Проблеми українського ринку цінних паперів на сучасному етапі

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ЯК ІНСТРУМЕНТУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1.1. Поняття та класифікація цінних паперів

1.2. Сутність ринку цінних паперів та його учасники

1.3. Державне регулювання ринку цінних паперів

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ АКЦІЙ В УКРАЇНІ

2.1. Основні напрямки аналізу акцій в Україні.

2.2. Особливості діяльності та динаміка курсу акцій ВАТ «Укрнафта».

2.3. Оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій по групі українських компаній.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

3.1. Особливості становлення ринку цінних паперів на Україні

3.2. Перспективи розвитку ринку цінних паперів на Україні та заходи для досягнення цієї мети

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

ВСТУП

Проблеми ринку цінних паперів і його розвитку в умовах ринкової економіки — дуже актуальна тема на сьогоднішній день. Це пояснюється як історією, так і нинішнім положенням країни в цілому. Основною трудністю ринку цінних паперів є його бездіяльність в перебігу довгого періоду, а зараз у зв’язку із становленням економіки нашої країни можна знайти багато проблем, негативних сторін ринку.

Я обрав дану тему курсової, тому що ринок цінних паперів — це фінансовий ринок, що все ще формується, який тісно пов’язаний як з банками, так і з державою і приватними компаніями. І мені цікаво з’ясувати якраз механізм дії ринку і напряму його розвитку. Таким чином задачею своєї курсової роботи я ставлю з’ясування поняття цінного паперу, виділення на основі класифікацій видів і різновидів цінних паперів, розгляд самого ринку цінних паперів, його структури, учасників, його регулювання. Далі, другою задачею є виявлення особливостей діяльності українських акціонерних товариств та визначення перспектив розвитку ринку цінних паперів в Україні. Методологічною основою роботи є підручник Галанова В. А. і Басова А. І. «Ринок цінних паперів», Фінанси і статистика, 2002, а також Павлов В. І., Пилипенко І. І., Крив’язюк І. В. Цінні папери в Україні: Нав-чальний посібник. — Видання 2-ге, доповнене. — К.: Кондор. 2004. Відмінною рисою цих видань є те, що автори розглядають український ринок цінних паперів, його становлення, розвиток і його проблеми. Правовою ж основою зявився: Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України», Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

Таким чином метою цієї курсової є з’ясування проблем українського ринку цінних паперів на сучасному етапі, виявлення причин, тобто чому виникли такі проблеми; а так само визначити можливі шляхи їх усунення і подальшого розвитку ринку цінних паперів. І одною з цілей роботи можна вважати визначення позитивних і негативних сторін нинішнього положення на ринку.

РОЗДІЛ 1 Економічна сутність та класифікація цінних паперів як інструменту ринку цінних паперів.

1.1 Поняття та класифікація цінних паперів

Цінний папір — це особлива форма існування капіталу, відмінна від його товарної, продуктивної і грошової форм, яка може передаватися замість нього самого, звертатися на ринку як товар і приносити дохід, разом з його існуванням в грошовій, продуктивній і товарній формах.

Цінний папір є документом, що засвідчує з дотриманням форми і обов’язкових реквізитів майнові права, здійснювані, або передача яких можлива, тільки при його пред’явленні. Цінний папір характеризується як документ, що засвідчує майнові права, види яких визначаються законом і у встановленому їм порядку, і тут же прямо вказується, що з передачею цінного паперу переходять всі засвідчені його права у власності.

Цінний папір виконує наступні функції:

1) перерозподіляє грошові кошти між: галузями і сферами економіки; територіями і країнами; групами і верствами населення; населенням і сферами економіки;

2) надає певні додаткові права її власнику крім права на капітал (на участь в управлінні, відповідну інформацію);

3) забезпечує отримання доходу на капітал або повернення самого капіталу Всі цінні папери поділяються на основні і похідні. До основних відносяться: первинні цінні папери — ті, які засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери — це акції, облігації, векселі, заставні; вторинні цінні папери - ті, які випускаються на основі первинних цінних паперів — варіанти, депозитарні розписки. До похідних відносяться — ф’ючерсні контракти і вільно ходячі опціони.

Цінний папір має ряд характеристик — тимчасові, просторові, ринкові. До тимчасових характеристик відноситься:

1) термін існування — тобто коли був випущений цінний папір, на який період — термінові і безстрокові цінні папери;

2) походження — від первинної основи або від інших цінних паперів — первинні і вторинні цінні папери.

До просторових характеристик відноситься:

1) форма існування — наявні і безготівкові цінні папери, які у відповідній формі фіксують права, пов’язані з володінням цінними паперами. Безготівкові підрозділяються на: бездокументні (акції і державні боргові зобов’язання, так само векселі) і централізовані документарні, що зберігаються. Наявні цінні папери — документарні папери без їх обов’язкового централізованого зберігання;

2) національна приналежність — вітчизняні або іноземні цінні папери;

3) територіальна приналежності - залежить від того в якому регіоні були випущені цінні папери.

До ринкових характеристик відноситься:

1) тип активу, лежачий в основі цінного паперу — це може бути товар, гроші, сукупні активи фірми, у зв’язку з цим виділяють фондові (акції і облігації, які випускаються в умовах їх тісної прив’язки до основних капіталів емітента) і комерційні (векселі і чеки — через недолік оборотних коштів) цінні папери;

2) порядок володіння — на пред’явника, іменні і ордерні;

3) форма випуску — емісійні і неемісійні цінні папери;

4) форма власності і вид емітента — прямі і гарантовані, які діляться на муніципальні, урядових установ, державних підприємств і держави;

5) характер обертається — ринкові (що вільно звертаються на вторинному ринку) і неринкові (не можуть вільно звертатися). Серед ринкових виділяють допущені до біржового котирування і не допущені до біржового котирування;

6) по термінах обігу — термінові (облігації, векселі і чеки), які підрозділяються на: короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (5−30 років) і без вказівки терміну дії (акції і сертифікати);

7) рівень ризику — без ризикові і ризикові;

8) форма доходів — процентні (купонні) з фіксованою ставкою або з плаваючою ставкою, процентні (без купонні), дисконтні (без купонні), індексуються, виграшні, преміальні;

9) прибутковість — високодохідні, середньодохідні, низкодохідні і безприбуткові;

10) форма вкладення засобів власника — боргові, які передбачають повернення суми боргу до певної дати і пайові, які свідчать про вкладення певної частки їх власника в капітал емітента;

Окрім цього цінні папери відрізняються по надійності. Так, перше місце займають облігації, префакциї, звичайні акції. Знайдена залежність між ризиком, пов’язаним з даним цінним папером і доходом по ній. Прибуток, який приносять цінні папери пропорційно зростає з ризиком, якому піддаються капітали вкладника в ці цінні папери. Найстабільніші доходи забезпечують державні облігації, білети державної скарбниці, приватні облігації і «сині корінці». Існують так само конвертовані цінні папери, які за певних умов можуть обмінюватися на інші види паперів.

Акція — одиничний внесок в статутній капітал акціонерного суспільства з витікаючими правами. Це титул власності і цінний папір, який дає право на частину прибутку у вигляді дивідендів. Акції випускаються корпораціями, вони роблять свого утримувача власником частини майна корпорації. Власник акції одержує дивіденди, які виплачуються з виручки, поточної або минулої. На відміну від відсотків по облігаціях, дивіденди виплачують не завжди, а якщо виплачують, то тільки після оголошення ради директорів.

Особливості акцій:

1) акціонер не має права зажадати у суспільства повернути внесену суму;

2) акція — це безстроковий папір, життя якої обривається, коли акціонерне суспільство перестає існувати;

3) дає право голосу брати участь в управлінні акціонерного суспільства;

4) акціонерне суспільство не бере на себе зобов’язання виробляти регулярні виплати по акціях, і оскільки акціонери є співвласниками компанії, то вони беруть на себе всі ризики, які можливі з діяльністю цієї компанії;

5) акції бувають наступних видів: пред’явницькі і іменні.

Але існують акції, які не дають права голосу — преференційні або привілейовані. Утримувачам виплачуються фіксовані дивіденди, а при ліквідації компанії вони одержують свою частину в першу чергу. У свою чергу привілейовані акції підрозділяються на: а) кумулятивні - по яких неоплачений дивіденд накопичується і виплачується згодом; б) конвертовані - коли повинна існувати можливість і умови обміну таких акцій в звичайні або такі ж акції іншого типу; в) гарантовані - їх можуть випускати дочірні підприємства, а дивіденд гарантується репутацією вищестоящої організації; г) з часткою участі - дають право не тільки на фіксований дивіденд, але і на додатковий дивіденд; д) з плаваючою ставкою дивіденду, що орієнтується на прибутковість яких-небудь загальновизнаних цінних паперів.

Акції можуть бути обмеженими, тобто вони забезпечують утримувачу повну участь у виручці компанії і частку активів при її ліквідації, але обмежують його в праві голосу:

— не голосуючі - ті, які взагалі не дають право голосу;

— підлеглі - ті, які дають право голосу у меншій мірі;

— з обмеженим правом голосу — з межами на число або частку утримувачів.

Банки так само виступають як емітенти акцій. Комерційний банк може випускати: 1) привілейовані акції і їх номінальна вартість повинна бути не більш 25% від статутного капіталу, а надмірний випуск їх банками, у яких відсутні резервний фонд або його величина не достатніх розмірів, є ризикованою справою; 2) звичайні акції, які можуть бути іменними і на пред’явника.

Засновники ж акціонерного банку вибирають тип підписки на акції - закритий або відкритий. Закритий тип означає, що банк розміщує акції за наперед складеним засновниками списком і у вільний продаж на первинний ринок акції не потрапляють. Відкритий тип здійснюється при пошуку потенційних акціонерів, тобто кожен власник вільного капіталу може стати акціонером банку.

З акціями пов’язане і таке поняття як акціонерний сертифікат — документ, що засвідчує юридичне право власності на рядові акції; є листом високоякісного паперу з водяними знаками, у верхній частині якої є місце, куди вписується ім'я утримувача і кількість акцій. «Вуличним» називають сертифікат, зареєстрований на ім'я фірми, що працює з цінними паперами. Такий сертифікат досить популярний серед інвесторів, його можна купувати і продавати.

Облігація — боргове зобов’язання, по якому емітенти зобов’язуються виплатити в певний термін і саму позику (амортизацію), і позиковий відсоток, який є прибутком. Відсоток незмінний або варіюється трохи. Таким чином, облігації - це цінні папери з фіксованим доходом, відсотки звичайно виплачуються рівними порціями впродовж всього терміну життя позики.

Залежно від доходу облігації бувають: з фіксованою купонною ставкою, з плаваючою купонною ставкою і нульовим купоном. Звичайно купон встановлюється так, щоб облігації випускалися при невеликому дисконті до номіналу. Істотний недолік купонних цінних паперів, з погляду довгострокового інвестора, наявність ризику реінвестування. Суть паперів з нульовим купоном — фактично розбирає купонні цінні папери по окремих відсотках платежу (купонам) і робить кожен купон самостійним цінним папером. Такі ринки стали розвиватися в 80-х р., набули поширення в США, на європейських ринках з ними конкурують ноти з плаваючими процентними ставками — floating rate notes (FRN) — середньостроковий цінний папір (2−6 років), купон періодично переглядається по відношенню до якого-небудь індексу (Libor). А з 1988 г. на ринку з’явилися ноти із змінною процентною ставкою — variable rate note (VRN).

Рішення про випуск облігацій ухвалюється Радою директорів. Реалізація облігацій їх першим власником може здійснюватися: продажем облігацій безпосередньо банком або через посередника; заміною конвертованих облігацій на раніше випущені інші цінні папери відповідно до умови їх випуску і чинного законодавства.

Так можна зробити висновок, що банки давно почали практику випуску облігацій. Тепер розглянемо облігації, що випускаються банками на даному етапі. По-перше, емісія можлива після повної сплати статутного капіталу, тому забороняється одночасне розміщення акцій і облігацій. По-друге, залежно від економічної системи, цілей і задач облігації можна привласнити різноманітні властивості. Вони можуть бути: іменні і на пред’явника, забезпечені заставою власного майна або облігаціями під забезпечення, передбачене раніше для цілей випуску третіми особами, без забезпечення, процентні і дисконтні, конвертовані в акції.

Ощадні сертифікати — це цінні папери, право випускати які надається тільки комерційним банкам. Ощадний сертифікат — цінний папір, що засвідчує суму внеску, внесеного в банк, і право вкладника на отримання після закінчення встановленого терміну суми внеску і обумовлених в сертифікаті відсотків в банку, що видав сертифікат або в іншому філіалі банку. Ощадний сертифікат складається, якщо вкладником є фізична особа.

Особливість сертифікатів як цінних паперів тільки в документарній формі, вони можуть бути іменними або на пред’явника. Бланк сертифікату повинен містити всі умови випуску, оплати і обігу. Якщо з сертифікатом була проведена операція, не передбачена умовами, то він — недійсний. Сертифікати не можуть служити розрахунковим і платіжним засобом.

Чек — це письмове доручення чекодавця банку, сплатити чекоотримувачу вказаної в ньому суму грошей, це цінний папір, що надає собою платіжно-розрахунковий документ. По економічній суті чек є перевідним векселем, платником по якому є банк. Чек може бути: іменний — на конкретне обличчя з обмовкою не «наказу», тобто неможливість подальшої передачі чека; ордерний — з обмовкою «наказу», тобто можливість передачі чека шляхом передавального напису — індосамента; пред’явницький — виписується на пред’явника, передача чека від однієї особи до іншого шляхом простого вручення; розрахунковий — не дозволяється по ньому оплата готівки; грошовий.

Коносамент — документ стандартної форми, прийнятої в міжнародній практиці, на перевезення вантажу, який засвідчує його завантаження, перевезення і право на отримання. Він використовується при перевезенні вантажів в міжнародному повідомленні і представляє цінний папір, що засвідчує право володіння вантажем, що перевозиться, товаром. Коносамент формою може бути на пред’явника, іменним, ордерним. До коносамента завжди додається страховий поліс на вантаж.

Хотілося б тут же відзначити, що активні операції комерційних банків включають і облік (дисконт) векселів. Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити до настання терміну певну суму грошей власнику векселя. Якщо банк упевнений в солідності векселя, він дає згоду на операцію, а купує за ціною нижче за номінал. Стягувана винагорода — сума обліку обчислюється на основі облікової ставки, сума зараховується банком в дохід при покупці векселів.

Розрізняють також вторинні та проізводні цінні папери.

1. Основні види вторинних цінних паперів, заснованих на акціях: Депозитарні розписки — іменний цінний папір, що свідчить про володіння часток в портфелі акцій якої-небудь іноземної компанії, акції якої не можуть звертатися на фондовому ринку інвестора. Варранти на акції - це цінні папери, що дають право її власнику купити певну кількість акцій даної компанії протягом певного часу за фіксованою ціною. Ціна варранта не включає вартість самої акції. Підписані права на акції - це цінні папери на право акціонера придбати певну кількість нових акцій за нижчою ціною. Вони обмежені за часом.

2. Основні види вторинних цінних паперів, заснованих на облігаціях: «Стріпи» — це безкупонні облігації, випущені даною компанією під щорічні процентні платежі по тих, що є в її розпорядженні портфеля високонадійних облігацій (звично державних); цінні папери з дисконтом. Облігації під заставні НБУ — високонадійні забезпечені боргові зобов’язання. Вони звертаються на ринку як облігації з дисконтом.

3. Похідні цінні папери: Ф’ючерсні контракти — стандартний біржовий договір купівлі-продажу біржового активу в певний момент часу в майбутньому за ціною, встановленою сторонами операції у момент її висновку. Відмінними рисами є: біржовий характер, стандартизація по всіх параметрах, гарантія біржі на виконання зобов’язань. Вільно ходячий опційний контракт — стандартний біржовий договір на право купити або продати біржовий актив або ф’ючерсний контракт за ціною виконання до встановленої дати із сплатою за це право певної суми грошей, званою премією. Існує два види: опціон на покупку і на продаж. По вигляду біржового активу, що лежить в основі, можуть бути: валютні, фондові, ф’ючерсні.

1.2. Сутність ринку цінних паперів та його учасники

Ринок цінних паперів — це надбудова над ринком вільних капіталів, які шукають свого застосування, і динамічніший сектор ринку позикових капіталів. У загальному вигляді його можна визначити як сукупність економічних відносин з приводу випуску і обігу паперів між його учасниками. Ринок цінних паперів — це складова частина ринку будь-якої країни. Його основою є товарний ринок, гроші і грошовий капітал.

Основними ринками, на яких переважають фінансові відносини, є: ринок банківських капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок страхових і пенсійних фондів. Фінансові ринки (ринки капіталів) — це ринки посередників між первинними власниками грошових коштів і їх кінцевим користувачами. Оскільки не всі цінні папери походять від капіталів, остільки ринок цінних паперів не може бути в повному об'ємі віднесений до фінансового ринку. У тій частині, де ринок цінних паперів ґрунтується на гроші, як на капітал, там він називається фондовим ринком і виступає як частина фінансового ринку. Частина ринку цінних паперів, що залишилася, через свої невеликі розміри не одержала спеціальної назви, і тому поняття ринок цінних паперів і фондового ринку вважають синонімами.

Роль ринку цінних паперів виявляється в наступному: перевезення ресурсів з одних галузей економіки в іншу; розподіл і перерозподіл власного капіталу підприємства між галузями; виконання інформаційної функції, тобто з надзвичайною швидкістю повідомляє про рух індивідуальних капіталів; дозволяє Центральному Банку регулювати грошовий обіг в країні. Крім того ринок цінних паперів має цілий ряд функцій, які підрозділяються на дві групи.

1. Загальноринкові функції:

— комерційна — функція отримання прибули від операцій на даному ринку;

— цінова — забезпечує процес складання ринкових цін, їх рух;

— інформаційна — виробляє і доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі і її учасників;

— регулююча — створює правила торгівлі і участі в ній, порядок дозволу споровши між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або самоврядування.

2. Специфічні функції:

— перерозподільна:

— функція страхування цінових і фінансових ризиків або хеджування, стало можливо завдяки появі класу похідних цінних паперів.

Класифікація видів ринку цінних паперів мають багато схожості з класифікаціями видів цінних паперів. Так само виділяють декілька видів ринків залежно від певних правил і способу торгівлі, що склався. Слід було б так само відзначити, що біржовий ринок — це завжди організований ринок цінних паперів, оскільки торгівля на ньому ведеться завжди за правилами біржі і лише між біржовими учасниками, які ретельно обираються. Позабіржовий ринок може бути організованим і неорганізованим, і організований позабіржовий ринок ґрунтується на комп’ютерних системах зв’язку, торгівлі.

Учасники ринку цінних паперів — це фізичні особи або організації, які продають або купують цінні папери або обслуговують їх оборот і розрахунки по них; це ті, хто вступає між собою у певні економічні відносини з приводу обігу цінних паперів. Розглядаючи сучасну інститутну структуру РЦП, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об'єднані під назвою «Інституційні інвестори» (страхові компанії, пенсійні і інвестиційні фонди".

Емітент — це юридична особа, група юридичних осіб, зв’язаних між собою договором, або органи державної влади і органи місцевого самоврядування, несучі від свого імені зобов’язання перед інвесторами цінних паперів по здійсненню прав, засвідчених цінним папером. Емітент поставляє на фондовий ринок товар — цінний папір, якість якої визначається статусом емітента, господарсько-фінансовими результатами його діяльності. Емітент сам оперує цінними паперами, здійснює їх викуп або продаж.Інвестор — це особа, якій цінні папери належать на праві власності (власник) або іншому речовому праві (власник). Інвесторів можна класифікувати по ряду ознак, серед яких найзначущим є статус, тоді можна виділити індивідуальних, інституційних і професіоналів ринку. Залежно від мети інвестування можна виділити стратегічних і портфельних інвесторів. Стратегічний інвестор припускає одержати власність і розраховує одержувати дохід від використовування цієї власності, який перевищуватиме дохід від простого володіння акціями. Він може ставити своєю задачею розширення сфери впливу, придбання контролю в перерозподілі власності. Портфельний інвестор розраховує лише на дохід від цінних паперів, що належать йому.

Фондові посередники — це торговці, що забезпечують зв’язок між емітентами і інвесторами на ринку цінних паперів — це брокери і дилери.

1. Брокером вважають професійного учасника ринку цінних паперів (фізичну особу або організацію), який займається брокерською діяльністю.

Брокерською діяльністю вважається здійснення цивільно-правових операцій з цінними паперами як повірений або комісіонер, діючий на основі договору-доручення або комісії або довіреності на здійснення таких операцій. Брокерська діяльність на фондовому ринку здійснюється на основі ліцензії, а брокер одержує дохід за рахунок комісійних, стягуваних від суми операції, хоча найчастіше він суміщає свою діяльність з консультуванням клієнтів на ринку цінних паперів. Брокерська фірма включає не більш 25 чоловік.

2. Дилером називається професійний учасник ринку цінних паперів (фізична особа або організація), здійснюючий дилеровську діяльність. Дилеровською діяльністю вважається здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін покупки і (або) продажу певних цінних паперів із зобов’язанням покупки і (або) продажі певних цінних паперів по об’явленим особою, що здійснює таку діяльність, цінами. Дохід дилера складається з різниці продажі і покупки. Виступаючи в ролі оператора ринку, дилер оголошує ціну продажу і покупки, мінімальну і максимальну кількість паперів, що купуються і (або) продаються, а також термін, протягом якого діють об’явлені ціни.

Джобери — це учені-аналітики грошового ринку. Вони є фахівцями з кон’юнктури ринку цінних паперів. Вони допомагають правильно оцінити гідність вже випущених цінних паперів, допомагають емітенту здійснити нові курси цінних паперів, дають разові консультації, вирішують складні проблеми ринку цінних паперів. Послугами джоберов користуються брокери і ділери. Джоберська фірма приймаючи замовлення, створює групу аналітиків і видає консультацію, яка є комерційною таємницею. Часто джоберська група привертає різних фахівців із сторони для того, щоб детально вивчити той або інший вид цінного паперу, що звертається на ринку цінних паперів; вона працює не тільки за замовленням, але вивчає необхідну інформацію самостійно, якщо припускає, що ця інформація може потрібно і її можна буде вигідно продати.

Одним з професійних учасників ринку цінних паперів можуть бути управляючі компанії незалежно від конкретної юридичної форми їх організації, але що мають державну ліцензію на діяльність по управлінню цінними паперами:

1. Реєстраторами на ринку цінних паперів звичайно називають організації, які за договором з емітентом ведуть реєстр. Реєстром називається список власників іменних цінних паперів, складений на певну дату. Задача реєстратора полягає в тому, щоб вчасно і без помилок надавати реєстр емітенту. Традиційно в ролі таких організацій виступають банки або спеціалізовані реєстратори. Крім того до функції реєстратора додається ще і облік прав інвесторів на цінні папери. У багатьох розвинених країнах інститут реєстраторів відсутній. Ці обов’язки беруть на себе депозитарна система. Веденням реєстрів акціонерів займаються як банки, так і спеціалізовані реєстратори.

2. Депозитаріями називаються організації, які надають послуги із зберігання сертифікатів цінних паперів або обліку прав власності на цінні папери. Рахунки, призначені для обліку цінних паперів, називаються «рахівницями депо». Поява депозитаріїв і як слідства обезналічиванія обороту цінних паперів поступово привело до того, що цінний папір у вигляді паперового документа використовується все рідше і рідше. Роль документа, що засвідчує права власника на цінний папір, починає грати запис на рахунку депо. Таким чином до функцій депозитарію відносяться: ведення рахунків депо за договором з клієнтом; зберігання сертифікатів цінних паперів; виконання ролі посередника між емітентом і інвестором; окрім цього можуть виконувати супутні роботи, наприклад, перевезення сертифікатів, перевірка їх на достовірність і платоспроможність.

3. Розрахунково-клірингові організації в практиці можуть мати такі назви як: Розрахункова палата, Клірингова палата, Кліринговий центр, Розрахунковий центр, але загалом — це спеціалізована організація банківського типу, яка здійснює розрахункове обслуговування учасників організованого ринку цінних паперів. Її головними цілями є: мінімальні витрати по розрахунковому обслуговуванню учасників ринку; скорочення часу розрахунків; зниження до мінімального рівня всіх видів ризиків, які мають місце при розрахунках. Розрахунково-клірингова організація може обслуговувати яку-небудь одну фондову біржу або відразу декілька фондових бірж або ринків цінних паперів. Членами розрахунково-клірингових організацій звичайно є крупні банки і крупні фінансові компанії, а також фондові і ф’ючерсні біржі.

1.3. Державне регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада.

До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, що у межа своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку Україні. Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України. Голова та члени Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку мають право без спеціальних дозволів представляти Комісію у суді чи арбітражному суді. Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії - сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд. Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв’язку з неможливістю виконання обов’язків за станом здоров’я.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробляє і затверджує з питань, що належать до її компетенції, акти законодавства, обов’язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринку цінних паперів, їх об'єднаннями, контролює їх виконання. Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основні законодавчі акти закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року і Указ президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» від 19 лютого 1991 року.

Українське законодавство встановлює два серйозні обмеження діяльності акціонерних суспільств як емітенти:

— акціонерні суспільства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% сплаченого статутного фонду;

— кількість привілейованих акцій акціонерного суспільства обмежена 10% статутного фонду.

Наказом Міністерства фінансів України (як реєструючого органу) від 20 липня 1995 року № 123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 липня 1995 року № 233/769, затверджений «Порядок видачі дозволу на проведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виняткової діяльності» .

Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подачі документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними. Необхідно відзначити створення Державної комісії по цінних паперах із статусом міністерства. У її задачі входять розширення впливу держави на фондовий ринок, перерозподіл функцій контролюючих його державних структур і створення на базі цієї комісії Методологічної координаційної ради.

Аналізуючи українське законодавство, що є на сьогоднішній, про цінні папери з погляду його зрілості і визначеності, можна сказати, що воно поки далеко не досконале. У ньому відсутні багато понять, звичних для цивілізованого ринку цінних паперів. Основною проблемою, звичайно ж, є відсутність нормальної процедури переходу права власності на цінні папери.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи. Консультаційно-експертна рада розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

— реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

— одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

— забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

— гарантування прав власності на цінні папери;

— захисту прав учасників фондового ринку;

— інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

— дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

— контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

РОЗДІЛ 2 ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ АНАЛІЗ АКЦІЙ В УКРАЇНІ

2.1.Основні напрямки аналізу акцій в Україні

Українська економіка за часи незалежності пройшла складні етапи становлення шляхом реформування відносин власності. Бурхливий перехід від державної форми власності до приватної у 90-х роках ХХ — на початку ХХІ століття призвів до появи значної кількості акціонерних товариств. Проте ринок акцій в Україні нині все ще знаходиться на стадії становлення й характеризується низьким рівнем ліквідності й капіталізації. Однією з передумов для подальшого розвитку вітчизняного ринку акцій є збільшення його прозорості та привабливості для широкого кола інвесторів. Мірою визначення цих факторів є розмір отриманого доходу від володіння акціями. У зв’язку з цим актуальним є питання оцінки та прогнозування ринкової вартості акцій, оскільки за умови, коли переважна кількість акціонерних товариств в Україні не сплачує дивідендів, основний дохід власників акцій формується за рахунок приросту їх курсової вартості.

Мета дослідження — вивчення впливу мікроекономічних факторів на ринкову вартість акції. При цьому основними задачами є:

1. Дослідити можливість застосування фундаментального аналізу акцій для аналізу акцій українських компаній.

2. Обрати серед великої кількості коефіцієнтів та індикаторів, що характеризують діяльність компанії та ринок її акцій, найбільш репрезентативні для прогнозування ринкової вартості акцій. У цілому можна виділити кілька основних напрямків аналізу акцій, які окремо чи разом можуть використовуватися для визначення внутрішньої вартості акцій акціонерних товариств та для прогнозування майбутнього значення їх ринкової вартості:

1. Аналіз безпосередньо фінансової звітності компанії: вертикальний та горизонтальний;

2. Аналіз коефіцієнтів, розрахованих на основі фінансової звітності компанії;

3. Аналіз індикаторів ринку акцій компанії.

Жоден з напрямків аналізу не є універсальним і тому не позбавлений певних недоліків. Горизонтальний і вертикальний аналіз фінансової звітності акціонерної компанії дозволяє зробити висновки щодо тенденцій розвитку компанії в цілому, а також окремих її показників, проте не зможе дати відповідь на питання стосовно майбутньої ціни акції компанії. До того ж, аналіз безпосередньо фінансової звітності окремої компанії є досить інформативним лише при її порівнянні зі звітністю інших компаній чи відстеженні динаміки окремих показників у часі.

Аналіз коефіцієнтів — найбільш поширений метод фінансового аналізу та є невід'ємною частиною фундаментального аналізу акцій. Проте використання коефіцієнтів має певну специфіку: один і той же коефіцієнт аналітик може розраховувати по-різному, залежно від розв’язання окремих задач.

Так звані індикатори ринку акцій компанії фактично також можна зарахувати до вищевикладеного аналізу коефіцієнтів. Відмінність між аналізом індикаторів ринку акцій і аналізом коефіцієнтів полягає в тому, що друга група показників характеризує фінансовий стан компанії, в той час як перша ґрунтується безпосередньо на аналізі ринкових характеристик акцій компанії. В економічній літературі розглядається велика кількість індикаторів, які характеризують акції певної компанії. До найбільш значущих з них можна віднести:

1) прибуток на акцію;

2) відношення ціни акції до прибутку на акцію;

3) відношення ціні акції до її балансової вартості;

4) дивідендний дохід на акцію;

2.2. Особливості діяльності та динаміка курсу акцій ВАТ «Укрнафта»

Поверхневий огляд діяльності ВАТ «Укрнафта» протягом 1998;2004 років дозволяє виявити наявність кількох позитивних тенденцій, що безумовно вплинули на ринок акцій цієї компанії та зробили її так званою «блакитною фішкою» українського ринку. По-перше, суттєвим позитивним зовнішнім фактором було зростання цін на нафту як на світовому ринку, так і в Україні. Це дозволило компанії отримувати більші доходи від реалізації власної продукції та створило певний інвестиційний клімат навколо акцій ВАТ «Укрнафта». По-друге, попит інвесторів підтримувало зростання показника прибутку компанії протягом 1998;2004 років. По-третє, акції ВАТ «Укрнафта» включено до лістингу на Першій фондовій торговельній системі (ПФТС) та Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Зокрема, у ПФТС акції ВАТ «Укрнафта» входять до десятки акцій компаній, що мають найбільший обсяг укладених з ними угод та є досить ліквідними. До негативних факторів, які виявляються шляхом поверхневого огляду, можна зарахувати той факт, що протягом 1998;2004 років ВАТ «Укрнафта» жодного разу не платила дивідендів. Більш глибокий аналіз показників фінансово-господарської діяльності ВАТ «Укрнафта» за 1998;2004 роки, зокрема вертикальний та горизонтальний аналіз статей балансу та звіту про фінансові результати, а також коефіцієнтний аналіз та аналіз показників, дозволили зробити ряд висновків:

1. Загальна динаміка статей балансу та звіту про фінансові результати ВАТ «Укрнафта», за винятком 2002 року, є позитивною;

2. Досить високими та такими, що мають позитивну динаміку, є показники рентабельності статутного капіталу, рентабельності власного капіталу, рентабельності продажів. У цілому всі коефіцієнти потягом останніх років знаходились в межах норми, мали позитивну динаміку та дозволяли стверджувати про стійкий фінансовий стан цієї компанії;

3. Показники чистого доходу на одну акцію та грошового потоку на одну акцію протягом майже всього періоду аналізу перевищували середньорічне значення курсу акцій ВАТ «Укрнафта». Це свідчило про інвестиційну привабливість цих акцій;

4. Балансова вартість акції ВАТ «Укрнафта» в 1998 році в 20 разів перевищувала курс акцій на кінець року. Це свідчило про надзвичайно високу недооціненість цих акцій ринком та стало передумовою для зростання їх курсу протягом 1998;2004 років, поки курс акцій не зрівнявся з їх балансовою вартістю наприкінці 2004.

Таким чином, у період 1998;2004 років усі показники, що характеризують фінансово-господарський стан ВАТ «Укрнафта» та привабливість його акцій, мали позитивну динаміку. Проте залишається питання: чи збігалася їх динаміка їх рухом курсу акцій цієї компанії на ринку, зокрема в ПФТС, і чи була суттєва залежність між фундаментальними показниками діяльності ВАТ «Укрнафта» та ціною на ринку його акцій, динаміку якої в 1998;2004 роках можна охарактеризувати як впевнене зростання. Математично залежність між рухом курсу акцій та фундаментальними показниками діяльності компанії можна оцінити за допомогою кореляційного аналізу (Додаток А) Як видно з таблиці 1, до показників, що мали найбільший вплив на динаміку курсу акцій ВАТ «Укрнафта», можна зарахувати залишкову вартість основних фондів, розмір оборотних активів та сукупних активів компанії, кредиторську заборгованість, довгострокові зобов’язання, дохід (виторг) від реалізації та собівартість реалізованої продукції. Аналіз динаміки та визначення напрямку руху в майбутньому саме перелічених вище показників був доцільним при прогнозуванні ринкової вартості акцій цієї компанії, тому що більше ніж у 80% випадків їх рух був пропорційний та відбувався в тому ж напрямку, що й рух курсу акцій ВАТ «Укрнафта». Виходячи з динаміки цих показників, можна було прогнозувати подальше зростання курсу акцій компанії у 2005 році, що фактично й сталося, коли в липні 2005 їх курс сягнув 170 грн.

2.2. Оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій по групі українських компаній

Проаналізуємо акції таких компаній (ВАТ), які мають найбільш тривалу історію котирувань на ринку цінних паперів України та є найбільш ліквідними цінними паперами з найбільшими обсягами угод на організованому ринку. А саме: «Укрнафта», «Запоріжсталь», «Концерн Стирол», «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» (НТЗ), «Західенерго», «Київенерго», «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго», «Дніпроенерго», «Донбасенерго», «Дніпрошина».

Проведене дослідження на наявність залежності між рухом курсу акцій та показниками діяльності вищезазначених компаній не підтвердило отримані раніше результати. Зокрема, було виявлено, що:

1. Різноманітні показники рентабельності компаній у минулому не впливали на ринкову оцінку їх акцій, інвесторів більше цікавили суми отриманих коштів від реалізації та собівартість реалізованої продукції, ніж сума отриманого компанією прибутку. Тобто оприлюднена компанією сума прибутку не є корисною при аналізі акцій в Україні, оскільки, наприклад, може бути зниженою з метою зменшення суми податку на прибуток і тому не відображає реального стану справ у компанії;

2. На перший погляд, у середньому по групі компаній найбільшу прогнозну цінність мав показник «ціна акції/ грошовий потік на акцію». Проте значення коефіцієнту кореляції свідчить, що чим меншим є грошовий потік в розрахунку на одну гривню вартості акції або ж чим більшу частку в грошовому потоку на акцію займає ціна акції, тим більшою є ймовірність того, що курс такої акції буде зростати. Таким чином, порушується основа класичної оцінки акції, коли її ціна прямо пропорційно залежить від грошового потоку, що припадає на одну просту акцію;

3. У минулому на курси акцій компаній, що аналізуються, найбільше впливали балансова вартість акції, собівартість реалізованої продукції, виторг від реалізації продукції, сукупні активи та кредиторська заборгованість. Проте вплив цих показників не був визначальним, а останній показник мав обмежений вплив;

Слід відзначити, що в цілому по аналізованій групі компаній не можна виділити фундаментальні мікроекономічні показники, які б були наділені високими прогнозними властивостями для акцій усіх компаній. І взагалі часто зростання акцій цих компаній не мало економічних передумов, тобто не було викликано покращенням результатів їх діяльності. Для підтвердження цього припущення порівняємо результати діяльності компаній, що аналізуються, за 2004 рік та рух курсів їх акцій у першій половині 2005 року (Додаток Б).

Як видно з таблиці 2, найкращі передумови для зростання в 2005 році мали акції таких компаній, як:

1) ВАТ «Укрнафта», що мало найвищу рентабельність продажів по групі, найбільший розмір чистого прибутку, що припадає на одну просту акцію, та характеризувалось значним обсягом торгівлі акціями в ПФТС, а відповідно — високою ліквідністю акцій;

2) ВАТ «Дніпрошина», акції якого мали найменше значення Р/Е та які, виходячи зі співвідношення між ринковою та балансовою вартістю акцій, були недооцінені ринком.

Проте у 2004 — першій половині 2005 року зростали не тільки курси акцій названих емітентів, а й компаній, які на перший погляд, фундаментальних підстав для росту не мали (Додаток В).

Зокрема, справжнім феноменом фондового ринку в Україні була компанія «Дніпроенерго», акції якої продовжували зростати, незважаючи на те, що компанія мала від'ємну рентабельність та надзвичайно низький коефіцієнт автономії в 11.5%. Крім того, ринкова вартість акцій ВАТ «Дніпроенерго» на початок 2005 року більше ніж утричі перевищувала їх балансову вартість, тобто розмір чистих активів, що припадає на одну просту акцію, був утричі меншим за її курс на ринку.

Таким чином, у процесі здійсненого аналізу було виявлено, що рух курсів акцій українських емітентів часто не тільки не зумовлений фундаментальними мікроекономічними чинниками, а й відбувається в напрямку, що суперечить економічним передумовам. У цілому по групі українських компаній, які були об'єктами аналізу, не спостерігалося явної залежності між рухом курсів акцій у 1998;2004 роках і динамікою показників, що характеризують як безпосередньо їх діяльність, так і обіг акцій на ринку (рентабельності власного капіталу, рентабельності статутного капіталу, величини грошового потоку на власний капітал, коефіцієнта капіталізації компанії, операційного коефіцієнта, темпу приросту прибутку, чистого доходу та грошового потоку на одну просту акцію).

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1. Особливості становлення ринку цінних паперів на Україні

По рівню свого розвитку український ринок цінних паперів знаходиться в початковій стадії розвитку. Це пов’язано з багатьма причинами, включаючи млявий темп приватизації і недоліки в роботі українських фінансових установ. Проте вже спостерігається поступове переміщення на фондовий ринок засобів з валютного ринку і ринку банківських депозитів.

Це серйозно збільшує можливості активізації діяльності на території України багатьох професійних учасників ринку цінних паперів, включаючи російських.

Зараз ліцензії на право роботи з цінними паперами одержали більше 500 господарських товариств, проте реально на фондовому ринку працюють близько 60.

Особливістю ринку цінних паперів на Україні є його участь в приватизації. Так, в березні 1995 року був прийнятий закон «Про приватизаційні папери», що визначив порядок використовування і обігу на території України приватизаційних цінних паперів. Приватизаційні сертифікати є іменними цінними паперами, які підтверджують право власності на придбані об'єкти приватизації. Закон забороняє вільний обіг, продаж або інше відчуження приватизаційних паперів. Це обмежує участь в приватизації професійних учасників ринку цінних паперів. Проте недосконалість законодавства дозволяє в окремих випадках обходити обмеження.

До 1995 року основним засобом розрахунку за об'єкти приватизації служили засоби із спеціального приватизаційного рахунку, використовування якого було незручним як для фінансових посередників, так і громадян. З 1995 року приватизаційні цінні папери випускаються в матеріалізованій формі, і порядок їх використовування дещо спростився. В той же час використовування матеріалізованого приватизаційного сертифікату, який є неподільним, стало незручним для громадян України, що беруть участь в приватизації без використовування послуг фінансових посередників. Річ у тому, що, якщо на сертифікатному аукціоні вартість акції буде встановлена на рівні вартості, відмінної або не кратної вартості приватизаційного сертифікату, фізичній особі буде непросто здійснити оплату придбаних їм акцій. Для фінансових посередників це питання стоїть не так гостро.

Відповідно до програм приватизації за приватизаційні сертифікати передбачається реалізувати близько 70% майна, що знаходиться у власності держави. Близько 30% буде реалізовано з використанням ощадних сертифікатів. Ці сертифікати є іменними цінними паперами, які видаються громадянам України, що мали рахунки в установах ощадного банку України, і призначені для компенсації втрат від інфляції власникам цих засобів. На відміну від приватизаційних паперів ощадні сертифікати вільно звертатимуться і використовуватимуться для розрахунку за об'єкти приватизації.

Крім того, з розвитком процесу приватизації пов’язане збільшення об'єму роботи Української фондової біржі. Саме на ній брокерська контора Фонду державного майна України виставляє цінні папери приватизованих підприємств. Будуть виставлені акції 130 промислових підприємств. Всі акції прості іменні, виставляється частка держави, тобто близько 30% статутного фонду. Для багатьох підприємств цей пакет є контрольним.

Аналізуючи особливості ринку цінних паперів на Україні, про яких було сказано вище, можна сказати, що в даний час невисока активність на фондовому ринку зв’язана не тільки з невеликою кількістю, але і відсутністю надійних і високоліквідних цінних паперів. Аналізуючи ситуацію, що склалася, стає очевидним, з одного боку, невиконання такими емітентами своїх зобов’язань, наприклад виплати обіцяних дивідендів або термінів їх виплати, а з іншою періодична гра на пониження курсової вартості, скупка емітентом своїх паперів, іноді виплата дивідендів, знову падіння курсу і далі по старому сценарію. Торговці при роботі з паперами таких емітентів прагнуть максимально скоротити час обороту і віддають перевагу роботі з невеликими пакетами з метою мінімізації ризику.

Отже, в цілому становлення і розвиток ринку цінних паперів України має однозначну спекулятивну тенденцію, проте з виходом на нього акцій промислових підприємств він почне набувати інший вигляд і інші пріоритети. Багато хто дилери припинив роботу із спекулятивними цінними паперами, а інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі в діяльності підприємств з подальшим можливим отриманням довгострокового прибутку від зростання курсової вартості.

3.2. Перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні та заходи для досягнення цієї мети

Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва. Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

— сприяння надходженню інвестицій у реальний сектор економіки;

— створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

— створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

— розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;

— розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

— створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

— гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України.

Податкове стимулювання розвитку фондового ринку України

потребує:

— звільнення від обкладення податком на прибуток підприємств та податком на додану вартість некомерційних (неприбуткових) організацій фондового ринку;

— скасування плати (державного мита) за реєстрацію інформації про новий випуск цінних паперів в частині, що відповідає сумі раніше зареєстрованої емісії, та реєстрацію інформації про випуск цінних паперів, розміщення яких здійснюється на організаційно оформленому ринку;

— відмови від оподаткування курсових різниць, що виникають при перерахуванні у національну валюту інвестицій на фондовому ринку, які надходять в іноземній валюті;

— скасування оподаткування майна та коштів, що надходять підприємству-платнику податків від інвесторів на виконання інвестиційних зобов’язань за договорами купівлі-продажу державних пакетів акцій під час приватизації такого підприємства;

Розбудова інфраструктури фондового ринку потребує:

— розвитку професійної діяльності з управління цінними паперами, кастодіальної, з інвестиційного консультування;

— зосередження торгівлі акціями та облігаціями підприємств та угод з великими пакетами цінних паперів на організаційно оформленому ринку;

— організації обміну інформацією між організаційно оформленими ринками;

— запровадження електронного документообігу при укладанні та виконанні угод з цінними паперами, прийняття єдиних стандартів та сертифікації систем електронного цифрового підпису та шифрування даних;