Педагогічні умови використання методу гри у вихованні молодших школярів

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КУРСОВА РОБОТА на тему: «ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРИ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ»

Луцьк — 2015

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРИ У ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

1.1 Ігрова діяльність та метод гри у вихованні молодших школярів

1.2 Використання методу гри у виховному процесі

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ГРИ

2.1 Методика, організація ігрової діяльності

2.2 Аналіз результатів дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є актуальною, адже для того, щоб виховати в учнів активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні «інструменти дотику до особистості», а саме — методи виховання відповідно до індивідуальних особливостей кожної дитини.

У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток особистості. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів.

Варто зазначити, що в сучасний період реформування освіти в Україні та врахування психологічних основ організації навчального процесу проблема розвитку молодших школярів загалом і в грі зокрема набуває особливого значення.

Недостатня увага використанню та організації методу гри з дітьми зумовлює актуальність теми нашої роботи.

Об'єкт дослідження — молодші школярі.

Предметом дослідження є особливості застосування методу гри у вихованні молодших школярів.

Мета цієї роботи — є дослідження особливостей використання методу гри на уроках у початкових класах.

Для вирішення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

— Провести теоретичний аналіз психологічної та педагогічної літератури з метою виявлення сутності методу гри;

— Вивчити стан практики використання методу гри на уроках у початкових класах. Теоретичною та методологічною основою даного дослідження стали роботи вчених таких як: Л. С. Виготський, В. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б., Бондаренко А. К., Усова А. П., Ельконін Д.В., Меджерицька Д. В. та інших.

Новизна курсової роботи полягає, здебільшого в тому, що одержані нами результати можуть внести певний вклад в розуміння механізмів та закономірностей застосування методу гри.

Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: аналіз, синтез, класифікація, емпіричні методи.

Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

РОЗДЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРИ У ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

1.1 Ігрова діяльність та метод гри у вихованні молодших школярів В першу чергу зауважимо, що з давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість також передбачала розв’язання важливих завдань формування особистості дитини за допомоги гри. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал.

Гра як елемент культури — явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня активності і до творчого підходу у розв’язанні тих чи інших ігрових завдань.

Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє багато ролей і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще — спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

В. Сухомлинський писав: «В грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра — це іскра, що запалює вогник допитливості і любові до знань». [17, с. 95] Ігрова діяльність є складним системним утворенням, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний та результативний компоненти.

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти і спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо). Гра — це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, в якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням. Більшість ігор відрізняє наступні риси [20, с. 14]:

* вільна розвиваюча діяльність, що вживається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне задоволення);

* творчий, значною мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

* емоційна піднесеність діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

* наявність прямих або непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку.

Як вже зазначалося вище, у вітчизняній педагогіці та психології, проблему ігрової діяльності розробляли К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін, у закордонній — 3. Фрейд, Ж. Піаже та інші. У їхніх працях, досліджено та обґрунтовано роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку основних психічних функцій, у самоврядуванні і саморегулювання особистості, нарешті, в процесах соціалізації - у засвоєнні і використанні людиною суспільного досвіду.

Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини. [8, с. 5]

У грі зусилля дитини завжди обмежуються і регулюється безліччю зусиль інших гравців. У завдання будь-якої гри входить як неодмінна умова, вміння якої координувати свою поведінку з поведінкою інших, ставати в активне ставлення до інших, розраховувати наперед результат свого ходу в загальній сукупності всіх граючих. Така гра є живий, соціальний, колективний досвід дитини, і в цьому відношенні вона являє собою абсолютно незамінне знаряддя виховання соціальних навичок і вмінь.

Значний внесок у вивчення методу гри зробив Л. С. Виготський. Інтерес його до психології гри виник з однієї сторони у зв’язку із вивченням психології мистецтв, а з іншої — в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Працюючи над даною темою, вчений прийшов до цікавих тверджень і гіпотез. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях. Не можна приймати дзеркальне відображення за відображаючий предмет, хоча можна через дзеркальне відображення вивчати цей предмет» [3, с. 65].

Л.С.Виготський вважав, що у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді. Дане твердження перегукується із висловом К. Д. Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку і ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує своє душевне життя» [3, с. 67].

Особливістю гри є те, що підпорядковуючись певним умовним правилами, у дитини з’являється свідоме мислення дій. Саме гра — є першою школою думки для дитини. Гра є розумна і доцільна, планомірна, соціально-координована, підпорядкована відомими правилами система поведінки або витрата енергії. Цим вона виявляє свою повну аналогію з трудовою витратою енергії дорослою людиною, ознаки якої цілковито збігаються з ознаками гри, за винятком тільки результатів. Таким чином, при всій об'єктивної різниці, яка існує між грою і працею, яка дозволяла навіть вважати їх полярно-протилежними одне до одного, психологічна природа їх абсолютно збігається. Це вказує на те, що гра є природною формою праці дитини, властивою йому формою діяльності, приготуванням до майбутнього життя. Дитина завжди грає, але гра її має великий сенс. Вона точно відповідає її віку та інтересам і включає в себе такі елементи, які ведуть до вироблення потрібних навичок і вмінь".

Увага Л. С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з’являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання робити як дорослий. Звідси, мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.

Одним з перших вчений звернув увагу, на важливий компонент гри «уявну ситуацію», яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю.

Тому, за Л. С. Виготським, гра — це «уявна ситуація», яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини [3, с. 64].

По-своєму важливими є висновки С.Л. Рубінштейна: «Гра — це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу». При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі за їх власним внутрішнім змістом. [15, с. 261] Отже, можна сказати, що мотивом гри за Л.С. Рубінштейном є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

В грі, стверджує С.Л. Рубінштейн, є відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому в ній немає втечі від реальності в придуманий світ.

Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є «дзеркалом», відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля [15, с. 263].

У структуру гри як діяльності особистості входять етапи:

* визначення мети;

* планування;

* реалізації мети;

* аналізу результатів, в яких особистість повністю реалізує себе як суб'єкт.

Педагогічні ігри — досить велика група методів і прийомів організації педагогічного процесу. Основна відмінність педагогічної гри від гри взагалі полягає в тому, що вона володіє суттєвою ознакою — чітко поставленою метою навчання і відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної спрямованістю. Педагогічні ігри досить різноманітні за:

* дидактичними цілями;

* організаційною структурою;

* віковими можливостями їх використання;

* специфікою змісту.

Місце і роль методу гри в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації методів гри. Г. К. Селевко пропонує класифікувати методи гри за декількома принципами. [16, с. 58]

1. Розподіл ігор по виду діяльності на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові), трудові, соціальні та психологічні.

2. За характером педагогічного процесу:

· Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;

· Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

· Репродуктивні, продуктивні, творчі;

· Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

3. Згідно Селевко за характером ігрової методикою педагогічні ігри поділяються на: предметні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні, ігри-драматизації.

4. У предметній області виділяють ігри з усіх шкільних циклів.

5. У ігровому середовищі, яке значною мірою визначає специфіку ігрової технології: розрізняють ігри з предметами і без них, настільні, кімнатні, вуличні, на місцевості, комп’ютерні та інші.

1.2 Використання методу гри у виховному процесі

Аналізуючи вищевикладене, варто зупинитися на тому, що виховна сторона є надзвичайно важливою при використанні методу гри, адже гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

Вихідні, положення зарубіжних теорій щодо положення, суті, значення гри для дитини поширюється і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Так, З. Фрейд розглядав гру як засіб вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати у безпосередньому житті. А. Адлер вважав, що в грі дитина самоутверджується, задовольняючи своє прагнення до влади і могутності, яке дорослі пригноблюють. Сучасні теорії «ігротерапії» вважаються цінними на підставі, що доводять — за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра змінює негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо.

Питання про виховні можливості гри розглядається у роботах А. Виготського та вчених його школи (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони вважають, що функцію засобу виховання гра виконує лише тоді, коли спрямовується дорослим, коли нею керують.

Питання виховних чинників змісту дитячих ігор досліджувала Д. Меджерицька. Вона показала, відображення дитиною в грі взаємин дорослих і явищ суспільного життя — шлях більш глибокого пізнання навколишньої дійсності, вираження прагнення брати участь у житті дорослих. Колегами школи Д. Меджерицької розроблено такі проблеми, як формування ігрового колективу під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін.

Важливий напрямок досліджень — місце гри у педагогічному процесі. Н. Мчедлідзе визначає, що гра виступає у різних функціях: як засіб виховання; одна з форм організації навчання; форма організації виховання; метод і прийом навчання дітей.

Значення змісту ігор та його розвиток у молодшому шкільному віці досліджено у роботах Р. Жуковської та її учнів. У книзі «гра та її педагогічне значення» вона детально розглядає ігри з лялькою як вид побутових ігор, ігри з іграшками — тваринами, соціально-виробничі ігри, ігри на теми літературних творів, драматизації. Вплив їх на формування у дітей інтересу до явищ навколишнього життя дослідили Л. Беляєва, М. Богомолова, Г. Григоренко.

Новий сучасний напрям досліджень — роботи, присвячені проблемі гри як діяльності та стосунків, що складаються у ній (Н. Михайленко, Н. Короткова).

Сучасна українська наукова школа гри професора Л. Артемової досліджує проблеми формування суспільної спрямованості дитини у грі, розвитку моральних відносин у творчих іграх та ін. Встановлено, що гра містить значно більше можливостей для формування моральних відносин школярів, ніж будь — яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Встановлено фактори, які сприяють засвоєнню дітьми зразків моральної поведінки: прагнення до спілкування з однолітками, суспільні інтереси і мотиви.

Зазначимо, що гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для дітей. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування між дітьми. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Гра допомагає задовільнити дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами.

Часто гру називають творчою діяльністю. Це пояснюється тим, що гра, по-перше, — це відображення життя. Все відбувається у штучно створеній умовній обстановці. Але дії гравців реальні, їх почуття і переживання — справжні.

По-друге, наслідування в грі пов’язане з роботою уяви. Дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом.

По-третє, дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові засобів для його реалізації. Однак учні довго не виконують свій задум, не готуються до виконання ролей. Вони виражають свої прагнення в даний момент. Тому гра — завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена.

Гра по своїй суті багатофункціональна, вона сприяє виконанню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні якості, розширюють кругозір учнів; є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам’ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Немало є ігор з технічним спрямуванням — вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і невимушеному проведенню відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність.

Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на досягнення мети, привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги — усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність усіх цих умов становить основу всякої плідної праці. Ігри, які проводяться на повітрі, сприяють зміцненню здоров’я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір, розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки, техніки, мистецтва.

Таким чином, гра — це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля школярів, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на них.

Гpa виявляє особисті риси людини, яка грає, — винахідливість, наполегливість, комунікабельність і навіть чесність. Яким би не було сильним бажання перемогти, людина не повинна грати не за правилами. Правила визначають не тільки зміст ситуації, обмеженої грою, а й формують поведінку людини. Порушення правил часто призводить до вилучення з гри. Діти оцінюють спробу зіграти не за правилами як недотримання добрих міжособистісних взаємовідносин.

Гра, хоч і відбувається в межах правил, створює простір для фантазії, імпровізації. У грі можна виявити й ті позитивні риси, що у повсякденному житті непомітні. Гра вибирається організатором на рівні можливостей дітей, і тому кожен може досягти майстерності і успіху, тоді як у навчальній діяльності успіх і визнання приходять не завжди.

Гру можемо віднести до опосередкованих методів виховного впливу. Тобто дитина не відчуває себе об'єктом впливу педагога, а повноправним суб'єктом діяльності. Гра — це той засіб, де виховання переходить у самовиховання. У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті молодших школярів, то це сприяє виробленню у них звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки учня та бачити недоліки.

Отож, можемо виділити такі функції гри в процесі формування культури поведінки: моделюючу, інформуючу, формуючу, коригуючу, стимулюючу.

Моделююча — полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуюча — передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та способи поведінки, про суспільне визнані моральні якості особистості.

Формуюча — в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно. Гра сприяє розвитку моральних якостей особистості. Значна емоційна напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри — запорука формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча — дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки, виділити недоліки, що визначає вибір учителем тем занять, форм і прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожного окремого учня.

Стимулююча функція забезпечує оптимістичний тон спілкування, створює позитивний емоційний настрій [2, с. 24].

Таким чином, гра — вкрай необхідне явище в житті дитини, оскільки вона є проявом природної потреби в діяльності, у якій дитина пізнає і перетворює навколишню дійсність, світ речей, людей, саму себе, одночасно розвиваючи свої здібності.

Крім вищенаведеного, необхідно наголосити про виховну роль методу гри й те, що гра має значення і для формування дружного колективу, і для формування самостійності, позитивного відношення до праці, для виправлення деяких відхилень в поведінці окремих дітей і для багато чого іншого. Всі ці виховні ефекти спираються як на свою підставу, на той вплив, який гра дає на психічний розвиток дитини, на становлення його особистості. Основними аспектами розвитку особистості дитини в зв’язку з цим можна назвати наступні:

1. У грі розвивається мотиваційна сфера:

* виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви набувають важливішого значення для дитини, чим особисті (супідрядність мотивів).

2. Долається пізнавальний і емоційний егоцентризм:

* дитина, приймаючи роль якого-небудь персонажа, героя тощо, враховує особливості його поведінки, його позицію. Це допомагає в орієнтуванні у взаєминах між людьми, сприяє розвитку самосвідомості і самооцінки.

3. Розвивається довільність поведінки:

* розігруючи роль, дитина прагне наблизити її до еталону. Відтворюючи типові ситуації взаємовідношення людей на соціальному світі, дитина підпорядковує свої власні бажання, імпульси і діє відповідно до соціальних зразків. Це допомагає дитині осягати і враховувати норми і правила поведінки.

4. Розвиваються розумові дії:

* формується план вистав, розвиваються здібності і творчі можливості дитини. Гра нас цікавить як принцип поведінки, а не як спосіб розважитися. У грі, як і в міжособистісному спілкуванні, інтереси спрямовані не на задану мету, а на сам процес. Гра — це культурна норма, яка дозволяє бути вільним, розкутим, мати владу над реальністю, розпоряджатися собою, долати ролеву залежність, прагнення перевершити себе.

Виховний потенціал ігор завжди залежить, по-перше, від вмісту пізнавальної і етичної інформації, ув’язненого в тематиці ігор; по-друге, від того, яким героям наслідують діти; по-третє, він забезпечується самим процесом гри як діяльності, що вимагає досягнення мети самостійного знаходження засобів, узгодження дій з партнерами, самообмеження в ім'я досягнення успіху і, звичайно, встановлення доброзичливих стосунків. Ігри, таким чином, дають дітям дуже важливий навик спільної роботи. Відмітні особливості ігрової діяльності зазвичай убачають в її добровільності, у високій активності і контактній залежності учасників. Але не можна забувати і інше: гра — чи не єдиний вид діяльності, направленої на розвиток не окремих здібностей (до мистецтва або техніки), а здібності до творчості в цілому [10, с. 72−74 ]

Поняття метолу гри включає досить велику групу прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку — чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення, мислення сміливого, масштабного, нестандартного»

А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. Відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі [11, с.18−19] А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці. Коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…» Отже, гра, її організація — ключ в організації виховання. [1]

Ігри у школі - перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити. Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. [7, с.10−12]

Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках.

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог: ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів; різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод — гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, — звичайно, у грі гарній, правильній…».

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зроби серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності…З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні» [18, с. 213]

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освіти. Розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ГРИ

2.1 Методика, організація ігрової діяльності

Підходячи до експериментального дослідження курсової роботи необхідно зупинитися на методиці проведення гри.

Зазначимо, щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий — слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів. 8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.

Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів.

Правила гри зобов’язують учнів діяти суворо по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.

Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.

Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу. [11, с. 19]

З метою вивчення використання гри у масовому педагогічному досвіді проведено спостереження уроків, анкетування вчителів початкових класів, проаналізовано навчальні посібники для вчителів, журнальні публікації.

Зазначимо, що метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність iнформацiї пpo педагогiчнi факти, явища, процеси, їх типовiсть; оскiльки передбачає отримання iнформацiї вiд як найбiльшої кiлькостi опитаних.

Під час роботи над курсовою роботою було відвідано 19 уроків у вчителів початкових класів і проаналізовано їх з точки зору вивчення використання гри як засобу підвищення ефективності навчального процесу молодших школярів. Із усіх відвіданих нами уроків — лише на 8-ми вчителі використовують гру як метод виховання.

У процесі експериментального дослідження нами проведено опитування вчителів початкових класів.

Кількість респондентів — 8 осіб.

Результати опитування показали, що половина учителів (50%) рідко використовують методи гри на уроках, 25% - що вони періодично використовують ігрові ситуації, 12,5% учителів — на кожному уроці та 12,5% - практично не використовують.

Щодо відповіді на запитання анкети «На яких уроках Ви використовуєте ігри?», то 75% назвали такі предмети як українська мова і математика і лише 25% опитаних вчителів використовують ігри на усіх уроках.

Відносно запитання «Які види ігор Ви використовуєте на уроці?», то 62,5% учителів вказали на дидактичні ігри, 12,5% - на сюжетно-рольові та ігри-вправи, 12,5% опитуваних вчителів використовують дидактичні, сюжетно-рольові та ігри за правилами, 12,5% - використовують на уроках іграми-вправами, дидактичними та мовними іграми.

На запитання: «Які напрямки виховання найбільше задіюють гру як засіб?», 50% назвали розумове виховання, 25% назвали фізичне, 25% назвали морально-естетичне.

Результати аналізу передового педагогічного досвіду роботи вчителів початкових класів та журнальних публікацій з досвіду роботи вчителів показали позитивну тенденцію у розв’язанні даної проблеми.

Так, зокрема вчителька ЛНВК ЗОШ І-ІІІ ступенів № 22 м. Луцька Вітер Л.Я. пропонує використовувати ігри на уроках в 1 класі з метою забезпечення наступності між дошкіллям та початковою ланкою освіти.

Дитина 6−7 років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової і навчальної, — пише Л. Вітер. Навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. А виховна діяльність визріває у ігрових ситуаціях та дидактична спрямованості ігор. Протягом уроку можна ввести 2−3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості, а можна весь урок побудувати у вигляді сюжетно-рольової гри. У систему дидактичних ігор на уроках у 1 класі Л. Вітер включає такі ігри:

— на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);

— на відновлення, доповнення цілого;

— вилучення «зайвого»;

— ігри-інсценізації;

— ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету.

Як каже Л. Вітер, перевагу надає таким іграм, які передбачають участь більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги, розвиток усіх компонентів вихованості дитини — морального, естетичного, розумового, фізичного.

Ось, що говорить Лариса Ярославівна про дидактичні ігри: «…вони мають чи не найголовніше значення у розвитку естетичних навичок… Особливо ефективними у формуванні естетичного виховання дітей є ігри-інсценівки, де діти можуть чітко розрізняти позитивні та негативні сторони поведінки героїв сценки-гри. Сприяють естетичному вихованню колективні музично-дидактичні ігри. В даному випадку треба заохочувати дітей допомагати один-одному, заохочувати тих дітей, які намагаються навчити інших якимось рухам чи пісні. Обов’язковою умовою є те, що дидактичний матеріал, атрибути мають бути гарними, охайними, виглядати естетично…»

Експериментальна перевірка доцільності використання дидактичних ігор у навчальній діяльності проходила в два етапи:

1) спостереження використання дидактичних ігор вчителями;

2) Опитування учнів для з’ясування впливу дидактичних ігор на розумове виховання

1) Спостереження на уроках в учнів 1-А та 1-Б класів Для спостереження було відібрано два класи: 1-А та 1-Б. Кількість дітей: 32 особи. Респонденти 1-А класу — 16 осіб та 1-Б класу — 16 осіб. Спостереження проводилося на уроках: Я і Україна, малювання, музики та ін. В цілому були відвідані 19 уроків. Експеримент мав на меті відбір дидактичної гри відповідно до тематики уроку та активне включення в цю гру дітей класу, з’ясування дидактичної цінності гри. 1-А клас був експериментуючим, а 1-Бзвичайним.

Гіпотеза: використання дидактичних ігор під час навчально-виховного процесу робить засвоєння матеріалу ефективнішим і міцнішим, змістовнішим, насиченішим.

Дидактична гра «Вінок»

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання дітей про дерева, кущі, квіти (розрізняти квіти садові, лучні, лісові за листям, кольором, запахом; дерева — за листям, плодами, вміти знаходити спільне та відмінне в них). Виховувати естетичний смак. Розвивати зв’язну граматично правильну мову дітей, уміння описувати. Підготовка дітей. Розглядання картинок із зображенням квітів, розповіді про них.

Правила. 1. Дитина, яка залишилася без місця, «плете» вінок.

2. Займати свої місця треба лише після слів: «Квіти зав’яли».

Хід гри. Діти вибирають назви квітів і сідають на заздалегідь розподілені місця. Дитина, що не має місця, починає «плести» вінок. Для цього вона називає якусь квітку. Той, кого вона назвала, бере її за руку і в свою чергу називає іншу квітку. Збираючи «квіти», діти бігають ланцюжком. Після того, як зберуть «квіти», вони роблять коло і водять танок. Перша «квітка» раптом говорить: «Квіти зав’яли». Діти розбігаються по місцях. Хто залишається без місця, починає «плести» новий вінок, і гра продовжується.

Програмовий зміст: закріпити та розширити знання про тварин та їхніх дитинчат (вчити виділяти характерні зовнішні ознаки, встановлювати залежність між умовами життя, способом пересування і будовою кінцівок, між способом живлення і будовою ротових органів, між способом живлення і способом пересування), вчити класифікувати тварин (диких, свійських), описувати їх; виховувати любов до тварин, бажання оберігати їх, піклуватися про них. Підготовка дітей: Бесіда про диких і свійських тварин.

Матеріал: загадки про тварин.

Правила. 1. Вставати і йти за вчителем лише тоді, коли він опише тварину. 2. Хто залишається без місця, той загадує загадки або описує тварин. 3. Сідати на місця можна лише після слів: «пішли додому!»

Хід гри. Дітям, що сидять на стільчиках, роздають картинки, на яких намальовані дикі тварини. Вихователь, ходячи навколо дітей, говорить: «Діти пішли в зоопарк. Там вони побачили багатьох тварин, а яких саме, ви відгадайте». Він проказує вірші-загадки, а діти, які мають відповідні картинки, встають і йдуть за вихователем.

Використовували такі загадки:

На дереві все грається, Угору піднімається, Кривляється, чіпляється, На хвостику гойдається,

І зветься це малятко — Веселе…

Діти: «Мавпенятко». Ті, у кого на картинках є мавпи, ідуть за вихователем.

Коли всі діти йтимуть за вихователем, він відводить їх якомога далі від місць, на яких вони сиділи, і говорить: «Пішли додому!» Усі намагатимуться зайняти свої місця. Ті, хто залишиться без місця, робитимуть те, що вихователь — описуватимуть тварин.

Дидактична гра — Лото «Чи знаєш ти дерево?»

Гра проводиться на початку заняття перед малюванням весняного дерева з пам’яті і за уявою.

Дидактичне завдання. Вдосконалювати спостережливість, досвід учнів, зорову пам’ять. Дидактичний матеріал. Набір карток з зображеннями або фотографіями різноманітних дерев (береза, дуб, ялина, сосна, липа, осика, клен, горобина, модрина) на кожну дитину; набір фішок, карточки з загадками про дерева. Гра пройде більш ефективно, якщо перед її проведенням організувати екскурсію до лісу чи парку, під час якої діти спостерігатимуть за цими деревами у природі.

Зміст. Перед грою діти отримують набір карток з чотирма або шістьма зображеннями дерев. Вчитель попереджає, що виграють найбільш уважні і спостережливі.

Правила. Діти мовчки відгадують загадки, закриваючи зображення-відгадки фішками. Той учасник гри, у якого всі зображення будуть закриті, піднімає руку. Виграє той, хто правильно впізнав усі дерева.

Пробний хід. Вчитель демонструє одну з карток і загадує одну з загадок, діти повідомляють відгадку і показують на картці зображення дерева, про яке була загадка. Вчитель загадує іще одну загадку про дерево, зображення якого немає на картках. Діти відповідають, про яке дерево була загадка, і додають, що цього дерева немає на картках.

Примітка. Якщо картки лото не вдасться виготовити одразу, то можна використати просто зображення дерев. Вихователь читає загадку, і на лічбу «один, два, три» учні мають підняти карточку-відгадку. Учасник гри, що підняв не ту картку, кладе її назад до набору, а ті, хто відгадав правильно, відкладає свою картку окремо. Виграє той, у кого в наборі не залишиться жодної картки.

Дидактична гра — вправа «Чарівні фарби»

Вправа проводиться при ознайомленні з акварельними фарбами.

Дидактичне завдання. Закріпити знання дітей про три основні кольори (червоний, жовтий, синій) і похідних від них складених (зелений, жовтогарячий і фіолетовий); навчити отримувати складені кольори, змішуючи основні кольори на палітрі;дати поняття про елементарні закони кольорознавства, про емоційно — виражальні можливості кольорів; учити виражати свої почуття, душевні переживання та думки мовою кольору; розвивати здібності до емоційного сприйняття навколишнього світу кольорів; збагачувати суб'єктивні світовідчуття через взаємозв'язок музичного, поетичного і візуального сприйняття;виховувати потребу у творчому самовираженні.

Дидактичний матеріал. Набір з трьох карток на кожну дитину з зображенням трьох повітряних кульок, дві з яких зафарбовані в основні кольори, а третя залишається незабарвленою. На першій картці дві кульки зафарбовані у червоний і жовтий кольори, на другій — у жовтий і синій, на третій — у червоний і синій; набір фільтрів основних кольорів (на кожного учня або один на парту).

Зміст. Після розповіді про чарівний світ барв дітей слід запитати про те, які кольори найголовніші. Якщо дітям відповісти важко, вчитель сам називає три основні кольори. Потім учні отримують пакети з трьома картками-завданнями і набором кольорових фільтрів. Спочатку оптичним шляхом за допомогою кольорових фільтрів основних кольорів, а потім змішуючи фарби на палітрі, діти встановлюють, що при змішуванні жовтого і червоного кольорів виходить жовтогарячий, при змішуванні синього і жовтого зелений, червоного і синього — фіолетовий. При цьому діти виконують самостійно такий дослід: накладають один на одного два фільтри, наприклад, жовтий і синій, і бачать, що вийшов зелений колір. Потім змішують ці два кольори на палітрі і переконуються у правильності визначення складеного кольору. Отриманим складеним кольором діти зафарбовують третю кульку на карточці-завданні. Аналогічна робота проводиться з рештою фільтрів і двома карточками-завданнями.

Дидактична гра «Кіт Васька»

Дидактичне завдання: закріпити пісню та знання нотного стану.

Дидактичний матеріал: ноти на дошці із зображенням пісні.

Зміст Для гри вибираються «Васька-кіт» і кілька «мишей». Всі діти стають у коло і беруться за руки. Миші виходять за коло, кіт йде в середину. Залежно від змісту куплетів кіт ходить по колу, закриває очі, розправляє кігті, показує зуби, ходить на носках, прислухається, чи не шкребуть чи де миші.

Після закінчення пісні заздалегідь призначені діти, роз'єднавши руки в декількох місцях у колі, утворюють ворота-проходи. Кіт починає ловити мишей, пробігаючи в ворота, а миші тікають від нього. Гра закінчується, коли кіт зловить умовлене число мишей, наприклад 3−4.

Вікторина «Слова ввічливості».

Тема. Культура спілкування.

Дидактичне завдання: формувати навички культурного спілкування.

Дидактичні матеріали: запитання для вікторини.

Зміст гри: клас поділено на три команди, вчитель задає запитання кожній команді, учні хором відповідають. За правильну відповідь отримують один бал. Перемагає команда із найбільшою кількістю балів.

Запитання для вікторини:

— ці слова ми кажемо, побачивши когось зранку;

— так ми вітаємось вдень;

— зустрівшись із кимось ввечері, ми говоримо…;

— коли братик лягає спати, ми скажемо;

— яке чарівне слово треба сказати, коли щось просимо;

— що ти скажеш, коли тобі хтось допоміг;

— що треба сказати, якщо ненароком наступив комусь на ногу;

— а якщо ти запізнився на урок;

— як ви будете прощатися.

2) Опитування учнів для з’ясування впливу дидактичних ігор на розумове та естетичне виховання Мета: з’ясувати різницю в рівні розумового виховання шляхом порівняння двох класів.

Педагогічний вибір: в 1-А класі вчитель постійно застосовує дидактичні ігри, а в 1-Б вчитель подає матеріал без застосуванням ігрових методик.

Гіпотеза: рівень естетичного та розумового виховання в учнів 1-А буде вищим, ніж в учнів 1-Б класу.

Було розроблене опитування «13 сходинок» — їхня мета довести дієвість ігрової методики, зокрема і використання дидактичних ігор на уроках.

1−12 запитання — це своєрідне узагальнення вивченої програми; 13 запитання — покликане визначити творчість та креативність дітей, здатність узагальнювати, аналізувати, синтезувати та вдаватися до компліментів, розрізняти прекрасне і говорити про нього.

На запитання «1−2.Яких свійських/диких тварин ви знаєте?»

Учні 1А класу вдавалися до опису тварин, говорили про ознаки, характер, а також давали оцінку «добра» і «не добра» тварина. Учні 1Б не могли пояснити різниці між дикими і свійськими тваринами, їх доведення основувалися на казках.

На запитання «3.Які квіти ви знаєте?»

Учні 1А по черзі називали квітки, граючись при цьому у гру «Вінок». Це було цікаво, весело, жваво, вони допомагали один одному, надавали можливість говорити всім, розвивали таким чином культуру спілкування, естетичну поведінку. Учні 1Б мають таку саму кількість очок як і 1А — 23 бали, але вони плуталися, перебивали один одного, викрикували. Через таку ситуацію вчитель змушений був раз через раз заспокоювати дітей, які плакали через образи.

Стосовно питання: «5.На парті у вас лежать картки, я буду описувати дерево, а ви маєте показати відповідну картку.»

Враховувалася кількість помилок, щоб учні вчилися відповідати один за одного, вчилися бути товариськими та бути підтримкою.

На питання «6.Які слова ввічливості ви знаєте?»

Учні 1Б класу назвали 8 прикладів, учні 1А класу — 18 прикладів, при цьому виконували дії що і на дидактичні грі: «.віталися,.бажали здоровя,…і т.п.». При цьому помічено, що учні 1Б більше зосереджені на собі, більше соромляться. На запитання: «7.Скільки основних кольорів існує?»

Всі класи відповідали правильно. Однак з питаннями кольорового циклу «8−12» виникали проблеми, адже жоден з учнів 1Б не зміг назвати шляхом поєднання яких кольорів утворити інший колір. Вчитель пояснював це сором’язливістю дітей.

На запитання: «13.Чи знаєте ви як звати один одного? Пограємо в гру «Опиши свого товариша».

Завдання: назвати якість товариша на літеру, з якої починається його ім'я.

Наприклад: Ганна — гарна.

Учням 1Б не вдалося завершити коло, вони із складнощами назвали лише 10 однокласників із 16, придумавши їм якість. Учні 1А замкнули коло, при цьому залучивши в гру вчителя, давши і їй якість «Лариса Ярославівна — найкраща».

Гіпотезу підтверджено.

2.2 Аналіз результатів дослідження гра виховання дидактичний школяр В ході виконання експериментальної частини була поставлена мета з’ясувати роль методу гри на ефективність виховання дітей молодшого шкільного віку.

Щоб з’ясувати рівень розумової діяльності дітей дослідження було поділене на етапи, кожен з яких мав свою гіпотезу, дотичну до основної. Так під час опитування вчителів «Метод гри як ефективний засіб виховання» можна було поспостерігати негативну тенденцію. Вона яскраво виражена, в тому що лише 50% вчителів використовують гру як засів навчання та виховання.

Грі, як засобу естетичного виховання надають значення лише 25% вчителів, при цьому не розмежовуючи естетичне і моральне.

Передовий досвід Вітер Л.Я. більшою мірою націлений саме на виховання у навчанні музики, образотворчого мистецтва. Інші вчителі, з якими знайомилася опосередковано, тобто через публікації не приділяють належної уваги грі (в тому числі і дидактичній) як засобу естетичного виховання. Постає питання, як можна прививати почуття добра, краси, товариськості, якщо шкільна програма не передбачає розгляд таких тем.

Наступний етап включав два під-етапи:

1) спостереження використання дидактичних ігор вчителями;

2) Опитування учнів для з’ясування впливу дидактичних ігор на розумове виховання.

На першому етапі були відвідані 19 уроків та зроблений зріз щодо використання ігрових методик, зокрема дидактичних ігор. З-поміж 19 уроків були відібрані лише 6 дидактичних ігор. Ігри проводилися вчасно, прикріплені до відповідної тематики та виховної мети уроку. Але висновок про роль дидактичних ігор як засобу виховання ми змогли зробити лише за умови єдності його з розумовим вихованням.

Так, на другому етапі, разом із вчителем 1А класу був розроблений усний опитувальник. Мета для дослідження: з’ясувати різницю між розумовим вихованням 1А та 1Б класу. Мета для класу: узагальнення матеріалу. Гіпотеза: рівень розумового виховання в учнів 1А класу буде вищим ніж в учнів 1Б класу. Гіпотезу підтверджено. Діти 1А класу мають високі розумові здібності, високий естетичний потенціал, культура поведінки знаходиться в межах: товариські, активні, творчі, не скуті. Основну роль в цьому класі грає вчитель, який більшою мірою працює за принципом «рівний-рівному».

Таким чином, гіпотезу курсової роботи, з огляду на вище підтверджені факти — підтверджено.

ВИСНОВКИ Працюючи над курсовою роботою, я опрацювала ряд літератури і цим збагатила, удосконалила свої знання з даного питання.

В своїй курсовій роботі намагалася підсумувати твердження вчених, які працювали над цим питанням, довести, що саме у сучасній педагогіці метод гри розглядається як досить важливий вид діяльності (Цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов’язкове почуття радості й задоволення). Гра має соціальну природу. Це соціальне явище, яке виникає в процесі історичного розвитку й трудових дій. За змістом гра відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина — суспільство».

Застосовуючи ігри на практиці у школі з молодшими школярами, я дійшла до висновку, що саме ігри роблять заняття цікавими, емоційними, діти пізнають якості і властивості предметів, їх призначення, засвоюють зв’язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнають саму себе, свої можливості і здібності.

Отже, пишучи курсову роботу, я зрозуміла, що гра є дуже важливим методом виховання, який повинен використовувати кожен вчитель, працюючи з дітьми молодшого шкільного віку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артемова Л. В. «Вчися граючись» с. 3 Київ «Томіріс»

2. Бегей В. М., Оліяр М. П., Степанова Л. В., Файчак З. Є. Ігрові форми організації навчальної діяльності учнів у школі І ступеня / за ред. В. М. Бегея. — Львів, 1996. — 103 с.

3. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психологии развития ребенка // Вопросы психологии. — 1966.-№ 6. -С.64−76

4. Виготський Л. С. Педагогічна психологія. М., 1991, с. 31−424

5. Макаренко А. С. Гра//Твори: в 7 т. — К., 1954 — Т4. — С. 367−368

6. Микитинська М. Х., Н. Д. Мацько, «Математичні ігри в 1−3 класах» Київ «Радянська школа», 1980. с.3−4

7. Никитин Б. «Развивающие игры» М., 1990 с.10−12

8. Підкасистий П. І., Хайдаров Ж. С. Технологія гри в навчанні і розвитку: Навчальний посібник. М., 1996. с. 5

9. Плешакова А. Б. Ігрові технології у навчальному процесі: [Пед. вузи] / А. Б. Плешакова / / Сучасні проблеми філософського знання. Пенза, 2002. Т. Вип .3. C. 44−53

10. Посаченко І.М. Ігрові методи у навчальному процесі//Рідна школа. — 1992.-№ 1. с. 72−74

11. Початкова школа. 6'97. «Дидактичні ігри» с. 19

12. Початкова школа. 3' 97. «Виховання естетичної чуйності до природи у процесі гри». О. Ткаченко. С. 53−54.

13. Початкова школа. 4'97. «Музично-дидактичні ігри»

14. Початкова школа. 9'97 «Ігри в етичному вихованні» В. Киричко с. 40.

15. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. -М.: Педагогика, 1976. -564 с.

16. Селевко Г. К. Сучасні освітні технології. М.: Народна освіта, 1998. с. 58

17. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти т. — Т.3. — К.: Рад. школа, 1977

18. Ушинський К. Д. «Вибрані педагогічні твори» К., «Радянська школа», 1949, с.213

19. Шаталов В. Ф. «Педагогическая проза» — М., 1980 — с. 64−65

20. Шмаков С. А. Ігри учнів — феномен культури. М., 1994. с.14

ДОДАТКИ Додаток, А Схема 1.1. Класифікація педагогічних ігор (за Г. К. Селевком)

Додаток В Опитування учнів для з’ясування впливу ігор на розумове виховання

1. Яких свійських тварин ви знаєте?

2. Перелічіть диких тварин?

3. Які квіти ви знаєте?

4. Поясніть різницю між кущами і деревами.

5. На парті у вас лежать картки, я буду описувати дерево, а ви маєте показати відповідну картку.

6. Які слова ввічливості ви знаєте, одні і ті ж не повторюємо!

7. Скільки основних кольорів існує?

8. Що буде якщо змішати чорний і білий колір?

9. Як утворити фіолетовий колір?

10. Чи можна утворити червоний колір? За допомогою яких кольорів?

11. Якщо накласти жовтий і синій колір, який колір отримаємо?

12. З яких кольорів утворюється фіолетовий колір?

13. Чи знаєте ви як звати один одного? Пограємо в гру «Опиши свого товариша».

Завдання: назвати якість товариша на літеру, з якої починається його ім'я.

Наприклад: Ганна — гарна.

Додаток С Діаграма 2.1. Результат опитування вчителів щодо використання методу гри Діаграма 2.2. Різноманітність використання ігор на уроці

Діаграма 2.3. Найбільш задіяні напрями методів гри