Геополітичні наслідки циклічності політичних криз в Україні

Геополітичні наслідки циклічності політичних криз в Україні

Метою та основними завданнями виступили: виділення кортко—, середньо— та довгострокових соціально-політичних циклів, обґрунтування перехідних кризових періодів та циклічно-хвильового характеру соціально-політичного розвитку України. Використані методи: логічного аналізу та системного синтезу, методи спостереження, статистичні методи. Виділено короткострокові політичні (електоральні) цикли терміном приблизно 3−4 роки; три середньострокових соціально-економічних цикли терміном 6−9 років, кризові переходи яких співпадають з розвитком світових криз; два довгострокових соціально-політичні цикли — 10—13 років. Виявлено залежність розвитку криз від сонячної активності. Зроблено висновок про настання у 2017;2018 рр. локальної кризи в Україні, приблизно у 2021;2022 рр. почне набирати обертів нова глобальна криза, період «відлиги» прийдеться на 2019;2020 рр. Показано зацікавленість в кризовому стані України та використання нашої держави у власних геополітичних інтересах Росією, США та Європою.

Всі 24 роки незалежності Україна знаходиться у нестабільному стані, який часто (за історичними мірками) змінюється хаотичним: криза 1994;1995 рр., криза 1998;1999 рр., Помаранчева революція 2004 р., криза 2008;2009 рр., Революція Гідності 2014 р., війна на сході країни 2014;2015 рр. Якщо виключити з даного переліку суто фінансові кризи, причинами яких були нестабільність на зовнішніх ринках, залишаться кризи соціально-політичного характеру. Названі кризи були і є результатом розбалансування державної системи, внутрішні процеси в Україні не відповідали зовнішнім, а геополітична складова, як механізм балансування між внутрішніми та зовнішніми підсистемами, використовувалась для реалізації суто корпоративних інтересів вузького кола владної еліти.

Після кризи 1994;1995 рр. Україна отримала Конституцію, власну національну валюту, почався етап розбудови державності. Помаранчева революція здійснила переворот у світогляді українців, поклала початок процесу «де радянізації», заклала засади відродження українського суспільства. Революція Гідності сприяла формуванню громадянського суспільства в Україні, дозволила викрити внутрішніх та зовнішніх ворогів, заклала початок боротьби з корупцією. Таким чином, кожна криза закінчується переходом суспільства до нових, більш складних структур організації.

У 2015 році ми стали учасниками швидких змін у геополітичній організації світу, перебудови системи світової безпеки, формування нових силових полюсів. Щоб не залишитись статистами, українській науці необхідно терміново докласти максимальних зусиль щодо вироблення теорій та концепцій, інструментів та технологій геополітичного планування подальшого розвитку країни. Тут важливо врахувати не тільки класичні геостратегії та практики, а й можливості передбачення кризових явищ та сценаріїв виходу з них.

Теорії циклічного розвитку почали зароджуватись ще задовго до нашої ери: засади можна знайти в роботах Палібія (Римська імперія), Сима Цянь (Давній Китай), а продовжили їх розвивати вже арабський історик аль Біруні та Ібн Халдун з Тунісу. Починаючи з епохи Відродження вивчення циклів і хвиль розвитку стало розповсюдженим по всьому світу. Сьогодні можна назвати концепції та теорії Дж. Віко, Н. Я. Данілевського, Л. Гумільова, Й. Шумпетера, О. Шпенглера, Ф. Броделя, А. Тойнбі, М. Кондратьєва, О. Чижевського, І. Дьяконова, Ю. Яковца та інших.

Українські вчені, не дивлячись на наявність передумов до дослідження циклів, недостатньо активні в цьому напрямку. Тут можна виділити Інститут еволюційної економіки та праці В. Кузьменко, який досліджує структурно-циклічну кризу в Україні [7].

В умовах, які склались, невирішеним виступає завдання дослідження можливих періодів циклів, кризових переходів та причин їх виникнення в розвитку України, взаємовплив циклів різного характеру (економічних, соціальних, політичних) та різного рівня (глобальних, регіональних, локальних) на геополітичні процеси у світі.

Мета та завдання статті - виділити кортко-, середньота довгострокові соціально-політичні цикли, обґрунтувати перехідні кризові періоди та циклічно-хвильовий характер соціально-політичного розвитку України.

В різноманітних підходах до аналізу циклів у суспільному житті (соціальних, політичних, економічних) першопричиною виникнення коливань виступає певна подія чи явище, яке і задає подальший темп та ритм розвитку. Такі події/явища можуть значно відрізнятись в залежності від авторського підходу дослідника: від магічної цифрології, сонячної активності та радіоактивних викидів сонячної енергії до зміни поколінь людей, поколінь політичних еліт.

Не дивлячись на наявність достатньо фундаментальних досліджень причин виникнення криз та циклічності х повторення в соціально-політичній та економічній сферах, єдиної чи загальної теорії циклів розвитку суспільства не склалось. Неоднозначне відношення до циклічності розвитку і в українській науці. З одного боку, цикли спостерігаються і необхідно дослідити їх причину з метою усунення, з іншого — характер циклічності розвитку України виступає стримуючим фактором більш поглибленого вивчення даного явища (процесу).

На початку статті ми вже зазначили про кількість криз в Україні. Тут хочемо звернути увагу на те, що кризи 1990;1991 рр., 1998;1999 рр., 2008;2009 рр., 2014;2015 рр. носять глобальний характер, хоча остання і відрізняється епіцентром в Україні. Спостереження за виникненням даних криз дозволили вирахувати час від першої глобальної кризи (1990;1991 р. — розпад СРСР) до другої (1998;1999 рр.) — 7 років, від другої до третьої (2008;2009 рр.) — 9 років, від третьої до четвертої (2014;2015 рр.) — 6 років. Між названими глобальними кризами, конкретно Україна пережила ще ряд локальних: 1994 р. — дострокова зміна влади; 1996 р. — Конституційна реформа та введення національної валюти; 2002 р. — перші масові протести проти влади «Україна без Кучми!», бастування шахтарів; 2004 р. — Помаранчева революція; 2007 р. — позачергові вибори до Верховної Ради України; 2010 р. — вибори Президента України; 2013 р. — Євромайдан, початок Революції Гідності.

Звертає на себе увагу те, що майже всі локальні кризи пов’язані з виборчим процесом, за виключенням кризи 1996 р. В дані періоди спостерігається падіння соціально-економічних показників розвитку держави, зростання боргових зобов’язань та перебудова геополітичної стратегії (хоча навряд чи можна так називати незрозумілу зовнішню політику країни). Крім того, знов таки час між кризами складає 2−4 роки, що не може не наштовхнути на думку про умовну закономірність.

Якщо слідувати теорії політико-ділового циклу В. Нордхауса, коливання пов’язані з «електоральними перевагами» демократичної системи. Так, в середині електорального циклу правляча партія, яка здобула перемогу на виборах, в першу половину періоду свого правління здійснює жорстку політику, усіма силами придушуючи інфляцію, що супроводжується підвищенням рівня безробіття. Друга половина періоду правління супроводжується зниженням рівня безробіття, підвищенням заробітної плати тощо. У подальшому, незалежно від того, яка партія переможе на наступних виборах, повторюється той самий цикл. При цьому політика залишається егоїстичною в тому розумінні, що враховуються інтереси суспільства лише в межах одного електорального періоду [3, с. 15].

Трохи інший підхід запропонував Е. Даунз, який акцентував увагу на представницьких функціях політика. Згідно теорії Даунза (яка, до речі, є найбільш популярною і тепер), електорат підтримує програму політика (обіцянки) і голосує за нього. В разі якщо дана програма після виборів не виконується, наростає соціальне невдоволення і на наступних виборах кандидат програє іншому, який запропонував більш кращу програму. Таким чином, політичний цикл становить 4−5 років і може супроводжуватись значними соціальними коливаннями в періоди переходу [15].

Заслуговує на увагу теорія партійних політичних уподобань Д. Гіббса. Він розглядав двопартійну модель «лівих» і «правих», які мають різні погляди на рівень безробіття та інфляції, що і спричиняє циклічні коливання. Так, «ліві» підтримують низький рівень безробіття, а «праві» — інфляції. Електорат обирає між цими двома позиціями відповідно до власних очікувань міри добробуту [16]. Розвиваючи теорію Гіббса, А. Алезіна запропонував модель партійного політичного ділового циклу, ключовим моментом якої є невизначеність результатів майбутніх виборів. А. Алезіна стверджував, що чим більше невизначеність даних результатів, тим більше коливань відбувається в економіці, і навпаки, якщо результат прогнозований — перехід до нового циклу відбувається максимально комфортно для населення [13]. економічний борговий політичний В той же час, економісти пов’язують малі цикли з порушенням обміну товарно-матеріальних цінностей та поведінкою споживачів. Так, Дж. Кітчин пояснював наявність коливань кожні 3−4 роки (малі цикли) із змінами запасів золота, У. Мітчел обґрунтував малі цикли в економічному розвитку країни через зміну поведінки споживачів (очікування) щодо споживчого кредиту. Середні цикли 8−10 років виділяв Кл. Жюгляр, пов’язуючи їх з оновленням основного капіталу, С. Кузнец виділяв «будівельні цикли» через оновлення житла та виробничих споруд періодичністю 10−20 років. В таблиці 1 представлено співвідношення подій з циклами Дж. Кітчина, К. Жюгляра, С. Кузнеця.

Таблиця 1 Співвідношення історичних подій в Україні з В. Нордхауса, Дж. Кітчина, К. Жюгляра, С. Кузнеця Анексія Ар Крим, війна на Донбасі, 2014;2015

Складено автором Як видно з табл. 1, цикли, які ми спостерігаємо в українському суспільстві співвідносяться з вже давно відкритими циклами, які були притаманні суспільствам інших країн. Виходячи з даної інтерпретації та користуючись простою логікою, можна говорити про те, що у 2017;2018 рр. Україна повинна знов опинитись у локальній кризі (недивно, тому що на цей період припадають вибори Президента та Верховної Ради України, що корелюється з політико-діловими циклами Нордхауса), а ще через 2−3 роки (приблизно у 2021;2022 р.) нам слід готуватись до нової глобальної кризи. Дане твердження не претендує на достовірний прогноз, а представляє собою лише узагальнення вищевикладеного. Зазначу, що подібний прогноз вже озвучений мною у доповіді на Міжнародному Нобелівському економічному конгресі 2011 року, який проходив у Дніпропетровську [2]. В цій доповіді було передбачено локальну кризу в Україні 2013 р., яку ми пов’язували із закінченням Євро-2012 та відтоком інвестицій та більш масштабну (глобальну) — у 2015;2016 рр. Сьогодні ми є свідками та безпосередніми учасниками даних подій.

Визначення і правомірне розуміння теорії політичних циклів має істотне значення для стратегічного планування геополітики України, адже вибори та інші соціально-політичні процеси відіграють важливу роль у формуванні геополітичної стратегії держави. За допомогою названих моделей можна з різних боків обґрунтувати наявність та проаналізувати протікання короткострокових циклів в розвитку будь-якої держави, в тому числі і України.

У вітчизняній політичній науці найменш затребуваними є нестандартні теорії циклічності або періодизації. Значний вклад у поширення даних та інших теорій циклічності в Україні вніс професор В. П.

Кузьменко. В його статтях [4−6] дається і характеристика, і можливі сфери застосування, і результати досліджень, проведених за допомогою названих теорій. Саме він звертає увагу на наявність соціальних циклів, спираючись при цьому на праці П. Сорокіна. П. Сорокін виявляє цикли з періодами 3, 9, 18, 27 і 30 років, зазначаючи їх відкриття ще Конфуцієм. В той же час, сам В. Кузьменко визначив для радянського і пострадянського просторів 30-річні соціально-політичні цикли «з досить оригінальним фізичним механізмом 18-літніх „стиснень“ і 9-річних „розслаблень“ та перехідним 3-річним „патовим“ періодом боротьби за владу» [7−8].

Вже на перший погляд видно, що українські незалежні реалії можна вписати в ці цикли: 3−4 роки — локальні кризи (див. табл. 1 — цикли Дж. Кітчіна), 7−9 років — масштабні кризи (див. табл. 1 — цикли К. Жюгляра), 18−24 роки (див. табл. 1 — цикли С. Кузнеця). Виходячи з існування 30- річних циклів, можна зробити передбачення, що війна на Донбасі та соціальна криза в Україні закінчиться до 2021;2022 років якісним переходом на новий рівень розвитку. Можна також сказати, що перехід буде супроводжуватись локальними кризами і відбудеться в період 2019;2021 рр.

Як бачимо, аналіз циклічності в розвитку України з позицій як економічних, так і соціальних теорій демонструє майже однакові висновки. Розглянемо інші приклади на основі теорій О. Чижевського.

Теоретик циклічної парадигми А. Дж. Тойнбі зазначає, що кожна цивілізація перед прийняттям стратегічних рішень робить виклик Богу і має від нього знакову відповідь на цей виклик [9]. Дана теза спонукає нас звернутись до теорії О. Чижевського про вплив сонячної активності на соціально-політичну поведінку населення країн. Так, згідно досліджень О. Чижевського, поява значної кількості плям на Сонці (максимізація сонячної активності) супроводжується соціально-політичними кризами на Землі - страйки, революції, епідемії, війни. Дане явище пов’язують із значним впливом сонячної радіації чи інфразвуку на психічний стан людини. При цьому, О. Чижевський виділяв 11-річний цикл, який розподілений на чотири періоди інтенсивності подій: перші 3 роки відбувається 5% подій, наступні 2 роки — 20%, наступні 3 роки — 60% подій, останні 3 роки — 15% подій. Однак науковець зазначав, що: «основний цикл сонце діяльності тільки приблизно складає 11 років. В дійсності ж його термін досягає іноді 16, а то і 17 років» [10, с. 29].

Сучасні дослідники впливу сонячної енергії на соціум підтверджують висновки О. Чижевського. Так, російський вчений В. Бєлкін дослідив зв’язок циклів сонячної активності та виробництва світового продукту, що дозволило йому зробити висновок про зниження рівня світового продуту через два роки після максимальної сонячної активності, а після кожного місячного мінімуму сонячної активності в рамках 11-річного циклу починається покращення світової кон’юнктури [1].

Якщо поглянути на сонячну активність в період 2011;2015 рр., можна побачити, що на початок 2014 р. приходиться черговий пік (рис. 1), а як ми пам’ятаємо, саме у січні-лютому 2014 р. відбувся розстріл учасників Євромайдану, а в березні 2014 р. відбулась анексія Росією АР Крим.

З огляду на події, які стались в Україні слова О. Чижевського «державна влада має знати стан Сонця у будь-який момент і порівнювати з ним свої рішення, оскільки свідчення Сонця безпомилкові й універсальні у просторі та часі» [11, с. 35] набирають нового сенсу.

Спостереження за Сонцем у 2015 р. демонструє понижувальну хвилю сонячної активності. Виходячи з того, що попередній 11-річний цикл проходив у період 1998;2009 рр. (рис. 2), сучасний цикл завершиться приблизно у 2021;2022 рр., хоча окремі спалахи ще будуть спостерігатись та впливати на розвиток локальних криз.

Рис. 1. Дані спостереження за Сонцем від Royal Observations (Бельгія), роки/місяці [12]

Рис. 2. Дані спостереження за Сонцем від Royal Observations (Бельгія), роки/місяці [14]

Як бачимо, всі підходи дають майже однакові прогнози щодо розв’язки та закінчення кризового періоди. В даному дослідженні ми не ставимо за мету довести певну теорію, а лише хотіли продемонструвати наявність дійсно циклічно-хвильового характеру в розвитку суспільства на прикладі України.

Щодо геополітичних наслідків кризового розвитку України можна зазначити наступне: в перше десятиріччя незалежності попри очікування українське суспільство так і не отримало запрошення від Євросоюзу стати його повноправним членом. Крім того, Європа була незацікавлена у становленні нової потужної держави у європейському просторі, ким би могла стати Україна. В той же час, оговтавшись від втрати імперської влади, Росія розпочала масштабну геополітичну гру щодо її відновлення (СНД, ЄЕП, ЄврАзЕС тощо). США, номінально підтримуючи Україну в європейських прагненнях, зосередило свою увагу на Балканських країнах, країнах Балтії та Польщі, формуючи при цьому підконтрольну США «Нову Європу». Україна ж, втративши свій шанс на отримання провідної регіональної ролі, відмовившись від ядерної зброї, втратила і всі економічні важелі будь-якого впливу на розстановку геополітичних сил у світі. Крім того, відсутність досвіду управління та наявність старих «прорадянських» (або, якщо хочете «проросійських» чи «проімперських») кадрів, дозволили світовим гравцям підтримувати за наш рахунок крихкий «баланс сил» після «Холодної війни». Звертає на себе увагу те, що в такій постійно-діючій кризі були зацікавлені всі сторони: Росія — контроль над країною, над її рішеннями, не допуск до самостійності в геополітиці; США — стримування Росії та Старої Європи за рахунок наявності «занепадаючої» країни між ними; Європа — усунення конкурента зі свого ринку; українська влада — наповнення власних кишень та відмивання «іноземних» грошей.

Остання криза 2014 р., яка продовжилась війною на Донбасі, лише підтвердила обрану світовими лідерами стратегію щодо України. Події, які розгортаються з урегулюванням військового конфлікту (Мінські домовленості) та проблеми з іноземними приватними кредиторами, більша частина яких американські компанії, доводить певну штучність соціально-політичних криз. Адже, згідно до теорії циклів, після кризи завжди наступає період якісного оновлення та «відлиги», і саме ці періоди повинні створювати площадку для нового. Однак, в Україні періоди відлиги дуже короткочасні та супроводжуються локальними політичними кризами під назвою «Вибори», в період яких йде перерозподіл тих ресурсів, які отримані внаслідок якісного скачка (виходу з кризи). Ці ресурси виражаються в грошовому еквіваленті і отримуються з різних джерел — кредитні та донорські програми європейських та американських партнерів; побудова бізнес-структур на державних компаніях та ресурсах (насамперед, газ, нафта, зв’язок, оборонна промисловість, електроенергетика, ліки, фінансова сфера); корупційна схема «відкатів», особливо в будівництві. Такі локальні кризи дозволяють великим країнам «жити спокійно», поки починаючи від районного рівня і до самого верху йде внутрішня боротьба українського чиновництва.

Дослідивши різні теорії циклічно-хвильового розвитку сучасного світу, було виділено певні цикли і в суспільному житті Україні. Найбільш яскраво вираженими є політичні (електоральні) цикли, термін яких пролягає від виборів до виборів. Особливістю даних циклів є те, що вони характеризуються як зміною суспільно-політичних настроїв населення, що виражається через акції протесту, так і значними економічними коливаннями в бік падіння основних показників. Крім того, було виділено три середньострокових цикли (1991;1999 рр., 1999;2008 рр., 2008;2014 рр.), кризові переходи яких співпадають з розвитком світових криз. Виявлено залежність розвитку криз від сонячної активності згідно теорії О. Чижевського. Спостереження за циклічно-хвильовою динамікою розвитку України дозволили запропонувати строки згортання масштабних криз та появи локальних.

Оцінка геополітичних причин та наслідків української кризи показала певну зацікавленість в такому розвитку подій світових лідерів та використання України у власних геополітичних інтересах Росією, США та Європою.

Список використаних джерел

• 1. Белкин В. А. Космические циклы в мировой, национальной и региональной экономиках / В. А. Белкин // Экономика региона. — 2014. — № 1. — С.210−220.
• 2. Дашевская О. В. О цикличности социально-экономического развития страны / О. В. Дашевская // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. — 2011. — № 1 (4). — С.107−112.
• 3. Кочеткова О. Экономические факторы электорального поведения (опыт России 1995;1996 годов) // Научные труды ИЭПП. М., 1999. — № 15. — С.9−21.
• 4. Кузьменко В. П. «Доски судьбы» как инструментарий прогнозных оценок кризисов и катастроф в развитии природы и общества / В. П. Кузьменко // Інститут еволюційних досліджень, [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://iee.org. ua/ua/publication/213/. — Дата звернення: 28.06.2015.
• 5. Кузьменко В. П. Складні соціально-економічні системи та їх еволюція / В. П. Кузьменко // Інститут еволюційних досліджень, [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://iee.org. ua/ua/publication/218/. — Дата звернення: 28.06.2015.
• 6. Кузьменко В. П. Соціальна політика держави у циклах коливань суспільного розвитку від лібералізму до тоталітаризму / В. П. Кузьменко // Інститут еволюційних досліджень, 12.02.2007. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://iee.org.ua/ua/ publication/75/. — Дата звернення: 28.06.2015.
• 7. Кузьменко В. П. Теория экономических циклов и глобальный финансовый кризис / В. П. Кузьменко // Институт эволюционной экономики [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://iee.org.ua/ ru/pub/p146. — Дата звернення: 28.06.2015.
• 8. Кузьменко В. П. О синхронизации «длинных волн» Н. Кондратьева с историометрическими циклами А. Чижевского и В. Хлебникова // Тезисы докладов на международной научной конференции, посвященной 100-летию со дня рождения Н. Д. Кондратьева, Секция 1: Идеи Н. Д. Кондратьева и современные экономические и социологические теории. — М., 1992. — С.67−68.
• 9. Тойнби А. Дж. Постижение истории / А. Дж. Тойнби. — М.: Прогресс, 1996. — 608 с.
• 10. Чижевский А. Л. Зеленое эхо солнечных бурь / А. Л. Чижевский. — М.: Мысль, 1976. — 478 с.
• 11. Чижевский А. Л. Космический пульс жизни: Земля в объятиях Солнца. Гелиотараксия. — М.: Мысль, 1995. — 300 с.
• 12. 12-month ahead predictions of the monthly smoothed sunspot number // Royal Observations, 01.06.2015. [Web resource]. — URL: http://www.sidc.be/silso/predisccm. — Дата звернення: 29.06.2015.
• 13. Alesina A. Macroeconomic policy in a two-part system as a repeated gone / A. Alesina // Quarterly journal of economics. — 1987. — Vol.102. — P.641−678.
• 14. Daily and monthly sunspot number (last 13 years) // Royal Observations, 01.06.2015. [Web resource]. — URL: http://www.sidc.be/ silso/dayssnplot. — Дата звернення: 29.06.2015.
• 15. Downs A. An economic theory of democracy / A. Downs. — New York: Harpers and row, 1957. — 321 p.
• 16. Hibbs D. Political parties and macroeconomic policy / D. Hibbs // American political science review. — 1977. — Vol.71.