Мати

Мати.

Усi мовчiть: говорить мати.

вустами неба i землi.

/ В. Крищенко /.

Мати… Найрiднiша у свiтi людина. Немає жодного поета i письменника, який би не присвятив свого твору матерi. Найнiжнiшими, найщирiшими словами писали про свою матiр А. Малишко, В. Сосюра, В. Симоненко, Є. Гуцало, О. Довженко, Д. Павличко, Д. Бiлоус, Гр. Тютюнник та багато iнших. Рiзних вiдтинкiв набирає це слово у кожного з письменникiв: мати-учитель, мати-оберiг, мати-Україна. I для всiх, звичайно, образ матерi — це символ дитинства, найдорожчих i найбезтурботнiших рокiв, бо саме в дитинствi закладаються першi й наймiцнiшi пiдвалини любовi, духу, характеру.

З першої митi життя схиляються над нами обличчя матерiв. В тривозi й любовi, в замилуваннi й надiї вдивляється матiр в своїх дiтей, сподiваючись i прагнучи щастя для них. Усiм своїм життям i працею, прикладом i вихованням утверджують в нас кращi риси людяностi й добра. Закривають грудьми, навiть цiною власного iснування вiд усього лихого. Та не можуть матерi захистити своїх дiтей од вiйни, коли вона палить рiдну землю, одривають вiд серця юних синiв i посилають захищати Вiтчизну. Мабуть, вiйни найбiльше спрямованi проти матерiв. Над полеглими завжди схиляє своє обличчя Мати-Вiтчизна — уособлення всiх матерiв рiдної землi.

Матерi… Усе життя дивляться вони нам услiд, вирядивши в люди. Так i стоять на початку всiх наших дорiг, стоять i бажають нам добра i щастя. Сподiваються вiд своїх дiтей найвищих духовних злетiв, бо й в останню хвилину думають про те, щоб їхнi дiти жили гiдно серед людей i творили добро на своїй землi. Вони мудро i терпеливо зносять те, що їх витiсняють з синiвських i доччиних сердець обранцi й обраницi, спочатку коханi, потiм дружини й чоловiки. Аби тiльки щасливо жилося їхнiм дiтям.

Рiдна мати i рiдна Україна — два крила любовi, два крила несуть українську душу через вiки, i не в’януть у вiчному польотi, бо тримає їх на свiтi материнська любов.

Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквiтає квiтка, як тихо свiтить веселка i гладить по голiвцi дитину рiдна рука. I так же тихо воно приходить на уста — промiнцем маминої усмiшки i ласкавiстю її очей, пелюсткою квiтки i радiстю веселки, теплою лагiднiстю руки i вечiрньою молитвою. Мати — це мить i це вiчнiсть, бо вона завжди з нами, вона живе в нас в i наших дiтях та внуках, в усьому нашому родi i береже нас та благословляє на добро.

А в найтяжчу годину стогоном вирветься з грудей тiльки одне слово — як остання надiя на порятунок: «Мамо!» .

Слово мамо Великеє.

найкращеє слово.