Особливості професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів

ЛЕКЦІЯ

Особливості професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів

Соціальна педагогіка

План

1. Сутність та етапи професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів

2. Механізми професійного самовиховання студентів

3. Самовдосконалення студентів у процесі практичної підготовки

1. Сутність та етапи професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів

Самовиховання особистості розвивається і відбувається відповідно до своїх внутрішніх закономірностей. Особливості цього процесу обумовлюють три чинники: індивідуальні особливості людини; об'єктивні умови життя та час, необхідний для накопичення практичного досвіду; оволодіння самовихованням як особливим видом діяльності.

Професійне самовиховання особистості залежить від її індивідуальних особливостей, таких як: природні дані; особливості та рівень інтелектуального, емоційного і вольового розвитку; спрямованість інтересів, потреб, поглядів. Якщо майбутній соціальний педагог ставить перед собою мету — якнайкраще підготуватися до майбутньої професійної діяльності, то завданням професійного самовиховання буде формування професійно-значущих якостей його особистості. Це означає, що соціальний педагог повинен мати високий рівень методологічної підготовки, бути готовим до постійного розвитку моральної культури, до розвитку здатності широкомасштабно та творчо мислити під час проведення соціально-педагогічної діяльності.

Найбільш важливу суспільну групу вимог до особистості соціального педагога складають вимоги до морально-педагогічних якостей соціального педагога — це загальнолюдські якості, риси характеру, інтереси, потреби, переконання, мотиви поведінки, спрямованість його особистості.

Друга група вимог до особистості соціального педагога стосується його індивідуального досвіду, тобто професійно-теоретичної та практичної підготовленості, включаючи ґрунтовні знання з фундаментальних і фахових дисциплін.

Третю групу вимог до особистості соціального педагога складають проблеми розвитку його психічних процесів. Основною проблемою інтелектуального самовиховання студента є розвиток у нього якостей педагогічної уяви, уваги, мислення. Водночас, проявляються такі типи мислення, як аналіз конкретних соціально-педагогічних ситуацій, визначення соціально-педагогічних проблем в конкретних умовах, вироблення варіантів вирішення завдань тощо.

Рушійними силами самовиховання майбутніх соціальних педагогів є зовнішні соціальні вимоги та особисте ставлення до цих вимог. Переборення внутрішніх протиріч, що виникають між цими двома факторами, по суті є процесом саморозвитку студента. Аналогічно, як самовиховання є продовженням та умовою успішного соціального виховання, так і професійне самовиховання є продовженням та умовою успішного професійного виховання фахівця.

Першоумовою виникнення потреби професійного самовиховання у майбутніх соціальних педагогів є усвідомлення зміни його позиції з «Я — студент, нехай мене вчать і виховують» на позицію «Я — майбутній спеціаліст. Я готую себе до цієї важливої професії». Водночас, студент повинен оволодіти досвідом самостійної роботи щодо збагачення своїх знань та умінь, розвитку своєї особистості, оскільки оволодіння будь-якою діяльністю відбувається тільки в процесі самої діяльності.

Другою умовою виникнення потреби у самовихованні є сформованість у свідомості майбутніх соціальних педагогів образу ідеального соціального педагога. Активне професійне самовиховання починається після того, як студент детально ознайомиться з обраною професією, з вимогами, які вона пред’являє до нього. Професійні вимоги до особистості соціального педагога, будучи усвідомленими та прийнятими студентом, стають потужнім двигуном практичної дії.

На першому (підготовчому етапі) для самовиховання — етапі утвердження в позиції соціального педагога, провідною функцією професійних вимог є орієнтування студента в процесі адаптації до професійної діяльності та спонукання його до цілеспрямованого формування своєї особистості.

Другий етап — це етап складання програми змін власної особистості.

На третьому етапі відбуваються реальні дії самозміни якостей особистості, які зазвичай, актуалізуються під час проходження соціально-педагогічної практики. Однак, якщо етап реальних дій не буде усвідомлений достатньою мірою, то самовиховання не набуде дієвого характеру. Працюючи над власним самовдосконаленням, студент починає керуватися принципом «якби», тобто «якби я поступив так, то… «. Це означає, що відбувається ще один етап у процесі самовиховання — етап співставлення мислення та уявлення. Завдяки уяві та судженням, студенту вдається випередити свої майбутні вчинки.

Четвертий етап — це етап засвоєння вправ, у результаті яких можуть відпрацьовуватися не просто дії та уміння, але й необхідні звички, властивості особистості. Отже, в ідеалі необхідно виробити таку систему мобілізації студента на самовдосконалення, за якої б він:

— виробляв у себе навички самоспостереження і самопізнання;

— вчився проектувати зміни своєї особистості;

— свідомо здійснював відносно себе виховні дії, керував своєю поведінкою, розвитком необхідних якостей;

— опанував вправи аутогенного тренування, вчився управляти своїм фізичним і психічним станами.

2. Механізми професійного самовиховання студентів

соціальний педагог самовиховання мислення Під професійним самовихованням студентів розуміється вирішення творчих завдань на різних рівнях реалізації планів — особистісному, предметному, операційному. Організація професійного самовиховання студентів як процес передбачає його функціонування на різних ієрархічно-організованих і взаємопов'язаних рівнях — соціально-особистісному, рефлексивно-особистісному та предметно-операційному.

Психологічний механізм самовиховання представляє собою сукупність осмислених творчих актів під час вирішення студентом завдань, що безпосередньо функціонують на рефлексивно-особистісному і предметно-операційному рівнях. Концептуальна схема функціонування цього механізму має стадійний характер, особливість характеристик яких пов’язана з домінуванням на кожній з них рівнів смислового або змістовного планів.

Завдяки залученню одержаних знань щодо теорії самовиховання і технології його організації, студент робить репродуктивні спроби одержати позитивний результат, що є першою стадією професійного самовиховання. Характерним для цієї стадії є домінування предметно-операціонального рівня, тобто змістовного плану професійного самовиховання як творчості). Водночас, намагання суб'єкта самовиховання можуть блокуватися із-за деяких причин. До них відносяться: неефективність застосованих методів, засобів, прийомів самовиховання або вони неадекватні поставленим завданням тощо.

Відтак, щоб подолати блокаду самовиховної діяльності має домінувати не предметно-операціональний, а рефлексивно-особистісний рівень, тобто рівень смислового плану та особистісної рефлексії як джерела подальшої успішної роботи над собою, що характерно для другої стадії професійного самовиховання.

Отже, прориву блокади сприяє спрямованість особистісної рефлексії майбутнього соціального педагога на самореалізацію творчого самовиховного процесу завдяки осмисленню ним самого себе і своїх творчих зусиль. Усвідомлення суб'єктом самовиховання застосованих ним методів і засобів відбувається на подальших стадіях. Поглиблення усвідомленості та осмисленості студентом конкретних деталей змісту формування певних професійно-важливих умінь забезпечує смислова регуляція, оскільки на цій стадії домінують рівні змістовного плану.

В результаті смислової регуляції відбувається поглиблення усвідомленості і осмисленості майбутнім соціальним педагогом усього комплексу цілей самовиховання і способів їхнього досягнення. Все це характерно для наступних стадій психологічного механізму професійного самовиховання, на яких знову домінують рівні смислового плану. Виходячи з цього, концептуальна схема психологічного механізму професійного самовиховання майбутнього соціального педагога є вихідною основою для його педагогічної організації на соціально-особистісному рівні.

Отже, потреба в усвідомленому самовихованні як творчості професійно-значущих вмінь та якостей відрізняє самовиховну активність студентів від іншої їхньої активності. Ця потреба є рушійною силою професійного становлення студента як соціального педагога, який може створювати умови для неперервного розвитку людини. Потреба в усвідомленому самовихованні є пусковим механізмом самовдосконалювання.

Як зазначає О. Главацька, професійне самовиховання як сукупність творчих актів студента має багаторівневу природу, а психологічний механізм його функціонує на різних стадіях, що мають відмінні характеристики залежно від домінування рівнів смислового чи змістовного планів.

3. Самовдосконалення студентів у процесі практичної підготовки

Створення умов для застосування знань зі спеціальних дисциплін, вироблення вмінь і навичок самостійно проводити роботу з клієнтами відбувається під час практичної підготовки студентів. Особливу увагу у майбутніх соціальних педагогів необхідно акцентувати на формування здатності та вмінь спостерігати, оцінювати, аналізувати особисті вчинки та вчинки клієнта; на уміння робити висновки щодо покращання роботи; на підвищення творчого потенціалу та вдосконалення педагогічної техніки.

Реалізація практичної підготовки можлива за наявності педагогічних здібностей, таких як: дидактичні, науково-пізнавальні, організаторські, перцептивні тощо; та професійних умінь, таких як: інформаційні, організаторські, конструктивні, гностичні, комунікативні тощо.

Соціальний педагог повинен уміти керувати своїм емоційним станом, технікою мови, знімати зайве напруження, спілкуватися з клієнтами, колегами по роботі, що є виявом педагогічної техніки. Саме оволодіння педагогічною технікою допомагає спеціалісту професійно виразити себе, досягти позитивних результатів у практичній діяльності.

Основними компонентами у структурі практичної підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності є: педагогічні здібності, педагогічна техніка та професійні уміння. Перелічені компоненти практичної підготовки тісно пов’язані між собою та утворюють цілісну єдність у діяльності соціального педагога.

На думку О. Главацької соціальний педагог повинен володіти такими компонентами практичної підготовки:

1) Словесно просто і дохідливо, без спрощень, переконливо пояснювати складні життєві проблеми; чіткість плану і послідовність викладу матеріалу; змістовна точність вживання термінів, правильність наголосів, правильна дикція, добре поставлений голос.

2) Паралінгвістичні засоби: міміка — розуміння без слів, виразність; жестикуляція — створення за допомогою жестів наочних уявлень.

3) Переносити наявну інформацію у діяльність та у зв’язку з цим адекватно моделювати свою діяльність і діяльність клієнта; постійно вивчати рівень його розвитку, виявляти особливості їх різноманітної діяльності, специфіку й ефективність різних заходів.

4) Прагнути до засвоєння клієнтами необхідних знань, норм поведінки, культури, моралі.

5) Доступно і переконливо передавати свої знання клієнту, пояснювати, допомагати у засвоєнні та застосуванні набутих знань у житті, сформувати високий рівень усвідомлення власної поведінки.

6) Встановлювати дружні стосунки з клієнтом; вміти за виразом його обличчя правильно судити про його психічний стан на певний момент; розуміти внутрішній світ клієнта і враховувати все під час організації роботи.

7) Використовувати різні засоби та форми роботи з клієнтами; стимулювати їхню роботу і надавати їм допомогу; здійснювати внутрішню і зовнішню координацію; стимулювати самовиховання; створювати умови для вияву активності, самостійності, ініціативи.

8) Добирати матеріал так, щоб він мав ефективне спрямування, вибирати такі заходи, які давали б найбільший ефект для роботи; повідомляти інформацію, доводити, переконувати; використовувати всі можливості для успішної роботи з клієнтом.

9) Вивчати особу клієнта, його найближче оточення з метою діагностики його особистості: спостерігати, аналізувати, корегувати, проводити психолого-педагогічні дослідження; прогнозувати вплив різних факторів, засобів, методів і прийомів роботи.

10) Визначати конкретні мету і завдання роботи з клієнтом, виходячи із загальної мети соціальної роботи, враховуючи вікові та індивідуальні особливості клієнта; визначати способи досягнення мети; планувати роботу; складати план роботи, продумувати зміст, застосовуючи систему контролю і самоконтролю.

Професійна діяльність соціального педагога під час роботи з клієнтом підпорядковується індивідуальним закономірностям, серед яких такі:

— наявність високої професійної компетентності, самостійності суджень, оперативності та сміливості щодо прийняття необхідних рішень;

— усвідомлення необхідності організації діяльності не за наказом, а за внутрішнім бажанням і мотивом;

— уміння брати на себе відповідальність під час виявлення і вирішення важливих професійних проблем;

— наявність сприятливої морально-психологічної атмосфери, особистої методики, досвіду, що сприяє ефективності роботи;

— здатність до постійного самовдосконалення, творчого пошуку.

Завдяки професійно-педагогічним умінням, соціальний педагог реалізує свої професійні функції: передає молодому поколінню соціальний досвід, формує у нього потрібні соціально-особистісні якості, готує до життя.

До основних професійно-педагогічних умінь належать: пізнавальні, комунікативні, організаторські, конструктивні, інформаційні.

До пізнавальних вмінь, як до відображення загально-інтелектуальних здібностей педагога, належать: вміння орієнтуватися в отриманій інформації, відбирати з неї необхідне для своєї діяльності; вміння спостерігати та розуміти людей, їхній внутрішній світ; вміння контролювати власний фізичний і психічний стан, регулювати свою поведінку. Перераховані вміння і здібності можуть розвиватися стихійно, але ефективним є їх свідомий саморозвиток, де провідна роль належить спостережливості, оскільки вона ґрунтується на сприйнятті, мисленні, увазі та пам’яті. Педагогічна спостережливість — це властивість особистості соціального педагога; це вміння усвідомлювати та аналізувати те, що бачиш і чуєш.

Комунікативні уміння - це загальнолюдські вміння, а для соціального педагога вони ще й є професійною якістю його особистості. Майбутньому фахівцю необхідно володіти культурою спілкування, оскільки предмет спілкування завжди обумовлює змістовий характер людської взаємодії. Відтак, залежно від предмета спілкування, його змісту, змінюються та розширюються різновиди спілкування: побутове або ділове, спеціально-професійне, загальнонаукове, соціально-політичне, соціально-педагогічне, інформаційно-комунікативне тощо.

Для реалізації професійної діяльності соціальний педагог повинен уміти вислухати, зрозуміти, роз’яснити, довести, відповісти, переконати, створити позитивну емоційну атмосферу, знайти підхід до клієнта, має володіти відповідними знаннями та уміннями, які відносяться до комунікативної професіограми соціального педагога:

— вміти аргументувати, спростовувати, переконувати, досягаючи водночас узгодженості та компромісу;

— володіти професійно-мовленнєвим етикетом, технікою та логікою;

— уміти формулювати цілі і завдання професійного (ділового) спілкування;

— володіти навичками ділового спілкування і вміти управляти ним залежно від визначених цілей;

— уміти ставити запитання і професійно на них відповідати;

— вміти вести бесіду, полеміку, дискусію, співбесіду, ділову розмову, диспут, круглий стіл, переговори з орієнтацією їх на вирішення спрогнозованого, позитивного і вмотивованого результату;

— вміти аналізувати конфліктні ситуації, робити адекватні висновки;

— вміти говорити лише тоді, коли є що сказати співбесіднику.

Отже, завдання соціального педагога — допомогти клієнту знайти себе, своє місце в житті, зорієнтуватись у нових соціальних умовах, відносинах, тому високий професіоналізм у соціальній роботі є надзвичайно важливим чинником, оскільки цей вид діяльності відноситься до професій типу «людина-людина», що означає: від рішень, прийнятих фахівцем залежить доля людини.

Процес самовиховання студента повинен бути спрямований на професійне оволодіння інформаційними уміннями, сутність яких полягає в реалізації орієнтовної, виконавчої та контрольної функцій професійної діяльності. Загальновідомо, що основним засобом інформування є мова, водночас, значне інформаційне навантаження приходиться на міміку, жести, а також на різні наочні та технічні засоби. Виходячи з вищезазначеного, самостійне опанування засобами інформування може стати предметом самовиховання інформаційних умінь і здібностей.

Зокрема, орієнтовна функція мови реалізується в процесі передачі інформації, спрямованої на формування пізнавальних інтересів людини. Виконавча функція мови реалізується безпосередньо в процесі пізнавальної діяльності людини, тобто спеціаліст надає їй соціальну інформацію та організовує процес засвоєння. Контрольна функція реалізується протягом всього процесу роботи. При цьому виокремлюють такі якості мови як: дикція, інтонація, логічні наголоси, паузи, мелодичність мови, темп, тембр.

Організаторські уміння — розвиваються у студентів під час навчання, проходження практики. Процес оволодіння організаторськими вміннями здійснюється за такими рівнями:

— репродуктивний — студент діє згідно з інструкцією або копіює організаторські дії керівника, педагога або інших осіб;

— адаптивний — студент здійснює проби переносу колишнього досвіду організаторських дій у нові, але типові ситуації;

— моделюючий — студент відповідно до завдання педагогів самостійно планує та реалізує заплановані дії, забезпечує виконання тієї або іншої діяльності;

— творчий — студент проявляє достатню самостійність, ініціативу, здійснює волонтерську діяльність; вміє побудувати перспективу, поставити цілі та завдання, організувати їхнє виконання, оцінити результат.

Відтак, дуже важливо, щоб кожний студент оволодів організаторськими уміннями на творчому рівні.

Надання студентам інформації щодо професійного самовиховання та його можливостей повинно бути доповнено практичними порадами планування цього процесу. Допомога у складанні програми самовиховання повинна передбачати визначення найбільш важливих компонентів педагогічної діяльності та сукупності професійних умінь. Орієнтовну програму професійного самовиховання студента для розвитку професійних умінь подано у таблиці 1. Важливим є те, щоб студент у процесі самовиховання керувався наступними критеріями:

— планування — вибір засобів та способів дій з метою самовиховання;

— постановка мети — визначення професійно-значущих цілей та завдань самовиховання;

— самоконтроль — здійснення контролю за результатами самовиховання;

— корекція — внесення необхідних змін у процес роботи над собою.

Соціальним феноменом самовиховання особистості є колективне самовиховання, важливу роль у якому відіграє лідер, спроможний активізувати колективні інтереси та колективну відповідальність на досягнення кінцевого результату, тобто на формування необхідних соціальних, професійних, особистісних якостей кожного члена групи.

Особливістю колективного самовиховання є колективно розроблені та затверджені самозобов’язання. В основі таких зобов’язань студентів групи можуть бути суспільні, трудові, спортивні та інші професійно-значущі справи, а також заходи щодо розвитку особистості кожного майбутнього фахівця. Колективні самозобов’язання за змістом представляють собою колективні вимоги до кожного члена групи, а тому важливим засобом мобілізації та організації зусиль студентів в їхній спрямованості на кінцевий результат навчання — стати справжнім, кваліфікованим спеціалістом.

Колективне самовиховання створює умови для критичного і самокритичного ставлення до життя колективу і кожного його члена, для переборення елементів формалізму в навчанні, праці, суспільному житті, воно сприяє виробленню у групі принципової та діяльної суспільної думки. На суспільному фоні по-іншому усвідомлюється і зміст індивідуального самовиховання, воно стає більш інтенсивним і результативним, тому що студент знає, які вимоги до нього поставили оточуючі, чого від нього чекають; він знаходиться в умовах відповідальної залежності, що є головним фактором розвитку.

Організацію колективного самовиховання необхідно розпочати з вивчення стану справ, вияснення професійних та ціннісних орієнтацій студентів. Для цього необхідно провести спостереження, анкетне опитування, індивідуальні бесіди тощо. Особливим аспектом керівництва самовихованням є індивідуальна робота з окремими студентами. Перш за все необхідно додатково організувати заняття спецкурсу для вивчення теорії самовиховання, в результаті чого робота студентів над собою стає більш свідомою і продуктивною. З метою підтримки та стабілізації мотивації до самовиховання важливим є те, щоб самовихованням займалися всі студенти групи.

Таблиця 1. Програма професійного самовиховання студента для розвитку професійних умінь