Економічні результати діяльності сільськогосподарського підприємства

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні основи визначення результатів діяльності сільськогосподарських підприємств

1.1 Кінцеві результати діяльності аграрних підприємств

1.2 Поняття ефекту та ефективності

1.3 Методика оцінки результатів діяльності підприємства Розділ 2. Оцінка сучасного стану діяльності підприємства

2.1 Природно-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз показників розвитку аграрного виробництва в підприємстві

2.3 Товарна продукція та вплив її обсягу на доходність підприємства

2.4 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства Розділ 3. Шляхи і резерви покращення результатів господарської діяльності в ДП «Родниківка»

3.1 Резерви збільшення валового виробництва продукції в господарстві

3.2 Раціональне використання виробничих ресурсів підприємства

3.3 Резерви збільшення прибутковості та рентабельності

Розділ 4. Застосування системи управління охорони праці та її вплив на рівень травматизму в ДП «Родниківка»

Висновки та пропозиції

Додатки Список використаних джерел

Вступ

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг на основі впровадження досягнень НТП, ефективних форм господарювання та управління виробництвом, активізації підприємництва тощо. Важлива роль у реалізації такої задачі приділяється оцінці господарської діяльності підприємств. З її допомогою виробляються як стратегія, так і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, контролюється їх виконання, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, аналізуються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників.

На сучасному етапі розвитку господарства, що характеризується перетвореннями в економіці, важливого значення набувають питання удосконалення господарської діяльності підприємства, що ґрунтується на аналізі та оцінці показників його роботи.

При сьогоденних формах ведення підприємницької діяльності з метою зменшення ступеня ризику, підвищення конкурентоспроможності та стабільності слід постійно мати зведені показники результатів господарської діяльності, що виражається у вигляді оцінки показників роботи підприємства та його структурних підрозділів, а також проведенні аналізу причин зміни цих показників. Така інформація є базою для удосконалення господарського механізму та системи управління.

У зв’язку з цим дана тема даної роботи, що присвячена проблемам оцінки та аналізу результатів господарської діяльності підприємств є надзвичайно актуальною.

Мета дипломної роботи — оцінка результатів діяльності ДП «Родниківка» та виявлення резервів їх підвищення.

Завданнями роботи є:

Ш проаналізувати показники розвитку аграрного виробництва в господарстві;

Ш оцінити кінцеві результати діяльності аграрних підприємств;

Ш виявити шляхи та резерви покращення результатів господарської діяльності.

Об'єктом дипломної роботи є процес формування фінансово-господарських результатів на ДП «Родниківка».

Предметом дипломної роботи є результати господарської діяльності та їх оцінка в ДП «Родниківка».

Методологічну основу дипломного дослідження складають такі методи: табличний, економіко-математичний, логістичний, метод порівняння.

Інформаційною базою є праці вітчизняних і закордонних фахівців, періодичні видання, статистичні збірки, звітні матеріали, які надані співробітниками ДП «Родниківка».

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи визначення результатів діяльності сільськогосподарських підприємств

1.1 Кінцеві результати діяльності аграрних підприємств

Залежно від економічного змісту і цільового призначення кінцеві результатів виробничої діяльності аграрних підприємств розрізняють такі: прибуток, валова, товарна, кінцева та чиста продукції.

Прибуток — результат діяльності підприємства. Прибуток — перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток — різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору — це різниця між майновим станом підприємства на кінець і на початок звітного періоду.

Аналіз всіх аспектів, пов’язаних з прибутком, дає можливість зрозуміти те, що прибуток, обчислюваний в бухгалтерському обліку, не відображає реального результату господарської діяльності. Усвідомлення цього спричинило чітке розмежування таких понять, як бухгалтерський і економічний прибуток. Перший — результат реалізації товарів і послуг, другий — результат «роботи» капіталу.

Питанню визначення сутності та вагомості прибутку присвячено праці багатьох вітчизняних та зарубіжних економістів. Так, В. О. Протопова та А. Н. Полянський зазначають, що прибуток характеризує кінцевий результат діяльності, його отримання є обов’язковою умовою розширеного відтворення підприємства, забезпечення самофінансування та зміцнення його конкурентоспроможності на ринку.

Підприємства реалізовують свою продукцію споживачам, одержуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції. Підприємство одержує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість; якщо виручка дорівнює, то підприємство спромоглось лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції і прибуток відсутній. Якщо витрати перевищують виручку, то підприємство має збиток, тобто негативний фінансовий результат.

Прибуток класифікується за декількома ознаками, основними з яких є:

— джерела формування;

— види діяльності;

— склад елементів, що формують прибуток.

Систематизація основних видів прибутку наведена в рис. 1.1.

Рис. 1.1. Класифікація основних видів прибутку за ознаками Кінцевий фінансовий результат або валовий прибуток складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизів та витратами на виробництво і реалізацію продукції.

Іншою складовою валового загального прибутку підприємства є прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна, який визначається як різниця між виручкою від реалізації основних засобів та іншого майна і залишкової вартості та видатками на реалізацію.

Наступною складовою валового прибутку є прибуток від позареалізаційних операцій, тобто від операцій, безпосередньо не пов’язаних з основною діяльністю.

У процесі управління прибутком значна увага приділяється формуванню прибутку від операційної діяльності. Під операційною діяльністю розуміють основний вид діяльності підприємства, для здійснення якого воно саме створено.

Операційний прибуток — це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт.

Управління операційним прибутком охоплює велику кількість трансакцій, які виконуються на різних етапах руху грошових коштів, що надійшли від реалізації продукції, послуг, робіт, і забезпечують отримання чистого прибутку. У зв’язку з цим ос повною метою управління прибутком є оптимізація грошових надходжень та витрат, виявлення резервів та їх мобілізація.

Інвестиційна діяльність пов’язана з процесом обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Результати цієї діяльності відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій (у вигляді доходів від участі у спільних підприємствах або вкладення цінних паперів), а частково — у прибутку від реалізації майна.

Прибуток від фінансової діяльності, на відміну від попередніх видів прибутку, має свої особливості. Ці особливості пов’язані з характером грошових потоків від цього виду діяльності. Грошові потоки від фінансової діяльності пов’язані із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування (залучення додаткового акціонерного чи пайового капіталу, емісія облігацій чи інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів та відсотків і погашення зобов’язань за основним боргом), а тому такий їх зміст є не може прямо формувати прибуток підприємства, оскільки повертати доводиться більше грошових коштів, ніж отримано. Тому під прибутком від фінансової діяльності розуміється непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньоринкові. Крім того, в процесі фінансової діяльності може бути отриманий і прямий прибуток на вкладений власний капітал шляхом використання ефекту фінансового лівериджу, забезпечення отримання депозитного відсотка за середнім залишком грошових коштів на розрахунковому або валютному рахунках та ін.

Маржинальний прибуток — це показник, який характеризує частину виручки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування валового прибутку.

Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням всіх операційних витрат — як постійних, так і змінних. Чистий прибуток характеризує суму валового прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

При визначенні вартості валової продукції сільського господарства до її складу включають вартість основної, побічної і супутньої продукції рослинництва і тваринництва, приріст незавершеного виробництва в цих галузях і вартість вирощування за рік молодих культурних насаджень (до вступу їх у період плодоношення).

При формулюванні висновків по окремих аграрних підприємствах потрібно досить обережно користуватися показником частки тваринницької продукції в структурі валової продукції, оскільки його рівень істотно залежить від спеціалізації підприємств.

На сільськогосподарських підприємствах, особливо великих, може вироблятися багато видів сільськогосподарської продукції, які мають різне цільове призначення і різну економічну ефективність.

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань, розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування, на оплату праці натурою на продаж тощо. Продукція, що продана підприємством або також використана на обмін за бартерними угодами, називається товарною.

Товарна продукція — це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам ринку. Вона визначається в натуральній і вартісній формах. На кожному підприємстві вартість товарної продукції визначається за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і термінів реалізації продукції, її якості, кон’юнктури ринку та інших факторів. Грошові надходження від продажу товарної продукції називають грошовим доходом (виручкою) підприємства.

Для того, щоб здійснити аналіз стану економіки підприємства та його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва. Відносна товарність досліджується за допомогою показників рівня товарності, які визначаються по кожній галузі підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової, взятих у натуральному виразі. Абсолютна товарність у рослинництві в натуральному виразі - це відношення обсягу товарної продукції окремої культури до її посівної площі.

Для аналізу стану економіки підприємства та його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва. Відносну товарність характеризують показники рівня товарності, що визначаються по кожній галузі підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової, взятих у натуральному виразі. Рівень товарності можна визначити і в цілому по підприємству, але для цього потрібно товарну продукцію оцінити у вартісному виразі за тими самими порівнянними цінами, за якими оцінено валову продукцію, виключивши з її складу приріст незавершеного виробництва, приріст вартості молодих багаторічних культурних насаджень і малотоварні продукти.

Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі. З огляду на це, стає зрозумілим, що абсолютна товарність є функцією від рівня відносної товарності й обсягу валового виробництва продукції. У формалізованому вигляді залежність абсолютної товарності (Ат) від названих факторів можна подати як добуток:

Ат = ВП · Рт, (1.1)

де ВП — обсяг виробництва валової продукції;

Рт — рівень товарності.

Чиста продукція — це новостворена вартість, найважливіша складова виробленого сукупного продукту (валової продукції) підприємства, що характеризує економічну ефективність виробництва.

Розмір чистої продукції є функцією від таких важливих факторів, як обсяг виробництва валової продукції, рівень товарності, цін реалізації продукції і частки матеріальних витрат в структурі вартості сукупного продукту. До перших трьох факторів розмір чистої продукції знаходиться в прямій пропорційній залежності, а до останніх — в оберненій. Частка спожитих засобів виробництва в структурі собівартості валової продукції має тенденцію до збільшення. Це — об'єктивний процес, що відображає зміну діалектичного співвідношення між затратами живої і минулої праці зі зростанням її продуктивності.

Кінцева продукція визначається у натуральній формі лише в розрізі окремих видів сільськогосподарської продукції.

В цілому по підприємству кінцева продукція визначається у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). Продукція, видана на оплату праці і внутрішньогосподарське особисте споживання, оцінюється за середніми на певний вид продукції цінами реалізації. По АПК чи агропромисловому формуванню в цілому кінцеву продукцію доцільно визначати методом приросту вартості сільськогосподарського продукту на всіх стадіях його руху до кінцевого споживача. Іншими словами, вартість кінцевої продукції представлена вартістю виробництва кінцевої продукції сільського господарства і вартістю, добавленою її промисловою переробкою і торгівлею.

По агропромисловому підприємству, об'єднанню (комбінату) і АПК в цілому вартість кінцевої продукції можна визначити за формулою:

КП = КП₂ + КП₃ + КП₄, (1.2)

де КП₂ — вартість кінцевої продукції в другій сфері АПК — сільськогосподарському виробництві;

КП₃ і КП₄ — приріст вартості кінцевої продукції у третій і четвертій сферах АПК (відповідно в переробній промисловості і громадському харчуванні та роздрібній торгівлі продуктами сільськогосподарського походження).

У сільськогосподарському виробництві вартість кінцевої продукції за порівнянними цінами можна визначити за формулою:

(1.3)

де ТП_і — товарна продукція сільського господарства і-го виду;

Ц_і — порівнянна (середня) ціна і-го виду продукції;

К_і — коефіцієнт якості і-го виду продукції, що визначається діленням закупівельної ціни і-го виду продукції нижчих сортів на закупівельну ціну вищого сорту;

ОСі - продукція і-го виду, що використана на особисте споживання; ПКі - покупна продукція сільськогосподарського походження, що використана для виробничого споживання.

Економічне значення чистої продукції надзвичайно важливе, оскільки вона є основою розширеного відтворення. Адже для наступного циклу відтворення підприємство насамперед повинно відшкодувати спожиті засоби виробництва. Розширене відтворення можна здійснити лише за рахунок чистої продукції, яку поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Співвідношення між цими фондами кожне підприємство встановлює самостійно, враховуючи при цьому абсолютний розмір чистої продукції, ступінь озброєності виробництва, зношеність основних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутий рівень оплати праці працівників, ступінь розвитку соціальної інфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці і прибутком.

Для оцінки економічного стану підприємства важливо проаналізувати таких два важливих показники, як питома вага чистої продукції у валовому продукті і частка оплати праці разом з відрахуваннями на соціальні заходи у загальній сумі новоствореної вартості. Чим більша величина цього кінцевого результату і вища частка його у вартості сукупного валового продукту, тим за однакових інших умов є більше можливостей для відтворення факторів виробництва бажаними темпами, і навпаки.

Економічний стан сільськогосподарського підприємства є комплексною характеристикою, що відображає внутрішню ситуацію у цьому стосовно забезпеченості його матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами та рівня й ефективності їх використання у співвідношенні з обсягами виробництва та реалізації продукції, а також у співвідношенні витрат і грошових надходжень від здійснення цих процесів. Економічний стан сільськогосподарського підприємства значною мірою формує його фінансово-економічну стійкість, ефективність функціонування в цілому та конкурентоспроможність.

За умов збиткової діяльності підприємства чиста продукція зменшується. Коли сума збитку досягає суми нарахованої оплати праці з відрахуваннями на соціальні заходи, то цей кінцевий результат дорівнюватиме нулю, а за подальшого збільшення суми збитку він набуватиме від'ємного значення.

Збитковість є ознакою кризового стану підприємств, тобто загострення суперечностей, які загрожують їх життєдіяльності в оточуючому середовищі. Останнім часом в економічній літературі з’являються праці, де досліджуються кризи розвитку підприємств і розвивається сучасна концепція антикризового управління на підприємстві.

Для подолання збитковості підприємств і забезпечення їх фінансової стійкості у довгостроковій перспективі необхідно переходити до наступальної тактики в антикризовому управлінні, яке базується на впровадженні інноваційних механізмів, які б забезпечували нормалізацію грошових потоків у напрямі збільшення реалізації продукції та економії операційних затрат. Антикризове управління, що ґрунтується на інноваціях, є економічно, соціально та фінансово ефективнішим способом подолання збитків порівняно з економією на витратах і має бути вирішальним у забезпеченні беззбиткового функціонування підприємств.

Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, інноваційні технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом. Саме тому прибуток розглядається як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.

1.2 Поняття ефекту та ефективності

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим — співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

У процесі функціонування будь-якого підприємства витрачаються певні ресурси: матеріальні, трудові, фінансові. Отримані внаслідок витрачання ресурсів результати називають ефектом діяльності. Співставлення результату чи ефекту діяльності з витраченими для його отримання ресурсами визначає ефективність функціонування підприємства. Таким чином, шляхом співставлення результату процесу функціонування будь-якого підприємства з витраченими для цього ресурсами можна визначити ефективність його функціонування.

Ефект означає результат, наслідок певних дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженні. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції, показниками поліпшення здоров’я населення. У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

На думку Іванілова О.С. [18], економічний ефект — це відображення різних вартісних показників, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників належать обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

З категорією ефекту тісно пов’язане поняття ефективності. Шеремет О. Д., Сайфулін Р. С. та Негашев Е. В. відзначають, що ефективність є однією з найскладніших категорій економічної науки. Вона виступає основою побудови кількісних критеріїв цінності прийнятих рішень, використовується для формування матеріально-структурної, функціональної і системної характеристик господарської діяльності.

Сучасне розуміння сутності ефективності діяльності передбачає використання як її індикаторів не лише суто фінансових показників, а й параметрів не фінансового характеру, що характеризують задоволеність клієнтів, імідж підприємства, ефективність її внутрішніх бізнес-процесів, потенціал персоналу як запоруки формування довгострокового фінансового успіху. Ефективність можна визначити як відносну міру досягнення необхідного результату (ефекту) за відповідного використання ресурсів. Ознакою ефективної діяльності підприємства як складної соціально-економічної системи є досягнення завдань функціонування з найменшими витратами суспільної праці. Тісно пов’язаним з попереднім терміном є поняття результативності, що є ступенем реалізації запланованої діяльності та досягнення запланованих ефектів.

Пол Хайне (професор Сіетлського університету, США) зазначає: «Ефективність — це позитивний чинник, який найбільш послідовно підноситься економістами. Це не повинно дивувати, оскільки ефективність і економічність — майже синоніми. Обидва терміни характеризують «результативність» використання засобів для досягнення цілей. Таким чином, при визначенні ефективності значну роль відіграє ціннісна характеристика отриманого результату.

Федулова Л. І. розуміє ефективність як оптимальне співвідношення задоволеності потреб певних груп. Така задоволеність залежить від ступеня реалізації інтересів учасників у процесі функціонування підприємства. Узгодження інтересів та формування на їх основі комплексу цілей підприємства є у цьому підході головним завданням управління.

Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність — конкретна форма вияву закону економії часу, їх зв’язок здійснюється через зростання продуктивності праці її підвищення означає зростання ефективності сукупної праці, збільшення ефективності всього виробництва, зумовленої насамперед прогресом продуктивних сил.

Розрахунок економічної ефективності рекомендується проводити шляхом порівняння витрат з економічним ефектом як грошовим виразом результату за формулою:

Е = Р / З * 100%, (1.4)

де Е — ефективність, Р — результат і З — витрати.

Витрати (З) та результати (Р) можуть зіставлятися між собою різними способами, при цьому одержувані показники мають різний зміст, акцентуючи ту чи іншу сторону категорії «ефективність»:

— показник виду Р / 3 характеризує результат, отриманий з одиниці витрат;

— ставлення З / Р означає питому величину витрат, що припадають на одиницю досягається результату;

— різниця Р-З характеризує абсолютну величину перевищення результатів над витратами;

— показник Р-З / З дає оптимальну величину ефекту;

— показник Р-З / Р відображає питому величину ефекту, що припадає на одиницю отримуваного результату.

Під ефективністю також розуміють:

— певний конкретний результат (ефективність дії чого-небудь);

— відповідність результату або процесу максимально можливому, ідеальному або плановому;

— функціональна різноманітність систем;

— числову характеристику задовільності функціонування;

— ймовірність виконання цільових установок і функцій;

— ставлення реального ефекту до необхідного (нормативного) ефекту.

У науці, присвяченій економіці та управління, розвиток поняття «ефективність» історично починається з ефективності виробництва підприємства.

Питання ефективності в нашій країні широко висвітлювалися в науковій літературі і детально розглядалися в нормативно-методичних та інструктивних матеріалах відповідних органів управління. Однак в умовах державної власності і відсутність ринку ресурсів, продукції, капіталу практично всі рішення у відносинах використання ресурсів приймалися централізовано. Відповідно всі зусилля були зосереджені на аналізі, контролі та плануванні, як правило, поточної результативності (ефективності) виробництва підприємства.

У зв’язку з цим поняття ефективності виробництва розглядається як одна з форм прояву економічних законів. За цим визначенням, вивчаючи ефективність, галузеві і спеціальні економічні науки тим самим вивчають дію загальних законів у специфічних умовах галузевої структури виробництва, окремих підприємств або інших ланок народного господарства, у конкретному прояві, в обумовленому місці і часу.

Визначення понять ефективності виробництва різними авторами подано в таблиці 1.1.

Афанасьєв М. В., Гончаров А. Б. та Бойчик І. М. [3; 5] враховують фактор часу при визначенні ефективності виробництва. Вони вважають, що оцінка ефективності виробництва дуже залежить від часового інтервалу. Підприємство, що інвестує кошти у розвиток, може працювати на початку періоду неефективно, проте досягати поставлених цілей та давати економічний ефект у майбутньому. Отже, ефективність виробництва — це відображення кінцевих результатів використання ресурсів за певний проміжок часу.

Таблиця 1.1 Поняття «ефективність виробництва»

Аналіз наведених визначень дозволяє зазначити, що Афанасьєв М.В., Гончаров А. Б., Бойчик І.М., Зайцев Н. Л., Сіроштан М.А., Потапов В.І. та Білявцев М.І. [3; 5; 15; 48] виходять з традиційного визначення ефективності стосовно процесу виробництва, тобто ефективність виробництва визначається ними як співвідношення кінцевого результату промислового виробництва та використаних ресурсів (робочої сили, засобів, предметів праці).

Аналіз загальної ефективності господарської діяльності підприємства є прерогативою вищої управлінської ланки і пов’язаний з визначенням ціни продукту, розміру партії закупівель сировини чи поставок продукції, заміни обладнання або технології. Інші рішення також повинні пройти оцінку з точки зору загального успіху фірми, характеру її економічного зростання і ефективності.

Основні завдання аналізу ефективності: оцінка господарської ситуації, виявлення чинників і причин досягнутого стану, підготовка та обгрунтування прийнятих управлінських рішень, виявлення і мобілізація резервів підвищення ефективності господарської діяльності.

Один з напрямів аналізу — виявлення екстенсивних та інтенсивних факторів її зміни. Екстенсивні фактори пов’язані зі збільшенням обсягів виробництва за рахунок кількісних факторів економічного зростання: додаткової робочої сили, розширення торговельних площ, будівництва нового об'єкту і т. д. Інтенсивні фактори пов’язані з використанням якісних чинників економічного зростання, характеризуються мірою віддачі кожного з використовуваних ресурсів.

Обсяг виробництва у вартісному вираженні є функцією або результатом впливу використання всіх видів ресурсів. Оскільки процес виробництва здійснюється лише за наявності всіх елементів процесу праці в їх взаємозв'язку, остільки неможливо виявити окремо вплив на результати виробництва кожного з цієї групи чинників.

Отже, ефективність підприємства — комплексна оцінка кінцевих результатів використання необоротних і оборотних активів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

1.3 Методика оцінки результатів діяльності підприємства

Результати підприємства з позицій їх вартісної оцінки характеризують економічний ефект господарювання підприємства.

Моделі оцінок результатів підприємства інколи не враховують галузевих особливостей об'єктів аналізу, ігнорують чинники різних вагових оцінок впливу окремих показників на загальні результати аналізу, тому часто не визначають об'єктивних причин збільшення (зменшення) результатів підприємства.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансових відносин підприємства та визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність встановлення або продовження з ним відносин.

За допомогою коефіцієнтного аналізу можна виявити причини збільшення чи зменшення результатів підприємств, а саме — що призвело до зниження таких важливих показників діяльності підприємства, як прибутковість та продуктивність.

Недоотримання підприємством прибутку можливе за значенням порівняно малої частки прибутковості власного капіталу. Коефіцієнт прибутковості капіталу є співвідношенням фінансового результату від звичайної діяльності підприємства до середньорічної вартості власного капіталу. У випадку зменшення цього показника підприємству необхідна реорганізації капіталу, а не формування додаткових боргових зобов’язань.

Одним із важливих коефіцієнтів впливу на результати підприємства є коефіцієнт прибутковості активів. Він розраховується діленням фінансового результату від діяльності підприємства (прибутку чи збитку) на середньорічну суму активів. Причини недоотримання прибутку у разі зменшення цього коефіцієнта збільшуються.

До характерних показників оцінки динамічності розвитку підприємства належать показники фондовіддачі та продуктивності праці. Зростання цих показників розглядається як сприятлива тенденція до формування прибутків підприємства.

При зниженні такого показника як коефіцієнт обертання виробничих запасів прибуток буде зростати більш високими темпами. Цей показник розраховується як собівартість реалізованої продукції до середніх витрат запасів. Тобто ресурси підприємства використовуються ефективніше.

В здійсненні своєї діяльності підприємствам необхідно звертати увагу на поліпшення стану основних засобів, переглядати та оцінювати можливості власного капіталу. Невикористаною можливістю до збільшення прибутку підприємств може бути збільшення фінансових інвестицій, як потенційне джерело одержання доходів на покриття певних витрат. Оскільки, підприємства використовують запаси для одержання прибутку, покриття витрат та беруть додаткові кредиторські зобов’язання, що призводить до порушення фінансової стійкості підприємств, то необхідно переглядати і оцінювати кожен крок формування запасів підприємства та одержання кредитів з урахуванням довгострокових стратегій підприємства, ризику та виникнення непередбачуваних обставин.

З метою проведення експрес-оцінки економічних результатів діяльності за даними фінансової звітності показники фінансово-економічних результатів, наведені у звітності, можна поділити на:

— інтервальні - відображають результат, отриманий за період: прибуток, доход;

— моментні - визначають результати на певний момент часу: власний капітал, вартість підприємства.

При цьому моментні показники перетворюються на інтервальні шляхом визначення їх зміни за період, тобто різниці між їх кінцевим та початковим значенням.

Інтервальним показником фінансово-економічних результатів діяльності підприємства поряд з доходом є також отриманий прибуток. Проте Нусинов В. Я. визначає недоліки загальноприйнятих показників прибутку та проводять їх уточнення та коригування.

Так, на думку Козаченко С. В. [23], показник прибутку необхідно коригувати на величину так званої «внутрішньої кредиторської заборгованості», що виникає за рахунок недофінансування обов’язкових програм на підприємстві. Дійсно, в загальному випадку підприємство може отримати економію штучно, внаслідок порушення технології виробництва, а не проведення цілеспрямованих заходів щодо зниження витрат. При цьому цей автор вказує, що в майбутньому підприємство буде змушене понести ще більші витрати на усунення наслідків такої економії. Ця економія є заборгованістю підприємства перед самим собою. Тому пропонується збільшувати величину зобов’язань підприємства на суму цієї економії.

Жовна О.М. та Нусінова Я.В. вважають, що доцільно поділяти економію витрат операційної діяльності на обґрунтовану, що пов’язана з проведенням цілеспрямованих заходів зі зниження витрат, та штучну частину, яка пов’язана з порушенням технології.

Основні загальноприйняті методики оцінки й аналізу результатів діяльності підприємств базуються лише на аналізі фінансово-економічних показників, основними з яких уважаються показники прибутку. Проте дуже часто підприємства з метою збільшення значення цього показника вдаються до таких заходів, як зниження витрат на навчання персоналу, на маркетинг, на обслуговування клієнтів тощо, що в майбутньому негативно відображається на діяльності самого підприємства.

На думку Вакульчик О. М. [8], використання показника прибутку при оцінці результативності діяльності в умовах корпоративних відносин є особливо обмеженим, оскільки він ураховує лише суму коштів, які ще не використані в інтересах учасників корпорації. Таким чином, показник прибутку відображає результат тільки з позицій підприємства в цілому та вимірює лише потенціал розвитку й розширення його діяльності в майбутньому.

У зв’язку з цим виникає питання, як модернізувати цей показник таким чином, щоб при його визначенні враховувався різний ступінь задоволення інтересів учасників корпоративного процесу. Оскільки аналіз і оцінка діяльності підприємств ґрунтуються зазвичай на даних зовнішньої фінансової звітності, у процесі прийняття рішення інвесторами слід максимально привести наведені в ній показники до порівнянного вигляду з іншими підприємствами галузі або іншими корпораціями.

Кожне підприємство суттєво відрізняється від інших за масштабами діяльності, зовнішніми умовами функціонування, особливостями корпоративного управління тощо. Одним з основоположних для підприємств корпоративного типу принципів є врахування інтересів зацікавлених осіб. Виходячи з цього, метою створення корпорації є не тільки отримання прибутку, а й задоволення потреб усіх учасників корпорації: власників, менеджерів, працівників, кредиторів, держави. Вакульчик О. М. вважає, що результат корпоративного управління має вимірювати результат зусиль усіх учасників цього процесу і складатися з відповідних часток, які визначають винагороду власників, робітників, кредиторів, держави.

Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність — це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази.

Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але й для утворення прибутку.

Показник рентабельності виробництва обчислюється за формулою:

(1.5)

де У_РВ — рівень рентабельності виробництва, %;

П — сума валового прибутку, грн;

Ф_СР — середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн;

О_ОБ — середньорічна вартість залишку обігових коштів, грн.

Крім рентабельності виробництва, у процесі аналізу підприємницької діяльності підприємств широко використовується показник рентабельності продукції, обчислений як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції.

Показник рентабельності продукції характеризує зміну поточних витрат на виробництво і реалізацію як усієї продукції, так і окремих її видів.

Економічна сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи показників. Загальний їхній зміст — визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники — вони практично не підпадають під вплив інфляції.

Підвищенню рівня рентабельності сприяють збільшення маси прибутку, зниження собівартості продукції, поліпшення використання виробничих фондів. Показники рентабельності використовують при оцінці фінансового стану підприємства.

Фінансові результати формуються в процесі всіх видів господарської діяльності підприємств: операційної, фінансової, інвестиційної, надзвичайної.

Величина та склад фінансових результатів залежить від великої кількості факторів, знання про які дозволяє цілеспрямовано управляти їх формуванням. Систематизацію факторів здійснено виходячи з необхідності обмеження числа та виділення найбільш істотних ознак, які в першу чергу повинні бути враховані в процесі прийняття управлінських рішень. Фактори згруповано за такими напрямками: фактори, що визначають доходи та витрати; фактори зовнішнього та внутрішнього середовища; фактори об'єктивні (матеріальні умови виробництва) та суб'єктивні (ефективність управління); групи факторів за видами діяльності. Це дозволяє виявляти лише ті фактори, які варто враховувати в процесі управління фінансовими результатами; розділяти групи факторів, що впливають на різні види доходів і елементи витрат; виділяти групи факторів, які залежать і які не залежать від діяльності підприємства; визначати ступінь участі різних видів діяльності підприємства в підсумкових показниках фінансових результатів; оцінювати вплив факторів, обумовлених ефективністю формування та використання матеріально-технічної бази підприємства і ефективністю управлінської діяльності.

Виходячи з того, що господарювання — це процес прийняття рішень про використання обмежених ресурсів підприємства, і кожне прийняте рішення базується на обставинах зовнішнього середовища, альтернативних можливостях вибору та цілях розвитку, визначено, що формування фінансових результатів це частина загальної системи господарювання, яка пов’язана з прийняттям рішень, щодо утворення необхідного їх розміру на рівні господарюючого суб'єкту для вирішення тактичних та оперативних цілей.

Розділ 2. Оцінка сучасного стану діяльності підприємства

2.1 Природно-економічна характеристика підприємства

Досліджуване підприємство ДП «Родниківка» — це багатогалузеве господарство, засноване в 1961 р. на базі колгоспу ім. Шевченка, що розташовується у с. Родниківка Уманського району Черкаської області, за 200 км від обласного центру м. Черкаси та 5 км — районного центру м. Умань.

Управління керівництвом здійснює Войченко Сергій Михайлович. Згідно до Статуту директор здійснює поточне керівництво підприємством і координує діяльність всіх виробничих підрозділів за допомогою їх керівників: агронома (Твіленев Ф.П.), головного бухгалтера Харченко О.І., головного економіста (Демчук І.В.) і головного інженера (Кучер М. В).

ДП «Родниківка» займає досить сприятливе і вигідне місце розташування, так як основні центри придбання товарно-матеріальних цінностей знаходяться в м. Умань.

Кліматичні умови, що складаються на території досліджуваного підприємства, дозволяють отримувати високі урожаї сільськогосподарських культур. Середньорічна температура повітря 7,8 С, тривалість вегетаційного періоду 210 днів. Кількість опадів в середньому за останні 10 років згідно даних Уманської зональної метеорологічної станції становить 480−510 мм за рік. Найбільше опадів випадає в травні та червні - близько 210 мм. Сніговий покрив за висотою не більше 30 см.

Літо в зоні місцезнаходження ДП «Родниківка» жарке (27 — 35 °С), а зима частіше малосніжна з температурою -27 — 30 °C.

Основним ресурсом кожного підприємства є земля. ДП «Родниківка» має у своєму розпорядженні високо родючі чорноземи із достатнім вмістом гумусу і незначною кислотністю. Якість земляних угідь, їх структура, а також ґрунтово-кліматичні умови сприяють успішному розвитку виробництва сільськогосподарської продукції.

Розглянемо як змінювалася площа сільськогосподарських угідь впродовж 2007;2011 рр. в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Склад сільськогосподарських угідь в ДП «Родниківка», га

Як свідчать дані вищенаведеної таблиці, змін за аналізований період в площі сільськогосподарських угідь не відбувалось. Загальна площа сільськогосподарських угідь підприємства становить 1962 га, частка ріллі яких становить 98,7%, а сінокосів і пасовищ — 1,3%.

Людина з її здатністю до праці є головною продуктивною силою суспільства, будь-якої його сфери, в тому числі аграрного сектора. Саме завдяки праці людини відбувається поєднання засобів і предметів праці та землі і стає можливим процес виробництва.

Трудові ресурси — це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навики, приймають або спроможні приймати участь у виробництві матеріальних та духовних благ.

Розрізняють трудові ресурси реальні та потенційні. Реальні трудові ресурси — це населення зайняте економічною діяльністю (яке уже працює), потенційні - це ті особи, які можуть бути залучені до конкретної праці в економіці країни (навчаються з відривом від виробництва, зайняті в домашньому господарстві, безробітні, які не мають роботи, але бажають її отримати та ін.).

Трудові ресурси сільського господарства включають в себе:

— працівників, що фактично працюють у аграрних підприємствах;

— зайнятих у фермерському господарстві;

— зайнятих в особистому селянському господарстві;

— тих, хто перебуває на професійній підготовці.

Для того, щоб побачити які зміни відбулися з чисельністю працівників протягом 2007;2011 рр. в ДП «Родниківка», розглянемо склад трудових ресурсів (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Склад трудових ресурсів у ДП «Родниківка»

Починаючи з 2007 р. в ДП «Родниківка» кожного року скорочується чисельність робітників. В 2011 р. чисельність працівників в порівнянні з 2007 р. зменшилась на 49 осіб (в рослинництві - на 33 особи, в тваринництві - на 16 осіб). Зростання ж річної продуктивності праці зумовлено збільшенням суми валової продукції у 2011 р. в порівнянні з 2007 р. на 1065,2 тис. грн. та зменшенням чисельності працівників.

Підвищення ефективності відтворення основних фондів є наслідком інтенсивного відтворення та використання діючих основних фондів підприємства.

Ці процеси сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства та дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Тоді, в таблиці 2.3 розглянемо динаміку показників фізичного руху та руху основних фондів в досліджуваному підприємстві.

Таблиця 2.3 Показники фізичного стану та руху основних фондів в ДП «Родниківка»

Таким чином, дані таблиці показують, що у 2011 році в підприємстві не було придбано основних фондів, а спостерігається лише вибуття, така ж ситуація і в 2010 році. Загалом за період 2007;2011 рр. було придбано основних фондів на суму 1766,1 тис. грн, а вибуло — 2455,5 тис. грн. Як бачимо, в ДП «Родниківка» спостерігається вибуття значно більшої вартості фондів ніж придбання.

Впродовж 2010;2011 рр. в підприємстві не було закуплено основних фондів, тоді як відбулося їх вибуття, тому спостерігається тенденція до зростання коефіцієнта вибуття до 3,4% в 2011 р. Дана ситуація також вплинула на показник зносу фондів, спричинивши його зростання в розрахунку на кінець року до 64,4%.

Для поліпшення використання трудових ресурсів та підвищення продуктивності праці на підприємстві необхідно забезпечувати високоефективне використання виробничих фондів та сільськогосподарських машин та обладнання.

Таким чином, в таблиці 2.4 проаналізуємо динаміку ефективності використання основних фондів.

Таблиця 2.4 Динаміка ефективності використання основних фондів в ДП «Родниківка»

Проаналізувавши дані таблиці 2.4 спостерігається, що у 2011 р. в ДП «Родниківка» відбувається зменшення вартості основних фондів, вартість яких становила в 2011 р. 4246 тис. грн проти 4817,3 тис. грн у 2007 році. Фондозабезпеченість на 100 гектарів сільськогосподарських угідь на підприємстві в 2011 році склала 216,4 тис. грн, а фондоозброєність на 1 середньорічного працівника — 101,1 тис. грн. Зростання показника фондоозброєності свідчить про позитивну динаміку технічної оснащеності виробництва, але так як темпи зростання цього показника перевищують темпи росту продуктивності праці, то це є негативним явищем. Тому кращим був би варіант більш швидкого зростання продуктивності праці, щоб означало про зростання максимальної ефективності виробництва.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності.

Щоб визначити виробничий напрямок досліджуваного підприємства потрібно проаналізувати структуру товарної продукції (таблиця 2.5).

Так як в ДП «Родниківка» зерно складає 42,7%, технічні культури — 28,9% та молоко — 22,7% можна зробити висновок, що підприємство має зерново-технічний спеціалізації з розвинутим молочним скотарством напрям спеціалізації.

Щоб розрахувати коефіцієнт спеціалізації господарства (К_С), потрібно застосувати наступну формулу:

(2.1.)

де П_в — питома вага готової продукції;

і - порядковий номер.

К_С = 100: (42,7Ч1 + 22,7Ч3 + 18,7Ч5 + 9,1Ч7 + 2,3Ч9 + 1,8Ч11 + 1,1Ч13 + 0,8Ч15 + 0,7Ч17 + 0,02Ч19)

Отже, коефіцієнт спеціалізації становить 0,28, тобто рівень спеціалізації в ДП «Родниківка» є низьким.

Таблиця 2.5. Структура товарної продукції в ДП «Родниківка»