Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні

ДипломнаДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Рис. 6 — Види інвестиційних фондів у США Фонди сертифікатів з номінальною вартістю випускають для дрібних інвесторів сертифікати, які мають номінальну вартість. Такі сертифікати являють собою спеціальну форму контракту між інвестором і фондом, в якому зазначаються номінал, що дорівнює сумі капіталу інвестора, строк дії контракту з управління цим капіталом, умови управління, включаючи умови… Читати ще >

Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Дипломна робота

на тему: «Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні»

ВСТУП

Серед різних гравців фінансового ринку особливе місце займають інститути спільного інвестування. Вони є могутнім механізмом залучення інвестиційних ресурсів в економіку. Великі інвестиційні ресурси є у вітчизняного інвестора, але механізм їх залучення і ефективного використання через інститути спільного інвестування (ІСІ) невиправдано залишається дещо в стороні. Інститути спільного інвестування залишаються одним з перспективних напрямків інвестування. Спільне інвестування акумулює великі інвестиційні ресурси, які в подальшому стають основним двигуном для розвитку новітніх та пріоритетних галузей економіки. Спільне інвестування має можливість стати основним джерелом інвестиційних ресурсів для країни. Все залежить від наявності організаційно-правових основ та практичного досвіду професійних учасників фондового ринку.

Протягом останнього десятиріччя зросла популярність інститутів спільного інвестування, збільшилася важливість схем колективного інвестування. У цьому зв’язку закономірно зростає інтерес учених і практиків до проблем функціонування та перспектив розвитку інститутів спільного інвестування як у всьому світі, так і в Україні.

ІСІ пропонують широкий вибір напрямів інвестицій, а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами для інвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється державою. Інститути спільного інвестування забезпечують своїм учасникам достатню міру ліквідності цінних паперів, що особливо характерно для інвестиційних фондів відкритого типу.

Слід зазначити, що ІСІ приваблюють не тільки дрібних інвесторів, а й власників значних капіталів. У деяких галузях інвестування ризик настільки великий, що виникає необхідність розподілу можливих втрат між кількома учасниками. Це можуть бути інвестиції у венчурні підприємства або в акції зарубіжних емітентів. Інша причина, яка стимулює власників великих капіталів брати участь у спільному інвестуванні - ускладнення фінансових інструментів, поява нових їх видів, освоїти які можна лише за умови спеціалізації у відповідній галузі. Професіоналізм фахівців з інвестування позбавляє клієнтів інвестиційних фондів необхідності вивчати ринкову кон’юнктуру. Ще один стимул участі в колективному інвестуванні полягає в тому, що в управлінні інвестиціями, як і в інших галузях, нині необхідний значний рівень спеціалізації. Диверсифікація вкладень між великою кількістю об'єктів призводить до неможливості приділення належної уваги кожному з них. Управління певною часткою капіталів передається саме ІСІ.

Суб'єкти, які створюють ІСІ, набувають можливості отримувати прибутки від управління значними капіталами, що утворюються не за рахунок коштів, отриманих від вилучення прибутків з виробничої сфери або на кредитних підставах. Такий капітал значно «дешевший» від запозиченого, оподаткування діяльності інвестиційних фондів має пільговий характер, що дозволяє за однакових показників валової доходності операцій з фінансовими інструментами отримувати відносно більші прибутки ІСІ порівняно, наприклад, з банківською установою.

Постановка завдання. Метою проведення цього дослідження є визначення ролі інститутів спільного інвестування (ІСІ) в розвитку економіки, оцінка проблем функціонування інвестиційних фондів та визначення перспектив їх розвитку в Україні.

Об'єкт дослідження — ринок інститутів спільного інвестування в Україні, поглиблене вивчення проблем функціонування інвестиційних фондів в Україні.

Предмет дослідження — є види, методи, норми розвитку та регулювання ринку інститутів спільного інвестування, ефективність державного регулювання в даній сфері ринку фінансових послуг.

Методи дослідження — теоретичні, емпіричні, методологічні методи.

Завдання даної курсової роботи — розкриття теми «Організація діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній в Україні» за допомогою отриманих знань на заняттях; вивченні ринку інститутів спільного інвестування із підручників та інших джерел законодавчої, економічної і фінансової бази.

Завдання дослідження — вдосконалення інститутів спільного інвестування, яке передбачає вирішення проблем з якими стикаються, як інвестори, так і управлінці активами. Основи спільного інвестування в Україні беруться з досвіду розвинених економік світу та адаптуються до українських законодавчих умов.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КУА

1.1 КУА як об'єкт фінансового управління

На початку свого становлення та розвитку, інститутам спільного інвестування в Україні відводилась роль фінансового посередника між державою та населенням у процесі приватизації, який розпочався у 1992 році. У 1994 році, 19 лютого, Президентом Україні Л. Кравчуком було підписано Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», який став першим нормативним документом, що регулював створення та функціонування учасників спільного інвестування. У Положенні «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», яке вступало в силу відповідно до Указу, такими учасниками визнавались інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Інвестиційним фондом називалась юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснювала виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційною компанією визнавався торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, міг залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення; інвестиційна компанія створювалась у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснювала діяльність щодо спільного інвестування.

В чинному законодавстві діяльність інститутів спільного інвестування (ІСІ) регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» та інститут спільного інвестування (ІСІ) визначається, як корпоративний чи пайовий інвестиційний фонд, який забезпечує діяльність, пов’язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

1.2 Поняття та типи КУА

У світовій практиці цей тип фінансових посередників існує понад 150 років. Тривала історія існування цих фінансових посередників у розвинених країнах дала змогу сформувати досконале конкурентне середовище функціонування ІСІ. Інститути спільного інвестування в країнах з розвинутою економікою є одними з найбільш ефективних інструментів акумуляції інвестиційних ресурсів. Основна мета діяльності ІСІ - надання фінансових послуг з розміщення капіталу приватних інвесторів, головним чином вкладаючи його в цінні папери. Основними перевагами ІСІ, з точки зору інвесторів, є потенційно висока дохідність, порівняно з традиційними способами збереження та примноження капіталу, та менші витрати часу на управління інвестиціями. Об'єднання коштів багатьох окремих інвесторів дозволяє ІСІ виходити на фондовий ринок та користуватись перевагами великих інституційних інвесторів. Серед інших переваг — диверсифікація інвестицій, відсутність мінімального терміну інвестицій (у випадку вкладання коштів у відкриті інвестиційні фонди) та можливість досить оперативно вилучити вкладені кошти у випадку необхідності. Суттєвим внутрішнім джерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційних інвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення до різних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) виступає спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їх розміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницьких структур — інститутів спільного інвестування. Інститути спільного інвестування — це окремий, самостійний сегмент фінансового ринку, що є: сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов’язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, валютні цінності, нерухомість та інші); сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів. ІСІ є органічною частиною фінансового ринку і всі його взаємозв'язки і взаємообумовленості є безпосередніми складовими функціонування цих інститутів.

Сутність та роль ринку ІСІ, як частини фінансового ринку найбільш повно розкривається в його основних функціях, основними з яких є:

— мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у інвестиційний капітал;

— перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

— фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

— вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

— страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

— операції, пов’язані з експортом-імпортом інвестиційних активів; інші інвестиційні операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю, тощо.

Особливим є механізм залучення інвестиційних ресурсів представлений на рис. 1.

Рис. 1 — Механізм формування інвестиційних ресурсів та інвестування Фізичні та юридичні особи маючи в своєму розпорядженні вільні кошти (назвемо їх інвестиційні ресурси) бажають здійснити інвестиції в інвестиційний фонд. Вони купують акції інвестиційного фонду чи інвестиційні сертифікати. В свою чергу інвестиційний фонд вкладає кошти отримані від продажу власних цінних паперів в цінні папери інших емітентів нерухомість та інші активи не заборонені законодавством. Таким чином економіка отримує кошти.

В Україні розвинені два види інститутів спільного інвестування це корпоративні та пайові. Корпоративні за своїми особливостями схожі зі світовими прикладами корпоративних фондів. Такі фонди створюються у вигляді публічного акціонерного товариства і, як окрема юридична особа, укладають договір на управління активами з управляючою компанією. Така компанія називається компанія з управління активами і вона має спеціальну ліцензію на цей, виключний для неї вид діяльності.

1.3 Механізм формування та стратегії управління КУА

Пайові інвестиційні фонди створюються з ініціативи компаній з управління активами. Пайовий інвестиційний фонд не є окремою юридичною особою. За світовою класифікацією українські пайові інвестиційні фонди схожі на договірні, проте в них є свої особливості.

Спільне інвестування в Україні відбувається шляхом купівлі цінних паперів інвестиційних фондів — акцій чи інвестиційних сертифікатів. При цьому укладається договір купівлі продажу цінних паперів. Для фондів таким чином відбувається операція розміщення цінних паперів. Якщо інвестор має намір отримати власні кошти назад, то він подає заявку компанії з управління активами, і, в залежності від типу фонду, компанія з управління активами викуповує цінні папери фонду. Для фонду дана операція є викупом. Розміщення та викуп відбувається за вартістю чистих активів розрахованих на акцію (пай) на день що передує розміщенню-викупу.

Основну роль в діяльності інститутів спільного інвестування відіграють компанії з управління активами. Вони вирішують майже всі питання: бухгалтерський облік, звітність фондів, управління складом і структурою активів.

В Україні серед інститутів спільного інвестування виділяють відкриті, закриті та інтервальні типи. Відкриті фонди це такі фонди за якими компанія з управління активами бере на себе зобов’язання здійснити зворотній викуп цінних паперів у будь який день. В інтервальних фондах зворотній викуп обмежується періодами в які інвестори можуть подавати заяви на викуп. В закритих фондах такого обов’язку у компаній з управління активами немає.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ФОНДАМИ УКРАЇНИ

2.1 Сучасні тенденції розвитку фондового ринку України

Важливою складовою фінансової системи будь-якої країни, в тому числі України, є фінансовий ринок, який в свою чергу включає фондовий ринок. Фондовий ринок — є основним інструментом перерозподілу інвестиційних ресурсів. Він виступає інструментом залучення вітчизняних і закордонних інвестицій на стійкій та довготерміновій основі. Фондовий ринок виступає індикатором кризових явищ, адже забезпечує стабільну фінансову основу розвитку економічної системи держави. Окрім цього, подолання економічної кризи безпосередньо залежить та поєднується з формуванням ефективної фінансової системи. Розвиток фондового ринку, як складової фінансової системи сприяє розвитку як реального сектору економіки, так і економічної системи в цілому. Згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», фондовий ринок (ринок цінних паперів) — це сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних деривативів. Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, роль яких полягає у виконанні таких завдань: 1) забезпечення стабільного функціонування фондового ринку; 2) створення усіх необхідних умов для обігу цінних паперів на біржовому та позабіржовому ринках; 3) сприяння укладанню угод щодо фінансових інструментів між учасниками ринку. Необхідними інфраструктурними складовими фондового ринку є реєстраційні та торгові мережі, депозитарні та розрахунково-клірингові системи, а також системи його інформаційного та правового забезпечення .

2.2 Аналіз динаміки розвитку інвестиційних фондів України

Український ринок інститутів спільного інвестування характеризує таблиця 1.

Таблиця 1 — Характеристика ринку ІСІ за типами та видами у 2010 році

Ознака

Відкриті

Інтервальні

Закриті

диверсифіковані

недиверсифіковані

Венчурні

КІФ

Х

Х

% до попереднього

Х

0,00%

Х

— 2,76%

4,35%

ПІФ

% до попереднього

2,86%

0,00%

0,00%

10,34%

3,14%

Активи млн. грн

286,07

252,53

8 351,82

96 976,17

% до попереднього

18,84%

— 0,87%

38,09%

27,55%

ВЧА млн. грн.

281,35

245,22

7 775,72

86 439,05

% до попереднього

20,05%

— 0,52%

40,88%

29,67%

Розподіл активів %

0,30%

0,26%

8,21%

91,24%

Джерело: Складено за даними річних та квартальних звітів УАІБ за 2008 -2010 роки.

Розвиток ІСІ характеризуємо за видами окремо корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) та пайові інвестиційні фонди (ПІФ). Одразу хочеться зазначити, що в Україні відсутні корпоративні інвестиційні відкритого типу та закритого диверсифікованого. Це пояснюється складністю в юридичному оформленні та управлінні. В закритих диверсифікованих корпоративних інвестиційних фондах немає необхідності, адже диверсифікації можна за бажанням притримуватись і без додаткового слова в назві. Корпоративний інвестиційний фонд це юридична особа — акціонерне товариство і він підпадає під вплив закону про акціонерні товариства, а також під всі нормативні документи, які регулюють діяльність акціонерних товариств. Це означає додаткові витрати на бухгалтерський облік, на виконання вимог ДКЦПФР, тощо. Відкриті фонди акумулюють так звані «короткі» гроші. Інвестиційний управляючий не може розраховувати на довгострокові вкладення, адже в будь який момент інвестор може подати заяву на викуп цінних паперів і компанія з управління активами не має права відмовляти інвестору. Інвестори корпоративних інвестиційних фондів більш захищені від неефективного управління їхніми активами, адже основні рішення приймаються загальними зборами акціонерів та наглядовою радою яка представляє інтереси власників акцій. Корпоративні інвестиційні фонди зазвичай створюються для реалізації довгострокових стратегій інвестування, адже це більш складний механізм організаційно-правового оформлення та функціонування фонду. Враховуючи специфіку різних типів та видів фондів робимо висновок, що інвестори в Україні віддають перевагу закритим інвестиційним фондам. Серед корпоративних інвестиційних фондів найбільш популярні є закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди, а серед пайових інвестиційних фондів найбільш популярні венчурні.

Венчурні фонди займають основну частку як в структурі за типами фондів, так і в активах. З 1095 інвестиційних фондів 827 є венчурними. У відсотковому співвідношенні за вартість чистих активів венчурні фонди 91,24%.(Рис.2) Це легко пояснюється тим, що ІСІ не популярні серед масового інвестора, а у компаній з управління активами не має впевненості в стабільність чи зростання фондового ринку, а саме біржового ринку. Така маленька кількість відкритих фондів показує низький попит серед інвесторів.

Рис. 2 — Структура І СІ за вартістю чистих активів у 2010;му році

Різниця між кількістю корпоративних та пайових фондів вказує на те, що компанії з управління активами не бажають пропонувати інвесторам більше прав в управлінні фондом. Окремих інвесторів, які змогли б створити фонд і заключити договір про управління активами з КУА, майже не має. На практиці, так само як і пайовий фонд, корпоративний фонд створюється з ініціативи КУА попередньо знайшовши інвесторів.

Інтервальні фонди, на сьогодні взагалі не цікаві для КУА. Інтервальні фонди по звітності схожі на відкриті, але перед кожним періодом для викупу КУА потрібно переводити активи в грошовий вираз і чекати, чи подасть заявку інвестор, або скуповувати ліквідні активи. Це дуже негативно для активного та динамічного фондового ринку, коли за кілька днів можна заробити або втратити велику суму коштів. Як видно з таблиці 1 у 2010 році в порівнянні з 2009;м, активи інтервальних фондів зменшились на 0,84%, коли активи решти фондів зростали.

Найбільше зростання у 2010;му році показали закриті (не венчурні) фонди. Це зростання в активах було на рівні 38%, а у вартості чистих активів більше 40% відносно попереднього 2009;го року.

Зростання вартості чистих активів близько 30% (29,67%) відбувалось у венчурних фондів. В відкритих фондах вартість чистих активів зросла лише на 20%. Зростання фондових індексів за рік складало 60% -70Ф%. Те що не збігаються темпи зростання активів ІСІ та фондового ринку говорить про відмінність активів ІСІ від активів, які беруться у розрахунок індексів фондового ринку.

При здійснені інвестування в інвестиційні фонди інвестори обирає вид та тип інвестиційного фонду залежно від мети інвестування. В законодавстві існують чіткі вимоги до структури активів різних інвестиційних фондів.

Безпосередньо таким інвестуванням займаються винятково компанії з управління активами (КУА). Характерною особливістю КУА є те, що інвестування для неї - винятковий вид діяльності, який вона не має права поєднувати з будь-якою іншою діяльністю. Основне джерело доходу КУА — комісія з управління фондами. Залежно від видів фондів і стратегій, які вони реалізують, розмір комісії з управління коливається від 0,9% до 3,5% від середньорічної вартості чистих активів. Таким чином, КУА насамперед зацікавлена в максимізації суми активів під своїм управлінням. У деяких видах фондів передбачено додаткову винагороду — так звану комісію за успіх — у разі високої річної доходності фонду, хоча на практиці така винагорода виплачується украй рідко.

Прибуток інвестора може бути отримано у формі торгового доходу, а також дивідендів. Торговий дохід є різницею між ціною купівлі та продажу інвестиційних сертифікатів або акцій фонду. Додатковим доходом інвестора можуть бути дивіденди у разі їх нарахування та виплати.

Дуже важливим моментом є оподаткування. Протягом усього строку діяльності фондів вони не сплачують ані податку на прибуток, ані ПДВ. Саме тому на сьогодні практично усі заможні люди активно інвестують до різних українських фондів, їх використання частіше є безпечнішим і дешевшим, ніж офшори.

В Україні інститути спільного інвестування поки що відіграють надзвичайно малу роль в сфері залучення інвестицій в реальний сектор економіки. Ситуація ускладнюється катастрофічними наслідками світової фінансової кризи для вітчизняного фондового ринку. Проте за два після кризових роки фондовий ринок України разом зі світовими ринками все-таки підіймається. Про це свідчать дані Української асоціації інвестиційного бізнесу (далі УАІБ).

Таблиця 2 — Фондові індекси національних ринків у 2007;2010 роках

Біржа (країна)

31.12.2007

31.12.2008

31.12.2009

31.12.2010

ПФТС (Україна)

1174,02

301,42

572,91

975,08

РТС (Росія)

3158,76

631,89

1 444,61

1 770,28

HANG SENG (Китай)

27 812,65

14 235,5

21 872,50

23 035,45

WSE WIG (Польща)

55 648,53

27 228,641

2 388,72

2 744,17

DAX (Німеччина)

8038,6

4810,2

5 957,43

6 914,19

S&P 500 (США)

1468,36

903,25

1 115,10

1 257,64

FTSE 100 (Англія)

6456,9

4434,17

5 412,88

5 899,94

NIKKEI 225 (Японія)

15 307,78

8859,56

10 546,44

10 228,92

Так якщо падіння індексу ПФТС у 2008 році за рік становило -74,33% (з 1174,02 пунктів до 301,42 пункти), то зростання цього індексу за 2009 рік склало 90,07 (з 301,42 пункти до 572,91 пунктів), зростання ледве дотягло до половини рівня початку 2008 року. У 2010 року зростання індексу ПФТС становило 70,20% до попереднього року і у абсолютному виразі цей показник становив 975,08 пункти.

Таблиця 3 — Динаміка зміни фондових індексів країн світу у 2008;2009 роках (% до попереднього року)

Біржа (країна)

31.12.2007

31.12.2008

31.12.2009

31.12.2010

ПФТС (Україна)

х

— 74,33%

90,07%

70,20%

РТС (Росія)

х

— 80,00%

128,62%

22,54%

HANG SENG (Китай)

х

— 48,82%

53,65%

5,32%

WSE WIG (Польща)

х

— 51,07%

— 91,23%

14,88%

DAX (Німеччина)

х

— 40,16%

23,85%

16,06%

S&P 500 (США)

х

— 38,49%

23,45%

12,78%

FTSE 100 (Англія)

х

— 31,33%

22,07%

9,00%

NIKKEI 225 (Японія)

х

— 42,12%

19,04%

— 3,01%

Як бачимо, темпи зростання фондового індексу не дають змогу фондовому ринку повернутись до передкризового рівня.

Ситуація на фондовому ринку, який є основним об'єктом інвестування коштів невенчурних ІСІ, у 2008 році обумовила подальший спад на ринку спільного інвестування як за обсягами коштів в управлінні КУА, так і за прибутковістю ІСІ під їхнім управлінням.

Під впливом кризових явищ тенденцію до скорочення кількості мають і самі компанії з управління активами. Як видно на малюнку 3 скорочується кількість КУА проте кількість фондів які приходяться на 1 КУА збільшується. Отже, з ринку зникають малі КУА які не здатні ефективно управляти фондами. За даними річних та квартальних звітів УАІБ станом на 01.01.2011 року кількість КУА в Україні становило 339. Кількість ІСІ, що припадають на одну КУА становить 3,62, що на 14,6% більше ніж у 2009 році.

Рис. 3 — Динаміка кількості КУА та ІСІ на одну КУА у 2007 — 2010 рр.

Що стосується складу та структури активів різних типів та видів фондів, то вона теж різна. Проаналізуємо структуру активів самих надійних фондів там самих прибуткових фондів (відкритих та венчурних) (табл… 4 та 5).

Таблиця 4 — Структура портфелю активів відкритих ІСІ

Відкриті ІСІ

%

Інші активи

8,69%

Грошові кошти та банківські депозити

27,41%

ОВДП

13,09%

Облігації місцевих позик

5,20%

Акції

36,74%

Облігації підприємств

8,87%

усього

100%

Джерело: Аналітичний звіт УАІБ за 4-й квартал 2010 року.

Структура портфелю активів відкритих ІСІ є збалансованою, відсоток найбільш ліквідних активів разом з найбільш надійними (грошові кошти та банківські депозити плюс ОВДП) відповідає найбільш ризикованим з дозволених законодавством (акції плюс інші активи). Всі активи в межах дозволених законодавством.

Проте на відміну від структури активів венчурних фондів, які включають хоч і не великий відсоток акцій, але дуже великий відсоток ще більш ризикових активів, активи відкритих ІСІ менш ризикові та більш надійні.

Таблиця 5 — Структура портфелю активів венчурних ІСІ

Венчурні

%

Інші активи

59,64%

Нерухомість

2,23%

Грошові кошти та банківські депозити

2,85%

ОВДП

0,02%

Облігації місцевих позик

0,00%

Акції

10,28%

Облігації підприємств

9,22%

Інші

15,76%

Разом

100%

Джерело: Аналітичний звіт УАІБ за 4-й квартал 2010 року.

Як бачимо, основними активами венчурних ІСІ є активи які не відображають певну класифікаційну ознаку. Венчурні фонди є найбільш прибутковими. Проте для українських інвесторів венчурні фонди є привабливими ще й через механізм оподаткування. Вони оподатковуються лише при закритті. Дуже шкода, що в Україні не сильно популярні відкриті фонди, адже вони є основними індикаторами розвитку фондового рину, їх непопулярність говорить ще й про непрозорість фондового ринку.

Не зважаючи на те, що фондові та фінансові ринки починають відновлювати свої докризові показники та демонструють сталий і стабільний ріст, КУА продовжують відчувати нестабільність свого фінансового стану та брак ресурсів для відшкодування збитків, які були пов’язані не лише з інвестиційною діяльністю, але і з вилученням інвесторів своїх активів із інвестиційних фондів, чого не відбулося б, якби в Україні існували механізми гарантування інвестицій як на державному рівні, так і на рівні КУА. Відсутність стабільності функціонування вітчизняної економіки спонукає до припущення, що кризові явища, які нещодавно прослідковувались на фондовому ринку, можуть повторитися, на чому наголошують теорії циклічності розвитку економічних процесів. Таким чином, формування та впровадження механізмів забезпечення економічної безпеки КУА не втрачає актуальності та потребує детального дослідження з метою розробки схем практичного застосування.

Сьогодні для ринку спільного інвестування в Україні характерні наступні тенденції:

Переважання кількості венчурних ІСІ у порівнянні з іншими видами фондів КУА.

Тенденція до збільшення кількості ІСІ в управлінні КУА.

Тенденція до зменшення частки витрат у структурі вартості чистих активів ІСІ.

Тенденція до збільшення активів в управлінні КУА.

Тенденція до посилення залежності ринку спільного інвестування від фондового ринку.

Тенденція до збільшення частки «неякісних» фінансових інструментів в активах ІСІ.

Тенденція до росту конкуренції на ринку спільного інвестування.

Брак досвіду управлінського персоналу компаній по управлінню активами у регулюванні діяльності ІСІ та КУА в умовах ринку, що знаходиться у стадії становлення, відсутність теоретичних основ у сфері розробки механізмів гарантування економічної безпеки компаній та інвестиційних фондів для практичного їх втілення, недостатній рівень вивчення проблеми забезпечення економічної безпеки КУА, підвищують їх вразливість до впливу зовнішніх та внутрішніх деструктивних факторів. Впровадження систем економічної безпеки у компаніях по управлінню активами є необхідним в умовах впливу на їх діяльність наслідків тенденцій розвитку ринку спільного інвестування, що спостерігаються нині в Україні.

Сьогодні, фондовий ринок України недостатньою мірою забезпечує виконання свого основного завдання, яке полягає в широкому залученні фінансових ресурсів для інвестування в інноваційні та довгострокові економічні проекти. Існує значна кількість несприятливих факторів на шляху розвитку нашої держави (таких як показники інфляції, політична нестабільність, тощо) але це не зупиняє ріст фондового ринку України, про що говорять показники обсягу випуску і обороту цінних паперів. Експерти оцінюють фондовий ринок як перспективний, хоча він, порівняно із фондовими ринками розвинутих країн світу, знаходиться на початковому етапі розвитку та оцінюється як недостатньо активний. Проте останніми роками спостерігається тенденція доволі швидкого розвитку фондового ринку. Так, наприклад, впродовж першого півріччя 2012 року на фондовому ринку України спостерігався стабільний інтерес до вкладів у інвестиційні фонди, а також вплив зовнішньоекономічних факторів на діяльність фондового ринку. Серед фінансових інструментів, з якими були здійснені операції впродовж січня-липня 2012 року — найбільший інтерес викликали державні облігації, обсяг торгів якими становив 75,21 мільярдів гривень (що складає 62,5% від загального обсягу біржових контрактів). В той же час, обсяг торгів з акціями становив 17 мільярдів гривень. На шляху повноцінного функціонування фондового ринку існують певні проблеми, які потребують вирішення. Сьогодні для фондового ринку України такими проблемами є: 1) невеликий обсяг і невисока ліквідність; 2) рівень капіталізації є доволі низьким; 3) високий ступінь ризиків; 4) недостатня кількість кваліфікованого персоналу; 5) відсутність відкритого доступу до інформації; 6) порушення прав інвесторів; 7) недосконалість нормативно-правової бази функціонування фондового ринку. На початку поточного місяця, а саме 3 жовтня 2012 року індекс Української біржі за підсумками торгів впав на 1,9% - до 969,08 пункту. Загальний обсяг торгів на біржі становив 68,653 млн. гривень. Подальші перспективи розвитку фондового ринку багато в чому будуть залежати від ситуації на світових ринках, на що вплив з боку нашої держави практично не можливий. Однак, є можливою внутрішня підтримка фондового ринку України, з метою досягнення привабливості як для іноземних, так і для вітчизняних інвесторів. Для подальшого розвитку фондового ринку України, з метою зростання його конкурентоспроможності повинні бути реалізовані такі заходи: 1) Розробка нових, ефективніших механізмів захисту прав інвесторів. 2) Розвиток інструментів ринку коштовних паперів. 3) Покращення механізму укладення договорів купівлі (продажу) цінних паперів на фондових біржах та інших організаторах торгівлі цінними паперами. 4) Удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів. 5) Розвиток інвестиційної інфраструктури. Варто зазначити, що нещодавно в сфері удосконалення національної депозитарної системи відбулися дещо суперечливі зрушення: 5 жовтня 2012р. Президент України Янукович В. Ф. підписав закон № 9428, «Про систему депозитарного обліку цінних паперів». Цей закон має на меті виконання таких завдань, як: * створення централізованої депозитарної системи; * уніфікація принципів і порядку здійснення діяльності учасниками депозитарної системи та взаємодії між ними; * усунення існуючих недоліків в системі обліку прав власності на цінні папери; * введення чітких та прозорих механізмів здійснення операцій з цінними паперами; * вирішення корпоративних конфліктів, пов’язаних з веденням реєстру власників іменних цінних паперів. В непростий час політичних, соціальних та економічних реформ, які тривають в нашій державі понад 20 років, цей закон став скандальним, одним з багатьох, прийнятих діючою владою. Варто зазначити, що ще до підписання цього закону Українська біржа заявляла про можливе закриття. Адже закон передбачає ще одне важливе нововведення — створення такого нового елементу як Центральний розрахунковий центр. Саме цей елемент, на думку фахівців, може призвести до державної монополізації послуг розрахунку й клірингу на фондовому ринку. Отже, до переліку заходів для розвитку фондової біржі України варто додати пункт № 6: вдосконалення Національної депозитарної системи, навпроти якого чинна влада начебто «поставила галочку», на шляху до досягнення обіцяної «стабільності». Ефективність функціонування фондового ринку є важливим аспектом в процесі підвищення рівня конкурентоспроможності національної фінансової системи. Але цей процес неможливий на етапі політичної нестабільності в країні, що призводить до лобіювання інтересів певних бізнес-груп та олігархів, і як наслідок, впливає на фінансову привабливість нашої держави в світі.

2.3 Оцінка діяльності КУА

На сьогоднішній день банківський та страховий сегменти фінансового ринку суттєво випереджають небанківський сектор фінансових послуг. У 2007 р. їх обороти становили відповідно 39,92 і 7% від ВВП, а небанківського сектору — тільки 5,82%. Зростання активів в інститутах спільного інвестування за цей же часовий інтервал досягло 137,9% у порівнянні з банківськими активами на рівні 51,8%, що зміщує напрями вкладення інвестицій в небанківський вид інвестиційних заощаджень.

Таблиця 6 — Розподіл активів фондів ІСІ за станом на 30.09.2007 р.

На кінець 2007 р. відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» створено 334 фонди; 326 компаній з управління активами мали ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів — діяльність з управління активами.

За станом на 31.12.2007 р. інститути спільного інвестування проводили свою діяльність у 9 областях України, найбільша кількість ІСІ зосереджена в Київській області - 97. Загальна сума активів ІСІ (крім венчурних фондів) становить 7,7 млрд грн, а суму чистих активів ІСІ (крім венчурних фондів) — 3,33 млрд грн.

Рис. 4 — Динаміка кількості КУА та ІСІ на одну КУА у 2006;2007 рр.

Держава, в якій створено належні умови для діяльності інвестиційних фондів, в їх особі має ефективний механізм для розвитку ринку цінних паперів, які відіграють значну роль у міжгалузевому перерозподілі капіталу, підвищують стабільність фондового ринку, стимулюють як внутрішній інвестиційний процес, так і зовнішнє інвестування, сприяють розширенню можливостей держави щодо внутрішніх запозичень. Позитивну роль ІСІ в макроекономічному відношенні підтверджує пільговий характер оподаткування інвестиційних фондів (або його відсутність), що характерне для національного законодавства переважної більшості країн.

Інститути спільного інвестування в Україні умовно поділяються на пайові інвестиційні фонди (ПІФ) та корпоративні інвестиційні фонди (КІФ).

Згідно чинного законодавства, пайові інвестиційні фонди — це активи, що належать інвесторам на правах спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою, створюється компанією з управління активами шляхом випуску інвестиційних сертифікатів (паїв). Компанія з управління активами виступає від свого імені при купівлі-продажу активів фонду. Корпоративні інвестиційні фонди (КІФ) — це такі ІСІ, які створюються у вигляді відкритих акціонерних товариств і проводять виключно діяльність зі спільного інвестування. Статутний капітал (СК) КІФ може бути сформований за рахунок грошових коштів, цінних паперів, що котуються на фондовому ринку, та нерухомості. Подальше збільшення СК відбувається виключно грошовими ресурсами. Управління фондом здійснює компанія з управління активами на підставі договору, що укладається з ВАТ. До органів управління фонду входять загальні збори та Спостережна рада. Венчурний інвестиційний фонд (ВІФ) — це корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не котуються на фондових біржах. До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов’язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складуактивів цього фонду. Такі зобов’язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (у тому числі конвертованими) та договорами позики. Надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду не дозволяється. Доскладу учасників такого фонду залучаються виключно юридичні особи, оскільки ризик отримання прибутків у такій компанії найвищий, хоча за даними 2007 р. кількість венчурних фондів серед ІСІ найбільша — 603.

Таблиця 7 — Динаміка кількості ІСІ у 2007 р. в розрізі видів та типів ІСІ

фондовий ринок інвестування До особливостей ВІФ відноситься також і те, що компанія з управління активами, яка виступає від імені ВІФ, бере безпосередню участь в прийнятті управлінських рішень емітентів, цінними паперами або корпоративними правами яких фонд володіє, з метою нівелювання негативних ризиків з можливого недоотримання доходів.

Специфічним фінансовим інститутом є хеджфонди. Хеджфонд за сучасною термінологією можна визначити як взаємний фонд, що активно використовує прийоми левериджа і техніку хеджування при проведенні спекулятивних операцій на фінансових ринках. При цьому під левериджем розуміється активне використання позикового капіталу для зменшення розміру власного капіталу і підвищення прибутковості останнього. Хеджфонди не обмежені необхідністю інвестувати в конкретні і специфічні активи, вони мають вільний вибір активів для інвестицій; вони мають можливість орієнтуватися на будь-які доступні ринки більшості країн, і в тому числі на ринки, що розвиваються; хеджфонди мають вільний вибір торговельних стилів і стратегій, аж до максимально агресивних фінансових інструментів, можуть використовувати похідні інструменти; багато фондів функціонують у вигляді офшорних компаній, і тому їх прозорість для інвесторів і контролюючих органів обмежена; для участі в більшості хеджфондів від вкладника потрібні значні кошти, найчастіше не менше 0,5−1,0 млн дол.; багато фондів домагаються високої прибутковості і мають низький рівень кореляції з ринком, можуть отримати достатню прибутковість навіть у разі падінні ринку.

Управління активами інститутів спільного інвестування здійснюється переважно компаніями з управління активами (КУА), які є юридичними особами і здійснюють цю професійну діяльність на підставі ліцензії, що видає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. До функцій КУА відноситься створення ІСІ, розміщення цінних паперів фондів, управління активами ІСІ відповідно до інвестиційної декларації, придбання нових об'єктів інвестування з метою збільшення капіталізації активів фондів.

Таким чином, інститути спільного інвестування — це ефективний інструмент нагромадження значних капіталів, обіг яких забезпечує гармонійний розвиток національної економіки. Кошти спільного інвестування не беруть безпосередньої участі у виробництві. Але, як відомо, виробництво і фінансовий ринок — елементи однієї системи. Розвиток виробничої сфери зумовлює пожвавлення на фондовому ринку, і навпаки, ефективно діючий ринок капіталів стимулює розвиток економіки в цілому. Інститути спільного інвестування — саме той інструмент, який може примусити працювати заощадження населення на користь країни та її громадян.

Згідно з чинним законодавством, інститут спільного інвестування — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість .

Інвестиційні фонди досить часто мають податкові пільги, адже фонди забезпечують зручний для недосвідчених людей шлях до інвестування невеликої суми грошей у портфель цінних паперів, що формується й управляється професіоналами.

Мобілізація фондами нагромаджень, які знаходилися б на небанківських рахунках або перебували «на руках», сприяє активному економічному розвитку держави.

В Україні хоча ІСІ і не є класичною юридичною особою, що має відокремлене майно й активи, які належать йому (а не його акціонерам), а є так званою транзитною структурою, що зобов’язана лише розподіляти прибуток між своїми вкладниками, але оподаткування прибутку ІСІ регулюється законом «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з цим законом, до складу валових доходів підприємства не включаються кошти спільного інвестування, тобто кошти, що залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ.

Таким чином, відповідно до закону залучення коштів від інвесторів не спричинить появу валового доходу в ІСІ, не призведуть до його збільшення й самі операції купівлі-продажу інструментів, в які вкладаються кошти інвесторів.

Нарахований за активами ІСІ доход — процентний доход, дивідендний доход — також не збільшують розмір валового доходу.

Отже, пайові та корпоративні фонди звільняються від сплати податку на прибуток.

Цим же законом встановлюється звільнення від податку на дивіденди у випадку їхньої виплати на користь ІСІ, але він має сплачуватися при виплаті дивідендів самими ІСІ. Не сплачують інститути спільного інвестування і податок на додану вартість.

Слід зазначити, що пільгове оподаткування виступає лише стимулом до розвитку інститутів спільного інвестування проте не може стовідсотково забезпечити залучення інвестора до діяльності на фінансовому ринку, якщо на ньому недостатньо якісних активів. Тому для створення сприятливого інвестиційного клімату в економіці країни використання лише податкових пільг не є достатнім.

Незважаючи на стрімке зростання інвестиційної привабливості небанківського фінансового ринку його вартісна складова у активах галузі ще є замалою.

Загальна вартість активів ІСІ у 2007 р. зросла на 137,85% і склала 40 780,38 млн грн (рис. 2). Зазначимо, що найбільше зростання, близько 40%, припало на 4-й квартал, що, імовірно, є реакцією інвесторів на позитивні новини щодо прибутковості українського ринку цінних паперів та ІСІ у 1−3 кварталах.

Рис. 5 — Динаміка вартості активів ІСІ у 2007 р., млн. грн.

За типами фондів найбільше зростання вартості активів у 2007 р. продемонстрували відкриті ІСІ, загальна вартість активів яких зросла на 821,87% і на кінець року склала 571,93 млн грн (табл. 3). На другому місці - інтервальні фонди, річний приріст активів яких сягнув 679,91%. На кінець року вартість їх активів склала 294,65 млн грн.

Темпи зростання венчурних фондів були повільнішими. У 2007 р. сукупна вартість їх активів зросла на 131,12% і склала 36 451,98 млн грн.

Таблиця 8 — Динаміка вартості активів ІСІ у розрізі видів фондів у 2007 р.

На тлі нерівномірного зростання вартості активів різних типів фондів дещо змінилося і їхнє співвідношення на кінець року. Як і раніше, левова частка вартості активів ІСІ належить венчурним фондам, однак за 2007 р. вона дещо зменшилася з 91,99 до 89,76%.

Незважаючи на невелику вартість активів невенчурних фондів у порівнянні з венчурними, вони вимагають окремого розгляду, оскільки залучають кошти публічно.

Одним з найуспішніших для невенчурних ІСІ як з точки зору обсягу залучених коштів (табл. 4), так і з точки зору доходності від їхнього розміщення був 2007 рік.

Загальна вартість чистих активів невенчурних ІСІ у 2007 р. зросла на 165,11% і склала 3 119,9 млн грн. В основному це зростання відбулося за рахунок збільшення ВЧА відкритих (+647,55%) та інтервальних ІСІ (+552,33%), не дивлячись на відносно невелику частку ВЧА (8,4%) цих видів фондів у сукупній ВЧА невенчурних фондів у порівнянні з часткою ВЧА закритих ІСІ (91,6%). Таке зростання найбільш ліквідних видів фондів свідчить про зростання кількості нових інвесторів на ринку ІСІ, яких в першу чергу цікавить ліквідність та надійність своїх вкладень.

Таблиця 9 — Динаміка вартості чистих активів невенчурних ІСІ в розрізі типів фондів у 2007 р.

Аналіз структури активів ІСІ доцільно проводити у розрізі типів фондів, оскільки для активів кожного з них запроваджені окремі обмеження щодо інвестування. Як видно з табл.9, найбільш ліквідними є активи відкритих ІСІ, які на 29,42% складаються з грошових коштів та банківських депозитів, а також на 3,37% з ОВДП та на 6,59% з облігацій місцевих позик. Дещо меншою є ліквідність інтервальних ІСІ, грошові кошти яких складають 25,95%, ОВДП — 0,99%, а облігації місцевих позик — 5,72%.

Основними активами обох типів фондів є акції та облігації українських підприємств, які складають, відповідно, 37,93 і 20,06% у відкритих ІСІ та 46,46 і 17,07% в інтервальних.

Закриті невенчурні ІСІ, які залучають кошти на довготривалий період, мають значно менші вимоги до ліквідності своїх активів. Так, вони включають 50,89% акцій, 19,87% облігацій і 18,7% «інших активів», ліквідність яких переважно невисока. Грошові кошти та банківські депозити складають лише 6,72% активів закритих невенчурних ІСІ.

Через специфічний характер діяльності венчурних ІСІ структура їхнього портфеля є менш прозорою. 38,12% портфеля складають «інші активи». Крім того, до портфеля цінних паперів венчурних фондів, який складає 56,53% активів, входить 8,65% «інших» цінних паперів.

Розглянемо структуру зведеного портфеля цінних паперів ІСІ у розрізі типів фондів (табл. 9). Прозорість та ліквідність портфеля можна оцінити за часткою цінних паперів, галузь яких не визначена (жовті сектори на рис. 8). Як і очікувалося, за цим критерієм на першому місці зведений портфель відкритих ІСІ (2,54%), на другому — інтервальних (6,7%), на третьому — закритих невенчурних (30,47%) і на останньому — венчурних ІСІ (63,58%).

Таблиця 10 — Структура портфеля цінних паперів ІСІ за галузями інвестування у розрізі типів фондів станом на 31.12.2007 р.

За часткою у зведеному портфелі цінних паперів невенчурних ІСІ найбільш популярними є цінні папери підприємств, що працюють у галузі сировинних матеріалів, фінансів, комунальних послуг (енергопостачання) та промисловості (за класифікацією ПФТС). У портфелі венчурних ІСІ лідирують цінні папери підприємств, що належать до галузей фінансів та споживчих товарів.

В той же час світовий досвід показує, що лише третина інвестицій в економіці здійснюється за рахунок банківських заощаджень, решта ж розподіляється між страховим сектором, недержавними пенсійними фондами та інститутами спільного інвестування.

Важливим показником діяльності інвестиційних фондів як з точки зору конкурентоспроможності окремої компанії, так і з точки зору ринку ІСІ вцілому, є частка витрат, які відраховуються з активів фонду. У 2007 р. найбільшу частку ці витрати склали в інтервальних ІСІ (2,18%), а найменшу — у венчурних (0,48%) (табл. 10). Основна частина цих витрат (71,98%) припадає на винагороду КУА.

Таблиця 11 — Структура витрат ІСІ у розрізі видів фондів на 31.12.2007 р.

У порівнянні з 2006 роком всі типи ІСІ зменшили частку витрат у ВЧА. У відкритих ІСІ вона зменшилася на 1,62 відсоткових пункти, в інтервальних — на 1,46, у закритих невенчурних — на 0,62, а у венчурних — на 0,22. Така статистика свідчить про зростання конкуренції на ринку ІСІ.

На 31.12.2007 р. основними вкладниками невенчурних ІСІ були юридичні особи-резиденти (49,02% від загальної ВЧА), які, здебільшого, спрямовували свої інвестиції до закритих ІСІ (60,59% від ВЧА закритих фондів). На другому місці фізичні особи-резиденти, інвестиції яких (1 130,96 млн грн.) складають 36,25% від загальної вартості ВЧА невенчурних ІСІ.

Найбільша частка таких інвестицій (73,84%) представлена в інтервальних фондах. На третьому місці юридичні особинерезиденти (14,12% від загальної ВЧА невенчурних ІСІ), які переважно інвестували у відкриті ІСІ (52,48% ВЧА цих фондів).

Таблиця 12 — Розподіл ВЧА невенчурних ІСІ за видами інвесторів станом на 31.12.2007 р.

За 2007 р. активи НПФ в управлінні КУА зросли на 109,58% до 242,8 млн грн, а кількість самих НПФ, що уклали договори з КУА, збільшилася на 18,96% і склала 69 фондів (табл. 8).

Як і торік, основну частку ринку НПФ як за кількістю фондів (58), так і за вартістю активів (146,99 млн грн або 60,55%) складають відкриті НПФ. Частину ринку, що залишилася, приблизно порівну розподілили між собою корпоративні та професійні фонди.

Таблиця 13 — Активи НПФ під управлінням КУА станом на 31.12.2007 р. у розрізі видів НПФ Як було зазначено вище, одна з переваг інвестиційних фондів полягає в тому, що інвестори, оцінивши ступінь ризику, можуть «розбавляти» його за рахунок диверсифікації.

У кожній інвестиції є прихований ризик, фонд прагне мінімізувати його та забезпечити прийнятний дохід.

Фонд дає змогу отримати вищу рентабельність, зменшує ризик і дає змогу інвестувати кошти у фінансові інструменти та інші об'єкти, скажімо нерухомість, недоступні для багатьох самостійних інвесторів у зв’язку з їхньою вартістю.

Фонди щоденно оцінюють інструменти та майно, що складають їх активи, загальна сума ділиться на кількість цінних паперів фонду, якими представлені в ньому вкладники (інвестори), і таким чином визначається денна вартість кожної частки участі.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ, ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

3.1 Напрямки розвитку

Інститути спільного інвестування (ІСІ) — це окремий, самостійний сегмент фінансового ринку, що є: сферою прояву економічних відносин при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на різного роду фінансові активи, грошові зобов’язання, інвестиційні цінності (гроші, депозити, цінні папери, зобов’язання та борги, валютні цінності, нерухомість та ін.); сферою прояву економічних відносин між продавцями та покупцями фінансових активів, причому при збігу інтересів відбувається акт купівлі-продажу, тобто реалізація вартості і споживчої вартості, що є складовими даних активів. Протягом останніх 5 років свого розвитку ринок вітчизняних інститутів спільного інвестування демонстрував позитивну динаміку зростання та забезпечував інвесторам достатньо високий рівень інвестиційного доходу, який перевищував доходність банківських депозитів. Звісно, буде нелогічним порівнювати 150-літній досвід діяльності ІСІ в розвинутих країнах з результатами діяльності вітчизняних інвестиційних фондів, практика функціонування яких не перевищує і 15 років. Саме тому діяльність українських ІСІ має велику кількість прогалин в процесі формування та становлення, що спричиняє недовіру населення та повільний розвиток інвестиційної діяльності в Україні. Одна з основних проблем, яка не дозволяє в повній мірі використовувати інвестиційний потенціал ринку ІСІ - низький рівень поінформованості населення про переваги ІСІ. Більшість населення не сприймає ІСІ як окремий альтернативний довгостроковий інструмент збереження та примноження капіталу. Зважаючи на те, що операції на фондовому ринку для переважної більшості населення є новим видом діяльності, проблемою є недостатня кількість консалтингових та інформаційних центрів, маркетингових фірм, які б надавали консультаційні послуги щодо розвитку фондового ринку в цілому та переваг ІСІ зокрема. Крім того, важливим стимулюючим чинником розвитку небанківських фінансових установ загалом та ІСІ зокрема є недостатність на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами. Зокрема, державні облігації залишаються непривабливим інвестиційним інструментом через низькі ліквідність та доходність (нижчу за рівень інфляції). Суттєвою проблемою залишається методика коректної оцінки вартості чистих активів ІСІ. Діюче положення ДКЦПФР, що врегульовує дане питання, дозволяє компаніям досить довільно оцінювати чисті активи ІСІ, що знаходяться у них в управлінні. Це призводить до викривлення інформації, що ще більше підриває довіру населення. Невирішеним залишається питання оподаткування доходу від інвестицій в різні фінансові установи. Так, наприклад, відсотки, які нараховані по банківських депозитах, не підлягають оподаткуванню, в той же час доходи, отримані громадянами від владання коштів в ІСІ, обкладаються податками. Чи не найбільша проблема, яка гальмує розвиток інституційних інвесторів в Україні в цілому та ІСІ зокрема — загальний стан розвитку фондового ринку, його інституційна незрілість. В даному контексті доцільно виділити наступні негативні властивості фондового ринку: превалювання неорганізованого ринку над організованим; наявність кількох торгівельних майданчиків, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль за цими операціями; низька ліквідність фондового ринку; мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку; маніпуляції учасників ринку з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів та інше. Таким чином, незавершеність процесу інституційного формування ринку ІСІ дає підстави припустити неефективність, а за певними напрямками — й неможливість використання потенціалу цієї інституційної форми у після кризовому відновленні фінансового сектору України. Але з іншого боку, загальне падіння зацікавленості в фінансових інвестиціях та різке підвищення їх ризикованості може бути використане для модернізації цієї складової фінансової системи. Для цього політика держави повинна спрямовуватися на планомірний розвиток ринку ІСІ та його інфраструктури з метою усунення загальної недорозвиненості та покращення якісних параметрів.

Основні напрямки розвитку:

— підвищення рівня поінформованості населення про переваги ІСІ;

— формування на внутрішньому ринку надійних фінансових інструментів, в які можуть вкласти залучені кошти компанії з управління активами;

— розробка методики коректної оцінки вартості чистих активів ІСІ;

— визначення зрозумілого методу оподаткування доходу від інвестицій в різні фінансові установи.

3.2 Світовий досвід функціонування інвестиційних фондів

Інвестиційні фонди є посередниками в інвестиційному процесі між громадянами та емітентами. Випускаючи власні сертифікати, інвестиційний фонд акумулює грошові кошти різних груп інвесторів (в основному громадян) і вкладає їх у цінні папери інших емітентів. Таким чином, інвестиційний фонд мінімізує інвестиційний ризик своїх акціонерів. Основні функції інвестиційного фонду — диверсифікація інвестицій і управління портфелем інвестицій. Головний напрям діяльності інвестиційного фонду — професійний інвестиційний менеджмент. Інвестиційний фонд забезпечує такий рівень диверсифікації й управління інвестиціями, якого не може забезпечити окремий індивідуальний інвестор, тому що це потребує спеціальних знань, високої інформованості і неперервного аналізу стану інвестиційних ринків. Ринкова вартість сертифікатів інвестиційного фонду відповідає чистій (за винятком зобов’язань) ринковій вартості всіх активів фонду, поділеній на кількість сертифікатів його власного випуску. Велике значення мають інвестиційні фонди для захисту інтересів громадян. Під час масової приватизації, коли в обмежений період часу кожний громадянин мусить належним чином використати свої приватизаційні папери, а фондовий ринок і відповідні посередницькі структури лише на стадії становлення, у суспільстві низька ринкова культура, існує великий ризик для кожного громадянина втратити свій шанс у приватизації, вкласти гроші безграмотно, в об'єкт, який збанкрутує. Тому найбільш реальним і простим способом для основної частини населення знизити ризик під час інвестування приватизаційних цінних паперів є придбання сертифікатів інвестиційних фондів. У багатьох зарубіжних країнах інвестиційні фонди організовуються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Частина інвестиційних фондів створюється як установа контрактного типу: організаційна структура базується на основі договору між трьома особами. Контракт укладають керуючий фондом, депозитний банк або довірена особа і власник інвестиційного портфеля. Кожний учасник контракту наділений відповідними функціями. Акціонер (власник інвестиційного портфеля) вносить в інвестиційний фонд свій портфель активів, коли купує сертифікати часткової участі або акції; менеджер (фізична або юридична особа) зобов’язується управляти сукупним пакетом усіх інвестиційних портфелів індивідуальних акціонерів; довірена особа або депозитний банк — зберігає активи інвестиційного фонду і обслуговує його рахунки. У США інвестиційні фонди мають три основні види: фонди сертифікатів з номінальною вартістю, об'єднані інвестиційні трасти та управлінські фонди (рис. 6).

Рис. 6 — Види інвестиційних фондів у США Фонди сертифікатів з номінальною вартістю випускають для дрібних інвесторів сертифікати, які мають номінальну вартість. Такі сертифікати являють собою спеціальну форму контракту між інвестором і фондом, в якому зазначаються номінал, що дорівнює сумі капіталу інвестора, строк дії контракту з управління цим капіталом, умови управління, включаючи умови виплати основної інвестиційної суми, доходу і порядок цих виплат. Фонди цього типу виступають як боржники своїх клієнтів і несуть основний ризик щодо інвестицій капіталів клієнтів у фінансові активи. Об'єднані інвестиційні трасти формуються на основі трастової домовленості, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем за дорученням власника. Трасти випускають власні сертифікати часткової участі, які обов’язково викупаються трастом. Кожний сертифікат представляє частку інвестора у сукупному інвестиційному портфелі всього трасту. Головна мета інвестиційних трастів — створення умов для схильних до ризику інвесторів, щоб здійснити колективні інвестиції. Інвестиційні трасти не мають ради директорів. Управляють трастами наглядачі або депозитори, які представляють інтереси сторін, що уклали трастовий контракт. Перед укладанням трастового контракту встановлюються структура і розмір портфеля активів трасту, які не можуть мінятися протягом усього строку дії трасту. Дрібний інвестор сам вибирає тип інвестицій, коли придбає частку в інвестиційному трасті. Управлінські фонди формуються як самостійні юридичні особи у вигляді корпорацій або партнерств за участю спонсора або довіреної особи, які гарантують капітал фонду. Компаніями управляють зовнішні менеджери. Управлінські фонди бувають відкритого або закритого типу. Компанії відкритого типу випускають акції або часткові сертифікати участі, які фонд викупає в інвесторів. Компанії закритого типу не викупають своїх акцій і сертифікатів. На кінець 80-х рр. частка фондів відкритого типу у загальному обсязі активів усіх управлінських фондів становила майже 95%. Управлінські фонди відкритого типу, які часто називають взаємними фондами, є найбільш поширеним типом інвестиційних фондів. Взаємні фонди створюються кількох видів: траст, партнерство, обмежене партнерство, окремий рахунок. Трастова форма взаємного фонду, як і будь-який траст, веде управління інвестиційними портфелями або іншим майном за дорученням клієнта. Окремий рахунок означає, що взаємний фонд створюється як самостійний рахунок спонсора фонду. На нього зараховуються суми, які акумулюються під час продажу акцій або часткових сертифікатів взаємного фонду, а також ті суми, що вносяться спонсором при заснуванні фонду. Коли розмір акумульованого початкового капіталу сформований, окремий рахунок реєструється згідно із законодавством і його власник отримує права юридичної особи. Спонсор консультує по інвестиціях такого рахунка і виступає посередником під час продажу сертифікатів і акцій рахунка дрібним інвесторам. Взаємні фонди грошового ринку — це інвестиційні фонди відкритого типу, які випускають акції, що викупаються фондами в інвесторів, і інвестують акумульований капітал у короткострокові цінні папери, так звані інструменти грошового ринку: казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Взаємні фонди грошового ринку відкривають поточні рахунки у комерційних банках у розмірах, що відповідають вартості власних акцій, проданих дрібним інвесторам. На підставі такого рахунку кожний власник акцій фонду може виписувати платіжні документи, чеки, здійснювати платежі, а також викупати додаткові акції за кошти, що накопичуються на таких рахунках під час перерахування поточних доходів від інвестицій. Види рахунків інвестиційних фондів. Кошти від продажу акцій фондів зараховуються на спеціальні рахунки, які розділяються на регулярні, регулярні з реінвестуванням, акумуляційні і рахунки вилучення. Регулярний рахунок. Акціонер отримує сертифікат, який засвідчує придбання акцій, а також звіт про те, у які акції або інші активи було вкладено кошти інвестора. Дивіденди акціонеру — власнику регулярного рахунка виплачуються щомісяця, щокварталу і т.д. за допомогою чеків. Рахунок з реінвестуванням означає, що дивіденди не виплачуються акціонеру, а постійно реінвестуються, вкладаються у додаткові пакети активів. Правило реінвестування звужує права акціонера, який не може вільно брати доходи готівкою. Щоб обійти цю незручність, інвестиційні фонди відкривають рахунки, на які зараховують основний капітал акціонера і дивіденди. Власник такого рахунка може виписувати на нього чеки і знімати частину дивідендів. У такому разі реінвестування не є обов’язковим. Акумуляційні рахунки подібні до регулярних з реінвестуванням дивідендів. Але на акумуляційний рахунок можуть бути направлені не лише дивіденди, а і будь-які додаткові суми, що надійшли від акціонера. Такий рахунок діє без обмеження строку і підтримується доти, доки інвестор здійснює додаткові придбання акцій фонду. Рахунки вилучення поєднують ознаки всіх названих вище рахунків. Головна умова цих рахунків — не інвестування або реінвестування коштів, а вилучення капіталів, внесених у фонд. Іноді інвестиційні фонди дозволяють своїм акціонерам за допомогою чеків знімати не тільки частину дивідендів, а і частину основного капіталу. Власник акцій має можливість виписувати чеки немовби авансом, у рахунок майбутніх дивідендів. Диверсифікація і класифікація спеціалізованих інвестиційних фондів. Управлінські фонди закритого і відкритого типів поділяються на диверсифіковані і недиверсифіковані. Принцип диверсифікації передбачає, що 75% усіх активів становлять мішаний пакет, який включає готівкові кошти, державні облігації, сертифікати часткової участі в інших інвестиційних фондах за умови, що частка цінних паперів одного емітента в загальному портфелі не перевищує 5%. Компанії заборонено придбання понад 10% усіх акцій з правом голосу, які випущені одним емітентом. Останнім часом диверсифікація інвестиційних фондів виявляється у диверсифікації емітентів. Щодо видів цінних паперів більшість інвестиційних фондів є спеціалізованими і виконують управління одним типом активів. Класифікацію інвестиційних фондів (взаємних фондів) подано у табл. 8.

Таблиця 14 — Класифікація спеціалізованих взаємних фондів США

Послуги інвестиційних фондів розраховані на дрібних інвесторів, які бажають з мінімальним ризиком прибутково вкласти свої інвестиційні заощадження. Оскільки послуги більшості інвестиційних фондів (взаємних фондів) дають можливість здійснювати платежі і розрахунки, виписуючи чеки на рахунки інвестицій фондів, загальний рівень ліквідності інвестицій фондів виявляється достатньо високим. Інвестиційні фонди відкривають для дрібних інвесторів з низькою схильністю до ризику можливість брати участь у високодохідних інвестиціях і на бажання конвертувати свої вклади у готівку, виписуючи чеки на рахунки взаємних фондів. Інвестори вибирають інвестиційні фонди з урахуванням таких їхніх переваг. По-перше, інвестиційні фонди дозволяють будь-кому здійснювати порівняно ризиковані і високодохідні інвестиції під професійним контролем і тим самим зменшувати потенційний ризик. По-друге, інвестиційні фонди пропонують диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко скласти одному дрібному інвестору. По-третє, інвестиційні фонди дають можливість збільшувати частку капіталу, що контролюється інвесторами, без збільшення інвестицій. У табл. 9 показано різницю між прямим інвестуванням у цінні папери (акції) та інвестуванням інвестиційним фондом у той самий пакет цінних паперів.

Таблиця 15 — Порівняльні інвестиційні переваги взаємних фондів Порядок формування та органи управління інвестиційного фонду. На сучасному етапі для економіки України характерним є процес формування системи інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Згідно з чинним законодавством інвестиційний фонд здійснює діяльність виключно у галузі спільного інвестування. Характеристика інвестиційного фонду представлена на рис. 7.

Рис. 7 — Характеристика інвестиційного фонду Спільне інвестування здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду випуском інвестиційних сертифікатів та проведенням комерційної діяльності з цінними паперами. Розрізняють два типи інвестиційних фондів, а саме: закриті та відкриті. Їхні особливості відбито на рис. 8.

Рис. 8 — Особливості відкритих і закритих інвестиційних фондів Засновники інвестиційного фонду несуть відповідальність перед учасниками в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарію і не можуть пропонуватися на продаж. Депозитарій інвестиційного фонду — юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з ними та облік руху активів на підставі депозитного договору. Для створення інвестиційного фонду засновникам необхідно укласти установчий договір, затвердити статут і здійснити реєстрацію фонду. Установчий договір визначає порядок здійснення спільної діяльності та відповідальність засновників перед учасниками і перед третіми особами. У статуті інвестиційного фонду зазначається найменування, місцезнаходження та вид фонду; розмір і порядок зміни статутного фонду; склад засновників; порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція; порядок отримання засновниками дивідендів; порядок реорганізації та ліквідації фонду. Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25%. Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Процес випуску інвестиційних сертифікатів здійснюється у певному порядку: по-перше, необхідно укласти договір з інвестиційним керуючим; по-друге, укласти депозитний договір з депозитарієм; по-третє, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів; по-четверте, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду. Реквізити, які зазначаються в інвестиційній декларації, наведено на рис. 9.

Рис. 9 — Реквізити інвестиційної декларації

Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-кратного розміру їхніх статутних фондів. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни встановлені інвестиційною декларацією. За чисті активи інвестиційного фонду визнається вартість активів, в яких розміщено кошти засновників та учасників фонду в поточних цінах на момент оцінювання. Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з ними. Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями: інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів. Фонд має право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів. Вартість чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально. Фонд зобов’язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати в учасників фонду. Прибуток фонду підлягає розподілу між засновниками та учасниками у вигляді дивідендів. Прибуток засновників фонду відповідно до інвестиційної декларації може бути спрямований на збільшення розміру статутного фонду. Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників. Виключна компетенція останніх указана на рис. 10.

Рис. 10 — Виключна компетенція загальних зборів інвестиційного фонду Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, які є власниками не менше ніж 10% випущених інвестиційних сертифікатів. Управління активами інвестиційного фонду від його імені (без додаткового доручення) здійснює інвестиційний керуючий. У процесі управління інвестиційний керуючий виконує ряд функцій. Основні з них показані на рис. 11.

Рис. 11 — Функції інвестиційного керуючого

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада (рис. 12), не менше ніж 60% членів якої повинні бути неафілійованими особами, тобто мати у власності менше 25% інвестиційних сертифікатів.

Рис. 12 — Напрямки діяльності спостережної ради

Інвестиційний керуючий укладає з депозитарієм (рис. 13) депозитний договір, у якому зазначається предмет діяльності, права і обов’язки сторін, взаємна відповідальність за збитки та інші умови.

Рис. 13 — Права і обов’язки депозитарію інвестиційного фонду

Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права: — випускати облігації та векселі; - купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов’язання державної скарбниці та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано урядом України; - тримати в цінних паперах менше ніж 70% активів інвестиційного фонду; - купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії; - займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами; - брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів; - здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду); - видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави; - купувати цінні папери повних та командитних товариств. Особливості функціонування інвестиційної компанії. У системі фінансових посередників поряд з інвестиційними фондами важливу роль відіграють інвестиційні компанії. В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення (рис. 14).

Рис. 14 — Особливості інвестиційної компанії

Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю. Інвестиційна компанія зобов’язана заснувати відкритий або закритий взаємний фонд. Останній виступає в ролі філії, яка від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше ¾ присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов’язаннями інвестиційної компанії, не зв’язаними з діяльністю взаємного фонду. Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред’явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом. На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються всі обмеження, встановлені для інвестиційних фондів

3.3 Рекомендації щодо удосконалення та розвитку ринку спільного інвестування в Україні

Відповідно, можна виділити основні напрями удосконалення та розвитку ринку спільного інвестування в Україні, а саме: — забезпечення прозорого та якісного регулювання фондового ринку, через прийняття законодавчо закріплених норм та нормативів у сфері спільного інвестування, які нададуть рівні можливості розвитку та діяльності усім учасникам даного ринку; - підвищення рівня корпоративної культури ІСІ за рахунок впровадження сучасних систем управління; - підвищення рівня мобільності та готовності учасників ринку спільного інвестування працювати з короткостроковими інструментами; - вирішення проблеми розробки загального механізму формування інвестиційного портфеля ІСІ відповідно до їх класифікаційних ознак; - лібералізація структури активів інвестиційних фондів; - перехід від кількісної до якісної оцінки інвестиційних фондів; - проведення компанії популяризації ІСІ через інформування населення про можливості даних фондів.

Розуміння сутності та структури інститутів спільного інвестування дає можливість максимально ефективно залучати і використовувати інвестиційні ресурси, з метою отримання доходу, розвитку та модернізації як окремих ланок національної економічної системи, так і окремих її галузей. Вивчення особливостей діяльності інститутів спільного інвестування є надзвичайно перспективним, адже за допомогою таких інвестиційних фондів можливо провадити масштабні стратегічно важливі проекти, що є неодмінною умовою на шляху якісно нових трансформаційних змін української економіки.

ВИСНОВКИ

Інвестиційні фонди виконують такі функції:

1. Інвестиційні фонди як альтернатива заощадженню. Інвестиційні фонди є інструментами заощадження (накопичення), що пропонують вкладникам великі вигоди, і найбільша їх перевага полягає у високій дохідності. Важливо зазначити, що вкладник вступає до інвестиційного фонду шляхом придбання паїв фонду, які є титулами власності на капітал фонду, тому дохід вкладника пов’язаний також зі зростанням ринкової вартості придбаних ним паїв. Із вищезазначеного випливає, що завдяки акумулюванню фондом заощаджень багатьох вкладників його оператор має можливість інвестувати зібрані кошти на кращих умовах, ніж окремий інвестор, і саме це є ключем фонду до успіху: інвестиційні фонди пропонують вкладникам привабливу дохідність, яка перевищує рівень інфляції, і у багатьох випадках фінансові умови участі для вкладників вигідніші, ніж при застосуванні традиційних банківських інструментів заощадження.

2. Інвестиційний фонд як альтернатива кредитуванню. Кредит може бути наданий як шляхом передачі визначеної грошової суми у тимчасове користування на платній основі, так і шляхом придбання за гроші зобов’язання повернути певну суму у визначений термін. Останній спосіб дає можливість інвестиційним фондам активно включитися у процес довгострокового кредитування. Зобов’язання позичальників у цьому випадку можуть обертатися на ринку як цінний папір.

3. Інвестиційний фонд як альтернатива традиційним ощадно-позичковим операціям банку. Технології інвестиційного фонду поєднують в одне ціле те, що в традиційних банківських технологіях розірвано на залучення депозитів і видачу кредитів. Банки, які використовують технології інвестиційних фондів, не продають окремі зобов’язання, а поєднують їх у загальний пакет (пул), під який випускають цінні папери з високим ступенем субординації. Банк, що продав таким чином видані ним позики, зберігає за собою обов’язки щодо обслуговування іпотеки, яке містить у собі стягнення щомісячних виплат від позичальників, поштове листування з позичальниками, подання, в разі потреби, позову проти боржників, ведення обліку. Звичайно, за виконання подібних операцій банк одержує комісійні.

Особливої уваги заслуговує аналіз оподаткування інститутів спільного інвестування в Україні. Штучні преференції, що створені інвестиційним доходам в банківському сегменті, порушують принцип рівноправної конкуренції на ринку фінансових послуг і вимагають вирішення ряду проблем, які потребують запровадження цілої низки правових, економічних та організаційних заходів. По-перше, необхідно здійснити законодавче забезпечення діяльності на фондовому ринку в частині прийняття низки законів та удосконалення існуючих, а саме: про акціонерні товариства; про цінні папери і фондову біржу; про похідні, строкові, іпотечні цінні папери; про валютне регулювання; про інститути спільного інвестування тощо.

По-друге, досягнути забезпечення розвитку інфраструктури фінансового ринку, що передбачає здійснення випусків середньота довгострокових державних і муніципальних боргових цінних паперів з установленням доходності по державних облігаціях на рівні не менше 4% та з урахуванням інфляційного чинника; спрощення процедури руху міжнародного капіталу на фондовому ринку України репатріація інвестицій і доходів від інвестиційних трансакцій; перехресне інвестування резидентами та нерезидентами відповідно за кордоном та в Україні; внесення змін до податкового законодавства відносно відмови від оподаткування інфляційної складової у вартості власного капіталу, курсової різниці по інвестиціях, що внесені у валюті, відміни податку на дивіденди фізичних осіб і нерезидентів як подвійного податку на інвестиційні доходи; сприяння виходу на ринок фінансових інструментів, забезпечених реальним ліквідним майном — в першу чергу іпотечних цінних паперів, пов’язаних з земельною реформою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Інститути спільного інвестування в умовах глобалізації світових фінансових ринків. Серія «Міжнародний бізнес» / В. А. Вергун, О.І. Ступницький, В. М. Коверда, Т. В. Волковинська. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. — 512 с.

2. Портфельне інвестування: підручник/ О. Г. Шевченко, Т. В. Майорова, О. М. Юркевич, С. В. Урванцева. — К.:КНЕУ, 2010. — 407 с.

3. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) «N 2299-III від 15.03.2001.

4. Рудой В. М. Міжнародний досвід розвитку управління активами інституційних інвесторів// Економічний вісник Донбасу № 3 (21), 2010.

5. http://www.rusnauka.com/2_ANR_2010/Economics/4_55 230.doc.htm

6. Ковальчук О. Український фондовий ринок, проблеми становлення та перспективи його розвитку // Наукові записки Національного університету «Острозька академія» Збірник наукових праць, Випуск 5, 2007 // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nznuoa/texts.html

7. Калмикова Л. Я. Актуальні проблеми та подальші перспективи розвитку фондового ринку України // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/6_PNI_2012/Economics/4_101 949.doc.htm

8. Фондовий ринок України: проблеми, тенденції та перспективи //Цінні папери України. — 2010. — № 4 (598). — С.4−6.

9. Українська правда // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2012/10/3/338 120/

10. SMIDA // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://smida.gov.ua

11. Уніан. Економіка // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/detail/141 807

12. Крейдич І.М. Оцінка діяльності інститутів спільного інвестування в Україні [Текст] / І.М. Крейдич // Економічний вісник НТУУ «КПІ». — 2009. — № 6. — с. 11−18.

13. В. А. Вергун, О.І. Ступницький, В. М. Коверда, Т. В. Волковинська. Інститути спільного інвестування в умовах глобалізації світових фінансових ринків. Серія «Міжнародний бізнес». — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. -512 с.

14. Котова М. В. Інститути спільного інвестування:функції та перспективи розвитку в Україні //Економічний простір.-2011.-№ 53.-С.138−143.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою