Суб'єкти трудового права

Пошукова робота

Суб'єкти трудового права

Зміст.

1. Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус.

2. Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права.

3. Роботодавці та організації роботодавців як суб'єкти трудового права.

4. Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права.

Список використаної літератури.

Поняття, види суб'єктів трудового права та їх правовий статус

Поняття, види суб'єктів трудового права. Суб'єктами права є учасники суспільних відносин, які на підставі чинного законодавства мають суб'єктивні права й обов’язки. Кожна галузь права характеризується своїм колом суб'єктів права (рис. 4.1).

Суб'єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, які можуть мати трудові права та обов’язки, а також реалізовувати їх.

Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудова правосуб'єктність. Згідно з трудовим правом громадянин володіє єдиною трудовою прав о дієздатністю та де лікто здатністю — здатністю мати й здійснювати трудові права й обов’язки, нести відповідальність за трудові правопорушення. Всі ці елементи виникають одночасно й називаються трудовою правосуб'єктністю (рис. 4.2).

Суб'єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов’язаних з ними відносин, що володіють трудовою правосуб'єктністю.

Правовий статус. Всі суб'єкти трудового права згідно закону мають правовий статус, вони є носіями трудових прав і обов’язків у сфері праці. Правовий статус дає можливість суб'єктам трудового права брати участь у конкретних правовідносинах. Кожен із суб'єктів трудового права має свій правовий статус.

Правовим статусом суб'єкта трудового права називається його основне правове становище, закріплене трудовим законодавством. Змістом правового статусу суб'єктів є такі елементи (рис. 4.3).

Зауважимо, що трудовим законодавством трудова правосуб'єктність передбачена для кожного з можливих суб'єктів трудового права. Права й обов’язки та їх юридичні гарантії у правовому статусі суб'єкта передбачені різними інститутами трудового права для різних суб'єктів і входять у правовий статус суб'єкта трудового права на підставі трудового законодавства.

Трудова правосуб'єктність як особлива властивість, що визнається за суб'єктами трудового права законодавством, означає, що за наявності певних умов вони:

• здатні бути суб'єктами конкретних правовідносин у сфері праці;

• володіти правами й нести обов’язки.

Трудова правосуб'єктність завжди означає здатність громадянина, організації (роботодавця), трудового колективу своїми діями набувати суб'єктивні права та обов’язки, що становлять зміст конкретних правовідносин.

Трудова правосуб'єктність є передумовою надання суб'єктові трудового права прав та обов’язків, які безпосередньо випливають з дії закону.

Суб'єктивні права та обов’язки, що випливають із закону, є осно-вою правового статусу суб'єкта трудового права.

Зміст правового статусу суб'єкта трудового права доповнюють гарантії здійснення прав і відповідальність за належне виконання обов’язків.

Громадяни (працівники) як суб'єкти трудового права

Як суб'єкт трудового права громадянин має володіти фактичною здатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумових можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаючись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність до праці й здатність до праці як правова категорія (трудова правосуб'єктність) — поняття нетотожні. Фактична здатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову правосуб'єктність і лежить в її основі.

Чинне законодавство про працю розрізняє такі категорії громадян як суб'єктів трудового права та види їх правового статусу (рис. 4.4).

Правовий статус громадян як суб'єктів трудового права єдиний, але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, неповнолітніх, інвалідів, державних службовців.

Правовий статус громадянина як суб'єкта трудового права відрізняється від правового статусу працівника організації. Громадяни стають суб'єктами відносин трудового права ще до виникнення трудових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб'єктність громадян. Трудову правосуб'єктність громадян характеризують такі критерії (рис. 4.5).

Трудова правосуб'єктність громадян установлена чинним законодавством про працю, як правило, виникає по досягненню громадянами шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з якого допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття на роботу установлені для осіб, які досягли п’ятнадцяти років, а також учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка його замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб'єктності громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудової правосуб'єктності, суперечить інтересам охорони праці неповнолітніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягають припиненню.

Вольовий критерій — стан вольової здатності громадян до праці чи підприємницької діяльності.

• Не можуть бути суб'єктами трудового права громадяни, визнані судом недієздатними.

• Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатнимимають судимість, несумісну з посадоюв інших випадках, встановлених законами України1.

Зауважимо, що обмеження трудової правосуб'єктності може бути лише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках, визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна правосуб'єктність та стан здоров’я працівника. Оцінка здатності до праці здійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник організації при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статус роботодавця — суб'єкта трудового права. Підприємництво може здійснюватись у двох формах:

1) самим власником майна;

2) суб'єктом, що управляє майном власника.

Відносини підприємця з управляючим регулюються договором. Трудова правосуб'єктність працюючих власників регулюється цивільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Конституції України, у ст. 2 КЗпП. Основні обов’язки працівників визначені у ст. 139 КЗпП. До статутних прав та обов’язків працівника, що характеризують громадян як суб'єктів трудового права, належать такі (рис. 4.6).

Зазначені права та обов’язки, будучи статутними, стосуються всіх працівників — суб'єктів трудового права, але правовий статус працівника має свої особливості залежно від виду трудового договору.

Права й обов’язки роботодавця у трудових відносинах з працівником здійснюються, як правило, керівником організації (директором, виконавчим директором, президентом та ін.). Він діє відповідно до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів, установчих документів та укладеного з працівником договору.

Гарантії суб'єктивних прав. Гарантії трудових прав подано на рис. 4.7.

Характерною особливістю юридичних гарантій трудових прав працівника є участь трудових колективів і виборних профспілкових органів у їх реалізації.

Значення гарантій трудових прав працівників показано на рис. 4.8.

Норми, що регулюють діяльність служби зайнятості, пов’язані з працевлаштуванням працівників, належать до типових гарантій реалізації права на працю. Гарантійну функцію охорони трудових прав виконують і норми, які регулюють можливість працівників захистити трудові права, звернувшись в органи, що вирішують трудові спори.

Відповідальність за належне виконання своїх обов’язків. На практиці відповідальність суб'єктів трудового права виявляється у позитивній та ретроспективній (негативній) відповідальності.

Позитивна відповідальність — це відповідальність за належне виконання суб'єктом своїх зобов’язань нині і в майбутньому.

Негативна відповідальність — відповідальність за вже вчинене, не сумлінне виконання суб'єктом своїх зобов’язань. Негативна відповідальність полягає в тому, що суб'єкт трудового права — громадянин за порушення своїх обов’язків зобов’язаний нести тягар невигідних для нього наслідків, визначених правовими нормами.

Юридична відповідальність працівника як суб'єкта трудового права за трудове правопорушення може бути дисциплінарною, матеріальною, а для деяких категорій посадових осіб — адміністративною (штраф).

Роботодавці та організації роботодавців як суб'єкти трудового права

Організації створюються на базі різних форм власності і виступають, як правило, в якості суб'єктів трудового права.

У трудовому праві термін «роботодавець» означає організацію, яка на ринку праці є суб'єктом, що пропонує роботу й організовує працю працівників. Як суб'єкт трудового права роботодавець — це переважно юридична особа, котра укладає трудовий договір з працівником.

З дня державної реєстрації організація набуває права юридичної особи і трудової правосуб'єктності в якості роботодавця. Найважливіші питання управління організацією регулюється законодавством про працю України і статутом цієї організації. Головний суб'єкт управління — власник, який здійснює свої повноваження безпосередньо або через уповноважений орган.

Особливості управління організаціями окремих організаційно-правових форм регулюються чинним законодавством України про працю.

Трудовою правосуб'єктністю можуть володіти не тільки організації, які визнаються юридичними особами, а й структурні підрозділи організації, наділені правом прийняття й звільнення працівників, що мають окремий фонд оплати праці.

Зауважимо, що особливим правовим становищем як суб'єкт трудового права користується адміністрація організації. Вона може бути стороною організаційно-управлінських відносин з трудовим колективом і виборним профспілковим органом організації.

Управлінські функції здійснює власник майна організації та уповноважений ним керівник організації. Правовий статус його визначається договором (контрактом). Трудові правовідносини з керівником організації встановлюються на термін дії трудового договору (контракту).

Особливе правове становище як суб'єкта трудового права — в арбітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор). Це — фізична особа, яка має ліцензію, що видана в установленому законодавством порядку і діє на підставі ухвали господарського суду. Одна й та ж особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог закону. У разі, коли господарському суду не запропоновано кандидатуру арбітражного керуючого у встановленому законом порядку, господарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівника державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку у встановленому законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду й контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом1.

Суб'єктом трудового права є також фізична особа, яка використовує найману працю.

Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи як суб'єкти трудового права Профспілкові та інші органи як суб'єкти трудового права. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією України і законами України1.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання)2.

Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Суб'єктом трудового права є органи профспілок на всіх рівнях, їх статус визначений в КЗпП3. Основні права професійних спілок у сфері трудового права, їх правовий статус визначено і Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. Чинним законодавством установлені основні (статутні) права й обов’язки професійних спілок і гарантії їх здійснення. Методом реалізації захисної функції профспілок стає соціальне партнерство.

Права профспілок, їх об'єднань такі:

• представляти й захищати права та інтереси членів профспілок;

• вести та укладати колективні договори й угоди;

• захищати права громадян на працю й здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про працю, а також у забезпеченні зайнятості населення;

• брати участь у вирішенні трудових спорів, організації страйків, проведенні інших масових заходів;

• здійснювати інші права й обов’язки1.

В. І. Прокопенко за порядком реалізації наданих профспілкам прав класифікує їх на три групи: спільні, погоджувальні та право на участь профспілкових органів у вирішенні виробничих питань власником або уповноваженим ним органом. За змістом надані профспілковим органам права розділяються на дві групи:

а) за встановленням умов праці;

б) за контролем, пов’язаним із застосуванням чинного законодавства про працю та раніше встановлених умов праці2.

Наш колега М. Д. Бойко залежно від рівня повноважень і форми їх реалізації права профспілок поділяє на паритетні, дорадчі, самостійні, погоджувальні3.

Повноваження виборного органу профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації встановлено ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а також ст. 247 КЗпП.

Професійні спілки можуть реалізувати свої права (наприклад, при звільненні працівника за п. З ст. 40 КЗпП) і діяти від імені трудового колективу (наприклад, при укладанні колективного договору). Профспілки як суб'єкти трудового права беруть участь у створенні локальних норм трудового законодавства України.

Визнано, що у встановленні умов права профспілкових органів мають паритетний характер, а переважною формою встановлення умов праці є колективний договір.

Трудовий колектив організації як суб'єкт трудового права. Повноваження трудового колективу, його правовий статус не закріплено у спеціальному законі України, а визначаються гл. XVI-A «Трудові колективи», статтями КЗпП та іншими законами України1. У міжнародній практиці трудові колективи беруть активну участь в управлінні організаціями.

Як суб'єкт трудового права трудовий колектив — добровільне, організаційно самостійне об'єднання працівників, які беруть участь у діяльності організації на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з організацією.

До трудового колективу підприємства входять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством2.

Поняття «трудовий колектив» охоплює тих, хто працює на підставі трудового договоруіншими формами, що регулюють трудові відносини працівника з організацією, є трудові відносини, які виникають на підставі членства в організації, що може бути зазначено в статуті підприємства3.

Основою для створення трудового колективу є спільна трудова діяльність працівників в організації, а правовий статус і структура трудового колективу встановлено трудовим законодавством.

У ст. 252−1 КЗпП та інших статтях КЗпП йдеться про трудові колективи підприємств, але це не означає, що чинне законодавство України про працю не визнає трудових колективів установ і організацій.

Трудовий колектив і організація — поняття нетотожні. Це різні суб'єкти трудового права, які мають різні права й обов’язки, свій статус.

Згідно зі ст. 252−1 КЗпП зі складу трудового колективу не виключаються керівник організації, власники-працівники і працівники, які не беруть участі у власності організації.

Посадові особи організації, які працюють на умовах трудового договору, є членами трудового колективу цієї організації. Адміністрація організації - орган роботодавця, а не орган трудового колективу, але входить до трудового колективу організації.

Членами трудового колективу є тільки працівники організації. Пенсіонери, які не працюють, не входять до складу трудового колективу. Працівники, які працюють на умовах сумісництва, теж є членами трудового колективу цієї організації.

Компетенція і повноваження трудового колективу та його виборного органу визначаються статутом організації. У статуті підприємства зазначається також орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет тощо).

Трудовий колектив може діяти на рівні організації, на рівні цехів та інших структурних підрозділів організації. У трудовому колективі діють його органи управління (загальні збори, РТК, КТС), а також громадські організації, які можуть створюватися в колективі.

Суб'єктом самоуправління є трудовий колектив, а об'єктом його управління — організація, соціальний розвиток трудового колективу. Трудовий колектив організації має складну соціально-правову структуру (рис. 4.9).

Трудовий колектив організації має функції, подані на рис. 4.10.

Повноваження трудового колективу та їх класифікація. Статутні повноваження трудового колективу залежать від форми власності організації та сфери дії трудового колективу. Повноваженням трудового колективу є його права стосовно роботодавця й обов’язки перед працівниками щодо здійснення цих прав. Повноваження трудового колективу реалізуються у його правовідносинах з роботодавцем.

Повноваження трудового колективу — це закріплені законом певні дії, завдяки яким реалізуються його права й обов’язки, пов’язані з управлінням організацією та колективом через механізм його самоуправління.

Повноваження трудового колективу соціально-економічного характеру за сферою їхньої дії показано на рис. 4.11.

Класифікацію повноважень трудового колективу за обсягом прав зображено на рис. 4.12.

Перша група дає право колективу самостійно вирішувати управлінські питання. Друга група повноважень трудового колективу стосується прийняття спільних з роботодавцем рішень, пов’язаних з управлінням організацією. Третя група повноважень трудового колективу надає можливість висловлювати думки щодо вирішення окремих питань у сфері управління працею в організації.

Механізм здійснення повноважень трудового колективу. Механізм самоуправління трудового колективу — це система органів трудового колективу, завдяки яким здійснюються повноваження трудового колективу, пов’язані з самоуправлінням, реалізується право його членів на участь в управлінні організацією.

Зауважимо, що соціально-економічні рішення, які стосуються діяльності організації, приймає керівник організації, а у випадках, визначених чинним законодавством, діє статут організації й органи трудового колективу.

Механізм самоуправління трудовим колективом — це система його частин, кожна з яких має свої органи (форми) виробничої демократії (рис. 4.13).

Суб'єктами самоуправління трудовим колективом організації є РТК і виборний профспілковий орган.

Організаційно-правовою формою здійснення трудовим колективом своїх повноважень є загальні збори (конференція), де вирішуються найважливіші питання, пов’язані з участю трудового колективу в управлінні організацією. Збори трудового колективу (конференції) проводяться за необхідності, але не менш як двічі на рік. Допустиме проведення зборів трудового колективу в структурних підрозділах організації (цехах, дільницях, бригадах тощо). Конференція проводиться у випадку, якщо важко скликати збори через територіальну віддаленість структурних підрозділів, багатозмінну роботу тощо. Обрання делегатів на конференцію трудового колективу має бути належним чином оформлене. Порядок виборів і норми делегатів на конференцію визначає РТК. Збори трудового колективу вважаються правоможними, якщо у них беруть участь більше половини членів трудового колективу, а конференція — не менше двох третин делегатів. Рішення на зборах (конференції) трудового колективу приймається відкритим голосуванням більшістю голосів учасників зборів (делегатів конференції)1.

Варто врахувати, що під час голосування стосовно структурних підрозділів організації, результати голосування визначаються в цілому по організації (тобто з урахуванням усіх структурних підрозділів).

Загальні збори (конференція) трудового колективу — його вищий орган. Вони обирають РТК, заслуховують звіти про її діяльність, розглядають інші важливі питання діяльності організації. З усіх повноважень трудових колективів, визначених у Законі «Про трудові колективи й підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями» від 17 червня 1983 p., значимі лише повноваження трудового колективу, пов’язані із забезпеченням трудової дисципліни. А саме: затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядкузастосовувати громадські стягненняпередавати на розгляд товариського суду матеріали про порушення трудової дисципліниставити питання про притягнення порушників трудової дисципліни до відповідальності.

Члени виборного органу трудового колективу обираються таємним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу терміном на 2−3 роки не менш як двома третинами голосів. Виборний орган трудового колективу не може вирішувати питання, що належать до компетенції загальних зборів (конференції) трудового колективу та компетенції виборного профспілкового органу.

Залежно від форми власності, на якій засновано підприємство, розрізняють і повноваження деяких видів трудових колективів. Так, Законом України «Про підприємства в Україні» встановлено два види трудових колективів: трудовий колектив підприємства з правом наймати робочу силутрудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 відсотків.

Трудовий колектив підприємства з правом наймати робочу силу:

• розглядає й затверджує проект колективного договору;

• розглядає й вирішує, згідно зі статутом підприємства, питання самоврядування трудового колективу (за умови, якщо статутом це передбачено);

• визначає й затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг (за умови, якщо власник виділив для цього частину прибутку)1;

• бере участь у матеріальному й моральному стимулюванні продуктивної праці, заохочує винахідницьку та раціоналізаторську діяльність, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород та інші специфічні повноваження щодо деяких видів організацій.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої ради народних депутатів у вартості майна становить більш як 50 відсотків:

• по-перше, разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств;

• по-друге, приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

Взаємовідносини трудового колективу з роботодавцем, охорона праці, участь працівників у прибутках організації визначаються чинним законодавством, статутом організації та колективним договором. Конкретні права трудового колективу організації розподіляються між його органами.

Чинним законодавством про працю передбачені повноваження трудового колективу: щодо встановлення колективних умов праціукладання колективного договору (гл. II КЗпП) — встановлення п’ятиденного чи шестиденного робочого тижня (ст. 52 КЗпП), забезпечення трудової дисципліни (ст. 140, 152 КЗпП), затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), схвалення комплексних планів щодо поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролю за їх виконанням (ст. 153 КЗпП), обрання комісії з трудових спорів організації, де працює не менш як 15 чоловік (ст. 223 КЗпП).

У ст. 252−5 КЗпП встановлено загальні принципи матеріальної заінтересованості трудового колективу в наслідках господарської діяльності. Зарахування в бригаду нових працівників провадиться за згодою колективу бригади (ст. 252 КЗпП).

Розподіл колективного заробітку у бригаді може здійснюватися із застосуванням коефіцієнта трудової участі (ст. 252−7 КЗпП). При цьому заробітна плата працівника не може бути нижчою від установленого державою мінімального розміру (ст. 95 КЗпП).

Взаємна відповідальність роботодавця й бригади регулюється ст. 252−8 КЗпП. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшення умов праці, життя й здоров’я, гарантії обов’язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей вирішуються трудовим колективом за участю роботодавця відповідно до статуту підприємства, колективного договору та законодавчих актів України.

Трудовий колектив протягом п’ятнадцяти днів, враховуючи день отримання повідомлення про наявність заяви (ініціативи) щодо оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, має право прийняти рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, утворити господарське товариство й у встановленому порядку подати орендодавцеві заяву щодо оренди відповідного майна. Рішення трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу про оренду цілісного майнового комплексу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів трудового колективу підприємства. Ініціативу щодо оренди структурного підрозділу повинна підтримати більш як половина складу трудового колективу цього підрозділу.

2. Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового комплексу члени трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу засновують відповідно до чинного законодавства господарське товариство.

3. До реєстрації у встановленому порядку статуту господарського товариства кожен член трудового колективу підприємства або його структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якого передається в оренду, має право вступити в це господарське товариство на підставі особистої заяви.

4. Господарське товариство, створене членами трудового колективу, має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створено це товариство1.

Працівникам підприємства, майно якого приватизується, надається право на першочергове придбання акцій, сума номінальних вартостей яких становить 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян кожному з працівників та інші пільги працівникам підприємства, що приватизується2.

Чинним законодавством визначені повноваження працівників щодо формулювання колективних вимог, а також встановлена процедура їх вирішення. Необхідно врахувати, що відповідно до ст. 44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, а рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається загальними зборами (конференцією) найманих працівників голосуванням і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції3.

Інші органи як суб'єкти трудового права. Суб'єктами трудового права є органи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю, що визначені у гл. XVIII «Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю» КЗпП. Контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють центральні органи державної виконавчої влади. У складі Мінпраці України створено Державний департамент з нагляду за охороною праці як урядовий орган державного управління1.

У Мінпраці України створено Державний департамент з нагляду за дотриманням законодавства про працю. Державний нагляд за охороною праці здійснюють також інші органи — суб'єкти трудового права.

Суб'єктом трудового права є державна служба зайнятості. У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість на підприємствах, в установах та організаціях, незалежно від форм власності й господарювання, а також — фермерів та інших роботодавців. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок передбачених для цього коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Суб'єктами трудового права є й органи, що розглядають індивідуальні та колективні трудові спори5.

Усі зазначені суб'єкти трудового права є також і суб'єктами правовідносин трудового права.

Список використаної літератури.

1. 1.Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вілбор, 1999. — 208 с.

2. 2.Солодовник Л. Юридичні факти — підстави виникнення трудових правовідносин // Право України. — 2000. — № 1.

3. 3.Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин трудового права // Право України. — 2000. — № 7.

4. 4.Стаднік М. П. Проблеми удосконалення законодавства про колективні договори та угоди в ринкових умовах. Правова держава. — К.: ІнЮРЕ, 1998. — Вип. 9.

5. 5.Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н. М. Хуторян. — К.: Ін ЮРЕ. — 1999. — 180 с.

6. 6.Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб. пособие для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998. — 140 с.

7. 7.Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 336 с.

8. 8.Прокопенко В. I. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консум, 1998.-480 с.

9. 9.Прокопенко В. І. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. — Харків: Консум, 1999.

10. 10.Российское трудовое право: Учеб. для вузов / Под. ред. А. Д. Зайки-на. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 416 с.

11. 11.Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — 160 с.

12. 12.Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чани-шевої. — К.: Т-во «Знання» — КОО, 2000.

13. 13.Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р. 3. Лифшиц. проф. Ю. П. Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 480 с.

14. 14.Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. доц. Г. И. Ча-нышева, доц. Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999. — 480 с.

15. 15.Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков: Консум, 1998.

16. 16.Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С. 39 41.

17. 17.Мінюков П., Мінюкова Т Особливості регулювання трудових відносин з керівниками закладів освіти України // Право України. — 1997. — № 5.

18. 18.Мурашко М. І. Довідник. Практичні питання реалізації положень законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим законодавством. — К: Компас, 1995.

19. 19.Прокопенко В. І. Порядок прийняття і звільнення з роботи. — К: Юма-на, 1996.

20. 20.Прокопенко В. І. Трудове право. — К: Вентурі, 1996.

21. 21.Цивільне право: Ч. І / За ред. Д. В. Бобрової та ін. — К: Вентурі, 1997.

22. 22.Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых споров. — М.: ВЮЗИ, 1984. — Ч. I.

23. 23.Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право України. — 2000. — № 8.

24. 24.Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. — 1992. — № 7.