Центри сапієнтації. 
Теорія еволюції

Розглядається кілька гіпотез.

• 1. ВУЗЬКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ. Автор — Ч. Дарвін, який вважав, що центром виникнення людини є область Східноафриканського рифту. Аргументи на користь цієї гіпотези: Африка — ареал найближчих родичів людини — шимпанзе та горили, і тут наприкінці третинного періоду склався комплекс умов, сприятливих для «олюднення» мавп: зникли ліси, поширився рівнинний ландшафт, багаті водні ресурси, різноманітна фауна, збільшення рівня іонізуючої радіації внаслідок розломів земної кори і частих вивержень вулканів тощо. Нові умови сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння, зростання ролі м’ясної їжі, вдосконалення руки та ГМ, застосування природних, а потім і штучних знарядь, активної трудової діяльності. Саме у Східній Африці виявлені численні рештки дріопітеків, австралопітеків, хабілісів і близьких до них форм, архантропів тощо. Тут знайдені найдавніші знаряддя з гальки і різні культурні шари розташовуються на одному місці: нижчі представлені хабілісами, а вищі - архантропами й ашельскими знаряддями. Основне ЗАПЕРЕЧЕННЯ: ізольовані групи рідко започатковують види, що розселені по всій планеті. Крім того, цій гіпотезі суперечать і деякі палеонтологічні та інші дані.
• 2. ШИРОКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ = ГЕННОГО ПОТОКУ = ГІБРИДИЗАЦІЙНА.

Запропонував Я. Рогінський у другій половині 40-х років ХХ століття. Згідно з нею центр походження людства охоплює Північно-СхіднуАфрику, Передню Азію, Південну та Південно-Східну Європу. Свого часу це була найбільш поширена версія, але сьогодні проти неї накопичується все більше заперечень. Різновиди гібридизаційної гіпотези розроблялися деякими західноєвропейськими та амери-канськими вченими. 3. ПОЛІЦЕНТРИЗМ. Вперше обґрунтував німецький вчений Ф. Вайденрах, який виділив чотири основні осередки формування неоантропів: Східна Азія — основний представник синантроп — пращур монголоїдної раси; Південно-Східна Азія — пітекантроп — родоначальник австралоїдної раси; Південна Африка — родезійська людина, що започаткувала негроїдів; Передня Азія — «прогресивні» неандертальці - дали початок кроманьйонцям Європи. Таким чином, для кожної раси виділяється окремий центр її формування. Але у нижньому та середньому палеоліті знайдені лише поодинокі расові ознаки. Становлення расових комплексів відбулося у післяпалеолітичний час, тобто розумність є давнішою за раси, а процес сапієнтації збігається з расогенезом лише частково. 4. ДИЦЕНТРИЗМ активно розроблявся впродовж 60 — 80-х років ХХ ст. радянськими антропологами, перш за все В. Алексєєвим. Згідно з цією гіпотезою виділяють два центри сапієнтації: західний та східний. — ЗАХІДНИЙ (афро-європейський). Пращури неоантропів виник-ли на Африканському континенті, звідки згодом емігрували в Європу через Передню Азію, започаткувавши дві морфологічні лінії. Перша хвиля міграції започаткувала вид Homo sapiens NEANDERTALENSIS, який існував у діапазоні часу 230 тисяч — 28 тисяч років тому на території Європи, Близького Сходу та Західної Азії. Друга хвиля міграції зумовила появу «прогресивних» палеоантропів, які започаткували новий вид Homo sapiens SAPIENS, пращури якого жили в Африці близько 150 тис. років тому і розповсюдилися на Близькому Сході приблизно 90 тис. років тому. — СХІДНИЙ (південноазійський). Відокремлення цього центру сапієнтації ґрунтується на таких підставах: тут виявлені численні кісткові рештки досить високорозвинених приматів кінця третинного періоду: рамапітеків, удабнопітеків, гігантопітеків тощо. Наприкінці міоцену — початку пліоцену через аридизацію клімату відбулося масове переселення з Центральної Азії до Європи, Африки та Південної Азії високорозвинених приматів, які вже значною мірою пристосувалися до життя на відкритих просторах і стояли на порозі гомінізації. Південно-Східна Азія була ареалом однієї з найчисленніших груп архантропів — яванського пітекантропа, а також їх попередників — мегантропів, які за своєю будовою близькі до африканських австралопітеків. У Південно-Східній Азії до сьогодні мешкають такі людиноподібні мавпи як гібони та орангутани. Загалом для обґрунтування гіпотези дицентризму були використані численні краніологічні, молекулярно-генетичні та інші дані. Інколи ці два центри розглядають як самостійні.