріали.

Температура самозаймання горючої суміші значно перевищує t СП і tЗАЙМ на сотні градусів.

НКМПП та ВКМПП — відповідно нижня і верхня концентраційні межі поширення полум’я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМПП чи вище ВКМПП, горіти не можуть: у першому випадку — за недостатньої кількості горючої речовини, а в другому — окислювача. Наявність зон негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху. Горючі пари й гази з НКМПП до 10% по об'єму повітря становлять особливу вибухонебезпеку.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пилоподібні речовини, особливо в завислому стані. Залежно від значення НКМ поширення полум’я пил поділяється на вибухота пожежонебезпечний. При значенні НКМПП менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру), а при більших значеннях НКМПП — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

КМПП включаються до стандартів, технічних умов на гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, парота пилоповітряні суміші, при цьому для пилу встановлюється тільки НКМПП, тому що великі концентрації пилозавису майже не можуть бути досягнуті у відкритому просторі, а за будь-яких концентрацій пилу згоряє тільки та його частина, яка забезпечена окислювачем. Значення концентраційних меж застосовуються при визначенні категорії приміщення та класу зон за вибухопожежною та пожежною небезпекою при розрахунку гранично допустимих вибухобезпечних концентрацій газів, парів і пилу в повітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

t НКМ і t ВКМ — відповідно нижня і верхня температурні межі поширення полум’я — температури матеріалу (речовини), за яких його (її) насичена пара чи горючі леткі утворюють в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють нижній та верхній концентраційним межам поширення полум’я.

Значення ТМПП використовуються під час розробки заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки об'єктів при розрахунку пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, при оцінці аварійних ситуацій, пов’язаних з розливом горючих рідин, для розрахунку КМПП тощо. Безпечною, з точки зору ймовірності самозаймання газоповітряної суміші, прийнято вважати температуру на 10 °C меншу за нижню або на 15 °C вищу за верхню температурну межу поширення полум’я для даної речовини.

Наявність приведених в таблиці показників пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану пов’язана з особливостями їх горіння.

Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих температур у суміші з повітрям — полуменеве горіння. Таким чином, горіння твердих речовин у більшості випадків пов’язане з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан — газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт і т. ін.) можуть горіти у твердому агрегатному стані - майже без полум’я. Тому тверді горючі речовини, в цілому, більш інертні щодо можливого займання, а більшість приведених у таблиці показників пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин, за винятком t ЗАЙМ і t CЗАЙМ, не мають суттєвого значення.

Для твердих речовин, в цілому, величини t ЗАЙМ і t CЗАЙМ коливаються в межах ()°С.

Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння цих рідин є те, що самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше НКМПП, то запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не довівши температуру рідини до значення, більшого за t НКЛ Таким чином, горіння рідин пов’язане з переходом їх з одного агрегатного стану (рідини) в інший (пару). У зв’язку з цим для оцінки вибухопожежонебезпечних властивостей спалимих рідин мають значення всі показники, наведені в таблиці. За t СП, спалимі рідини поділяються на 5 класів:

1. t СП < - 13 °C (в закритому тиглі);

2. t СП = - 13…28°С;

3. t СП = 29…61°С;

4. t СП = 62…120°С;

5. t СП > 120 °C.

Перші 3 класи рідин умовно відносять до легкозаймистих (ЛЗР). Характерною особливістю для ЛЗР є те, що більшість з них, навіть при звичайних температурах у виробничих приміщеннях, можуть утворювати пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум’я, тобто вибухонебезпечні пароповітряні суміші.

4-й і 5-й класи рідин за t СП належать до горючих (ГР). Пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум’я для ГР можуть мати місце при температурах, нехарактерних для виробничих приміщень.

Горючі гази горять в суміші з повітрям в концентраціях в межах НКМПП — ВКМПП, і такі суміші, гази, загалом, створюють без агрегатних переходів речовин. Тому горючі гази мають більшу готовність до горіння, ніж тверді горючі речовини і спалимі рідини, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної безпеки, а відповідні їх властивості характеризуються тільки трьома показниками — t CЗАЙМ НКМПП і ВКМПП (див. таблицю).

Пилоповітряні суміші - суміші з повітрям подрібнених до розмірів частинок до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горіння пилу, в цілому, подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність великої питомої поверхні (відношення площі поверхні пилинок до їх маси) пилинок, яка контактує з окисником (повітрям), і здатність до швидкого їх прогріву по всій масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш небезпечним з точки зору пожежної безпеки, ніж тверді речовини, з яких він створений. Для оцінки вибухопожежонебезпечних властивостей пилу використовують, в основному, показники t ЗАЙМ і t CЗАЙМ і НКМПП (див. таблицю).

За здатністю до загоряння і особливостями горіння пил поділяють на вибухонебезпечний і пожежонебезпечний.

До вибухонебезпечного належить пил з НКМПП до 65 г/м3. При цьому виділяють особливо вибухонебезпечний пил з НКМПП до 15 г/м3 і вибухонебезпечний — НКМПП становить 15…65 г/м3.

До пожежонебезпечного належить пил з НКМПП більше 65 г/м3. При цьому пил з t CЗАЙМ до 250 °C належить до особливо пожежонебезпечного, а при t CЗАЙМ > 250 °C — до пожежонебезпечного.