Розробка рекомендацій щодо збереження насаджень заказника УкрДНІЛГА ім. Г. М. Висоцького

Вступ Відбитки рослин на камені, які нам залишила первісна людина, дають підставу стверджувати, що їй було властиве почуття радості і естетичного сприйняття, породжене красою природи. Вона використовувала рослини не тільки як джерело їжі, але і для прикрашання свого побуту. Озеленення в містах від їх зародження і до сьогоднішнього дня представлене двома напрямками: городнім утилітарним і декоративним садівництвом. Часто ці напрямки доповнюють один одного, виконуючи одночасно дві функції — утилітарну та естетичну. Реалізація цих двох функцій була і залишається двигуном акліматизації і інтродукції рослин в озелененні. Впроваджена в практику концепція міської зелені протистоїть урбанізації і її негативним наслідкам — зникнення лісів і луків, погіршення кількісного і якісного стану поверхневих і підземних вод, забруднення повітря та девастації ґрунту. В цій ситуації комплексне озеленення охоплює практично всю незабудовану територію міста. Прийоми садово-паркового мистецтва виходять за межі традиційних об'єктів озеленення садів і парків і стають інструментом формування культурного ландшафту.

Озеленення, як галузь міського народного господарства зосереджується на вирішенні трьох головних завдань: охорона і консервація існуючих садів і парків; формування новостворених садово-паркових об'єктів; рекультивація девастованих ландшафтів.

Український науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького — визначний науковий центр лісівничої науки України. У 1951 році інститут розташувався в особняку ХІХ ст. з садибою площею 0,476 га. по вул. Пушкінській, 36. У 1934 році з метою забезпечення охорони рідкісних екзотів, що зростали на цій території, він одержав статус Державної пам’ятки природи місцевого значення «Інститутський», увійшов до складу природно-заповідного фонду України. З того часу на території садиби були побудовані нові корпуси, гараж. Вул. Пушкінська — старовинна вулиця, має значну протяжність і розміщена паралельно вул. Сумській. По ній здавна прокладена трамвайна колія. Тут був тихий, без промислових підприємств житловий район, розташований у мальовничому куточку міста. В ньому багато зелених насаджень розташованих острівцями у дворах, скверах, вздовж вулиць житлової забудови. Ця територія належить до Київського району. Серед 9 адміністративних районів міста — Дзержинського, Комінтернівського, Червонозаводського, Ленінського, Московського, Жовтневого, Орджонікідзевського та Фрунзенського. У Київському районі розташовано найбільша кількість навчальних та наукових установ. Має відповідну розвинену інфраструктуру: навчальних корпусів, студентських гуртожитків, магазинів, кафе тощо. В останнє десятиріччя по вул. Пушкінській значно збільшився потік автотранспорту. Дерева як і люди потерпають від забруднення вихлопними газами.

Головним завданням мого проекту є розробка рекомендацій щодо збереження насаджень заказника УкрДНІЛГА ім. Г. М. Висоцького, поліпшення їх санітарного і естетичного стану. Для роботи була використана новітня технологія Fіeld-Map, за допомогою її провели роботи з картографування й оцінки стану зелених насаджень. Дана технологія поєднує вимірювальні прилади і польову ГІС у єдиний мобільний приборко технологічний комплекс.

Тому ми без особливих зусиль визначили біометричні показники дерев, їх місце розташування, занесли всі дані у Fіeld-Map.

РОЗДІЛ 1. ПРИРОДНО — КЛІМАТИЧНІ УМОВИ МІСТА ХАРКОВА

1.1 Кліматичні умови Місто розташовано на границі двох ландшафтних зон — Лісостепу і Степу в північно-східній частині СНГ, у міста злиття річок Лопань і Харків.

Територія міста представляє собою рівнинну місцевість, з річковими долинами, балками та ярами, висота над рівнем моря коливається в межах від 90 до 192 м. Велику частину міста (біля 55% загальної площі) складають підвищені частини з відмітками 105−192 метрів. Місто розкинулось на п’яти пагорбах і в п’яти долинах.

Значна віддаленість Харкова від океанів обумовлює континентальність його клімату. Однак морське повітря часто проникає сюди з західної і південно-західної вторгнення повітряних мас, пом’якшуючи його континентальність, в силу чого клімат міста помірно-континентальний, з тривалою, але не суворою зимою, з частими відлигами, з помірно-теплим, іноді жарким літом.

Середньорічна температура повітря вмісті Харкові дорівнює 6,9°. Найбільш холодні місяці - січень (-14°) та лютий (-25°), найбільш теплічервень (+18,5°), липень (+25,7°) та серпень (21,6°). Річна амплітуда коливань середньомісячної температури складає 27,6°.

В холодну пору року в місті переважають східне і південно-східне повітря, літом — західні та північно-західні.

Середньорічна кількість опадів — 522 мм. Велика кількість опадів випадає в теплий період року (352 мм), з квітня по жовтень, з максимумом в червні (69 мм); мінімум (170 мм) — в холодний період, з листопада по березень, з мінімумом в лютому (26 мм). Кількість днів, в яких випадають опади, складає в середньому 146 в рік. Найбільша кількість приходиться на грудень та січень (по 16 днів), найменша — на вересень (9 днів).

1.2 Ґрунтові умови Геоекологічні досліди, проведені Харківською геологорозвідковою експедицією в 1990;1994 р. на території м. Харкова і пригородів виявили контрастну картину засмічення важкими металами грунт. Із елементі забруднення І-ІП класів небезпеки найбільше всього наносять Cd, Cu, Zn, Cr.

Виконаний статистичний аналіз показав, що найбільш контрастне забруднення ґрунтів металами спостерігається в промислових районах міста.

Середні відносні перевищення: Ag -2.6; Си -2,3; Cd -1,9; Zn -1,8; Sn 1,7; Ni -1,4; Mo -13; Bi -1,2; Ba -1,2. Для оточуючих аграрних територій забрудненість значно нища і становить: Zr-1,1; Ga-l, l;Ge-l, l.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

2.1 Антропогенний вплив на екологію міста

2.1.1 Вплив на клімат Клімат (від грецьк. «кліма» — нахил до земної поверхні стосовно Сонця) статистично багатолітній режим погоди, що є одною з основних характеристик тої чи іншої географічної зони. Клімат біогеоценозів виступає як екологічний фактор (кліматоп).

Екологічна особливість клімату, розглядається в трьох вимірах: як макроклімат, мезоклімат і мікроклімат. Макроклімат — клімат географічної зони чи ландшафту (Західного Лісостепу, Малого чи Великого Полісся, Південного берега Криму). Мезоклімат — регіональний клімат (наприклад, південного схилу гори, долини, соснового або дубового лісу, болота тощо). Мікроклімат — це клімат на рівні організму (сонячної поляни чи затіненого під наметового простору ялинника, міської площі чи невеличкого дворика).

Клімат великого міста — це покривало, яке складається з багатьох клаптиків мезокліматів, що вкривають місто і його приміську зону. В мезокліматичних секторах можна виділити численні мікрокліматичні комірки живих організмів (рослин, тварин, мікробів).

Температура повітря на території міста перевищує відповідні її показники в приміській зоні. Тривалі дослідження свідчать, що в полудневий час різниця температури повітря в центрі Харкова на площі Свободи і в приміській зоні (Лісопарк) становила 1,4— 2,6°С. Підвищені термічні зони, або острови тепла, спостерігаються, як правило, на великих міських площах і перехрестях вулиць з великою територією замощення, а також в зоні великих промислових майданів з великими заасфальтованими ділянками і на дахах густо забудованих житлових районів.

Влітку добовий хід різниці температур міста і околиць має такі характеристики: ранок (7 год) — +0,7°С, день (14 год) — +2,6°С, вечір (19 год) — +3,2°С, ніч (24 год) 2 °C. Таким чином, в місті у літній час, завдяки потужним островам тепла, що утворюються, завжди тепліше, ніж на околицях.

Характерно, що і в сонячні, але вітряні дні ці різниці значно нижчі. Підтверджується думка Г.Є. Ландсберга (1983) про те, що навіть невелика швидкість вітру (4 м/с) може виявитись достатньою для знищення острова тепла. Взагалі необхідно брати до уваги, що є поріг швидкості вітру, вище якого існування острова тепла неможливе.

Зменшенню контрасту температури міста й околиць сприяє добре розвинута мережа міських зелених насаджень. Особливо значна різниця температур між озелененими і не озелененими територіями простежується в самому місті. Наприклад, на площі, в парку імені Шевченка, температура повітря опівдні була нища, ніж на вулиці Пушкінська на 5,4 °С.

Необхідно враховувати, що великими теплопоглинальними властивостями відрізняється і пил, який додає значну кількість тепла до вже перегрітого повітря, міських вулиць і площ. Забруднення атмосферного повітря в місті веде врешті-решт до появи так званого парникового ефекту. Його можна відчути, перебуваючи влітку ополудні в спекотливу пору у центрі міста.

Зелені насадження сприяють виникненню постійних повітряних течій (Машинський, 1973). В літню полуденну спеку такі повітряні течії прямують від насаджень у бік забудови, а ввечері та вночі на відкритих місцях повітря швидше охолоджується і прямує до зеленого масиву. Тепле міське повітря, піднімаючись уверх, всмоктує повітряні маси з оточуючих заміських територій, нерідко утворюючи вітер. Такий вітер, на думку автора, виникає при різниці температур 5 °C і різниці тиску 0,007 мілібар; найчастіше він спостерігається на околиці міста в ранкові години і утримується до полудня. Подібні повітряні течії, які мають складну латералерадіальну конфігурацію, сприяють покращенню мезоклімату.

Комфортні мікрокліматичні умови створюються в межах макроструктури комплексної зеленої зони міста будовою скверів, алей, зелених наметів парків, посадкою тінистих біогруп і солітерів.

Як стверджує AT. Іздебський (1949), у місті вплив зелених насаджень на прилеглу територію обмежується забудовою. У містах вологість повітря є також нижчою, ніж у приміській зоні.

Влітку опівдні ця різниця становила 15 — 17%. У добовому ході найвищих значень температури повітря її різниця місто-околиця відзначається вдень та ввечері, а в річному — влітку.

Мікрокліматичні дослідження в парку і не озелененій міській площі свідчать про те, що величина відносної вологості значною мірою залежить від розміру, породного складу зеленого насадження та характеру ландшафту відкритий чи закритий. Слід відзначити, що вологість повітря під кронами насаджень характеризується нижчою амплітудою коливань, ніж на відкритій міській території. В парку вона становить 6,9%, на площі — 15,2%.

Головною причиною різкого зменшення відносної вологості повітря в містах є наявність великих площ мертвих поверхонь (бруківок, дахів, які, акумулюючи сонячну радіацію, висушують повітря). Водночас, ці поверхні не здатні затримувати опади, крім того, їх розміщення забезпечує прискорене скидання води до каналізації.

Оскільки в центрі міста, як правило, площа покриву значна, евапотранспірація тут набагато менша, ніж на околицях. Характерно, що у похмурі дні вологість протягом доби як в місті, так і на околицях змінюється мало. Максимум вологості в місті спостерігається вдосвіта (4—5 год.). Вологість повітря в сільській місцевості досягає максимуму після заходу і мінімуму — на світанку. Після сходу сонця як в місті, так і у приміській місцевості, спостерігається зниження відносної вологості повітря. Найбільша різниця найнижчих показників відносної вологості повітря міста і околиць спостерігається в 13—15 год.

Причин спадання охолоджуючої вологості в місті декілька, але дві з них видимі і їх необхідно враховувати при подальшому розвитку міської забудови і екологічній оптимізації. По-перше, це мала площа вегетуючих, транспіруючих вологу зелених насаджень. По-друге, велика кінетика руху опадів, що випали на ущільнені штучні поверхні (часто з великими ухилами) дахів, вуличних бруківок і рейкових установок, площ і площадок. Необхідно, щоби поруч з ними були перехоплюючи стік вегетуючи шорсткі поверхні газонів, квітників, деревно-чагарникових насаджень, які акумулюють вологу і віддають її атмосфері у вигляді прохолоди поступово, поліпшуючи таким чином мікроклімат сусідніх вулиць і площ.

Влітку в місті випадає більше опадів, ніж на околицях. Збільшення опадів в місті порівняно зі сільською місцевістю зумовлено, на думку вчених, трьома головними факторами. Перший і найсуттєвіший — це утворення в місті острова тепла, що призводить до інтенсивнішого руху повітря по вертикалі, а це, в свою чергу, є умовою утворення опадів. Другий — ефект перешкоди, пов’язаний з аеродинамічною шорсткістю структури міста, що гальмує просування синоптичних систем. Якщо в такій системі відбуваються опадо утворювальні процеси, то сповільнення її руху приведе до збільшення опадів, які випали на території міста. У багатьох випадках обидва названі фактори — наявність перешкод і острова тепла — діють одночасно, у зв’язку з чим виділити вклад кожного з них в сумарному збуренні, яке вноситься в місті в поле опадів, дуже важко. Третьою причиною, яка впливає на утворення опадів, є забруднення атмосфери міста і утворення навколо забруднюючих речовин водяних ядер, які здатні стимулювати утворення опадів у переохолоджених хмарах. Як свідчать дані спостережень, найбільша кількість опадів випадає влітку не в центральних районах міста, а на його околицях.

Підвищення відносної вологості повітря в прилеглих до зелених масивів територіях пов’язане насамперед з величиною площі випаровування, тобто площею листових пластинок рослин усіх горизонтів біогеоценозу.

Повітряні потоки можна регулювати засобами мезоі мікроструктури. Парки й інші великі масиви різного функціонального призначення: ботанічні сади, кладовища, парки лікарень, які належать до мезоструктури міського озеленення, стримують повітряні потоки. На прилеглих до цих масивів територіях рідко спостерігаються сильні вітри.

Існують різні варіанти використання окремих елементів озеленення для зміни літеральних потоків. вітрозахисні смуги. Незважаючи на те, що часто фрагменти рослинності (солітери і біогрупи дерев, чагарників, зелені стіни і бордюри), не належать до багатоскладових фітоценозів, латеральні потоки, які рухаються крізь них певною мірою видозмінюються, як і у випадку з повноцінними біогеоценозами.

Северин (1975), враховуючи провітрювальну і фільтрувальну функції зелених насаджень, дуже вдало назвав їх своєрідними величезними припливними камерами, в яких повітря, перш ніж надійти до споживача, очищується від пилу, охолоджується, зволожується, а також насичується цілющими від'ємно зарядженими легкими іонами. Найвищу фільтрувальну ефективність, враховуючи латеральний потік, виявляють ажурні дифузні зелені смуги (ажурність — 75—65%) шириною 20—ЗО м. Віддаль між смугами дорівнює ширині смуги.

Пил і сажа, підняті повітряними анарадіальними потоками із запилених вулиць і площ високо над земною поверхнею, повертаються зміщені вітром у бік озеленених територій і опускаються з коротко-радіальним потоком, осідаючи на рослинах. Проведений аналіз запиленості Харкова, за даними метеопостів міської санепідемстанції, свідчить, що рівень запиленості добре озеленених територій у 5—10 разів нижчий, ніж площ і вулиць з поганим озелененням. Низький рівень запиленості спостерігали на територіях міста, де озеленення становило понад 70%, тобто він обернено пропорційний рівню озеленення: чим більше озеленена територія, тим менша запиленість повітря. У червні, згідно з багаторічними даними, середній показник запиленості у різних точках Харкова на висоті 1,5 м від земної поверхні коливався від 0,314 до 3,351 мг/м3.

2.1.2 Вплив на грунти За 30−50 років у місцях старих заповнених звалищ закінчується процес натуральної гуміфікації відходів. Проте внаслідок скорочення за останні роки придатних для компостування органічних речовин у перспективі подібне використання відходів обмежуватиметься.

Для знешкодження твердих відходів можна з успіхом використовувати біохімічні процеси, які відбуваються у ґрунті. Однак міські ґрунти внаслідок багатовікової діяльності людини стають непридатними для цієї мети. Маса відходів зростає і без комунальних споруд не обійтися. Сьогодні у сміття попадає значна кількість виробів з поліетилену, пляшки з-під мийних — засобів, пакувальні мішки з синтетичних матеріалів, клапті синтетичної плівки, які не горять і не розкладаються мікроорганізмами.

Проте обсяги побутового сміття, які різними шляхами усуваються з міських територій, набагато менші, ніж колосальні відходи від теплових станцій і металургійних заводів, відвалів пустих порід шахт і рудників. Підраховано, що за останні 100 років на поверхню землі тільки одного вугільного шлаку було викинуто близько 18 млрд. т.

Існує ще одна глобальна проблема: місто поглинає величезну кількість органічної маси, знятої з ґрунту, яка, проте, не повертається в нього у вигляді екскрементів, а спалюється на звалищах, нагромаджується у вигляді смітників, змивається каналізаційними водами або піднімається в атмосферу. Багато шкоди функціонуванню паркових біоценозів завдає спалювання листя. Внаслідок цього в природі порушується основний геохімічний цикл — повернення поживних елементів у ґрунт, звідки вони мали б поглинатися рослинами та поліпшувати його структуру.

Найгірше ґрунт справляється з рідкими і твердими токсичними відходами. Внаслідок промислових викидів в ньому нагромаджується надлишкова кількість хімічних сполук, які згубно діють на організми тварин і людей. Це, наприклад, ртуть, миш’як, мідь, свинець, фтор, марганець і ін, Навкруг промислових підприємств нерідко утворюються зони, ґрунти яких дуже забруднені подібними елементами. В грунт попадають і так звані канцерогенні речовини, які призводять до злоякісних новоутворень, зокрема, сажа, продукти осмолення, нафтопродукти тощо. Надлишкове накопичення в ґрунті різних елементів у токсичних концентраціях безпосередньо і побічно впливає на рослинність, зменшує продуктивність лісових і паркових насаджень.

Корисну дію мікробіологічних процесів у ґрунті знижують пестициди і безпосередньо хлорорганічні сполуки. Потрапивши до ґрунту, вони довгий час не піддаються розпаду. В ґрунті також залишається велика кількість хімікатів, які використовують у якості добрив — фосфор, азот, калій, І оскільки рослини засвоюють їх не повністю. Надмірна кількість коленого з цих елементів може бути шкідлива для рослин.

За останні роки в усьому світі значно зросли рекреаційні навантаження на ґрунти парків і лісопарків, приміських лісів, заплавних лугів, що веде до деградації лісових і лугових біогеоценозів. Багато лісів У країни деградують.

Одна з основних причин деградації і послаблення життєвості біогеоценозів — зміна під впливом витоптування водно-фізичних властивостей ґрунту. Це явище відоме з давніх часів, але причина була в випасанні тварин. Відомий афоризм «кози з'їли Альпи» можна пояснити не тільки ненажерливістю цих тварин, але і їх великою кількістю, що й стало головною причиною руйнування ґрунтового покриву.

Витоптування призводить до порушення структури ґрунту, його надмірної ущільненості. Наприклад, якщо щільність ґрунту у місцях з низьким рівнем відвідуваності під Харковом становить близько 10 кг/м2, то в зонах активного відпочинку вона сягає ЗО — 40 кг/м2. Об'ємна вага ґрунту змінюється на глибині до 5 — 10 см., і навіть до 30-см. Це зменшує його порізність, повітряну ємність, знижує капілярну вологоємність, погіршує умови аерації й інтенсивність виділення вуглекислоти. В деградованих ґрунтах порушується життєдіяльність мікроорганізмів і мікрофлори ґрунту. Спостерігається зменшення вмісту загального гумусу, змінюється його склад. Послаблюються захисні якості підстилки.

Особливо шкідливим є витоптування ґрунту на схилах, що призводить до його інтенсивної як площинної, так і лінійної ерозії При нестачі вологи ґрунти швидко висушуються.

В теперішній час в Україні і за кордоном здійснюється широкий комплекс досліджень для виявлення негативних дій антропогенних навантажень на ґрунтовий покрив природних і штучних екосистем, що дасть змогу вибрати шляхи раціонального використання ґрунтів урбанізованих ландшафтів.

Є прямий зв’язок між змістом свинця у ґрунті і рослинністю вздовж доріг та інтенсивністю руху автомобілів. Свинець переважно забруднює верхні шари ґрунту на віддалі декілька десятків, а деколи й сотні метрів. Це призводить до значного збільшення вмісту свинцю, як і інших елементів у культурах, які вирощують поблизу автостради. Такий стан викликає необхідність введення обмежень на використання територій вздовж автомагістралей із інтенсивним автомобільним рухом.

У місцях зосередження транспорту (наприклад, перед світлофорами) спостерігається висока концентрація (5—10 мг/м3) CO — чадного газу, яка в кількості 20 мг/м3 яка небезпечна для життя людини. У викидних газах автомобілів і тракторів його міститься до 2—10%, в димових газах — 1—4, в тютюновому димі 0,5—1, в атмосфері населених пунктів 0,0005%.

2.1.3 Вплив загазованості на життєздатність міських насаджень Умови зростання зелених насаджень у містах негативно впливають на життєвість деревних, чагарникових, трав’яних рослин. У міських посадках можна спостерігати величезне різноманіття захворювань рослин. По-перше, це неінфекційні хвороби, які виникають під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища а) хвороби, зумовлені впливом метеорологічних факторів (вітер, блискавки, низькі чи високі температури); б) хвороби, зумовлені несприятливими ґрунтовими умовами; в) хвороби, що виникають під впливом антропогенних факторів (пошкодження викидами промисловості та транспорту, різноманітні механічні пошкодження). По-друге, це інфекційні хвороби, збудниками яких є хвороботворні гриби та комахи. Несприятливі умови міського середовища негативно впливають на розвиток морфологічних органів дерев. Зелені насадження відіграють в умовах атмосферного забруднення міста роль біофільтра. Спочатку в клітинах листової пластинки відбувається накопичення забруднювача, біохімічна детоксикація, яка завершується некрозами і часто загибеллю рослини.

Результати досліджень [ ]переконливо показують, що високі газові концентрації, на відміну від посухи і низьких температур, ведуть до зміни величин констант швидкості виходу води з листя в момент обезводнення. Зниження водотривкої здатності тканин листя, що знаходиться в несприятливих умовах існування, дає можливість припустити, що проникливість клітинних мембран для води в умовах підвищеної загазованості збільшується, вірогідно, внаслідок; зменшення енергетичної ефективності як фотосинтезу, так і дихання, що веде до ряду структурних змін.

Величина концентрації клітинного соку у досліджуваного і контрольного листя мало відрізняється, що свідчить про ідентичність осматичного тиску в середині листової пластинки. Беручи до уваги наявну різницю у показниках оводнення, припускають, що відбуваються зміни хімічного складу, структури цитоплазми листя досліджуваних рослин. Відомо, що структура цитоплазми визначається взаємодією води з високополімерними компонентами цитоплазми, особливо з білками. Тому порушення стану одного з компонентів неминуче має зумовити порушення структури усієї цитоплазми як впорядкованої системи і змінити стан кожного її компонента. Отже, структурні зміни цитоплазми клітин листя сприяють нормалізації життєвості клітин листя в несприятливих умовах зростання, зокрема, підвищеної загазованості повітря.

Дослідження рН клітинного соку в рослин, що проростали в умовах забруднення атмосферного повітря, і контрольних рослин свідчать, що рівень кислотності в обох випадках суттєво не відрізняється. Вірогідно, що надмірна кислотність атмосферного повітря не призводить до суттєвих змін в рН внутрішньоклітинного середовища внаслідок існування ряду комплексних механізмів захисту.

Дані щодо дії газових концентрацій на наявність води в листі свідчать про те, що її вміст у досліджуваних рослин вищий, ніж у контрольних. Водночас величина приросту листя у досліджуваних рослин помітно менша, ніж у контрольних на кожен даний Зелені насадження страждають не лише від несприятливих факторів міського середовища, але й від поганого догляду. З’являється суховершинність, всихання листя крони, утворення напливів на стовбурі. Метеорологічні фактори (температура, надлишок сонячного освітлення) зумовлюють утворення морозобоїн, опіків на стовбурах дерев.

Слід особливо виділити механічні пошкодження дерев, які наносять їм люди і транспорт. Найчастіше трапляються такі пошкодження, як порізи крони, розщеплення і надломи стовбура, обламування гілок, використання стовбурів дерев для різних вказівників, табличок, а також як опори при будівельних роботах. Загальний відсоток механічних пошкоджень дерев сягає 40%, а в окремих районах — 64%. Особливо багато пошкоджених дерев на вулицях із інтенсивним рухом транспорту (до 100%).

Багато шкоди здоров’ю дерев завдає некваліфікована їх обрізка. В окремих випадках дерева гублять 70—90% крони, деколи залишається один стовбур. Все це веде до втрати деревами декоративності, вони пізніше вкриваються листям.

Особливо страждають від обрізки клен гостролистий, клен-явір, ясен звичайний, каштан кінський, дуб звичайний.

Відзначимо, що в містах, де місцеві органи влади приділяють більше уваги догляду за деревами, стан здоров’я та декоративність дерев не викликають турботи. Обстежуючи міські зелені насадження, виявили численні інфекційні захворювання, зумовлені паразитичними грибами, серед яких поширені деревноруйнівні, що сприяють утворенню різноманітних гнилей: лускуватий трутовик, строкато-жовтий трутовик, березова губка, шизофіллум, неправдивий дубовий трутовик, церрена однобарвна, трутовик піноутворюючий.

Крім деревно руйнівних грибів, виявлені чорна плямистість листя, некроз кори гілок клена. Листя дерев і чагарників часто пошкоджується іржастими грибами (тополя бальзамічна, троянди). У різних типах міських зелених насаджень формування мікрофлори відбувається по-різному. Наприклад, вуличні посадки, насадження скверів і парків відрізняються видовим складом мікрофлори і ступенем поширення окремих збудників хвороб. Фітопатогенні гриби активно розмножуються у паркових насадженнях і дуже слабо у вуличних посадках. Однією з причин таких відмінностей є неоднакові мікрокліматичні умови. Загущені паркові посадки з їх підвищеною вологістю повітря сприяють розвитку мікрофлори, і навпаки, сухе повітря міських площ і вулиць, а також його добра провітрюваність згубно впливають на розвиток спор грибів, знижуючи інтенсивність патогенних видів. Наприклад, у вуличних посадках пошкодженість у середньому становила 6%, в садах і скверах —10%, а у великих парках — 32−35%.

За даними спостережень, у місцях з найвищим відсотком механічних пошкоджень і поганим доглядом збільшується і фітопатологічна пошкодженість.

Отже, на формування мікрофлори зелених насаджень впливає цілий ряд факторів: видовий склад дерев і чагарників, характер насаджень, мікроклімат, забруднення навколишнього середовища та механічні пошкодження. Залежно від стану зелених насаджень можна судити про особливості розвитку мікрофлори та стійкість вогнищ хвороб.

Можна з усією вірогідністю стверджувати, що життєвість зелених насаджень великого міста залежить від дії комплексного урбогенного градієнта середовища, який включає в себе характерні особливості едофотопу, кліматопу та забруднення довкілля полютантами.

2.2 Оцінка санітарно — гігієнічного стану зелених насаджень міста Харкова За період з 1991 по 1994 роки Харківська геологорозвідувальна експедиція проводила геолого-екологічні досліди Харківської промислової агломерації, складовою частиною являється оцінка санітарно — гігіеничний стан зелених насаджень. Оцінка проводилася по анатомо-морфологічним признакам по / методиці, використовуваної лісоводами, в якої враховується зріджуваність крон, суховершинність та ін. параметри.

Підсумовуючи отримані данні, можна сказати, що найбільш пригнічені при магістральні посадки центральної частини міста, особливо в районах де вулиці дуже вузькі, погано провітрюються, а рух автотранспорту інтенсивний, а швидкість руху низька. В цьому випадку, на дерева впливає багато негативних факторів: обмежений життєвий простір, витоптування ґрунтового покриву, загазованість атмосферного повітря, присутність хлоридів в снігу.

Найбільшим шкідливим впливом негативних факторів піддаються центральні частини міста: вулиці Сумська, Університетська, пр. Московський, Гагарина, вулиці Б. Хмельницького, Пушкінська (на якій знаходиться дослідний об'єкт для написання дипломного проекту).

Серед дерев можна виділити найбільш чутливі до несприятливих умов міста. Перш за все, це види дерев з інших кліматичних зон (ялина звичайна, береза бородавчаста та ін.). Дуже швидко гинуть в при магістральних посадках клен гостролистий і каштан кінський, які непогано розвиваються в жилих кварталах і рекреаційних зонах. Найстійкішими виявилися клен се ребристий, ясен звичайний і ялина колюча.

В цілому, такий розподіл забруднення металами вказує на переважаючий фактор — промислові викиди і транспорт. Агент переносу — атмосферне повітря, а носій — індустріальний пил, загалом, і аерозолі викидів. Найбільш забрудненні донні опади спостерігаються в промислових зонах — по р. Немишля (зона впливу ХТЗ і групи сусідніх підприємств), по струмку, який витікає із промислові зони заводу Малишева, на злитті річок Харків та Лопань, а також річок Лопань і Уди в місцях викидів з міських очисних споруд в Диканівці і Безлюдівці.

Можна сказати, що агентом, переносящим забруднення в донні відкладення, являється ливневий стік, а субстратом — пилуватий і більш менший матеріал.

2.3 Реставрація зелених насаджень — пам’яток природи Більшість старовинних парків України, які сьогодні належать різним відомствам (комунального господарства, культури, охорони здоров’я, освіти, науки тощо), створені в основному у XVIII — XIX ст. Вони втратили не лише значну частину своїх насаджень, але й значною мірою змінили свою просторово-композиційну організацію. До того ж вони докорінно змінили своє функціональне призначення (наприклад, палацові чи садибні паркові ансамблі), а також форму використання. Одні стали науковими центрами інтродукції і садово-паркового мистецтва («Софіївка», «Олександрія», «Трос-тянець»), інші перетворилися в місця масового відпочинку й оздоровлення (Алупкінський парк у Криму).

Необхідність реставрації (від лат. реставраціо — відновлюю) зумовлена багатьма обставинами, зокрема тим, що вони є: пам’ятками садово-паркового мистецтва, свідками історії і становлять невід'ємну частину історичної спадщини народу.

Існують ознаки, які дають можливість пам’ятки класифікувати (Єрохіна, 1987). Зокрема за масштабом реконструкції: повна, часткова, з елементами реконструкції та ін. Мають значення і такі фактори, як відомча приналежність: парк як частина палацово-паркового комплексу чи здравниці або університету.

Реконструкція включає два методи відновлення:

із збереженням «стилю» пам’ятки на всій території пам’ятки садово-паркового мистецтва (ретрореконструкція);

відтворення у цьому стилі (в стилі часу) невеликих, окремих елементів і асоціацій.

Ретрореконструкція передбачає повне відновлення загального композиційного стилю існуючого об'єкта: типової системи алей (промені, зірки, квартали тощо), композиційних центрів, водойм, створених перспектив і видових точок. Проект реставрації включає передбачені офіційним положенням документи.

Процес реставрації і наступного утримання насаджень вимагає дотримання двох обов’язкових вимог:

постійного авторського нагляду на всіх етапах робіт, починаючи від вирубки і посадки до наступного формування і догляду за насадженнями;

здійснення реставраційних робіт спеціалізованою будівельною організацією або її підрозділами.

Реставрація об'єктів садово-паркового мистецтва вимагає організації охорони відтворених пам’ятників. Наприклад, строгий охоронний (заповідний) режим передбачає лише обмеження користування (екскурсії певними маршрутами) і повну заборону сучасного будівництва і благоустрою. Строгий планувальний режим поширюється на ту частину території, де дозволене включення додаткових елементів будівництва і благоустрою (додаткові підпірні стінки, доріжки, невеликі дитячі майданчики, павільйони і т.д.). Режим користування — вільний, доріжками і стежками, але без влаштування плотів, стоянок тощо.

Третя категорія режиму — територія вільного планувального режиму. Сюди належить та частина садово-паркового об'єкта, де відбулися найбільші зміни й існуюча композиційно-просторова структура втрачена зовсім або на більшій частині території. Цю територію можна розглядати як буферну і використовувати як зону активного відпочинку. Тут дозволяється будівництво різних споруд, в тому числі житлових і громадських.

2.4 Робота на Field-Map

В умовах стрімкої урбанізації територій — роль міських зелених насаджень постійно підвищується. Для збереження і підтримки належного функціонування зелених насаджень необхідно мати актуальну і точну інформацію про їхній стан, а також відповідні картографічні матеріали для територій, на яких розташовані об'єкти зеленого господарства. Використання сучасних польових вимірювальних і інформаційних технологій для картографування й оцінки стану зелених насаджень може істотно поліпшити якість одержуваної інформації і створює основу для розвитку системи керування даними об'єктами на базі сучасних інформаційних технологій для комп’ютерного збору польових даних Fіeld-Map [ ].

Fіeld-Map являє собою гнучку польову ГІС (географічна інформаційна система), що може працювати з різними електронними вимірювальними приладами в польових умовах. Дана технологія призначена для картографування виміру, він поєднує вимірювальні прилади і польову ГІС у єдиний мобільний приборно-технологічний комплекс, основу якого складають: лазерний далекомір-кутомір Forest-Pro, електромагнітний компас Map-Star, польовий комп’ютер Hammerhead. Комплекс працює під керуванням програмного забезпечення Fіeld-Map, що дозволяє приєднувати до польових комп’ютерів широкий набір різних електронних і лазерних вимірювальних приладів. Наприклад, для виміру діаметрів дерев, у комплексі можуть використовуватися електронні мірні качани, для визначення місця розташування — різні типи приймачів системи глобального позиціонування GPS.

Достоїнством технології Fіeld-Map є те, що вона дозволяє переносити дані вимірів від електронних і лазерних вимірювальних приладів безпосередньо в базу даних польового комп’ютера і відображати їх на екрані в ГІС. Сформовані в польових умовах бази даних і електронних карт потім легко переносяться в центральну ГІС без додаткової підготовки й обробки. Технологія Fіeld-Map є гнучкою системою, що дозволяє легко змінювати структуру бази даних: користувач має можливість сам вибирати і призначати параметри і показники, що будуть відображатися на карті або заноситися в базу даних. При цьому типи вимірюваних показників і структура баз даних може змінюватися користувачем Fіeld-Map у залежності від задач обстеження, безпосередньо в польових умовах, можуть додаватися нові показники для виміру (вибираючи їх зі списку створюючи зовсім нові типи показників). Важливим є те, що для цього користувачу не потрібно бути фахівцем по базам даних або програмістом — створення баз даних будується на принципі шаблонів і покрокових дій.

Спеціальні функції Fіeld-Map дозволяють вимірювати висоти дерев; картографувати проекції і вимірювати форму крон дерев; обчислювати площі поверхні й обсяг крони; вимірювати діаметри стовбурів дерев на будь-якій висоті й автоматично обчислювати обсяги стовбурів дерев; автоматично обчислювати довжини лінії, периметри і площі полігонів; перевіряти вірогідність зібраної інформації і контролювати повноту баз даних під час польових робіт; візуалізувати обмірювані об'єкти в тривимірному графічному просторі; створювати цифрові моделі місцевості, а також вирішувати в польових умовах безліч інших задач, зв’язаних з обробкою баз даних і ГІС.

Шар «Типи дерев» відображається на карті у виді об'єктів, а в базі даних міститься інформація з кожному з них: порода, діаметр, висота, показники стану. Для цього шару даних у Fіeld-Map автоматично відображається розподіл обмірюваних дерев по породах, класам діаметрів і висоті, що дозволяє контролювати дані вимірів. Крім того, автоматично розраховується сума площ перетинів і обсяг деревини для кожного дерева.

Шар «Типи крон дерев» відображається на карті як шар полігонів, що перекриваються — горизонтальних проекцій крон, а інформація про їх міститься в базі даних. Дані про горизонтальні проекції крон дозволяють розраховувати і візуалізувати одну з важливих характеристик насаджень — зімкнутість деревного пологу. Цей показник має велике значення для об'єктів зеленого господарства, оскільки він характеризує затіненність ділянок. Його можна використовувати, наприклад, при виборі типу тіневитривалості газонних рослин, що виростають під кронами дерев. Обмірювані вертикальні профілі крон у Fіeld-Map відображаються у вікні «Трансекти» .

Така візуалізація може бути корисної для оцінки щільності лінійних посадок і визначення ефективності їхньої конструкції з погляду ізоляції територій від проїзної частини, а також для оцінки естетичної цінності окремих груп дерев. При використанні модуля тривимірної візуалізації мається можливість моделювати зміни простору при витягу додаванні чи дерев інших об'єктів у заказнику. Крім того, на підставі даних про вертикальні профілі і горизонтальних проекціях крон автоматично розраховуються площа поверхні й обсяг крони. Такі дані можна використовувати для оцінки газоі пиловбирної здатності крон дерев, їхньої здатності знижувати рівень шуму, виділяти кисень і збільшувати відносну вологість повітря. Для статистичної обробки отриманих даних можна використовувати спеціальний додаток до Fіeld-Map — Іnventory Analyst, можна також експортувати дані з Fіeld-Map (карта і база даних) в інші програми.

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА

3.1 Основні положення заповідання Присадибна ділянка по вул. Пушкінська, 36, площею 0,476 га, у 1934 році оголошена державною пам’яткою природи з метою забезпечення охорони рідкісних дерев-екзотів. З 1951 року ця пам’ятка природи місцевого значення «Інститутський» не вилучається з землекористування УкрНДІЛГА, що здійснює на ній свою діяльність, несе відповідальність за належне її утримання щодо установленого заповідного режиму, відповідно до дійсного положення, що розроблене відповідно постанови Ради Міністрів УРСР від 22 липня І98З року № 318. заповідного фонду області проводиться Харківським облвиконкомом. Державна пам’ятка природи «Інститутський» охороняється УкрНДІЛГА та утримується на його кошти.

Основною задачею державної пам’ятки природи місцевого значення «Інститутський» є утримання, охорона рідких дерев-екзотів і використання їх у встановленому порядку з науковими селекційними і іншою метою, а також використання насінного матеріалу для вирощування сіянців і використання їх для створення дослідно-виробничих насаджень і ін. Режим державної пам’ятки природи «Інститутський» повинен враховуватися в проектах на будівництво комплексів і окремих споруд на його території. Зміна границь, основних задач і цільового призначення виключення державного пам’ятника природи місцевого значення «Інститутський» зі складу природно-заповідного фонду не допускається.

На території, оголошеній державною пам’яткою природи місцевого значення «Інститутський», забороняються наступні види господарської діяльності: забудова, вигул собак, сінокосіння, застосування отрутохімікатів, не кероване відвідування, рух транспорту поза дорогами, дослідницькі роботи, рубання дерев, чагарників і інші види господарської діяльності, що можуть привести до втрати наукової і природоохоронної цінності природного об'єкта, що охороняється. не допускати забруднення пам’ятки природи.

3.2 Аналіз існуючого стану насаджень Роботи з інвентаризації зелених насаджень заказника УкрНДІЛГА ім. Г. Н. Висоцького проводилися відповідно до діючої Інструкції технічної інвентаризації зелених насаджень. При зйомці контурів університету і його елементів були задіяні дві особи: оператор Fіeld-Map і асистент із відбивачем для лазерного приладу. Один працівник допомагав оператору проводити оцінку стану рослинності в заказнику.

Роботи проводилися в три етапи:

— перший етап включав підготовчі роботи і картографування території заказника: газонів, доріжок, об'єктів.

— другий етап робіт був пов’язаний безпосередньо з інвентаризацією зелених насаджень — картографуванням деревно-чагарникової рослинності, виміром горизонтальних проекцій крон дерев, діаметрів дерев; картографуванням проекції і вимірюванням форми крон дерев; обчислюванням площі поверхні й обсяг крони; вимірювати діаметри стовбурів дерев на будь-якій висоті й автоматично обчислювати обсяги стовбурів дерев; автоматично обчислювати довжини лінії, периметри і площі полігонів; перевіряти вірогідність зібраної інформації і контролювати повноту баз даних під час польових робіт; візуалізувати обмірювані об'єкти у тривимірному графічному просторі; створювати цифрові моделі місцевості, а також вирішувати в польових умовах безліч інших задач, зв’язаних з обробкою баз даних і ГІС.

Результатом робіт з інвентаризації і картографування території інституту є електронна карта території скверу і зв’язані з нею бази даних, що містять інформацію про всі об'єкти, що знаходяться на території скверу. У базах даних міститься інформація про деревну рослинність відповідно до вимог діючих нормативних документів по інвентаризації міських зелених насаджень. На карті заказника відбивається місце розташування кожного дерева і горизонтальна проекція його крони з візуалізацією перекриття крон.

3.3 Біологічна, екологічна та декоративна характеристика екзотів Гінкго дволопатеве — Ginkgo biloba L. — Листопадне дерево, релікт японо-китайського походження. Виростає до 11−111 величини (12−18 м висоти).Листя віялоподібне, на довгих черешках, часто розсічене на дві лопаті, шкірясте, голе, ледь-ледь гофроване, голубувато-зелене, довжиною до 10 см і шириною 11−12 см; на вкорочених пагонах, зібране по три — п’ять штук, на видовжених — поодиноке.

Квіти чоловічі зібрані в невеликих зелено-жовтуватих сережках, виростають на вкорочених пагонах, жіночі - на довгих ніжках мають по два насінні зародки, з яких утворюється тільки одна насінина. Дводомна, запилюються вітром, квітує в кінці квітня — на початку травня.

Плоди м’ясисті, сливоподібні, жовто-зелені, довжиною близько 2,5 см, дозрівають восени, неприємного запаху; насіння — сіро-біла кісточка.

Гінкго до ґрунту відносно невибагливе, світлолюбне, добре росте в затишних місцях на свіжих, родючих ґрунтах (С2 — Д2), добре переносить мікроклімат великих міст та промислових районів.

Гінкго — одна з найбільш гарних деревних порід. За характером росту та формою крони чоловічі екземпляри стрункіші, мають пірамідальну крону; жіночі - більш приземисті з широкою кулястою кроною. Витримує формування крони. Гінкго в озеленені гармоніює з модриною, тсугою, смерекою, тисом, дубом, сосною Веймутовою, псевдотсугою та іншими породами.

В заповіднику є один екземпляр гінкго, росте в затишному, але в затіненому місці, висотою вище 2 м. Має декоративне і естетичне значення, санітарний стан добрий.

Ільм гірський (В'яз шорсткий) — - дерево висотою до 30 м з добре сформованим стовбуром. Крона густа, кулястої форми. Кора на старих деревах сірувата. Груба, тріщинувата. Пагони та гілки густо покриті волосками.

Листя обернено яйцеподібне, велике, довжиною 8 — 20 см і шириною 5- 12 см, на верхівці загострене, на краях гостро зубчасте, основа асиметрична. Верхівка листка часто трилопатева. Листя зверху темно-зелене, знизу світліше, опушене, дуже шорстке. Квіти кулясті, сидячі. Червоно-фіолетові суцвіття, з’являються у березні - квітні. Плоди. Плівчасті, овальні, великі крилатки діаметром до 3 см. Насіння — плоский горішок, розміщений всередині крилатки.

Швидкорослий, морозостійкий, тіневитривалий, до родючості ґрунту та вологи вибагливий, погано переносить сухість та засоленість ґрунту. Добре росте в великих містах та промислових районах (газостійкий); витримує стрижку та формування крони. Розмножується насінням та порослю, довговічний, доживає до 200−300 років.

Він підлягав вирубці і на теперішній час не знаходиться на території заказника.

Береза бородавчаста — Betula verrucosa — Дерево висотою 20−25 м з ажурною кроною та повислими гілками. Кора стовбура і основних гілок в молодому віці гладка, біла; у старшому — знизу стовбура чорно-сіра. Листя трикутно-ромбічне, двічі пильчасте, з клиноподібною основою, 3−7 см довжини, голі, вкриті смолистими бородавочками. Черешки листкові тонкі, довжиною 2−3 см. Молоді пагони голі, вкриті смолянистими бородавочками. Квіти одностатеві, чоловічі - продовгуваті сережки, на кінцях гілок з червоно-бурими війчастими лусочками, закладаються ще в осені. Жіночі - циліндричні зелені сережки, коротші, 2−3 см довжини, на вкорочених бокових пагонах. Квітує в квітні - травні. Плоди зібрані в продовгуваті супліддя — «шишечки» бронзового кольору, дозрівають влітку і розпадаються. Насіння — дрібненький крилатий горішок.

Береза — швидкоростуча, світлолюбна, дуже поширена лісоутворююча порода, росте на різноманітних (за родючою і вологістю) ґрунтах. Вона морозостійка, переносить посуху; на засолених ґрунтах не росте. Плодоносить рано — з 10 років, недовговічна, доживає до 120−150 років. Береза бородавчаста ефектна в паркових пейзажах, в алейних і солітерних композиціях.

Берези бородавчастої на території заказника знаходиться 4екземпляри, санітарний і декоративний стан трьох з яких дуже добрий, а однієї знаходиться в дуже поганому стані (всихає від затінення) і підлягає вирубці.

Ялина колюча — Picea pungens — Дерево висотою 20−30 м., доживає до 500 років. Хвоя дуже колюча, міцна, чотиригранна, срібляста, 2−3 см довжиною. Розташована на гілках в різні боки. Пагони голі, рудуваті.

Шишечки. Чоловічі - зеленуваті колосочки; жіночі - дрібні червонуваті шишечки. Цвіте в травні. Шишки поздовжньо — циліндричні, 5−10 см довжини і діаметром 2−3 см, світло-коричневі, м’які. Насінні луски з хвилястими краями. Насіння дрібне, з крилаткою.

Ялини колючої в заказнику знаходиться 10 штук, дві з яких дуже декоративні і занесені до заповідного реєстру, хоча одна з них з двома вершинами, решта 8 штук знаходяться в дуже хорошому і хорошому декоративному і санітарному стані.

Ялина (смерека) європейська — Picea abies. Дерево висотою 25−45 м і діаметром до 2 м. доживає до 300 років. Росте в Карпатах. Хвоя виразно 4-гранна, до 2,5 см довжини, блискуча, темно-зелена. Молоді гілки і пагони голі або трохи опушені. Розміщення на пагонах — неправильно спіральне.

Шишечки чоловічі - червоні, згодом — жовті сережки; жіночі - пурпурно-червоні, згодом — зелені шишки. Цвіте в травні. Шишки веретеноподібні, довжиною 10−15 см і діаметром 3−4 см. Луски на шишках з дрібно — зубчастим краєм, блискучі, трикутно — обернено яйцеподібні. Насіння з довгою коричневою крилаткою.

Цього виду ялини знаходиться в заказнику три штуки. Одна з яких знаходиться у реєстрі заказника має декоративний стан добрий і санітарний стандуже добрий стан. Відповідно, останні дві мають добрий стан.

Бузок звичайний — Syringa vulgaris — Кущ або невелике деревце висотою 3−6 м, гілки і пагони прямостоячі, сіро-зеленуваті. Листя велике, довгасте, яйцеподібне, при основі переважно серцеподібне, голе довжиною до 20 см, пахучі, декоративні, з’являються навесні - у травні після розпускання листя. Плоди — дрібні коробочки в щитоподібних супліддях. Коробочки гоструваті, гладенькі, розкриваються двома стулками. Насіння сухе, сплюснуте, вузько крилате. Бузок досить морозостійкий, середньо вибагливий до родючості ґрунту, досить світлолюбний, витримує міські умови зростання, стрижку. У садово-парковому будівництві висаджується куртинами, групами, поодинокими кущами та в живоплотах.

У заказнику ростуть 10 екземплярів. Всі вони мають добрий як декоративний так і санітарний стан.

Шовковиця чорнаMorus nigra — Дерево висотою до 10 м, крона густа, куляста, добре розвинута. Стовбур низенький, збіжистий. Гони і гілки восени і взимку коричневі. Листя широко яйцеподібне, деколи лопатеве, довжиною 6−12 см, рідко — зубчасте. Квіти з’являються у травні - червні. Плоди ягодоподібні, темно-червоні або чорні кістянки їстівні, дуже солодкі. Шовковиця має відмінний стан у декоративному і санітарному відношенні.

Є цікавий екземпляр шовковиці чорної плакучої форми висотою 2,5 м. Вона дуже декоративна кроною і рясним плодоношенням. ЇЇ декоративний і санітарний стан відмінний, Може використовуватись як маточних для живцювання.

Дугласія (псевдотсуга) МензісаPseudotsuga Menziesii — Завезена з Північної Америки на батьківщині досягає 110−117 м і діаметром до 5 м стовбур колоноподібний, у молодих дерев кора гладка, тонка, зі смолистими пухирцями, сіруватого кольору. З віком стає грубою, коркуватою, бурого кольору. Крона густа, гарна, пірамідальна.

Хвоя плоска, тонка, м’яка, на кінці серповидна, світло-зелена 1,5−2 см довжиною, з білуватими смужками. Бруньки веретеноподібні, гострі, блискучі, покриті лусками.

Шишки одностатеві, дрібні, 7−12 см довжиною, яйцеподібно — циліндричної форми. Покривні луски трилопатеві з довгимкрільцем, що перевищує насіння луски.

Дугласія добре росте в умовах м’якого, вологого клімату, у молодому віці не переносить сильних морозів. Досить світлолюбна, але добре витримує у молодому віці бічне затінення крони. До родючості ґрунту середньо вибаглива.

Дугласія — гарна декоративна порода і використовується в зеленому будівництві. Вона придатна для куртинних, групових, пейзажних, алейних і солітер них посадок.

Псевдотсуга Мензіса у кількості двох штук занесена до реєстру заказника, має дуже добрий декоративний і санітарний стан, має вік близько 100 років.

Платан кленолистий — Platinus occidentalis Має середню лопать листа, яка має однакову довжину і ширину. Плоди до 2 см в діаметрі. Морозостійкий, мезофіт.

У садово-парковому будівництві гарно гармоніює в змішаних групах з буком, дубом, липою, кленом сріблястим, смерекою.

Знаходиться у реєстрі заказнику, має відмінний стан при віці 52 роки.

Платан західний — Дерево висотою до 30 м, на батьківщині в Північній Америці виростає до 50 м. крона яйцеподібна, згодом широко куляста. Стовбур сформований краще, ніж у платана східного. Кора на стовбурі і гілках кремово-білуватого кольору, відпадає дрібними пластинами; у старих дерев кора в основі стовбура груба, темно-коричнева, тріщинувата. Листя три п’ятилопатеве, шириною 10 — 25 см, лопаті листка широко трикутні.

Квіти одностатеві, чоловічі - дрібненькі, кулясті, зеленуваті головочки, жіночі - подібні до чоловічих, дещо більш звисають на довгих черешках, з’являються в травні.