Внутрішній аудит у банку

ВСТУП

Україна офіційно оголосила формування соціально орієнтованої ринкової економіки як стратегічного курсу своєї державної економічної і правової політики. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб зробити своєчасний вибір оптимального варіанта того чи іншого тактичного руху, виходячи з ситуації, яка реально складається в країні. І, як уявляється, такими головними пріоритетами економічної політики українського уряду мають ставати відбудова державної керованості економіки, стимулювання виробництва на підвищення ефективності праці, створення сприятливих умов підприємницької й в цілому трудової активності.

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, не могло не відновити в господарській і цивільно — правовій практиці правових інститутів, притаманних ринковій економіці, зокрема інституту — аудиту. Цей інститут існував ще у дореволюційний час і досяг значної досконалості у багатьох зарубіжних країнах.

На мою думку, сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів економічних відносин.

В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності як підприємства, так і кредитні установи зобов’язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи економічних відносин в Україні, і тому питання контролю та аудиту є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України.

Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективної, синхронно діючої системи контролю та аудиту.

Якщо говорити про ступінь дослідженості теми дипломної роботи, то слід відмітити, що вона розроблена не досить детально, як в законодавстві України так і в юридичній літературі.

Мета роботи — більш детально вивчити економічну і правову природу аудиту в Україні, а саме з’ясувати поняття, принципи і систему аудиту; види аудиту і їх використання в банківський діяльності; поняття, принципи та особливості банківського аудиту в Україні; здійснити аналіз нормативної бази, яка регламентує питання аудиту.

Дана дипломна робота складається з вступу, трьох розділів та висновку.

Розділ 1. Теоретичні засади аудиту у комерційному банку

1.1. Визначення і сутність аудиту

Аудит має досить давню історію. Перші незалежні аудитори з’явилися ще в 19 столітті в акціонерних компаніях Європи.

Аудит — це вид діяльності, що полягає в зборі і оцінці фактів, що стосується функціонування і положення економічного об'єкта, і здійснюваний компетентною незалежною особою, що, виходячи з установлених критеріїв, виносить висновок про якісну сторону цього функціонування.

Потреба в послугах аудитора виникла в зв’язку з відокремленням інтересів тих, хто безпосередньо займається керуванням підприємством (адміністрація, менеджери), хто вкладає кошти в його діяльність (власники, акціонери, менеджери), а також держави як споживача інформації про результати діяльності підприємств. [122, стр.10].

Аудит — це підприємницька діяльність атестованих незалежних юридичних і фізичних осіб (аудиторських компаній і окремих аудиторів) — законних учасників економічної діяльності, спрямована на підтвердження вірогідності фінансової, бухгалтерської і податкової звітності, для зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для зацікавлених користувачів бухгалтерської звітності, що представляється підприємством (організацією) власникам, а також іншим юридичним і фізичним особам [122, стр. 11].

Згідно Закону України «Про аудиторську діяльність» (ст.2) аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Банківський аудит є одним з видів аудита. Його основна мета — установлення вірогідності бухгалтерської (фінансової) звітності кредитних організацій і відповідності зроблених кредитними організаціями операцій чинному законодавству України і нормативним актам НБУ. [70, стр. 8−9].

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством.

Згідно ст. 4 цього Закону, аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю на території України. (ст.5) [4 ].

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України.

Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного сертифікату отримати ліцензію. [4]

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма — це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор.

Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

Згідно ст. 7. цього Закону аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором.

Публічна бухгалтерська звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації.

Аудиторський висновок про достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам балансу та інших форм публічної бухгалтерської звітності повинен грунтуватися на аналізі достатнього обсягу інформації щодо наслідків фінансово-господарської діяльності, в тому числі на вивченні бухгалтерської звітності і документів, які становлять комерційну таємницю і не підлягають публікації.

Відкриття бухгалтерської звітності, що становить комерційну таємницю, для проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг здійснюється користувачами бухгалтерської звітності.

Користувачами бухгалтерської звітності можуть бути уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи, зацікавлені в наслідках господарської діяльності суб'єктів, в тому числі: власники, засновники господарюючого суб'єкта, кредитори, інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання інформації, що міститься в бухгалтерській звітності.

Користувачі бухгалтерської звітності мають право виступати замовниками на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати обсяги та напрями аудиторських перевірок в межах повноважень, наданих законодавством, установчими документами або окремими договорами.

Проведення аудиту є обов’язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

1.2. Місце аудиту в системі контролю за діяльністю банку. Взаємозв'язок внутрішнього і зовнішнього аудиту.

В економічній літературі немає одностайності щодо визначення органі-заційних форм контролю в банках.

Так у книзі «Аудит банків» під ред. Білоглазовой дається наступна класифікація:

1. по способі проведення: обов’язковий і ініціативний;

2. по характері проведення: зовнішній аудит, внутрішній аудит;

3. по періодичності проведення: первісний аудит, погоджений (повторний) аудит;

4. з погляду розвитку: підтверджуючий аудит, системно — ориентірований аудит, аудит, що базується на ризику. 70, стр. 9−10]

У книзі Суйц В. П., Ахметбекова А. Н., Дубровиной Т. А. «Аудит: загальний, банківський, страховий» приведена наступна класифікація: внутрішній і зовнішній аудит. 122, стор.25−30].

В українських источниках розкрити такі основні організаційні форми контролю в банках:

* державний;

* відомчий;

* незалежний (аудиторський);

* внутрішньобанківський; бухгалтерський;

* адміністративний. 125, стр.39−47 ].

Державний контроль здійснюють відповідні офіційні органи контролю та управління, до яких належать: Рахункова палата Верховної Ради України, Контрольні управління при Адміністрації Президента України, Головне контрольно-ревізійне управління при Міністерстві фінансів України, Міні-стерство економіки України, Національний банк України, Державна подат-кова адміністрація України, Фонд державного майна України, антимонопольний комітет та інші.

В умовах ринкової економіки банки відіграють ключову роль у фінан-совій системі й економіці в цілому, до їхньої діяльності суспільство виявляє неабиякий інтерес. В усьому світі банки підлягають більшому державному контролю, ніж господарські суб'єкти інших видів діяльності.

Функції і завдання органів контролю регламентовані Законами України.

Відомчий контроль відповідно до Закону України «Про банки і банків-ську діяльність» здійснює Національний банк. З цією метою при Національ-ному банку України створено департамент пруденційного нагляду.

Пруденційний нагляд — це система банківського нагляду, при якій го-ловна увага органів нагляду зосереджується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану, результатів діяльності та якості керів-ництва. Методика пруденційного нагляду вивчає дотримання банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України, економічних нормативів тощо.

Департамент пруденційного нагляду уповноважений:

* здійснювати всі види перевірок діяльності комерційних банків, перевірку достовірності економічних нормативів, звітності, реєст-рацію і ліцензування банку;

* надавати відповідні розпорядження, обов’язкові до виконання, у ви-падку порушення комерційними банками законодавства У країни;

* вимагати від банків проведення зборів і завчасно оголошувати ті

питання, які вимагають негайного вирішення;

* направляти своїх представників з правом виступу на загальні збо-ри акціонерів, засідання ревізійної комісії.

Незалежний (аудиторський) контроль здійснюють незалежні аудитор-ські фірми. Аудиторські фірми перевіряють стан бухгалтерського обліку, до-стовірність фінансової чи статистичної звітності, а також стан кореспондент-ських відносин між банківськими установами, касової роботи, операцій за безготівковими розрахунками.

Рис. 1.1. Система незалежного фінансового контролю (аудіту) в Україні

Результати аудиторської перевірки оформляють висновком.

Систему внутрішнього ау-диту можна вважати частиною системи внутрішнього контролю банку. По-перше, перевірка та оцінка ефективності системи внутрішнього контролю є основною метою внутрішнього аудиту. По-друге, у внутрішнього контролю та аудиту дуже багато спільного, наприклад, вони мають однакові завдання, процедури, принципи та ін.

Розгляд внутрішнього аудиту обов’язково вимагає ознайомлення з по-няттям внутрішнього контролю.

Внутрішній контроль — це система організації роботи банку, до якої належать усі заходи, що вживаються банком для контролю за своїми акти-вами, запобігання шахрайству, зведення до мінімуму помилок, перевірки точності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, забез-печення ефективності операцій та додержання внутрішніх положень і вказі-вок керівництва.

Система внутрішнього контролю завжди належала до найважливіших елементів операційної та управлінської структури банку. Глобалізація рин-ків, жорстка конкуренція, впровадження нових банківських операцій, розви-ток інформаційних технологій призвели до суттєвого ускладнення банків-ської системи і разом з цим збільшили небезпеку ризиків для неї. Все це спричинює як ускладнення завдань внутрішнього контролю, так і зростання його значення в діяльності банку.

Внутрішній контроль запроваджується та здійснюється Правлінням бан-ку, його керівництвом та працівниками всіх рівнів. Система внутрішнього контролю — це не просто процедури або внутрішні положення, які повинні виконуватися в певний момент часу. У банку не існують окремі відділи чи підрозділи внутрішнього контролю. Ця система охоплює всі механізми кон;

тролю у банку, вона діє постійно і на всіх рівнях. Суб'єктом внутрішнього контролю виступає кожний працівник, кожний підрозділ банку.

До системи внутрішнього контролю відноситься програма підготовки кадрів, що має на меті допомогти працівникам якісно виконувати свої служ-бові обов’язки.

Внутрішній контроль дає керівництву банку впевненість у:

* надійності та повноті фінансової та управлінської інформації;

* належному управлінні ризиками;

* дотриманні банком чинних нормативних актів, внутрішніх поло-жень, процедур, планів;

* достатності охорони активів;

* раціональному та економному використанні ресурсів;

* досягненні цілей та завдань, намічених у планах розвитку банку. Робота системи внутрішнього контролю у банку в цілому повинна здійснюватись за «принципом єдиного банку» та включати:

* контроль за дотриманням законів та вимог нормативних актів, виконання бюджету;

* періодичну звітність про здійснення операцій;

* статистичний аналіз та використання його результатів;

* незалежні перевірки діяльності відділів (підрозділів) та їхніх працівників;

* періодичне звірення загальних активів із сумами, відображеними в облікових записах;

* розподіл обов’язків: право надання дозволу на операцію, реєстрація операції тощо;

* перевірку доступу посадових осіб до активів;

* ревізії документації за конкретними операціями. Внутрішній контроль грунтується на дотриманні положень зовнішніх та внутрішніх нормативних актів для забезпечення достовірності й повноти звітності, що складається у банку. Система внутрішнього контролю вклю-чає такі елементи:

* середовище контролю (адміністративний контроль);

* система обліку (бухгалтерський контроль);

* процедури контролю.

Розробка та впровадження системи внутрішнього контролю і аудиту в банку є прямим обов’язком його керівництва.

Аудит, будучи методом здійснення позавідомчого фінансового контролю, не заміняє і не підмінює державний фінансовий контроль за господарською і фінансовою діяльністю економічних суб'єктів, що здійснюють відповідні державні органи [122, стр. 35] (див.таб.1.1].

Таб.1.1. Основні відмінності ревізії та аудіту.

Адміністративний контроль включає організаційну структуру банку, а також процедури й документи, пов’язані з процесом вироблення рішень та отримання санкції керівництва на проведення операції. Таке санкціонування є функцією керівництва, що безпосередньо випливає з його відповідаль-ності за виконання завдань організації, і є відправною точкою встановлення бухгалтерського контролю за операціями.

Адміністративний контроль має такі складові:

* політика менеджменту щодо планування, операційної діяльності, ризиків, виконання бюджету та отримання прибутку;

* діяльність Ради директорів;

* правила визначення повноважень та відповідальності посадових осіб;

* методи контролю, які використовує керівництво;

* контроль за персоналом (включає політику щодо наймання на ро-боту, навчання та просування по службі);

* зовнішній контроль.

При здійсненні адміністративного контролю дуже важливим є делегу-вання повноважень керівникам підрозділів, тобто залучення їх до процесу контролю. Така необхідність зумовлена тим, що:

1) керівництво банку не може і не повинне мати всі необхідні знання щодо прийняття певних рішень;

2) при прийнятті рішень доцільно й корисно враховувати пропозиції та зауваження керівників різних рівнів;

3) участь працівників у процесі прийняття рішень сприяє їхньому професійному зростанню.

При розробці системи делегування повноважень обов’язково повинні враховуватися ризики, зокрема такі, як сума операції (кредитування, інвестиційна діяльність, витрати, ціноутворення на послуги), якісні ризики (професіоналізм персоналу, наявність внутрішніх положень і процедур та ін.), ризики прийняття неправильного рішення.

Бухгалтерський контроль являє собою дії, спрямовані на захист ак-тивів та забезпечення точності й достовірності фінансової інформації. Мета бухгалтерського контролю — гарантувати, що:

* операції санкціоновані керівництвом банку;

* операції обліковуються відповідно до вимог нормативних актів Національного банку України з точки зору змісту, повноти, своє-часності запису тощо;

* доступ до активів і цінностей можливий лише з дозволу ке-рівництва;

* облікові дані про активи й цінності регулярно зіставляються з да-ними про існуючі активи і в разі виявлення розбіжностей керів-ництвом банку вживаються відповідні заходи;

* проводиться періодична звірка вартості та наявності активів.

Сукупність принципів, методів та процедур, якими користується банк для визначення, накопичення та запису всіх здійснених операцій, повинна відповідати вимогам «Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.98 за № 566.

Згідно з цим нормативним актом кожний банк України повинен розробити положення про облікову політику.

Усі елементи внутрішнього контролю обов’язково повинні мати доку-ментальне відображення у процедурах. Під процедурами внутрішнього контролю розуміється деталізований опис проведення конкретної банків-ської операції. Будь-яка процедура внутрішнього контролю складається з таких компонентів, як:

1) опис операції;

2) визначення відповідальності та підзвітності особи (підрозділу), що здійснює операцію;

3) розподіл обов’язків між виконавцями операції з метою роз-межування контролю за обліковими записами та операціями за ними;

4) розподіл відповідальності працівників за ухвалення операції, її запис, контроль і зберігання активів;

5) схвалення операції;

6) обмеження доступу до активів, облікових записів та сховищ;

7) внутрішні перевірки та звірки до моменту виконання операції;

8) автоматизований контроль;

9) ротація персоналу.

Документування процесу внутрішнього контролю є надзвичайно важли-вою вимогою, адже наявність процедур внутрішнього контролю і аудиту — це одна з умов ефективності функціонування банківської установи. Але потрібно усвідомлювати, що внутрішній контроль і аудит можна вважати дієвим лише за умови застосування процедур внутрішнього контролю на практиці. 125, стр. 47−49].

За джерелами контрольних даних та заходами проведення всі види кон-тролю поділяються на фактичний і документальний. Джерелами фактичного контролю є фізичні об'єкти: інвентаризація, експертна оцінка, особистий досвід. У банках — це контрольний перерахунок національної та інвалютної грошової готівки в касах, сховищах, резервних фондах, коштовних металах та інших цінностях, перевірка збереження основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей банку, а також застави та інше.

Джерелами документального контролю є документи та дані фінансової і статистичної звітності: читання документів, рахункова перевірка доку-ментів, порівняння документів, письмовий запит, економічний контроль та ревізія.

У банках за розрахунками та довідками господарських органів перевіря-ються правильність видачі коштів на заробітну платню, стипендії, відряд-ження, а також заборгованість банку за простроченими кредитами та поста-чальникам за послуги і товарно-матеріальні цінності (при цьому перевіря-ється правильність надання кредитів та їх використання). Часто поєднують-ся обидва методи контролю — фактичний і документальний.

Залежно від мети та обсягу, а також від способів та заходів проведення розрізняють такі методи аудиту:

* обстеження;

* економічний аналіз;

Обстеження — це метод фактичного контролю, який здійснюється на місті шляхом аналізу зведених документів, фінансової, статистичної звітно-сті, особистого досвіду, експертної оцінки. При обстеженнях, як правило, не користуються первинними документами.

Економічний аналіз — це метод документального контролю, який є способом вивчення фінансово-господарської діяльності господарських ор-ганів за матеріалами обліку та звітності. Аналіз фінансово-господарської діяльності клієнтів — основа економічної роботи банків. Банки комплексно вивчають економіку та фінанси своїх клієнтів для того, щоб через свої опе-рації здійснювати вплив на ефективний розвиток їх виробництва.

У банках аналізуються матеріали фінансової, статистичної звітності про касові обороти, розрахункові відношення, кредити, витрачання фондів за робітної плати, операції з цінними паперами, валютні операції, активні і пасивні операції та інші операції банку.

Таким чином, методом контролю в правовій державі є сукупність за-ходів та способів, які забезпечують виявлення законності і доцільності ви-користання державної, суспільної та особистої власності.

На практиці міжнародні аудитори часто розширюють своє повідомлен-ня, включаючи до нього і менш важливі недоліки, надаючи їх разом з про-позиціями щодо покращання структури внутрішнього контролю. Ця інфор-мація дозволяє аудитору надавати перевірюваному й інші неаудиторські послуги, як-то: рекомендації щодо впливу на фінансовий звіт, альтернатив-них принципів обліку та впливу внутрішнього контролю.

Щоб отримати уявлення про структуру контролю клієнта аудитор го-ловним чином спостерігає й опитує персонал банку, підданого перевірці, звертається до відповідних документів з економічної політики і методики обліку, перевіряє книги, окремі документи, формуляри і звіти. Щоб скласти уявлення про структуру контролю, аудитор визначає ті критичні точки в системі обліку, де могли бути допущені суттєві помилки чи неточності і визначає, чи були розроблені спеціальні методики, що дозволяють запо-бігти їм.

За підсумками роботи незалежний аудитор надає стан-дартний безумовний висновок, який складається з трьох параграфів, якщо дотримані такі три умови:

1) аудит здійснювався ретельно, на відповідному професіональному рівні, незалежними особами, що володіють відповідними спе-ціальними знаннями;

2) було зібрано й оцінено достатню кількість доказів, необхідних для надання висновку про те, що фінансовий звіт складений пра-вильно і відповідає міжнародним вимогам;

3) нема жодного факту, який вимагав би додаткового пояснення.

Якщо не виконані ці три умови, стандартний безумовний висновок, включаючи три параграфи, не складається.

У висновках інших типів, аудиторська фірма просто відхиляє можли-вість формулювання висновку або констатує, що фінансовий звіт не відпо-відає вимогам чи дає умовний висновок. Суть його полягає в тому, що до стандартного безумовного висновку додається роз’яснювальний текст, який роз’яснює фактори, що впливають на фінансовий звіт, а також те, чи вияв-ляється невідповідність стандартам.

Банки самостійно розробляють і затверджують облікову політику для кожного звітного року. Допомогти керівництву банку у виборі оптимальної облікової політики — справа внутрішнього аудитора.

Керівник банку обов’язково має затвердити такі питання, які підлягають перевірці:

* порядок нарахування амортизації;

* порядок проведення інвентаризації;

* правила документообігу та технологія обробки облікової доку-ментації;

* порядок контролю за внутрішніми операціями.

Облік згідно з обліковою політикою, виконується безперервне від дати реєстрації банку як юридичної особи до дати реорганізації або ліквідації банку.

Облікова політика здійснюється згідно з наказом керівника банку.

Внутрішній аудитор банку не підкоряється головному бухгалтеру і не входить до складу управління бухгалтерського обліку. Внутрішній аудит банку — це самостійна структура, покликана забезпечити керівництво банку правдивою інформацією, а також допомогти керівництву банку оптимизировать роботу всіх підрозділів банку.

Внутрішній аудит можна розглядати як систему мір безпеки банку для забезпечення захисту інтересів вкладників, збереження і досягнення конкретних результатів у діяльності банку. Він включає сукупність планів банку, методів і процедур, застосовуваних усередині нього для захисту активів, збільшення прибутку, забезпечення чіткого виконання вказівок керівництва банку. Внутрішній аудит представлен як структурний підрозділ і підкоряється керівнику банку. [71, стор.6].

На сучасному етапі все більшого значення під час проведення ревізій (пе-ревірок) набуває метод контролю та аудиту — економічний аналіз. Економічний аналіз тісно пов’язаний з контрольно-ревізійною та аудиторської діяльністю комерційного банку.

На етапі планування проведення аудиторської перевіркі використовується економічний аналіз для визначення об'єктів перевірки з найбільшою ймовірністю можливих пору-шень, вибору прийомів, способів ревізії, складання плану, програми ревізії. Аналітичні процедури особи, що здійснює перевірку, у ході попереднього ознайомлення з діяльністю банку, що ревізується, виражаються у таких ти-пових діях:

* порівняння поточних даних з даними попереднього періоду;

* порівняння поточних даних з нормативними значеннями;

* порівняння поточних даних з даними прогнозу та інші дії.

Мета застосування аналітичних процедур — визначення нетипових си-туацій у діяльності комерційного банку.

На початковій стадії аудиту, у ході планування, визначення найбільш ризикованих для перевірки напрямів, доцільно проводити економічний ана-ліз діяльності банку за такими розділами:

* аналіз касових операцій у національній та іноземній валютах;

* аналіз стану власних та залучених коштів;

* аналіз кредитної діяльності банку;

* аналіз операцій з цінними паперами;

* аналіз операцій банку з векселями;

* аналіз лізингових та факторингових операцій;

* аналіз процентної політики банку;

* аналіз виконання платіжних зобов’язань банку;

* аналіз фінансових результатів діяльності банку та інші. У ході аналізу кожного розділу, аудитором можуть бути виявлені незро-зумілі відхилення в діяльності банку від середніх по банківській системі в цілому у порівнянні з попередніми періодами. Увагу треба приділяти як негативним, так і позитивним відхиленням з метою з’ясування факторів, які вплинули на такі зміни і досконалого їх вивчення. Можливо, за цими фак-торами приховуються некоректні дії окремих осіб.

Основну масу порушень, зловживань та інших незаконних дій особа, що здійснює перевірку, у змозі виявити ще на початковому етапі аудиторського процесу, під час попереднього аналітичного огляду, або ознайомленням з веденням бухгалтерського обліку в банку, з первинними документами та регістрами обліку.

Аудитори, які в своїй роботі намагаються обмежитись одним лише огля-дом бухгалтерських документів та записів в регістрах обліку, не зможуть зробити об'єктивних висновків: вони повинні проаналізувати вищевказані бухгалтерські документи, стан обліку, фінансової звітності та фінансово-господарської діяльності комерційного банку.

На етапі організації та безпосереднього проведення аудиту виконується економічна оцінка здійснених банківських операцій (касові, поточні, кре-дитні, депозитні, операції з цінними паперами та інші операції), що об'єд-нує увесь комплекс прийомів аналізу й оцінки з метою визначення доціль-ності, раціональності окремих банківських операцій та ефективності діяль-ності банку, що контролюється, а також з метою визначення порушень, кра-діжок, зловживань, винних осіб. При цьому використовуються такі прийоми аналізу:

* прийом порівняння;

* прийом групування;

* прийом обчислення індексів;

* прийом ланцюгових підстановок;

* абсолютні й відносні величини;

* прийом визначення структури;

* балансове пов’язання та інше.

Ці прийоми економічного аналізу дозволяють визначити відхилення, які підлягають детальному вивченню для встановлення причин їх виникнення для розробки заходів для запобігання виникненню відхилень негативного впливу.

Для виявлення відхилень у діяльності банку, необхідно аналізувати його фінансові звіти, особливо баланс банку. Основні етапи проведення аналізу банківського балансу:

Попередній етап:

* попередні групування статей активу і пасиву;

* перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями (строками, джерелами, видами витрат то-що);

* складання таблиць;

* підготовка матеріалів для ілюстрацій.

У процесі аналізу балансу банку аудитори застосовують такі методи:

* метод порівняння; метод групування;

* метод коефіцієнтів та інші.

* щорічний.

Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяється на:

* повний;

* тематичний.

З огляду на мету та характер аналізу балансу банку, розрізняють:

* попередній аналіз;

* оперативний аналіз;

* остаточний (наступний) аналіз;

* перспективний аналіз.

Залежно від об'єкта аналіз балансу поділяється на:

* функціональний;

* структурний;

* операційно-вартісний.

Аналіз балансу банку є обов’язковою стадією перевірки як на етапі плану-вання, в ході самої перевірки, так і на завершальному етапі. Детально аудитори аналізують такі фінансові звіти:

* звіт про прибутки та збитки;

* балансовий звіт;

* звіт про зміни у власному капіталі;

* звіт про рух грошових коштів, а також поточну звітність комерційних банків, іншу інформацію про діяльність банку за ревізійний період.

Для недопущення помилок у банку повинна існувати відповідна система внутрішнього контролю та аудиту. Діяльність внутрішнього контролю та аудиту спрямована на зведення до мінімуму можливостей для появи помилок або шахрайства. Внутрішній аудит як система складається з таких елементів:

* політика та методи керування банком;

* організаційна структура банку;

* діяльність Ради директорів, особливо ревізійного внутрішньо-банківського відділу (управління);

* методи розподілу функцій управління та контролю;

* управлінські методи контролю, в тому числі організація ревізій-ного процесу;

* кадрова політика та практика у банку;

* зовнішній вплив (банківський нагляд з боку Національного банку України, перевірки інших органів, що здійснюють контроль).

Оцінюючи структуру внутрішнього контролю банку, аудитор повинен звернути увагу і вказати на характерні недоліки внутрішнього контролю та аудиту, які вказують на місця виникнення помилок для ретельнішої їх перевірки.

Економічний аналіз використовується також на завершальному етапі аудиту для перевірки якості проведення аудиту комерційного банку.

Результа-том аналізу є оцінка фінансового стану банку, стану його майна, активів та пасивів балансу, швидкості обороту капіталу та інше.

При завершенні аудиторськой перевірки, особі, що здійснює перевірку, необ-хідно зробити аналіз проведеної роботи в комерційному банку, щоб розро-бити заходи щодо усунення недоліків, виявлених перевіркою та заходи для виконання поліпшення фінансово-господарської роботи банку.

Таким чином, використання економічного аналізу на всіх етапах прове-дення контрольно-ревізійної роботи значно покращує якість аудиту (пере-вірки) комерційного банку.

Таким чином, служба внутрішнього аудиту банку — це самостійний структурний підрозділ банку, який створюється за рішенням виконавчого органу банку і підпорядковується безпосередньо Правлінню (раді директорів) банку. [30 ].

Перевірки, що проводяться в банку службою внутрішнього аудиту банку, здійснюються на підставі Положення про службу внутрішнього аудиту банку, стандартів внутрішнього аудиту, які розробляються кожним банком самостійно з дотриманням вимог Національного банку України та специфіки діяльності самого банку.

Статус, функціональні обов’язки та повноваження служби внутрішнього аудиту банку визначаються у Положенні про службу внутрішнього аудиту банку.(див. розділ 2).

Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту банку погоджується з Національним банком України.

Погодження кандидатури на посаду керівника служби внутрішнього аудиту банку здійснює Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія) або комісія при територіальному управлінні Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності шляхом проведення співбесіди за умов, визначених Комісією.

У разі призначення (звільнення) керівника служби внутрішнього аудиту банк у 3-денний строк повідомляє про це територіальне управління Національного банку України та Національний банк України.

У разі зміни керівника служби внутрішнього аудиту банку, не пізніше ніж через місяць з дня звільнення попередньої особи, банк має подати на нового керівника служби внутрішнього аудиту банку потрібні документи для проходження ним співбесіди на засіданні Комісії або комісії при територіальному управлінні в порядку, установленому цим розділом.

Якщо особа, яка призначена тимчасово на посаду керівника служби внутрішнього аудиту банку, продовжує виконувати обов’язки понад місяць, то в тижневий термін після закінчення зазначеного строку банк зобов’язаний подати на цю особу потрібні документи для проходження нею співбесіди на засіданні відповідної комісії.

Розгляд документів і погодження кандидатури на посаду керівника служби внутрішнього аудиту банку здійснює Комісія або комісія при територіальному управлінні в місячний строк з часу отримання повного пакета документів.

Керівник і працівники служби внутрішнього аудиту банку при призначенні на посаду дають письмове зобов’язання про нерозголошення інформації про діяльність банку та збереження банківської таємниці відповідно до вимог чинного законодавства України.

Функції служби внутрішнього аудиту банку є частиною постійного моніторингу системи внутрішнього контролю і внутрішніх процедур оцінки капіталу банку, вони забезпечують незалежну оцінку адекватності запровадженої політики та методики діяльності банку, а також їх виконання.

Внутрішний аудитор здійснює:

— перевірку результатів поточної фінансової діяльності банку, нагляд за поточною діяльністю банку, дотриманням посадовими особами, працівниками банку, а також самим банком вимог чинного законодавства України та рішень органів управління банку;

— постійний перегляд системи операційних процедур (включаючи аудиторські процедури) та методів їх обліку;

— перевірку систем управління та передавання фінансової інформації, у тому числі, електронних інформаційних систем та електронних банківських послуг.

— здійснення неупередженої та об'єктивної оцінки фінансової, операційної, інших систем і процедур контролю в банку, оцінку та аналіз виконання посадовими особами і персоналом банку Статуту, внутрішніх положень банку щодо проведення операцій в обсягах наданої Національним банком України банківської ліцензії або дозволу на окремі банківські операції;

— розслідування в межах своїх повноважень вчинених і запобігання майбутнім порушенням у системі внутрішнього контролю, а також попередження випадків будь-яких ризиків;

— виявлення сфер потенційних збитків для банку, сприятливих умов для шахрайства, зловживань і незаконного присвоєння коштів банку" .

— налагодження і підтримання взаємодії із зовнішніми аудиторами, державними органами контролю та службою банківського нагляду Національного банку України;

— надання Правлінню банку та керівникам структурних підрозділів, що перевіряються, висновків про результати проведеної аудиторської перевірки і пропозицій щодо поліпшення діючої в банку системи внутрішнього контролю

— отримувати в межах своїх повноважень на запит від банку до інших організацій або третіх осіб — суб'єктів підприємницької діяльності потрібні відомості та документи, що пов’язані з процесом перевірки;

— при встановленні фактів зловживання службовим становищем керівників банку повідомляти про такі випадки Раду банку.

Служба внутрішнього аудиту банку не несе відповідальності та не має владних повноважень щодо операцій, за якими вона здійснює аудит. Але вона має право:

проводити аудиторські перевірки з метою здійснення оцінки адекватності та ефективності системи внутрішнього контролю банку, її відповідності ступеню потенційного ризику, притаманного різним сферам діяльності банку, а також оцінювати його;

брати участь у засіданнях Ради або Правління банку під час обговорення питань, які прямо або опосередковано стосуються стану бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю й аудиту, зовнішнього аудиту, змін у структурі або розвитку банку.

Стан роботи служби внутрішнього аудиту банку може бути перевірений незалежним зовнішнім аудитором.

Для забезпечення кваліфікованого аналізу та підтвердження повноти і достовірності річної фінансової звітності банку при здійсненні зовнішніми аудиторами аудиторської перевірки служба внутрішнього аудиту банку надає зовнішнім аудиторам для використання відповідну документацію, що значно впливає на скорочення витрат банку на проведення зовнішнього аудиту.

Національний банк України здійснює контроль за роботою служби внутрішнього аудиту банку шляхом проведення інспекторами Національного банку України або уповноваженими ним особами перевірок її діяльності.

1.3. Стандарти внутрішнього аудиту

Стандарти внутрішнього аудиту в комерційних банках впроваджуються з метою регулювання роботи служби внутрішнього аудиту щодо виконання покладених на неї функціональних обов’язків. 30].

Стандарти є обов’язковими для безумовного дотримання їх комерційними банками, розташованими на території України.

Служба внутрішнього аудиту в процесі проведення перевірок керується чинним законодавством України та нормативними актами Національного банку України.

Стандарти внутрішнього аудиту — це критерії визначення процедур аудиту, за якими здійснюється оцінка діяльності системи внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит у комерційному банку здійснюється на підставі дотримання працівниками служби внутрішнього аудиту правил внутрішнього розпорядку банку та цих методичних вказівок.

Стандарти внутрішнього аудиту впроваджуються в діяльність комерційного банку з метою:

— вдосконалення практики проведення внутрішнього аудиту;

— забезпечення якісного аналізу й оцінки системи внутрішнього контролю;

— здійснення постійного моніторингу банківських ризиків;

— перевірки відповідності здійснених банківських операцій політиці та встановленим процедурам банку, а також чинному законодавству України;

— інформування Правління банку та Ради банку про виникнення певних проблем, розроблення і вживання упереджувальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню ризиків у діяльності банку;

— складання уніфікованих аудиторських висновків і звітів.

Служба внутрішнього аудиту банку при виконанні функціональних обов’язків має керуватися такими стандартами:

Стандарт N 1 — Керівництво службою внутрішнього аудиту

1. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту повинна погоджуватися з Радою банку і відповідати вимогам, встановленим Національним банком України. Рішення про призначення на цю посаду затверджується наказом керівника банку.

2. Керівник служби внутрішнього аудиту відповідає за:

— виконання поставленої перед банком мети, яка грунтується на його стабільності, надійності, платоспроможності та ліквідності і контролюється внутрішніми аудиторами;

роботу внутрішніх аудиторів,

— ефективне та раціональне використання коштів, що передбачені для утримання служби внутрішнього аудиту;

наявність Положення про службу внутрішнього аудиту банку, затвердженого Правлінням та погодженого з Радою банку.

складання планів (графіків), що відображають виконання функціональних обов’язків працівниками служби внутрішнього аудиту.

3. Діяльність банку підлягає повній або частковій перевірці внутрішніми аудиторами. Об'єктами внутрішнього аудиторського контролю повинні бути:

— банківські операції (види діяльності банку) і їх відповідність чинному законодавству України;

— правила й процедури, згідно з якими здійснюються банківські операції, та їх дотримання;

— види банківських операцій, ефективність їх здійснення та оцінка ризиків;

— рівень комп’ютеризації та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

— внутрішня та зовнішня бухгалтерська і фінансова звітність банку, адекватність відображення в ній банківської діяльності;

— організація бухгалтерського та управлінського обліку, а також їх відповідність меті та завданням діяльності банку;

— управління трудовими та матеріальними ресурсами банку тощо.

4. Внутрішні аудитори оцінюють найбільш ризикові види діяльності банку. Ризик важливо не тільки виявити, але й визначити його розмір, а також здійснювати постійний контроль за тенденціями зміни величини ризику та розробити комплекс заходів щодо його мінімізації.

5. У процесі аудиторської перевірки внутрішній аудитор повинен звернути увагу на такі фактори ризику:

— моральний клімат у банку, зокрема тиск з боку його керівників на впливових посадових осіб для досягнення відповідної мети;

— компетентність працівників, відповідність посадам, які вони обіймають;

— обсяг активів, ліквідність та обсяг операцій;

— фінансовий стан та виконання економічних нормативів;

— конкурентоспроможність банку;

— складність та змінюваність видів банківських операцій;

— доцільність розширення мережі філій; ефективність окремих філій;

— раціональність витрат на утримання банку;

— ступінь інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

— розгалуженість мережі установ банку;

— адекватність та ефективність процедур внутрішнього контролю;

— організаційні, операційні та економічні зміни в банку;

— визнання негативних фактів, виявлених аудиторською перевіркою, і вжиття відповідних заходів щодо виправлення ситуації.

6. Для оцінки ризику керівник служби внутрішнього аудиту повинен отримувати інформацію з різних джерел.

8. Оцінка ризиків повинна проводитися щорічно.

9. Формування груп перевіряючих передбачає визначення кількості внутрішніх аудиторів (а також залучених фахівців та консультантів) і здійснюється згідно з календарними графіками (планами) проведення аудиторської перевірки та кошторисом витрат, затвердженим Радою банку.

10. Звіти про результати діяльності служби внутрішнього аудиту періодично подаються на розгляд Правлінню та Раді банку.

11. Керівник служби внутрішнього аудиту повинен:

— підготувати Положення про службу внутрішнього аудиту, в якому визначаються правила та процедури, відповідно до яких проводиться аудиторська перевірка;

— скласти програму відбору і підвищення професійного рівня працівників підрозділу;

— підтримувати зв’язок із зовнішніми аудиторами;

здійснювати координацію роботи внутрішніх та зовнішніх аудиторів,

— надавати зовнішнім аудиторам інформацію щодо методів, засобів та термінології, які використовуються внутрішніми аудиторами;

— організовувати тестування працівників свого підрозділу та розробляти програму проведення аудиторської перевірки з метою забезпечення дотримання внутрішніми аудиторами відповідних стандартів, а також належного виконання ними функціональних обов’язків;

— не менше одного разу на рік, а також на вимогу Правління та Ради банку подавати звіти про роботу свого підрозділу, в яких відображати виявлені в ході аудиторської перевірки факти недоліків у діяльності банку та відповідні рекомендації щодо їх усунення;

— щорічно подавати Правлінню банку для затвердження і Раді банку для погодження плани (графіки) проведення аудиторських перевірок, проекти формування штату та планування кошторису витрат свого підрозділу.

12. Зовнішні аудитори здійснюють перевірки з метою підтвердження достовірності щорічних фінансових звітів. Внутрішні аудитори відповідають за оцінку адекватності застосованих процедур і отриманих фактів, що використовувалися у їх висновках щодо річного фінансового звіту.

13. Правління банку може звернутися до керівника служби внутрішнього аудиту з проханням дати оцінку результатам діяльності зовнішніх аудиторів. Висновок керівника служби внутрішнього аудиту повинен бути аргументованим.

14. За необхідності керівник служби внутрішнього аудиту разом із зовнішніми аудиторами обговорює напрями взаємодії на підставі наданих документів.

15. Зовнішні аудитори можуть користуватися висновками внутрішніх аудиторів, відповідями керівників на ці висновки та звітами, що свідчать про результати діяльності служби внутрішнього аудиту. Ці матеріали використовуються зовнішніми аудиторами при визначені обсягів їх роботи.

Стандарт N 2 — Незалежність

1. Незалежність дає змогу внутрішнім аудиторам робити правдиві й неупереджені висновки, що необхідні для належного проведення аудиторської перевірки. Це досягається в результаті організаційного визначення статусу та об'єктивності служби внутрішнього аудиту.

2. Організаційний статус повинен передбачати:

— безпосередню підпорядкованість служби внутрішнього аудиту в процесі її діяльності Правлінню банку та Раді банку у питаннях, що стосуються стратегічних напрямів його розвитку;

— процедури затвердження Радою банку штатного розпису підрозділу внутрішнього аудиту та бюджету на наступний рік, а також уніфікованих висновків і звітів про результати його діяльності;

— виконання службою внутрішнього аудиту своїх функціональних обов’язків без будь-яких перешкод;

— постійну участь керівника підрозділу внутрішнього аудиту банку в засіданнях Правління банку, що стосуються аудиторської діяльності, фінансової звітності, управління, організації внутрішнього контролю.

3. Об'єктивність:

— при проведенні аудиторських перевірок внутрішні аудитори повинні бути об'єктивними;

— внутрішні аудитори відстоюють власну думку з питань аудиту, яка може не збігатися з думкою інших працівників банку, зовнішніх аудиторів тощо;

— керівник служби внутрішнього аудиту періодично отримує від своїх працівників інформацію про можливий конфлікт інтересів і т. ін.;

— внутрішні аудитори банку не несуть відповідальності за проведення банком будь-яких банківських операцій;

— рівень об'єктивності внутрішнього аудитора не знижується, якщо він надає рекомендації працівникам банку щодо застосування стандартів контролю та перевіряє відповідні процедури їх застосування;

Стандарт N 3 — Професійна компетентність

1. Аудиторські перевірки мають виконуватися на високому професійному рівні.

2. Усі працівники служби внутрішнього аудиту повинні мати певний професійний досвід і володіти необхідними знаннями й навичками.

3. До проведення внутрішнього аудиту банку можуть залучатися сторонні фахівці та консультанти, з якими укладається відповідний договір, що передбачає відповідальність за розголошення банківської таємниці.

4. Керівник служби внутрішнього аудиту забезпечує належний нагляд за всіма аудиторськими перевірками і відповідає за його здійснення.

5. Аудиторський нагляд — це безперервний процес, який починається з планування і закінчується виконанням аудиторського завдання. відповідною документацією;

6. Результати діяльності служби нагляду повинні документуватися і належним чином зберігатися.

7. Внутрішні аудитори повинні:

— бути обережними, досвідченими, компетентними;

— правильно застосовувати діючі стандарти, процедури та методи внутрішнього аудиту;

— знати принципи і методи бухгалтерського обліку;