Особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Темперамент у складі психічного обличчя особистості

1.1 Загальне поняття про темперамент та систему його проявлення

1.2 Вчення про темперамент

1.3 Фізіологічні основи темпераменту Розділ 2. Темперамент та особистість

2.1 Класифікація типів темпераменту

2.2 Основні властивості темпераменту

2.3 Психологічні характеристики темпераменту Розділ 3. Практична цінність знань про темперамент

3.1 Зв’язок темпераменту з характером

3.2 Прояв темпераменту у трудовій і навчальній діяльності

3.3 Дослідження особливостей темпераменту підлітків Висновок Список використаної літератури Додатки

Вступ Щоденні спостереження показують, що одні люди відзначаються врівноваженістю, діють стримано, не виявляють своїх почуттів; інші ж при аналогічних обставинах відразу спалахують, нервуються з приводу незначних подій. Одні емоційно вразливі, все сприймають близько до серця, почуття їх виявляються сильними і довготривалими, інші ж спокійно ставляться до навколишніх подій, емоції їх менш інтенсивні, неглибокі й нетривалі.

Є люди, які легко пристосовуються до змін в умовах життя, інші ж навпаки. Деякі люди відзначаються стійкістю настроїв, а в інших вони нестійкі. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності. Ці особливості людей виявляються в їх практичній і розумовій діяльності.

У нормальних умовах темперамент впливає лише на стиль діяльності і не позначається на результатах. Екстремальна ситуація, що вимагає додаткової енергії, змінює і результати діяльності (ситуації відповідальності, конкуренції, конфлікту).

Доведено, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов навчання, виховання та життєдіяльності людини.

Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи пом’якшується. Наприклад, якщо жваві рухливі діти живуть одноманітно, безрадісно, вони можуть сформуватись боязкими, неврівноваженими, нерішучими. Спокійна обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість.

Актуальність курсової роботи полягає у використанні знань про особливості впливу темпераменту на навчання для забезпечення сприятливих умов навчальної діяльності та підвищення успішності учнів-підлітків.

Метою курсової роботи є дослідження характеристик різних типів темпераменту, їх впливу на навчальну діяльність та пошук оптимальних рекомендацій для підвищення успішності підлітків.

Предмет дослідження — особливості темпераменту, які впливають на успішність підлітків.

Об'єкт дослідження — закономірності взаємозв'язку темпераменту та поведінки в навчальній діяльності учнів 11 класу КЗНСЗШ № 19.

Гіпотеза — враховуючи особливості темпераменту можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

Виходячи з цього були сформовані наступні завдання курсової роботи:

1. Вивчення теоретичної суті проблеми темпераменту за допомогою літературних джерел.

2. Вивчення та аналіз результатів досліджень типів темпераменту відомими психологами

3. Дослідження факторів, що впливають на успішність навчання підлітків.

4. Діагностичне дослідження впливу темпераменту на навчання.

5. Обробка результатів та складання висновку.

Для перевірки гіпотези було обрано наступні методики:

— спостереження за учнями під час занять

— бесіда з їх викладачами

— діагностика підлітків за методикою Айзенка на виявлення типу темпераменту (oпитувальник EPQ)

1. Темперамент у складі психічного обличчя особистості

1.1 Загальне поняття про темперамент та систему його проявлення темперамент підліток навчання Темперамент — це сукупність типологічних особливостей людини, яка проявляється у динаміці її психічних процесів: у швидкості і силі реакцій, в емоційному тонусі і життєдіяльності.

Темперамент є однією з найбільш значущих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної й фізіологічної будови й розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв’язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься насамперед темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, у тому числі по інтенсивності й стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу й енергійності дій, а також по цілому ряду інших динамічних характеристик [1, с. 394].

Б.М.Теплов дає наступне визначення темпераменту: «Темпераментом називається характерна для даної людини сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційною збудливістю, тобто швидкістю виникнення почуттів, з одного боку, і силою їх — з іншого"(Теплов Б.М., 1985)

Можна виділити наступні важливі компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності й поведінка людини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетворювати навколишню дійсність, проявляти себе в різноманітній діяльності. Вираження загальної активності в різних людей розрізняється.

Можна відзначити дві крайності: з одного боку, млявість, інертність, пасивність, а з іншого боку — велика енергія, активність, пристрасність і стрімкість у діяльності. Між цими двома полюсами розташовуються представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й моворухового апарату. Виражається у швидкості, силі, інтенсивності м’язових рухів і мови людини, її зовнішньої рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйнятливість і чуйність до емоційних впливів), імпульсивності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початок й припинення їх). Темперамент проявляється в діяльності, поведінки й вчинках людини та має зовнішнє вираження. За зовнішніми стійкими ознаками можна говорити про деякі властивості темпераменту [7, с. 429].

1.2 Вчення про темперамент Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (прибл. 460−377 р. до н.е.). Він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних «соків організму» — крові, флегми, жовтої жовчі й чорної жовчі. Співвідношення цих «соків організму» з грецької позначалося словом «красис», що пізніше замінили латинським словом temperamentum — «помірність», «правильна міра». Опираючись на вчення Гіппократа, інший знаменитий лікар античності Клавдій Гален (прибл. 130- 200 рр.) розробив типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті «De temperamentum». Відповідно до його вчення, тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені 13 типів темпераменту, але потім вони були зведені до чотирьох. Ці чотири назви типів темпераменту нам добре відомі: сангвінік (з лат. sanguis— кров), флегматик (з грец. phlegma — слиз, мокротиння), холерик (від греч. сhоle — жовч) і меланхолік (від грец. melaina сhо1е — чорна жовч). Ця концепція має величезний вплив на вчених протягом уже багатьох сторіч. Підтвердженням цього є той факт, що дотепер запропоновані Галеном назви типів темпераменту є найпоширенішими.

Протягом наступних століть дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поведінки, що збігається з розходженнями в статурі й фізіологічних функціях, намагалися впорядкувати і якимось чином згрупувати ці розбіжності. У результаті виникли численні концепції й типології темпераментів. В основу цих концепцій були покладені найрізноманітніші риси особистості. У ряді концепцій властивості темпераменту розумілися як спадкоємні, або вроджені, й пов’язувалися з індивідуальними відмінностями в особливостях статури. Такі типології одержали назву конституціональних типологій. Серед них найбільше поширення одержала типологія, запропонована Е. Кречмером, що в 1921 р. опублікував свою знамениту роботу «Будова тіла й характер». Головна його ідея полягає в тому, що люди з певним типом статури мають певні психічні особливості. Е. Кречмер провів безліч вимірів частин тіла людей, що дозволило йому виділити чотири конституціональних типи: астенік, пікнік, атлетик, диспластик.

мал.2.1 мал.2.2 мал.2.3 мал.2.4

1. Астенік — характеризується тендітною статурою, високим зростом, пласкою грудною клітиною, вузькими плечима, довгими й худими нижніми кінцівками (мал.2.1).

2. Пікнік — людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим або середнім зростом, тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї (мал.2.2)

3. Атлетик — людина з розвинутою мускулатурою, міцною будовою, характерні високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна (мал.2.3).

4. Диспластик — людина з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний зріст, непропорційна статура) (мал.2.4).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить три виділених ним типи темпераменту, які він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимік має астенічну статуру, замкнутий, піддається коливанням настрою, упертий, не схильний до зміни установок і поглядів, важко пристосовується до оточення. На відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна, невразлива людина зі стриманими жестами й мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. Пікнічну статуру має циклотимік, його емоції коливаються між радістю й сумом, він легко контактує з людьми й реалістичний у поглядах.

Теорія Кречмера одержала найбільше поширення в Європі. У США в 40-х рр. XX в. найбільшу популярність придбала концепція темпераменту У.Шелдона. В основі його концепції лежить припущення про те, що тіло й темперамент — це два взаємозалежних між собою параметра людини. На думку автора, структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які, він запозичив терміни з ембріології.

Ним були виділені три типи:

1) ендоморфний (з ендодерми утворюються переважно внутрішні органи);

2) мезоморфний (з мезодерми утворюється м’язова тканина);

3) ектоморфний (з ектодерми розвивається шкіра й нервова тканина).

Людям з ендоморфним типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини, для мезоморфного типу характерні струнке й міцне тіло, велика фізична сила, а для ектоморфного — тендітна статура, пласка грудна клітина й довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою. За Шелдоном, цим типам статур відповідають певні типи темпераментів, названі ним залежно від функції певних органів тіла: вісцеротонія (від лат. viscera — внутрішності), соматотонія (від греч. sота — тіло) і церебротонія (з лат. cerebrum — мозок). Осіб з домінуванням певного типу статури Шелдон називає відповідно вісцеротоніками, соматотоніками й церебротоніками й вважає, що кожна людина має всі названі групи властивостей. Однак відмінності між людьми визначаються перевагою тих або інших властивостей.

В сучасній психологічній науці більшість конституційних концепцій піддається гострій критиці через недооцінку в них ролі середовища й соціальних умов у формуванні психічних властивостей людини. Більш серйозної уваги заслуговують концепції, засновані на розгляді особливостей функціонування нервової системи, що виконує домінуючу й керуючу роль в організмі. Теорія зв’язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П.Павловим і одержала подальший розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників. Проведені Павловим дослідження заслужено розцінюються як найбільш значимі для розуміння фізіологічних основ темпераменту.

Завдяки дослідженням Павлова у вітчизняній психології склалося уявлення про темперамент як властивість особистості, значною мірою обумовленої вродженими характеристиками людини. Наприклад, Б.Г.Ананьєв вважав, що основні властивості людини як представника виду Ното sарiепs проявляються не тільки в задатках, але й у темпераменті.

Найбільший внесок у розвиток теорії темпераменту у вітчизняній психології вніс Б. М. Теплов. Його роботи, присвячені вивченню властивостей темпераменту, визначили не тільки сучасний погляд на проблему темпераменту, але й стали основою для розробки подальших експериментальних досліджень темпераменту. Теплов відносив до властивостей темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснював різним рівнем розвитку тих або інших його властивостей. Відповідно до них традиційна психофізіологічна оцінка темпераменту змінилася й замість двох параметрів — активності й чутливості, були виділені вже 4 компонента: витривалість, пластичність, швидкість і чутливість. Відповідно до двох основних видів людської діяльності - предметною діяльністю й спілкуванням — кожна з виділених властивостей темпераменту повинна розглядатися окремо, оскільки передбачається, що в цих видах діяльності вони проявляються по-різному.

Збудливість, гальмування і лабільність характеризують швидкість виникнення й припинення того або іншого пізнавального процесу або його перемикання з одного об'єкта на іншій. Наприклад, деякі люди повільно включаються в інтелектуальну діяльність або перемикаються з однієї теми на іншу. Інші швидко запам’ятовують або згадують інформацію. Більшість авторів у значній мірі зв’язують властивості темпераменту і їх прояв з фізіологічними особливостями організму.

1.3 Фізіологічні основи темпераменту

І.П.Павлов, вивчаючи особливості виникнення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні відмінності в їх поведінці й у протіканні умовно-рефлекторної діяльності. Ці розбіжності проявлялися насамперед у таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього затихання. Ця обставина дала можливість висунути гіпотезу про те, що зазначені розбіжності не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їх основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів. На думку Павлова, до цих властивостей відносяться сила збудження, гальмування, їхня врівноваженість і рухливість.

Павлов розрізняв силу збудження й силу гальмування, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи. Сила збудження відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності нервової системи витримувати тривале (або короткочасне, але сильне) збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування. Сила гальмування розуміється як працездатність нервової системи при реалізації гальмування й проявляється в здатності до утворення різних гальмівних, умовних реакцій, таких, як вгасання.

Говорячи про врівноваженість нервових процесів, Павлов мав на увазі рівновагу процесів збудження й гальмування. Людина є неврівноваженою, коли сила одного із цих процесів перевершує силу іншого. Четверта властивість нервової системи — рухливість нервових процесів — проявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Ця властивість проявляється в здатності до зміни поведінки відповідно до змін умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки, протилежністю рухливості є інертність нервових процесів. Прийнято вважати, що нервова система тим більш інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені Павловим властивості нервових процесів можуть утворювати певні комбінації, які визначають так званий тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Цей тип складається з характерної для індивіда сукупності основних властивостей нервової системи — сили, урівноваженості й рухливості, співвідношення процесів збудження й гальмування. На думку Павлова, існує чотири основних типи нервової системи, які близькі до типів темпераменту, виділеним Гіппократом. Через розбіжності в прояві сили нервових процесів розрізняються сильні й слабкі типи, які, у свою чергу, можуть поділятися на врівноважені й неврівноважені. При цьому неврівноважений тип характеризується перевагою збудження над гальмуванням. І, нарешті, сильні врівноважені типи діляться на рухливі й інертні.

Виділені Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але й за основними характеристиками відповідають чотирьом класичним типам темпераменту: сильний, урівноважений, рухливий тип — сангвінік; сильний, урівноважений, інертний тип — флегматик; сильний, неврівноважений тип з перевагою збудження — холерик; слабкий тип — меланхолік. Найбільш наочно така класифікація зображена у вигляді схеми. (див. додаток 1)

Таким чином, під типом нервової системи Павлов розумів вроджені й відносно слабко піддані змінам під впливом оточення й виховання властивості нервової системи. Ці властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом загального типу нервової системи.

У цей час у науці накопичено безліч фактів про властивості нервової системи, і в міру їхнього нагромадження дослідники надають все менше значення типам нервової системи, тим більше їхньому магічному числу — «4», що фігурує майже у всіх роботах Павлова про темперамент. Кожна людина має цілком певний тип нервової системи, прояву якого, тобто особливості темпераменту, становлять важливу сторону індивідуальних психологічних відмінностей, що проявляються в діяльності [1, с. 562].

2. Темперамент та особистість

2.1 Класифікація типів темпераменту Давньогрецький лікар Гіппократ, що жив в 5 столітті до н.е., описав чотири темпераменти, які одержали наступні назви: сангвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Відсутність необхідних знань не дозволяло дати в той час справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П.Павловим, установили, що фізіологічною основою темпераменту є сполучення основних властивостей нервових процесів. Ці основні типи темпераменту насамперед розрізняються між собою по динаміці виникнення й інтенсивності емоційних станів. Так, для холеричного типу характерні швидко виникаючі й сильні почуття, для сангвінічного — швидко виникаючі, але слабкі почуття, для меланхолійного — повільно виникаючі, але сильні почуття, для флегматичного — повільно виникаючі й слабкі почуття. Крім цього, для холеричного й сангвінічного темпераментів характерна швидкість рухів, загальна рухливість і тенденція до сильного зовнішнього вираження почуттів (у рухах, мові, міміці й т.д.). Для меланхолійного й флегматичного темпераментів, навпаки, характерні повільність рухів і слабке вираження почуттів.

Однак було б помилкою думати, що всіх людей можна розподілити по чотирьох основних темпераментах. Лише деякі є чистими представниками цих типів; у більшості ж ми спостерігаємо сполучення окремих рис одного темпераменту з деякими рисами іншого. Та сама людина в різних ситуаціях і стосовно різних сфер життя й діяльності може виявляти риси різних темпераментів.

Варто звернути увагу на те, що темперамент не визначає здібностей та обдарованості людини. Більшість здібностей може зустрічатися однаково при будь-якому темпераменті. Серед видатних талантів у всякій сфері діяльності можна знайти людей з різним темпераментом.

Не можна порушувати питання й про те, який з темпераментів краще. Кожний з них має свої позитивні й негативні сторони. Пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість, жвавість і чуйність сангвініка, глибина й стійкість почуттів меланхоліка, спокій і відсутність квапливості флегматика — ось приклади тих цінних властивостей особистості, володіння якими пов’язане з окремими темпераментами. У той же час при кожному з темпераментів може виникати небезпека розвитку небажаних рис особистості. Наприклад, холеричний темперамент може зробити людину нестриманою, різкою, схильною до постійних «вибухів». Сангвінічний темперамент може привести до легковажності, недостатньої глибини й стійкості почуттів. При меланхолійному темпераменті в людини може виробитися надмірна замкнутість, схильність цілком поринати у власні переживання, зайва сором’язливість. Флегматичний темперамент може зробити людину млявою, інертною, байдужою до всіх вражень життя.

2.2 Основні властивості типів темпераменту Особливості темпераменту людини не тільки проявляються в її поведінці, але й визначають своєрідність динаміки пізнавальної діяльності й сфери почуттів, відбиваються в спонуканнях і діях людини, а також у характері інтелектуальної діяльності, особливостях мови й т.п.

Для складання психологічних характеристик традиційних чотирьох типів зазвичай користуються основними властивостями темпераменту. Більшість із цих властивостей були розкриті в роботах Б. М. Теплова і його учнів, а потім одержали подальший розвиток у дослідженнях вітчизняних вчених. У ході цих досліджень назви деяких властивостей, запропоновані Тепловим, змінилися, а також були відкриті нові властивості. Наприклад, властивість темпераменту, названа Тепловим «емоційна збудливість», у психологічній літературі часто називається сензитивністю (чутливістю), а реактивність мимовільних рухів, викликаних зовнішнім впливом, — реактивністю. Змінилися назви й інші властивості темпераменту. Разом з тим до властивостей темпераменту стали відносити екстраверсію-інтроверсію. Ці поняття відрізняють, від чого переважно залежать реакції й діяльність людини — від зовнішніх вражень, що виникають у цей момент (екстраверсія), або від образів, подань і думок, пов’язаних з минулим і майбутнім (інтроверсія).

2.3 Психологічні характеристики темпераменту З огляду на основні властивості темпераменту, Я. Стреляу дає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту.

Сангвінік. Маючи підвищену активність і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно приймається за нову справу й може довго працювати, не стомлюючись. Здатний швидко зосередитися, дисциплінований, за бажанням може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність проявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки, без зусиль не тільки перемикається з однієї роботи на іншу, але й переучується, опановуючи нові навички. Як правило, він більшою мірою реагує на зовнішні враження, ніж на суб'єктивні образи й згадки про минуле й майбутнє, тобто є екстравертом.

Холерик. Як і сангвінік, відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестримний, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси — більша стійкість прагнень і інтересів, більша наполегливість, можливі ускладнення в перемиканні уваги; він скоріше екстраверт.

Флегматик має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити або засмутити. Коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним; за великих неприємностях залишається спокійним. Зазвичай в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само як мова. Він нескладний, важко перемикає увагу й пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички й звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження. По своїй психологічній суті він інтроверт.

Меланхолік. Людина з високою чутливістю й малою реактивністю. Підвищена чутливість за великої інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно вразливий, болісно чутливий. Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється й малопрацездатний. Йому властиві легке відволікання й нестійка увага, уповільнений темп всіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти.

У сучасній психологічній науці склалося тверде переконання в тому, що тип темпераменту в людині є вродженим і в цілому характеризує особливості динаміки нервових процесів. Але від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить — у наш час ще не відомо.

3. Практична цінність знань про темперамент

3.1 Зв’язок темпераменту з характером Характер нерідко порівнюють із темпераментом, а в деяких випадках і підмінюють ці поняття один одним. У науці серед пануючих поглядів на взаємини характеру й темпераменту можна виділити чотири основних:

1. Ототожнення характеру й темпераменту (Э.Кречмер, А. Ружицький);

2. Протиставлення характеру й темпераменту, підкреслення антагонізму між ними (П. Вікторов, В. Вирениус);

3. Визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (С. Л. Рубинштейн, С. Городецький);

4. Визнання темпераменту природною основою характеру (Л.С.Виготський, .Г.Ананьєв).

Виходячи з матеріалістичного розуміння людських явищ, слід зазначити, що спільним для характеру й темпераменту є залежність від фізіологічних особливостей людини. Формування характеру істотно залежить від властивостей темпераменту, більш тісно зв’язаного із властивостями нервової системи. Крім того, риси характеру виникають тоді, коли темперамент уже досить розвинений. Характер розвивається на базі темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як урівноваженість або труднощі входження в нову ситуацію, рухливість або інертність реакції й т.д. Однак темперамент не визначає характер. У людей з однаковими властивостями темпераменту може бути зовсім різний характер. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих або інших рис характеру.

Властивості темпераменту можуть у якійсь мірі навіть вступати в суперечність із характером.

У людини з характером, що сформувався, темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості, а стає його динамічною стороною, що виражається в певній емоційній спрямованості властивостей характеру, певній швидкості протікання психічних процесів і проявів особистості, певній характеристиці виразних рухів і дій особистості. Тут слід зазначити вплив, який здійснюється на формування характеру динамічним стереотипом, тобто системою умовних рефлексів, що утворять у відповідь на стійко повторювану систему подразників. На формування динамічних стереотипів у людини в різних повторюваних ситуаціях впливає її відношення до ситуації, у результаті чого можуть змінюватись збудження, гальмування, рухливість нервових процесів, а, отже, загальний функціональний стан нервової системи. Необхідно також відзначити роль в утворенні динамічних стереотипів також визначальну роль в утворенні динамічних стереотипів другої сигнальної системи, через яку здійснюють соціальні впливи.

Риси темпераменту й характеру органічно пов’язані й взаємодіють один з одним у цілісному єдиному вигляді людини, утворюючи нероздільний сплав — інтегральну характеристику його індивідуальності.

Незважаючи на те, що характер відносять до індивідуальних особливостей особистості, у структурі характеру можна виділити риси, загальні для певної групи людей. Навіть у оригінальної людини можна знайти якусь рису (наприклад, незвичайність, непередбачуваність поведінки), володіння якою дозволяє віднести її до групи людей з аналогічною поведінкою.

У цьому випадку потрібно говорити про типові риси характеру. Н.Д.Левітів вважає, що тип характеру — це конкретне вираження в індивідуальному характері рис, спільних для деякої групи людей.

Характер не є вродженим, — він формується в житті й діяльності людини як представника певної групи, певного суспільства. Тому характер людини — це завжди продукт суспільства, чим і пояснюється подібність і відмінності в характерах людей, що належать до різних груп.

В індивідуальному характері відбиваються різноманітні типові риси: національні, професійні, вікові. Типові риси нерідко фіксуються повсякденною свідомістю в різних установках і стереотипах. Своєрідно переломлюючись, у національних особливостях проявляються типові риси, властиві дошкільникам, підліткам, людям похилого віку й т.д. Неважко описати типовий характер лікаря, військового, у той же час кожний типовий характер має свої індивідуальні риси.

Незважаючи на стійкість, тип характеру має певну пластичність, Під впливом життєвих обставин і виховання, вимог суспільства тип характеру розвивається.

У всіх своїх проявах темперамент опосередкований і обумовлений реальними умовами й конкретним змістом життя людини. Говорячи про те, за яких умов темперамент у грі актора може бути переконливим, Е. Б. Вахтангов писав: «Для цього акторові на репетиціях потрібно головним чином працювати над тим, щоб усе, що його оточує в п'єсі, стало його атмосферою, щоб завдання ролі стали його завданнями — тоді темперамент заговорить „від сутності“. Цей темперамент від сутності - самий цінний, тому що він єдино переконливий».

Темперамент «від сутності» єдино переконливий на сцені тому, що це темперамент у дійсності: динаміка психічних процесів не є чимсь самодостатнім, вона залежить від конкретного змісту особистості, від завдань, які людина собі ставить, від її потреб, інтересів, схильностей, характеру, від її «сутності», що розкривається в розмаїтті найбільш важливих для неї взаємин з навколишніми. Темперамент — порожня абстракція поза особистістю, що формується, здійснюючи свій життєвий шлях.

Будучи динамічною характеристикою всіх проявів особистості, темперамент у своїх якісних властивостях вразливості, емоційній збудливості й імпульсивності є, разом з тим, суттєвою основою характеру.

Складаючи основу властивостей характеру, властивості темпераменту, однак, не визначають їх. Включаючись у розвиток характеру, властивості темпераменту переживають зміни, в силу яких ті самі вихідні властивості можуть привести до різних властивостей характеру залежно від того, чому вони субординуються, — від поведінки, переконань, вольових і інтелектуальних якостей людини. Так, на основі імпульсивності як властивості темпераменту залежно від умов виховання й усього життєвого шляху можуть виробитися різні вольові якості людини, яка не привчилася контролювати свої вчинки міркуванням над їхніми наслідками, можуть легко розвитися необдуманість, нестриманість, звичка рубити з плеча, діяти під впливом афекту; в інших випадках на основі тієї ж імпульсивності розів'ється рішучість, здатність без зайвих зволікань і коливань іти до поставленої мети. Залежно від життєвого шляху людини, від його суспільно-морального, інтелектуального й естетичного розвитку, вразливість як властивість темпераменту може в одному випадку привести до значної вразливості, хворобливої ранимості, звідси до боязкості й сором’язливості; в іншому — на основі тієї ж вразливості може розвитися більш щиросердечна чуйність, естетична сприйнятливість; у третьому — чутливість у змісті сентиментальності. Формування характеру на базі властивостей темпераменту істотно пов’язане зі спрямованістю особистості.

Отже, темперамент — динамічна характеристика особистості у всіх її діючих проявах і чуттєвій основі характеру. Перетворюючись у процесі формування характеру, властивості темпераменту переходять у риси характеру, зміст якого нерозривно пов’язаний зі спрямованістю особистості.

3.2 Прояв темпераменту у трудовій і навчальній діяльності

Дитина має завжди більш слабку нервову систему, ніж дорослий. Загалом тип темпераменту найвиразніше проявляється у поведінці особистості у юності.

Темперамент людини певним чином позначається на її життєдіяльності. Зокрема типом темпераменту визначається швидкість виникнення психічних процесів та їх стійкість (наприклад, швидкість сприймання, тривалість концентрації уваги, швидкість моторних реакцій тощо); психічний темп і ритм, інтенсивність життєдіяльності (активність вольового зусилля, глибина переживань, інтроверсія-екстраверсія тощо).

Темперамент тісно пов’язаний з особливостями спілкування людини з оточуючими.

Темперамент не визначає здібностей людини, але виявляється в стилі діяльності і взаєминах в колективі, що може позначитись на професійному успіху. Кожен темперамент має свої позитивні і негативні сторони. Кінцева продуктивність праці не залежить від темпераменту — люди з різними темпераментами приходять до кінцевого результату своїм шляхом. Наприклад, сильні типи мало часу приділяють підготовчому етапу справи, а слабкі - навпаки. Слабкі краще виконують монотонну роботу, а сильні - ні.

Думаючи про свій темперамент і темперамент інших людей, треба мати на увазі дві головні обставини. По-перше, «чисті» темпераменти зустрічаються дуже рідко. Частіше у людини зустрічаються риси різних типів, хоча переважають властивості якогось одного. По-друге, не можна плутати властивості темпераменту і риси характеру. Чесним, добрим, привітним, сміливим, чи навпаки, брехливим, злим, грубим, боязким, жорстоким можна бути при будь-якому темпераменті. Правда, проявлятися ці риси у людей з різними темпераментами будуть по-різному. Крім того, на базі певних темпераментів одні риси формуються легше, а інші - важче.

При переході дітей із початкової школи в середню перед практикуючим психологом постає широке й різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бути пов’язані як з об'єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльності у старших класах, так і з особистісними процесами, характерними для підліткового віку.

Вже неодноразово наголошувалося на тому, що підлітковий вік — це найбільш складний та бурхливий період у формуванні особистості дитини, який характеризується глибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. Це насамперед пов’язано з фізіологічною перебудовою організму, зміною становища дитини у відносинах з дорослими й ровесниками, з високим рівнем розвитку пізнавальних процесів. Це й досить відповідальний період, оскільки саме в цей час формуються ціннісні орієнтації, в основному закріплюються риси характеру і форми міжособистісної взаємодії, розвивається рефлексія, яка змінює перебіг і характер відносин з іншими людьми та ставлення до самого себе.

Значні зрушення відбуваються в морально-етичних поглядах підлітків. Якщо у молодшому шкільному віці регулювання взаємовідносин учнів відбувалося переважно за нормами «дорослої» моралі, то тепер на перший план виступають так звані стихійні дитячі норми, пов’язані з властивостями «справжнього товариша». Підлітки намагаються посісти певне місце у системі ділових та особистих стосунків класу; формується досить стійкий статус кожного учня в цій системі, причому часто виникає тенденція закріплення саме негативного статусу. Усвідомлення останнього, звичайно, впливає на емоційний стан підлітка і може викликати різноманітні відхилення у його навчанні та поведінці.

Суттєво змінюється й характер самооцінки підлітка. Вона тепер менше залежить від результатів навчання, а дедалі більшою мірою — від характеристик міжособистісного спілкування. Різко зростає кількість негативних самооцінок, порушується рівновага між позитивними та негативними самооцінками школярів: тобто настає криза самооцінки. Незадоволення собою у молодших підлітків поширюється не лише на сферу спілкування з ровесниками, а й на власну навчальну діяльність. Загострення критичного ставлення до себе актуалізує потребу в загальній позитивній оцінці своєї особистості іншими людьми, передусім дорослими — батьками та вчителями. Саме психолог і повинен привернути їхню увагу до цього моменту в житті підлітка, а в разі необхідності допомогти самій дитині виробити адекватну самооцінку. Досягнення позитивних результатів великою мірою залежить від того, наскільки сам підліток бажає змінити існуючий стан справ. Тільки через власне переживання підлітком розглядуваних вище проблем можливі зміни його особистісних властивостей. Тоді вимоги вчителя поступово стануть вимогами дитини до самої себе і зникнуть будь-які комунікативні бар'єри, а з ними й чимало наболілих проблем підліткового віку.

Звичайно, головна функція шкільного психолога полягає не в тому, щоб «гасити пожежу» різноманітних конфліктів між учителями та учнями, і навіть не в усуненні смислових бар'єрів на шляху оволодіння знаннями і взагалі цілісного розвитку особистості учня. Найголовніше й найобтяжливіше його завдання — це кропітка і довготривала просвітницька робота серед учителів, батьків та підлітків, націлена на глибоке розкриття особливостей взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу.

Певне сполучення властивостей темпераменту, що проявляється в пізнавальних процесах, діях і спілкуванні людини, визначає її індивідуальний стиль діяльності. Він являє собою систему залежних від темпераменту динамічних особливостей діяльності, що містить прийоми роботи, типові для даної людини.

Індивідуальний стиль діяльності не зводиться до темпераменту, він визначається й іншими причинами, включає вміння й навички, що сформувалися під впливом життєвого досвіду. Індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як результат пристосування вроджених властивостей нервової системи й особливостей організму людини до умов виконуваної діяльності. Це пристосування повинне забезпечити досягнення найкращих результатів у діяльності з найменшими витратами.

Те, що ми, спостерігаючи за людиною, сприймаємо як ознаки її темпераменту (різноманітні рухи, реакції, форми поведінки), часто є відображенням не стільки темпераменту, скільки індивідуального стилю діяльності, особливості якого можуть збігатися й розходитися з темпераментом [12, с. 558].

3.3 Дослідження особливостей темпераменту підлітків Дослідження особливостей типу темпераменту та його впливу на успішність навчальної діяльності учнів-підлітків проводилося серед учнів 11 класу КЗНСЗШ № 19.

Всього приймали участь 28 учнів віком 16 — 17 років. З них 8 хлопців, 20 дівчат.

Дослідження проводилось за допомогою методів спостереження за учнями під час занять, бесіди з їх викладачами та застосуванням методики Айзенка на виявлення типу темпераменту (див. додаток 1).

Крім того для перевірки гіпотези була проаналізована успішність кожного з учнів.

Результати дослідження за методикою Айзенка (опитувальник EPQ) на виявлення типу темпераменту зведені у таблицю 3.1.

Таблиця 3.1.

За результатами дослідження з 28 учнів виявилось: 8 холериків, 4 меланхоліка, 6 флегматиків і 10 сангвініків.

Успішність навчання всіх учнів проаналізована за середнім начальним балом та зображена у вигляді діаграми 3.2.

Діаграма 3.2.

Успішність представників різних типів темпераменту представлені на графіку 3.3.

Графік 3.3

Таким чином, якщо порівняти результати успішності з типом темпераменту учнів, то можна зробити висновок, що тип темпераменту не впливає на успішність учнів. Чотири учні, які отримають золоту медаль після закінчення школи — представники усіх чотирьох типів темпераменту. Але, враховуючи особливості темпераменту, можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

За результатами бесіди з батьками та вчителями було з’ясовано, що холерики отримують позитивні оцінки, здебільшого здійснюючи тиск на вчителів. У них, поряд з високою активністю на уроках і організаторськими здібностями, виникають певні проблеми з поведінкою. Саме батьки холериків найчастіше опиняються в кабінеті директора.

Жодного випадку виклику батьків флегматиків не зафіксовано за 10 років навчання в цьому класі. Щодо оцінок, то вони не прагнуть отримати найвищі бали, лише для двох з них оцінки були важливішими за знання.

Здавалося б, така сама ситуація мала скластися серед меланхоліків, але вчителі скаржаться на трьох з них. Пасивні, часто чимось засмучені меланхоліки іноді поводяться дуже грубо, ображаються. Однокласники вважають їх егоїстами. В них спостерігаються як позитивні, так і негативні оцінки. Вчителі відмітили, що з меланхоліками дуже важко: кожна спроба витягнути з них хоча б слово наштовхується на одну й ту саму фразу: «Що вам від мене потрібно?». Всі вони визначили оцінки важливішими за знання.

Сангвініки — «найприємніші однокласники». Серед них лише два учні не встигають в навчанні, інших же відзначили, як «запальних, веселих, компанійських, завжди готових допомогти». Невдачі в навчанні у сангвініків трапляються найчастіше через неуважність, втому, або якщо предмет їх не цікавить.

Навчатися на «відмінно» можуть представники будь-якого типу темпераменту, але для цього в них мають бути певні здібності, які темперамент не визначає.

Висновок Навчальна діяльність висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й є умовою проявлення типологічних особливостей особистості стосовно темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи як показники властивостей особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Там, де потрібна значна працездатність, тривалість, краще проявляє себе сильний тип нервової системи, а де слід виявити співчутливість, лагідність, відповідним є слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там, де потрібно виявити стриманість, терплячість. Надто повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності, де потрібно виявити рухливість, швидкість впливу на інших. Слабкість збудливості та гальмівні дії, що властиві меланхоліку, спричиняють боязкість, нерішучість, перешкоджають встановленню контактів з іншими. Схильність сангвініка до захоплення новим, до нудьги при одноманітній, хоча й важливій діяльності знижує активність у цій діяльності, постійно викликає потяг до нового, інноваційного, розвиваючого.

Дослідженнями доведено, що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у неврівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухливість. Такі зміни настають під впливом змістовної сторони діяльності. Шляхом управління можна досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності чи нестриманості рухів, але утворені в такий спосіб позитивні дії — сила, врівноваженість, рухливість — не усувають повністю природженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності. В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу, у дію вступають природні особливості типу нервової системи, властивої людині: слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, стопорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

За даними дослідження та перевірки гіпотези курсової роботи можна зробити висновок, що гіпотеза була повністю підтверджена: враховуючи особливості темпераменту можна впливати на навчальну діяльність, регулюючи поведінку учнів.

Так, наприклад, якщо вчитель має на меті заохотити до навчання меланхоліка, слід мати на увазі, що конкуренція у класі та постійний виклик можливостям і здібностям учня не матимуть належного результату, навпаки, дитина ще більше замкнеться в собі, тоді як з холериком саме такі методи і спрацюють. Сангвініку ж необхідно надати можливість самому обирати метод підготовки, заохочувати до творчості, пошуку нового та цікавого саме для нього у предметі, що вивчається. А щоб «розворушити» флегматика, можна дати йому чітке завдання за планом: послідовність та витримка представників цього типу темпераменту у процесі виконання такого завдання може перейти у справді творчу площину.

Список літератури

1. Маклаков А. Г. Общая психология. Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2006 — 583с.

2. Немов Р. С. Психология. В 3-х кн. Кн. 1.: учеб. для студ. высш.пед. учеб. Заведений. — 5 -е узд. — М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2006. — 450 с.

3. Н. Обозов, Г. Щёкин. Психология работы с людьми. — К.: МАУП, 1999.

4. О. П. Елисеев. Практикум по психологии личности. — 2-е изд., СПб: Питер, 2005. — 569 с.

5. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии /Ред. А. А. Крылов. — СПб., 2000. — 390 с.

6. Практический курс психологии, или Как научиться работать и добиваться успеха: Учебное пособие для высшего управленческого персонала/ Автор-сост. Кашапов Р. Р. — Ижевск.: Изд-во Удм. ун-та, 2001.

7. Психологія: схеми, опорні конспекти, методики. М. С. Кирильчук, В. М. Крайнюк, В. М. Марченко.- К., «Ніка-Центр», 2005. — 385 с.

8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии — СПб: Издательство «Питер», 2000. — 564 с.

9. Р. Римская, С.Римский. Практическая психология в тестах или как научиться понимать себя и других. — М.: АСТ-ПРЕСС, 2001. — 350 с.

10. С. Д. Максименко, В.О.Соловієнко. Загальна психологія: навч. Посібник. — К.: МАУП, 2000. — 368 с.

11. Сеть INTERNET

12. Скрипченко О. В., Волинська Л. В. та ін. Загальна психологія. Хрестоматія. Навч. посіб. — К.: Каравела, 2007. — 640 с.

13. Т. Титаренко, В. Панок, Н. Чепелєва та ін.: Підручник. — Вид. 2-ге, стереотип. — К.: Либідь, 2001. — 320 с.

14. Я. Стреляу. Роль темперамента в психическом развитии. — М.: Прогресс, 1989. — 435 с.

Таблиця даних по 11 класу КЗНСЗШ № 19