Технічні культури в Україні. 
Основні проблеми та перспективи розвитку

КУРСОВА РОБОТА З дисципліни «Розміщення продуктивних сил та регіоналістика»

На тему: «Технічні культури в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку»

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР

1.1 Технічні культури їх значення та місце в АПК

1.2 Характеристика переробних галузей технічних культур в Україні

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОЩУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз розвитку технічних культур в Україні

2.2 Оцінка факторів впливу при вирощуванні технічних культур в Україні

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОЩУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Технічні культури в Україні - один з рпровідних підкомплексів АПК України, від рівня розвитку якого залежить активність розвитку АПК в Україні. Світове сільське господарство в останні роки зберегло тенденцію до зростання. Особливе значення, зокрема в Україні, мало збільшення на 7,5% виробництва технічних культур. Для мене тема технічних культур в Україні її проблеми та перспективи розвитку є актуальною тому що технічні культури є локомотивом розвитку АПК будь якої держави. Проблема яка зацікавила написанням курсової роботи є сучасний стан вирощування технічних культур в Україні. Дослідження свідчать, що незважаючи на це, просліджується значний спад і розвиток технічних культур в Україні.

Обєктом дослідження в даній курсовій роботі є процеси що зумовлюють розвиток технічнічних культур в Україні а також: оцінка факторів впливу при використані технічних культур, шляхи вирішення проблем та інші процеси що зумовлюють підвищення ефективного вирощування технічних культур.

Основна мета мого курсового дослідження — розкриття значення вирощування технічних культур в Україні, розкриття основних проблем в розвитку вирощування технічних культур в Україні та визначення щляхів подальшого розвитку галузі вирощування технічних культур.

Головне завдання мого дослідження полягає в обґрунтуванні чинників, що впливають на розміщення технічних культур. А також завданнями курсової роботи є :

1) характеристика переробних галузей технічних культур в Україні;

2) оцінка факторів що впливають на використання технічних культур;

3)висвітлення проблем в розвитку технічних культур що пригальмовують розвитку цієї галузі ;

4) визначення шляхів вирішення проблем;

5) пошук шляхів що допомогли б підвищити ефективність вирощування технічних культур;

6) аналізі сучасного стану вирощування технічних культур в Україні.

Слід підкреслити, що технічні культури в Україні були і є обєктом дослідження багатьох наукових установ і окремих вчених. Вагомий. внесок, у розробку проблем розвитку даної галузі внесли: Інститут економіки НАНУ, Інститут аграрної економіки УААН, Інститут технічних культур УААН, Інститут дослідження АПК, а також вчені-економісти: П. П. Борщевський, С. Л. Дусановський, О. С Заєць, А.А. Зелінський, В. Ф. Зубенко, Є.В. Імас, М. Ю. Коденська, Ю. Д. Лановик, Б. П. Лебединський, I.I. Лукінов, В. П. Мартьянов, В. Г. Поплавський, П. Т. Саблук, В. Д. Слюсар, А. В. Фурса, A.M. Шпичак та інші. В цих працях є багато цінних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на знаходження шляхів вирішення проблем та підвищення ефективності вирощування технічних культур. Проте, окремі наукові дослідження носять односторонній характер, оскільки в них більшість проблем розглядається з точки зору адміністративних методів регулювання економіки. Інші ж наукові праці присвячені розвитку розвитку технічних культур в Україні.

При написані курсової роботи користувався такими методами дослідження: 1) аналіз, 2) статистичний, 3) порівняння 4) узагальнення 5) абстрагування 6) синтез та інші.

Написання курсової роботи мало практичне значення: вивчити показники розвитку цієї галузі, дослідити проблеми і шляхи даної курсової роботи, проаналізувати сучасний стан технічних культур в Україні, порівнняти фактори впливу на розвиток технічних культур, виділити основне місце стану технічних культур в Україні, а також завдяки різним методам (аналіз, синтез) розкрити завдання і мету роботи і визначити перспективи розвитку.

Інформаційну базу дослідження складають статистичні та звітні дані Міністерства економіки України, Державного комітету статистики, (статистичні збірники, облікові аналітичні документи, різні звіти, інформаційні довідники тощо.

технічний культура агропромисловий вирощування

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР

1.1 Технічні культури їх значення та місце в АПК

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих і промислових товарів. Найбільше значення мають цукрові буряки, цукрова тростина; олійнісоняшник, олива, арахіс, плоди олійної пальми, рапс, волокнисті - бавовник, льон, коноплі та ін. Важливу роль відіграють також культури, з яких виготовляють тонізуючі речовини — особливо чай, кава, какао, наркотичні речовини — тютюн, олійник, мак та ін.; прянощі - перець чорний та червоний, гвоздичне дерево, мускатник та інші; а також каучуконоси (гевея) корнові, лікарські, ефірно-олійні рослини.

Технічні культури хоч і трудомісткі, але і дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються під них відводяться найкращі землі.

З кінця XX ст. щороку в світі виробляється 116 млн. т цукру. Частину його одержують з цукрової тростини в тропічній, субтропічній і субекваторіальних зонах (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія), у помірній зоні основними виробниками цукру є бурякосіючі регіони (Франція, ФРН, Україна, Росія). В США та Китаї цукор виготовляють як з цукрової тростини, так і з цукрових буряків. Частково цукор виробляють також з кукурудзи (США) і кокосових горіхів (Індія та інші країни тропічної Азії та Океанії).

Якщо територіальний поділ праці пояснює своєрідний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об'єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми локалізації об'єктів, їхній облік дає можливість уникнути помилок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування.

Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені можливості широкого використання науково-методичних підходів до обґрунтування комплексності розвитку продуктивних сил. Посилення вимог до якості цього процесу, особливості регіональної соціально-економічної політики змушують виробляти нові підходи до оцінювання чинників розміщення продуктивних сил.

Серед технічних культур, які вирощують сільськогосподарські підприємства України важливе місце посідають цукрові буряки (фабричні), соняшник, льон-довгунець тощо, їхні посівні площі протягом останніх 5-ти років, кардинальних змін не за-знали, хоча внутрішня структурна динаміка мала місце.

Технічні культури — це велика група сільськогосподарських культур, продукція вирощування яких є сировиною для легкої, харчової та інших видів переробної промисловості.

В Україні вирощують понад 30 технічних культур. За характером використання їх поділяють на дві основні групи: прядивні та харчові. До першої належать бавовник, льон, коноплі, джут, кенаф та інші, що дають волокно для виробництва тканини. Друга включає - цукрові буряки, соняшник, сою, рижій, ріпак, рицину, гірчицю та інші, продукцію яких використовують як сировину для харчової промисловості. Крім того, до технічних культур належать ефіроолійні (троянда, лаванда, коріандр, м’ята та ін.), лікарські (ромашка, валер’яна, наперстянка) рослини, а також хміль, тютюн, махорка та інші культури.

У процесі вирощування та переробки технічних культур поряд з основною продукцією (волокном, маслами, цукром, ароматичними речовинами) одержують побічну продукцію (стебла, гичку) та відходи промислової переробки (жом, мелясу, макуху та ін.), що використовують як корм для худоби.

Цукрові буряки є важливою технічною культурою. Під їхні посіви відводиться до 1,0 млн. га ріллі. Площа, з якої фактично зібрано урожай склала 747 тис. га (2009 p.). Валовий збір цукрових буряків за всіма категоріями господарств становив 13 199 тис. т. Пересічна урожайність із 1 га зібраної площі сягає 177 центнерів. Цукрові буряки культивуються в усіх областях країни, за винятком Закарпатської, Донецької, Запорізької, Луганської, Херсонської та АРК. Найбільше їх виробили господарства Вінницької (1916 тис. т), Київської (1216), Тернопільської (1202), Хмельницької (1146), Харківської (1117) областей.

Площа, з якої фактично зібрано урожай соняшника, складає 2842 тис. га. Сільськогосподарські підприємства зібрали його 3457 тис. т, пересічна урожайність із 1 га зібраної площі склала 12,2 центнерів, по окремих господарствах піднімалася до 17 ц/га. Основні площі посівів соняшнику зосереджені в Степовій зоні і на півдні Лісо-степу. Найбільше соняшника вироблено господарствами Донецької (462 тис. т), Дніпропетровської (452), Запорізької (444), Харківської (342), Одеської (311) та Кіровоградської (305) областей.

Площа, з якої зібрано у 2009 р. урожай льону-довгунця, склала 20 тис. га. У порівнянні із 1990 р. вона зменшилася у 8 разів. Виробництво льону-довгунця в усіх категоріях господарств становило 8 тис. т. Ця культура культивується в основному у поліських районах Чернігівської, Житомирської, Київської, Волинської, Рівненської та Сумської областей. Вирощується льон-довгунець також в окремих районах Львівської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Найбільше льону у 2011 р. виростили госпо-дарства Чернігівської (4,5 тис. т), Чернівецької (8,4), Сумської (6,6), Хмельницької (6,4) областей.

Технічні культури займають 11% у структурі посівних площ України. Структура. Технічні культури є сировиною для промисловості: їх поділяють на волокнисті — льон-довгунець, бавовник, коноплі; олійні — соняшник, льон-кучерявець, ріпак, соя; ефіроолійні — кмин, м’ята, троянда; цукроносні —цукрові буряки.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Сприятливі умови є в правобережній частині Лісостепової зони (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області). Невеликі площі посівів є в північному степу та на півдні Полісся,

На базі використання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства по виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумській, Чернігівській, Полтавській областях.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях.

Махорку висівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмельницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

В Україні вирощують понад ЗО технічних культур. За характером використання їх поділяють на дві основні групи: прядивні та харчові. До першої належать бавовник, льон, коноплі, джут, кенаф та інші, що дають волокно для виробництва тканини. Друга включає - цукрові буряки, соняшник, сою, рижій, ріпак, рицину, гірчицю та інші, продукцію яких використовують як сировину для харчової промисловості. Крім того, до технічних культур належать ефіроолійні (троянда, лаванда, коріандр, м’ята та ін.), лікарські (ромашка, валер’яна, наперстянка) рослини, а також хміль, тютюн, махорка та інші культури.

У процесі вирощування та переробки технічних культур поряд з основною продукцією (волокном, маслами, цукром, ароматичними речовинами) одержують побічну продукцію (стебла, гичку) та відходи промислової переробки (жом, мелясу, макуху та ін.), що використовують як корм для худоби.

Україна — одна з провідних держав з виробництва технічних культур. У загальній їхній посівній площі (близько 5,0 тис. га) найбільшу питому вагу має соняшник (70%), цукрові буряки (15%) і льон-довгунець (1,0%). Решту (14%) становлять ріпак, соя, рицина, хміль, тютюн, ефіроолійні та лікарські рослини.

Розміщення посівів технічних культур в Україні склалося відповідно до зональних природно-економічних умов. Так, господарства Полісся і Карпат спеціалізуються на вирощуванні льону-довгунцю; Лісостепу — цукрових буряків, соняшнику, ріпаку озимого; північного і центрального Степу — соняшнику; південного Степу — рицини; передгірних і гірських районів Криму — ефіроолійних культур і тютюну. Така сама закономірність спостерігається і в розміщенні підприємств переробної промисловості. На Поліссі розташовані льонозаводи, в Лісостепу — цукрові, у північному та центральному Степу — олійні заводи, що дає змогу скоротити строки та відстані перевезень сировини до місць переробки, зменшити втрати при перевезенні та зберіганні, підвищити ефективність виробництва кінцевого продукту.

1.2 Характеристика переробних галузей технічних культур в Україні

Вважаємо за необхідне підкреслити, що цукробуряковий підкомплекс в майбутньому розвиватиметься шляхом впровадження сучасних технологій на вирощуванні цукрових буряків, створення кооперативних та інтегрованих систем. Так, враховуючи історичні умови розвитку, наявність природних ресурсів і рівень продуктивних сил доцільно було б створити двоступеневу ринкову структуру типу низових акціонерних товариств (AT) з виробництва цукросировини і цукру, в які входять один або кілька цукрових заводів, виробники цукрових буряків й інші акціонери, та регіональних формувань цукробурякового підкомплексу у вигляді корпорацій, холдингових ком-паній, агропромислово-фінансових груп або концернів залежно від ступеня централізації функцій і регіональних особливостей.

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил країни має базуватися на науково обґрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв’язку з цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними чинниками, що впливають на розміщення вирощування технічних культур.

Можна зазначити, що цукрова промисловість — одна із старих і провідних галузей України. У районах збору цукрового буряка зосереджені численні цукрові заводи. Проте потужностей цукрових заводів в період прибирання цукрового буряка не вистачає. Не завжди правильно організовані сировинні зони заводів, є проблеми з сезонною зайнятістю робітників. За вартістю продукції в харчовій промисловості цукрова галузь поступається тільки м’ясній.

В Україні близько 200 цукрових підприємств в 19 областях. Найбільші з них — Лохвіцький цукровий комбінат (Полтавська область), Долінський цукровий завод (Кіровоградська область), Засельський цукровий завод (Миколаївська область), Купянський цукровий комбінат (Харківська область), Орельський цукровий завод (Полтавська область), Кременецький цукровий завод (Тернопільська область) [9,с.166].

Найбільша кількість цукрових заводів зосереджена: на Правобережжі - в лісостеповій зоні, особливо в Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській областях; на Лівобережжі - в Полтавській, Сумській, Харківській областях.

Виробництво цукру-рафінаду тяжіє до таких центрів виробництва цукрового піску, як Бердичів (Житомирська область), Шепетівка (Хмельницька область), Ходорів (Львівська область), Черкаси, Торби, Дружба (Сумська область). Єдине підприємство, розташоване за межами зони бурякосіяння, — цукрорафінадний завод в Одесі.

Цукрова промисловість — важлива комплексоутворююча галузь. Навколо цукрових заводів виникає безліч суміжних підприємств, які працюють на відходах (дефектний цукор, патока) і виробляють спирт, дріжджі, вітаміни. Інші відходи, наприклад жом, використовують відгодівельні господарства.

Соняшник — основна олійна культура нашої країни. По об'ємах його вирощування Україна займає перше місце в світі. Велика частина посівів соняшнику знаходиться в степових районах — в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях. Вирощують соняшник і в Лісостепі.

З інших олійних культур в Україні вирощують кунжут, рицину, мак, рапс.

Ефіромаслічні культури вирощують переважно на півдні: коріандр — в Степу; м’яту, фенхель, кмин — в Лісостепі; троянду і лаванду — в Криму.

Маслобойно-жирова промисловість України в своєму розміщенні орієнтується на сировині, тому її основні підприємства знаходяться в тих областях, де зосереджене вирощування олійних культур. Це пов’язано із значними сировинними витратами. Так, на виробництво 1 т рослинного масла необхідно витратити від 3 до 8 т насіння олійних культур.

Близько 90% всього рослинного масла в країні виробляється з насіння соняшнику. Основні промислові райони виробництва соняшникової олії - Донбас і Придніпров'я; основні центри — Дніпропетровськ, Запоріжжя, Запони (Запорізька область), Мелітополь. По об'ємах виробництва рослинного масла на першому місці в причорномор'ї - Одеська область, а в Лісостепі - Вінницька область. Маслобойно-жирова промисловість має широкі територіально-виробничі зв’язки з іншими галузями господарства. Відходи виробництва, в першу чергу макухи, використовуються в тваринництві. Рослинне масло — це і цінний харчовий продукт, і найважливіша сировина для виготовлення маргарину, консервів, мила, і допоміжний матеріал в металургійній, лакофарбній, шкіряній і інших галузях промисловості.

Вирощують в Україні також такі технічні культури, як хміль, тютюн, арахіс, лікарські рослини.

Льон-довгунець — культура довгого дня і краще росте в більш північних районах. В умовах України його вирощують у поліських районах.

В Україні вирощують і коноплі, посівні яких постійно зменшуються.

Вирощують їх в Степовій зоні.

Південь — головний район вирощування сої, яка переважно культивується на зрошувальних землях. Площа цієї культури займає близько 1 млн. га.

Білки (їх вміст у насінні становить за 45%) і олія йдуть на потреби консервної, хлібопекарної, маргаринової, м’ясної галузей.

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Найбільше значення мають: цукрові, олійні, волокнисті, тонізуючі, наркотичні, каучоконоси, лікарські тощо.

Рис. 1.1. Псіви технічних культур 1900;2010 роки Примітка. Складено автором за даними Державної служби статистики Джерело: [21, с. 138]

У теорії РПС чинники розміщення є одним центральних понять.

Чинники РПС — це сукупність численних умов, ресурсів, передумов потрібних для виробу місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети.

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних. Провідне місце посідають цукрові буряки. Друге місце за посівами технічних культур належить соняшникую. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури. Льон-довгунець — культура довгого дня і краще росте в більш північних районах. Південь — основний район вирощування сої, яка переважно культивується на зрошувальних землях. Вирощують також тютюн і махорку в західних областях.

Сировину технічних культур заготовляють переробні заводи державного підпорядкування та об'єднання, створені на базі переробних заводів і господарств — виробників технічної сировини. Нині їх стосунки вдосконалюються, вирішуються питання оновлення переробної техніки, будівництва сховищ для сировини і готової продукції.

Отже досліджуючи дане питання ми розглянули теоритичні аспекти дослідження технічних культур. Таким чином охарактерзували переробні галузі технічних культур в Україні. А також дали оцінку поняття технічні культури та дослідили технічні культури їх значення та місце в АПК і дали характеристику переробних галузей технічних культур в Україні.Викладене вище доводить, що поняття технічні культури необхідно розглядати не лише як підгалузь АПК України.

Розділ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОЩУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР В УКРАЇНІ

2.1 Аналіз розвитку технічних культур в Україні

У сучасних умовах для успішного розвитку цієї галузей агропромислового комплексу створюються нові форми організації агропромислового виробництва — агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково — виробничі системи. Найпростішою формою агропромислової кооперації є агропромислове підприємство. У ній в одному господарстві поєднуються сільськогосподарське та промислове виробництво, тобто зусилля раніше відокремлених, але взаємопов'язаних галузей для підвищення ефективності виробництва.

Інтеграція української економіки до світового економічного простору вимагає від вітчизняних компаній виробляти конкурентоспроможну висококваліфіковану продукцію, продавати і купувати товари за світовими цінами, експортувати продукцію, що має ціну нижчу за світову, та імпортувати ті товари, що не виробляються в країні. З урахуванням таких тенденцій розвитку українські компанії повинні привчатися реагувати на сигнали, що подаються зовнішнім ринком та слідкувати за розвитком технічних культур в Україні. Тож у цьому розділі ми розглянем сучасний стан вирощування технічних культур в Україні зробим аналіз розвитку технічних культур в Україні та дамо оцінку факторів впливу при використані технічних культур в Україні. Природно-кліматичні умови та родючі землі України сприяють вирощуванню всіх технічних культур і дають змогу отримувати високоякісну сировину і продукти від виробництва в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу. Разом із тим, подальший розвиток галузі вимагає ґрунтовної економічної оцінки, перегляду цілого ряду позицій щодо технічно-технологічних, організаційно-економічних та ринкових умов функціонування всього комплексу.

На прикладі останніх статистичних даних, ми можемо побачити динаміку розвитку технічних культур на прикладі Хмельницької області.

Таблиця 2.1

Посівні площі сільськогосподарських культур по містах і районах Хмельницької області у 2010 році (тис.га)

Примітка. Складено автором за даними Державної служби статистики

Існують значні відмінності у розвитку технічних культур у Хмельницькій області. (таблиця 2.1). Це зумовлено сприятливими умовами для життя та землеробства у нашому регіоні.

Продовження таблиці 2.1

Площа, з якої зібрано врожай (тис.га)

Примітка. Розраховано автором за даними Державної служби статистики Таблиця 2.2

Посівні площі основних сільськогосподарських культур у 1950; 2010 роках (тис.га)

Рис. 2.2 Динаміка структури посівних площ сільськогосподарських культур Примітка. Джерело: [8, с. 20]

Як видно з таблиці 2.1 і 2.2, динаміка розвитку технічних культур в Україні відзначається нерівномірною її динамікою розвитку різних регіонах.

Таблиця 2.3

Посівні площі основних технічних культур в Хмельницькій області протягом 1990;2010р. (тис. га)

Примітка. Розраховано автором за даними Державної служби статистики

Аналізуючи ситуацію (таблицю 2.1) можна зробити висновок: виробництво цукру в Україні падає, хоча світове виробництво зростає. Зменшення виробництва цукру відбувається за рахунок зменшення середньорічної врожайності цукрових буряків і зменшення посівних площ.

Україна є найбільшим в світі виробником цукрових буряків Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. Основні площі соняшнику зосереджені в Степовій зоні, Закарпатті, на півдні лісостепу.

У північні та західній частинах України вирощується льон-довгунець. Якщо в 1990 р. виробництво становило 205 тис. га, то в 2000 р. — 159 тис. т, 2002 р. — 108, тис. т.

Таблиця 2.4

Посівна площа льону-довгунця. Ф. Заставний. «ГеографіяУкраїни"[с.126]

Примітка. Розраховано автором за даними Державної служби статистики Аналізуючи розвиток і розміщення інших технічних культур в Україні (таблиця 2.4) можна зробити висновок, що посівні площі скорочуються в усіх областях України, хоча в торговельному потенціалі частка культур досить висока.

Протягом останнього десятиріччя Україна не змогла утвердитися з експортуванням цукру ні на світовому, ні на європейському, ні на ринку країн близького зарубіж-жя. Починаючи з 1998 р. українські виробники цукру перестали на всі 100% забезпе-чувати вітчизняним цукром і внутрішній ринок. З того самого року відбувається по-мітне зростання дисбалансу в експортно-імпортних операціях, і загальний обсяг імпорту цукру в 2001 р. досяг майже 1/3 (481,4 тис. т)1 внутрішнього виробництва цукру з цукрових буряків (1,65 млн. т). Найбільший спад виробництва цукру відбувся у 2002 р. Граничний розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України на період з 1 вересня 2008 р. до 1 вересня 2009 p., становив 1800 тис. т. Світовий ринок виробництва цукру сягає майже 135 млн. т і протягом останніх років істотно випереджає зростання попиту на нього (світове спо-живання цукру становить 130 млн. т).

Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації посівних площ технічних культур. На території України розміщено 22% площ, зайнятих технічними культурами. У 2000 р. їх посіви становили 3,8 млн. га і до 2009 посівні площі істотно не змінилися.

Провідне місце посідають цукрові буряки.

Виробництво цукру в Україні падає, хоча світове виробництво зростає. Але в даний час уряд має намір підвищити виробництво цукру.

Зменшення виробництва цукру відбувається за рахунок зменшення середньорічної врожайності цукрових буряків і зменшення посівних площ. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська області.

Україна є найбільшим в світі виробником цукрових буряків. Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. Основні площі соняшнику зосереджені в Степовій зоні, Закарпатті, на півдні лісостепу.

У північні та західній частинах України вирощується льон-довгунець.

Виробництво соняшнику в господарствах характери-зується високою рентабельністю. Чистий прибуток з 1 га посіву становить 250 грн. в масі. З усіх культур, що вирощуються з умовах нашої країни, саме соняшник та зернові дають прибутки, які набагато перевищують витрати, що необхідні для розвитку виробництва цих культур з розширеною основою.

Україна в 2010 році вийшла на третє місце в Європі за площами вирощування ріпаку після Франції та Німеччини та зайняла шосте місце в світі. Про це свідчить порівняльний аналіз динаміки посівних площ під ріпаком, проведений Асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу».

Так, в 2010 році посівні площі під ріпаком у Франції становили 1601 тис. га, Німеччині - 1546,4 тис га, в той же час в Україні - 802,7 тис.га.

Під врожай 2008 року в Україні озимим ріпаком засіяно 1533,4 тис. га, що на 87,4% більше даних попереднього року. Прогнозується, що під ярий ріпак буде засіяно близько 155 тис.га. Таким чином, загальні площі під ріпаком в Україні можуть досягнути 1,7 млн га. При середньорічній врожайності 13, 1ц, валовий збір очікується на рівні близько 2300 тис.т.

Збільшення обсягів світового споживання ріпакової олії протягом 2000;2010 років зумовлено її особливостями — придатна як для харчового використання, так і для переробки на біодизель. Завдяки цьому ріпакова олія за своєю цінністю посідає перше місце в світі серед рослинних олій. Зважаючи на це, особливо відчутними темпами зростає попит та обсяги виробництва ріпаку.

В Україні ріпак як промислову культуру почали інтенсивно впроваджувати лиш останні 10−15 років. Серед основних олійних культур України в структурі посівних площ ріпак посідає друге місце (17 відс.), поступаючись тільки соняшнику (72 відс.) та випереджає сою (12 відсотків).

За даним Державного комітету статистики України, валовий збір зерна ріпаку у 2010/08 МР складає близько 1,1 млн. тонн, а середня врожайність перебуває на рівні 13,1 ц/га. За результатами виробництва ріпаку в світі, Україна поділяє з Австралією 5−6 місця (близько 2,3 відс. світового виробництва).

За оцінками експертів, враховуючи поточний стан посівів озимого ріпаку, підвищення запасів продуктивної вологи в грунті до оптимальних, валовий збір за збереження існуючих умов може скласти близько 2,5 млн. тонн (при урожайності 17,6 ц/га) [7,с.225−227].

В Україні вирощують і коноплі, посівні яких постійно зменшуються. Вирощують їх в Степовій зоні.

Південь — головний район вирощування сої, яка переважно культивується на зрошувальних землях. Площа цієї культури займає близько 1 млн. га. Білки (їх вміст у насінні становить за 45%) і олія йдуть на потреби консервної, хлібопекарної, маргаринової, м’ясної галузей Якщо в 1990 р. виробництво становило 205 тис. га, то в 2000 р. — 159 тис. га, 2012р.-109, тис. га.

Льон-довгунець — культура довгого дня і краще росте в більш північних районах. В умовах України його вирощують у поліських районах.

До технічних культур відносяться: цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру виробляється з цукроносної тростини — тропічної трав’янистої однорічної культури. Цукрову тростину переробляють поблизу плантацій, бо її перевезення та тривале зберігання пов’язані з великими труднощами. Отриманий у результаті переробки цукор-сирець транспортується на будь-яку відстань на цукрорафінадні заводи.

Цукровий буряк як цукроносна культура з кожним роком набуває дедалі більшого значення. Вирощують його переважно в країнах Європи і Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Великих експортерів бурякового цукру немає. Винятком є Франція. Поступово стає великим експортером цього продукту Україна. Більшість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.

Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинного походження, що відіграють і раціоні харчування питомішу роль, ніж жири тваринного походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують жири. Соняшник вирощується головним чином у Росії, Україні, країнах Південної Європи, США, Аргентині, Китаї.

До технічних культур відносяться цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк.

2.2 Оцінка факторів впливу при використані технічних культур в Україні

Рельєф місцевості, характер грунтів, майданчики для промислового і цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю не тільки в масштабах країни, а й у середині економічного району. Через це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення для міжрайонного зіставлення.

Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов’язано зі зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних витрат.

Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівців оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватисьу повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями його використання, зменшення чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.

Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогрессу характерезується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки і техніки екстереторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей.

Природні ресурси — група чинників, що має важливе значення як для визначення структури господарства країни, так і для розміщення, продуктивних сил. Природні ресурси — це об'єкти і сили природи, які на певному розвитку продуктивних сил та вивченості можуть бути використані для задоволення потреб суспільства у формі безпосереднього застосування в матеріальній діяльності.

Водні ресурси — винятково важливий чинник для розвитку сільського господарства, розвитку населених пунктів. Організація надійного водопостачання, захист водних ресурсів від забруднення і виснаження набувають у сучасних умовах особливої актуальності.

Природні умови — друга група чинників розміщення продуктивних сил. Вони пов’язані з територіальними в природному середовищі. Поняття «природні умови» охоплює властивості природи, істотні для життєдіяльності населення, але які на певному рівні розвитку продуктивних сил безпосередньо не беруть участі у виробництві, хоч і мають на нього вплив.

Природні умови значною мірою визначають продуктивність і спеціалізацію сільського господарства, розвиток будівництва, технологічні характеристики певних виробництв, а також рівень життя населення [5,с.187].

Чинники продуктивних сил — це сукупність численних різноякісних умов ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виборчих критеріїв і поставленої мети.

Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для «запуску» процесу розміщення. Чинники регулюють кількісні та якісні характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та мають вирішальний вплив на цей процес.

Якщо територіальний поділ праці пояснює своєрідний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об'єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми локалізації об'єктів, їхній облік дає можливість уникнути помилок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування.

Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені можливості широкого використання науково-методичних підходів до обґрунтування комплексності розвитку продуктивних сил. Посилення вимог до якості цього процесу, особливості регіональної соціально-економічної політики змушують виробляти нові підходи до оцінювання чинників розміщення продуктивних сил.

В міру вичерпання вільних земель для сільського господарства виникає необхідність штучного відтворення грунту. Вже сьогодні існують його замінники (гідропоніка, аеропоніка тощо). Людство в майбутньому буде ширше вишуковувати можливості для задоволення своїх потреб у харчуванні за рахунок повноцінних замінників (наприклад, тих, що вирощуються в морі).

Сільське господарство — одна з головних галузей матеріального виробництва, що має важливе значення для постачання продовольства для населення та сировини для промисловості. Важливою галуззю сільського господарства є вирощування технічних культур.

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

У світі спостерігається безперервний приріст технічних культур, але це відноситься перш за все до економічно-розвинутих країн. В державах що розвиваються сільське госпордарство не в змозі прогодувати власне населення.

Вирощування технічних культур з 1990 р. до 2003 р. в Україні зменшується. Це можна пояснити тим, що щорічно зменшується частка посівних площ і низькою врожайністю. НТР поки що слабо вплинула на вирощування технічних культур в цих країнах. Науково-технічна революція і в сільському господарстві і при вирощуванні технічних культур полягає у комплексній механізації усіх галузей, у хімізації виробництва, у застосуванні агрорної та біологічної науки.

Активне впровадження досягнень НТР допомагає одержати великий економічний ефкект при менших витратах праці та енергії. Уміле застосування мінеральних добрив, своєчасна та якісна машинна обробка землі, висока якість насіння дозволять багаторазово підвищити врожайність у галузі.

Економічний розвиток світового вирощування технічних культур відбується на основі агропромислової інтеграції, тобто об'єднання безпосередніх виробників продукції з підприємствами, що виробляють цю продукіцю, а також з виробниками сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, отрутохімікатів, з заготівельними, транспортними, збутовими фірмами.

Основою вирощування технічних культур є земля. Земля є головним багатством природи. Оброблювані землі дають 88% харчової енергії для сучасного людства.

С/г угіддя становлять 4 млрд. га (30% суші), з них 1,5 млрд. перебуває у використанні, 2,6 млрд. га — луки і пасовища.

Чисельність населення в світі зростає, а це диктує необхідність збільшення виробництва с/г продукції за рахунок або підвищення врожайності, або освоєння нових земель, або обома шляхами разом узятими. Таким чином, найкращим шляхом для цього є міліорація земель. Це зрошення, осушення, обводнення. За останні 200 років зрошувана площа зросла у 25 разів і становить 235 млн. га всієї продукції.

Отже розглянувши сучасний стан вирощування технічних культур в Україні ми дослідили аналіз розвитку технічних культур в Україні. Таким чином дали оцінку факторів впливу при використані технічних культур в Україні. На сучасному етапі розвитку технічних культур в Україні структура АПК формується ЗА факторами, які впливають на розвиток технічних культур в Україні особливо впливають: кліматичні умови, трудові ресурси, науково-технічний прогрес, природні ресурси, водні ресурси, природні умови, чинники продуктивних сил тощо.

У даному розділі було зроблено динаміку та аналіз сучасного стану та розвитку технічних культур. Тож з усього дослідженого зробили такий висновок що на розвиток технічних культур впливають усі фактори.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИРОЩУВАННЯ ТЕХНІЧНИХ КУЛЬТУР

Отже, в Україні необхідно докорінно удосконалити управління галуззю вирощування технічних культур АПК, створити належну систему економічного моніторингу, прогнозування та інформаційно-консультативного забезпечення суб'єктів українського ринку продукції тому що і являється слабкими сторонами розвитку технічничних культур в Україні.

Загальні положення, які покладено в основу комплексної програми розвитку виробництва технічних культур, зводяться до:

1. Визнання на державному, галузевому та регіональному рівнях необхідності від-родження виробництва технічних культур й усвідомлення того, що воно неможливе без докорінного організаційно-економічного та техніко-технологічного реформування.

2. Визнання помилковою і шкідливою концепцію щодо орієнтації України на виробництво продукції галузі лише для самозабезпечення. Крім того, скорочення посівних площ призвело до дисбалансу в буряково-зернових сівозмінах, зменшення обсягів кормовиробництва, росту безробіття і зубожіння значної чисельності населення в сільський районах.

3. Прийняття для України оптимального обсягу виробництва продукції для споживання населення, для харчової промисловості і для екс-порту з подальшим нарощуванням його обсягу.

4. Максимального використання існуючих потенційних можливостей (навіть в умо-вах кризи) для стабілізації виробництва і призупинення його подальшого спаду. Удо-сконалення розміщення виробництва по території, перепрофілювання збиткових під-приємств, концентрація ресурсів на перспективних, хоч і обмежених, ділянках.

5. Першочергового (3−5 роки) пожвавлення створення сировинної бази з наступним реінвестуванням прибутків у реструктуризацію перспекти-вних заводів, перегляд і перерозподіл сировинних зон.

6. Прискорення інвестиційної діяльності - залучення інвестицій (як вітчизняних, так і іноземних) для здійснення перспективних науково-технічних проектів і програм. Створення державного фонду довгострокового кредитування таких проектів і про-грам, джерелом яких можуть стати кошти від приватизації об'єктів АПК. Введення в дію механізму надання підприємствам інвестиційних кредитів, дотацій і бюджетних субсидій.

7. Державного регулювання виробництва і реалізації за допомогою економічних важелів за умови виключення адміністрування та будь-якого виду монополізму — державного, галузевого, адміністративно-регіонального, повна ліквідація відповідних монопольних і псевдоринкових структур. Створення й розвиток низових і регіональ-них ринкових правових структур — акціонерних товариств, корпорацій, холдингів, агропромислово-фінансових компаній або груп.

8. Глибокого вивчення загальноекономічної кон’юнктури, пошуку нових ринків збуту, розширення експорту до країн Східної Європи, Африки, Близького Схо-ду, Середньої Азії, відновлення торговельних відносин з Росією, створення відповідної маркетингової служби та інформаційних центрів, представництв за кордоном.

9. Повної ліквідації бартерних операцій та перехід на розрахунки через банки. Надання державних кредитів для покриття різниці між пільговими і діючими процен-тними ставками по кредитах, які надаються виробникам, та гарантування їх повер-нення, активніше залучення банків до виробництва; поширення на підприємства АПК права щодо створення холдингових компаній.

10. Вивчення і впровадження вітчизняного й зарубіжного досвіду розвитку інтег-рації в виробництві технічних культур, удосконалення системи договорів, кооперу-вання виробництва, консолідації акцій, в т. ч. державних.

Отже, тільки завдяки дотриманню цих норм, Україна може вибратись із досить складної ситуації, що склалася у галузі вирощування технічних культур, і виробляти конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію.

Розвиток процесів глобалізації, що визначив вибір Україною курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, передбачає докорінні поступові й диференційовані за секторами відкриття українських ринків, зміни в економіці держави. Розглянуту нами систему формування ринку продукції сільського господарства та виробництва, створену Європейським Союзом, можна розглядати як основу для започаткування формування власного ринку.

Прикладом ефективного законодавчого забезпечення має стати саме політика ЄС, що поєднує інтереси виробників, споживачів і підприємств, які працюють на імпортованій сировині.

На даному етапі розвитку вирощування технічних культур в Україні, сильною стороною може виявитись програма розвитку технічних культур. Доцільніше створювати на рівні регіонів корпорації з урахуванням природно-кліматичних, географічних, виробничих, транспортних та інших ознак та 75−80 низових акціонерних товариств, що забезпечуватимуть повний цикл виробництва і переробки сировини та реалізації продукції.

Низові АТ мають забезпечити повний цикл виробництва і переробки сировини та замкнути на собі весь цикл бізнесу, розробити й реалізувати перспективні інвестиційні проекти свого розвитку, регулювати взаємовідносини між партнерами. Можуть орендувати землю, створювати машинно-технологічні станції, забезпечувати виробників насінням, технікою, добривами, засобами захисту, спільно вирощувати врожай. Таким формуванням повинна бути надана можливість одержувати короткострокові (до 1 року) і довгострокові (10 і більше років) кредити для відновлення обігових коштів і основних засобів виробництва [7,с.92].

AT мають також забезпечувати необхідні взаємовідносини з бюджетом, податковими органами, пенсійним та іншими фондами, удосконалювати форми відносин власності, укладати контракти з виробниками сировини і суміжниками, вести взаєморозрахунки, контролювати якість продукції та робіт, добиватися зниження енерго-матеріаломісткості продукції та її собівартості, налагоджувати стосунки з місцевими органами влади, створювати фонди розвитку виробництва, соціального розвитку і матеріального стимулювання.

Регіональні ринкові формування (корпорації, холдингові компанії, концерни, агропромислово-фінансові групи створюються на основі добровільної централізації ряду функцій науково-технічного розвитку, матеріально-технічного забезпечення, інвестиційної, фінансової і зовнішньоекономічної діяльності. Вони мають здійснювати маркетингові послуги, знаходити ринки збуту продукції, акумулювати частину прибутків, забезпечувати юридичне обслуговування AT, аудит, прогнозування виробництва, організовувати рекламу та інформаційні послуги, допомагати низовим AT у залученні інвестицій, реформуванні власності, оптимізації виробництва, удосконаленні ціноутворення, встановленні нормативів, організації навчання і т. д.

Становлення ринкових відносин і структуризація в галузі здебільшого відбуваються стихійно. Поряд із справжніми ринковими правовими структурами виникають псевдо ринкові. Наприклад, значна частина колишніх обласних асоціацій цукрової промисловості намагаються працювати в старому адміністративному стилі, підпорядковують все виробництво. Не завжди об'єктивно з ринкових позицій діють органи місцевої влад що також стримує розвиток ринкових відносин у галузі.

Для організації в галузі холдингових компаній необхідне подолання відповідного Указу Президента щодо заборони створення холдингів у переробній промисловості, а також здобуття дозволу Антимонопольного комітету щодо організацію великих корпорацій, концернів та інших структур у регіонах.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що становлення державності України, перехід до ринкових відносин у галузі вимагає розробки нових підходів до реалізації стратегічної мети, спрямованої на докорінну перебудову економічних, соціальних і правових відносин, стабілізацію й забезпечення населення вітчизняними продуктами, формування нормального ринку як сировини, так і переробної продукції, вихід на світовий ринок і розширення його сегментів.

Становлення державності України, перехід до ринкових відносин у галузі виробництва технічних культур вимагають розробки нових підходів до стратегічної мети, спрямованої на докорінну перебудову економічних, соціальних і правових відносин, стабілізацію та забезпечення населення вітчизняними продуктами, формування цивілізованого ринку її продукції, подальше проникнення на світовий ринок і розширення його сегментів. Державна стратегія розвитку галузі має враховувати поряд з внутрігалузевими також і фактори виробництва на рівні економіки всієї країни. А це можливо лише у разі досягнення міжгалузевого балансу, з урахуванням рівноваги між попитом і пропозицією, ресурсами, працею, послугами та ін. На основі ведення на належному рівні внутрісистемного балансу стане можливою роз-робка загальних напрямів і конкретних маркетингових заходів щодо поступового ство-рення нових сегментів зовнішнього ринку збуту власної продукції.

У формуванні стратегії експорту визначальну роль мають відігравати Міністерство зовнішньо-економічних зв’язків і торгівлі та Міністерство аграрної політики. Необхідно активізувати вивчення загальноекономічної кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції шляхом підвищення врожайності технічних культур, та на основі здійснення технічного переоснащення заводів. Доцільно прийняти рішення про пільговий податок на прибуток банків (до 10%), які обслуговуватимуть підприємства довгостроковими кредитами, ввести терміном на 3−5 років нульову ставку на всі види податків на прибутки, які направлятимуться на реконструкцію і розширення виробництва продукції тощо.

Вже тривалий період в Україні ведуться дебати щодо створення потужного сільськогосподарського банку на кооперативних засадах. У багатьох європейських країнах вже багато років функціонують кооперативні банки, які обслуговують сільськогосподарських товаровиробників на вигідних для них умовах. Про це переконливо свідчать створення і діяльність одного з найбільших у Франції кооперативного сільськогосподарського банку, який видає кредити своїм членам під 6% річних, а в Україні немє цього і це єслабкою стороною розвитку технічних культур.