Підвищення ефективності інноваційної діяльності як умова сталого розвитку

Підвищення ефективності інноваційної діяльності як умова сталого розвитку

Розвиток інновацій як комплекс локалізованих у часі й просторі конкретних заходів, орієнтованих на досягнення якісно і кількісно оцінених показників, визначено однією зі складових в рамках реалізації Стратегії розвитку «Україна — 2020». Але визначення важливості цього аспекту розвитку економіки країни далеко не завжди знаходить продовження у послідовному проведенні роботи у цьому напрямку.

За оцінками фахівців стан інноваційної діяльності в Україні не можливо оцінити задовільним. При наявності потужного наукового потенціалу та багаторічний досвід виготовлення технологічно складної продукції, країна з кожним роком втрачає свої позиції на ринках високотехнологічних товарів. «Ідею економіки, заснованої на знаннях, рушійною силою якої є інновації, значною мірою було дискредитовано в українському суспільстві через неефективні й непослідовні дії та анонсування заходів, які так і не було втілено в життя» [1].

Вважаючи на наявність в Україні цілого ряду програм щодо розвитку науки та інновацій, підвищення ефективності інноваційної діяльності, і на періодичне освітлення проблем інноваційної та науково-технічної діяльності на парламентському рівні, прийняті рекомендації здебільшого не реалізуються, фінансові, кредитні, податкові, митні та інші важелі забезпечення розвитку інноваційної діяльності не працюють. Це і є основною причиною гальмування процесу упровадження результатів досліджень з наукових установ та вищих навчальних закладів до промисловості. В Україні практично немає поширених як у розвинених країнах механізмів підтримки трансферу результатів досліджень. інноваційний наука виробництво Як результат, Україна у 2016 р. стала 56-та зі 128 країн за інноваційним індексом (Global Innovation Index, GII) — дослідження інноваційного клімату країн, яке проводить з 2007 року школа бізнесу INSEAD, і Світовий організації інтелектуальної власності та Корнельського університету. «Глобальний інноваційний індекс складається з двох підгруп, які охоплюють такі елементи дослідження: інститути (місце України в рейтингу 2016 р. за складовою — 101), людський капітал і дослідження (40), інфраструктура (99), ринковий досвід (75), бізнесовий досвід (73), отриманні знання та технології (33), результати творчої діяльності (58)» [2].

Першою фігурою інновацій є людина. Інноваційні інститути і держава створюють умови для ефективної інноваційної діяльності та реалізації її результатів, а ринок забезпечує суспільний відбір і комерціалізацію інновацій, як умову соціального та економічного розвитку. В той же час, при наявності науково-творчого людського ресурсу, вагомих розробок у галузі нових знань та технологій, про що свідчать відповідні рейтинги, натепер в нашій країні практично відсутні можливості їх повноцінного використання (інфраструктура, досвід, державне забезпечення).

В число проблем, що впливають на взаємодію науки з виробництвом та є причиною недостатнього інноваційного рейтингу слід включити проблеми у науковій сфері пов’язані із: проблемами впровадження результатів наукових досліджень на національному та глобальному рівнях; неефективністю інфраструктури підтримки інновацій, трансферу і комерціалізації технологій; недостатнім фінансуванням прикладних досліджень, їх координації та впровадження; відсутністю у дослідників необхідних компетенції для успішного просування інноваційних розробок на внутрішній і міжнародний ринки.

Інноваційний розвиток повинен бути системним і охоплювати всі сфери, в тому числі й систему управління територіальним розвитком, основним елементом якої є інноваційні програми, а також управління інноваційним розвитком окремих організацій.

Для запуску механізмів впровадження інновацій потрібна певна концентрація інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів, їх часова і просторова комбінація. А для отримання високої ефективності інноваційної діяльності потрібен спеціальний організаційно-економічний механізм, що представляє собою сукупність теоретичних та положень нормативно-правового забезпечення, набір методів дослідження, моделей показників та критеріїв для розробки, оцінки і реалізації плану організаційних заходів з покращення стану інноваційної діяльності та підвищення її ефективності. «Якість самого організаційно-економічного механізму та його дії в кінцевому рахунку визначає стан та рівень ефективності інноваційної діяльності організації, успішність її інноваційного розвитку» [1].

Забезпечення інноваційного розвитку України можливе шляхом єднання взаємодії науки та виробництва, вирішення проблем, які існують у науковій, виробничій, освітній, фінансовій сферах та сфері державного регулювання наукової та інноваційної діяльності, розвитку інноваційного підприємництва.

Список використаних джерел

• 1. Левковець О. М. Інноваційна безпека України: проблеми забезпечення в глобалізованому світі [Електронний ресурс] / О. М. Левковець. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2010/Economics/73 679.doc.htm.
• 2. Позиція України в рейтингу країн світу за індексом глобальної конкурентоспроможності у 2015;2016 рр. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://edclub.com.ua/analityka/pozyciya-ukrayiny-v-reytyngu-krayin-svitu-za-indeksom-globalnoyi-konkurentospromozhnosti-0
• 3. Україна у глобальних рейтингах [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/cdn/graphics/rating
• 4. Гринько Т. В. Роль інноваційного потенціалу підприємств у забезпеченні їхньої інноваційної активності / Т. В. Гринько // Управління розвитком підприємства в інтеграційних умовах: колект. моногр.; за заг. ред. Т. В. Гринько. — Дніпропетровськ: Біла К. О., 2014. — С. 199−217.