Методики оцінки кредитоспроможності

Вступ

Кредитування завжди було і залишається однією з важливіших сфер в економіці. Воно є основою розвитку малого та середнього підприємництва, прискорює процес залучення коштів і таким чином сприяє безперервному виробництву на підприємствах в незалежності від сезонності та інших факторів, сприяє підвищенню рівня життя населення в цілому. За допомогою регулювання процесів кредитування в державі уряд може впливати на темпи економічного зростання, стимулювати розвиток економіки або пригальмовувати його.

Процеси кредитування невідривно пов’язані з ризиком. Це можливе знецінення грошей, різка зміна валютних курсів та ін., але найбільше уваги приділяється ризику можливості неповернення суми кредиту та відсотків за ним, адже ймовірність виконання позичальником своїх обов’язків за кредитом повністю та у строк дуже важко передбачити. Тому одним із найважливіших способів управління кредитним ризиком є оцінка кредитоспроможності позичальника, адже саме на етапі оцінки можливість уникнути кредитного ризику є найбільшою.

Актуальність роботи обумовлюється стрімким розвитком кредитування в Україні. За даними Національного банку України на 01.01.2011 в Україні зареєстровано 195 банків, з них мали ліцензію на здійснення операцій 175 банки, кредитні операції складають 69,3% активів банків. В умовах збільшення обсягів кредитування для того, щоб залишатись конкурентоспроможними, банки вимушені розробляти нові та нові кредитні продукти та вдосконалювати систему оцінки кредитоспроможності.

За даними Держкомстат України в період з 2005 по 2010 рік відбулось значне збільшення обсягів наданих кредитів але разом із тим збільшилась і кількість прострочених кредитів. Так, до 2008 року відсоток простроченої заборгованості відносно обсягів виданих кредитів знижувався, але починаючи з 2009 почав збільшуватись і на 01.01.2011 склав 11,92% від загальної суми наданих кредитів.

Збільшення обсягів кредитування потребує жорсткості системи оцінювання кредитоспроможності та передбачення усіх можливих ризиків для запобігання можливості дефолту. Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, а також визначення основних напрямків вдосконалення системи оцінки кредитоспроможності позичальників банками України.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні задачі:

визначити сутність та особливості поняття кредитоспроможність;

розглянути рекомендації Національного банку України щодо оцінки кредитоспроможності позичальників комерційними банками;

розглянути методики оцінки кредитоспроможності позичальників, що використовуються комерційними банками України;

розглянути зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності;

порівняти методики оцінки кредитоспроможності комерційними банками та визначити основні відмінності;

визначити основні напрями вдосконалення системи оцінки кредитоспроможності в комерційних банках України.

Для досягнення мети та вирішення задач були використані такі методи як: діалектичний метод, що визначає вивчення економічних явищ в їх постійному та взаємопов'язаному розвитку; візуально-графічний метод, для наочності використаних даних; аналіз; синтез; статистичний метод та системний підхід.

Об'єктом дослідження є існуючі методики оцінки кредитоспроможності в Україні та закордоном, кількісні показники, що використовуються для оцінки фінансового стану та якісні показники господарської діяльності позичальника, а також основні форми фінансової та іншої звітності, що слугують джерелами інформації для здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника.

Предметом дослідження є відмінності та особливості різноманітних методик оцінки кредитоспроможності, їх переваги та недоліки.

Дослідження методик оцінки кредитоспроможності проводилось такими вченими як Вишняков И. В. [15], Єпіфанов А.О. [35], Криклій О.А. та Маслак Н. Г [25], Примостка Л. О. та іншими.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату — робітникам та службовцям, дивіденди — акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

1. Теоретичні основи оцінки кредитоспроможності

1.1 Сутність поняття кредитоспроможність та види методик її оцінки

Проблема вимірювання та оцінки кредитоспроможності клієнтів постала перед банками з самого початку їх існування, адже гарантія повернення кредитів є запорукою стабільної діяльності будь-якої кредитної установи.

Ще наприкінці ХІХ ст. Н. Х. Бунге в роботі «Теорія кредиту» наводить вислів французького банкіра Ло «Довіряючи, ми звертаємо увагу на їх (позичальників) чесність — вона переконує нас в тому, що ми не будемо обдурені, на їх майстерність — вона дає нам надію, що вони не помиляться в розрахунках, на рід занять — цим визначається надія на відсоток, який ми очікуємо» [25, с. 232], тобто кредитоспроможність позичальника, перш за все, ґрунтується на моральних якостях клієнта і його здатності правильно розрахувати свої видатки і здатності відповідати за своїми зобов’язаннями.

За словами Бордюг В. В. питання кредитоспроможності були досить актуальні і висвітлювались в економічній літературі дореволюційного періоду і в працях економістів 20-х років XX століття. У період НЕПу економісти під кредитоспроможністю розуміли, з точки зору позичальника, здатність до здійснення кредитної операції, можливість своєчасного повернення отриманої позики; з позиції банку — правильне визначення розміру допустимого кредиту.

В економічній літературі поняття кредитоспроможності з’явилося знову в 1986;1990 роках, коли в економічних журналах було опубліковано наукові статті та публікації, присвячені цій темі. Це пояснюється тим, що кредитний механізм держави був зорієнтований на кредитомісткість, а не на кредитоспроможність. Тобто поняття кредитоспроможності відповідало часу та періоду в розвитку економіки.

Аналіз літератури [12; 13; 25; 28; 35; 46] показав, що серед вчених немає єдиної думки щодо визначення поняття кредитоспроможності. У зв’язку з чим існують різні підходи до визначення терміну «кредитоспроможність», які базуються на певних критеріях, що формують сутність цього поняття. До них належать: платоспроможність, дієздатність і правоздатність позичальника при здійсненні кредитної операції, ділова репутація, наявність забезпечення кредиту, здатність позичальника генерувати грошові потоки.

Бордюг В.В. проаналізувавши близько двадцяти визначення поняття кредитоспроможність сформувала їх у шість груп. На основі схеми Бордюг В. В. та проведеного аналізу складемо схему визначень поняття кредитоспроможність.

А.О. Єпіфанов в своїй монографії «Оцінка кредитоспроможності та інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання» наводить такі приклади тлумачення поняття кредитоспроможності:

Л.П. Бєлих визначає кредитоспроможність як спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.

В. Галасюк вважає, що кредитоспроможність — це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Отже для банку, який надає позику, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним.

Таким чином важливим є також визначення відмінностей між поняттями платоспроможності та кредитоспроможності. Результати порівняння цих понять приведено в таблиці (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Відмінності поняття «кредитоспроможність» і «платоспроможність» [13]

Таким чином можна сказати, що кредитоспроможність — це наявність у позичальника можливості повернути основну суму кредитного боргу та відсотки за ним повністю та в строк визначений договором, яка обумовлена фінансово-господарським станом підприємства та системою умов, що визначають його діяльність.

На сьогоднішній день Правління Національного банку України дає таке визначення кредитоспроможності позичальника: «Кредитоспроможність — наявність у позичальника/контрагента банку передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки».

За думкою А.О. Єпіфанова таке визначення відповідним чином відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а, отже, і його результати.

Кредитоспроможність позичальника — це багатоаспектне поняття, що залежить від багатьох факторів, які в певній мірі повинні враховуватись при оцінюванні здатності позичальника відповідати за своїми зобов’язаннями.

А.О.Єпіфанов приводить такі основні фактори оцінювання кредитоспроможності:

1) забезпеченість позичальника власними коштами щонайменше на 50% від загальної суми витрат, які він здійснює;

2) репутація позичальника (кваліфікація та здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

3) оцінка продукції, яка випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер послуг, що надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію та послуги, обсяги експорту, ступінь залежності попиту на продукцію від сезонності, ін.);

4) економічна кон’юнктура (перспективи розвитку ринку даного товару чи послуги, позиціювання товару чи послуги позичальника, темпи зростання ринку, сезонність та інші фактори, що впливають на його розвиток).

Також за думкою А.О. Єпіфанова мають бути враховані такі фактори суб'єктивного характеру:

1) ефективність системи управління;

2) ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

3) професіоналізм керівництва;

4) склад засновників;

5) погашення кредиторської заборгованості в минулому.

В теорії та практиці банківської справи існує багато підходів до оцінки кредитоспроможності. В залежності від оцінюваних факторів розробляються різні моделі оцінки, але, звичайно, універсального методу оцінки кредитоспроможності не існує, адже умови господарювання постійно змінюються особливо в Україні. Тому найбільш ефективним є використання різних методів оцінки кредитоспроможності в комплексі.

Бордюг В.В. на основі вивчення класифікацій підходів до оцінки кредитоспроможності таких відомих вчених як І. Вишняков, Я. Чайковський, А.Єпіфанов та В. Хрестиніна запропонувала власну класифікацію.

Бально-рейтингова оцінка дозволяє прогнозувати своєчасність здійснення майбутніх платежів, ліквідність і реальність оборотних активів, оцінити загальний фінансовий стан підприємства і його стійкість, а також дає можливість визначити межі зниження обсягу прибутку, в яких здійснюється погашення частки фіксованих платежів. Перевагами бально-рейтингових моделей є простота, можливість розрахунку оптимальних значень за окремими показниками, здатність ранжирування підприємств за результатами, комплексний підхід до оцінки кредитоспроможності (використовуються показники, що відображають різні аспекти діяльності позичальника).

Узагальнення кількісних та якісних характеристик позичальника здійснюється за допомогою таких моделей комплексного аналізу: Правило «6С», PARSER, CAMPARІ, PARTS, МEMO RІSK, система 4FC, Правило «5С» поганих кредитів. Ці методики оцінки кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих та ділових якостей клієнта.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника банк складає фінансово-економічну характеристику.

Для складання фінансово-економічної характеристики позичальника банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту, обсягів і строків кредитування, виду забезпечення.

Фінансово-економічна характеристика позичальника складається за результатами аналізу кількісних показників та якісних характеристик, підтверджених відповідними документами і розрахунками.

Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов’язань за кредитом. Потрібно також визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, встановивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значущості [48, c. 149−150].

Отже, набір показників використовуваних банком при оцінці кредитоспроможності повинен відображати фінансово-господарський стан клієнта з боку ефективності розміщення ним позичкових та інших коштів і готовності ним відповідати за своїми зобов’язаннями за кредитом на умовах складеного договору.

Усі підприємства відрізняються один від одного масштабами, типом виробництва, видом виробничої діяльності, тощо, і вимоги кожного окремого банку до своїх клієнтів є різними, тому створення єдиної універсальної методики не є можливим, тому банки спрямовують свою діяльність на кредитне обслуговування певного типу клієнтів.

При здійсненні кредитування у кожному окремому випадку банк бере на себе певний ризик і правильне визначення банком цього ризику залежить саме від ефективності оцінки ним кредитоспроможності.

Таким чином, необхідним є створення якісного набору показників для об'єктивної оцінки позичальників, який відповідав би умовам, в яких функціонують підприємства України, та охоплював усі сфери діяльності позичальника.

Окрім цього, фінансово-господарський стан підприємства може змінюватись із часом, тому банкам рекомендується проводити його оцінку періодично, найчастіше це раз у квартал, та коректувати кредитну політику відповідно отриманих результатів.

В загальному вигляді процес оцінки кредитоспроможності позичальника в банках України представлений у Додатку Р. Основними джерелами інформації для оцінки кредитоспроможності є фінансова звідність підприємства, кредитна історія, а також загальні відомості про діяльність підприємства та його керівництво для оцінки суб'єктивних показників і якості управління. В результаті здійснення процесу оцінки кредитоспроможності банк отримує результат щодо віднесення позичальника до певного класу і відповідні рекомендації щодо подальшого кредитування.

1.2 Методики оцінки кредитоспроможності в Україні та за кордоном

Згідно Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»: «Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування».

Таким чином, кожен банк самостійно розробляє систему оцінки кредитоспроможності спираючись на рекомендації законодавства, власний досвід, певний контингент позичальників та ступінь ризику, що вважає допустимим. Тому необхідним є розгляд методик оцінки кредитоспроможності різних банків для виявлення спільних рис та відмінностей.

Оцінка кредитоспроможності позичальника складається з двох блоків: оцінка кількісних показників, тобто оцінка фінансового стану позичальника, та оцінка якісних показників — рівня менеджменту, конкурентоспроможності підприємства, перспектив розвитку галузі та ін.

Кількісні показники обчислюються за прийнятою в банку методикою кредитоспроможності і урахуванням рівня важливості кожного показника відповідно кредитній політиці банку. Інформаційною основою для обчислення фінансового стану позичальника юридичної особи є офіційна звітність: Форма № 1 — баланс підприємства, форма № 2 — звіт про фінансові результати, форма № 3 — звіт про рух грошових коштів. Для обчислення фінансового стану позичальника-фізичної особи використовують довідку про доходи з місця роботи про середній рівень заробітної платні протягом останніх 6 місяців, а також документи, що підтверджують права власності на нерухомість, цінні папери та інше майно.

Якісні показники розраховуються на основі експертної думки, тому є суб'єктивними і багато в чому залежать від кваліфікації, досвіду експерта та глибини його знань у сфері діяльності даного підприємства.

Здійснимо порівняльну характеристику структури методик оцінки кредитоспроможності вітчизняними банками складеної за прикладом Єпіфанова А.О. [35, c. 44] (табл. 1.3).

Таблиця 1.3 Порівняльна характеристика методик оцінки кредитоспроможності позичальника вітчизняними банками, %

Виходячи з даних таблиці можна побачити, що більшість банків приділяють основну увагу кількісним показникам, тобто оцінці фінансового стану і лише незначна частка приходиться на якісні показники. Лише в методиці АКБ Укрсоцбанк оцінці якісних факторів приділяється найбільша увага.

Не дивлячись на те, що усі методики оцінки кредитоспроможності в комерційних банках мають багато спільних рис, склад показників, що використовується в процесі оцінки як фінансового стану так і моральних якостей позичальника диференційовані. Показники оцінки відрізняються в залежності від того до якої категорії відноситься позичальник: фізична особа, фізична особа підприємець, юридична особа чи банк-контрагент.

Визначення складу показників є одним з найважливіших етапів в розробці системи оцінки кредитоспроможності в банку, адже оцінка великої кількості показників займає багато часу, а замала кількість не дає вірного результату, а отже в обох випадках ефективність оцінки знижується, тобто необхідним є знаходження оптимального співвідношення кількості показників та якості оцінки.

Показники, що використовуються вітчизняними банками для оцінки кредитоспроможності позичальників представлені в Додатку А.

До найбільш вживаних банками показників належать:

— коефіцієнт автономії;

— коефіцієнт забезпечення власними засобами;

— коефіцієнт покриття;

— коефіцієнт швидкої ліквідності;

— коефіцієнт абсолютної ліквідності;

— коефіцієнт рентабельності продажу;

— коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

— коефіцієнт кредиторської заборгованості;

— коефіцієнт оборотності запасів;

— коефіцієнт оборотності оборотних активів.

Ці фінансові показники найбільш повно характеризують фінансовий стан підприємства та не дублюють один одного.

Складемо порівняльну таблицю показників, що використовуються в ПАТ КБ «Правекс-банк», ПАТ «Національний кредит» та ПАТ «ВТБ Банк» (табл. 1.4).

Таблиця 1.4 Порівняльна таблиця показників використовуваних в методиках ПАТ «Правекс-банк», ПАТ «Національний кредит» та ПАТ «ВТБ Банк»

Зазвичай для оцінки фінансового стану позичальника банками використовується відповідне програмне забезпечення, що забезпечує швидкість прийняття рішень і виключає можливі суб'єктивні фактори.

Наприклад в ПАТ Укрсоцбанк для оцінки фінансового стану позичальника фізичних осіб, фізичних осіб підприємців та юридичних осіб використовується програмний комплекс «Кредитний портфель банку», що відображає такі дані про клієнта [38]: вид заборгованості; валюту заборгованості; прострочені та сумнівні відсотки; ідентифікаційні дані клієнта; вид економічної діяльності клієнта; дані про дати початку та закінчення кредитного договору; клас позичальника; категорія ризику; вартість застави, яку надає клієнт.

Для оцінки фінансового стану клієнтів фізичних осіб в Укрсоцбанку використовується спеціальний довідник «Дохід клієнта-фізичної особи», в якому управляючий комітет роздрібного бізнесу визначає оптимальних місячний дохід клієнта в залежності якого клієнта відносять до певного рівня (відмінний, добрий, середній, задовільний, незадовільний). В 2009 році до відмінного рівня було віднесено клієнтів із місячним доходом 7 500 грн. та вище.

Для клієнтів фізичних осіб підприємців та юридичних осіб розраховуються значення коефіцієнту співвідношення сум оборотів по кредиту та коефіцієнту співвідношення сум оборотів по дебету, що порівнюються із спеціальним коефіцієнтом К, який розраховується із використанням програмного комплексу «Аналіз клієнтської бази». Для кожної підсекції видів економічної діяльності клієнтів розраховується окреме значення показника К. Усі розраховані значення К формують довідник «Рівнів перевищення відносних показників оборотів». Відносно даного показника клієнтів ФОП та клієнтів юридичних осіб відносять до певного рівня фінансового стану.

Таким чином можна побачити, що система оцінки фінансового стану позичальника в Укрсоцбанку має спрощений вигляд і основна увага приділяється дослідженню якісних характеристик клієнта. Система оцінки особистих якостей позичальника є комерційною таємницею банку.

Окрім оцінки кредитоспроможності позичальника в момент першого звертання банк також здійснює щоквартальний моніторинг погашення кредиту і змін в діяльності позичальника, результат якого впливає на поточний рівень кредитоспроможності клієнта.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальників в Укрсоцбанку значно відрізняється від методик інших банків, здебільшого банки України використовують бально-рейтингові системи оцінки кредитоспроможності.

Наприклад за методикою оцінки фінансового стану позичальників-юридичних осіб банка Європейський оцінка показників діяльності клієнтів відбувається у чотири етапи:

1) обчислення показників фінансового стану позичальника (коефіцієнти платоспроможності, фінансової стійкості, грошових потоків, ділової активності, фінансових результатів, рентабельності), а також кредитної історії та суб'єктивних показників;

2) нормування фінансово-економічних показників діяльності позичальника, що диференційовані за видами діяльності. Рейтинг кожного показника приймає значення від 0 до 10;

3) розрахунок інтегрованого показника фінансового стану позичальника;

4) визначення класу фінансового стану за шкалою рейтингів на підставі значення інтегрованого показника.

Суб'єктивні показники визначаються кредитним спеціалістом на основі експертної думки.

За методикою Правекс-банку Клас позичальника визначається за результатами оцінки фінансового стану на підставі загальної суми балів за основними та додатковими (суб'єктивними) показниками. Питома вага суми балів за суб'єктивними показниками не може перевищувати 30% від визначеної Банком загальної суми балів за результатами оцінки фінансового стану позичальника.

До суб'єктивних показників за методикою Правекс-банка відносяться специфіка діяльності та місце розташування підприємства, об'єкт та строк кредитування, строк функціонування підприємства, ділова репутація вищого керівництва та ін.

За методикою ПАТ «ВТБ Банк» оцінка кредитоспроможності визначається на підставі таких документів:

— бухгалтерського балансу підприємства (форма № 1, № 1-м) за звітний та попередній період;

— звіту про фінансові результати (форма № 2, № 2-м) за звітний та попередній період;

— інформація про грошові надходження на всі поточні розрахункові рахунки за 3 (12) останніх місяців;

— інформації про поточні кредити;

— іншої інформації, яка надається Позичальником до банку з метою отримання кредиту.

В ПАТ «ВТБ Банк» Оцінка фінансового стану Позичальника передбачає аналіз його фінансово-господарської діяльності за такими напрямками, як платоспроможність, ділова активність, фінансова стійкість, рентабельність діяльності, рівень покриття банківських зобов’язань, а також аналізується динаміка основних фінансових показників.

Крім чисельних показників враховуються фактори суб'єктивного характеру, які відображаються ринкову позицію Позичальника, стабільність його співробітництва з зовнішніми установами (покупці, постачальники, банки).

Оцінка фінансового стану Позичальника в ПАТ «ВТБ Банк» виконується в чотири етапи:

1-й етап — обчислення значень показників, які характеризують фінансовий стан Позичальника;

2-й етап — індивідуальна бальна оцінка обчислених показників, кожному показнику в залежності від його значення присвоюється індивідуальний бал, котрий для кожного показника обумовлений заданим діапазоном. Загальний діапазон індивідуальних балів — від «0» до «4».

3-й етап — обчислення агрегованого показника, який враховує індивідуальні бали кожного показника та вагомість даного показника в загальному результаті.

4-й етап — визначення класу Позичальника. Залежно від величини агрегованого показника здійснюється класифікація фінансового стану Позичальника (за класами А, Б, В, Г, Д).

Моніторинг фінансового стану позичальника проводиться ПАТ «ВТБ Банк» щоквартально до 25 березня, до 25 червня, до 25 вересня та до 25 грудня.

Таким чином, існує велика кількість методик оцінки кредитоспроможності. В більшості випадків найважливішими при оцінці кредитоспроможності позичальників банки вважають результати оцінки фінансового стану, не фінансові показники діяльності оцінюються якісно експертами, що призводить до суб'єктивності оцінки та потребує від експертів дуже високої кваліфікації.

В основному банки використовують системи оцінки кредитоспроможності, що базуються бально-рейтинговій моделі прийняття рішень, але усі розробки банків в цьому напрямі є комерційною таємницею, і інформація щодо методик оцінки кредитоспроможності є доступною лише вузькому колу розробників та банківських співробітників, що ускладнює можливості подальших наукових розробок.

Спрямування України до подальшої інтеграції в світове економічне середовище повинно позитивно вплинути на впровадження нових методик оцінки кредитоспроможності.

Досвід зарубіжних країн завжди був прикладом для розробок в Україні у сфері економіки, адже перехід України до ринкових відносин відбувся досить недавно і українські вчені як і законодавці ще не встигли напрацювати достатню інформаційну базу для забезпечення ефективного функціонування економіки.

В світовій практиці існує багато різноманітних методик оцінювання кредитоспроможності. Для прийняття рішення щодо видачі кредиту в зарубіжних країнах використовують досить складну систему показників, яка залежить від характеру позичальника та від періодичності і розміру грошових надходжень на рахунки підприємства. Ці методи є методами комплексного аналізу, тобто узагальнюють кількісні та якісні характеристики позичальника, що є необхідним для забезпечення ефективної оцінки.

Майже усі моделі комплексного аналізу, розроблені зарубіжною практикою, беруть свою назву з початкових букв англійських слів, що відповідають складовим даних методик. Це такі моделі аналізу як «правило 5С», PARTS, CAMPARІ, MEMO RІSK, PARSER, система 4FC та ін. (див. Додаток Б).

В Японії, окрім загальноприйнятих, застосовують також коефіцієнти власності, тобто відношення власного капіталу до підсумку балансу, співвідношення позичкового та власного капіталу, відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу, відношення іммобілізованого капіталу до суми власного капіталу та довгострокової заборгованості та ін.

В німецькій практиці використовується модель оцінювання кредитоспроможності позичальника COPF, компонентами якої є: Competіtіon — рівень конкуренції в галузі; Organіzatіon — організація діяльності підприємства; Personnel — персонал підприємства, кадри; Fіnance — фінанси, доходи підприємства.

В своїй статті про оцінку кредитоспроможності провідний експерт Управління інспектування комерційних банків Національного банку Республіки Саха говорить про французьку методику, що включає три блоки: загальна фінансово-економічна оцінка підприємства; прикладна оцінка кредитоспроможності, специфічна для кожного банку; звернення до картотеку Банку Франції. Перший блок має справу з характером діяльності підприємства, тривалістю його функціонування, а також з факторами виробництва (трудові, виробничі, фінансові ресурси, економічне середовище). Другий блок має результатом формалізовану оцінку позичальника, яка базується на його звітних балансах і звітах про прибутки і збитки.

У картотеці Банку Франції чотири розділи:

— 10 груп підприємств залежно від розміру активу балансу, кожній з яких присвоєно буквене позначення від, А до К;

— «Кредитна коректування», що включає 7 груп підприємств із шифрами від 0 до 6, що займають свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників, власників капіталів і суміжників, з якими підприємство має ділові зв’язки;

— 3 групи підприємств за їх платоспроможності з шифрами 7,8,9;

«7» — пунктуальність в платежах, відсутність реальних труднощів у грошових коштах протягом року;

«8» — наявність тимчасових труднощів, що не ставлять під загрозу платоспроможність підприємства;

«9» — платоспроможність підприємства сильно скомпрометована;

— 2 групи всіх клієнтів, векселі та цінні папери яких будуть переобліковані Банком Франції чи ні.

Слід зазначити, що у Франції методики оцінки кредитоспроможності позичальника диференційовані за галузевою ознакою й формою власності, вони різні для фірм і приватних осіб. Необхідно мати на увазі, що угрупування показників кредитоспроможності досить умовна. Мова йде про те, які фінансові показники становлять інтерес для тих чи інших юридичних і фізичних осіб, що мають з ним економічні відносини, в кінцевому підсумку.

Також для оцінки кредитоспроможності широко використовують такі методи:

метод «рекурсивної розбивки», запропонований М. Фрідменом, Е.І. Альтманом і Д. Као;

система фінансового аналізу «Дюпон» або «Дюпон-каскад», основним завданням якої є побудова системи взаємопов'язаних і взаємозалежних показників, що характеризують фінансовий стан підприємства та ефективність його діяльності;

модель «нагляду за позиками» (модель Чесира), «Z-аналізу» та «Z-модель Альтмана», що побудовані на основі лінійних багатофакторних регресійних рівнянь і є орієнтиром для віднесення підприємств до групи потенційних банкрутів чи підприємств, які функціонують успішно.

Таким чином, у світовій практиці існує дуже багато різноманітних систем оцінки кредитоспроможності, які в основному побудовані за принципом комплексного аналізу кількісних та якісних показників, тому існує необхідність порівняння основних моделей оцінки кредитоспроможності.

Для визначення спільних рис і відмінностей між системами оцінки кредитоспроможності розглянемо порівняльну таблицю (табл. 1.5), що заснована на таблиці, що приведена в монографії А.О.Єпіфанова [35, с. 28] та доповнена системами CAMELS та COPF.

Таблиця 1.5 Критерії оцінювання кредитоспроможності позичальника на основі моделей комплексного аналізу

Як можна побачити з порівняльної таблиці жодна з представлених систем оцінки кредитоспроможності не враховує усіх показників. Найбільше уваги приділяється репутації позичальника та якості менеджменті на підприємстві, наявності забезпечення, можливості погашення кредиту, тобто відтворення відповідних грошових потоків. Мало уваги приділяється терміну кредитування, досвіду керівництва, якості персоналу. Таким чином, кожна система побудована з врахуванням власного розуміння важливості показників автора моделі, національних особливостей розвитку економіки та ведення бізнесу.

Комплексні методики оцінки кредитоспроможності враховують не тільки кількісні а й якісні показники, що є їх перевагою, але необхідно також виділити і ряд недоліків таких систем оцінки:

1) Суб'єктивізм. Рішення, прийняте експертом, засноване тільки на його особистому досвіді, інтуїції і знаннях, тобто багато в чому суб'єктивно;

2) Нестабільність результатів та складність визначення найважливіших показників в кожному окремому випадку;

3) Проблема кваліфікації експертів, їх навчання;

4) Можлива кількість прийнятих рішень по кредитам обмежена фізичними можливостями кожного експерта

5) Неможливість складання універсальних методик оцінки кредитоспроможності, адже усі підприємства є дуже диференційовані за галузями та сферами діяльності. Окрім того, це потребує глибоких знань експертів в кожній зі сфер підприємництва.

Таким чином, жодна з існуючих систем оцінки кредитоспроможності не може дати сто відсоткового результату щодо віднесення позичальників до певного класу. Тому кожен банк, базуючись на нормативних рекомендаціях, повинен самостійно розробляти свою систему оцінки кредитоспроможності позичальників враховуючи такі показники як:

— ступінь економічного розвитку держави;

— направленість підприємницької та виробничої діяльності кожного окремого регіону;

— характер позичальників;

— допустимий рівень кредитного ризику та ін.

Звичайно, для кожного банку дуже важливим є якість персоналу, що займається оцінкою кредитоспроможності, адже від кваліфікації експертів залежить і якість прийнятих рішень, і рівень ризику за кредитними операціями.

1.3 Нормативно-правове забезпечення оцінки кредитоспроможності в банках України

Розроблені Національним банком України рекомендації щодо оцінки кредитоспроможності комерційними банками України, вони викладені в Положенні «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Згідно Положення критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення [4], у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування. Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення повноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

Якщо банк здійснює довгострокове кредитування інвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодо порядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методики аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності, порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційної кредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів і регламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.

В Положенні викладені основні якісні та кількісні характеристики позичальників юридичних та фізичних осіб, параметри оцінювання фінансового стану позичальника-юридичної особи, а також правила віднесення позичальника до того чи іншого класу кредитоспроможності відповідно проведених розрахунків.

Фінансово-економічна характеристика позичальника — юридичної особи включає такі показники [4]:

— місія і основні цілі об'єкту дослідження, внесок у розвиток регіону, суспільна і соціальна активність, напрям діяльності;

— загальні відомості: організаційно-правова форма; історія підприємства (динаміка розвитку, зв’язки); взаємодія з іншими підприємствами; статутною фонд; основні і оборотні засоби, знос і завантаження основних фондів; структура управління, кадровий склад (структура чисельності персоналу, освіта, кваліфікація і досвід управлінської команди); перспективи розвитку;

— характеристика продукції: найменування продукції (послуг), призначення, сфера застосування, основні споживачі, перспективність випуску, можливість експорту або імпортозаміщення, короткий опис і основні споживчі характеристики, конкурентоспроможність (сильні і слабкі сторони конкурентів), міра готовності (лише ідея, науково-технічна документація, маркетинг, стадія життєвого циклу), патентоспроможність, наявність сертифікату якості, безпека і екологічність, умови постачання, упаковка, гарантії (гарантійний термін, види гарантій), сервіс (передпродажне, післяпродажне обслуговування, експлуатація (консультації, вчення), особливості оподаткування, наявність пільг і т.д.;

— асортиментний аналіз продукції, що випускається, ранжирування по величині і якості різних ознак (ціна, собівартість, змінні витрати, рентабельність, об'єми продажів і так далі);

— основні показники виробничо-господарської і фінансової діяльності (рівень, динаміка, тенденції, взаємозв'язки);

— показники масштабу виробництва (обсяг виробництва, основні і оборотні засоби, чисельність тих, що працюють);

— показники ефективності роботи (вироблення і прибуток на того, що одного працює, фондовіддача, коефіцієнт завантаження активної частини основних фондів, показники оборотності оборотних коштів, витрати на рубель випуску, рентабельність і ін.);

— фінансово-економічні показники (обсяг виробництва і продажів, прибуток і її структура, показники рентабельності продажів, активів, власного капіталу, об'єм продажів на 1 грн. фонду заробітної плати, оборотність оборотних коштів, коефіцієнти стійкості, ліквідності і др.).

У процесі оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи НБУ рекомендує враховувати та аналізувати в динаміці такі основні економічні показники діяльності [4]:

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної і загальної ліквідності);

— фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

— обсяг реалізації;

— обороти за рахунками (співвідношення чистих надходжень за рахунками та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів);

— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

— собівартість продукції;

— прибутки та збитки;

— рентабельність;

— кредитна історія позичальника.

Банк під час здійснення оцінки фінансового стану позичальника зобов’язаний ураховувати основні показники, а також має право встановлювати додаткові (суб'єктивні) показники.

Установлені банком додаткові (суб'єктивні) показники, які використовуються ним для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи або фізичної особи-підприємця, мають ураховувати особливості видів економічної діяльності зазначених позичальників.

Фінансово-економічна характеристика об'єкту дослідження банків при наданні кредиту з часом може змінюватись, але зазвичай не дуже суттєво, особливо якісні показники фінансової стабільності та кредитоспроможності. Щодо підприємств такі пункти характеристики як організаційна форма та напрям діяльності є незмінними.

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника — юридичної особи, або відповідних документів та інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, то такі позичальники мають класифікуватися не вище класу «Г» .

Фінансовий стан позичальника оцінюється за допомогою обов’язкових кількісних критеріїв. Такі параметри оцінювання фінансового стану позичальника, як платоспроможність, фінансова стійкість, рентабельність характеризуються кількома показниками (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Параметри оцінювання фінансового стану позичальника.

Класифікація позичальників — юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану (див. Додаток В).

Розрахунок кількісних показників дозволяє зарахувати позичальника до одного з класів кредитоспроможності, що визначають ризикованість надання кредиту.

Позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справу про банкрутство, а також банки, в яких відкликано банківську ліцензію, не можуть бути віднесені до класу, вище ніж клас «Г» .

Результати оцінки фінансового стану позичальників/контрагентів банку мають зберігатися в банку відповідно до строків зберігання документів з кредитування, встановлених законодавством України, особливо щодо великих кредитів, кредитів пов’язаним з банком особам (інсайдерам).

Фінансово-економічна характеристика позичальника як сукупність якісних показників, та оцінка фінансового стану, як сукупність кількісних показників кредитоспроможності позичальника є основою для прийняття рішення про надання кредиту. Класифікація позичальників за рівнем кредитного ризику, що спирається на оцінку фінансового стану позичальника, є зручним та ефективним методом оцінки платоспроможності та прийняття рішення про кредитування.

Для спрощення процедури оцінки кредитоспроможності Національний банк України розробив Національну рейтингову шкалу (додаток Д) для класифікації позичальників та окремих боргових інструментів. Національна рейтингова шкала передбачає надання довгострокових і короткострокових кредитних рейтингів. При цьому виділяються два рівні рейтингів: інвестиційний і спекулятивний.

Рейтингові оцінки, отримання яких відповідно до закону є обов’язковим, мають право визначати виключно уповноважені рейтингові агентства та/або міжнародні рейтингові агентства (разом — Рейтингові агентства). Міжнародні рейтингові агентства обов’язково повинні бути визнані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку [1, ст. 4−1].

Таким чином, Національний банк України рекомендує комерційним банкам використовувати певний мінімум показників і визначає їх нормативні значення, але не визначає як банки повинні оцінювати важливість даних показників в своїх методиках. Окрім того нормативні значення даних показників повинні коливатись в залежності від виду діяльності позичальника.

Процес визначення кредитоспроможності комерційними банками ускладнюється тим, що за самостійно розробленими банками методиками та критеріями оцінки часто завищується класс позичальників, що призводить до штучного підвищення реального фінансового стану позичальників, тому класифікація одного і того ж позичальника в різних банках істотно відрізняється.

2. Сучасна практика оцінки кредитоспроможності позичальника

2.1 Аналіз кредитного портфелю та ефективності кредитних операцій ПАТ «ВТБ Банк»

Кредитні операції є основними активними операціями абсолютної більшості комерційних банків України. Зазвичай більше половини активів представляють собою саме кредитні вкладення, в середньому по банківській системі України на 01.01.2011 кредити склали 69,3% загальних активів банків. Тому більше половини успіху будь-якого комерційного банку залежить саме від ефективності кредитних операцій.

В процесі надання кредитів юридичним та фізичним особам, банкам контрагентам, органам державної влади та місцевого самоврядування комерційний банк формує кредитний портфель. Формування оптимального кредитного портфелю є одним з головних завдань кожного банку в процесі здійснення своєї діяльності.

Аналіз кредитного портфелю банку включає аналіз його структури та динаміки, розрахунок та аналіз коефіцієнту кредитної активності та темпів приросту кредитних вкладень.

Аналіз структури кредитного портфелю та динаміки змін у структурі здійснюється за допомогою групування окремих складових портфелю за певними ознаками: за видами кредитів, за галузевою ознакою, за видами забезпечення та кредитної якості кредитів.

За видами кредитів ПАТ «ВТБ Банк» виділяє кредити надані юридичним особам, фізичним особам підприємцям, іпотечні кредити фізичних осіб та споживчі кредити фізичних осіб. Розглянемо структуру та динаміку кредитного портфелю ПАТ «ВТБ Банк» за видами кредитів за період 2007;2009 рр. (Додаток Е).

За даними таблиці видно, що найбільшу частку в кредитному портфелі займають кредити надані юридичним особам, в 2007 році їх частка склала 89,11%, в 2008 — 85,45%, в 2009 — 86,87%, що говорить про орієнтацію кредитної політики банка на роботу із юридичними особами. Наступним за значимістю є споживче кредитування фізичних осіб їх доля на 31.12.2009 склала 8,58% кредитного портфелю банку. Іпотечне кредитування фізичних осіб займає дуже малу частку, але їх частка в структурі портфелю зростає і якщо в 2007 році іпотечні кредити займали лише 1,87% кредитного портфелю, то до кінця 2009 року їх часка зросла до 3,55%, також зростає і номінальна сума наданих іпотечних кредитів. Кредити надані фізичним особам-підприємцям займають в портфелі банка найменшу частку і хоча їх сума зростає як номінально так і у відношенні до загальної суми кредитного портфелю на 31.12.2009 їх частка склала лише 1%.