Світова економіка

Світова економіка: структура та загальні тенденції формування

Світова ек. або світове господарство — це сукупність національних господарств, об'єднаних міжнародним поділом праці та системою МЕВ.

Формування світової ек.:

СЕ. Сформувалась в кінці 19 — поч. 20 ст.:

· Сформувались сталі ек. зв’язки / відносини;

· Всі країни світу були втягнуті в МЕВ — в СЕ;

· Різко зросла світова торгівля;

· Сформувалась фінансово-кредитна система;

· Нові риси притаманні новій системі:

o Прямі інвестиції (вивіз капіталу)

o Міжнародне виробництво

· Саме в цей час завершилось формування колоніальної системи.

2 аспекти формування СГ:

1. Позитивний - формування буржуазних відносин дало поштовх до формування виробничих сил.

2. Негативний - це супроводжувалося війнами, конфліктами (колоніальні війни, работоргівля)

Історично СЕ формувалася за двома напрямками:

1. Втягувались все інші та інші країни в процес будування ек. відносин;

2. Примусовий напрям — деякі країни примусово втягували в МЕВ. Навіть незалежні (Китай 1836р.)

Головна тенденція СЕ. — збільшення взаємозалежності між усіма країнами.

Система ек. відносин.

1) Міжнародний товарний обіг;

2) Міжнародний рух капіталу;

3) Міграція робочої сили;

4) Міжнародний ек. обіг;

5) Система міжнародних фінансово-кредитних відносин;

6) Міжнародне виробництво;

7) Міжнародні комунікації.

Модель.

1. Історичні тенденції формування

2. Ек. потенціал країни;

3. Місце країни в Світовому поділу праці або в Світовій ек.

4. Концентрація капіталу або виробництва;

5. Характеристика окремих галузей;

6. Соціальні проблеми;

7. Ек. політика;

8. Принципи зовнішньо-ек. відносин.

Показники ек. потенціалу та рівня розвитку.

Ек. потенціал — виробничий апарат або виробнича база в сукупності з природними та трудовими ресурсами певної .кваліфікації.

Ек. потенціал вивчає техніку ек. заходів, а також географічні дані розташування, наявність корисних копалин, тощо.

Економічна могутність визначається не потенціальним, а практичним, реальним обсягом виробництва матеріальних благ.

2 види показників:

1) Натуральні показники (формують ек. могутність)

2) Вартісні (приклад: к-ть сталі)

а) ВНП - сукупна вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в ринкових цінах. Вимірює

вартість всіх товарів та послуг.

b) НД - всі фактори виробництва — це валовий НД, з якого необхідно вилучити трансферні

платежі та непрямі податки

с) ВВП - це ВНП мінус імпортний компонент; це сукупна вартість товарів та продуктів, що

вироблені в середні країни з вирахуванням імпорту.

d) Валовий світовий продукт (ВСП) — вартість всіх товарів та послуг, вироблених в усіх країнах без подвійного урахування (сировина, напівфабрикати) ВВП в країні підраховують за допомогою Системи Національних Рахунків.

СНР — міжнародні правила обліку ек. діяльності. Дає можливість майже однаково підрахувати ВВП в цих країнах. ВВП підраховується на трьох рівнях:

· 1 рівень — рівень споживання (використання);

· 2 рівень — рівень вир-ва;

· 3 рівень — рівень доходів;

У різних країнах може підраховуватися за різними рівняннями, але всі величини майже однакові.

1 рівень = ВВП: вартість валових інвестицій в країні + державне споживання товарів та послуг

2 рівень = додана вартість = умовно вартості окремих галузей

3 рівень = підрахунок всіх доходів суспільства:

· заробітна плата;

· доходи підприємств;

· приватні прибутки;

· земельна рента;

· % прибутки.

НД = ВВП — Амортизація — непрямі податки + субсидії

1. В середньому підраховують, що НД>ВВП на 8−10%. НД = ВВП х |<

2. Динаміки НД та ВВП майже завжди співпадають.

Вплив коливання валютних курсів на зміну показників робить їх недостовірними. Не можна достовірно порівняти показники країн. В міжнародних організаціях є спеціальні системи підрахунків. Міжнародні організації почали розробляти нові методи. Новий підхід підрахування ВВП: базується на вимірюванні купівельної спроможності: порівнюються коефіцієнт купівельної спроможності валюти:

береться кошик цін на визначені базові продукти і порівнюється.

сума цін кошика країни А

сума цін кошика країни В

2 основних метода підрахування, які дають різні результати:

1. За обмінними курсами валют. Використовується питомою вагою промислово-розвинутих країн 75%., ООН+ всі департаменти.

2. Метод «Очищення». Використовується країнами що розвиваються., МВФ, МБРР.

Показники рівня ек. розвитку.

РЕР — це обсяг матеріальних благ в розрахунку на душу населення.

РЕР як функція залежить принаймні від 3 змінних:

1) Рівень продуктивності праці в країні;

2) Питома вага працездатного населення у всьому населенні;

3) Розподіл трудових ресурсів за секторами економіки.

· Чим більше продуктивність праці - тим більший рівень вир-ва на душу населення (пряма залежність).

· Аналогічно з другим фактором;

· Різні галузі по різному використовують працю: в с/г — найнижча працездатність, а в нових галузяхнавпаки.

· Якщо галузь с/г головна, то і дохід на душу населення менший і навпаки.

Етапи розвитку світового господарства

СГ пройшло декілька етапів формування (від зародження до зрілого стану відзначено декілька етапів).Вирішальну роль у формуванні СГ відігравав Світовий ринок. Формування СР дає ознаки формування СГ.

Світовий ринок - це існуюча на базі міжнародного поділу праці система торгівельно-економічних ВІДНОСИН

З цією системою тісно пов’язані міжнародні фінансово-кредитні відносини. Виникнення СР прямо пов’язане з виникненням міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці — це спеціалізація окремих країн на виробництві певних товарів або послуг для задоволення потреб світового ринку (не для власного внутрішнього споживання) Формування СГ: СГ — СР — МПП Формування світового ринку відбувалось тривалий час. Спочатку були прокладені перші інтенсивні торгові шляхи, але ці контакти не означали, що був створений світовий ринок. Ср в період рабовласництва, феодалізма не існував, хоча торгівля була:

· Лише частина країн була втягнута в торгівельні відносини;

· Механізм торгівлі був не розвинений

· В більшості випадків «торгові епізоди» носили локальний характер

· Конфлікти, війни гальмували розвиток торгівлі

Тільки капітал, сформувавши капіталістичне виробництво, створив СР.

Етапи формування СГ (СР):

1. Етап - мануфактурна стадія ( з середини XVI ст.)

До середини XVI ст. (ще в XV ст.) інша структура ек. потенціалу: перше місце займають країни Сходу: Китай, Індія, обсяг продукції більший ніж в Європейських країнах. Але з початку XVI ст. — різкі зміни у Європейських країн.

Стадії першого етапу:

1. Розвиток мануфактурної промисловості стає важливим джерелом нагромадження капіталу.

2. Поштовх до розвитку міжнародної торгівлі. Виникає проблема постійного імпортування сировини, а з іншого боку експортування товарів.

3. Бурхливий розвиток транспорту та зв’язку.

4. Експансія, колонізація.

2. Етап - фабричний (середина XVIII ст.)

Саме в цей час відбувається перехід від мануфактури до фабрики. Великі підприємства повністю залежать від імпорту сировини. З середини 70-х років ек. зарубіжних країн починають відчувати ек. кризи.

3. Етап (середина - кінець XIX ст.) Ознаки:

1. Різко зросла світова торгівля;

2. З’явились чотири супер держави, які формують ек. систему в цих галузях (США, Фр., Брит., Нім.) В кінці XIX — початку XX ст. Британія віддає першість США.

3. Інтенсивний вивіз капіталу

4. Створюються перші міжнародні компанії (е.д.-Дпдег — машини)

5. Відбувається подальша концентрація виробництва та створюється нові ек. форми підприємств (трест, синдикат, концерн, конгломерат)

6. З’являються перші ознаки, економічної моделі, для якої характерним є :

а) Існування монополії

b) олігополії

с) фірми-аутсайдери Процес формування світової ек. закінчується на початку XX ст:

1. закінчився колоніальний розподіл світу (всі території розділені між метрополіями);

2. закріплення торгівельних зв’язків: міжнародна торгівля набула світового масштабу, всі країни приймають участь у міжнародному поділі праці;

3. Дуже різко зросла могутність фінансово-промислового капіталу;

4. Почали зростати темпи міжнародного виробництва.

Матеріальна основа Світового ринку — машинне виробництво, що існувало на базі міжнародного поділу праці.

Рушійний механізм ринкова система, що базується на приватній власності та конкуренції.

Інструменти функціонування:

· Вивіз капіталу та товарів;

· Рух робочої сил й;

· Міжнародні фінансово-кредитні відносини

Колоніальна система

Колоніальна система — сукупність колоній, напівколоній та напівзалежних країн, які залежать від метрополії.

Колонії — це території, де існувала політична влада метрополії, яка забезпечувала ек. експансію.

Напівколонії - це країни, що формально політичне незалежні, але пов’язані з метрополією нерівноправними міжнар. угодами.

Залежні держави - це країни, що формально політично-незалежні, але займають нерівноправне місце в Світовому Господарстві.

Сформувалася колоніальна система, в якій не було рівного статусу між її членами.

Значення колоній для СГ:

1. ринок збуту

2. постачання сировини

3. резерви для поповнення арміі

4. плацдарм військових баз

5. об'єкт інвестицій

Світове господарство на початку XX ст. представляла монополярну систему, але після Жовтневої революції 1917р. відбулися зміни: утворюється система, що функціонує на принципах загальної державної власності, планової економіки. Спочатку СРСР, потім приєднується Монголія, Китай, Куба.

Таким чином після 1917 р. світова економіка набуває біполярного характеру. Один полюс — ринкова економіка, другий — планово — адміністративна.

Майже до середини XX ст. ця схема існувала без змін. Приблизно до 1913 р. економіка Європи та Півн. Америки розвивалася рівномірно, але перша Світова Війна призвела до змін, до значних втрат виробництва, баланс фінансів пішов на фінансові потреби, дефіцит грошей, почалася інфляція. Величезні маси населення втратили свої заощадження.

20-ті роки більшість країн Європи переживало тяжкі часи: інфляція 1000%, більш-менш розвивалася економіка США. Після того, як утворився СРСР, відбулось становлення нової системи. Росія втратили у 1905 -1917 р.р. приблизно ЗО млн. людей, але планова економіка почала показувати дивовижні результати.

24−30 р. — період Двох стабілізацій. З одного боку показники планової ек., а з іншого — ринкова починає виходити із кризи (США, Зах. Європа.), а далі ринкова система отримує тяжкий ударВелика депресія (1929;1930 р.р.) — США вступає в фазу непередбаченої кризи. Жодна країна нічого подібного не відчувала. В Європі депресія теж відчувалась. На тлі цих подій ми бачимо зростаючі темпи розвитку СРСР (ніхто ніколи не повторить такі результати), але ці швидкі темпи ек. базувалися на командній системі, на величезній концентрації усіх ресурсів. Саме в ці часи ринкова система починає розуміти переваги командної системи: 1936 р. — робота Кейнса — обґрунтовує ефективність державного втручання в ек.: контроль деяких моментів ринкової економіки:

· Розподіл ресурсів;

· Контроль над банками.

Адольф Тішлер впроваджує в Німеччині державний контроль над усіма галузями (навіть заробітня платня).

Друга країна — США. Почали робити перші кроки, але зупинилися.

Друга світова війна призводить до змін:

· Розподіл сфер впливу

· Зростання могутності країн

· Зростання їх потенціалу

СРСР (соціальний захист людей — перш за все), в усіх країнах ще до першої Світової Війни починалися зміни (пенсійне забезпечення, гарантування заробітньої плати). Ці нові зміни, що були закладені під впливом командної системи та робочого класу в капіталістичних країнах призвели до створення справді соціалістичної економіки в цих країнах.

Друга світова війна розставила нові акценти в ринковій системі. США у всьому № 1:

· Перше місце ВВП;

· Найбільший запас золот;

· Експорт

Америка інвестувала величезні кошти в Європу, Японію (план Маршала)

2 місце - Британія, яка втратила колоніальну систему.

З місце за ВВП - Франція. Німеччина найбільш зруйнована, але найбільші темпи зростання ВВП. З іншого боку колишні залежні країни здобувають незалежність. Зростає кількість країн, що розвивається.

Країни східної Європи під впливом з одного боку успіхів СРСР з другого під впливом армії СРСР почали переходити до комуністичного табору. Як результат виникає міцний комуністичний табір. Кількісно соціалістична система починає збільшуватись.

В першій половині 70-х. Років ми бачимо кульминацію цієї системи. Статистика:

· 1/3 світової території

· 25% світового населення

· 40% світового промислового виробництва

· 25% світового доходу.

Формування РЕВ (1971р.) — рада ек. взаємодії, що з'єднала більшість країн блоку: СРСР, Куба, Китай, В'єтнам, Північан Корея, Кампучія, Лаос. Всі ці країни оголосили будівництво соціалізму та вважалися країнами соц. табору.

Країни соціальної орієнтації (для цих країн був сприятливий момент приєднання до соц. табору): перший — Єгипет, Ефіопія, Конго, Ангола, Мозанбік, Чілі, Перу, Бангладеш. Більшість цих країн нечесно проголошували, тому що СРСР дуже допомагав (пільги, торгівля, будівництво). Декілька країн неодноразово змінювали свою орієнтацію. Це був найкращий час розвитку соц. табору.

Ринкові країни в цей час розвивалися не стабільно. Німеччина та Японія показують гарні результати. Питома вага ринкових країн знижується, а соціального табору зростає.

Конфлікт між соціальним та ринковим табором зростає. Підґрунтям для подальшого розвитку пролетаріату є велике число країн з бідним населенням. Країни ринкової економіки вкладають багато грошей, щоб розбити цей резерв.

Західна система витрачає десятки мільйонів $ на гонку озброєнь. Країни з ринковою ек. знаходять свої досягнення в воєнній сфері. Відбувається інформаційна революція, яка охоплює всі країни заходу.

Лише в 70-х. роках СРСР + сх. Європа схаменулися, що вони вже на 20-ть років відстали від Заходу. Почалася тотальна комп’ютерізація.

Величезний розрив між нововведеннями в військовій системі та в інших сферах. З 70-х. років відбувається нарощування відставання СРСР від ринкової системи, яке у 80-ті роки проявилися повністю. Стало очевидним, що система втрачала ефект. В деяких країнах була спроба переосмислити систему (Чехословаччина), але ці ідеї були придушені.

Наступна спроба в Польщі. На початку 80-х відновлюються ринкові відносини: профспілка «Співдружності + церква» + не італієць був обраний Римським папой, що було колосальним поштовхом. Польща одною з перших відходить від засад соціалізму.

Поступово відходять Угорщина, Чехія Словенія, Словакія та ін.

Країни з ринковою ек. теж зазнають змін:

1. У 80-х роках починається найдовша фаза зростання;

2. Країни роблять значні кроки в сфері впровадження нових технологій;

3. Країни продовжують застосування соціальних механізмів для забезпечення нормального рівня

життя людей.

Відбуваються базові зміни. В кінці 80-х р років ми бачимо остаточне гальмування темпів зростання ек. СРСР. Світова економіка на початку 90-х років знов переводиться на монополярну систему, створюється нова модель світового господарства.

РИСИ НОВОI МОДЕЛI ЕКОНОМIКИ

1. Відсутність економічного та політичного антогонізму (відсутність таких суперечностей, які не можна вирішити або які вирішуються кривавими війнами.

2. Відсутність конфронтації (прямої боротьби між блоками, країнами)

3. Взаємозалежність усіх елементів системи

4. Дуже динамічна трансформація усіх елементів системи.

На сьогоднішній день існує 2 точки зору:

1. Сьогоднішня світова економіка дійсно не біполярна, але США — гегемон, одностайний лідер, єдина супердержава, що регулює та контролює більшість світових процесів.

2. США — не єдиний, але наймогутніший полюс. Світова економіка об'єднує декілька центрів сили.

1 модель:

Проголошує, що світова економіка динамічно розвивається. Імпульси, що йдуть з центру не периферійні.

2 модель:

Ця точка зору пояснює динамічне зростання, як тісну взаємодію усіх центрів.

Сучасна модель економіки

Характернi ознаки моделi з центрами сили

1. Глобальна трансформація взаємозв'язків:

а) Політичних;

b) Економічних;

с) Соціальної сфери;

d) Способу життя;

е) Масової свідомості.

2. Імпульс підняття рівня світової економіки — це синтез імпульсів, що породжують «центр сили», а також вторинні імпульси, що народжуються в інших країнах.

3. Формування загальних спільних цінностей:

* економічна безпека;

* права людини;

* інформаційні питання

Система світової економіки є складною системою, її, як і будь-яку систему, визначають два аспекти:

· ієрхаричність

· структуровість

Матеріальні блага, багатства розподілені нерівномірно. Якщо втратимо США, Японію, Німеччинуто це всього 9% світового населення, але 50% світового виробництва, 33% світового купівельної спроможності.

Таким чином ми можемо виділити окремі група лідерів світової економіки.

Світова економіка не могла б існувати без світового порядку.

Світовий порядок — це норми світового цівільного та приватного права, що регулюють відносини між країнами та інституціі, які втілюють норми.

Основні суб'єкти світової економіки:

1. Національні господарства;

2. Транснаціональні корпорації;

3. Міжнародні інтеграційні об'єднання.

Критерії розподілу:

1. Рівень економічного розвитку;

2. Соціальна структура;

3. Типи економічного розвитку;

4. Характер зовнішньо-економічних зв’язків.

Існує декілька класифікацій групи країн, що входить до світової економіки:

1. Поділяє світ на 3 світи:

1) Світ промислово-розвинутих країн;

2) Світ країн, що переходять від адміністративно-командної ек.

3) Країни, що розвиваються.

2. Класифікація 00Н:

1) Промислово-розвинені країни з ринковою економікою;

2) Перехідні країни, країни з адміністративно-командною економікою;

3) Країни, що розвиваються.

3. Ідеологічна:

1) Країни півночі (всі країни півн. Європи і з перехідною ек. і промислово-розвинуті)

2) Країни півдня (країни півдня, країни, що розвиваються + країни Азії + Китай + В'єтнам)

4. За типом індустріального розвитку:

1) Постіндустріальні країни (США)

2) Індустріальні (Росія, Україна,Італія,Іспанія)

3) Доіндустріальні (Азія, Африка)

Характеристика країн світу

Стандартна класифікація, яка вживається 00Н (3 групи)

1) Промислово-розвинені країни (24 країни, 55−56% валового продукту, 67−70% світового експорту):

* країни Північної Америки (США-35%, Канада), країни Західної Європи (Німеччина 9;

11.5%, Франція, Італія, Британія), Японія 15−18%, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Іраїль,

Норвегія, Швеція, Фінляндія;

Промислово-розвинені країни мають різний рівень: 7 країн — 45% ВСП, 50−51% світового експорту.

2) Країни, що розвиваються. (150 країн):

* Країни Азії (30%), Африки (50%), Латинської Америки (34%), Центральної Америки,

Близький Схід, Тихооеканський басейн. 40% - СВП, 25−26% - світового експорту.

Загальні риси країн, що розвиваються:

а) Займають особливе місце в світовому господарстві;

b) Багатоукладна структура економіки;

с) Відносно менш розвинена промисловість;

d) Низький рівень життя людей;

е) Специфічна роль релігії, матріархальних відносин. Неоднорідні, складаються з декількох підгруп: авнгард-НІК, 5−7 дійсно стабільні: Південна Корея, Сінгапур, Тайвань.

3) Найменш розвинені. Самі відсталі, на узбіччі світового процесу. Ці країни щорічно доповнюються. Число їх сягає 46−50 країн. Переважна більшість країн Африки, Афганістан, Бангладеш, Непал.

Окремо країни, що експортують нафту — ОПЕК — мали колосальні напливи нафто-доларів до середини 70-х. років, що допомогло створити ек. систему, підняти рівень життя людей. Але потім ціни знизились, і більшість цих країн біднує.

4) Перехідні країни. 28 країн, 18 країн східної Європи, 9 країн Середньої Азії. 5% - СВП, 3% -світового експорту. Росія: 2% СВП, 1% світового експорту. Одна з головних рис — мобільність факторів виробництва. Саме сучасний підхід характеризується інтенсифікацією руху факторів виробництва.

2 підходи до ек.:

1. Статична економіка (Сміт, Рікардо) — робоча сила не рухається;

2. 2. Динамічна економіка

Класифікація факторів виробництва.

1. За походженням:

* Основні - дані природою, або такі, що дуже довгий час накопичувалися в країні.

* Розвинуті - такі фактори, що придбані країною. За допомогою інтенсивних інвестицій, імпорту технологій.

2. За ступенем спеціалізації:

* Загальні - застосовувалися майже у всіх галузях (середня освіта-здатність робітника працювати в будь-який галузі)

* Специфічні - можна застосувати лише в одній галузі.

Узагальнюючи мобільність факторів виробництва:

1. Низьку мобільність мають основні фактори виробництва; високу — розвинені;

2. Більш динамічні - загальні; менш — специфічні фактори виробництва.

Світова економіка — це сукупність національних економік, що пов’язана мобільними факторами виробництва.

Міжнародний обмін товарів

Функціональні форми розподілу праці

1. Загальний (розподіл праці між великими сферами економ, життя)

2. Галузевий

3. Одиничний

Форми територіального розподілу праці

1. Міжрегіональний (розподіл праці між субрегіонами або регіонами)

2. Міжнародний (між країнами)

МРП не може існувати без міжнаоолної коопеоаиії.

Міжнародна кооперація — стійкий обмін між країнами, який грунтується на МПП

На сучасному етапі найбільш динамічно розвиваються такі види поділу праці:

1. міжгалузевий

2. внутрішноьгалузевий

3. подетальний (технологічний) поділ праці що розвивається в середині корпорації

Ми можемо також спостерігати еволюцію ринків.

Структура всіх ринків:

1. Внутрішній (задоволення власних потреб)

2. Національний (частково для себе частково для експорту)

3. Міжнародний (частина національних ринків що частково пов’язується з зарубіжними)

4. Світовий ринок (сформувався в кінці 19 ст. — поч. 20 ст.)

Міжнародна торгівля — це сфера міжнародних торгово-економічних відносин, що представляє собою сукупність всієї зовнішньої торгівлі всіх країн.

Одна країна — зовнішня торгівля.

Дві країни — міжнародна двостороння, взаємна торгівля. Всі країнисвітова, міжнародна торгівля.

За ступенем включення МПП розрізняють такі країни:

· Авторкічні країни (Іран, Пд. Корея, Албанія) — майже не приймають участь у міжнародній торгівлі;

· Відкриті економіки (Сингапур, з деякими обмеженнями — економіка Гонк-Конгу) — повністю інтегруються в світову торгівлю, майже без обмежень руху товарів.

· Економіка яка поєднує елементи першого та другого; яка є дуже велика і не однорідна наприклад, за ступенем відкритості: Тайвань, Австрія)

Вартість експорту товару Х_ij X_wj X_i — заг. експорт X_w — світ. експорт

RCA = (Х_ij/X_wj)/(X_i/X_w) відношення експорту по певному товару до співвідношення загального експорту

Торговий обіг — сума експорту та імпорту.

Торгове сальдо — різниця між експортом та імпортом.

Експортні квоти — експорт поділити на ВВП та помножити на 100%

Імпортні квоти — відношення імпорту до ВВП у %

Зовнішньо торгова квота - ½(вартість експорту + імпорту) поділено на ВВП та помножено на 100%

Номінальний вартісний обсяг світової торгівлі - це обсяг:

А) експорту та імпорту в $ обчисленні

Б) в поточних цінах. Дуже залежить від курсу $

Умови торгівлі - співвідношення експорту та імпорту цін

З аспекти:

1. Окремі товари;

2. Окрема країна;

3. Група країн.

Реальний вартісний обсяг світової торгівлі - це номінальний вартісний обсяг помножений на дефлятор.

Як правило світовий експорт підраховується в цінах РОВ, світовий імпорт в цінах СІР. Тлумачення всіх термінів дає міжнародний кодекс термінів. Він визначає РОВ як Ргее оп Ьоага-передбачає доставку в порт і на судно. СІР-соазІ іпзигапсе Ггаіе. В СІР завжди будуть вимагати доставку товару в порт, розвантаження, страховий поліс і сплату фрахтування. За основу, міжнародна статистика при розрахуванні цін бере умовне транспортування морем.

Торговий баланс — це статистичний звіт, що містить відомості про співвідношення фактичних надходжень від експорту і фактичних платежів.

Головні аспекти світової торгівлі:

1. Динаміка світової торгівлі

* Темпи зростання експорту за останні 20 років завжди перевищують темпи зростання ВВП в 2−2,5 рази

* Темпи зростання експорту країн що розвиваються були вищі ніж темпи у розвинутих країн.

* Найвищі темпи давали НІК.

2. Географічна структура

* 2/3 світового експорту припадає на промислове розвинуті країни

* серед країн що розвиваються Уд експорту припадає на НІК

* питома вага промислово-розвинутих країн зменшується

* питома вага НІК значно збільшується

3. Товарна структура світового експорту

* Характеризується значною питомою вагою обробної промисловості - 2/3

* Питома вага палива зменшилась за 20 років у 2 рази

* Питома вага сировини і продовольства повільно зменшується

Нові риси світової торгівлі:

1. значний вплив-інформаційно-технологічної революції на динаміку і структуру торгівлі

2. різке загострення і нові форми конкуренції

3. різке збільшення внутрішньофірмової торгівлі

4. відбувається глобалізація ринку

Форми міжнародного обміну товарами:

Етапи розвитку форм:

1. Докапіталізм і ранній капіталізм (15−17 ст)

1. факторії, ярмарки, торгівельні компанії, товарні біржі, торгівельні будинки (Японія)

2. Капіталістичний етап (17−19 ст) аукціони, міжнародні торгівлі

3. Сучасний етап.

Пряма міжфірменна торгівля, зустрічна торгівля, внутрішньокорпораційна торгівля (з'явилась 20−30

років тому)

Суб'єкти світової торгівлі.

1. Найбільші світові експортери: США, Німеччина, Японія. Разом 500 млрд експорту

2. Серед країн що розвиваються: Гоконг, Сінгапур, Півнвчна Корея. Разом 100 млрд експорту на рік.

3. Серед перехідних країн: Китай (130 млрд) Росія, Польща.

Найбільші країни за експортом на душу населення: Гонконг, Бельгія.

Умови торгівлі:

Тенденції:

1. Погіршення умов торгівлі країн що розвиваються

2. Покращення умов торгівлі розвинутих країн

3. Погіршення умов торгівлі перехідних країн Щодо окремих країн:

США (80 роки — погіршення, 90-покращення) Японія (покращення умов торгівлі за останні 15 років) Країни що розвиваються: Найбільше погіршення серед регіонів мав Близький Схід. Стійке погіршення мали Латинська Америка та Африка, але з 1994 року Латинська Америка його покращила, а Африка ні.

Експортні квоти:

Промислові країни можна ранжувати за експортними квотами:

1. Німеччина (33%)

2. Японія (9,5%)

3. США

Імпортні квоти:

1. Німеччина

2. США

3. Японія Світові ціни Розрахункові Друковані

Ціни, які розрах. Фірмами Ціни повідомлені в джерелах За власною методикою яка є ноу-хау масової інформації

Друковані поділяються на:

А) Довідкові: внутрішньо та зовнішньооптові (базові для всіх розрахунків в міжнародній торгівлі)

Б) Біржові котировки (використовуються особливо часто при торгівлі сировиною) В) Ціни аукціонів Г) ціни міжнародних торгів Д) ціни фактичних контрактів Е) ціни пропорцій найкрупніших фірм

Біржеві ціни — ціни що складаються на товарних біржах. Використовуються часто при торгівлі сировиною

Основні центри інформації біржових цін:

1. лондонська біржа металів

2. чикагська торгова палата, чикагська товарна біржа

3. нью-йорська торгівельна біржа

4. французька міжнародна фьючерсна біржа

Товари, що продаються через біржі:

1. сг товари

2. енергетичні товари

3. метали

4. інші сировинні товари

Існує З види цін:

1. ціна продавця

2. ціна покупця

3. ціна реального контракту

Світова торгівля сировиною і сг товарами включає основні види контрактів:

контракти, що здійснюються на умовах СПОТ (негайний продаж товару після його оплати) форвардні - контракти на поставку в майбутньому (від 3 до 24 місяців) Ціни на такі контракти зовсім різні

Товарний арбітраж — купівля і!?егайний продаж товару в іншому місці

Аукціон торгівля Значна кількість товарів не продається через біржі.

Аукціонні товари продаються партіями. Один екземпляр (виставлений) — називається лот.

Аукціон ведеться англійською мовою Ціни контрактів містять інформацію про комплексні поставки товарів.

Розглядають 4 типи комплексних поставок:

1. генеральний підряд

2. договора про готову продукцію

3. договора про реалізацію

4. контракт ВОТ (Built Operate Transform)

Зовнішньоторгова політика

Стратегії:

1. Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземного ринку шляхом встановлення тарифів.

Ступені (форми):

розумні, помірковані

крайні

Імпорт заміщуючої моделі який поєднується з протекціонізмом означає, що країна намагається стимулювати внутрішній розвиток, виробляти товари та зменшувати імпорт.

2. Стратегія вільної торгівлі — політика не втручання або мінімального втручання держави в торгівлю.

Така стратегія поєднана з експортним зростанням — передбачає максимальне стимулювання експорту.

Мито — податок на імпорт та інколи на експорт. Митний тариф — система ставок мита.

Існують нетарифні бар'єри, які переважно:

· пряме обмеження мита, квоти

· побічні процедурні, санітарні та інші норми до товару

· інші заходи

Квота (експортна, імпортна) як захід регулювання — це обмеження по вартості або обсягу імпортованого товару на певний час.

Ліцензії (експортні, імпортні) — дозвіл на експорт або імпорт.

Побічні санітарні форми — вимоги сертифікації, етикету і т.д.

Інші заходи — валютне обмеження, експортні субсидії, державне страхування експорту.

Субсидія — грошова виплата що йде на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорта.

Експортна субсидія — це бюджетні виплати національним експортерам. Вони надаються прямо, відкрито або побічно.

Побічні форми експортної субсидіїздійснюються через експортні кредити.

Експортні кредити — фінансове стимулювання експорту національних виробників. Але якщо дуже субсидувати або кредитувати то ціни експортерів дуже впадуть і виникне демпінг.

Демпінг — фінансові заходи що базуються на зниженні експортних цін нижче нормального рівня.

Міжнародний торговий союз (МТС) та зони світової торгівлі Зони:

· Північно-Американська торгова угода про зону торгівлі (МАГТА) Ініціатори: Канада, США, Мексика

· Карикомсько-карибське товариство і карибський спільний ринок Діє з 1974 р. (Гаяна, Ямайка та ін.)

· Антська система. Діє з 1969 р. Країни Півн. Америки

· Азіатсько-тихоокеанське співтовариство

· Асоціація країн південно-східної Азії

· Євросоюз. Спільний ринок з 1978 р. ВТО з 1994 року — Всесвітня торгова організація.

Міжнародний науковотехнічний обмін (МНТО)

Технологія — це специфічні товари, що має специфічні ознаки звичайного товару та інші властивості.

Три етапи МНТО:

1. кінець 19 початок 20 століття — головна форма:

Головна форма трансферу — прямі інвестиції

Інтернаціоналізація почала охоплювати сфери науки та техніки

2. 50−70 роки

переважаюча частина технічного обміну йде між промислове розвинутими країнами

виникають нові форми обміну технологіями (СП, ліцензійні угоди, контрактні механізми, угоди надання різних форм допомоги)

3. з 80-х років

глибока інтернаціоналізація сфер науки і техніки

розвинута міжнародна кооперація в галузі науки і техніки

виникнення нової форми стратегічного альянсу

МНТО в широкому плані - це проникнення будь-яких науковотехнологічних знань і обмін їх між країнами. В вузькому — це передача технології і знань, що відносяться до окремих компаній і технологічних процесів.

Провідні позиції утримують США — володіє 2/3 ліцензій на торгівлю.

В 60−70 рр Японія доганяла США кроками монстра, але не догнала, на третьому місці була Британія

потім Німеччина.

Існує дві форми технологічного поділу:

комерційна:

— передача на умовах ліцензійних угод прав користування винаходів і технічної документації:

— патенти

— ноу-хау

— торгові знаки

— інші промислові знаки

— поставки машиннообладнання

— технічна допомога

— інжиніринг

— експорт комплексного обладнання

— підготовка і стажування спеціалістів

— управлінські контракти

— науково-технічне кооперування

некомерційна:

— науковотехнічні публікації

— виставки, ярмарки

— обмін делегаціями

— міграція спеціалістів

— навчання студентів аспірантів

— діяльність міжнародних організацій

Найбільшим продавцем є транснаціональні корпорації (90%). Цю технологію отримують підконтрольні особи цих же корпорацій.

Технології продаються незалежним компаніям :

1. коли технології старіють

2. коли компанія відчуває кризу в грошах

3. конкуренція

Всі технології проходять цикл життя. Етапи:

унікальна технологія

прогресивна технологія

традиційна технологія

моральнозастаріла технологія

Існує специфіка руху товарів. Переважно — це прогресивна технологія. Майже ніколи обмін технологіями між виробництвом і підконтрольними особами не буде мати чогось специфічного.

Ліцензійна угода — дозвіл використовувати на певних умовах предмет ліцензії.

— патент — закріплює виключні права за господарем

— промисловий зразок-художньо-конструкторське рішення, що визначає зовнішній вигляд

— товарний знак — зареєстроване зображення що відрізняє один товар від іншого.

Безпатентні ліцензії - охоплюють ноу-хау — виробничий досвід секретного характеру.

З типи ноу-хау:

зразки виробів

технічна документація

інструкція

З риси ліцензійних угод:

— не передаються третій стороні

— вказувати в рекламі і на виробах

— не надавати субліцензій

Основні напрямки ліцензійованої торгівлі і групи країн:

— країни з ліцензіями (США)

— розвинуті країни з переважаючим експортом ліцензій (США, Швеція)

— промислове розвинуті країни з переважаючим імпортом ліцензій (Японія, Німеччина)

— країни, що розвиваються, що імпортують та експортують ліцензії (переважна більшість)

— інколи імпортують (найбільш розвинуті)

Види ліцензійних угод:

— проста

— виключна

— повна

Продавець ліцензії називається ліцензіаром. Він може видавати її будь-кому. Ліцензіар не може вільно заключати цей договір з третьою фірмою, або може тільки на певній території.

З типи ліцензійних платежів:

1. роялтінг;

2. плаушальні платежі - здійснюються одночасно на базі розрахунків, встановлюються заздалегідь та не залежать від обсягу вир-ва;

3. комбіновані (1+2)

Визначити ціну ліцензії можна так:

Плаушальні платежі - одночасні платежі (встановленні заздалегідь)

Комбіновані - перші 50% сплачуються одразу, а інші пізніше.

Ще 2 специфічні форми:

— сплата участі у прибутках

— сплата частиною акцій

Інші форми МНТО:

— промислові та будівельні контракти

— контракти про розподіл продукції

— сервіс-контракти

— менеджмент-контракти (управління)

— контракти на надання науково-технічної допомоги

— франчайзингові контракти

— інжинірінгові контракти

— контракти на інженерно-технічні послуги

Міжнародний рух капіталів і міжнародні інвестиціі

Іноземні інвестиції — всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземним інвестором в об'єкти інвестиційної діяльності згідно чинного законодавства країни.

Міжнародні інветиціі - це інвестиції, реалізація яких передбачає різнонаціональну належність учасників інвестиційного процесу.

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій інвесторів щодо вкладання коштів в об'єкти інвестування.

Інвестори — фізичні та юридичні особи, держави

Інвестори поділяються на 2 групи:

— індивідуальні-окремі юр. чи фіз. особи що здійснюють інвестиційну діяльність

— інституціональні-фінансовий осередок що акумулює гроші і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність (як правило на операціях цінних паперів)

Види інституціональних інвесторів:

— інвестиційні фонди

— інвестиційні компанії

— пенсійні фонди

— страхові компанії

— взаємні фонди

— спеціалізовані банки

Інвестиційний цикл - міроприємства від моменту прийняття рішень до заключної стадії.

3 періоди інвестиційного циклу:

1. передінвестиційна фаза

2. фаза інвестиції

3. експлуатаційний період-період отримання прибутку

Інвестиційний процес — ряд інвестиційних циклів, що постійно повторюється.

Інвестиційні вкладення — інвестиції тільки в основний капітал.

Інвестиції можуть вкладатися не лише в основний капітал.

Форми інвестицій:

— гроші

— рухоме і не рухоме майно

— різні фінансові інструменти (акції)

— нематеріальні активи

— земля

Валові інвестиції-загальний обсяг вкладень за визначений період.

Чисті інвестиції — валові інвестиції - сума амортизації.

Прямі інвестиціїбезпосередньо вкладає інвестор.

Непрямі - робить посередник.

Іноземні інвестиції- інвестиції іноземних інвесторів (об'єкти-резиденти, суб'єкти-нерезиденти)

Внутрішні інвестиції- всі інвестиції що здійснюються в об'єкти країни.

Закордонні інвестиції- інвестиції в об'єкти, що знаходиться поза країною.

Форми міжнародного руху капіталу:

— офіційний

— приватний

Рух офіційного — переміщення за бугор державних коштів

Види офіційного капіталу:

1. державні займи

2. державні позики

3. державні гранти, субсидії

4. державна допомога

Рух офіційного капіталу відбувається за двома типами угод:

двосторонні угоди багатосторонні угоди

Рух приватного капіталу - переміщення коштів приватних організацій або банків.

По характеру використання міжнародного капіталу:

— рух підприємницького капіталу — це кошти прямо або побічноінвестовані з метою отримання прибутку

— рух позичкового капіталу-кошти надаються в допомогу з метою отримання заздалегідь фіксованого прибутку По строку інвестування:

- середньострокові

- довгострокові

— корострокові

За метою вкладення:

· прямі

· портфельні

Прямі - вкладення капіталу з метою забезпечення довгострокового економічного інтересу з метою встановлення контролю над об'єктаміи. Це приватні інвестиціі.

Портфельні - вкладення в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права контролювання виробництва, а здійснюються з метою отримання лише дивідента. Як правило портфельні інвестиціі є приватними.

Прямі іноземні інвестиціі - це набуток довготривалого інтересу нерезидента підприємства в іншій країні.

2 типи прямих іноземних інвестицій:

— новітні інвестиціі (в новітнє виробницьтво)

— купівля існуючих інвестицій за рахунок поглинання чи злиття

з точки зору бухгалтерської звітності є 2 види:

1. первісні

2. приріст капіталу

з точки зору джерел — 3 види прямих інвестицій:

1. вивіз власного капіталу

2. реінвестування прибутків

3. внутрішньокорпораційні позики, кредити

організаційні форми прямих іноземниз інвестицій:

— 90% всіх інвестицій здійснюються ТНК

— 10% інші компаніі

ТНК — це корпораціі, що здійснюють міжнародну виробничу інвестиційну діяльність ні базі прямих іноземних інвестицій.

Мережа підприємств, куди вкладаються інвестиціі:

1. дочірні компаніі - підприємства, де інвестор не резидент має білш 50% капіталу

2. Асоційовані компаніі - підприємства, де інвестор нерезидент має менше 50% капіталу

3. Філія — підприємство, де інвестор має 100% капіталу

4. Представницьтво — здійснює представницькі функціі

Кількісні критеріі прямих іноземних інвестицій:

— прямі інвестиціі - 10 або більше % в капіталі

— Менше 10% - портфельні

Загальні тенденціі вивозу капіталу:

2 періоди:

До ІІ світовой війни:

· Більша частина вивозу капіталу направлялась в країни, що розвивались

· Більша частина — офіційний капітал, менша — приватний

· Більша частина — вивіз позичкового, менша — підприємницького

· Більша частина — портфельні інвестиціі, менша — прямі

· Темпи вивозу повільні і менші ніж темпи росту світової торгівлі

Після II світової війни:

· до кінця 80-х рр питома вага інвестицій що йшли в розвинуті країни збільшувалась, а в ті що розвиваються — зменшувалась

· до кінця 80-х рр питома вага стала навпаки

· приватний капітал переважає офіційний капітал

· майже на всьому протязі прямі інвестиції переважали портфельні але з 1993 р нова тенденція — різко збільшились портфельні інвестиції

· підприємницький капітал зріс і переважає позичковий

· темпи зростання інвестицій значно збільшились і переважають темпи зростання світової торгівлі

Причини різкого збільшення портфельних інвестицій:

— лібералізація фінансових ринків

— глобалізація міжнародних вінансових ринків

— концентрація значних фінансових ресурсів в руках інституціональних інвесторів

5 найбільших портфельних інвесторів:

США, ЯПОНІЯ, ВЕЛИКОБРИТАНІЯ, ГОНКОНГ, СИНГАПУР.

Кризи: Російська (98), Азіатська (97), Латиноамериканська (98−99) — привели до гальмування портфельних інвестицій.

Динаміка світових прямих інвестицій:

Аналіз інвестицій по експорту та імпорту. По експорту — прямі інвестиції збільшились з 50 до 420 млрд. дол. за останні 20 років.

2 показ ники, що характеризують вивіз прямих інвестицій:

— щорічний відплив капіталу

— аккомульовані іноземні інвестиції.

В першому випадку щорічні вивози свідчать про тенденції даного року. Аккомульовані - скільки всього вивезли інвестицій.

За останні 20 років виникло 3 хвилі зростання прямих іноземних інвестицій. 1) 1969;71; 2) 1986;90; 3) 1993;97

Процес бурхливого зростання інвестицій, що почався з 2-ї половини 80 рр називається Глобальним інвестиційним бумом. Характеризувався:

— якщо до II половини 80 рр було збільшення в 4%, то після 80 рр — в 20−25%

— якщо до того сума була 100 млрд дол то після того 200−250 млрд дол в рік В 90 рр глобальна рецесія прорвала пік але потім бум відновився.

В 1997 р зріст інвестицій до 424 млрд дол інвестицій

Причини глобального інвестиційного буму:

· циклічні фактори (поєднання інвестицій з підйомом економіки)

· фактори економічної політики (починається лібералізація економіки — країни змінили своє економічне законодавство і інвестори почали туди рухатись)

· структурні фактори (світова економіка стала глобальною) Відношення валовогопродукту до прямих іноземних інвестицій досягає 9%.

Позиції окремих експортерів:

1. США (115 млрд)2. БРИТАНІЯ, 3. ЯПОНІЯ, 4. НІМЕЧЧИНА, 5. ФРАНЦІЯ. Імпортери:

1. США (95 млрд), 2. КИТАЙ, 3. БРИТАНІЯ

Особливості вивозу капіталу закордон в 90 рр.:

— збільшення питомої ваги країн, що розвиваються

— значне збільшеня ролі інвестицій, що пов" язано з злиттям та поглинанням

Найбільш розвинуті регіони:

країни Південно-східної Азії

країни Зах. Європи

З регіони інвестицій:

США Пд-Сх Азія Зах. Європа

Особливості транснаціоналізації світової економіки

Транснаціалізація - процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій. (постійно зростає)

2 аспекти:

— інтеграція світової економіки

— суб'єкт інтеграції - ТНК

ТНК- компанії, що здійснюють міжнародну діяльність на основі вивозу прямих інвестицій.

Багатонаціональні кампанії- компанії, капітал яких належить різним за нац походженням групам капіталу.

Наприклад: DUTCH SHELL, ROYAL, UNILERO

ТНК - основний капітал таких компаній належить ондій нації. ТНК — лідер серед інших міжнар.

організацій

Критерії відношення компаній до ТНК:

Кількісні - колись вважалось що коли компанія має хоча б 6 філій за межами країни — то вона належить до ТНК. Зараз іноді включаються компанії і з меншеєю кіль-стю філей.

Теоретичні основи ТНК

1. Перші ТНК з’явилися в кінці 19 ст, наприклад — 2ІМСЕК, але потім протягом десятиріч к-сть ТНК не збільшувалась. Перед 2-гою св. війною ТНК були зосереджені лише в сировинному секторі. Напр. ЗІМЗЕЗТЕК-нафта.

2. Після 2-гої св. війни починається бурхливий розвиток ТНК. НОВІ РИСИ: якщо раніше ТНК розподіляють ринки збуту, то зараз — конкуренція в виробництві (найбільші країни США, Англіядо 60-х років була лідером в ТНК завдяки колоніям)

3. Сер. 60-х новий розподіл сил — США 1- й св. інвестор. ТНК США домінують в світі.

4. 70-ті Ч. Кінберг «атегісап спаїїепде от гоаа» — чому Америка кинула виклик всьому світу? — завдяки подвійної економіці та ТНК. Виробництво ТНК за кордоном = виробництву на території США. Кінберг — «Ми контролюємо 2 економіки»

5. Сер 80-х Франція та Німеччина набувають розвитку у ТНК + дуже сильного розвитку набуває ТНК у Японії - 3-те місце у світі.

6. Сер 80-х з’явилась спроба об'єднати всі ек пояснення чому з’явились ТНК. Англійський вчений Дж. Даннінг розробив теорію — «еклектична парадигма», яка пояснює виникнення ТНК з точки зору існування 3 переваг:

— інтернаціоналізації

— власності

— розміщення Дж Даннінг не створив сам жодної концепції, а тільки об'єднав всі теорії, які існували до нього в одну.

Характеристика активів

1. Спец. фірмові активи

Поділяються на:

— Фіз капітал (машини, обладнання)

— Людський капітал (патент, креслення; + репутація компанії, доступ до джерел фінансування, інформації, здатність втілювати нові ідеї) — саме цей актив зацікавив Дж. Даннінга.

— Інші невидимі активи Частину цих активів можна продати, а частину не можна.

Бар'єри для входження (entry bariers) — одна з основних категорій ек. теорії, їх можна подолати маючи спеціальні фірмові активи.

2. На початку 30-х років вчений Кране почав вивчати — трансакційні витрати — витрати на проведення комерційних операцій.

Теорія трансакцій них витрат

Якщо порівняти трансакційні витрати в різних компаніях то вони не схожі

Існує 2 види трансакційних витрат:

1. Між спорідненими структурами.

2. Між незалежними компаніями.

Правило Goans-a.

споріднені кампаніi незалежні кампаніі

С1<�С2 — витрати між спорідними структурами завжди менше, ніж між незалежними.

Кожна корпорація намагається обмежити транзакцію своїми внутрішніми підрозділами; Іпіегпаї Ігапзасііоп більш ефективні. Явище інтернаціоналізаціїнабуття внутрікорпораційного характеру транзакції.

3. Переваги розміщення:

1. Динамічний ринок

2. Стабільна економ, ситуація

3. Стабільні закони

4. Розвинена інфраструктура

5. Дешева робоча сила

6. Наявність сировинних ресурсів

7. Пільги, інвестиційні стимули

Країна базування — це країна, де розміщується головне виробництво

Дочірня країна — це країна, де знаходяться філіі

Нові риси сучасних ТНК

1. Величезний обсяг операцій ТНК (експорт ТНК — 13 світового експорту, ВП від ТНК — 30% від світового ВП)

2. Збільшеня ступеню міжнародності (тоб-то питомої ваги заруб, активів займів, загальнокорпораційних показників)

3. Втягнення в процес транснаціоналізації средніх та малих компаній

4. Еволюція організаційної стратегії

Типи організаційної стратегій:

1. Батьківська компанія (має зв’язки з дочерними компаніями)

Батьківська компанія Закордонні філіі

2. Модель простої інтеграції: визначено технологічну спеціалізацію кожного підрозділу; це яскраво виражається особливо у сировинних галузях Батьківська компанія Філія 1 Філія 2

3. Модель комплексної інтеграції

Батьківська компанія Філіі

Спеціальні риси нової моделі

— докорінно нова риса передбачає, що кожна філія може виконувати будь-яку функцію на основі

мобільності факторів виробництва

— стратегічний альянс

Міжнародна валютно-фінансова система

Міжнародні валютно-фінансові відносини опосередковують всі інші МВ, що існують між країнами. МВФ-відносини існують як система, що має свої елементи

МВФС — закріплена в міжнародних угодах форма організації валютно-фінансових відносин, що функціонують самостійно або обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Існування такої системи відповідає конкретним проблемам

Функції МВФС

1. Обслуговує і здійснює платежі

2. Забезпечує стабільну одиницю вартості

3. Забезпечує стандарт для відстрочених платежів Приклад; Філіпінська кампанія хоче здійснити трансакції. Вона бере кредит у банку розміром у 200 000 песо строком на 5 років.

— Завдяки МВФС кампанія отримала в банку гроші

— Банк має право на сталу суму від 200 000

— Система забезпечує стандарти для відстрочених платежів, що визначаються валютним курсом

Ключові вимоги до функціонування МВФС

1. Забезпечення належної ліквідності (за рахунок резервів кожна країна і кожен банк мають власні резерви)

2. Функціонування механізму вирівнювання (всі країни повинні підтримувати збалансування системи; вирівнюються платіжні баланси в країні)

3. На основі пп. 1 і 2: забезпечення впевненості у МВФС (головна вимога для будь-якого інвестора) Частина елементів системи існує самостійно, але частина функціонує лише тому, що існує рух товарів та факторів виробництва