Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Організація основних трудових процесів у рослинництві

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Принцип стандартизації матеріальних умов праці проявляється у вимогах до встановлення стандартних параметрів засобів праці, предметів, технологічних схем, параметрів робіт, прийомів і методів праці. Сама система машинного виробництва об'єктивно тяжіє до нормативу, стандарту. Різноякісність устаткування й технології при виробництві одних і тих самих продуктів і виконанні ідентичних робіт вимагає… Читати ще >

Організація основних трудових процесів у рослинництві (реферат, курсова, диплом, контрольна)

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ Кафедра аграрної соціології та розвитку села КУРСОВА РОБОТА на тему: «ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У РОСЛИННИЦТВІ».

Виконала: студентка факультету аграрного менеджменту, спеціальності маркетинг, 2-го курсу, 1-ої групи Щерба А.Л.

Науковий керівник: Балан О.Д.

КИЇВ-2011.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. Організаційно-економічна характеристика підприємства.

1.1 Коротка природно-економічна характеристика підприємства.

1.2 Аналіз господарської діяльності та спеціалізація сільськогосподарського підприємства.

1.3 Характеристика внутрішньогосподарських підрозділів сільського підприємства в галузі рослинництва РОЗДІЛ 2. Теоретичні основи організації основних трудових процесів у рослинництві.

2.1 Принципи організації праці та трудових процесів.

2.2 Агротехнічні вимоги до організації трудових процесів.

2.3 Організація трудових процесів на основних механізованих польових роботах РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення основних трудових процесів у рослинництві.

3.1 Досвід застосування інноваційних технологій і групової роботи агрегатів.

3.2 Удосконалення організації основних трудових процесів на обробітку ґрунту, внесенні добрив і посіві обраної культури для виконання курсової роботи.

3.3 Удосконалення організації робіт по догляду за посівами та на збиранні врожаю ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ.

ВСТУП Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У зв’язку з тим, що процес праці охоплює технологічну, економічну, правову, соціальну, морально-психологічну та інші складові, організація праці передбачає узгодження усіх відносин, що формуються та реалізуються між його учасниками.

Організація праці на підприємстві — процес багатогранний і складний, спрямований на оптимальне поєднання інтересів учасників виробництва та створення необхідних умов для ефективного функціонування його засобів. Формування високоефективної системи організації праці є одним із напрямів підвищення ефективності управління підприємством, тому дана тема є досить актуальною.

Мета роботи — розглянути основні принципи та вимоги до організації праці на підприємстві та пов’язані з ними визначення і поняття.

Для здійснення мети роботи були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити сутність, принципи і завдання організації праці;

2. Навести основні агротехнічні вимоги до організації трудових процесів.

3. Визначити напрямки по вдосконаленню основних трудових процесів у рослинництві та підвищенню ефективності управління підприємством.

Дослідження даної теми є теоретико-методологічним.

При написанні курсової роботи були використані математично-економічний метод, статистичний, а також аналіз та обґрунтування зібраної інформації.

Дана курсова робота складається з трьох розділів, які в свою чергу діляться на пункти, вступу, висновків і пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

При написанні курсової роботи були використані періодичні видання, праці вітчизняних і зарубіжних вчених-аграрників та фахівців з проблеми дослідження, спеціальна і довідкова література, бухгалтерська та фінансова звітність підприємства СВК «Ружинський» за останні три роки, а також інформаційні ресурси світової комп’ютерної інформаційної мережі Internet.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА СВК «РУЖИНСЬКИЙ».

1.1 Коротка природно-еконономічна характеристика підприємства СВК ««Ружинський».

СВК «Ружинський» — це сільськогосподарський виробничий кооператив, який знаходиться у смт. Ружині Ружинського району Житомирської області. Підприємство має вигідне економічне положення, оскільки розташоване в районному центрі. Відстань до обласного центру становить 110 км.

Підприємство має вигідне географічне положення, так як знаходиться в зоні помірно-континентального клімату, де температурні та агрокліматичні умови сприятливі для отримання високих врожаїв більшості сільськогосподарських культур.

Історія СВК «Ружинський» бере свій початок від комуни «Новий світ», організованої у Канаді, яку очолив Яків Дудкін. Усі тридцять п’ять членів цієї комуни — колишніх українських та білоруських емігрантів — вирішили повернутись додому. Вони за власні кошти в сумі 23 тисячі 135 доларів придбали сільськогосподарську техніку та різноманітне обладнання, сортове насіння.

18 липня 1922р, комуна «Новий світ» вирушила з Нью-Йорка пароплавом і через чотири місяці прибула до Ружина. Невдовзі до них приєднується друга група комунарів, яка приїхала у Ружин через рік.

Комуні передали землю і приміщення Ружинського насіннєвого радгоспу, а ще раніше це все належало місцевому поміщику А. Злотницькому. Комунари досить швидко відремонтували будівлі, упорядкували парк колишнього поміщика, у якому росли такі рідкісні дерева, як тюльпанове дерево, шовковиста акація, катальпа, амурський бархатник і навіть гінкго — реліктове дерево, що збереглось нині тільки у Японії та на Далекому Сході.

Комуна «Новий світ» стала зразком прогресивного господарювання. Здійснювали механізований обробіток землі, використовували 11-пільну сівозміну, вирощували пшеницю, цукровий буряк, картоплю, хміль, кавуни, полуниці, лікарські трави. Мали розвинуте тваринництво, розводили худобу племінних порід. При комуні діяти і підсобні підприємства: хлібопекарня, маслозавод, майстерня по виготовленню черепиці, майстерня по ремонту і пошиттю взуття. Займались комунари рибництвом, птахівництвом і бджільництвом. Невтомні трудівники спорудили вітряк, який качав воду до прокладеного водопроводу, збудували електростанцію, лазню, пральню, двохповерховий житловий будинок на 16 кімнат, відкрили дитячі ясла, а також російськомовну школу, бібліотеку, в яку надходили зокрема і три англомовні газети зі США. Обідали комунари спільно під музику духового оркестру.

Слід відзначити, що зрівнялівки в оплаті праці комунари не схвалювали і тому запровадили доплату за перевиконання виробничих норм. Також гідним відзначення є те, що комуна «Новий світ» завжди допомагала місцевим жителям, виручаючи технікою, реманентом, а в голодні 1932 — 1933 роки — і продуктами.

1950 року шляхом об'єднання сільськогосподарської артілі «Новий Світ», колгоспів «ОДСЧА», ім. Шмідта, «Перебудова», «Праця», ім. 20-річчя Жовтня було утворено один колгосп ім. Леніна, діяльністю якого став керувати І.Д. Гетьман.

У новоствореному колгоспі налічувалось 870 працівників. 1956 року за високі виробничі показники і за участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці колгосп одержав в дарунок вантажний автомобіль ГАЗ-51.

У лютому 1961 року колгосп ім. Леніна очолив Гибало Микола Маркевич, який найтриваліший час головував до 1994 року. Під його керівництвом у 1970;ті роки господарство першим у районі почало вирощувати цукрові буряки за індустріальною технологією; перейшли на колективний підряд у рослинництві.

Господарство постійно розширювало і зміцнювало матеріально-технічну базу. Було споруджено нетельний комплекс у Зарічанському відділку, 9 тваринницьких приміщень у Ружині, Зоряному, очисно-сушильний зерновий комплекс, ремонтну майстерню і два житлові будинки механізаторів, збільшилась технічна база колгоспу. У Зоряному збудували новий клуб, добудували приміщення Зарічанської школи, закінчили спорудження восьмиквартирного будинку. 1980 року розпочинається будівництво дитсадка, завершується прокладення п’яти кілометрів доріг з твердим покриттям і п’яти кілометрів водопроводу від артезіанської свердловини.

У 1990;ті роки колгосп будує консервний завод і теплицю, здійснює реконструкцію і благоустрій тракторного стану, цегельного заводу, осучаснює зерноочисний і сушильний комплекс.

Наступник М. М. Гибала — Колібаба Олександр Феодосійович, обраний на загальних зборах колективу 19 лютого 1994 року головою правління, відзначив пріоритетним завданням зберегти колектив господарства, не допустити зниження виробничих показників й надалі постійно зміцнювати матеріально-технічну базу. І, незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, в господарстві не було скорочено жодного працівника, а результати господарської діяльності свідчили про поступове нарощування обсягів виробництва. З 1994 р. запрацювала колгоспна пекарня.

Приділяється велика вага у господарстві збільшенню родючості ґрунтів. Слід відзначити, що у СВК є достатня кількість сільськогосподарських машин і тому майже з усім комплексом робіт господарство справляється без залучення чужої техніки. Керівництво СВК турбується про придбання нових машин. Так, у 2001 році куплено нової техніки на 13 500 тисяч гривень, що на 1229 тисяч гривень більше, ніж у 2000 році. А на запасні частини у 2001 році господарством витрачено 580 тисяч гривень, що майже на двісті тисяч більше від попереднього року. У 2006 році придбано два нових зернозбиральних комбайни «Дон», бурякозбиральний комбайн «Вервет». Також обладнано сучасний доїльний зал, де усі процеси керуються за допомогою комп’ютера [10,11].

1.2. Аналіз господарської діяльності та спеціалізація сільськогосподарського підприємства Сільське господарство — це одна з основних сфер матеріального виробництва. Головним засобом виробництва в сільському господарстві є земля. На неосяжних земельних просторах вирощується величезна кількість рослин.

Таблиця 2.1.

Склад і структура земельних угідь в СВК «Ружинський» у 2010 — 2012рр.

Вид угідь.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2012р. до 2010р. (+;-).

га.

%.

га.

%.

га.

%.

Загальна земельна площа.

3660,54.

3677,7.

144,7.

Всього сільськогосподарських угідь, з них.

3491,05.

98,8.

3618,68.

98,9.

3635,8.

98,9.

144,75.

— рілля.

3217,45.

91,1.

3345,08.

91,4.

3258,4.

88,6.

40,95.

— сіножаті.

40,7.

1,15.

40,7.

1,1.

75,9.

2,1.

35,2.

— пасовища.

174,1.

4,9.

174,1.

4,8.

242,7.

6,6.

68,6.

Багаторічні насадження.

58,8.

1,7.

58,8.

1,6.

58,8.

1,6.

Землі—-під господарськими будівлями і дворами.

41,9.

1,2.

41,9.

1,1.

41,9.

1,1.

Отже більш детально розглянемо складову природних ресурсів, тобто земельних, які потрібні сільському господарству підприємства і є основним засобом і фактором виробництва. Для цього розглянемо склад і структуру земельних угідь в СВК «Ружинський» (таблиця 2.1).

Дані таблиці 2.1 свідчать, що найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь займає рілля, найменшу — сіножаті. Порівнюючи площу сільськогосподарських угідь в 2010 р. з 20 012 р., видно, що вона збільшилась.

Серед матеріальних умов, необхідних для життя людей, земля має особливе значення. Земельні ресурси — національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства.

Матеріальна основа розвитку сільського господарства, база для розміщення і функціонування усіх галузей національного господарства. Тому найбільш повне і раціональне використання землі для виробництва продукції є найважливішим завданням сільського господарства Ознайомимось з структурою посівних площ в СВК «Ружинський», розглянувши наступну таблицю 2.2.

Розглянувши дані таблиці 2.2 можна зробити висновок, що посівна площа зернових і зернобобових з 2010 р. по 20 012 р. зменшилася на 66 га. Проте площа зернобобових і озимих протягом 2010 — 2012 рр. не змінилася. В СВК «Україна» у 2011 та 2012 рр. почали вирощувати кукурудзу на зерно, площа якої становила 80 га, 70 га відповідно. Площа цукрових буряків зменшилась від 250 га у 2010 р. до 254 га у 2012 р. Посівні площі кормових культур зменшилась на 179,4 га.

В СВК «Ружинський» постійно поповнюється сортовий банк зернових культур. Зокрема, вирощуються сорти озимої пшениці, ячменю, вівса, гороху, гречки.

Таблиця 2.2.

Структура посівних площ в СВК «Ружинський» у 2010 — 2012 рр.

Культури.

2010 р.

2011р.

2012 р.

2012р до 2010р. (+;-).

га.

%.

га.

%.

га.

%.

Зернові і зернобобові, всього, в т. ч.:

45,1.

46,8.

45,9.

— 66.

— озимі.

24,3.

23,0.

26,0.

— ярі.

17,7.

20,6.

16,6.

— 66.

— зернобобові.

3,0.

3,2.

3,3.

Кукурудза на зерно.

;

;

2,6.

2,5.

;

Цукрові буряки.

8,5.

12,8.

8,5.

— 16.

Кормові культури, всього, в т. ч.:

1373,9.

46,4.

1186,43.

37,9.

1194,5.

43,2.

— 179,4.

— кормові коренеплоди.

0,3.

0,6.

0,8.

— багаторічні трави.

20,1.

19,8.

22,5.

— кукурудза на силос і зелений корм.

585,9.

19,8.

13,4.

15,2.

— 165,9.

— однорічні трави.

6,2.

126,43.

4,0.

130,5.

4,7.

— 52,5.

Всього посівів.

2958,9.

3131,43.

2767,5.

— 191,4.

Основними сучасними каналами реалізації продукції в СВК «Ружинський» є: продаж заготівельним організаціям, переробним підприємствам, продаж на біржі, продаж за братерськими угодами, продаж безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, продаж через фірмові магазини сільськогосподарських підприємств та інші.

Розглянемо таблицю рівня товарності основних видів сільськогосподарської продукції в СВК «Ружинський».

Дані таблиці свідчать, що рівень товарності зернових і зернобобових зріс на 16%, цукрових буряків — на 51%, меду — на 18%, м’яса свиней — на 10%, а молока і м’яса ВРХ знизився на незначну частку 1% і 2% відповідно.

Таблиця 2.3.

Рівень товарності основних видів сільськогосподарської продукції в СВК «Ружинський» в 2010 — 2011 рр.

Вид продукції.

Валова продукція, ц.

2011 до 2010 рр (+;-).

Товарна продукція, ц.

2011 до 2010 рр (+;-).

Рівень товарності, %.

2011 до 2010 рр (+;-).

2010р

2011р

2010р

2011р

2010р

2011р

Зернові і зернобобові.

Цукрові буряки.

Молоко.

— 73.

— 1.

М’ясо ВРХ.

— 107.

— 160.

— 2.

М’ясо свиней.

— 83.

Мед.

23,7.

— 10,3.

2,5.

3,5.

Підвищення рівня товарності всіх галузей сільського господарства можливе за таких умов:

— зменшення витрат сільськогосподарської продукції та раціональне її використання на внутрішньогосподарському рівні;

— підвищення якості виробленої продукції та створення необхідних умов для її перед реалізаційного зберігання;

— поглиблення спеціалізації сільськогосподарського підприємства на виробництві одного або кількох видів продукції, що сприятиме одержанню більшого обсягу валової продукції;

— впровадження і розвиток ринкових відносин у всіх сферах АПК та формування ефективної ринкової інфраструктури.

При формулюванні виробничого напряму підприємства в його назву доцільно включати 1, 2 або максимум 3 галузі, які мають найвищу питому вагу в структурі товарної продукції сільського господарства.

Для кращого висвітлення економічної характеристики СВК «Ружинський» розглянемо склад і структуру товарної продукції.

Таблиця 2.4.

Структура товарної продукції в СВК «Ружинський» за 2010;2012 рр.

Вид продукції.

2010р

2011р

2012р

В середньому за три роки.

тис. грн.

%.

тис. грн.

%.

тис. грн.

%.

тис. грн.

%.

Зерно.

929,2.

12,0.

1087,7.

12,8.

1454,5.

20,6.

1157,1.

14,9.

Цукрові буряки.

189,6.

2,5.

1098,5.

12,9.

3,3.

506,7.

6,5.

Соняшник.

8,7.

0,1.

18,2.

0,2.

14,8.

0,2.

13,9.

0,2.

Соя.

14,3.

0,2.

8,1.

0,1.

;

;

;

;

Ріпак.

17,9.

0,2.

111,2.

1,3.

172,4.

2,4.

100,5.

1,3.

Картопля.

1,2.

0,02.

4,6.

0,1.

2,5.

0,04.

2,8.

0,04.

Овочі відкритого грунту.

0,01.

1,2.

0,01.

1,5.

0,02.

1,2.

0,02.

Інша продукція рослинництва.

12,8.

0,2.

58,8.

0,7.

7,5.

0,1.

26,4.

0,3.

Разом по рослинництву.

1174,7.

15,2.

2388,3.

28,1.

1885,2.

26,7.

1816,1.

23,4.

Молоко.

2964,4.

38,4.

2766,6.

32,5.

2390,7.

33,8.

2707,2.

34,9.

М’ясо ВРХ.

1461,4.

18,9.

1119,2.

13,2.

1216,7.

17,2.

1265,8.

16,3.

М’ясо свиней.

1349,8.

17,5.

1121,5.

13,2.

786,8.

11,1.

1086,0.

14,0.

Коні.

0,2.

18,2.

0,2.

;

;

;

;

Мед.

3,6.

0,05.

6,7.

0,1.

7,9.

0,1.

6,1.

0,1.

Інша продукція тваринництва.

2,4.

0,03.

1,3.

0,02.

5,6.

0,1.

3,1.

0,04.

Разом по тваринництву.

5795,6.

75,0.

5106,4.

60,0.

4407,7.

62,3.

5103,2.

65,7.

Промислова продукція, всього.

639,7.

8,3.

836,1.

9,8.

757,7.

10,7.

744,5.

9,6.

Реалізація іншої продукції, робіт, послуг.

115,4.

1,5.

174,5.

2,1.

22,7.

0,3.

104,2.

1,3.

Всього по підприємству.

7725,4.

8505,3.

7073,3.

За даними таблиці 2.4 можна зробити висновок, що виробничий напрямок СВК «Ружинський» молочно-м'ясний з розвиненим зерновим виробництвом. Найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає продукція тваринництва, яка у вартісному вираженні в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. збільшилась на 460,8 тис. грн. В основному це збільшення спричинене зростанням вартості реалізовано молока. В середньому по господарству за три роки тваринництво займає 65,7%, тобто більшу частину продукції, що виробляє господарство.

Вартість рослинницької продукції в 2012 р. становила 1885,2тис. грн., що на 710,5 тис. грн. більше ніж у 2010 р. В середньому по господарству за три роки рослинництво займає 23,4%.

У господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає молоко (34,9%), друге місце — м’ясо ВРХ (16,3%) і третє - зерно (14,9%), тому виробничий напрям СВК «Ружинський» можна сформулювати як молочно-м'ясний з розвинутим зерновим виробництвом.

Для визначення ступеня розвитку всіх товарних галузей підприємства, від розміру яких залежить ефективність виробництва, необхідно проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва (Кз=0,22).

Оскільки коефіцієнт зосередження становить 0,22 — підприємство має слабкий рівень спеціалізації, а це свідчить про те, що ефективність господарської діяльності не висока, тому що на підприємстві функціонує багато товарних галузей.

Завданням особливої важливості для підприємства є налагодження масового виробництва техніки нового покоління, яка може відкрити шлях до автоматизації всіх стадій виробничого процесу, значно скоротити затрати ручної праці.

Співвідношення окремих груп основних виробничих запасів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих запасів, передусім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниження собівартості продукції, збільшенню грошових надходжень підприємства.

У таблиці 3.1 розглянемо середньорічну вартість основних виробничих фондів у підприємстві та їх структуру.

Вартість основних виробничих фондів в 2010 році порівняно до 2012 року збільшилась на 1884,3 тис. грн., в тому числі будинки, споруди — на 2652,2 тис. грн., машини та обладнання на 277 тис. грн., транспортні засоби 122,5 тис. грн. Вартість капітальних витрат на поліпшення земель та інструментів, приладів та інвентаря з року в рік не змінювалась [10, 11].

Таблиця 3.1.

Склад і структура основних засобів у СВК «Ружинський» в 2010;2012 рр.

Групи основних засобів.

2010 р

2011 р

2012 р

2012 р до 2010 р

тис.грн.

%.

тис.грн.

%.

тис.грн.

%.

тис.грн.

Капітальні витрати на поліпшення земель.

0,4.

0,4.

0,4.

Будинки, споруди та передавальні пристрої.

14 825,1.

66,6.

14 717,6.

66,2.

17 477,3.

72,4.

2652,2.

Машини та обладнання.

5694,7.

25,6.

5569,6.

25,0.

5971,7.

24,7.

Транспортні засоби.

449,3.

571,8.

2,6.

571,8.

2,4.

122,5.

Інструменти, прилади та інвентар

0,004.

0,004.

0,004.

Робоча і продуктивна худоба.

1106,4.

5,0.

1204,6.

5,4.

;

;

;

Багаторічні насадження.

0,3.

0,3.

;

;

;

Інші основні засоби.

1,1.

23,7.

0,1.

23,7.

0,1.

— 213,3.

Разом.

22 253,2.

100,0.

22 241,3.

24 137,5.

1884,3.

Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок:

— оновлення та модернізації устаткування;

— ефективного використання виробничих приміщень;

— установлення додаткового устаткування на вільній площі;

— ліквідації зайвого і малоефективного устаткування.

Незважаючи на всі труднощі сьогодення та складну економічну ситуацію в Україні сільськогосподарське підприємство СВК «Ружинський» удосконалює свою діяльність, розширює меші посівних площ, та збільшує урожайність зернових культур, зокрема кукурудзи.

1.3. Характеристика внутрішньогосподарських підрозділів сільського підприємства в галузі рослинництва Основне завдання сільського господарства на сучасному етапі полягає в тому, щоб забезпечити дальше зростання і більшу сталість сільськогосподарського виробництва, підвищення ефективності землеробства і тваринництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині, створення державних резервів сільськогосподарської продукції. Підвищення рівня виробництва продукції і зростання продуктивності праці у сільському господарстві здійснюватимуться на основі дальшого розвитку механізації процесів, застосування комплексної механізації, використання засобів автоматики, впровадження системи машин з високими техніко-економічними показниками.

Головне завдання, яке стоїть нині перед сільськогосподарським виробництвом, полягає в тому, щоб у можливо стислі строки забезпечити стале постачання населенню всіх видів високоякісних продуктів, істотно поліпшити структуру харчування.

Вирішальною умовою успішного його здійснення є інтенсифікація виробництва. При цьому передбачається завершення комплексної механізації землеробства і тваринництва, широке впровадження на цій основі індустріальних технологій виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливого значення набуває земля, як головний засіб виробництва. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольнити певні потреби споживача.

У таблиці 3.2 розглянемо економічну ефективність виробництва продукції рослинництва в СВК «Ружинський» в 2010 — 2012 рр.

Ефективність виробництва продукції рослинництва в 2012 р. значно нища ніж у 2010 р. Урожайність зернових і зернобобових зменшилась на 6,5 ц/га. Трудомісткість виробництва зернових і зернобобових збільшилась, у 2010 р. становила 1,1 люд.-год.ц, у 2011 р. — 1,6 люд.-год.ц, цукрових буряків навпаки зменшилась, у 2010 р. 0,9 люд.-годц, у 2011 р. — 0,5 люд.-годц.

У 2010 р. від реалізації продукції рослинництва було отримано 1162,1 тис. грн., проте у 2011 р. ця галузь була збитковою на 200,3 тис. грн.

Рівень рентабельності у 2010 р. дорівнює 19,9%, у 2011 р. — 2,7%.

Таблиця 3.2.

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва в СВК «Ружинський» в 2010;2012 рр.

Показник.

2010р

2011р

2012р

2012р до 2010р (+;-).

Урожайність, ц/га:

— зернових і зернобобових.

37,7.

25,5.

31,2.

— 6,5.

— цукрових буряків.

164,7.

168,8.

214,2.

49,5.

Трудомісткість виробництва, люд-год./ц:

— зернових і зернобобових.

1,1.

1,6.

;

;

— цукрових буряків.

0,9.

0,5.

;

;

Виробнича собівартість 1 ц, грн.:

— зернових і зернобобових.

40,12.

49,25.

;

;

— цукрових буряків.

24,66.

24,89.

;

;

Отримано прибутку (+), збитку (-) від реалізації рослинництва, всього тис. грн.

1162,1.

— 200,3.

;

;

в тому числі з розрахунку на :

— 1 га с.г. угідь, грн.

332,9.

— 55,4.

;

;

— 1середньорічного працівника, грн.

8482,5.

— 1655,4.

;

;

— 1 люд-год, відпрацьовану в рослинництві, грн.

8,3.

— 1,46.

;

;

Рівень рентабельності галузі, %.

19,9.

— 2,7.

;

;

Приносять додаткові грошові надходження і підсобні господарські промисли. Зокрема, у СВК «Ружинський» є пекарня, пилорама, пасіка, олійня, два млини, крупорушка.

СВК Ружинський окрім основних підрозділів та основної роботи має внутрішньогосподарські підрозділи. Як зазначено в Господарському кодексі стаття 64, організаційна структура кожного підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяльності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, характеру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, організації виробничих процесів, їх особливостей тощо [10, 11].

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології.

Стаття 64. Організаційна структура підприємства.

1. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

2. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

3. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

4. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

5. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами [4, с.40−41].

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов’язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства — положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарського підприємства СВК «Ружинський» досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

Можливими формами організації виробництва на сільськогосподарському підприємстві є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи. Структура господарства встановлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва. Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Трудові відносини членів підприємства та найманих працівників регулюються законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємства в Україні», статутами підприємств, правилами внутрішнього розпорядку, законодавством про працю. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.

Структурні виробничі підрозділи сільськогосподарського кооперативу створюються правлінням підприємства і затверджуються загальними зборами з відображенням про це в статуті.

Найстарішою формою організації праці є бригади. Спочатку вони створювалися за територіальною ознакою — бригада-двір. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплановими: спеціалізовані механізовані тваринницькі, рослинницькі бригади. Пізніше з’явилися будівельні бригади, комунальні, дорожні бригади тощо. У сільськогосподарських підприємствах, відповідно до їх спеціалізації, створюються ланки, бригади, дільниці, цехи, ферми, загони тощо.

Для державних сільськогосподарських підприємств притаманні такі структурні виробничі підрозділи, як постійні виробничі бригади, ланки, механізовані загони для виконання спеціалізованих робіт і т. ін.

У великих сільськогосподарських підприємствах можуть створюватися галузеві і багатогалузеві, а також комплексні бригади.

Найбільшим структурним підрозділом є ділянка. Вона може складатися, залежно від спеціалізації товаровиробника, з різних формувань, наприклад ферми, бригади. Ланка — це внутрішньо-бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв’язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з’являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення.

Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють ланкові, бригадири, завідуючі відділеннями, цехами, фермами, ділянками.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу встановлює особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, завфермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров’я; знайомить їх з нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а при потребі і транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і строками робіт, облік праці і заробітку кожного члена підприємства, забезпечує дотримання трудової дисципліни; вживає заходів щодо ефективного використання і збереження державного майна та майна підприємства; організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентаря.

Так, ланковий організовує роботу ланки і бере участь у ній разом з усіма працівниками, допомагає керівникові підрозділу в підрахунку заробітків членів ланки, здійснює контроль за якістю робіт, несе відповідальність за виконання виробничого завдання та розпоряджень керівника виробничого підрозділу і фахівців. Бригадир організовує роботу бригади, веде облік виконаної роботи її членами (ланками), здійснює контроль за якістю робіт, передає дані в підрахунку заробітків, несе відповідальність за виконання виробничого завдання перед керівництвом підприємства тощо.

При здійсненні виробничої і господарської діяльності підрозділів втілюються методи організації і стимулювання праці, які забезпечують в умовах ринкових відносин залежність розмірів заробітної плати працівників від кінцевих результатів сільськогосподарського року.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У РОСЛИННИЦТВІ.

2.1 Принципи організації праці та трудових процесів трудовий робота польовий агротехнічний Організація праці є об'єктивною необхідністю й невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Питання організації праці є предметом наукової діяльності та об'єктом практичної діяльності господарюючих суб'єктів, оскільки раціонально та ефективно організований процес праці є вагомим чинником зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва.

При організації виробництва вирішуються всі питання щодо використання обладнання, спеціалізації та комбінування виробничих процесів, організації роботи основних та допоміжних служб підприємства, забезпечення виробництва сировиною, енергією, транспортом. Взаємозв'язок організації праці та організації виробництва полягає в тому, що питання організації праці вирішуються з урахуванням типу виробництва (одиночне, масове та ін.). Разом із тим, ефективність використання засобів, предметів праці, ритмічність випуску продукції та питання раціонального використання робочої сили залежать від стану організації праці.

Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів [2, c.96−122].

Уперше наукова теорія організації праці знайшла відображення в теорії Ф. Тейлора і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції». Сьогодні праця людей, яка у процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, мав два боки: природно-технічний і соціально-економічний. Вони тісно пов’язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці [3, c.160−187].

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників [16, c. 142].

Загальними принципами раціональної організації праці та виробничих процесів є ті тенденції розвитку, що об'єктивно діють згідно з економічними законами та сформульовані як основні правила, якими необхідно керуватися при організації трудових колективів і здійсненні процесу виробництва.

В економічній літературі вони досить широко висвітлені. На основі всебічного аналізу виробництва продукції сільського господарства та організації праці на підприємствах, в об'єднаннях, а також узагальнення принципів, висвітлених у літературі, можна зазначити, що загальними принципами, які відображають сутність керівних положень раціональної організації праці, слід вважати ті, що відображають специфіку науки організації, а механізм їх дії широко проявляється в системі організації праці [1, c. 270].

Відповідно до цього можна визначити зміст таких загальних принципів які найбільше відображають закономірності організації:

— відповідність організації праці досягнутому техніко-технологічному рівню виробництва;

— оптимальне поєднання поділу і кооперації праці, засобів, предметів праці та робочої сили, розумової і фізичної діяльності працівників;

— нормативність праці та її умов;

— матеріальну і моральну заінтересованість у підвищенні продуктивності праці.

Перший із них відображає необхідність приведення у відповідність форм трудових колективів умовам виробництва, що змінюються. Реформування власності в сільському господарстві, перехід до нових форм господарювання, відособлення окремих виробничих процесів створюють умови для формування трудових колективів з метою здійснення таких процесів. У зв’язку з цим зростає відповідальність первинних трудових колективів за результати виробництва. Перед колективом постає завдання: в оптимальні строки високоякісно виконувати роботи на кожній окремій технологічній стадії виробництва. Тому пізнання механізму дії цього принципу в нових умовах і використання його положень на практиці дає можливість істотно підвищувати економічну ефективність виробництва.

Принцип оптимального поєднання поділу і кооперації праці, засобів, предметів праці та робочої сили, розумової і фізичної діяльності працівників полягає в тому, що з підвищенням рівня механізації виробничих процесів усе наочніше проявляються тенденції поділу праці. Поглиблення його при безперервному трудовому процесі підвищує продуктивність праці, але разом з тим збільшує її монотонність, знижує привабливість праці.

При циклічному внутрішньозмінному виробництві поглиблення поділу праці між виконавцями призводять до недостатньої внутрішньозмінної завантаженості, втрат часу в період технологічних перерв. Тоді кращому використанню часу, збагаченню праці сприяє суміщення різних робочих функцій. Але разом з тим воно вимагає від працівника і більш високої кваліфікації. Тому поділ і кооперація праці зумовлюють оптимальне поєднання її з урахуванням тісного взаємозв'язку і взаємозумовленості у виконанні операцій кожним виконавцем різних суміщуваних функцій, що сприяє підвищенню привабливості праці та фаховому розвитку особистості.

Без оптимізації основних факторів виробництва (засобів, предметів праці), точного розрахунку співвідношень між ними, підбору найкращого варіанта взаємозв'язку неможливо раціонально використовувати наявні резерви і можливості виробництва.

Принцип нормативності праці та її умов відображає соціальну сторону організації. Його дія полягає в необхідності дотримання суворої регламентації робочого дня, внутрішньозмінних, тижневих, місячних і річних режимів праці та відпочинку, встановлення нормативних параметрів санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних умов праці, норм і нормативів на виконання окремих операцій та змінних завдань.

Принцип стандартизації матеріальних умов праці проявляється у вимогах до встановлення стандартних параметрів засобів праці, предметів, технологічних схем, параметрів робіт, прийомів і методів праці. Сама система машинного виробництва об'єктивно тяжіє до нормативу, стандарту. Різноякісність устаткування й технології при виробництві одних і тих самих продуктів і виконанні ідентичних робіт вимагає різних затрат праці, способів виконання робіт, різної кваліфікації виконавців. Тому використання типових машин та устаткування, прагнення до створення більш-менш одноманітних предметів праці дають змогу створювати однотипні трудові колективи і скорочувати час на виконання ідентичних робіт. Щодо предметів праці, то в сільському господарстві повна їх стандартизація неможлива. Однак встановлення рівновеликих полів, застосування районованих сортів та універсальних машин забезпечують типізацію окремих груп робіт і трудових колективів, а на цій основі - підвищення продуктивності праці.

Принцип матеріальної і моральної зацікавленості у підвищенні продуктивності праці полягає в тому, що така заінтересованість працівників в умовах підвищеної самостійності трудових колективів при вирішенні питань виробництва та розпорядження виробленою продукцією є дійовим стимулом для творчої ініціативи, активності у підвищенні продуктивності праці. Переведення сільського господарства на нові форми господарювання змінює характер праці в ньому, потребує вдосконалення її форм та систем оплати, приведення їх у повну відповідність з рівнем організації виробництва і праці. Головною умовою ефективності виробництва на сучасному етапі є продуктивність праці. Тому й стимули повинні забезпечити її зростання. Дотримання зазначених принципів при розв’язанні організаційних завдань — найважливіша умова раціонального створення організаційних систем і використання наукових досягнень.

Ці загальні принципи організації тісно пов’язані з принципами організації трудових процесів, які проявляють свою дію в різний час і з різною силою залежно від умов здійснення трудового процесу. В одних випадках їх дія поширюється на всі сторони виробництва; в других — на його окремі елементи; в третіх — на методи і прийоми праці. Тому для більш повного врахування їх дії при вивченні існуючих форм організації праці й раціональної організації трудових процесів доцільно класифікувати ці принципи на три групи:

— загальні принципи раціональної організації трудового процесу (пропорційності, синхронності, ритмічності, безперервності, запасу ресурсів), механізм дії яких поширюється на всі його сторони.

— часткові принципи (паралельності, «вузького місця», оптимальності, інтенсивності праці), які впливають на окремі елементи процесу праці.

— принципи раціонального встановлення методів і прийомів праці (економії рухів, мінімальних переміщень, зручної пози трудівника).

Використовуючи положення цих принципів, можна точно визначити взаємозв'язок основних факторів виробничого процесу і раціонально організувати будь-який робочий процес.

Принцип пропорційності зумовлює встановлення суворих кількісних і якісних співвідношень між окремими елементами трудового процесу на різних взаємозв'язаних операціях технологічної лінії, проявляє свою дію у трьох напрямах і вимагає пропорцій:

— між засобами праці (це досягається за допомогою підбору і точного розрахунку кількості та структури тяглових, причіпних засобів, що використовуються, а також транспортних одиниць, що підвозять або відвозять предмети праці);

— між засобами, предметами праці та робочою силою (це дає можливість використовувати згадані елементи з найбільшою повнотою, уникати надлишку в одних і нестачі в інших);

— між окремими взаємозв'язаними трудовими процесами (особливо на збиральних роботах, при підготовці, доставці й роздачі кормів на фермах тощо) через визначення затрат часу для виконання кожної операції або її елементів.

Принцип синхронності доповнює принцип пропорційності. Його дія — у встановленні такого змісту і послідовності виконання трудового й технологічного процесів, за яких забезпечується найбільш повне завантаження людей і машин у часі при найменших переміщеннях на робочих місцях. Сучасне індустріальне сільськогосподарське виробництво характеризується складним переплетінням взаємозв'язаних процесів, тому відхилення в одному з них будуть викликати порушення в іншому, зв’язаному з ним єдиним ланцюгом виробництва. Тільки чітка синхронізація між різними процесами дасть змогу запобігти втратам живої та уречевленої праці.

Принцип ритмічності передбачає послідовне і рівномірне чергування трудових операцій та їх елементів у часі. Систематичне повторення їх через рівні проміжки часу забезпечує однакові темпи і швидкість переміщення предметів праці. Цей принцип передбачає ритмічність трудових дій і рухів виконавця, що досягається його навчанням і тренуванням.

Принцип безперервності вимагає такої організації трудових процесів, щоб кожний наступний елемент операції був продовженням попереднього. Це особливо важливо при виконанні окремих елементів операцій різними виконавцями. Наприклад, при доставці кормів на ферми і роздачі їх тваринам без додаткових перевалок та перерв між цими операціями тощо.

Принцип запасу ресурсів передбачає можливість виходу з ладу у виробничих умовах окремих елементів, особливо в системі засобів праці. Це порушує систему технологічного процесу, зокрема відповідного ритму роботи. Використання ж наявних у резерві засобів праці дає змогу продовжити технологічний процес. Кількість і номенклатура запасу ресурсів, предметів праці та засобів виробництва — визначаються поодинці для засобів, що постійно використовуються.

Принцип паралельності полягає в забезпеченні одночасної роботи людини і машини. Дотримання його скорочує затрати часу на виконання операцій і тим підвищує продуктивність праці. Щодо фізіологічної діяльності організму, то при нормальній інтенсивності праці втомлюваність людини не збільшується, а навпаки, знижується при мікропаузах під час роботи і встановлених режимах праці та відпочинку.

Принцип «вузького місця» виявлення при організації трудових процесів так званих слабких ланок у техніці, технології та організації праці, які справляють істотний негативний вплив не тільки на трудовий, а й на виробничий процес в цілому. Так, у системі машин, що виконують окремі взаємозв'язані операції, найменш продуктивна машина буде визначати рівень продуктивності. Раціональна побудова технологічної схеми процесу виробництва дає можливість виявити найбільш трудомісткі її ланки і без порушення вимог технології здійснити потрібні заходи для чіткої організації трудових процесів.

Принцип оптимальної інтенсивності праці полягає у встановленні на основі фізіологічних та інженерно-економічних досліджень такого рівня інтенсивності праці, який би забезпечував її високу продуктивність за оптимального фізичного та нервового напруження. Такою оптимальною величиною прийнято вважати інтенсивність праці, в результаті якої трудівник може за короткий термін (не пізніше як до наступної зміни) відновити втрачену енергію без шкоди для свого здоров’я. Критерієм для її визначення може приблизно така структура затрат робочого часу зміни: на підготовчо-заключну роботу — 4%, на відпочинок та особисті потреби — 8−12%, на оперативну роботу — 84−88%.

Принцип економії рухів, мінімальних переміщень передбачає виключення при виконанні трудового процесу зайвих прийомів, дій і рухів, часто ними є перекладання засобів праці або інструменту з однієї руки іншу, непотрібні нагинання, повороти, присідання тощо і невиконання при цьому встановлених правил і прийомів роботи: починати і закінчувати кожний рух одночасно обома руками; застосовувати найбільш прості рухи, що забезпечує виконання заданої роботи (траєкторія руху не повинна виходити за межі нормальної робочої зони); розташовувати інструмент, інвентар у певній послідовності і завжди на тих самих місцях та ін.

Принцип сприятливої пози працюючого доповнює принцип економи рухів. При виборі пози необхідно враховувати, що м’язове напруження під час роботи стоячи, як правило, більше, ніж при роботі сидячи. Чергування роботи стоячи і сидячи значно зменшує втому, оскільки навантаження розподіляється на різні м’язи. Тому слід створювати під час роботи умови, щоб можна було періодично міняти її і виконувати симетрично плавні кругові рухи, переміщуючи вантажі за можливості по ковзних площинах.

Враховуючи і використовуючи зазначені принципи при організації трудових процесів, можна зменшити затрати живої та уречевленої праці, підвищити економічну ефективність сільськогосподарського виробництва [1, c. 270−276].

Отже, в даному питанні ми визначили сутність та принципи організації праці.

Сутність організації праці полягає в поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками.

2.2 Агротехнічні вимоги до організації трудових процесів До організації будь-якого трудового процесу ставляться дві вимоги: технологічні й організаційно-економічні.

Технологічні вимоги — це додержання певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробітку ґрунту, загортання насіння, ширини міжрядь, висоти зрізання трав, хлібів, терміну виконання робіт тощо. Особливу значущість при цьому має швидкість руху агрегатів. Сучасні тяглові машини дозволяють розвивати швидкість руху від 600 м до 40 км на годину. Проте використання цього фактора диктується технологією. Підвищена швидкість руху на оранці призводить до надмірного подрібнення скиби, розпилювання ґрунту, тому цей процес обмежується швидкістю руху до 10 км/год. При механізованому садінні розсади овочевих культур вона може бути не більше 600−800 м/год, а боронуванні сходів міжрядному обробітку просадних культур — близько 3 км/год, оскільки при більшій швидкості рослини присипаються ґрунтом. Скошення зернових та обмолот валків обмежуються пропускною здатністю машин, а швидкість руху на цих роботах — 6−8 км/год. Подібні вимоги необхідні й на інших роботах — внесенні добрив, гербіцидів, сінозбиранні, силосуванні тощо.

Основою організаційно-економічних вимог є необхідність високопродуктивного використання техніки й агрегатів при мінімальних витратах виробництва, тобто має бути встановлений тісний взаємозв'язок між дотриманням технологічних вимог і раціональним використанням засобів виробництва і робочої сили. Кожна операція повинна виконуватися в суворо визначений для неї час у єдиному виробничому темпі, визначеному певною базовою машиною, яка дозволяє раціонально використовувати всі інші допоміжні засоби.

Досить важливим елементом забезпечення організаційно-економічних вимог є правильне комплектування і підготовка до роботи агрегатів. Для окремих видів робіт кількість причіпних (навісних) машин до певної марки трактора визначені і відповідні машини, які узгоджені з його тяговими потужностями. Це агрегати для посадки картоплі, розсадних овочевих культур, внесення органічних і мінеральних добрив, міжрядного обробітку тракторами типу МТЗ — класу 1,4. Це ж стосується і використання різних комбінованих агрегатів: підготовки ґрунту до посіву (АКГ-4, АКГ-6), з одночасним внесенням добрив (Європак-600), із одночасним посівом АТД 1835 та інші, для яких потрібно підібрати лише трактор відповідної потужності класу від 3 до 5 т. У таких випадках потрібно лише підібрати відповідні режими роботи, наприклад, швидкість, яка б відповідала певній тягловій потужності трактора і технологічним вимогам агротехніки.

Інша частина агрегатів, особливо ті, що пов’язані з енергоємними роботами з обробітку ґрунту, посіву, культивації, боронування тощо, можуть бути різні за складом, оскільки це залежить від потужності трактора і опору причіпних (навісних) робочих машин. Кількість машин в агрегаті повинна бути такою, щоб раціонально використовувати потужність тяглових засобів при встановленні швидкості руху і забезпеченні найвищої у таких виробничих умовах продуктивності агрегатів.

Режим роботи, напрям і способи руху агрегатів (петльовим з чергуванням загонів, безпетльовим комбінованим способом, беззагонно-круговому, по діагоналі тощо) вибирають з урахуванням чергування напрямів руху при обробітку ґрунту, виконанні посівних, посадочних, збиральних та інших робіт. Встановлюється послідовність виконання окремих операцій.

Розбивають поля на загони після видалення післязбиральних решток, які можуть негативно впливати на роботу агрегатів і якість робіт. Потім здійснюється провішування перших проходів, визначаються поворотні смуги, нарізаються контрольні борозни, включаються в роботу агрегати і визначаються місця завантаження сівалок насінням, добривами, вивантажується зібраний урожай та ін.

Для визначення площі загонів керуються тим, що чим довший загін і менша його ширина, тим більше часу використовується на основну роботу. Разом з цим частіша відбивка загінок погіршує якість робіт через велику кількість роз'ємних борозен, або перекрити при суцільному обробітку ґрунту. Тому ширина загонів повинна бути оптимальною залежно від складу агрегату. Визначається вона за відомою формулою:

В = (2.2.1).

де В — ширина загону, м; L — довжина гону, м; a — ширина захвату агрегату, м; r — радіус розвороту агрегату, м.

При організації процесів праці на ручних роботах (прополювання, збір продукції та ін.) повинно бути забезпечено раціональне використання живої праці, її безперервність, оптимальні фізичні зусилля робітника, раціональні режими праці та відпочинку.

Методи й прийоми праці встановлюються з урахуванням якісного виконання робіт при пересуванні виконавців на найкоротші відстані і мінімально можливій кількості робочих дій і рухів. Інвентар, тара, інструмент повинні бути зручними і своєчасно доставленими на робоче місце.

У процесі виконання всіх робіт виконавці контролюють їх якість через певні проміжки часу заміряють глибину обробітку ґрунту; загортання насіння, внесення добрив; визначають наявність чи відсутність втрат продукції при її збиранні тощо [1, 9, 12].

2.3 Організація трудових процесів на основних механізованих польових роботах При організації трудових процесів у рослинництві необхідно дотримуватися технологічні та організаційні вимоги.

Технологічні вимоги базуються на дотриманні певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробки грунту, загортання насіння; ширини міжрядь; висоти зрізу трав, хлібів; встановлених термінів виконання робіт; способів і швидкості руху агрегатів та інших. Особливе значення має швидкість руху агрегатів.

Різниця в підходах при визначенні норм продуктивності машин на механізованих роботах не змінює суті аналітичних розрахунків при їх розробці. Насамперед, доцільно визначити раціональний баланс часу зміни, який має такий вигляд:

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою