Висновки і пропозиції

З метою збереження та належного використання малоцінних і швидкозношуваних активів необхідно забезпечити організацію їх аналітичного обліку в бухгалтерії підприємства, оперативного обліку в експлуатації та систему ефективного контролю.

Особливості кількісного обліку малоцінних та швидкозношуваних активів представлені запозиченими із законодавчої бази колишнього СРСР переліком типових форм первинних облікових документів та положенням з бухгалтерського обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів (далі, Положення). Якщо перший було перезатверджено наказом Міністерства статистики України у 1996 році (без суттєвих змін), то друге використовують у редакції зразка 1979 року у частині, що не суперечить українському законодавству. Існують також галузеві положення, які стосуються окремих предметів, таких як спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Порядок ведення аналітичного обліку малоцінних і швидкозношуваних активів в бухгалтерії підприємства представлено в Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку згідно якої облік здійснюють за однорідними групами предметів із деталізацією по видах. Такий підхід стосується усіх швидкозношуваних предметів. Систематизацію інформації підприємства здійснюють на власний розсуд. Такий підхід потребує суттєвої корекції, враховуючи сучасні умови господарювання, а сама — більш ліберальний підхід у внесенні активів до складу малоцінних і швидкозношуваних, законодавчий поділ допоміжних засобів на оборотні і необоротні, використання в окремих галузях особливих видів досліджуваних активів (виробництво, торгівля, сфера послуг), різне функціональне призначення тощо.

Поза увагою залишається питання економічної доцільності застосування такої великої кількості документів та встановлення їх призначення.

Ознайомлення з практикою обліку інструментів на підприємствах свідчить про відмови роботи за принципом постійного запасу або обмінного фонду. За радянськими мірками останній передбачав закупівлю цих інструментів в обсягах, що перевищують поточні потреби із подальшим їх зберіганням на складі. У разі непридатності інструментів, що використовувались у виробництві, їх обмінювали на складі на справні. Такий підхід свідчить про нераціональне розпорядження коштами, оскільки підприємство несе витрати на активи, які не приносять ніякої вигоди, натомість потребують додаткових витрат на обслуговування такого зберігання. Таким чином, типові форми МШ-1 «Відомість на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристроїв)» та МШ-5 «Акт на списання інструментів (пристроїв) та обмін їх на придатні» втратили актуальність.

Підлягає сумніву також застосування типової форми МШ-3 «Замовлення на ремонт або заточування інструментів (пристроїв)». Її використовують для оформлення реонтних робіт, здійснених у централізованому порядку, що на практиці майже не зустрічається. Крім того, такий підхід вимагає додаткової паперової роботи.

Неоднозначним та суперечним є порядок оперативного обліку спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, оскільки інформація у типових формах як МШ-6 «Особова картка обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв» та МШ-7 «Відомість обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв» дублюється. Крім того існують суперечності між законодавчими актами щодо питання необхідності ведення картки обліку таких об'єктів за кожним працівником.

Постає питання пошуку таких методик і підходів у організації обліку та контролю, які б дозволили ефективно розпоряджатися малоцінними і швидкозношуваними активами і мінімальними затратами на таке управлення.