Роль імпорту в економіці України. 
Аналіз можливостей імпортозаміщення

Вступ

Світова фінансова криза завдала нищівний удар світовому господарству, від наслідків якого, попри достатньо оптимістичні прогнози аналітиків, економіка потерпатиме протягом найближчих років. Зниження світового ВВП, гальмування інноваційних процесів, скорочення обсягів прямого іноземного інвестування призвело до відчутного регресу у країнах, що покликані стимулювати розвиток світового господарства.

Найбільш відчутним вплив світової фінансової кризи зазначала сфера прямого іноземного інвестування, обсяги якого значно скоротилися, що обумовило гальмування розвитку найбільш капіталомістких галузей, зокрема інноваційної сфери, та спричинило зниження обсягів міжнародних торговельних потоків.

Такі наслідки світової фінансової кризи зумовлені, насамперед, високим ступенем взаємозалежності економік країн світу та транснаціоналізацію міжнародного бізнесу. Взаємопроникнення капіталів країн-лідерів спричинило «ефект доміно» та зробило найбільш розвинені економіки вразливими до прояву кризи. У таких умовах провідні економісти пожвавили дискусії щодо доцільності підвищення рівня розвитку національних економік з метою забезпечення економічної безпеки та нівелювання негативного впливу регресу економік країн-партнерів на внутрішні господарські процеси.

Одним з альтернативних напрямів національного розвитку є імпортозаміщення — тобто переорієнтація економіки країни на виробництво тих товарів, попит на які нині забезпечується за рахунок імпорту. Однак реалізація цієї стратегії в Україні потребує аналізу ролі імпорту в економіці та можливостей імпортозаміщення.

Основна частина

В Україні впродовж 2000;2007 рр. товарний імпорт за вартістю зріс в 4,3 раза, за фізичним обсягом — у 2,0 рази, випереджаючи зростання ВВП, промисловості та експорту. У кризові роки (2008;2009 рр.) він, навпаки, найбільше скоротився внаслідок звуження внутрішнього попиту та глибокої девальвації гривні. Але вже у 2010 р. темпи зростання імпорту знову перевищили динаміку виробництва та експорту. При цьому з 2001 р. щорічно зростало від'ємне сальдо торговельного балансу, яке у 2008 р. перевищило 18 млрд. дол. США, або майже чверть валютної виручки. У наступному році через різке скорочення імпорту і ще більше експорту, від'ємне торговельне сальдо зменшилось майже утричі, а в 2010 р. знову зросло в 1,6 раза.

У зв’язку з такими процесами виникають питання щодо ступеня впливу імпорту на розвиток національної економіки, методів його регулювання та доцільності імпортозаміщення.

Незважаючи на досить високий рівень відкритості економіки України, на який як негатив вказують більшість економістів, малі розміри економіки спричинили досить обмежену участь країни в обсягах світової торгівлі. Зокрема, як імпортер Україна посідає 0,3% у світовому імпорті, але за основним індикатором — відношенням імпорту до ВВП, який характеризує ступінь залежності відтворювальних процесів і національних товарних ринків від надходжень ззовні, Україна значно перевищує цей показник низки країн, що мають набагато масштабніші обсяги зовнішніх постачать.

Частка імпорту у 2010 р. досягла 53,6% ВВП і є однією з найбільших серед багатьох країн (Польща 36,9%, ФРН — 32,4%, Італія і Франція — 23,6%,). Міжнародні резерви країни спроможні покрити середньомісячний обсяг імпорту майже шість разів (приміром, у Росії двадцятикратне покриття), при тому, що МВФ рекомендує трикратне покриття. Таке наближення до порогових значень покриття є небезпечним для фінансової стійкості країни, оскільки імпорт продовжує зростати випереджуючими темпами (36, 3% у 2010 р., 40% - у 2011 р.), а при цьому товарна структура імпорту практично не змінюється. Як і в попередні роки, 64% загального обсягу імпорту формують сировинні товари для виробничого проміжного споживання, 22% - споживчі товари і лише 11% - засоби виробництва.

У товарній структурі світового імпорту можна виокремити три групи товарів, які, зазвичай, характеризують рівень розвитку країни-імпортера та можливості впливу імпорту на виробництво. До першої групи відносяться товари, які не виробляються в даній країні; до другої - товари, призначені задовольняти внутрішній попит, який не покривається вітчизняним виробництвом за кількістю, асортиментом і якістю; до третьої - деталі і комплектуючі, імпорт яких пов’язаний з участю країни в міжнародній кооперації виробництва. Слід зазначити, що лише наявність в імпорті всіх трьох груп може бути однією з ознак високорозвиненої економіки, особливо завдяки її задіяності у міжнародних виробничих мережах.

Ввезення до країни товарів першої групи не чинить негативного впливу на економіку, бо вони не створюють конкуренції з національними виробниками, але сприяють розширенню ринків та збагаченню асортименту товарів на них. В українському імпорті до цієї групи належить, передусім кава, чай, прянощі, какао, їстівні плоди, горіхи, цитрусові, частково овочі, коренеплоди, які сумарно за часткою у вартості імпортних поставок складають близько 3%, а також окремі види хімічної і металургійної продукції, медикаментів, парфумерії і косметики. Для більшості країн, які не залучені до міжнародних виробничих мереж (у тому числі й України), характерним є переважання в імпорті товарів другої групи, що можуть розглядатися як аналоги продукції вітчизняних виробників. Саме товари цієї групи збільшують пропозицію і здебільшого посилюють конкуренцію на внутрішньому ринку.

Останніми роками зростання імпорту в Україні випереджало нарощування виробництва та експорту (табл. 1).

Таблиця 1: Темпи приросту виробництва і зовнішньої торгівлі у порівнянних цінах, % до попереднього року

Джерело: Розраховано за даними Національних рахунків України У 2000;2010 рр. імпорт зростав, випереджаючи темпи приросту ВВП, промисловості, сільського господарства та експорту, а за докризові роки він зріс удвічі та випереджав ці показники із значно суттєвішими коефіцієнтами, що свідчить про вагомий внесок імпорту в економіку країни. Водночас у період кризи (2008 — 2009 рр.) падіння імпорту було істотно глибшим порівняно з іншими показниками, що аналізуються.

Стосовно вітчизняного виробництва, продукція якого має, зазвичай, конкурувати з імпортом, то, зважаючи на відносно невисокий коефіцієнт випередження його імпортом (1,047% зростання імпорту на 1% збільшення промислового виробництва), можна дійти висновку щодо низького тиску імпорту на вітчизняну промисловість. Дещо вищим був цей тиск у 2000;2007 рр., коли коефіцієнт випередження становив 1,083% на 1% зростання промислового виробництва, проте у зазначений період далеко не всі підприємства його відчували, оскільки більшість з них конкурували з вітчизняними суб'єктами ринку.

Зважаючи на постійне зростання цін, передусім, на основні продовольчі товари, а також на продукцію будівництва, можна з великою ймовірністю стверджувати, що в торгівлі та спорудженні будівель конкуренція, якщо і є, то дуже незначна, і то лише з вітчизняними партнерами.

Предметною ілюстрацією внеску імпорту в економіку є структура використання імпортної продукції в Україні (табл. 2), в якій імпортні надходження сировини і матеріалів для проміжного споживання у галузях економіки складали 61−63%, інвестиційної продукції - 17−21%, і стільки ж товарів споживчого призначення .

Таблиця 2: Структура використання імпортної продукції в економіці України

Джерело: Національні розрахунки України. Таблиці «Витрати-випуск» в основних цінах за відповідні роки Звертає на себе увагу стабільність наведеної структури використання імпорту, особливо частки продукції проміжного споживання, яка з року в рік знаходиться в межах 62%. На нашу думку, це пов’язано з усталеною законсервованою структурою промислового виробництва, недостатнім впровадженням прогресивних технологій, що гальмує можливості суттєвих зрушень у технологічності та ресурсоємності виробничих процесів.

Переважна орієнтація імпорту на потреби реального сектору підтверджується також даними про товарну структуру вітчизняного імпорту (табл. 3).

Таблиця 3: Товарна структура вітчизняного імпорту до підсумку у відсотках

Джерело: Державна служба статистики України Як свідчать дані табл. 3, у докризові роки найбільшою часткою у структурі імпорту складали переважно сировинні товари, передусім, мінеральні продукти, хоч ця частка характеризувалася тенденцією до зниження (у 2005 р. — 32%, у 2007 р. — 28,4%). Натомість зростала частка імпорту інвестиційної продукції, машинобудування та металургії. У 2009 р. саме ці позиції в імпортних постачаннях зменшились найбільше через падіння виробництва і попиту у галузях — споживачах цієї продукції.

Впродовж останнього десятиліття три позиції - мінеральні продукти, машини, обладнання, транспортні засоби та продукція хімічної промисловості - формували майже ¾ всього обсягу імпортних постачань. Мінеральні продукти складали понад третину імпорту, машини, обладнання, транспортні засоби (включно з легковими авто та побутовою технікою) — трохи більше 1/5, на метали і вироби з них припадало 5−6%. Кінцева продукція, продукти харчування, одяг і взуття — становили у товарній структурі імпорту лише 7−8%.

Аналіз відтворювальних процесів в економіці України (за допомогою інформаційної бази та методологічного інструментарію національного виробництва) дозволяє зробити висновок, що ці процеси значною мірою опираються на імпорт (табл. 4).

Таблиця 4: Місце імпорту у відтворювальних процесах в Україні у відсотках

Джерело: розраховано за даними Національних рахунків України та статистичного збірника «Україна у 2009 році»

*Примітка: відсутність даних у 2010 р. пов’язана із запізненням публікації Мінстатом таблиці «Витрати — випуск в основних цінах»

Імпорт відіграє важливу роль у здійсненні виробничих процесів завдяки його участі у регулюванні виробничих витрат сировини і матеріалів (23−26%), інвестиційних процесів (імпорт формує від 40 до 45% валового нагромадження основного капіталу, передусім, у машинобудуванні та будівництві). У споживанні домогосподарств та установ і закладів бюджетної сфери частка імпорту відносно невелика (11−13%), проте у товарних ресурсах роздрібної торгівлі вона становить 25−37%, а стосовно непродовольчих товарів — половину. 70% сягає частка імпорту в обсязі продажів товарів культурно-побутового призначення, у тому числі аудіо-, відеота фотообладнання — 90%, електропобутових приладів — 85%, комп’ютерної техніки — 87%, одягу і білизни — 79%, взуття — 93% (табл. 5).

Таблиця 5: Співвідношення продукції власного виробництва та імпорту на внутрішньому ринку* України у поточних цінах, %

Джерело: розраховано за даними таблиці «Витрати — випуск» в основних цінах за відповідні роки

* Примітка: 1. Обсяг продукції кожної галузі на внутрішньому ринку розраховано як суму вітчизняного виробництва та імпорту, що дорівнює 100%.

Дослідження джерел наповнення внутрішнього ринку, здійснене щодо продукції шести галузей промисловості, які сумарно поглинають до 77% імпортних надходжень, дозволяє зробити низку висновків.

По-перше, у 2001;2005 рр. спостерігалось зниження частки імпорту в усіх галузях, залучених до аналізу. Важливо, що ця частка знижувалась, передусім, в основних імпортозалежних галузях — легкій промисловості (на 0,8 в.п.), хімічній і нафтохімічній (на 4,2 в.п.), машинобудуванні (на 4,3 в.п.). Найбільш вагомим було зменшення імпортної складової на вітчизняному ринку продукції металургії (з 48,7% у 2001 р. до 29,8% у 2005 р., або на 18,9 в.п.), а також деревообробної промисловості (відповідно з 47,4% до 29,3%, або на 18,1 в.п.). У цей же період відбулось зростання частки продукції власного виробництва, зокрема деревообробної, хімічної, металургійної промисловості, машинобудування.

По-друге, вже у 2007 р. у більшості галузей (крім легкої промисловості і металургії) зменшилась частка продукції власного виробництва і зросла — імпортованої. Ця тенденція поглибилась у 2008;2009 рр., коли криза охопила всі вказані галузі. Найбільш проблемними у цьому контексті є легка промисловість (продукція власного виробництва знизилась у 2009 р. до 25,7%, імпортована — зросла до 74,3%), хімічна і нафтохімічна промисловість (відповідно 28,4% і 71,6%), машинобудування (31,8% і 68,2%).

По-третє, навіть за умов кризи в окремих галузях вдалося збільшити присутність на внутрішньому ринку власної продукції і дещо потіснити зовнішніх постачальників. Приміром, підприємства харчової промисловості у 2009 р. забезпечили власною продукцією 83,9% ринку проти 82,9% - у 2008 р. Металургійна промисловість, хоч і зменшила присутність власної продукції на внутрішньому ринку у 2008 р. проти 2007 р. (відповідно до 67,7% проти 71,5%), але забезпечила стабільне її співвідношення з імпортованою у 2008;2009 рр.

Ситуація із зростанням частки імпорту на внутрішньому ринку України сприймається, зазвичай, як негативна, що гальмує розвиток вітчизняного виробництва. Однак слід зазначити, що на шляху потоків імпорту до 2008 р. (року вступу України до СОТ) використовувались засоби митної політики, хоч і не такі жорсткі, як у багатьох інших країнах, приміром у Росії. Несприятливим для імпорту в окремі роки першого десятиліття нового століття було також послаблення курсу національної валюти до долару США.

На наш погляд, нарощування імпорту в Україну спричинене відсталістю вітчизняного виробничого апарату, його фізичною зношеністю та моральною застарілістю. Ступінь зносу основних засобів підприємств переробної промисловості досягає 64,9%. Відсутність структурних реформ у промисловості, зниження технологічності виробничих процесів призвели до зменшення темпів приросту випуску продукції, її невідповідності внутрішньому попиту за асортиментом та якістю. Ці процеси особливо поглибились в останньому десятилітті.

Якщо у 2001;2004 рр. досліджувані галузі відзначились високою динамікою (випуск продукції деревообробної промисловості збільшився на 145%, машинобудування — 130%, харчової - на 70%, легкої - на 30%), то у подальшому темпи приросту суттєво зменшуються та стають від'ємними (табл. 6).

Таблиця 6: Темпи зміни фізичного обсягу промислового виробництва та імпорту у порівняльних цінах, у відсотках до попереднього періоду

Джерело: розраховано за даними Державної служби статистики та Укрзовнішінформ

імпорт тіньовий споживчий ціна У 2005;2007 рр. темпи приросту виробництва знижуються у всіх досліджуваних галузях: у харчовій — в 2,0 рази (34,5% проти 70,5% у 2001;2004 рр.), деревообробній і машинобудуванні - у 3,0 рази, хімічній і металургії - в 2,5 раза. У легкій промисловості відбулося скорочення фізичного обсягу виробництва на 5,3%. Кризовий період (2008;2009 рр.) характеризується падінням виробництва в усіх досліджуваних галузях, причому найбільшим воно було у машинобудуванні (на 45%), легкій промисловості (на 40%) та металургії (на 36%).

Найбільше відставання спостерігається у розвитку прогресивних, з огляду на світові тенденції, видів продукції електронної, електротехнічної, фармацевтичної промисловості тощо, частка яких не перевищує 4% загального обсягу продукції промисловості.

Внаслідок цього на внутрішньому ринку утворились ніші, що заповнив імпорт і в яких він практично не конкурує з вітчизняними товаровиробниками.

Імпорт впродовж 2005;2007 рр. демонстрував позитивну динаміку і більш високі темпи приросту порівняно з виробництвом, особливо щодо продукції легкої, хімічної, металургійної промисловості та машинобудування. Ще у 2008 р. імпортні поставки зростали за всіма вказаними галузями, крім хімічної, хоч вітчизняне виробництво продукції під впливом кризи вже скорочувалось. І лише розгортання кризи у 2009 р. призвело до різкого падіння імпорту через скорочення внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, про що свідчить 15-відсоткове скорочення ВВП, зниження інвестицій в основний капітал на 41%, реальних наявних доходів населення на 8,5%, фізичного обсягу товарообороту на 21%, у тому числі в торгівлі непродовольчими товарами — на 27%.

У 2010 р. економічне піднесення після кризи відбилось у зростанні ВВП на 4,2%, промислового виробництва — на 11,2%, споживчого попиту домашніх господарств — майже на 6%, завдяки чому створились сприятливі умови для нарощування імпортних постачань сировини, матеріалів, товарів споживчого призначення. Фізичний обсяг імпорту товарів і послуг зріс на 11,3%.

Останні роки відзначаються скороченням закупівель вітчизняними виробниками капіталомістких товарів за кордоном, в тому числі високотехнологічних, що свідчить про низький платоспроможний попит українських промислових підприємств на сучасне промислове обладнання.

Значна частина верстатів (електрохімічних, електронно-променевих, іонно-променевих, плазмово-дугових) надходить в країну за імпортом при наявності вітчизняного виробництва аналогів. Майже 60% імпортованих високотехнологічних товарів мають вітчизняні аналоги [4, С.31−32]. Зростання обсягів поставок цих товарів з-за кордону призведе до витіснення українських виробників з внутрішнього ринку, що свідчить про їх низьку конкурентоспроможність.

Враховуючи низькі темпи розвитку вітчизняного виробництва високотехнологічної продукції, її низьку якість та невідповідність вимогам сьогодення, попит на неї внутрішнього ринку задовольняється переважно за рахунок імпортних поставок, а імпортозаміщення донині не відбувається.

Якщо держава не приділяє достатньої уваги формуванню пропорцій національної економіки, баченню перспектив національного технологічного розвитку, то Україна і надалі в системі міжнародного поділу праці буде постачальником сировини і низько технологічних товарів, що супроводжуватимуться подальшим відпливом креативних спеціалістів за кордон та відставанням у рівні добробуту громадян.

Високотехнологічна продукція іноземного виробництва складає нині понад 56% національного ринку, хоч ще на початку нового тисячоліття її частка складала 38%. Однак причина цього криється не в експансії імпорту, а в інертності українських виробників.

В Україні тільки одне з 42 підприємств продукує високотехнологічні товари, в той час як у країнах Європи та Азії - кожне друге. Їхній внесок у загальний обсяг реалізованої промислової продукції є вкрай низьким та знаходиться в межах 1,5%. Відтак, споживання вітчизняної продукції покриває лише 34,87% попиту на неї, тобто співвідноситься з імпортом як 1:3, хоча ще на початку тисячоліття відповідна пропорція була на користь національного виробника (табл. 7).

Таблиця 7: Динаміка показників попиту та пропозиції на високотехнологічні товари в Україні

Джерело: розраховано за даними ДССУ.

Дані табл. 7 свідчать про посилення імпортної залежності для всіх груп високотехнологічних товарів. Зокрема, в зоні ризику знаходяться товари електроніки та телекомунікацій, комп’ютерної та офісної техніки, попит на які вже понад 50% покривається за рахунок іноземних поставок. При цьому споживання високотехнологічної продукції зростає швидше (середній темп зростання у 2000;2010 рр. склав 121,1%) порівняно з її вітчизняною пропозицією (114,9%). Враховуючи, що з 2005 р. на експорт поставляється менше половини виробленого, то можна зробити висновок про зростання попиту в умовах значного вітчизняного недовиробництва. Вартісний обсяг у 2010 р. склав 3,19% товарного імпорту України або 1,9 млрд дол. США, тобто наполовину більше, ніж у минулому році. Відтак, у зовнішній торгівлі України високотехнологічними товарами тривалий час фіксується значне від'ємне сальдо торговельного балансу. У 2010 р. воно склало 0,96 млрд дол., що вказує на нееквівалентність обміну високотехнологічними товарами України з прогресивно розвиненими країнами.

Для стимулювання розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно запровадити селективну державну підтримку та надання преференцій при створенні і впровадженні нових технологій, зокрема податкових пільг при виробництві ВТТ і пільг іноземним інвесторам при налагодженні такого виробництва; надання державних грантів, асигнувань, позик, субсидій, дотацій держзамовлень, пільгових умов кредитування, фінансових гарантій, пряме інвестування за рахунок бюджетних коштів, надання нефінансових послуг та інших видів не фінансової підтримки.

За оцінками експертів, на вітчизняному ринку з конкуренцією з боку імпорту стикаються більше 40% всіх українських підприємств. Це зумовлюється, передусім, державним субсидуванням зовнішніх постачань, а також значними масштабами «сірого» імпорту.

Державна підтримка експорту (у вигляді субсидій, пільгових кредитів, гарантій і страхування експортних кредитів та ін.) дуже розповсюджені у світовій торгівлі і багато з них відповідають правилам СОТ. В Україні державна підтримка, зокрема сільськогосподарських виробників, має невеликі обсяги — 0,43% доходів бюджету (при 2/5 бюджету ЄС, 12% бюджету Білорусі, 2% - Росії). Тому Україна все ще імпортує, зокрема, готові харчові продукти в обсязі, адекватному обсягу їх експорту (у 2010 р. на 2,5 млрд. дол. США).

«Сірий» імпорт спричиняє значні втрати бюджету від недоотримання митних платежів, які, за нашими оцінками складали, 11 млрд. дол. США (табл. 8). Тіньовий імпорт впродовж 2005 — 2010 рр. з країн СНД і ЄС перевищив 48,5 млрд. дол. США, тобто 8,08 млрд. дол. за рік. Для боротьби з «сірим» імпортом слід покращити адміністрування наявних та передбачених податковим законодавством ресурсів (табл. 8).

Таблиця 8: Втрати митних платежів від тіньового імпорту товарів, млн. дол. США

Джерело: розраховано автором за даними Державної служби статистики за відповідні роки. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ та Офіційного бюро статистики Організації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку: http://www.unctad.org/

Як і будь-які економічні процеси, імпорт потребує регулювання. Світова практика свідчить, що для регулювання імпорту використовується низка засобів, серед яких основними є девальвація національної грошової одиниці та введення підвищених тарифів (тимчасово можливе навіть за умов членства у СОТ). Крім того, застосовуються різні нетарифні заходи, антидемпінгові та компенсаційні мита з метою протидії недобросовісній конкуренції.

Девальвація національної грошової одиниці означає перерозподіл національного багатства на користь експортерів. Цей засіб регулювання впливає на подорожчання імпорту та зростання гривнєвих цін на внутрішньому ринку в цілому.

Вплив обмінного курсу на рівень цін у національній валюті визначається ефектом перенесення. Цей ефект реалізується через: непрямий вплив на ціни імпортованої кінцевої продукції; зміну цін на вітчизняну продукцію внаслідок подорожчання чи подешевшання проміжної імпортної продукції; зміну цін на вітчизняні товари, що прямо конкурують з імпортними.

Взаємозв'язок між обмінним курсом і цінами виявляється через призму формування цін на імпортні товари. Якщо ціни на них формуються у валюті-країни-виробника, то спостерігається повний ефект перенесення курсу. Якщо ціни будуються у валюті країни-споживача, то цей ефект відсутній.

Ефект перенесення обмінного курсу на споживчі ціни у низці країн СНД та інших країн з ринком, що формується досліджувався впродовж 1999;2004 рр. L. Korhonen i P. Wachtel (табл.9).

Таблиця 9: Оцінки ефекту перенесення для окремих країн

Джерело: Korhonen L., Wachtel P. A Note on Exchange Rate Pass-through in CIS Countries // BOFIT Discussion Papers. — № 2. — 2005

Як свідчать результати дослідження, в країнах СНД, де інфляція визначалась двозначною величиною, ефект перенесення був досить значним, особливо в Киргизії, Україні, Молдові, де він набагато більший, ніж в інших країнах цієї групи. Однак навіть найнижчі оцінки ефекту перенесення в Грузії і Росії є суттєво більшими, ніж у країнах, що характеризуються з формованими ринками та використанням новітніх інформаційних технологій. Так, у Польщі ефект перенесення обмінного курсу на споживчі ціни у 7 разів, а в Чехії - у 21 раз нижчий, ніж в Україні.

Зв’язок ефекту перенесення та інфляції полягає у тому, що низька інфляція дозволяє зменшити націнку при реалізації товарів, що призводить до зниження ціни та інфляції, яке, у свою чергу, ще більше може зменшити націнку. Подальші емпіричні дослідження показали, що ефект перенесення значно більший у разі ослаблення національної валюти, ніж її укріплення.

Величина ефекту перенесення залежить від рівня конкуренції на ринку, еластичності попиту, стану імпортозаміщення, географічної структури імпорту. Приміром, чим вищою є конкуренція на даному ринку, тим більше ціноутворення орієнтується на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, що сприяє послабленню ефекту перенесення обмінного курсу на зростання внутрішніх цін. В цьому ж напрямі діє еластичність попиту за ціною, або ступінь заміщення імпортних товарів вітчизняними.

Таким чином, високий рівень ефекту перенесення в Україні, а отже, й інфляції пов’язаний із слабкою конкуренцією на ринках, практичною відсутністю імпортозаміщення, а також глибокою девальвацією національної валюти.

Ослаблення національної валюти має позитивний вплив на вітчизняних виробників у валютному обчисленні і підвищенні конкурентоспроможності їх товарів на світових ринках. Одночасне здешевлення національної валюти збільшує гривнєві ціни імпортної продукції, захищаючи українські товари від конкуренції з нею на внутрішньому ринку. Однак ця дія держави неоднаково відображається на різних групах економічних агентів, оскільки вони мають неоднакові інтереси. Передусім, ослаблення національної валюти відчувають споживачі через зростання цін. Але і для виробників це здорожує імпортовані сировину і матеріали, інвестиційну продукцію, генеруючи новий виток піднесення цін.

Митно-тарифне регулювання імпорту в Україні за роки її незалежності характеризувалось постійними змінами напряму — від ліберальної політики до різної інтенсивності протекціонізму і знову повернення до лібералізму, але з окремими спробами використання протекціоністських заходів.

Нині митно-тарифна політика здійснюється на основі врахування правил і вимог СОТ. Однак намагання України якнайшвидше приєднатися до СОТ відобразилось на зниженні захисту за низкою позицій, зокрема щодо продукції аграрного сектору, текстилю і одягу, сталі та іграшок, деревини, паперу меблів тощо.

Цілком прийнятним є зниження митного захисту продукції галузей, що випускають наукове та медичне обладнання, та інформаційних технологій. Зазначена продукція або не виробляється на українських підприємствах, або виробляється за низькими технологіями, що не відповідає сучасному попиту. То ж зниження її тарифного захисту матиме позитивні наслідки, оскільки сприятиме зростанню надходжень продукції інвестиційного імпорту.

Середньоарифметична зв’язана ставка в Україні складає: для сільськогосподарської продукції - 11,16%, промислових товарів — 4,85%, середньозважені - відповідно 10,07% і 4,77%.

У перший рік членства України в СОТ Уряд спробував тимчасово ввести підвищенні на 13% ставки ввізного мита на окремі товари за переліком, що охоплював до двох десятків позицій. Цей захід не був підтриманий СОТ, в результаті ставки ввізного мита були тимчасово підвищені лише на холодильники та автомобілі.

Правилами СОТ передбачена можливість через три роки перебування країни у цій організації переглядати окремі угоди, які не відповідають національним інтересам України. Це стосується ставок мита на товари сільськогосподарського сектора, що зв’язані на рівні, у 1,5 — 3,0 раза нижчих порівняно з іншими країнами-експортерами цієї продукції. Крім того, секторальними угодами передбачається нульова ставка тарифу на сталь, іграшки, меблі, окремі позиції продукції легкої промисловості. Для виробництва цих товарів Україна має достатні ресурси, тому, на нашу думку, доцільно було б у перемовинах у рамках СОТ ставити питання про відмову від нульових ставок і забезпечити більший захист вітчизняних виробників.

За умов високого імпортного навантаження на економіку України, яке стоїть на заваді розвитку власного виробництва, необхідно застосувати низку спеціальних захисних заходів.

Одним із таких заходів є зміна ставок ввізного мита, природа якого дозволяє цілеспрямовано стимулювати розвиток відповідних галузей. Підвищення ставок у разі, коли погіршується виробничий, торговельний і фінансовий стан галузі, що спричинено зростанням імпорту, не забороняється правилами СОТ. Однак вжиття цього заходу вимагає, щоб стан національного виробництва і внутрішнього ринку підлягав постійному моніторингу, оскільки це є визначальною умовою при проведенні зовнішньоторговельного розслідування перед прийняттям рішення щодо введення спеціальних захисних заходів.

Нині митно-тарифна політика України (за виключенням регулювання ринку енергоносіїв, для якого характерні особливі проблеми) відповідає нормам і правилам СОТ. Вона спрямована на лібералізацію торгівлі, обмеження тіньових потоків імпорту, а також збільшення доходів бюджету.

Однак однією з найбільших проблем, які виникають при здійсненні імпортних операцій, є намагання суб'єктів ЗЕД занизити митну вартість товарів, з метою зменшення митних платежів. Існує низка розповсюджених схем, зокрема, підміна документів, насамперед інвойсів, включення до операції посередника, розміщення товарів на консигнаційні (митні) склади перед ввезенням в Україну тощо. Зазначені схеми застосовуються в більшості випадків щодо споживчих товарів.

З часом зазначена проблема не втрачає актуальності. Протягом 2004;2010 рр. частка митних платежів, додатково нарахованих і сплачених внаслідок коригування митної вартості, у загальному обсязі митних платежів збільшилась у 2,5 раза і складає 5,8%.

Фактично надходження митних платежів до бюджету від коригування заявленої митної вартості товарів протягом 2004;2010 рр. зросли з 439,6 млн грн. до 5016 млн. грн., тобто майже в 11.5 раза.

Водночас, аналіз зовнішньоекономічних операцій свідчить, що частка товарів, оформлених із застосуванням методу визначення митної вартості за ціною, вказаною у рахунку (інвойсі), який подається митниці (тобто без коригування митними органами), зросла на 10% та становить понад 91%. При цьому, середній рівень митної вартості товарів збільшився в цілому — на 22,7%: з 0,65 до 0,79 дол. США за кг; а без врахування митних оформлень природного газу — на 57,3%: з 0,76 до 1,19 дол. США за кг.

Це може свідчити про поступове виведення бази оподаткування з тіні. Зменшенню тінізації зовнішньої торгівлі сприятиме також посилення контролю за перетином імпортної продукції митного кордону, з тим щоб кількість задекларованих товарів відповідала їх реальній величині. Для цього доцільно було б організувати співпрацю з митницями країн торговельних партнерів, з метою забезпечення можливостей порівняння імпорту певної продукції в Україну та її експорту з інших країн. Досвід такої співпраці, що ґрунтується на інформаційних технологіях, мають країни Балтії та інші розвинені країни.

Як висновок із викладеного, слід зазначити, що стратегія захисту національних інтересів України на внутрішньому ринку, використання для цього тих чи інших засобів регулювання імпорту повинно тісно поєднуватись з активізацією процесів модернізації та диверсифікації економіки та підвищенням на цій основі її конкурентоспроможності.

Зменшення навантаження імпорту на економіку України пов’язане як з розвитком і модернізацією національного виробничого потенціалу, передусім, високотехнологічних галузей, так із імпортозаміщенням.

Основою зростання національної економіки є, насамперед, розвиток промисловості, сільського господарства та сфери послуг. Ці галузі по-різному включені до системи світогосподарських відносин: вони можуть бути експортоорієнтованими, імпортозаміщуючими чи нейтральними. Національна економіка, що активізує імпортозаміщуючі виробництва, характеризується як така, що здійснює імпортозаміщуюче зростання.

Розвиток імпортозаміщуючих галузей передбачає такі етапи:

· одержання закордонних чи національних інвестицій для вкладання у розвиток підприємств, що виготовляють продукцію-замінник імпорту;

· запозичення іноземних технологій із виготовлення замінника або використання вітчизняної технології;

· експорт імпортозамінників за межі країни.

На наш погляд, реалізація в Україні класичної моделі імпортозаміщення, яка ґрунтується лише на власних ресурсах і технологіях, у найближчій перспективі пов’язана з великими труднощами через втрату конкурентних позицій багатьма видами економічної діяльності.

Іншою моделлю імпортозаміщення може бути імпортозаміщуюча індустріалізація, для реалізації якої необхідно активно залучати міжнародні компанії та прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій.

Оскільки вирішальним у реалізації моделі індустріального імпортозаміщення вважається залучення ПІІ, то держава повинна впритул займатися поліпшенням іміджу України для потенційних інвесторів. До цього часу у міжнародному форматі Україна все ще залишається мало привабливою для потенційних інвесторів, а ПІІ характеризуються слабкою капіталізацією. Основними перешкодами для залучення ПІІ, які є життєво необхідними для модернізації економіки з огляду на обмеженість власних фінансових ресурсів, залишаються неефективне державне управління, невизначеність щодо виконання договорів та корупція.

З метою культивування імпортозаміщення як у виробничих процесах, так і у сфері послуг пріоритетними напрямками поліпшення інвестиційного клімату мають стати такі заходи:

— усунення бар'єрів для започаткування та виходу з бізнесу, що посилить конкуренцію на внутрішньому ринку;

— сприяння абсорбції технологій, модернізації та підвищенню продуктивності;

— сприяння диверсифікації та ускладненню продукції, що посилить економічну стійкість України до кризових явищ через стабільність споживчого попиту як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках країни.

У розвитку імпортозаміщення в Україні особливого значення набуває реалізація ефективної промислової політики. Імпортозаміщення у промисловості потребує інноваційного розвитку економіки України. Для цього необхідне, перш за все, належне фінансування науки і науково-технічних розробок. Проте частка загальних асигнувань на наукову діяльність у ВВП України незначна і становить лише 0,44%. Інноваційному розвитку України має сприяти держава, створивши для цього цілісну систему стимулювання [5, с. 9].

Потребує вдосконалення й законодавча база, спрямована на стимулювання імпортозаміщуючого виробництва. Зокрема, до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» необхідно внести такі зміни й доповнення:

— законодавчо визначити категорії «імпортозаміщуючі галузі»;

— стимулювати зниження податків у виробництвах, що забезпечують імпортозаміщення;

— забезпечити пільговій режим експорту продукції галузей, які здійснюють виробництво імпортозамінників.

Потребує також державного стимулювання подальше покращення інвестиційного клімату для залучення ПІІ не лише у торгівлю, металургію, нерухомість і фінансове посередництво, а передусім у машинобудування, зокрема у ті види діяльності, де існують сучасні НДДКР та високий рівень інтелектуального капіталу для виробництва інноваційних продуктів. При цьому необхідно враховувати деякі особливості діяльності зарубіжних компаній у сфері інновацій. Не так давно ОЕСД було проведено дослідження характеристики компаній-інноваторів з різних країн, висновком якого є твердження про схожість цих характеристик. Для всіх країн ймовірність інновацій є вищою у великих компаніях та тих, що мають вихід на міжнародні ринки. У більшості країн інноваційні розробки зазвичай притаманні компаніям, які є членами об'єднання, зокрема ТНК.

Перспективи імпортозаміщення в Україні пов’язані з подальшим розвитком експортоорієнтованих галузей, оскільки процес заміщення імпорту спрямований не лише на наповнення вітчизняними товарами внутрішнього ринку, але й на збільшення експорту. З цих позицій імпортозаміщуючі виробництва мають ґрунтуватись на використанні сучасних енергоматеріалозберігаючих технологій, модернізації виробничого апарату з тим, щоб продукувати конкурентоспроможні на світовому ринку товари, які зазвичай будуть конкурентоспроможними і на теренах України.

Можливості імпортозаміщення має харчова промисловість. Підтвердженням чому є те, що останнім часом імпорт продуктів харчування зрівнявся з їх експортом, а у внутрішньому споживанні, за оцінками експертів, досягає близько третини (при граничному рівні економічної безпеки за цим показником не більше 25%).

Для підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора держава повинна збільшити підтримку сільського господарства (дотації, кредитування, пільги), як це має місце у багатьох європейських країнах. Крім того, необхідно пом’якшити диспаритет цін на продукцію, що споживається і виробляється у цій галузі. Адже з зруйнуванням разом з СРСР системи сільськогосподарської кооперації та появою численних посередників розрив між ціною виробника і кінцевою ціною досяг 6 — 8 разів.

Багато невирішених проблем спостерігається у машинобудуванні, частка якого у загальному випуску промислової продукції складає менше 15% (в Німеччині - 44%, Угорщині - 49%, Словенії - 36%, Південній Кореї - 34%, Росії - 20%). Виробництво різних типів станків може вважатися галуззю імпортозаміщення, оскільки воно традиційно є експортноорієнтованим і має перспективи подальшого нарощування обсягів випуску та зростання конкурентоспроможності. Можливо для активізації цього процесу потрібні інституційні та організаційні інновації.

Розвитку імпортозаміщення потребує хімічна галузь. Частка імпорту продукції хімічної промисловості у 2010 р. становила близько 17% від загального обсягу імпорту. Виробництво конкурентоспроможної продукції потребує модернізації цієї галузі і застосування енергозберігаючих технологій.

Легка промисловість, продукцію якої Україна традиційно імпортувала, нині розвиваються на основі використання толінгових схем. У разі вичерпання толінгового механізму підприємства галузі виготовлятимуть національну продукцію як альтернативу імпортній.

Імпортозалежність металургійної галузі може бути зменшена за рахунок зниження енерговитрат на виробництво продукції, які у 3 — 5 разів перевищують цей показник у країнах Європи. Модернізація цієї галузі з метою зниження енергомісткості сприятиме загальному зменшенню потреби в енергоносіях, що дуже важливо, коли країна є їх чистим імпортером.

Слід зазначити, що імпортозаміщення у промисловості тісно пов’язане з реалізацією моделі інноваційного розвитку та стимулювання імпортозаміщуючого виробництва.

Висновки

Високий рівень імпортозалежності України у поєднанні з низькою конкурентоспроможністю більшості галузей формує ризики забезпечення розвитку економіки у наступні роки. Тому проблема імпортозаміщення набуває особливої актуальності.

Для України, більш доцільно використовувати не класичну модель імпортозаміщення, яка спирається лише на власні ресурси, а модель індустріального імпортозаміщення із залученням іноземного капіталу та можливостей ТНК.

Реалізація цієї стратегії потребує кардинального покращення інвестиційної привабливості України, проведення ефективної промислової політики, втілення в реальне економічне життя інноваційної моделі розвитку. Імпортозаміщення має перспективи практично в усіх експортоорієнтованих галузях національної економіки з врахуванням заходів щодо зниження енерго-, матеріаломісткості.

Стратегію імпортозаміщення доцільно здійснювати у сукупності з удосконаленням регулювання імпорту, передусім, митно-тарифної політики та політики підтримки експорту, зокрема імпортозаміщуючої продукції.

Список літератури

1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Катаранова М. Связь между обменным курсом и инфляцией в России / М. Катаранова/ Российская академия наук; гл. ред. Л. И. Абалкин// Вопросы экономики.- 2010. № 1. C. 44−62.

3. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку: монографія / [Кіндзерський Ю.В., Якубовський М. М., Галиця І.О. та ін.]; за ред. канд. екон. наук Ю.В. Кіндзерського; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування — К., 2009. — 928 с.

4. Саліхова О. Б. Високотехнологічні товари виробничого призначення в структурі імпорту України / О.Б. Саліхова // Економіст. — 2011, № 9. — С.31−32

5. Ткаченко В. Деякі положення сутності та змісту економічної безпеки держави/ В. Ткаченко // Економіст. — 2008. — № 9. — С. 9−10.

6. Innovation in Firms: A Microeconomic Perspective — OECD, 2009