Рекомендації щодо поліпшення результатів роботи підприємства ПАТ «Харцизький трубний завод»

http://www.аllbеst.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні аспекти оцінки роботи промислового підприємства
• 1.1 Сутність роботи промислового підприємства
• 1.2 Методика оцінки роботи підприємства
• 1.3 Шляхи поліпшення роботи промислового підприємства
• Висновки до розділу 1
• Розділ 2. Аналіз роботи промислового підприємства з використанням еом
• 2.1 Стисла характеристика підприємства
• 2.2 Оцінка виробничо-господарської діяльності підприємства
• 2.2.1 Формування плану виробництва і реалізації продукції
• 2.2.2 Основні виробничі фонди підприємства, структура, аналіз використання
• 2.2.3 Оціна трудового потенціалц підприємства
• 2.2.4 Доходи та витрати від здійснюваних видів діяльності
• 2.2.5 Аналіз виробничої потужності підприємства
• 2.2.6 Оцінка фінансового стану підприємства: ліквідності та платоспроможності
• Висновки до розділу 2.
• Розділ 3. Впровадження інноваційних розробок щодо поліпшення роботи промислового підприємства
• 3.1 Обґрунтування реконструкції технологічного обладнання
• 3.2 Розрахунок продуктивності стану UDZSА 2500/6
• 3.3 Організаційні заходи з впровадження наведених рекомендацій
• 3.4 Кадрове забезпечення ділянки стану UDZSА 2500/6
• 3.5 Розрахунок економічної результативності впроваджених заходів
• Висновки до розділу 3
• Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях
• 4.1 Характеристика управління охороною праці на підприємстві
• 4.2 Аналіз особливостей охорони праці на робочому місці
• 4.3 Рекомендації щодо дій персоналу у надзвичайних ситуаціях
• Висновки до розділу 4
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Серед галузей сучасного промислового виробництва особливе місце займають галузі тим або іншим способом, пов’язані з підтримкою й зміцненням нації. У першу чергу, мова йде про металообробну промисловість. У ринкових умовах господарювання з’являються нові, специфічні особливості функціонування цих галузей, обумовлені постійною недостачею засобів для відновлення виробництва, пов’язані із труднощами збуту продукції, з наявністю шкідливих умов праці й т.д.

Через обставини, що склалися неоднозначність тенденцій економічного розвитку й нестабільність механізму ринкового регулювання змушують підприємства здійснювати необхідну інноваційну діяльність, пов’язану з подоланням невизначеності попиту й збуту продукції, обліком економічного ризику.

У процесі цієї діяльності виникає нагальна потреба узгодження організаційно-економічних важелів для створення умов досягнення передбачуваного очікуваного результату.

Економічна результативність є найважливішою й у той же час однієї із самих суперечливих і маловивчених категорій економічної науки. Існуючі підходи в даній області знань найчастіше недостатньо точно описують її сутність. Разом з тим економічна результативність є основним принципом будь-якої господарської діяльності, і від правильності її розрахунку й прогнозу повністю залежить стратегія управління підприємством.

Економічна результативність була й залишається центральною проблемою економічної науки й господарської практики, що вимагає пошуку й розробки нового, адекватних ринковому духу епохи методологічних і методичних підходів до виміру її рівня, виявленню факторів і резервів її підвищення з урахуванням багатого світового й вітчизняного досвіду.

Після банкрутства великих північно-американських підприємств «АmеrCоrd» і «АTR» конкуренція у металообробній сфери стала меншою. Як наслідок, на ринку металопродуктів відкрилися нові шляхи до завоювання. Таким чином основною ціллю підприємств стало поліпшення їх діяльності, що у свою чергу призведе до підвищення долі ринку.

Це все зумовило необхідність підвищення результативності роботи підприємства, тому актуальність теми дипломної роботи безперечна.

Об'єктом дослідження даної роботи є підприємство колективної форми власності - ПАТ «Харцизький трубний завод» .

ПАТ «Харцизький трубний завод» є одним з найбільших трубних заводів у Східній Європі. Віковий досвід виробництва разом із сучасними технологіями забезпечують високу якість і надійність труб, визначають широке використання продукції підприємства у будівництві магістральних нафто — і газопроводів.

Мета дипломної роботи — розробити рекомендації щодо поліпшення результатів роботи підприємства ПАТ «ХТЗ» .

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних задач:

вивчення теоретичних основ аналізу діяльності промислового підприємства;

оцінка роботи промислового підприємства;

виявлення недоліків у роботі підприємства;

розробка рекомендацій щодо поліпшення результатів роботи підприємства;

розрахунок кадрового та техніко-економічного обґрунтування запропонованих рекомендацій;

— охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях на промисловому підприємстві.

Для вирішення вищеперерахованих задач будуть використані теоретичні джерела, бухгалтерська звітність за 2010;2011 рр., різноманітні способи економічного аналізу із використанням ЕОМ та методи розрахунку економічного ефекту.

Розділ 1. Теоретичні аспекти оцінки роботи промислового підприємства

1.1 Сутність роботи промислового підприємства

Економічний розвиток підприємства визначається місцем, що воно займає на ринку. Рейтинг підприємства на ринку пов’язаний з асортиментом, якістю та ціною випускаємої продукції. Одним з першочергових завдань управління підприємством є відбір і побудова системи необхідних показників і їхніх обґрунтованих рівнів. Однак пошук і відбір параметрів і їхніх кількісних значень, здатних виконувати функції інструментів і важелів господарського впливу на об'єкт управління, сполучені зі значними труднощами. Труднощі полягають у тому, що процеси економічного розвитку являють собою динамічний комплекс, що включає величезну кількість взаємозалежних і постійно мінливих факторів і одержуваних результатів. У реальних умовах і результати, і витрати перебувають у постійному русі, розвитку, тому динаміка їхнього співвідношення є найважливішою формою вираження кінцевих результатів. Співвідношення результатів діяльності й витрат є ніщо інше, як результативність. Результативність — загальноекономічна категорія, суть якої полягає в тому, щоб досягти мети з найменшими витратами. Італійський вчений економіст Вальфредо Парето сформулював результативність як «такий рівень організації економіки, при якому суспільство витягає максимальну користь із наявних ресурсів і технологій, і вже неможливо витягти щось довго в отриманому результаті, не скоротивши іншу». [4]

Проблема результативності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою — від власників приватного підприємства до керівників держави.

промисловий інноваційний ліквідність платоспроможність Термін «ефект» у перекладі з латинського означає «результат». Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниці її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати. [22]

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), та її оцінка. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні. [13]

Отже, фактично визначення результативності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж само по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про результативність або нерезультативність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки результативності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні т інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення результативності: результативність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

Зальна методологія визначення результативності може бути формалізована таким співвідношенням [15]:

(1.1)

де F — результативність;

Е — ефект (результат);

Р — витрати (ресурси).

При цьому слід мати на увазі, що, звичайно, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його результативність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на результативність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші фактори. Але для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених факторів гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Узагалі ж питання стосовно того, що вважати результатами виробництва, а що — витратами, які зумовили появу цих результатів, є дискусійним. Учені-економісти висунули чимало пропозицій стосовно вирішення цього питання. Але з усієї їх множини найбільш обґрунтовані точки зору можна об'єднати в межах таких трьох підходів:

ресурсний, коли економічний результат зіставляється з економічною оцінкою виробничих ресурсів, які застосовуються під час виробництва;

витратний, коли економічний результат порівнюється з поточними витратами, які безпосередньо пов’язані з його досягненням;

ресурсно-витратний, що, як це видно з самої назви, являє собою певний компроміс між двома попередніми. Тобто до уваги береться як певна оцінка наявних ресурсів, так і оцінка поточних витрат. Проте застосування цього підходу має бути дуже зваженим і обережним, адже виникає проблема подвійного рахунку, а також значного впливу галузевих особливостей виробництв (фондомісткості, капіталомісткості, трудомісткості тощо).

Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки, і доцільність застосування того чи іншого з них визначається конкретними обставинами й поставленими завданнями. [30]

Що стосується чисельника формули результативності, то тут також можна виділити три найзагальніші підходи.

За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад, виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

Як результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

3. За результат береться сума прибутку та амортизації. Річ у тім, що з точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавчо визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Але для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Ідеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів. [21]

Завдання визначення результативності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається результативність.

1. Оцінювання результативності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед результативність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання результативності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності - незаінтересованою організацією. При цьому портфельні інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками результативності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка. [14]

Оцінювання результативності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішуються, хоча, звичайно, в інших масштабах.

Розглянемо основні ознаки класифікації результативності та її види відповідно до цих ознак.

За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види результативності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний результат (ефект) відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної результативності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Форми прояву соціальної результативності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін.

Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). [29]

Форми прояву соціально-економічної результативності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють результативність застосовуваних ресурсів та результативність витрат (спожитих ресурсів). До результативності застосовуваних ресурсів відносять: результативність виробничих фондів, результативність трудових ресурсів, результативність нематеріальних активів. До результативності витрат належать: результативність капітальних вкладень, результативність поточних витрат, результативність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів результативності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні результативності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання результативності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники результативності обох зазначених груп. [13]

За видами господарської діяльності. До цієї групи показників результативності належать: результативність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення результативності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників результативності, які застосовуються для цього. [14]

За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: результативність економіки в цілому, результативність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, результативність виробництва окремих видів продукції.

5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки результативність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників результативності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів — держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання результативності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства — свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов’язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект — це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов’язкових платежів. [3]

За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну результативність. Реальна результативність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна результативність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну результативність. Необхідність такого поділу видів результативності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації. [15]

За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну результативність. Абсолютна результативність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна результативність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.

9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання результативності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати результативність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), результативність управління, результативність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін. [2]

У ринковій практиці господарювання зустрічаються всілякі форми вираження економічної результативності. Підприємство, будучи економічно самостійним товаровиробником, вправі використовувати будь-які оцінки результативності свого розвитку в рамках установлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень.

Система оцінки результативності роботи промислового підприємства повинна відповідати наступним вимогам:

мати високу стійкість показників, що не виключає можливості відносного зростання або зменшення ролі окремих показників;

забезпечувати високу точність планування обсягу виробництва, як по кількості випускаємої продукції, так і по термінах її поставки споживачам;

бути простою, але вичерпною з погляду задоволення потреб планування й комплексного аналізу результативності підприємства;

забезпечувати взаємозв'язок загальних і частних показників, їхня несуперечність, відображати динаміку оціночних показників; оцінка не повинна бути безвідносною до часу, місця, конкретної ситуації;

забезпечувати саморегулювання об'єкта оцінки, тобто в системі оцінки повинна бути вся необхідна інформація для прийняття рішень, які сприяють розвитку підприємства відповідно до заданого напрямку. [31]

1.2 Методика оцінки роботи підприємства

У визначенні показників результативності науковці пішли різними шляхами. Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників результативності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник результативності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки. Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства.

Щоб здійснювати аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників результативності і зрозуміти їх економічний зміст. [6]

Система показників роботи підприємства має:

відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

створювати передумови для виявлення резервів підвищення результативності виробництва;

стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

забезпечувати інформацією стосовно результативності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;

виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

Показники, що утворюють систему оцінки діяльності підприємства, повинні обчислюватися за єдиною методикою, що забезпечує їхню однакову розмірність.

Показник — це встановлена якісна й кількісна міра, що служить критерієм оцінки стану контрольованого об'єкта, процесів і явищ, що протікають у навколишньому середовищі. Якісна сторона показника відображає зміст об'єкта, явища або процесу в конкретних умовах місця й часу, його кількісна сторона — розмір, що вказує абсолютну або відносну величину вимірюваного об'єкта в заданий час. Таким чином, показник — це якісна й кількісна характеристика об'єкта, виражена числом, що вказує на його властивості, масштаби й стан. [30]

За ступенем синтезу показники діляться на:

узагальнюючі (дають узагальнений характер складних економічних явищ, наприклад продуктивність праці);

частні (витрати часу на виробництво одиниці продукції й ін.);

допоміжні або непрямі (наприклад, кількість робочого часу, витраченого на виконання одиниці роботи).

Аналітичні показники бувають:

абсолютні (у грошових і натуральних одиницях);

відносні (у відсотках, коефіцієнтах або індексах). Всі економічні показники можна розділити на абсолютні й відносні. Перші виражаються в яких-небудь об'ємних або грошових одиницях і можуть бути або потоковими (величина за певний період), або запасовими (величина на певну дату). Відносні показники являють собою відношення абсолютних (або інших відносних) показників, тобто кількість одиниць одного показника на одну одиницю іншого. Відносними показниками є не тільки співвідношення різних показників у той самий момент часу, але й того самого в різні моменти; це темпи росту одного показника. В економічному аналізі й прийнятті рішень в одних випадках важливі абсолютні показники (наприклад, обсяг реалізації), в інші - відносні (наприклад, рентабельність продукції). [2]

При вивченні причинно-наслідкових відносин показники діляться на:

факторні (визначають поводження результативного показника й виступають як причини зміни його величини);

результативні (показники, які розглядаються як результат взаємодії декількох причин і виступають як об'єкт дослідження).

По способу формування розрізняють показники:

нормативні (норми витрати матеріалів, палива, енергії, ціни, амортизація й ін.);

облікові (дані бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку);

звітні (дані звітності);

оцінні (аналітичні, які розраховуються в ході самого аналізу для оцінки результатів і результативності роботи підприємства). [31]

Сукупність показників без врахування їхнього взаємозв'язку й співпідпорядкованості не може дати уявлення про результативність діяльності підприємства. Необхідно, щоб показники про різні види діяльності були органічно ув’язані між собою в єдиній комплексній системі, приклад якої представлений на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Система показників роботи підприємства підприємства

З огляду на те, що у вільних ринкових відносинах підприємств діють закони попиту та пропозиції, основним критерієм результативності економічної діяльності підприємства є максимально можливий прибуток, найбільший сукупний дохід (рентабельність стосовно фондів). [29]

Для ствердження того, що будь-яка мета максимізації доходів є пріоритетної, є ряд важливих соціально-економічних причин. По-перше, ще класики ринкової економіки затверджували, що за певних умов підвищення прибутку кожним незалежним підприємцем веде до росту всього суспільного добробуту. По-друге, власники фірм, що прагнуть максимізувати прибуток, хочуть досягти найбільшого перевищення надходжень коштів над витратами виробництва. Процес безперервного торгу забезпечує надання факторів виробництва тим фірмам, які використовують їх з найбільшою економічною віддачею. По-третє, механізм максимізації прибутку має вбудовану систему планового регулювання, що управляє ринком, і забезпечує відповідність довгострокового розміщення ресурсів суспільним перевагам. Величина прибутку, що перевершує значення, плановані фірмами як нормальні або необхідні, залучає на ринок нових підприємців, а зростаюча конкуренція знижує зайвий прибуток. По-четверте, максимізація прибутку на кожному підприємстві повинна розглядатися не стільки як засіб досягнення сумарної економічної результативності, скільки як основний критерій результативності роботи конкретної фірми або підприємства. [28]

Серед переліку показників, що базуються на використанні прибутку, цікавий фінансово-економічний показник cаsh-flоw, під яким розуміються в основному засоби, зароблені власними силами підприємства, що характеризує його фінансову силу й ліквідність. У зв’язку із цим щомісячне спостереження за даним показником дозволить контролювати вплив поточної виробничої діяльності підприємства на ліквідність.

За допомогою cаsh-flоw можна визначити всі показники рентабельності. Це дасть можливість з’ясувати максимальний ступінь використання фінансових засобів підприємства для цілей внутрішнього фінансування. Саме тому cаsh-flоw називають показником фінансової моці підприємства. Алгоритм його розрахунку представлений формулою:

(1.2)

де Р_cаsh-flоw — рентабельність обороту по cаsh-flоw;

В — доход від реалізації;

ЧП — чистий прибуток;

А — амортизація. [4]

Обчислена таким шляхом рентабельність обороту показує, яка частка доходу від реалізації перебуває у вільному розпорядженні підприємства для фінансування інвестицій, погашення боргів і виплати дивідендів. Вона також показує масштаб прибутковості й самофінансування підприємства.

Існують різні підходи до формування критеріїв результативності. Залежно від числа параметрів оптимізації говорять про монокритеріальну (оптимізують один з параметрів) і полікритеріальну (спільна оптимізація параметрів) постановку завдань. При оцінці економічної результативності оптимізують дохід, прибуток (збиток), продуктивність праці й т.п.

Другий підхід до формування критеріїв полягає в тому, що одну частину показників (які потрібно поліпшити) відносять до чисельника, а іншу частину показників (які потрібно зменшити) — до знаменника. Головним недоліком цього підходу є те, що, зменшуючи знаменник, при незначній величині чисельника, можна забезпечити велике значення критерію. Тому такого роду критерій може бути застосований з використанням обмежень або на величину критерію, або чисельника, або знаменника. Найбільш відомим із цього типу критеріїв є критерій «результат/витрати» .

Третій підхід полягає в тому, що один з показників максимізують або мінімізують, а на інші накладають обмеження. Дослідження дозволяють рекомендувати до практичного застосування наступні варіанти критерію:

максимізувати прибуток при заданих обмеженнях на обсяг витрат і рівень ризику;

мінімізувати обсяг витрат при заданих обмеженнях на прибуток і рівень ризику. [28]

1.3 Шляхи поліпшення роботи промислового підприємства

Узагалі проблема визначення результативності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство — це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно. Далі наведено схему, що узагальнює шляхи підвищення результативності роботи підприємства (рис. 1.2). [6]

Рис. 1.2 Резерви поліпшення роботи промислового підприємства

Схема, що пропонується, окреслює загальні напрямки аналізу об'єкта. Перший з них — ресурсний — відображає першочергову необхідність аналізу результативності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі:

зменшення обсягів незавершеного виробництва;

удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;

прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);

зменшення обсягів дебіторської заборгованості. [28]

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів:

проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів;

забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;

організувати використання вторинних ресурсів;

створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;

акцентувати увагу на використанні сучасних високо-технологічних матеріалів. [6]

Що стосується аналізу результативності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах:

внутрішньозмінні втрати робочого часу;

втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів;

рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки;

аналіз системи стимулювання працюючих;

визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

У межах другого, тобто організаційного, напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення результативності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на результативність управління. [22]

Важливою складовою результативності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають результативність організації робіт, — від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

І, нарешті, останнім (але не за важливістю) напрямком пошуку можливостей підвищення результативності є технологічний.

Вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий — організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі. [30]

Намагання виділити в оцінці результативності підприємства та в пошуку шляхів підвищення останньої окремі структурні компоненти зумовлено бажанням спростити розуміння зазначених проблем. Проте зрозуміло, що насправді ці проблеми комплексні, отже, для їх вирішення слід застосовувати комплексний, системний підхід, ретельно досліджуючи всі підрозділи, служби підприємства та ті процеси, які в них відбуваються. Тільки на основі системного аналізу можна отримати справді адекватну оцінку стану справ на підприємстві та розробити ефективні заходи щодо його поліпшення.

При обґрунтуванні й аналізі всіх показників економічної результативності враховуються фактори підвищення результативності виробництва по основних напрямках розвитку й удосконалювання виробництва. Ці напрямки охоплюють комплекси технічних, організаційних і соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія живої праці, витрат і ресурсів, підвищення якості й конкурентоспроможності продукції. [21]

Найважливішими факторами підвищення результативності виробництва тут виступають:

прискорення науково-технічного прогресу, підвищення технічного рівня виробництва, виробляємої й освоюваної продукції (підвищення її якості), інноваційна політика;

удосконалювання відтворювальної структури капітальних вкладень (пріоритет реконструкції й технічного переозброєння підприємства;

удосконалювання розвитку диверсифікованості, спеціалізації й кооперування, комбінування й територіальної організації виробництва, удосконалювання організації виробництва й праці на підприємстві;

посилення соціально-психологічних факторів, активізація людського фактора на основі демократизації й децентралізації управління, підвищення відповідальності й творчої ініціативи працівників, всебічного розвитку особистості, посилення соціальної спрямованості в розвитку виробництва (підвищення загальноосвітнього й професійного рівня працівників, поліпшення умов праці й техніки безпеки, підвищення культури виробництва, поліпшення екології). [4]

Серед всіх факторів підвищення результативності й посилення інтенсифікації виробництва вирішальне місце належить науково-технічному прогресу й активізації людської діяльності, посиленню особистісного фактора (комунікації, співробітництво, координація, прихильність справі), підвищенню ролі людей у виробничому процесі. Всі інші фактори перебувають у взаємозалежності від цих вирішальних факторів.

В економічній науці країн з розвиненими ринковими відносинами шляхи підвищення результативності підрозділяються на дві групи: внутрівиробничі й зовнішні або фактори, що впливають на зміну прибутку й ті, що контролюються з боку фірми й неконтрольовані фактори, до яких фірма може тільки підстроюватися. Друга група факторів — це конкретні ринкові умови, ціни на продукцію, сировину, матеріали, енергію, курси валют, банківський відсоток, система держзамовлень, оподатковування, пільги по податках і т.д. [14]

Найбільш різноманітна група внутрівиробничих факторів у масштабі підприємства. Їхня кількість і зміст специфічні для кожного підприємства залежно від його спеціалізації, структури, часу функціонування, поточних та перспективних завдань. Вони не можуть бути уніфіковані і єдині для всіх підприємств.

Кількісна оцінка внутрівиробничих факторів дається в плані технічного й організаційного вдосконалювання виробництва — зниження трудомісткості й підвищення продуктивності праці, зменшення матеріалоємності й економія матеріальних ресурсів, економія від зниження витрат виробництва й приріст прибутку й рентабельності, приріст виробничих потужностей і випуску продукції, економічний ефект від реалізації заходів, а також конкретні розміри капітальних витрат і терміни реалізації заходів. [15]

Найважливішим фактором підвищення результативності виробництва, забезпечення високої його результативності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу НТП виникав еволюційно. Перевага віддавалася вдосконалюванню вже існуючих технологій, часткової модернізації машин і устаткування. Такі міри давали певну, але незначну віддачу. Недостатні були стимули розробки й впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні революційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь — корінне переозброєння на основі новітніх досягнень науки й техніки.

Найважливіші напрямки НТП:

широке освоєння прогресивних технологій;

автоматизація виробництва;

створення використання нових видів матеріалів.

Одним з важливих факторів інтенсифікації й підвищення результативності виробництва є режим економії. Ресурсозбереження повинне перетворитися у вирішальне джерело задоволення зростаючої потреби в паливі, енергії, сировині й матеріалах. Підприємство має бути оснащено машинами, устаткуванням, що забезпечує високу результативність використання конструкційних і інших матеріалів, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, створення й застосування високоефективних маловідходних та безвідхідних технологічних процесів. Не можна забувати й про використання вторинних ресурсів. [29]

Управління ефективністю й рентабельністю виробництва в умовах ринку припускає як розробку й реалізацію поточних планів, так і розробку прогнозів, контроль і аналіз їхньої реалізації. При цьому важливо враховувати фактор часу: час, який необхідно, щоб новий продукт або послуги вийшли на ринок; час, необхідне для освоєння й реалізації нових ідей, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, освоєння виробництва нової продукції і її зняття з виробництва й заміни нової або істотно модернізованою продукцією.

Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення результативності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів — економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві. [6]

Рівень економічної результативності залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак — це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення результативності (продуктивності діяльності підприємства).

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку результативності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д. [21]

Устаткування. Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення результативності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв’язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.

Матеріали й енергія. Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання. [6]

Вироби. Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами результативності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу. [13]

Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором підвищення результативності виробництва (діяльності підприємства) є працівники — керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д. [33]

Інфраструктура. Важливою передумовою підвищення результативності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень результативності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури — комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них — підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню результативності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту. [3]

Висновки до розділу 1

Проаналізувавши теоретичні джерела можна зробити висновок, що одним із першочергових завдань управління підприємством з точки зору управління є побудова системи, функціонуючої у даній сфері діяльності, яке змогла би забезпечити принаймні прийнятний рівень управління.

Труднощі полягають у тому, що процеси економічного розвитку являють собою динамічний комплекс, що включає величезну кількість взаємозалежних і постійно мінливих факторів і одержуваних результатів. У реальних умовах і результати, і витрати перебувають у постійному русі, розвитку, тому динаміка їхнього співвідношення є найважливішою формою вираження кінцевих результатів. Співвідношення результатів діяльності й витрат є ніщо інше, як результативність. Результативність — загальноекономічна категорія, суть якої полягає в тому, щоб досягти мети з найменшими витратами.

Узагалі проблема визначення результативності підприємства та пошуку шляхів її підвищення є складною і такою, що важко формалізується. Адже будь-яке підприємство — це складна система, яку важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик. Тому сподіватися, що можна дістати просту й легко зрозумілу схему аналізу, яка давала б змогу отримувати бажаний результат в усіх випадках, було б не зовсім правильно.

Найважливішим фактором підвищення результативності виробництва, забезпечення високої його результативності був і залишається науково-технічний прогрес. До останнього часу НТП виникав еволюційно. Перевага віддавалася вдосконалюванню вже існуючих технологій, часткової модернізації машин і устаткування. Такі міри давали певну, але незначну віддачу. Недостатні були стимули розробки й впровадження заходів щодо нової техніки. У сучасних умовах формування ринкових відносин потрібні революційні, якісні зміни, перехід до принципово нових технологій, до техніки наступних поколінь — корінне переозброєння на основі новітніх досягнень науки й техніки.

Розділ 2. Аналіз роботи промислового підприємства з використанням еом

2.1 Стисла характеристика підприємства

Публічне акціонерне товариство «Харцизький трубний завод» було засновано у 1898 році. Місцезнаходження ПАТ «Харцизький трубний завод»: вул. Патона будинок 9, м. Харцизьк, Донецька обл., 86 703, Україна.

Метою діяльності Товариства є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності в порядку та за умов, визначеними чинним законодавством і Статутом (див. додаток А).

Організаційну структуру управління ПАТ «Харцизький трубний завод» приведено у відповідність до вимог ринкової економіки і специфіки функціонування акціонерного товариства.

ПАТ «ХТЗ» має загальну організаційну структуру управління: Загальні збори акціонерів, Наглядова Рада, Ревізор, Генеральний директор. Вищим органом управління ПАТ «ХТЗ» є загальні збори акціонерів. У період між зборами повноваження з керування Товариством передаються Наглядовій Раді і Ревізору. Оперативну роботу з керування підприємством здійснює Генеральний директор. Загальна організаційна структура ПАТ «Харцизький трубний завод» поділяється на п’ятнадцять служб. У прямому підпорядкуванні у генерального директора п’ять директорів (відповідних напрямків), п’ять начальників управління, два начальника відділу та начальник Штабу цивільної оборони і надзвичайних ситуацій (див. додаток Б).

На підприємстві діє функціонально-лінійна організаційна структура. Досвід показує, що цю структуру доцільно використовувати на тих підприємствах, які випускають обмежену номенклатуру продукції. Харцизький трубний завод випускає обмежену номенклатуру труб великого діаметру, але з широким сортаментом.

Аналіз функцій основних структурних підрозділів ПАТ «ХТЗ» відображений в табл. 2.1 та 2.2.

Таблиця 2.1

Функціональні обов’язки служб, управлінь та відділів