Аналіз економічної ефективності виробництва озимої пшениці (на прикладі СФГ «Урожай» Сумської обл., Роменського р-ну)

Курсова робота

з аналізу виробничої та комерційної діяльності

на тему: Аналіз економічної ефективності виробництва озимої пшениці (на прикладі СФГ «Урожай» Сумської обл., Роменського р-ну)

Зміст економічна ефективність сільськогосподарський рентабельність реалізація Вступ

1. Теоретичні основи економічної ефективності виробництва продукції та формування ринку

1.1 Поняття, сутність та показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

2. Аналіз економічної ефективності виробництва зерна

2.1 Організаційно-економічна характеристика СФГ «Урожай»

2.2 Аналіз динаміки і виконання плану валового виробництва зерна

2.3 Аналіз трудомісткості та собівартості зерна

2.4 Аналіз реалізації та рентабельності виробництва зерна

3. Резерви і шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.1 Резерви росту врожайності зерна Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП У розвитку багатьох галузей економіки нашої держави, і насамперед сільського господарства, дуже важливу роль відіграє збільшення обсягів виробництва озимої пшениці. Це пояснюється винятковим її значенням та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей: воно є незамінним кормом в тваринництві, а також основною сировиною для переробної промисловості.

Озима пшениця є важливим експортним продуктом і має забезпечувати значні надходження валютних коштів державі. Адже в процесі зберігання вона майже не втрачає своєї якості а, отже, придатна для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Площі посіву зернових культур в Україні в 2007 році становили 11,2 млн. га, або 45,2% загальної посівної площі. В її складі найбільшу частку мають зернові - 51,6%, ярі зернові та зернобобові - 48,4%. В складі озимих культур найбільші посівні площі відведено під озиму пшеницю — 45,5%. Ячмінь серед ярих зернових займає - 22,4% посівної площі зернових і зернобобових культур.

Однак, в останні роки спостерігається тенденція скорочення виробництва зерна. У загальному обсязі спаду валового збору зерна частка впливу зниження урожайності (у 2007 році урожайність зернових культур в Україні становила 19,6 ц/га) складає 73%, а скорочення зібраної площі - 27%.

На душу населення виробництво озимої пшениці у 2007 році становило 240 кг. За даними спеціалістів, в Україні для внутрішніх потреб за рік використовується приблизно 6−7 млн. тонн пшениці з продовольчою метою, близько 10−11 млн. тонн зерна — на корми і майже 0,5 млн.т. — для промислової переробки. На посів використовується приблизно 4 млн. тонн зерна. Отже, якщо рахувати по максимуму, то сумарне споживання зерна має становити близько 22,0−22,5 млн. тон. Поживна цінність пшениці (здатність повністю задовольняти потреби організму) поступово зменшується. Це явище впливає на погіршення кормових раціонів для тварин. Протягом останніх років через обмеження матеріальних ресурсів на практиці зменшується застосування ресурсозаощадливих технологій. В результаті значно знизилась урожайність і погіршились властивості зерна. За даними статистичної звітності в Сумській області (у 2005 році) зернові і зернобобові культури займали 4 589 444 га, що становить приблизно третю частину всієї площі під сільськогосподарськими культурами. Валовий збір зернових і зернобобових області разом з кукурудзою на зерно становить 1 003 352 ц, при середній урожайності зернових і зернобобових — 22,1 ц/га, а кукурудзи на зерно — 36,9 ц/га. І хоча урожайність зернових культур в останні роки (за виключенням 2009 року, де урожайність сягнула 30−40 ц/га) мала тенденцію до спаду, зернові і зернобобові культури мають найвищу питому вагу в структурі товарної продукції. Ці положення і визначають актуальність обраної теми дослідження. Метою даного проекту було вивчення стану виробництва зерна (озимої пшениці) та його економічної ефективності, пошук резервів та опрацювання шляхів її подальшого зростання.

Об'єктом дослідження було обране аграрне підприємство «Урожай», як типове підприємство Сумської області. Дане господарство є передовим в районі як по рівню розвитку рослинництва так і тваринництва. Основними джерелами інформації, які послужили для написання курсової роботи були річні звіти господарства, плани економічного і соціального розвитку, бухгалтерська і статистична звітність. В ході написання курсової роботи використані статистичні, економіко-математичні, розрахунково-конструктивний та монографічний методи дослідження та інші.

Розділ 1. Теоретичні основи економічної ефективності виробництва продукції та формування ринку

1.1 Поняття, сутність та показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва — це одна з найактуальніших проблем, успішне вирішення якої відкриває подальші можливості для прискорення темпів його розвитку та надійного забезпечення країни сільськогосподарською продукцією.

Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, віддачу сукупних вкладень. В сільському господарстві це отримання максимального об'єму продукції з 1 га землі, від 1 голови поголів'я при незмінних затратах живої та уречевленої праці. Зниження собівартості продукції на 1% дозволяє зекономити на рік більш ніж 1 млрд.грн., а при підвищенні продуктивності праці на 1% можна отримати додаткової продукції приблизно на 1,7 млрд. грн. за рік. Великий економічний ефект дає раціональне використання основних виробничих фондів. Також слід мати на увазі, що ефективність — це не тільки співвідношення затрат і результатів виробництва, але і якість, корисність продукції для споживача.

Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє росту доходів господарств, отриманню додаткових засобів для оплати праці і покращанню соціальних умов; це вигідно як державі в цілому, так і окремим господарствам та безпосередньо робітникам.

В якості мірки або оцінки тих або інших заходів, що здійснюються в сільському господарстві, виступає критерій економічної ефективності. Ця ознака пов’язана із ростом виробництва споживчих вартостей на основі підвищуючої продуктивності праці і раціонального використання виробничих ресурсів. Вироблена споживча вартість визначається як корисний ефект лише на стадії споживання. На цій стадії краще видно, як ведеться виробництво і на скільки воно цілеспрямоване.

В сільському господарстві таким критерієм є збільшення виробництва чистої продукції при найменших затратах живої та уречевленої праці на основі раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів. Кінцевим ефектом тут є валова продукція за мінусом спожитих засобів виробництва (насіння, кормів і т.д.).

Таким чином, з точки зору народногосподарського критерію економічної ефективності сільського господарства виявляється як збільшення виробництва продукції і сировини в необхідному асортименті і якості в розрахунку на душу населення. Однак, наша країна зацікавлена не тільки в збільшенні об'єму виробництва сільськогосподарської продукції в відповідності з зростаючими потребами, але і в систематичному рості продуктивності сільськогосподарської праці, в зниженні витрат виробництва на кожну одиницю продукції.

В ефективності виробництва відображається вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку.

Розвиток зернового господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників:

урожайність, продуктивність праці,

собівартість продукції,

ціна реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 люд.-год, на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі,

рівень рентабельності виробництва зерна.

Урожайність певного виду зернових визначається як відношення валового збору до площі посіву відповідної культури.

Зернове господарство — високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню врожайності зернових культур продуктивність праці тут закономірно і постійно зростає.

В процесі виробництва праця нерозривно пов’язана з іншими факторами. При цьому роль праці не зменшується, а збільшується. Ефективність використання трудових ресурсів проявляється у продуктивності праці: чім більше виробляється валової і чистої продукції на 1 люд.-год. або на 1 середньорічного робітника, тим вища ефективність сільськогосподарського господарства.

Ефективність виробництва характеризує також чистий дохід (прибуток), вироблений в розрахунку на одного середньорічного робітника, зайнятого в сільському господарстві, або на 1 люд.-год.

Виробництво зерна відзначається порівняно невисокою трудомісткістю, затрати праці на 1 га посіву зернових культур (без кукурудзи) в колективних і державних сільськогосподарських підприємствах становили 29,5 люд.-год. Вирощування кукурудзи на зерно характеризується дещо більшою трудомісткістю: затрати праці на 1 га посіву дорівнюють 43,9 люд.-год.

Зміна собівартості сільськогосподарської продукції (зниження або збільшення) свідчить про здешевлення або подорожчання одиниці продукції, що відображається на збільшення або зменшення чистого доходу.

На собівартості відображаються результати всієї діяльності підприємства: рівень урожайності культур, продуктивність праці, економне використання матеріальних ресурсів, рівень концентрації або спеціалізації виробництва.

Важливим показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його дохідності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Більше половини всіх витрат на виробництво зерна припадає на оплату праці, вартість насіння і добрив, а також на витрати на утримання основних засобів. Витрати на оплату праці в структурі собівартості 1 ц зерна (без кукурудзи) в сільськогосподарських підприємствах України становлять 15−20%. Питомі витрати на оплату праці в зерновому господарстві порівняно менші, що зумовлено її вищою продуктивністю.

Витрати на добрива невеликі і становлять 10—15%. 3 інтенсифікацією зернового господарства вони зростатимуть, що пов’язано із збільшенням кількості використовуваних добрив, а також їх значним подорожчанням. В цих умовах, незважаючи на підвищення врожайності зернових культур, економічна ефективність використання добрив може знижуватись. Але цей рівень внесення добрив не достатній для отримання більш високих урожаїв зернових. Це обумовлено недостатньою кількістю грошових коштів в господарствах та відсутністю фінансування з боку держави.

Ціни реалізації 1 ц зерна з року в рік падають у сільськогосподарських підприємствах.

Нині встановлені більш високі індикативні ціни реалізації зерна державі, які іноді навіть не покривають собівартість виробленої продукції. Вони диференційовані залежно від якості зернової продукції. Так, щодо пшениці ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини. Зерно сильної пшениці, що містить понад 28% клейковини, оплачується по ціні на 35,2% вище, ніж цінної, і більш як у 1,7 рази вище порівняно з пшеницею IV класу.

Поліпшення якості зерна пов’язане з додатковими витратами. Збільшення виробництва високоякісного зерна пшениці та інших культур залежить від сортового складу посівів, технологій вирощування, форм організації збирання і заготівель, удосконалення закупівельних цін і заходів матеріального стимулювання за поліпшення якості продукції. Тому великого значення набуває справедливий і економічно обгрунтований розподіл між інтегрованими галузями додаткових витрат і додаткового ефекту від підвищення якості зернової продукції.

Розділ 2. Статистичне дослідження урожаю та урожайності в господарстві СФГ «Урожай»

2.1 Коротка природо-економічна характеристика господарства СФГ «Урожай»

СФГ «Урожай» розташоване в північній частині лівобережного лісостепу, яка в цілому характеризується помірним кліматом:

— літо досить тепле зі значною кількістю опадів, зима не дуже холодна з відлигами. Середньорічна температура району, де розміщене товариство, дорівнює +6,6 С; середньорічна кількість опадів досягає 545 мм.

— зима сніжна, найбільша за декаду потужність снігового покрову досягає 19 см. Середня тривалість безморозного періоду-160−170 днів. Середня дата закінчення весняних заморозків відноситься на 25−30 квітня, а осінні починаються 2−8 жовтня. Природно-кліматичні умови господарства дозволяють отримувати врожай основних культур, що вирощують у даній природній зоні. Рельєф території господарства простий, що сприяє механізованому обробітку орних земель. По характеру будови поверхні, умовах формування і господарському використанню можна виділити 3 рівні: високий, середній і низький. Однотипний рельєф дає змогу організувати нарізку компактних полів і сприятливе використання сільськогосподарських механізмі. В цілому грунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур і можуть забезпечувати високі врожаї, при правильному їх використанні.

СФГ «Урожай» здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів діяльності, а також веде статистичну звітність і подає її у встановленому порядку та обсязі до органів державної статистики.

Основне виробниче направлення господарства — зерново-м'ясне. Спеціалізація — це переважний розвиток однієї або кількох галузей з метою масового виробництва того чи іншого виду продукції.

Основним показником, що характеризують спеціалізацію підприємства є структура товарної продукції:

Таблиця 2.1

Склад та структура товарної продукції

З даних таблиці 2.1 можна констатувати, що найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції рослинництва і тваринництва в середньому за три роки займає продукція озимої пшениці - 30,14% та цукрові буряки-19,38%.Значно менша частина припадає на молоко 14,37% та ВРХ 4,32%. Виходячи з цього можна стверджувати, що підприємство має зернобурячну спеціалізацію з добре вираженим виробництвом молока та ВРХ.

Враховуючи те, що питома вага основного виду продукції в загальній структурі рослинництва і тваринництва складає 30.4%, можна констатувати, що господарство має середній рівень спеціалізації.

Низьку частку в структурі товарної продукції в цілому по підприємству займають роботи та послуги в сільському господарстві, які складають 1.5%. Виручка від реалізації озимої пшениці в середньому за 2007;2009 роки збільшилася на 2980,50 тис. грн, цукрових буряків зменшилася на 475,4 тис грн, молока збільшилася на 1734,7 тис. грн., м’яса ВРХ збільшилась на 90,7 тис.грн.

Однак відбулося скорочення по таким видам продукції як приріст свиней на 373,5 тис. грн. та овес на 319,8 тис.грн. Така ситуація пояснюється зростанням реалізаційних цін на продукцію та незначним нарощуванням обсягів реалізації. Питома вага лише виручки від реалізації показала, що питома вага збільшилася на 2,02 п.в., це свідчить, що саме в м’ясній та молочній галузі відбувається процес поглиблення спеціалізації. Однак структура товарної продукції по свинині, цукрових буряках та вівса скоротилась на 3,18п.в., 10,71п.в. та 3,02 п.в. Це говорить, що процесу поглиблення спеціалізації в цих галузях не відбувалося. Необхідно відмітити, що основні та допоміжні галузі розміщені раціонально, оскільки побічна продукція рослинництва використовується в якості кормової бази для галузі тваринництва, а продукція від переробки тваринництва — в якості органічних добрив для галузі рослинництва. Таким чином, слід зазначити, що спеціалізація, яка фактично склалася в підприємстві відповідає запланованій та природно-кліматичним умовам розвитку зони лісостепу, оскільки є сприятливі умови для виробництва основних видів продукції. І як позитивний момент, необхідно відмітити близькість розташування підприємства до районного центру, який є основним споживачем молока, м’яса. Тому спеціалізацію можна вважати обґрунтованою.

Оскільки земля є основним засобом виробництва в сільському господарстві, то більш детально ознайомимося зі становищем земельних ресурсів СФГ «Урожай» (Таблиця 2.2)

Аналізуючи дані таблиці 2.2 можна зробити висновок, що площа сільськогосподарських угідь має тенденцію до збільшення, а саме площа ріллі збільшилась на 5 га, це відбулося в основному за рахунок приєднання до господарства земельних паїв робітників, як наслідок цього площа ріллі зросла на 172 га відповідно при цьому площа сінокосів, пасовищ зросла на 19 га. Виходячи із структури землекористування можна сказати, що питома вага ріллі у структурі сільськогосподарських угідь за 2009р. порівняно з 2007р. зросла на 0,28 п.в.. Таким чином, рілля у підприємстві використовується інтенсивно, оскільки питома вага за три роки становить 97,65%, 97,37%, 97,46% відповідно. Отже господарство повністю залучає землі в сільськогосподарські обороти.

Таблиця 2.2

Склад та структура землекористування

Важливими показниками, що характеризують підприємство є склад трудових ресурсів та ефективність їх використання Таблиця 2.3

Динаміка середньорічної чисельності працівників на підприємстві та ефективність використання робочої сили

Розрахунки таблиці 2.3 показали, що у 2009 р. порівняно з 2007 р. середньорічна чисельність працівників по підприємству скоротилась на 25 чол., в тому числі в рослинництві і тваринництві на 45 та 13 чол. відповідно. Скорочення відбулось за рахунок виробництва і відпливу робочої сили до міста.

Щодо валової продукції, виробленої на 1 середньорічного працівника, то вона збільшилась по підприємству на 3,81 тис. грн., на 4,63тис. грн. в тваринництві, і на 16,85 тис. грн. — у рослинництві. Це пояснює, що підприємство не ефективно використовує робочу силу. Проведений аналіз впливу зміни факторів на продуктивність праці у період з 2007 по 2009 рр показав, що в загальному по господарству відбулося збільшення продуктивності праці на 3,814 тис грн., що зумовлено зростанням валової продукції у співстаних цінах 2005р на 0,057 тис грн., у 2009р порівняно з 2007 р та відповідно чисельності працівників на 3,757 тис грн. Дане зростання є позитивним в діяльності господарства і сталося завдяки раціональному використанню трудових ресурсів.

Враховуючи те, що процес виробництва неможливий без використання основних засобів, з’ясуємо наскільки підприємство забезпечене цими засобами (фондами) і як ефективно вони використовуються за допомогою таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Забезпеченість підприємства основними виробничими фондами та ефективність їх використання

Проведені розрахунки таблиці 2.4 показали, що фондозабезпеченість у 2009 році порівняно з 2007 роком зменшилась на 1,25% що пояснюється підвищенням вартості ОВФ на 153,68% при тому, що площа сільськогосподарських угідь збільшилась на 24 га. Фондоозброєність за період дослідження підвищилась на 15,55тис.грн., або на 105,11%за рахунок зростання ОВФ на153,68%, а чисельність робітників зменшилась на 25 чоловік. З даних розрахунків можна стверджувати, що збільшилася валова продукція в співстравних цінах в цілому по господарству на 0,11%. Як показали розрахунки ріст показника фондоозброєності сприяв росту продуктивності праці, така тенденція свідчить про інтенсивне використання фондів. Фондовіддача у звітному році порівняно з базисним зменшилась на 60,54%, а фондоємність за досліджуваний період збільшилася на 153,4%, так як є оберненим показником фондовіддачі, причиною цього стало збільшення валової продукції в співставних цінах на 0,11%. Таким чином можна констатувати, що господарство не забезпечене фондами, так як зменшується показник фондозабезпеченості, при цьому фонди неінтенсивно та неефективно використовуються у господарстві.

Як відомо, кожне підприємство намагається збільшити вихід продукції при одночасному зменшенні витрат на одиницю, тому розглянемо, як ефективно працює підприємство.

Таблиця 2.5

Основні економічні показники діяльності господарства

З даних таблиці 2.5 можна зробити висновок, що у 2009 році порівняно з 2007 роком валова продукція в співставних цінах 2005 р. на 100 га сільськогосподарських угідь зменшилась на 3,3 тис.грн. Це відбулося за рахунок зменшення вартості валової продукції на 29 578,06 тис. грн. та збільшенням площі сільськогосподарських угідь на 24 га.

Аналізуючи вартість валової продукції на 100 грн. основних виробничих фондів, то вона підвищилася на 74,74%. Це свідчить про ефективне використання виробничих фондів.

Аналізуючи товарну продукцію на 100 га сільськогосподарських угідь, вона підвищилась на 128,63 тис грн. за рахунок збільшення виручки від реалізації на 12 129,4тис. грн. і на 1 середньорічного працівника підвищилась на 86,84%., що зумовлено зменшенням чисельності працівників на 25 чоловік.

Валовий прибуток на 100 га с/г угідь у звітному році порівняно з базисним збільшився на 10,4 тис.грн., а валовий прибуток на 1 середньорічного робітника зріс на 38.65% відповідно.

Чистий прибуток на 100 га с/г угідь збільшився у 2009 році порівняно з 2007 роком на 12,91тис. грн., а чистий прибуток на 1 середньорічного робітника на 3,98тис. грн. відповідно.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству у 2007 році склав 24,09%, а у 2009 році -78,25%. Причиною цього є те, що підприємство у 2007 р. отримало прибуток у розмірі 2585тис. грн порівняно з прибутком у 2009 р. 3805тис. грн .

Таким чином, основні економічні показники мають тенденцію до зростання, що позитивно впливає на фінансовий стан підприємства і дає можливість отримати високі прибутки, є конкурентоспроможним на ринку сільськогосподарської продукції.

2.2 Аналіз динаміки і виконання плану валового виробництва продукції

Усі природні і суспільні явища перебувають у постійному русі та розвитку. Дослідження процесу розвитку явищ — одне з найважливіших завдань економіко-статистичного аналізу. Процес розвитку явищ у часі називають динамікою, а статистичні величини, які характеризують стан і зміну явищ у часі, — ряди динаміки. Побудова і аналіз рядів динаміки дають змогу виявити закономірності розвитку явищ і виразити їх у цифрах. Динамічний ряд є основою аналізу і прогнозування соціально-економічного розвитку.

Щоб докладно проаналізувати характер розвитку суспільно-економічних явищ, використовують такі показники: абсолютний приріст, темп зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту. Ці показники визначають порівнянням рівнів ряду динаміки. При цьому рівень, який порівнюють, називають поточним, а рівень з яким порівнюють, базисним.

Абсолютний приріст (А) визначають як різницю між поточним (уі) і попереднім (уі-1) або початковим (у0) рівнями ряду динаміки. Він може бути додатною або від'ємною величиною. Якщо рівні динаміки зменшуватимуться, то буде не абсолютний приріст, а абсолютне зниження. Розмір абсолютного зниження записується із знаком мінус.

Абсолютний приріст показує, на скільки одиниць збільшився або зменшився поточний рівень порівняно з базисним за відповідний період. Його виражають у тих самих одиницях вимірювання, що й рівні ряду динаміки.

Абсолютний приріст називають ланцюговим, якщо кожний рівень ряду динаміки порівняється з попереднім рівнем:

Ал = уі - уі-1

Якщо всі рівні ряду порівнюються з початковим, який є постійною базою порівняння, то такий абсолютний приріст називають базисним А0 = Аі - у0.

Базисні і ланцюгові абсолютні прирости взаємопов'язані. Сума послідовних ланцюгових приростів дорівнює відповідному базисному приросту, тобто загальному приросту за відповідний період.

Середній абсолютний приріст у рядах динаміки обчислюють за формулою А=

де, А — сума ланцюгових абсолютних приростів; п — кількість приростів.

Щоб визначити середній абсолютний приріст, застосовують нагромаджений абсолютний приріст за весь досліджуваний період часу:

А=

де уп — кінцевий рівень ряду динаміки; у0 — початковий рівень; п — кількість рівнів.

Темп зростання (К) —це відношення поточного рівня ряду динаміки (у,) до попереднього (уі-1) або початкового рівня (у0). Він може бути ланцюговим, коли порівнюють поточний рівень з попереднім: Кл = уі: уі-1, і базисним, коли порівнюють поточний рівень з початковим: К0 = уі: уп.

Темп зростання виражають у процентах або у вигляді коефіцієнта. Щоб перейти від процентів до коефіцієнтів, потрібно темп зростання, виражений у процентах, поділити на 100, а щоб перейти від коефіцієнта до процента — темп зростання, виражений у вигляді коефіцієнтів, помножити на 100. Якщо темп зростання більший за одиницю або 100%, то це свідчить про зростання досліджуваного явища, а якщо менший за одиницю чи 100%, то це означає зниження суспільного явища.

Між базисними і ланцюговими темпами зростання існує певний взаємо зв’язок. Добуток послідовних ланцюгових темпів зростання дорівнює базисному темпу зростання за відповідний період, і, навпаки, частка від ділення наступного базисного темпу зростання на попередній дорівнює відповідному ланцюговому темпу зростання.

Темп приросту (Т) показує, на скільки процентів збільшився або зменшився поточний рівень ряду динаміки порівняно з базисним рівнем. Його обчислюють як відношення абсолютного приросту Аі, до попереднього уі-1 або початкового рівня у0. Якщо за базу порівняння беруть попередній рівень, то ланцюговий темп приросту визначають за формулою Тл =

Якщо за базу порівняння беруть початковий рівень, формула для обчислення базисного темпу приросту матиме такий вигляд:

Т0 =

При визначенні наведених вище показників динаміки важливо обґрунтовано вибрати основу (базу), відносно якої їх обчислюють, залежно від особливостей розвитку досліджуваних суспільно-економічних явищ. Аналізуючи, наприклад, динаміку урожайності сільськогосподарських культур, не можна порівнювати сприятливі роки за кліматичними умовами з несприятливими. Базу для порівняння в цьому разі слід вибирати з орієнтовно однаковими з поточним роком природно-кліматичними умовами, тоді різниця в урожайності об'єктивно відображатиме рівень організаційно-господарської діяльності.

Вивчаючи динаміку суспільно-економічних явищ, не можна обмежуватися тільки відносними величинами, їх слід розглядати у взаємозв'язку з тими абсолютними величинами, зміни яких вони характеризують.

Абсолютне значення 1% приросту — це відношення абсолютного приросту за певний період до темпу приросту за той самий період. Цей показник можна обчислити і простішим способом. Оскільки базисний рівень завжди беруть за 100%, то абсолютне значення 1% приросту буде в 100 разів менше за базисний рівень.

Слід ураховувати, що обчислення абсолютного значення 1% приросту доцільне тільки при визначенні ланцюгових абсолютних приростів і темпів приросту. Для базисних темпів приросту цей показник завжди буде однаковим, оскільки початковий рівень, порівняно з яким обчислюють темп приросту, залишається незмінним.

Обчислення абсолютного приросту, темпів зростання і приросту, абсолютного значення 1% приросту розглянемо на такому прикладі.

Таблиця 2.6

Динаміка урожайності зернових культур за 2007;2009 рр.

Аналізуючи дані таблиці можна зробити висновок, що досліджувані показники зменшились в 2009р. в порівнянні з 2008р., а саме абсолютний приріст, темп зростання і темп приросту. Але абсолютне значення 1% приросту зросло на 0,7 га.

2.3 Аналіз трудомісткості і собівартості виробництва озимої пшениці

Трудомісткість продукції — показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції. В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість — це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок — за зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки. Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньорічного виробітку робітників. Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів. Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну й енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та покупних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організації виробництва й управління. У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини, зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Трудомісткість (затрати праці на 1 ц продукції, затрати праці на 1 тонну виробленої продукції (для промисловості)). Розраховується по Ф 50 с.г. = прямі витрати праці ч кількість виробленої продукції.

На зміну трудомісткості 1 ц в рослинництві впливають:

затрати праці на 1 га посіву;

рівень урожайності, ц/га.

В тваринництві:

затрати праці по обслуговуванню однієї голови тварин;

рівень продуктивності (надій, середньорічний приріст).

Основною метою господарства є отримання прибутку від виробництва продукції, а враховуючи, що виробництво зерна є одним із пріоритетних напрямків його діяльності, слід визначити, чи є воно ефективним. В першу чергу співставимо валовий збір та затрати праці на виробництво озимої пшениці (таблиця 2.9).

Таблиця 2.7

Затрати праці на виробництво озимої пшениці, тис. люд.год.

З проведених розрахунків можна констатувати, що валовий збір зерна у 2009 році порівняно з 2007 роком збільшився на 21 078 ц, або на 44,23%, а затрати праці зменшилися на 3,0 тис.люд. гол, або на 2,2%, це явище є позитивним та свідчить про те, що на підприємстві застосовуються прогресивні технології в організації виробництва зерна, господарство додержується режиму економії.

Таким чином зменшення затрат праці при збільшенні валового збору зерна є позитивним явищем, СФГ «Урожай» необхідно працювати в цьому Собівартість продукції — це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відображає досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу. Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, бо дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Для проведення аналізу використовуються такі джерела інформації: планова собівартість продукції; аналітичні розрахунки, норми й нормативи споживання ресурсів; звітна інформація, зокрема «Звіт про фінансові результати» ф. 2, «Звіт з праці» ф. 1-ПВ і ф. З—ПВ, дані оперативного обліку (первинні документи, зведення, реєстри відпуску матеріалів на виробництво, табелі про нарахування заробітної плати, норми витрат матеріалів, відхилення від норм; матеріали обстежень, перевірок, спостережень, нарад, технологічної документації, паспортні дані).

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. При виробництві та реалізації сільськогосподарської продукції основним видом витрат підприємств є собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції. Значення показника «собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції» має велику важливість, тому є необхідність його докладної о розглядання.

Собівартість реалізованої сільськогосподарської продукції складають виробнича собівартість сільськогосподарської продукції, виробленої на протязі звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати наднормативні виробничі витрати. У свою чергу виробнича собівартість сільськогосподарської продукції складається з: прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, загальновиробничих витрат.

Розглянемо формування кожної з складових виробничої собівартості окремо. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Поряд з матеріалами до складу прямих витрат включається заробітна плата та інші виплати робітникам, безпосередньо зайнятим виробництвом сільськогосподарської продукції. Витрати на оплату праці основних (постійних) робітників підприємства не завжди можна безпосередньо віднести до складу виробничої собівартості сільськогосподарської продукції.

Як відомо, прибутковість та ефективність виробництва безпосередньо пов’язані з собівартістю продукції, що виробляється. Почнемо з динаміки собівартості зерна. Проведемо аналіз собівартості зерна на прикладі таблиці 2.10:

Таблиця 2.8

Вплив факторів на відхилення собівартості продукції рослинництва

Аналізуючи дані таблиці 2.8 слід зазначити, що собівартість продукції рослинництва у період з 2007р. по 2009 р. збільшилася на 21,53%, що зумовлено збільшенням собівартості з окремих видів продукції рослинництва, по таким як жито на 72,98%,, гречка на 35,19% та ячмінь на 38,37%, що відбулося за рахунок збільшення вартості 1 ц, який відповідно у 2008р становив 33,27 грн., 120,01 грн., та 28,99 грн. та у 2009 р. жито — 57,55 грн., гречка-162,4 грн. та ячмінь — 40,11грн. відповідно. Щодо озимої пшениці, то збільшення собівартості відбулося лише на 2,67%, за рахунок збільшення вартості 1 ц, яка у 2008 р склала 51,84 грн. та у 2009 — 53,22грн. Таке незначне збільшення відбулося за рахунок сталості виробничої собівартості, так у 2007р вона становила 4144,2 тис. грн., у 2008р. -5205.8 тис. грн. та у 2009 р відповідно 4798.1 тис. грн. Збільшення собівартості продукції негативно впливає на діяльність підприємства. Це збільшення є наслідком недотримання режиму економії в господарстві СФГ «Урожай». Іншою причиною може слугувати невиконання нормативу про витрачання товарно-матеріальних цінностей. Загальна перевитрата по рослинництву склала 4165,75 тис. грн., яка відбулася за рахунок підвищення собівартості на 21,53%.

2.4 Аналіз рентабельності виробництва продукції

Кінцеві результати діяльності характеризуються не лише абсолютними показниками прибутку або збитку. Суб'єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використання ресурсів і вкладеного капіталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з понесеними витратами (використаними ресурсами). Для цього обчислюються відносні показники ефективності: рентабельність (яка іноді ототожнюється з прибутковістю і доходністю) та окупність (покриття).

Рентабельність — це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з наявними або використаними ресурсами. Рентабельним є такий стан діяльності, коли протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюється і накопичується прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати.

Показники ефективності характеризують здатність понесених витрат (використаних ресурсів) окупитися, що є основою подальшої діяльності підприємства.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, відображають результати, діяльності підприємства; вони використовуються як інструменти інвестиційної, цінової політики тощо.

Завданнями аналізу рентабельності є:

· оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);

· вивчення динаміки показників;

· визначення факторів зміни їх рівня;

· пошук резервів зростання рентабельності;

· розробка заходів для використання виявлених резервів.

Вибір і послідовність аналізу визначається його завданням.

Аналіз ефективності діяльності підприємства проводиться за групами відносних показників.

Виробництво продукції не є остаточним етапом діяльності господарства, прибуток воно може отримати тільки після її реалізації, що характеризується ціною та рівнем реалізації виробленої продукції. Проаналізуємо реалізацію та товарність зерна (таблиця 2.13)

Таблиця 2.9

Реалізація та товарність озимої пшениці

З даних таблиці можна стверджувати, що виробництво зерна у 2008 році порівняно з 2006 роком збільшилось на 21 078 ц або на 30,52%, причинами цього стало впровадження прогресивних технологій виробництва високоякісного насіння та використання якісних ядохімікатів та гербіцидів. Збільшення виробництва зерна призвело до збільшення його реалізації на 49 469 ц або на 84,56%. Собівартість реалізованого зерна збільшилась на 1809,7тис. грн. або на 55,49%. Виручка від реалізації зерна зросла на 3686 тис. грн або на 102% за рахунок збільшення кількості реалізованого зерна та ціни реалізації. Рівень товарності у звітному році порівняно з базисним збільшився на 35,09% це відбулося за рахунок того, що відбулася реалізація всього валового збору озимої пшениці. Таким чином у 2009 році порівняно з 2007 роком ми спостерігаємо збільшення кількості реалізованого зерна.

Проаналізуємо рівень рентабельності зерна (таблиця 2.17)

Таблиця 2.10

Рівень рентабельності зерна

З проведених розрахунків можна констатувати, що рентабельність виробництва зерна у 2009 році порівняно з 2007 роком підвищилась на 11,36 п. в, це відбулося під впливом спаду ціни реалізації 1 ц зерна на 6,47 грн., або на 8,7% та збільшення прибутку на 1 ц зерна на 5,15 грн., або на 73,57%, це є позитивним явищем, а також спостерігається збільшення кількості реалізованої продукції на 49 469 ц, або на 30,62%. Таким чином найбільший вплив на підвищення рівня рентабельності зерна має ціна реалізації 1 ц зерна.

РОЗДІЛ 3. РЕЗЕРВИ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

3.1 Шляхи підвищення урожайності продукції

Основними резервами збільшення продукції рослинництва є рівень урожайності - інтенсивний фактор.

Основні фактори, що впливають на рівень урожайності:

насіння (на цей фактор можна прогнозувати підвищення урожайності при якісному високоефективному насінні - 8−10% від середньої за 3 роки урожайності);

виконання плану агротехнічних заходів в оптимальні строки з високою якістю і при застосуванні прогресивних технологій можна прогнозувати 3−4 ц з 1 га;

агрометеорологічна обстановка року;

внесення органічних і мінеральних добрив в оптимальні строки і в оптимальній кількості (від цього можна розраховувати на 40 — 50% добавки урожайності від середнього рівня урожайності);

використання якісних ядохімікатів та гербіцидів (зернові-хворіють, помідори, картопля);

меліорація земель: зрошення, гіпсування, вапнування (до 1,5−2 ц росту урожайності);

додержання сівозмін (с.г. наука дає на цей фактор 20−30% приросту урожайності)

рівень механізації;

рівень організації оплати праці на цей фактор до 30% приросту урожайності.

Від запланованої урожайності необхідно брати 50−70% приросту.

Основними резервами збільшення виробництва зерна є ріст урожайності та розширення посівних площ за рахунок більш повного використання земель та збереження посівів. 12]

Резерви росту урожайності:

· ліквідація втрат при зборі урожаю ;

· внесення оптимальних доз органічних та мінеральних добрив;

· проведення в оптимальні строки агротехнічних та організаційно-технологічних заходів;

Резерви збільшення обсягу продукції - це можливості їх зростання за рахунок покращення використання ресурсів підприємства. [8]

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Виконавши дану курсову роботу, можна зробити висновок, що в сільськогосподарському підприємстві СФГ «Урожай» потрібно проводити інтенсифікацію галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд з впровадженням інтенсивних технологій суттєва увага повинна приділятися поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, збиранні та доробці, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної зацікавленості працівників.

Також слід приділяти увагу оптимізації умов вирощування на всіх етапах росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванню добрив з розрахунку на заплановану врожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

В умовах диспаритету цін доцільно надавати компенсації товаровиробникам для придбання добрив, техніки, палива, сортового насіння, засобів захисту рослин, будівництво токів та зерносховищ, пільгові кредити для проведення лізингових операцій, весняно-польових та збиральних робіт.

В основі державного регулювання сільськогосподарського виробництва повинен бути покладений принцип забезпеченості хоча б мінімальної дохідності господарств для їх нормального функціонування.

Значне місце відведене фінансово — економічним основам виробництва екологічно чистої продукції. Значущість вивчення цього аспекту діяльності підприємства обумовлюється тим, що вони є не тільки реципієнтами забруднюючих речовин внаслідок промислових викидів, але і самі виступають забруднювачами навколишнього середовища внаслідок недотримання правил агротехніки, нераціонального використання добрив, порушення біогеоценоз.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Брянских Е. П. экономика сельского хозяйства. Учебник. — М.: «Колос». — 2002 г.

Добрынина В. А. Экономика сельского хозяйства. Учебник. — М.: «Агропромиздат». — 2004 г.- 476 с.

Економіка сільського господарства. під ред. В. П. Мертенса. — К.: «Урожай», 2005. — 288 с.

Іванух В.А., Попович І.В. Довідник економічних показників сільського господарства. — К.: «Урожай» — 2008р.

Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. — К.: «Вища школа», — 2004 р. — 415 с.

Соловйов М.Ф., Собко І.А. Організація виробництва на сільськогосподарських підприємствах. — К.: «Урожай» — 2005 р.

Антоненко Л., Коляда С. Влияние энергоресурсов на производство зерна. // Бизнес информ. — 2005. — № 20 — с. 29−34.

Бойко В.І. Ринок зерна України. // Економіка АПК. — 2009. — № 1. — с.103−105.

Дефіцит зерна на ринку України — основна причина підвищення внутрішніх цін. // Пропозиція. — 2009. — № 1. — с. 98.

Дмитрук Б. П. Про реформування інфраструктури ринку зерна. // Економіка АПК. — 2009. — № 5. — с. 60−62.

Горкавий В. К. Статистика — 1995. с.241−246

Курило Л.І. Ефективність зернового поля. // Економіка АПК. — 2009. — № 9 — с. 48−51.

Луканев И. Неиспользованые резервы увеличения произвидства зерна и снижение его трудоемкости. // Экономика Украины. — 2009. — № 10. — с.53−58.

Мельник С.І. Ринок зерна та особливості його формування. // Вісник СДАУ. Сер. Фінанси і кредит. — 2006. — № 1. — с. 54−56.

Минаков И.А., Евдокимов Н. Н. Повышение эффективности производства зерна в условиях рыночных отношений. // Достижения науки и техники АПК. — 2009. — № 9. — с. 13−17.

Нетіс І. Озима пшениця: шляхи підвищення економічної ефективності вирощування. // Пропозиція. — 2009. — № 12. — с. 38−39.

Нечаєв В. И. Экономическая эффективность производства кукурузы на зерно. //Кукуруза и сорго. — 2006. — № 3. — с. 2−3.

Ніколаєва З.П., Кобута І.В. Якість і ціна української пшениці. // Економіка АПК. — 2009. — № 8. — с. 43−49.

Поплавська М. Негаразди й особливості зернового сезону 2006/2000 року. // пропозиція. — 2000. — № 1 — с. 94−97.

Сайко В. Ф. Зерно України. // Агроінком. — 2008. — № 9. — с.48−51.

Сефіу М. Х. Озима пшениця: економічна ефективність вирощування сортів стійких проти кореневої гнилі. // Захист рослин. — 2008. — № 4. — с. 10−11.

Слаута В. Стабильность производства озимой пшеницы. // Бизнес информ. — 2008. — № 13−14. — с. 45−46.