Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

ПЛАН

• Вступ
• Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці
• 1.1 Аналіз понять «емоції», «емоційні стани», «емоційні реакції»
• 1.2 Емоційне реагування і його характеристики
• 1.3 Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці
• 1.4 Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку
• Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження особливостей емоційних реакцій юнацтва
• 2.1 Методика та організація дослідження особливостей емоційних реакцій в юнацькому віці
• 2.2 Психологічний аналіз проявів емоційних реакцій у ранньому юнацькому віці
• 2.3 Психологічні рекомендації стосовно корекції нестійкої емоційної сфери
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додатки
• Вступ
• Актуальність дослідження. Відомо, що юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до представників раннього юнацького віку. У зв’язку з цим юнакам необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.

Необхідність такого погоджування часто пов’язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми емоційних проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу особистості. Відомо, що емоційність як стійка властивість індивідуальності, як одна з психологічних складових темпераменту (Б.М.Тєплов, В.Д.Небиліцин, А.Є.Ольшаннікова) виконує системоутворюючу функцію у структурі рис особистості та окремих її якостей (О.П.Саннікова); емоції (В.К.Вілюнас, Г. С. Костюк. О.Я. Чебикін та ін.) та емоційність (А.Є.Ольшанникова, О.І.Палей) беруть участь у регуляції діяльності, є детермінантами успішності діяльності та спілкування (О.П.Саннікова).

Одночасно у ряді досліджень відзначається уразливість, у першу чергу, емоційної сфери особистості як дорослих, так і юнацтва (Г.О.Балл, О.І.Захаров, Г. Крайг, та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків, особливостей прояву емоцій та реакцій юнаків під час спілкування з однолітками на сучасному етапі, який характеризується підвищеною емоціогеністю, що обумовлена соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних змін, є актуальним і значущим.

Крім того, враховуючи те, що саме у підлітковому та юнацькому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М.Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини.

Незважаючи на те, що у психології є чимало робіт, у яких розглядаються ті чи інші аспекти емоційної сфери юнаків (Т.О.Гаврилова, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, А.Є.Личко, А. М. Прихожан, Ф. Райс, А. О. Реан та ін.), фактично відсутні дослідження, в яких вивчалися б індивідуально-психологічні особливості емоційних реакцій юнацтва, особливо у контексті спілкування з групою однолітків.

Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин юнаків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.

Усе сказане і зумовило вибір теми бакалаврського дослідження «Особливості емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці».

Мета дослідження полягає у вивченні особливостей емоційних реакцій осіб раннього юнацького віку; у розробці й обґрунтуванні методів корекції рівня емоційності та емоційних реакцій юнаків.

У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання дослідження:

1. На підставі теоретико-методологічного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження проблеми емоційних реакцій, емоційних станів, розглянути структуру цих явищ, їх психологічний зміст та специфіку проявів у юнацькому віці.

2. Застосувати комплекс діагностичних методик, релевантних меті та завданням дослідження; створити психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення емоційності, емоційних реакцій осіб юнацького віку.

3. Емпірично дослідити якісні показники емоційних реакцій юнацтва в групі однолітків, властивостей особистості залежно від типу характеру юнака, простежити взаємозв'язок цього типу на емоційність спілкування, емоційна реакції юнака в групі однолітків.

4. Визначити типи емоційності (комбінації емоційних модальностей) юнаків.

5. Розробити психологічні рекомендації для корекції рівня емоційності та емоційних реакцій для тих осіб, у яких виявився підвищений або понижений рівень прояву емоційних переживань.

Об'єкт дослідження — емоційність та прояви емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці.

Предмет дослідження — якісні характеристики емоційності та характеристики прояву емоційних реакцій юнацтва в залежності від типу характеру.

Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, тестування, анкетування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: опитувальник формально-динамічних властивостей індивідуальності (ОФДВІ) В. М. Русалова, тест-опитувадльник — «Діагностика домінуючої емоційної модальності юнаків» (Л.А.Рабинович в модифікації Т.Г.Сирицо), методика діагностики типу емоційної реакції на впливи стимулів навколишнього середовища (В.В. Бойко), самооціночний тест «Характеристики емоційності».

Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку — учні 11 класу Рівненської ЗОШ № 13. Вибірка орієнтована на другу фазу підліткового (раннього юнацького) віку за міжнародною класифікацією — 14−18 років.

Структура дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох частин, перша, з яких — теоретична, друга — практична, складається з емпіричного психологічного експерименту, обґрунтування результатів дослідження та розробки психологічних рекомендацій, висновків, додатків та списку використаної літератури, який налічує 74 найменування.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

1.1 Аналіз понять «емоції», «емоційні стани», «емоційні реакції»

Інтерес до емоційних явищ виникає не тільки у психологів, але й у представників усіляких наукових дисциплін і професій: біологів, фізіологів, медиків, філософів, соціологів, педагогів, юристів, мистецтвознавців, космонавтів. Він продовжує зростати, оскільки збільшується комплекс теоретичних і практичних проблем, для розв’язання яких необхідні глибокі знання емоційної сфери життя людини.

Незважаючи на очевидність і широку представленість емоцій у нашій психіці, на сьогодні в літературі не існує їхнього загальновизнаного короткого й точного визначення. Емоції розглядаються як «суб'єктивні реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що виявляються у вигляді задоволення і невдоволення, радості, страху тощо. Супроводжуючи практично будь-які прояви життєдіяльності організму, емоції відбивають у формі безпосереднього переживання значущість явищ і ситуацій та служать одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб» [29, 33].

Як правило, емоції тісно пов’язані з певними потребами індивіда. Зв’язок цей полягає в тому, що емоція, насамперед своєрідно обслуговує ту або іншу потребу, спонукаючи до необхідних для її задоволення дій. Як уже зазначалося, емоційні процеси обслуговують наші потреби, під якими розуміємо певні властивості організму або особистості. Це обслуговування потреб емоціями полягає в тому, що вони оцінюють як власний стан потреб, відбиваючи його в суб'єктивному переживанні, так і різні обставини, що сприяють або заважають їхньому задоволенню, тим самим спонукаючи індивіда до відповідних поведінкових актів.

Емоції як невід'ємний компонент психічної діяльності змінюються у процесі життя людини. Вплив емоцій на протікання багатьох психічних процесів посилює необхідність пізнання механізмів їхнього виникнення, розвитку і можливого коригування в навчально-виховному процесі.

Незважаючи на надзвичайно велику увагу, яку фахівці приділяють проблемі емоцій у різних галузях наукових знань, визначення їхньої сутності залишається актуальним питанням і для сучасних досліджень (Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н., Рубінштейн С.Л., Тихомиров О. К., Чебикін О.Я.та ін.) [12], [29], [43], [65], [70],. Основна складність щодо цього пов’язана з кількома причинами. По-перше, з-поза того, що ряд авторів по-різному витлумачують поняття «емоції». Так, одні з них (Ананьєв Б.Г., Вундт В, та ін.) [2], емоції ототожнюють з почуттями й переживаннями, а інші чітко диференціюють їх (Анохін П.К., Вілюнас В.К., Ізард К.Е., Леонтьєв А.Н. та ін.) [3], [12], [29],. По-друге, визначення емоцій ускладнюється тим, що вони щільно інтегруються з іншими властивостями, процесами і станами (Запорожець О.В., Додонов Б.І., та ін.) [23],.

У цьому аспекті можна умовно виділити два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І.) [2],. По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб'єкта до тих чи інших обставин. Узагальнення цих та інших підходів дозволило розглядати емоції як складний психічний процес, пов’язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.

Отже, емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Однією з характеристик емоцій є задоволення і невдоволення. Можна виділити велику кількість різних характеристик емоцій. Найчастіше емоції поділяються на основі легко зрозумілих критеріїв на такі групи:

1) нижчі й вищі емоції;

2) позитивні й негативні;

3) стенічні й астенічні;

4) емоційні реакції та стани.

Нижчі й вищі емоції. До нижчих почуттів відноситься задоволення функціональних потреб. Вищі почуття звичайно виникають під час задоволення духовних потреб. Ці емоції носять яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до різних сторін і явищ громадського життя — моральних, інтелектуальних, естетичних. Однак, як свідчить практика, чіткої межі між вищими й нижчими емоціями немає.

Емоції позитивні й негативні. Існує думка, що позитивні емоції — це корисні для людини емоції, а негативні для неї шкідливі. На думку К.Ізарда, позитивні емоції полегшують взаємодію людей, розуміння ними ситуацій і зв’язку між об'єктами, а негативні - відчуваються як шкідливі й не сприяють взаємодії [29, 36]. Деякі психологи вважають таке міркування неправильним. Набагато ближчим до істини є твердження, в якому позитивні емоції пов’язують просто з приємністю, а негативні — з неприємністю їхнього безпосереднього переживання. Позитивні емоції несуть у собі позитивну оцінку визначеного об'єкта, а негативні — негативну. Варто, однак, зазначити, що бувають емоції, які оцінюють ситуацію, в котрій об'єкт виявив себе негативно, а його самого — позитивно. Наприклад, такою є емоція жалю й співчуття.

Стенічними називають емоції, що підвищують життєдіяльність організму, астенічними — почуття гнітючої, гальмуючої життєдіяльності, що знижують енергію суб'єкта. Як приклад, ми можемо навести радість як стенічне переживання, а сум — як астенічне переживання. Незважаючи на те, що астенічні емоції користуються дурною репутацією, було б неправильним твердження, що астенічні переживання цілком шкідливі. Біологічно вони теж необхідні, хоча б для того, щоб дати відпочинок перевтомленому організмові, уберегти його від перенапруги. Досліджуючи проблему прояву індивідуально-психологічних і особистісних якостей суб'єкта мовленнєвої діяльності у вживанні ненормативної лексики, ми можемо відзначити важливість таких астенічних емоцій. Узагалі вживання ненормативної лексики дуже специфічне, не одноманітне. У різних психологічних станах людині іноді властиве вживання ненормативної лексики. Найчастіше це відбувається в результаті стресів, нервових зривів, переживань, негативних, а іноді й позитивних емоцій. У даному випадку астенічні емоції, що супроводжуються використанням ненормативних виразів, можуть відіграти певною мірою позитивну роль, забезпечуючи психологічну розрядку організму [17, 51].

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.

Вплив емоційних реакцій середньої сили на поведінку людини добре контролюється її свідомістю. У тих ситуаціях, коли емоційна реакція носить особливо інтенсивний характер і спричиняє у людини часткову втрату контролю над собою, що виражається в незапрограмованих нею заздалегідь, мало обміркованих, імпульсивних учинках, це називають афектом.

Існує велика й різноманітна група емоційних станів. Це стани роздратованості, невдоволення, тривоги, страху, радості, зворушеності, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроєм.

Інші дві групи емоційних станів — порушення або напруга. У першому випадку мається на увазі хвилювання, занепокоєння, тривога, а в другому — стрес. Стан напруги похідний від порушення: він настає тоді, коли порушення доводиться стримувати.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоких страждань, які травмують, до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.

Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін [3, 19].

Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин — гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, відчувається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише людині. Емоції та почуття людини взаємно пов’язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв’язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції і почуття, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інс-тинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об'єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб по-ведінки відображають координацію між стимулом і відпо-віддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.

Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигна-лів [56, 172]. При порушенні стереотипу з’являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов’язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли переш-коди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не пору-шується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезоргані-зація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситу-ації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емо-ції не тотожне її корисності. Дезорганізація може бути ко-рисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).

Але питання про емоції — не лише питання про ступінь реакції, яка викликає порушення адаптивної поведінки. Лю-дина як суб'єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. Людина не безсто-ронній споглядач подій, вона їх активний учасник.

Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії, прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо — завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами. Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи. Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях мовлення, рухах очей тощо.

Внутрішня або вісцеральна і вираженість переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров’яному тиску, змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення.

Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існують близько 5000−6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується на інші, головним чином на вісцеральні компоненти [3, 22]. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі. З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки виразу переживань, уміння їх розпізнавати.

Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афективний стан, зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект [56, 178]. Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на пасивних, байдужих істот [9, 46].

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай [42, 103] Фрустрація виникає у результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка торкається її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне. Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в роботі та наукових шуканнях. «Пам'ятайте, — писав він, — що наука вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті» [56, 183].

Емоційні реакції — посмішка, сміх, плач, лють, страх, схвильованість, імпульсивність дії або повна нерухомість — тісно пов’язані з подіями, що їх зумовили. В екстремальних умовах, коли людина не може оволодіти певною ситуацією, розвиваються так звані афекти — особливий вид емоцій, які супроводжуються сильною, бурхливою реакцією (наприклад, страх, гнів). Ці реакції не контролюються свідомістю, тому їх важко стримувати.

1.2 Емоційне реагування і його характеристики

Емоція зазвичай розуміється як переживання, щиросердечне хвилювання. Ще в першій половині XX століття говорили про афекти як емоційні реакції, спрямовані на розрядку виниклого емоційного порушення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн використав терміни «емоційні» й «афективні» як рівнозначні: «…тричленний розподіл психічних явищ на інтелектуальні, емоційні і вольові не може бути утримано. Первинним, основним є двочленний розподіл психічних процесів на інтелектуальні й афективні…» [65, 269].

Емоційне реагування характеризується знаком (позитивні або негативні переживання), впливом на поведінку і діяльність (стимулюючий або гальмуючий), інтенсивністю (глибина переживань і величина фізіологічних зрушень), тривалістю протікання (короткочасною або тривалістю), предметністю (ступінь усвідомленості й зв’язку з конкретним об'єктом).

І. В. Мельничук, поряд зі знаком, інтенсивністю, тривалістю й предметністю, виділяє такі характеристики, як їхню реактивність (швидкість виникнення або зміни), якість (зв'язок з потребою), ступінь їхнього довільного контролю [48, 150]. Перша з них не викликає заперечень. Хоча, говорячи про швидкість виникнення емоційних реакцій, варто сказати й про швидкість їхнього зникнення. Сумнів викликають дві інші характеристики, особливо остання. Довільний контроль емоцій — це прерогатива вольової сфери особистості, а не емоційної.

По тому, які переживання є в людини (позитивні - задоволення або негативні - відраза) емоційне реагування відзначається знаком «+» або «-». Треба, однак відзначити, що цей розподіл багато в чому умовний і принаймні не відповідає позитивній або негативній ролі емоцій для даної людини в конкретній ситуації. Наприклад, таку емоцію, як страх, беззастережно відносять до негативних, але вона безумовно має позитивне значення для тварин і людини, і крім того, може робити людині приємність. К. Ізард відзначає позитивну роль і такої негативної емоції, як сором [29, 56]. Крім того, він відзначає, що і радість, яка проявляється у формі зловтіхи, може принести людині, яка її відчуває, таку ж шкоду, як і гнів.

Тому К. Ізард вважає, що «замість того щоб говорити про негативні і позитивні емоції, було б вірніше вважати, що існують такі емоції, які сприяють підвищенню психологічної ентропії, і емоції, які, навпроти, полегшують конструктивну поведінку. Подібний підхід дозволить нам віднести ту або іншу емоцію в розряд позитивних або негативних залежно від того, який вплив вона чинить на внутрішньо-особистісні процеси й процеси взаємодії особистості з найближчим соціальним оточенням при обліку більш загальних етологічних і екологічних факторів» [29, 56−57].

Високий ступінь позитивного емоційного реагування називається блаженством. Наприклад, людина відчуває блаженство, гріючись у вогню після довгого перебування на морозі або, навпаки, поглинаючи холодний напій у спекотну погоду. Для блаженства характерно, що приємне відчуття розливається по всьому тілу.

Вищий ступінь позитивного емоційного реагування називається екстазом, або екстатичним станом. Це може бути релігійний екстаз, який переживали середньовічні містики, а в наш час представники деяких релігійних сект; такий стан також властивий шаманам. Зазвичай люди відчувають екстаз, коли переживають верх щастя.

Цей стан характеризується тим, що він захоплює всю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому в суб'єктивному сприйнятті зникає зовнішній світ, і людина перебуває поза часом і простором. У руховій сфері при цьому спостерігається або нерухомість — людина довгостроково залишається в прийнятій позі, або, навпаки, людина відчуває тілесну легкість, проявляє радість, що доходить до несамовитості, та виражається в бурхливих рухах.

Рівні емоційного реагування по С. Л. Рубінштейну

С. Л. Рубінштейн у різноманітних проявах емоційної сфери особистості виділяє три рівні [65, 573]. Перший — це рівень органічної афективно-емоційної чутливості. Він пов’язаний з фізичними відчуттями задоволення — невдоволення, які обумовлені органічними потребами. Вони можуть бути, згідно Рубінштейну, як спеціалізованими, місцевого характеру, відображаючи як емоційне зафарблення або тону окреме відчуття, так і більше загального, розлитого характеру, відображаючи більш-менш загальне самопочуття людини, не зв’язане у свідомості з конкретним предметом (безпредметні туга, тривога або радість).

Другий, більше високий рівень емоційних проявів, згідно Рубінштейну, становлять предметні почуття (емоції). На зміну безпредметної тривоги приходить страх перед чим-небудь. Людина усвідомлює причину емоційного переживання. Опредмеченність почуттів знаходить своє вище вираження в тому, що самі почуття диференціюються, залежно від предметної сфери, до якої вони відносяться, на інтелектуальні, естетичні і моральні. Із цим рівнем зв’язане замилування одним предметом і відраза до іншого, любов або ненависть до певної особи, обурення на якусь людину або подію й т.п.

Третій рівень пов’язаний з більш узагальненими почуттями, аналогічними за рівнем узагальненості відверненому мисленню. Це почуття гумору, іронії, почуття піднесеного, трагічного й т.п. Вони теж можуть іноді виступати як більш-менш приватні стани, присвячені до певного випадку, однак найчастіше вони виражають загальні стійкі світоглядні установки особистості. Рубінштейн називає їх світоглядними почуттями [65, 574].

Таким чином, підсумовує Рубінштейн, «у розвитку емоцій можна… намітити наступні щаблі: 1) елементарні відчування як прояви органічної афективної чутливості, що грають у людині підлеглу роль загального емоційного фону, забарвлення, тону або ж компонента більш складних почуттів; 2) різноманітні предметні почуття у вигляді специфічних емоційних процесів і станів; 3) узагальнені світоглядні почуття; всі вони утворюють основні прояви емоційної сфери, органічно включеної в життя особистості» [ 65, 579].

Види емоційного реагування

Дотепер існують великі труднощі у виділенні різних видів емоційного реагування, чому багато в чому сприяє термінологічна плутанина. На думку В. К. Вілюнаса, це є свідоцтвом того, що «феноменологічний матеріал, пояснити який покликана теорія емоцій, не має чітко помітних ознак, які могли б забезпечити деяке єдине споконвічне їх угруповання і упорядкування» [ 12, 5].

З обліком наведених вище характеристик емоційних реакцій у психології традиційно виділяють наступні їхні класи: емоційний тон відчуттів, емоції (включаючи афекти), настрої. Більш продуктивний є підхід у В. М. Смирнова й О. І. Трохачова, які виділяють емоційні реакції й емоційні стани [64, 27].

Емоційні реакції (гнів, радість, туга, страх) підрозділяються ними на емоційний відгук, емоційний спалах й емоційний вибух (афект). Емоційний відгук є, на думку авторів, самим динамічним і постійним явищем емоційного життя людини, відображаючи швидкі й неглибокі перемикання в системах відносин людини до рутинних змін ситуацій повсякденного життя. Інтенсивність і тривалість емоційного відгуку не великі, і він не здатний істотно змінити емоційний стан людини.

Більш вираженою інтенсивністю, напруженістю й тривалістю переживання характеризується емоційний спалах, що здатний змінити емоційний стан, але не пов’язаний із втратою самовладання. Емоційний вибух характеризується емоційною реакцією, яка бурхливо розвивається і має велику інтенсивність з ослабленням вольового контролю над поведінкою і полегшеним переходом у дію. Це короткочасне явище, після якого наступає спад сил або навіть повна байдужність, сонливість.

У зв’язку із цим постає питання про те, що теорія диференціальних емоцій, розроблена С. Томкінсом і К. Ізардом і мовить про те, що існує ряд приватних емоцій, кожна з яких розглядається окремо від іншої як самостійний хвилювально-мотиваційний процес, повинна трансформуватися в концепцію диференціальних емоційних реакцій, у яку перша теорія ввійде складовою частиною, що стосується тільки одного виду упередженого реагування — емоцій [29, 73].

Експресивний компонент емоційного реагування

Ч. Дарвін надавав великого значення зовнішньому вираженню емоцій, підкреслюючи їхню єдність. Він вважав, що емоції майже не існують, якщо тіло залишається пасивним. Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності.

Мімічні засоби експресії. Найбільшою здатністю виражати різні емоційні відтінки володіє обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються при різних причинах плачу, а Л. М. Толстой описував 85 відтінків вираження очей і 97 відтінків посмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира й т.д.).

Рейковський відзначає, що на формування мімічного вираження емоцій впливають три фактори:

— вроджені видотипові мімічні схеми, що відповідають певним емоційним станам;

— надбані, заучені, соціалізовані способи прояву емоцій, довільно контрольовані;

— індивідуальні експресивні особливості, що надають видовим і соціальним формам мімічного вираження специфічні риси, властиві тільки даному індивідові [64, 42−43].

Найбільше часто проявляються мімічні патерни — посмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі).

Як відзначають Г. Остер і П. Екман, людина народжується із уже готовим механізмом вираження емоцій за допомогою міміки [16, 209]. Всі мускули обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період 15−18-го тижня утробного розвитку, а зміни «вираження обличчя» мають місце, починаючи з 20-го тижня. Тому багато вчених вважають головним каналом вираження і упізнання емоцій особову експресію. П. Екман і К. Ізард описали мімічні ознаки первинних, або базових, емоцій (радість, горе, презирство, відраза, подив, гнів, страх) і виділили три автономні зони обличчя: область чола і брів, область очей (ока, віка, основа носа) і нижня частина обличчя (ніс, щоки, рот, щелепи, підборіддя).

Психомоторні засоби експресії (виразні рухи). Крім жестикуляції при сильно виражених емоціях спостерігаються цілісні рухові акти — емоційні дії. До них відносяться підскакування при радості і сильному переживанні за когось, обіймання, поглажування і цілування того, до кого людина відчуває ніжні почуття або почуття подяки, закривання обличчя руками при несподіваній радості, плачу або соромі. Очевидно, що ці психомоторні засоби використовуються для розрядки виникаючої емоційної напруги, на що вказував ще Ч. Дарвін. Багато виразних рухів також використовуються для того, щоб показати своє відношення, почуття до тієї або іншої людини або тварини, виразити свою емоційну оцінку подій, які відбуваються.

Звукові і мовні емоційні реакції. Зі звукових засобів експресії найбільш характерними є сміх і плач.

Сміх є виразником декількох емоцій, тому він має різні відтінки й зміст. Одна справа, коли людина радується, і інша — коли людина сміється при вдалому жарті, комічній ситуації або коли її лоскочуть.

Сміх у людини починається вдиханням, за яким ідуть короткі спазматичні скорочення грудної клітки, м’язів живота (у зв’язку із чим говорять: «животик надірвав від сміху»). При реготі все тіло відкидається назад і трясеться, рот широко розкритий, кути губ відтягаються назад і нагору, верхня губа піднімає, обличчя і вся голова наливаються кров’ю, кругові м’язи очей судорожно скорочуються. Ніс морщиться, здається вкороченим, очі блищать, часто з’являються сльози.

Встановлено, що різні емоційні стани відображаються в інтонації, інтенсивності й частоті основного тону голосу, темпі артикулювання і паузації, лінгвістичних особливостях побудови фраз: їхній структурі, виборі лексики, наявності або відсутності переформулювань, помилках, самокорекції, семантично нерелевантних повтореннях [46, 125].

Н. П. Фетискін виявив ознаки неекспресивної, монотонної мови [71, 127]. До них відноситься байдужний виклад матеріалу, автономність його викладу («читання лекції для себе»), рідке використання питальної інтонації, ліричних наголосів, прискорення і уповільнення мови, відсутність прагнення викликати в учнів емоційний відгук, менша гучність мови, теноровий тембр голосу (на відміну від емоційних педагогів, у яких частіше зустрічаються альт і баритон), більш висока частота основного тону.

Підсумовуючи питання про прояв емоцій, потрібно погодитися з П. М. Якобсоном, що не можна назвати окремий суб'єктивний фізіологічний або поведінковий показник, який можна було б розглядати як «чисту» міру визначення знака і модальності емоцій [74, 46]. Будь-яка емоція являє собою складну інтегровану психофізіологічну систему (стан), що включає в себе специфічні прояви підсистем. Причому у різних індивідів ступінь прояву цих підсистем значно варіює.

1.3 Логіка розвитку емоційної сфери в ранньому юнацькому віці

Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Надзвичайно складною, суперечливою стадією життєвого шляху, в якому закладається ціннісний фундамент особистості та обирається життєва філософія, є старший шкільний вік або ранній юнацький вік. У цей період виникають значні труднощі, пов’язані з інтенсивним учбовим навантаженням та емоційним напруженням, неминучим під час вибору професії і підготовки до вступу в доросле життя.

Ранній юнацький вік, на думку А.Є.Лічко, — це критичний період для виникнення психопатій, появи психічних травм та девіантної поведінки [44, 136]. Старші школярі виявляють дуже високий, по відношенню до інших вікових періодів, рівень тривожності в усіх сферах спілкування, особливо зростає тривожність у спілкуванні з батьками та дорослими, від яких вони в чомусь залежать. Це супроводжується втратою інтересу до навчання, зниженням успішності навчальної діяльності, виникненням міжособистісних конфліктів та внутрішніх суперечностей. Водночас старшокласники характеризуються більш диференційованими емоційними реакціями та засобами вираження емоційних станів, а також підвищеним самоконтролем та саморегуляцією. Їхня загальна цікавість до психологічного аналізу своєї особистості, її можливостей та недоліків стає сприятливою умовою для процесу самовдосконалення.

Узагальнення даних відносно раннього юнацького віку (Левітов І.А., Кон І.С. та ін.) [42], [34], засвідчує, що характерними рисами цього вікового періоду є підвищена емоційність, яка знаходить відображення у розвитку почуттів дружби й любові, високому рівні емпатії. Рівень тривожності високий в 15−16 років, а наприкінці 16 років спадає, але до 17 років знову зростає. Загалом цей період характеризується особистісною стабілізацією, зменшенням невпевненості в собі, внутрішньої небезпечності й тривожності, почуттів залежності й неповноцінності.

Відомо, що для осіб цього віку характерна наявність значної кількості факторів навчальної діяльності, які напружують: зростає інтенсивність інформаційного потоку, збільшується кількість видів діяльності, актуалізується потреба у професійному самовизначенні, зростає особиста відповідальність за успішність навчальної діяльності, значно збільшуються інтелектуальні навантаження. Аналіз літературних джерел показує, що в даний час найширше висвітлені основні емоційні властивості раннього юнацького віку, які мають більш різноманітні форми прояву в порівнянні з іншими віковими групами, а саме: високий рівень тривожності у спілкуванні, вища диференціація за силою емоційної реакції, більша екстравертованість, менша імпульсивність і емоційна збудливість, більша емоційна стійкість порівняно з підлітками, більша психічна саморегуляція (Л.І.Божович; О.В.Запорожець) [9],.

Аналіз емоційності у контексті вікової психології пов’язаний з необхідністю звернення до генетичного методу, який, в свою чергу, передбачає розгляд підходів до дослідження емоційності в онтогенезі. Перш за все, слід відзначити, що В.Д.Небиліцин та інші вважали, що емоційність, зокрема її динамічні і, деякою мірою, якісні характеристики, обумовлена генотипом, виявляється у ранньому дитинстві, характеризується відносною стабільністю, крос-ситуативна [50, 185].

Характеризуючи емоційну сферу сучасного юнацтва, дослідники (Г.Крайг, А. М. Прихожан, Ф. Райс та ін.), перш за все, відмічають її особливу уразливість, схильність до виникнення підвищеної тривожності, до депресивних станів, нейротизму, агресії тощо [39], [60],. Особливості емоційності осіб раннього юнацького віку виявляються також у розширенні патернів емоційних переживань, збагаченні їх палітри.

Емоційність юнацтва — це стійка властивість індивідуальності. На відміну від актуальних (ситуативних) емоцій, емоційність характеризує стійку (поза-ситуаційну) схильність людини до переживань емоцій певної модальності. З позицій континуально-ієрархічного підходу під емоційністю розуміють інтегральне, структурне утворення особистості, яке характеризується сполученням різнорівневих показників, при цьому якісні (модальність і знак) характеристики визнаються основними в структурі емоційності [62, 19].

У юнацькому віці можуть виникати проблеми з батькам, головним чином пов’язані з непорозумінням — деякі батьки не встигають за змінами, що стрімко відбуваються з їхніми дітьми. З однієї сторони дитина прив’язана до своїх батьків і чекає від них розуміння, з іншої сторони вона претендує на більшу самостійність у рішенні якихось справ і проблем.

1.4 Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку

1) різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

2) більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

3) здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

4) розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м’яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м’якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

5) більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов’язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

6) появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше [30, 42].

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12−13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [30, 43]

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості [38, 43]. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14−15 років [38, 43].

Висновки

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.

Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.