Експериментальне дослідження розробленої соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні питання проблеми агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• 1.1 Сутність, цілі, види агресивності
• 1.2 Особливості агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• Розділ 2. Теоретичні основи соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• 2.1 Проектування соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• 2.2 Методика застосування технології корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку
• Розділ 3. Експериментальне дослідження розробленої соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• 3.1 Організація експериментального дослідження
• 3.2 Впровадження соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку
• 3.3 Аналіз експериментального дослідження
• Висновки
• Використані літературні джерела
• Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. В умовах розбудови незалежної, правової, демократичної держави України, нагальною необхідністю є зміцнення принципів міжособистісних відносин відповідно до гуманістичних цінностей загальнолюдської і національної культури. На жаль, у сучасний період має місце поширення такого явища, як агресивність у дітей молодшого шкільного віку. Вона виникає внаслідок впливу різноманітних негативних тенденцій. Збільшується кількість дітей, які відрізняються підвищеним занепокоєнням, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Всі ці фактори призводять до формування агресивності.

Для позитивного вирішення даної проблеми в останні роки склалися певні об'єктивні умови. Останнім часом, на державному та міжнародному рівнях відбувається зміцнення статусу дитинства в суспільстві, про що свідчить поява законодавчих документів про охорону дитинства, підвищення уваги до дитячої субкультури. Тому здійснення соціально-педагогічної корекції агресивності дітей доцільно починати вже у молодшому шкільному віці. На думку багатьох відомих психологів, молодший шкільний вік відіграє виключно важливу роль у формуванні та закріпленні основних тенденцій поведінки дітей, у тому числі й агресивних. Тому звертати увагу на агресивність дітей та здійснювати спроби щодо їх корекції необхідно не в підлітковому віці, коли основні стереотипи поведінки вже сформувалися, а саме у молодшому шкільному віці, коли ці реакції ще не набули характеру сталих і закріплених.

Узагальнюючи праці сучасних дослідників, присвячені проблемі агресивності у дітей молодшого шкільного віку, відокремимо декілька напрямів:

· обґрунтування актуальності проблеми агресивності у дітей молодшого шкільного віку (Берон Р., Річардсон Д., Реан А. А.,. Фурманов І. А);

· визначення методів ефективної взаємодії з агресивними дітьми (Лоренц К., Лютова Є.К., Моніна Г. Б.);

· виділення окремих аспектів соціально-педагогічної діяльності з корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку (Прохоров А.О., Коломенський Я. Л., Панько Є.А., Білоус А.Н.);

· розробка соціально-педагогічних корекційно-розвивальних програм для дітей з агресивною поведінкою (Кухранова І., Вітюк О.Ю., Шебанова В.І., Мізерна О.О.).

Але незважаючи на теоретичні розробки, сучасна педагогічна практика свідчить про те, що з агресивними проявами у поведінці дітей стикаються вже вчителі початкової школи і навіть вихователі дитячих садків. Проте, більшу кількість наукових праць присвячено вивченню особливостей агресивної поведінки підлітків, тоді як діти молодшого шкільного віку найчастіше вважаються слухняними, а їх агресивні реакції і необхідність корекції їх агресивності, як правило, залишаються поза увагою дослідників. Практика показує, що прояви агресивності часто трапляються у молодшому шкільному віці. Шкідливість появи агресивності для даного віку поглиблюється тим, що саме у цей період відбувається інтенсивний розвиток особистості, засвоєння соціальних норм поведінки. Агресивність об'єктивно може виступати дестабілізуючим фактором у психічному розвитку дитини, впливати на її здатність до контролю й урегулювання власних психічних станів і поведінкових реакцій. Агресивність негативно впливає на стійкість поведінки та прояві навичок його самоконтролю. Вона, як правило, формується в процесі ранньої соціалізації в дитячому віці.

Проведений аналіз теоретичних і практичних досліджень підтвердив, з одного боку, актуальність проблеми агресивності у дітей молодшого шкільного віку, необхідність урахування специфіки агресивних процесів, що відбуваються в дитячому співтоваристві, та їх вплив на формування соціального досвіду дітей молодшої школи. З іншого боку, очевидною є недостатня технологічна розробленість методик корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку. Відтак, виникає необхідність розробки соціально-педагогічної технології корекції агресивності, що й зумовило вибір теми курсової роботи «Соціально-педагогічна технологія корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку» .

Об'єкт: агресивність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет: соціально-педагогічні технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку.

Мета: теоретичний аналіз, розробка та експериментальна перевірка соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що рівень агресивності молодших школярів значно знизиться, якщо застосувати соціально-педагогічну технологію корекції агресивності, яка сприятиме гуманізації взаємовідносин в дитячому середовищі.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблем агресивності та визначити її особливості у дітей молодшого шкільного віку.

2. Розглянути сутність, проектування та методики застосування соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку.

Провести експериментальне дослідження розробленої соціально — педагогічної технології корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку. Методи дослідження: теоретичні - аналіз філософської, психологічної, соціально-педагогічної літератури для розкриття сутності та особливостей агресивності у дітей молодшого шкільного віку, моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження і розробки технології корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку; емпіричні - спостереження, бесіда, анкетування, констатуючий зріз, формувальний експеримент, математичні методи для обробки та інтерпретації результатів дослідження, психолого-педагогічне спостереження, контент — аналіз, тестування, малюнкові методики, метод експертних оцінок, методика проективної психодіагностики.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що створена соціально-педагогічна технологія корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку може бути застосована у роботі соціального педагога, класного керівника при роботі з дітьми молодшого шкільного віку щодо корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку. Результати, отримані під час експериментального дослідження, основні положення та висновки можуть бути корисними для модернізації існуючих та розробці нових технологій корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел із 40 найменувань, 7 додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить 70 сторінок машинопису. Курсова робота містить 5 таблиць.

Розділ 1. Теоретичні питання проблеми агресивності у дітей молодшого шкільного віку

1.1 Сутність, цілі, види агресивності

Різними дослідниками запропоновано безліч визначень і класифікацій агресивності, але жодні з них не можуть бути визнані вичерпними і загальновживаними. Для повного розкриття сутності корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку, необхідно розглянути таке поняття як «агресивність» .

Різноманітні визначення поняття «агресивності» представлені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Визначення поняття агресивність

Отже, з таблиці 1.1 видно, що у науковій психологічній літературі не існує загальноприйнятого розуміння поняття «агресивність». Існує багато підходів до розгляду даного поняття.

Поняття «агресивність» розглядають, як:

· властивість, риса особистості (Е.К. Лютова);

· поведінкова реакція (М.І. Приходько, О.М. Приходько);

· короткочасний емоційний стан (В.І. Курбатов);

· ворожість людини (А.В. Батаршев);

· сильна активність (Г.А. Паренс);

· руйнівна поведінка (А.Г. Айхорн, А.Т. Бандура);

· фізична дія (К.Р. Лоренц);

· реакція людини (Р. Берон, Д. Річардсон, К.Т. Порохов);

· переживання гніву (Н.Д. Левітов).

Але відповідно до об'єкту дослідження під «агресивністю» будемо розуміти в курсовій роботі «емоційний стан особистості, який характеризується ворожим ставленням до оточуючих та готовності до дій, спрямованих на завдання шкоди комусь» .

Після теоретичного аналізу робіт таких дослідників, як Фурманов І.А., Бютнер К., можна стверджувати, що найпоширенішими цілями агресивності, яка не пов’язана з психічними розладами, у переході від ворожості до маніпулятивності можуть бути:

· заподіяння болю жертві, її страждання;

· помста за перенесене страждання;

· заподіяння збитку;

· домінування, влада над іншою людиною;

· одержання матеріальних благ;

· афективна розрядка, дозвіл внутрішнього конфлікту;

· самоствердження (підвищення самооцінки, збереження самоповаги);

· захист від реальної або уявлюваної погрози, від страждання;

· відстоювання автономії й волі;

· завоювання авторитету в групі однолітків;

· видалення перешкод на шляху до задоволення потреб;

· привернення уваги.

Розглядаючи поняття «агресивності», також дуже важливим є визначення різноманітних видів агресивності. Нами проаналізовано наявні основні підходи до трактування природи агресивності. Дослідники класифікують ці підходи по-різному.

Різноманітні підходи до розгляду видів агресивності представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Таким чином, найбільш звичними та явними виразами агресивності вважаються: підвищення тону і гучності голосу, аффекція (бурхливий прояв негативних емоцій), примушення, негативне оцінювання, образи, загрози, використання фізичної сили (кусання, царапання, удари). Приховані форми агресивної поведінки виражаються у відході від контактів, бездіяльності з метою нашкодити кому — то, спричиненні шкоди.

1.2 Особливості агресивності у дітей молодшого шкільного віку

Розглянемо психологічну характеристику дітей молодшого шкільного віку. Аналіз робіт Нємова Р.С., К. Бютнера щодо особливостей дітей молодшого шкільного віку показав, що у дітей у цьому віці відбувається дуже інтенсивний розвиток центральної нервової системи, серцево-судинної системи, дихального апарата, ендокринної системи. З одного боку, діти робляться сильніше, витриваліше, з іншого боку, виникає перевтома й емоційна перенапруга. Суперечливість розвитку молодшого школяра можна з повною впевненістю порівняти із серйозністю протиріч підліткового віку.

Що стосується психічних процесів, то увага в молодшому шкільному віці носить мимовільний характер, але поступово воно стає більше стійким. Переломний момент у розвитку уваги пов’язаний з тим, що діти вперше починають свідомо, управляти своєю увагою, направляючи й утримуючи його на певних предметах. Для цієї мети молодший школяр використовує певні засоби, які він переймає в дорослих. Таким чином, можливості довільної уваги досить великі. А от у процесі цікавої для них гри, увага може бути досить стійкою.

Подібні вікові закономірності відзначаються й у процесі розвитку пам’яті. Пам’ять у молодшому шкільному віці носить мимовільний характер. Дитина краще запам’ятовує те, що для нього представляє найбільший інтерес, дає найкращі враження. Таким чином, обсяг зафіксованого матеріалу багато в чому визначається емоційним відношенням до даного предмета або явища. У порівнянні з старшим дошкільним віком відносна роль мимовільного запам’ятовування в дітей молодшого шкільного віку трохи знижується, разом з тим міцність запам’ятовування зростає. У молодшому шкільному віці дитина в стані відтворити отримані враження через досить тривалий строк.

Формування уяви перебуває в безпосередній залежності від розвитку мови дитини. Уява в цьому віці розширює можливості дитини у взаємодії із зовнішнім середовищем, сприяє її освоєнню, служить разом з мисленням засобом пізнання дійсності. Розвиток подань багато в чому характеризує процес формування мислення, становлення якого в цьому віці в значній мірі пов’язане з удосконалюванням можливості оперувати поданнями на довільному рівні. Ця можливість істотно підвищується у зв’язку із засвоєнням нових способів розумових дій. Молодший шкільний вік представляє найбільш сприятливі можливості для розвитку різних форм образного мислення.

Також в цей період відбувається інтенсивне формування й розвиток навичок й умінь, що сприяють вивченню дітьми зовнішнього середовища, аналізу властивостей предметів і впливу на них з метою зміни. Даний рівень розумового розвитку, тобто наочно-діюче мислення, є як би підготовчим. Він сприяє нагромадженню фактів, відомостей про навколишній світ, створенню основи для формування понять.

агресивність школяр корекція педагогічний При виконанні вольових дій значне місце продовжує займати наслідування, хоча воно стає довільно керованим. Разом з тим, все більшого значення набуває словесна інструкція дорослого, що спонукує дитини до певних дій. У молодшого школяра чітко виступає етап попереднього орієнтування. Гра вимагає заздалегідь виробити певну лінію своїх дій. Тому вона в значній мірі стимулює вдосконалювання здатності до вольової регуляції поводження. Носієм норм і правил дитина вважає дорослого, однак за певних умов у цій ролі може виступати й він сам. При цьому його активність відносно дотримання прийнятих норм підвищується.

Основою первісної самооцінки є вміння порівнювати себе з іншими дітьми. Як відзначає Г. А. Урунтаєва, для молодших школярів характерна в основному не диференційована завищена самооцінка. Спочатку вона диференціюється, а потім трохи знижується. З’являється відсутня раніше оцінка порівняння себе з іншими однолітками. Недиференційованість самооцінки призводить до того, що дитина розглядає оцінку дорослого результатів окремої дії, як оцінку своєї особистості в цілому, тому використання осуджень і зауважень при навчанні дітей цього віку повинне бути обмежене. У противному випадку в них з’являється занижена самооцінка, відсутність віри в свої сили.

Для виявлення особливості агресивності дітей молодшого шкільного віку необхідно розглянути прояви агресивності. Аналіз наукових праць Прохорова А. О., Коломенського Я. Л., Панько Є.А., Страхової С.В., Велієвої М.А. дозволяє стверджувати, що існують такі прояви агресивності, що виявляються і у дітей молодшого шкільного віку та можуть бути спрямовані на:

навколишніх людей поза сім'єю (на педагогів, однолітків);

близьких людей (без прояву агресії поза сім'єю, наприклад, на бабусю);

тварин (птахів, кішок, комах);

себе (своє тіло або особа, наприклад, у формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів);

зовнішні фізичні об'єкти (наприклад, у формі поїдання неїстівного, руйнування предметів, псування майна);

символічні і фантазійні об'єкти (у формі серійних агресивних малюнків, захоплення комп’ютерними іграми агресивного змісту).

Важливу роль у визначенні шляхів корекції агресивної поведінки, як відмічають Степанов В. Г., Іванова Л.Ю., відіграє зґясування чинників, які сприяють виникненню агресивності у дітей. Аналіз цих робіт дозволив виявити такі фактори, з якими пов? язані прояви агресії:

соціально-економічну і політичну організацію суспільства;

норми поведінки, що задаються соціальними умовами;

наявність соматичних та психічних захворювань;

фізичні умови навколишнього середовища;

характер і система виховання;

умови мікросередовища;

вплив засобів масової інформації та компґютерних ігор;

вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини;

недостатній розвиток інтелекту і комунікативних навиків.

Але всі ці чинники за Семенюк Л. М., Можгінським Ю.Б., викликають агресивну поведінку далеко не у всіх дітей, а тільки в певної частини. В одній і тій же родині, у подібних умовах виховання виростають різні по ступеню агресивності діти. Дослідження й багаторічні спостереження показують, що агресивність, що склалася в дитинстві, залишається стійкою рисою й зберігається протягом подальшого життя людини. Можна думати, що вже в молодшому шкільному віці складаються певні внутрішні передумови, що сприяють прояву агресивності, що діти, схильні до насильства, істотно відрізняються від своїх миролюбних однолітків не тільки по зовнішньому поводженню, але й по своїх психологічних характеристиках. Вивчення цих характеристик надзвичайно важливо для розуміння природи цього явища й для своєчасного подолання цих небезпечних тенденцій.

Узагальнюючи найбільш важливі досягнення психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку, можна зробити висновок, що в цьому віці діти відрізняються досить високим рівнем розумового розвитку. У цей час у дитини формується певний обсяг знань і навичок, інтенсивно розвивається довільна форма пам’яті, мислення, уяви, опираючись на які можна спонукати дитину слухати, розглядати, запам’ятовувати, аналізувати. Тим самим, можна стверджувати, що прояву агресивності в тій або іншій формі у дитини молодшого шкільного віку сприяє його загальний психічний розвиток.

Розділ 2. Теоретичні основи соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку

2.1 Проектування соціально-педагогічної технології корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку

Термін «соціально — педагогічна технологія» з’явився порівняно недавно. Однак, це зовсім не означає, що соціально-педагогічні технології взагалі в країні не використовувались. В даному випадку можна відмітити той же феномен, що і в соціальній роботі: соціальною роботою, як професійною, так і непрофесійною займались, але називалась вона іншими термінами.

Соціально-педагогічні технології - це способи діяльності соціального педагога на основі раціонального розподілу на прийоми і операції з їх наступною координацією, а також визначенням оптимальних засобів та методів їх виконання.

Іншими словами, соціальна технологія — це сукупнiсть прийомів, методiв i впливiв, що застосовуються для досягнення поставлених цiлей у процесi соцiального планування i розвитку, розв’язання рiзних соцiальних проблем (наприклад, вплив на громадську думку через засоби масової комунiкацiї).

Узагальнюючи ці два визначення, можна сказати, що соціально-педагогічна технологія — це сукупність прийомів, методів та впливів, що використовуються соціальними педагогами з метою досягнення успіху у вирішенні соціальних проблем та забезпечення ефективності надання соціально-педагогічної допомоги населенню.

Діяльнісний підхід до трактування соціально-педагогічних технологій передбачає застосування їх у таких видах соціально-педагогічної роботи, як: вплив на процес соціалізації особистості, здійснення соціально-педагогічного контролю, соціально-педагогічна профілактика, терапія, реабілітація, соціально-педагогічне опікунство та посередництво.

Аналіз робіт Холостової Є.І., Беспалько В. П. з теорії і практики соціальної педагогіки дозволяє виділити наступні етапи використання соціальних технологій:

· теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту технологічного впливу, виділення складових компонентів соціального процесу та з’ясування зв’язків між ними;

· методичний, який пов’язаний з підбором методів та засобів впливу, збором та аналізом інформації, визначенням принципів перетворення результатів аналізу у висновки та рекомендації;

· процедурний, що пов’язаний з практичною діяльністю по апробації розробленого алгоритму використання методів і засобів.

Таким чином, структура будь-якої технології в соціально-педагогічній роботі визначається наявністю:

· науково-обгрунтованої програми, згідно якої розв’язується дана проблема;

· заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

· певного стандарту діяльності як критерію успішності.

Соціально-педагогічні технології є дуже різноманітними, оскільки різноманітним є увесь світ, життя і стосунки між людьми та людиною і її оточенням (навколишнім середовищем).

Багатогранність соціального життя, його взаємодії із природними явищами зумовила й різноманітність соціальних технологій, які можна класифікувати за різними критеріями: видами, рівнями, сферами застосування. Розрізняють макро-, мезо-, мікротехнології (Л. Дяченко); кабінетні, лабораторні, польові соціальні технології (О. Пригожин); загальні й часткові (Н. Данакін);

інноваційні й рутинні (Є. Холостова), інформаційні, освітні, а також ті, що впроваджуються (Є. Холостова, В. Курбатов).

Класифікація технологій соціально-педагогічної діяльності здійснюється на основі: видів, рівнів, сфер застосування, способів та методів, що використовуються, диференціації об'єктів.

В наукових працях таких дослідників, як Владіміров О.А., Пархоменко А. А. розрізняють технології:

1) глобальні - пов’язані з вирішенням загальнолюдських проблем. Ґрунтуються на знаннях, методах, засобах, які сприяють розв’язанню не лише внутрішніх але й світових тенденцій розвитку, з’ясуванню зв’язків суспільства і природи. Їх впровадження прямо або опосередковано стосується життя людей, їх діяльності та соціальної захищеності (наприклад, проблема збереження миру);

2) інноваційні технології являють собою такі методи і прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на впровадження інновацій та нововведень у суспільстві, на реалізацію ініціатив, що викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя і призводять до раціонального використання матеріальних і інших ресурсів у суспільстві (наприклад, професійне навчання безробітних);

3) рутинні технології виділяються малою наукоємністю; відображають вчорашній день соціально-педагогічного впливу і мало стимулюють соціальний об'єкт, соціальну систему до змін;

4) регіональні технології спрямовані на вивчення і реалізацію закономірностей соціально-педагогічних аспектів устрою даної території, а також їх планомірні зміни;

5) інтелектуальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання мислительної діяльності людей, розвиток їх творчих здібностей;

6) історичні технології передбачають осмислення історичного досвіду на основі політичного, економічного, духовного і соціального діагностування (наприклад, створення сучасних дитячих будинків сімейного типу за прикладом українських сільських сімей ХVІІ - ХІХ ст.);

7) демографічні технології націлені на вивчення механізму відтворення населення і розроблення способів зміни його чисельності, складу, розміщення і т.д.;

8) технології згоди полягають у застосуванні шляхів і методів досягнення згоди більшості населення у вирішенні найбільш актуальних питань громадського життя, його взаємодії;

9) технології розв’язання конфліктів;

10) адміністративно-управлінські технології - методи безпосереднього оперативного впливу на об'єкт управління;

11) психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, явища та відносини, методи впливу на установки, характер, реакції, волю особистості, міжособистісну взаємодію;

12) психофізіологічні технології спрямовані на зміну параметрів тих процесів, що відбуваються у людині. Дані технології використовуються при наданні медично-соціальних послуг

Вивчення наукових праць Данакіна Н., Дяченко Л. дозволяє узагальнити, що технології соціально-педагогічної роботи виконують ряд функцій:

діагностична, яка полягає в аналізі соціальних проблем, з’ясуванні їх причин, дослідженні проблемного простору соціальної ситуації конкретних клієнтів;

прогностична, що передбачає виявлення і облік окремих громадян чи спільнот, які відносяться до груп соціального ризику і прогнозування можливих змін;

системно-моделююча, яка сприяє з’ясуванню об'єму, форм і методів соціально-педагогічної допомоги людям і групам, що опинилися у важкій життєвій ситуації та обґрунтуванню системи надання допомоги на різних рівнях;

організаційна, що полягає в розробці, ресурсному забезпеченні, реалізації і оцінці соціальних проектів, спрямованих на розв’язання соціально-педагогічних проблем, допомозі певній категорії клієнтів;

активаційна, що передбачає активізацію потенціалу власних можливостей індивіда, сім'ї, групи, а також організацію само — і взаємодопомоги;

практична, яка полягає у наданні різноманітних видів допомоги в ситуаціях життєвих труднощів, організації консультацій і тренінгів для покращення стосунків між людьми, сприянні в оформленні документів та інше;

розпорядчо-управлінська, що передбачає координацію діяльності державних і недержавних організацій і закладів соціального спрямування, участь у формуванні соціальної політики, підборі у вихованні кадрів, а також менеджмент органів соціального управління;

евристична, яка сприяє поглибленню розуміння соціальних проблем, покращенню освітньої і загальнокультурної підготовки соціальних педагогів та підвищенню їх кваліфікації.

Враховуючи інтегрований універсальний характер соціально-педагогічної діяльності, можна виділити власне соціальні технології, соціально-психологічні, соціально-медичні та ін.

Також технології соціально-педагогічної діяльності класифікуються за рівнями складності:

а) прості, доступні неспеціалістам;

б) складні, що вимагають кваліфікації одного спеціаліста;

в) складні, що вимагають кваліфікації спеціалістів в різних галузях.

Технології соціально-педагогічної діяльності можна умовно розділити також на три групи: технології діагностики (побудовані на основі вивчення соціальних проектів і можливого прогнозування їхнього розвитку); технології конструювання і проектування розвитку тих чи інших соціальних об'єктів; технології реалізації соціальних проектів, програм та впровадження соціальних інновацій. Також можна виділити такі типи технологій, які мають за мету повернення індивідам здатності до соціального функціонування — технології соціальної реабілітації і адаптації. Кожна з цих технологій може використовуватись в роботі з певною категорією клієнтів — військовослужбовці, сім'ї, дезадаптовані діти і ін.). Існує і багато інших ознак, за якими класифікують технології соціально-педагогічної

діяльності.

Для розкриття сутності різних видів технології корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку, проаналізуємо визначення поняття «технологія» (таблиця 2.1)

Таблиця 2.1

Визначення поняття «технології»

Отже, під соціальною технологією ми будемо розуміти — конкретний цілеспрямований спосіб реалізації складного процесу шляхом поділу його на систему простих послідовних і взаємопов'язаних процедур і операцій, які виконуються одночасно з метою перетворення соціальної реальності відповідно до заданих цілей.

Психологи-дослідники дедалі більше приділяють уваги детальному вивченню агресивності у дітей молодшого шкільного віку. Але більш гостро стоїть питання профілактики та корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку. В. С. Сухомлинський категорично заперечував такий шлях виправлення, як виставлення назовні недоліків з надією, що дитина зможе критично оцінити свою поведінку та змінити її. Таке виховання виражає самолюбство, почуття власної гідності, гордість дитини. Тому в роботі з агресивним дітьми необхідно використовувати такі засоби психологічного впливу на дитину, які б не викликали в них реакції внутрішнього опору на дії педагога. Необхідно пам’ятати, що дуже часто серед агресивних дітей помічається низький рівень інтелектуальних здібностей, неуважність, слабка пам’ять: вони занадто повільні, або, навпаки, дуже імпульсивні. А тим часом наявність відхилень у психічному розвитку часто стає причиною сильних перевантажень дітей, емоційного дискомфорту, конфліктних стосунків з батьками, педагогами, втрати інтересу до навчання.

Крім використання вправ корекційно-виховного характеру використовуються завдання для розвитку мислення, уваги, пам’яті, сприймання. Вікові психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку такі, що для підтримання в них постійної уваги, необхідної працездатності під час занять їм потрібно добирати різноманітні вправи та змінювати форми роботи.

Враховуючи вище зазначене ми розробили технологію, яка має назву «Позитивна дитина». Мета якої є швидка корекція агресивності у дітей молодшого шкільного віку. Наша технологія складається з двох етапів: організаторсько-діагностичний, корекційно-розвиваючий.

Головні завдання та принципи організації технології «Позитивна дитина»:

1. Корекція ставлення до себе — корекція подавленої натури, закріплення адаптивності. Досягнення самостійності, реабілітація «Я» у власних очах, досягнення безумовної впевненості в собі і відновлення почуття власної гідності. Корекція системи цінностей, потреб, приведення домагань у відповідність з психофізичними можливостями. Прийняття адекватної ролі.

2. Корекція ставлення до інших — досягнення здатності до емпатії, до розуміння переживань, станів і інтересів інших, здатності до критичного (доброзичливого) сприйняття досягнень та недоліків інших осіб. Набуття навичок адекватного і рівноправного спілкування, здатності до запобігання і вирішення між особистісних конфліктів. Набуття навичок аргументації і ясного, точного викладу думок, вміння встановлювати ділові контакти, набуття лідерських та організаторських навичок, навичок самозахисту. Реабілітація в очах інших.

3. Корекція ставлення до життя — набуття навичок вибору і прийняття рішень, мобілізації і самоорганізації, особливо в екстремальних умовах, набуття і закріплення вольових якостей, стійкості до невдач, погроз, бід. Подолання песимізму і депресивності.

Кожне заняття містить 2−3 серйозні вправи або гри, направлених на корекцію агресивної поведінки та ще 4−5 невеличких завдання на розвиток пізнавальних процесів. Кожне заняття має таку структуру:

1. Розминка (рухливі ігрові вправи).

2. Велика гра (розвивальні ігри).

3. Розслаблення (рухливі ігри).

Завдання та типи вправ:

1. Бесіда. Під час бесід соціальний педагог пропонує дітям пригадати випадки, коли вони були роздратовані, ображені, налякані, обурені: з’ясовує, чому це сталось і радить, що їм потрібно було зробити, щоб уникнути цих неприємних почуттів. Але слід пам’ятати, що дитину необхідно сприймати такою, яка вона є, і зауваження про агресію спрямувати не на сому дитину, а на негативну ситуацію.

Агресивні діти мають невдалу звичку діяти, а потім думати.

Крім прямого обговорення, одним із найкращих засобів є рольова гра, в якій дитина отримує роль іншої людини.

2. Рольове програвання.

У грі можна відтворити ситуацію, яка мала місце, або спрогнозувати можливу ситуацію.

Ось кілька ситуацій:

Два сердитих хлопчики.

Хлопчики посварилися. Вони мають сердитий вигляд. Під час цієї вправи потрібно відпрацьовувати з дітьми найприйнятніші засоби висловлення своїх почуттів.

Діалог «Так». Двоє дітей сідають у центрі кола і починають діалог. Один з них промовляє будь-яку фразу. Другий повинен не заперечувати, а висловити згоду.

«Перевтілення». Дитині пропонується уявити себе кішкою, горобчиком або якоюсь річчю і поміркувати: щоб змогла розповісти кішка, над якою знущається хлопчик; горобчик, якому хуліган підбив крильце.

Ефективними є вправи в яких діти разом з вихователем «виховують» вигаданого персонажа.

3. Самопізнання.

Уважність до інших. Один з дітей сідає спиною до групи. Він має детально описати зовнішність когось з дітей групи. Вправа навчає бути уважнішими один до одного.

Найкраща риса. Всі діти сідають у коло й по черзі називають найкращі риси характеру.

Скажи мені, хто твій друг.

4. Самовиховання.

Ласкаві імена. Дітям пропонується пригадати, якими пестливими іменами їх називають рідні, близькі люди, знайомі.

Мої добрі справи. Дитина повинна пригадати, яку конкретну добру справу вона зробила вчора і що відчула.

Острів плакс. Мандрівник (один з дітей) раптом опинився на чарівному острові, де живуть плакси. Він намагається їх заспокоїти.

Образотворча діяльність.

Дуже ефективним засобом корекції агресивної поведінки дітей є так звана «терапія мистецтвом». Вона дає змогу виразити агресивні почуття у соціально прийнятій манері. Малювання, ліплення є безпечними засобами розрядити напруження.

5. Фізичні вправи.

Щоб позбутися адресності у дітей, необхідно, аби вони робили різноманітні фізичні вправи і насамперед, для дихання. Відомо, що стримування дихання — ефективний засіб уникнути глибоких переживань: гніву, печалі, страху. Дуже корисними є рухливі вправи та ігри: ходіння по канату, перетягування канату, біг з перешкодами, естафета. Дуже корисно надавати дітям змогу пострибати. Крім групових форм роботи, неодмінно треба застосовувати й індивідуальні.

Ознаками, що вказують на складену групову структуру, є вільне активне спілкування з соціальним педагогом, спонтанне спілкування між собою, позитивне ставлення до всіх ігор, завдань та вправ, які пропонуються дорослим.

Одночасно зі згуртуванням дітей проводитися діагностика. Найпоширеніший метод — спостереження, а також проективні методики малюнкового та вербального типу.

Після того, як виникне групова структура, і соціальний педагог побачить труднощі кожної дитини, можна переходити до другого, корекційно-розвиваючого етапу занять.

Наповнюваність занять конкретними іграми та вправами залежить від багатьох чинників і тому не може бути чітко окресленою. Педагогу необхідно використати весь свій досвід, знання та психологічну компетентність для з’ясування найефективнішої стратегії корекційної роботи в кожному конкретному випадку.

2.2 Методика застосування технології корекції агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку

Останніми роками науковий інтерес до проблем дитячої агресивності істотно зріс, але, на жаль, роботи переважно містять в собі теоретичні міркування про її механізми і прояви. В той же час, досліджень, заснованих на реальному досвіді корекції і терапії, відносно небагато. Тим часом, особливо важливою є допомога дітям молодшого шкільного віку, агресивність яких знаходиться тільки у стадії становлення.

У ряді випадків при проявах дитячої агресивності потрібне термінове втручання дорослих. Екстрене втручання націлене на зменшення або уникнення агресивності в напружених, конфліктних ситуаціях. Для конструктивнішої дії на агресивність дітей нами розроблено технологію корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку.

І. Правила екстреного втручання в конфліктній ситуації, яке забезпечить позитивне вирішення конфліктів:

1. Спокійне відношення у разі незначної прояву агресивності.

У тих випадках, коли агресивність дітей не небезпечна і з’ясовна, можна використовувати наступні позитивні стратегії:

повне ігнорування реакцій дитини — вельми могутній спосіб припинення небажаної поведінки;

вираз розуміння відчуттів дитини («Звичайно, тобі образливо. «);

перемикання уваги, пропозиція якого-небудь завдання («Допоможи мені, будь ласка, дістати посуд з верхньої полиці, адже ти вище за мене»);

позитивне позначення поведінки («Ти злишся тому, що ти втомився»).

Оскільки агресивність природна для людей, то адекватна і безпечна агресивна реакція часто не вимагає втручання зі сторони. Діти нерідко використовують агресивність просто для звернення до них уваги. Якщо дитина проявляє гнів в допустимих межах і з цілком з’ясовних причин, потрібно дозволити йому відреагувати, уважно вислухати і перемкнути його увагу на щось інше.

2. Акцентування уваги на вчинках (поведінці), а не на особі.

Проводити чітку межу між вчинком і особою дозволяє техніка об'єктивного опису поведінки. Після того, як дитина заспокоїться, доцільно обговорити з ним його поведінку. Слід описати, як він поводився під час прояву агресивності, які слова говорив, які дії здійснював, не даючи при цьому ніякої оцінки. Критичні вислови, особливо емоційні, викликають роздратування і протест, і відводять від рішення проблеми.

Аналізуючи поведінку дитини, важливо обмежитися обговоренням конкретних фактів, тільки того, що відбулося «тут і зараз», не пригадуючи минулих вчинків. Інакше у дитини виникне відчуття образи, і він буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість поширеного, але неефективного «читання моралі», краще показати йому негативні наслідки його поведінки, переконливо продемонструвавши, що агресія найбільше шкодить йому самому. Дуже важливо також вказати на можливі конструктивні способи поведінки в конфліктній ситуації.

Один з важливих шляхів зниження агресивності - встановлення з дитиною зворотного зв’язку. Для цього використовуються наступні прийоми:

констатація факту («ти поводишся агресивно»);

констатуючий питання («ти злишся?»);

розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти хочеш мене образити?», «Ти хочеш продемонструвати силу?»);

виявлення своїх власних відчуттів по відношенню до небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною говорять в такому тоні», «Я серджуся, коли на мене хтось голосно кричить»);

апеляція до правил («Ми ж з тобою домовлялися!»).

Даючи зворотний зв’язок агресивності дитини, доросла людина повинна проявити, щонайменше, три якості: зацікавленість, доброзичливість і твердість. Остання торкається тільки конкретної провини, дитина повинна зрозуміти, що батьки люблять його, але проти того, як він поводиться.

3. Контроль над власними негативними емоціями.

Батькам і фахівцям необхідно дуже ретельно контролювати свої негативні емоції в ситуації взаємодії з агресивними дітьми. Коли дитина демонструє агресивність, це викликає сильні негативні емоції - роздратування, гнів, обурення, страх або безпорадність. Дорослим потрібно визнати нормальність і природність цих негативних переживань, зрозуміти характер, силу і тривалість відчуттів, що запанували над ними.

4. Зниження напруги ситуації.

Основне завдання дорослого, такого, що стикається з дитячою агресивністю — зменшити напругу ситуації. Типовими неправильними діями дорослого, що підсилюють напругу і агресивність, є:

· підвищення голосу, зміна тону на загрозливий;

· демонстрація влади («Вчитель тут поки що я», «Буде так, як я скажу»);

· крик, обурення;

· агресивні пози і жести: стислі щелепи, перехрещені або зчеплені руки, розмова «крізь зуби» ;

· сарказм, насмішки, висміювання і передражнювання;

· негативна оцінка особи дитини, його близьких або друзів;

· використання фізичної сили;

· втягування в конфлікт сторонніх людей;

· непохитне наполягання на своїй правоті;

· нотації, проповіді, «читання моралі»

· покарання або загрози покарання;

· узагальнення типу: «Ви всі однакові», «Ти, як завжди.», «Ти ніколи не. «;

· порівняння дитини з іншими дітьми — не в його користь;

· команди, жорсткі вимоги, тиск;

· виправдання, підкуп, нагороди.

Деякі з цих реакцій можуть зупинити дитину на короткий час, але можливий негативний ефект від такої поведінки дорослого шкодить куди більше, ніж сама агресивна поведінка.

5. Обговорення провини.

Аналізувати поведінку у момент прояву агресивності не потрібно, цим варто займатися тільки після того, як ситуація вирішиться і все заспокоється. В той же час, обговорення інциденту необхідно провести якнайскоріше. Краще це зробити наодинці, без свідків, і тільки тоді обговорювати в групі або сім'ї (і те не завжди). Під час розмови важливо зберігати спокій і об'єктивність. Потрібно детально обговорити негативні наслідки агресивності, його руйнівність не тільки для тих, що оточують, але, перш за все, для найменшого агресора.

6. Збереження позитивної репутації дитини.

Дитині дуже важко визнати свою неправоту і поразку. Найстрашніше для нього — публічне засудження і негативна оцінка. Діти прагнуть уникнути цього за всяку ціну, використовуючи різні механізми захисної поведінки.

Для збереження позитивної репутації доцільно:

· публічно мінімізувати провину дитини («Ти не важливо себе відчуваєш», «Ти не хотів його образити»), але в бесіді віч-на-віч показати істину;

· не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати вашу вимогу по-своєму;

· запропонувати дитині/підлітку компроміс, договір з взаємними поступками.

Наполягаючи на повному підпорядкуванні (тобто на тому, щоб дитина не тільки негайно зробив те, що ви хочете, але і тим способом, яким ви хочете), можна спровокувати новий вибух агресивності.

7. Демонстрація моделі неагресивної поведінки.

Важлива умова виховання «контрольованої агресивності» у дитини — демонстрація моделей неагресивної поведінки. При проявах агресивності обидві сторони втрачають самовладання, виникає дилема — боротися за свою владу або вирішити ситуацію мирним способом.

Поведінка дорослого, що дозволяє показати зразок конструктивної поведінки і направлене на зниження напруги в конфліктній ситуації, включає наступні прийоми:

слухання, нерефлексії (слухання, нерефлексії, — це слухання без аналізу (рефлексії), що дає можливість співбесіднику висловитися. Воно полягає в умінні уважно мовчати. Тут важливі обидва слова. Мовчати — оскільки співбесіднику хочеться, щоб його почули, і менше всього цікавлять наші зауваження; уважно — інакше людина образиться і спілкування урветься або перетвориться на конфлікт. Все, що потрібно робити — підтримувати перебіг мови співбесідника, стараючись, щоб він повністю виговорився.);

· пауза, що дає можливість дитині заспокоїтися;

· навіювання спокою невербальними засобами;

· прояснення ситуації за допомогою навідних питань;

· використання гумору;

· визнання відчуттів дитини.

Діти досить швидко переймають неагресивні моделі поведінки. Головна умова — щирість дорослого, відповідність його невербальних реакцій словам.

Корекція агресивності у дітьми молодшого шкільного віку має свої особливості. На початкових етапах не рекомендується групові форми. Не говорячи вже про практично неминучу негативну консолідацію дітей в групі, індивідуальна робота з дитиною є ефективнішою. Після діагностики індивідуального, так і загального рівня агресивності серед дітей в групі, повинна слідувати корекційна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент слід робити на індивідуальній роботі з дитиною.

Особливе місце в корекційній роботі слід приділяти формуванню круга інтересів дитини також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу дитини — «часу дозвільного існування «за рахунок залучення до позитивно формуючих особу занять: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, і т.д.

Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, то необхідно забезпечити включення дитини в таку діяльність, яка лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості дитині реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих.

За умови послідовності, поступовості залучення агресивних дітей до різних видів діяльності, що соціально визнається, — трудової, спортивної, художньої, організаторської і інших, — важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, спадкоємності, чіткої побудови цієї діяльності.

Агресивність в молодшому шкільному віці дуже поширена, її корекцію треба здійснювати з групою дітей молодшого шкільного віку. Тому ми пропонуємо впроваджувати розроблену нами соціально-педагогічну технологію корекції агресивності у дітей молодшого шкільного віку. Використовуючи теоретичний аналіз робіт А.Й. Капської, О. Л. Кононенко, В.Я. Кіонова щодо соціально-педагогічних технологій, наведемо загальний алгоритм проведення методик корекції агресивності дітей молодшого шкільного віку.