Дистанційне навчання та педагогічні умови, що забезпечують його якість

Реферат на тему:

Дистанційне навчання та педагогічні умови, що забезпечують його якість.

Проблеми забезпечення якості дистанційного навчання (ДН) перебувають сьогодні в епіцентрі уваги вітчизняних управлінців освіти. Це пояснюється тим, що цією проблемою нарешті зацікавилася держава [1,2,3] як гарант безкоштовної загальної та вищої освіти [2] та як замовник послуг за свій (державний) кошт. І це зрозуміло, бо у справі надання послуг, зокрема, у вигляді дистанційного навчання, привалює, наразі, навчання платне, а отримані від нього кошти дозволяють ВНЗ у той чи інший спосіб забезпечувати повноцінність власного функціонування. Подібна комерціалізація ВНЗ має проте й інший бік, адже отримані таким чином кошти перетворюються на своєрідну купівлю-продаж диплому державного зразка. Ось чому розв’язання проблеми якості дистанційного навчання — це, по суті, завдання зняття сумнівів стосовно показників ефективності її віддачі, швидше, її функціональної спроможності та призначення.

Звідси й злободенність різних дослідницьких аспектів доцільності дистанційного навчання, причому не лише тих, що вже стали звичайними, а саме: організаційних, маркетингових, соціологічних тощо. Безсумнівно, пріоритетними мають стати також й суто педагогічні дослідження, які покликані закладати своїми результатами безпосередню основу фундаменту освітньої системи. Але здебільшого саме вони, на жаль, управлінцями освіти не враховуються. Це, власне, і спонукає нас висловити деякі міркування щодо педагогічних умов забезпечення якості дистанційного навчання.

Загальнопедагогічний погляд на якість дистанційного навчання.

Означення педагогічних вимог стосовно досягнення бажаної якості дистанційного навчання потребує визначення, передусім, поняття якості та розпредмечення його змістовної наповненості. І це, зауважимо, для нас є і обов’язковим, і принципово значущим.

У законі «Про вищу освіту» читаємо, що якість навчальної діяльності - це «сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені i передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства» [2]. Інакше кажучи, якісна освітня діяльність — це та діяльність, яка відповідає самою своєю сутністю системі освітніх стандартів. Природно, що це положення накладається за змістом також на процес та організацію навчання за дистанційної форми, а отже — створює умову їхньої ймовірності.

Щодо визначення педагогічних вимог якості ДН, то задля цього варто звернутися, передусім, до загальної педагогіки та керуватися логікою її вимог. Як відомо, варіантів організації систем дослідження існує багато [4], і залежать усі вони виключно від одного — від обраного критерію.

У нашому випадку найбільш доцільним є обрання та дотримання основних положень дидактичної системи на загальнометодологічному рівні. Принагідно зауважимо, що система — це не лише сукупність структурних компонентів, а й обов’язково умовно-послідовних зв’язків між ними. Звернемося тепер до дидактичної структури, що подана у праці П. М. Щербаня [5] та видозмінимо її з урахуванням цих обов’язкових умовно-послідовних зв’язків (рис. 1).

Як видно з наведеного рис. 1, створення дидактичної системи потребує наступного:

1. Чіткості визначення мети навчання (елемент 1). Вона може бути як дуже загальною (наприклад, отримання загальної, середньої професійної, вищої освіти чи набуття певного фаху), так і частковою (опанування конкретним блоком дисциплін, вивчення якоїсь дисципліни, набуття навичок і вмінь).

2. На підставі обраної мети визначаються етапи її досягнення. Відповідно до них формуються проміжні цілі - завдання навчання (елемент 2).

3. Відповідно до завдання навчання опрацьовується належний його зміст (елемент 3). Причому, при формуванні змісту навчання обов’язково необхідно керуватися дидактичними принципами — основними важелями педагогічності навчального процесу.

4. Після визначення змісту визначаються організаційні форми навчання (елемент 4). Вони не повинні суперечити вимогам, а отже, не перекреслювати все те, що зумовлюється метою навчання (елемент 1) та обирається відповідності до його завдань (елемент 2). Наприклад, за медичним фахом заборонено отримувати освіту заочно.

5. На підставі змісту та обраної форми навчання визначаються можливі та найдоцільніші методи та засоби навчання (елемент 5).

Моделювання структури дидактичної системи дозволяє зафіксувати ту чи іншу організаційну форму навчання і тим самим визнає її як дистанційну. Природно, що для виявлення педагогічних умов її якісного функціонування нам необхідно з’ясувати передумови, за яких можлива педагогічна доцільність обрання саме дистанційної форми навчання (вимоги елементів 1−3), а ще визначити самі умови досягнення якісного ДН, які пов’язані з методами та засобами навчання (елемент 5). Ці зміни у структурі дидактичної системи для дистанційного навчання доволі чітко проглядаються на рис. 2.

Керуючись усім означеним раніше, конкретно визначимо ті умови, що накладаються на забезпечення якості дистанційного навчання, тобто поговоримо про кожен із вищенаведених елементів.

Етап визначення цілей.

Першу й провідну передумову якісного дистанційного навчання, знаходимо безпосередньо, вже у самому визначенні ДН. Адже відповідно до офіційних документів [3] дистанційне навчання відбувається за умови опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання, тобто слухачі дистанційних аудиторій навчаються самостійно під керівництвом викладача. Тож першорядною умовою налагодження дистанційного навчального процесу є здатність студентів самостійно планувати свій графік навчання, систематично займатися та опановувати визначені за освітнім стандартом навчально-педагогічні програми. Безсумнівно, це можливо лише за умови високої вмотивованості, їх зусиль, наявності у них навичок планування роботи та розподілу власного часу. На сьогодні під такі умови підпадають в основному ті, хто вже розпочав свою трудову діяльність, або ті, хто глибоко та чітко усвідомили, що знання, які вони мають можливість отримати, їм справді необхідні. На жаль, до цієї категорії навряд чи можна віднести студентів перших курсів, адже після закінчення школи вони якщо і мають навички самостійної роботи, то ще зовсім нестійкі та недосконалі. Інакше кажучи, без виконання такої передумови дистанційне навчання перетвориться на дискредитацію освіти, тобто на освіту заради отримання документа, який практично в житті мало що важить.

Інша істотна передумова, що стосується цілей освіти та провідних завдань педагогіки — це виховання людини, тобто той значущий бік освітнього процесу, без якого він малоефективний. Не секрет, що на сучасному етапі питання виховання актуалізуються лише у школі. І навіть, на жаль, також далеко не завжди і не повсюдно. Коли людина виходить за межі шкільних стін, то виховний процес начебто припиняється. Виховну роботу у ВНЗ можна, скажімо, побачити не інакше як через мікроскоп. Щодо дистанційного навчання — то тут і він не допоможе. І як не згадати в такому разі академіка Б. С. Гершунського, який закінчив Київський політехнічний інститут і пропрацював понад 20 років у Київському технікумі радіоелектроніки, а потім на весь голос заявив про себе як знаковий науковець у царині педагогічної науки Росії. Ще 1986 року він, зокрема, зауважував таке: «При використанні комп’ютерів у якості засобів навчання, не можна не помічати їх серйозної недосконалості з точки зору реалізації перш за все виховних функцій освіти» [6].

До цих негативних наслідків належать, у першу чергу, чимала індивідуалізація навчання та (за умови використання у навчанні домашніх персональних комп’ютерів) ще й неабияка елітарність. Між іншим, питання елітарності освіти часто-густо артикулюють дослідники на заході, зокрема, на шпальтах журналу UNESCO «Вища освіта у Європі» [7]. До інших недоліків належить надмірна орієнтація на алгоритмізацію мислення навіть для тих випадків, коли необхідна аналітико-синтезуюча розумова діяльністьпередача комп’ютеру оціночних функцій для вибору оптимальних варіантів рішень і, як наслідок, повна відмова від виконання так званих рутинних операцій. Таке ставлення формує маловмотивовану впевненість у необмежених можливостях комп’ютера та відповідних споживацьких настроях, що межують із відмовою від самостійних зусиль для досягнення певних цілей (формування споживацького покоління). І окрім вже наведених малоприємних наслідків інтенсивного проникнення комп’ютерів у наше життя існує ще й такий загальнорозповсюджений на сьогоднішній день — це надмірне (з великими витратами часу) захоплення діалоговим спілкуванням із комп’ютером у процесі відеоігор (за рахунок інших видів діяльності, у тому числі гігієнічно необхідного, дозованого відпочинку, занять фізичною культурою та спортом, ознайомлення з культурними набутками тощо). Взагалі, використання комп’ютера — це для педагогічної науки проблема неабиякої значущості у площині ВНЗ, а саме: реалізації установок навчально-виховної діяльності.

Якщо ж поміркувати та помріяти про прийдешнє дистанційного навчання, то якісь можливості «тонкого дотику до особистості», говорячи словами найпопулярнішого радянського педагога А. С. Макаренка, у системі дистанційного навчання мабуть можна й відшукати. Так, з нашого погляду, для здобуття освіти застосовувати дистанційну форму навчання можна лише після закінчення середньої загальної школи. Бажано робити це не на перших курсах ВНЗ, коли молодь ще не навчено критично мислити, самостійно планувати заняття, позбавлено належної мотивації до навчання. Отже, вірогідність якісного ДН можлива, коли студенти мають вже навички самостійної роботи і відбувається вона під наглядом педагога, а ще, коли частина навчального плану виконується студентами самостійно, а решта — під наглядом педагога, тобто за умови можливості компенсування негативних наслідків від, так би мовити, безмежного самостійного навчання.

Етап формування завдань і змісту навчання.

До обмежень та умов, які позначаються на завданнях освіти і на змісті навчання (елементи 2 та 3) належать майже ті всі, що вже були зазначені раніше. Нагадаємо, щоб визначені та поставлені завдання було реалізовано у системі дистанційного навчання, необхідно, щоб у навчальному процесі були задіяні лише високовмотивовані слухачі, з високим рівнем інформаційної культури (не лише навички роботи з комп’ютерною технікою, а й вміння працювати з інформацією). Щодо питання самостійного опанування студентом навчальної програми, то існує, як відомо, ціла низка спеціальностей, які заборонено за державним освітнім стандартом отримувати заочно (медичні, військові та інші). Тож, керуючись Законом «Про вищу освіту», де дистанційну форму навчання прирівнюють до заочної, робимо висновок, що всі ті спеціальності та кваліфікації, які за переліком державного стандарту освіти заборонено отримувати заочно, не можна отримувати і дистанційно.

Крім суто організаційно-педагогічних обмежень, що накладаються на завдання навчання та його зміст, необхідно дотримуватись і загальнопедагогічних, які безпосередньо впливають на дидактичну систему (рис. 1), знаходяться поза цією логічною структурою вимог й можуть використовуватися на кожному з етапів. Це стосується, зокрема, таких дидактичних принципів, як науковість, системність, систематичність, міждисциплінарні зв’язки, зв’язок теорії та практики навчання з життям, професійна направленість, наочність, доступність, диференціація та індивідуалізація, мотивація та створення позитивного відношення до навчання.

Просто кажучи, дотримання цих принципів — умова якісного навчання за будь-якої організа-ційної форми. Саме відповідно до цих принципів необхідно ретельно формувати зміст освіти.

Етап обрання засобів та методів навчання.

Як можна побачити на рис. 2, засоби і методи (елемент 5) належать до того класу умов, що заявляють про себе лише за дистанційної форми навчання. Якщо на попередніх етапах йшлося про доцільність якісного дистанційного навчання, то зараз йтиметься про формування та організацію якісного ДН з позиції педагогіки. Саме елемент 5 має найвищий потенціал щодо поліпшення якості навчального процесу.

Загальновідомо, що головний агент якості навчання — викладач, носій знань, умінь, навичок і позитивного виховного ідеалу. Він, за дидактикою, є керівником педагогічного процесу. Щодо дистанційного навчання, то тут першорядну роль у структурі його якості відіграє сам слухач, а носієм знань виступають засоби навчання, рідше, розроблені групою авторів матеріали дистанційних курсів [3]. Роль викладача (тьютора) мінімізується. Отож не дивно, що існує думка, мовляв, дистанційне навчання позбавить нас від класу викладачів як таких, а їх місце посядуть комп’ютери. Але зауважимо, що у Відкритому університеті (Великобританія) під керівництвом одного тьютора працює не більше двадцяти студентів! І вони не прагнуть бодай якось замінити свого викладача на комп’ютер.

Агентом якості ДН замість викладача стає таким чином сукупність дистанційних курсів, розрахованих для самостійного опанування, сам слухач (про вимоги до нього йшлося на етапі визначення цілей (елемент 1)) та частково тьютор.

Щодо безпосередніх вимог до матеріалів та їх якості, то вони є загальнодидактичними. Отже, критерієм якості виступає відповідність створених дистанційних курсів дидактичним принципам, а саме — науковість, системність тощо. Окрім цього вельми значущим є обґрунтованість педагогічної доцільності таких курсів, зокрема, вони мають бути розробленими як відповідно до вікових особливостей слухачів, так і до санітарно-гігієнічних норм для комп’ютерного навчання.

Неабиякі «втаємничення» якості дистанційного навчання приховані у самій практиці спілкування та комунікації, тобто у безпосередній площині процесу виховання. Справа в тому, що відсутність «живого» спілкування з «реальними» носіями «людської» культури у процесі ДН може призвести і призводить до тяжких психологічних зрушень, а саме — соціального відчуження та втрати потреби спілкуватися із собі подібними. Проблемами такого роду займаються нині за кордоном науково-дослідні інститути, які вдаються до проведення спеціальних психолого-педагогічних досліджень. Зараз ніхто вже не заперечує, що спілкування з комп’ютером має не лише користь, але й приховує небажані наслідки як для людини, так і для соціуму. Шлях до розв’язання такого роду суперечностей один — подальше розгортання та поглиблення досліджень, пов’язаних із налагодженням дистанційного навчання, екстраполяція та адаптація у вітчизняних ВНЗ кращого досвіду університетів Заходу і, звісно, включення створених наукових прогнозів у педагогічну теорію та освітню практику.

Отже, при організації процесу дистанційного навчання не зайвим буде врахувати комунікаційний компонент, тобто пам’ятати про небезпеку негативного впливу в ході комп’ютерного навчання.

* * *.

Проблеми педагогічного забезпечення якості дистанційного навчання для теорії освіти є одними з провідних. Бо без високої теорії немислимо запобігти тому, що має та нестиме пагубні наслідки для освіти, а отже, для життя прийдешніх поколінь. Гадаємо, варто тут зосередитись передусім на виваженій науковій розстановці акцентів, тобто на тому, чи є освіта (у тому числі й ДН) споживацькою послугою, чи навпаки — культурним надбання самої людини.

Література.

1. Про затвердження Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004; 2006 рр.: Постанова № 149 Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 // Інформатика, № 46 (238), грудень 2003. — С. 5−7.

2. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 // Офіційний вісник України, 2002 р., № 8, стор. 1, стаття 327 від 07.03.2002.

3. Про затвердження Положення про дистанційне навчання: Наказ Міністерства освіти і науки від 23.01.2004.

4. Волкова В. Н. Романкова Л.И. НИИ высшего образования — 30 лет: Секреты организации научных исследований / Под ред. А. Я. Савельева. — СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. — 160 с.

5. Щербань П. М. Прикладна педагогіка: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2002.

6. Гершунский Б. С. Методологические проблемы использования компьютерной техники в системе образования и педагогической науке // Программированое обучение. — 1986. — Вып. 23.

7. Гладье Л. Е. Всеобщее обучение в режиме он-лайн: надежда или очковтирательство // Высшее образование в Европе. — 2000. — Вып. 3.