Необхідність і сутність кредиту і кредитування підприємства

Вступ

Діяльність підприємства, в тому числі і сільськогосподарського, в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Кредит являє собою форму руху позикового капіталу і є важливою категорією ринкової економіки. Він забезпечує трансформацію грошового капіталу в позиковий і виражає відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення Сільське господарство є кредитомісткою галуззю і її нормальне функціонування без кредитних ресурсів у сучасних умовах практично неможливо, тому воно потребує залучення кредитних ресурсів. Це зумовлено специфікою сільського господарства: нестача вільних фінансових коштів; високою капіталомісткістю і порівняно низькою фондовіддачею; сезонністю виробництва та значною тривалістю виробничого циклу; залежить від природо-кліматичних умов, що знижує гарантованість позик сільським товаровиробникам; порівняно малими розмірами підприємства аграрного сектору, що робить їх лише конкурентоспроможними на ринку короткоі довготермінових кредитів.

Все вище сказане обумовлене тим, що проблема короткоі довгострокового кредитування є актуальною на сьогодні.

Метою даної курсової роботи є з’ясування економічної сутності кредиту і кредитування сільськогосподарських підприємств.

Завданнями роботи є:

1) визначення необхідності і сутності кредиту;

2) висвітлення характеристики форм і видів кредиту;

3) охарактеризувати отримання, видачі та погашення кредиту;

4) визначити шляхи покращення взаємовідносин між підприємством і банком;

5) сформулювати шляхи удосконалення кредитної системи.

Предметом курсової роботи є теоретико-методичні засади щодо необхідності використання різноманітних форм кредитів у сільськогосподарських підприємствах. Об'єктом дослідженя є процес кредитування сільськогосподарських підприємств.

Для написання курсової роботи використовувалися такі методи дослідження: діалектичний, табличний, аналізу і синтезу, монографічний, групування та інші.

Методологічною основою для написання курсової роботи послужили: нормативно-правова база, підручники, навчальні посібники, статті вчених, фінансові звіти та первинна документація.

1. Економічна сутність кредиту і кредитування

Взаємовідносини сільськогосподарських підприємств з установами банку по кредитах регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» [1, с. 8].

Згідно Положення НБУ «Про кредитування» кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання [2, с. 1].

Г. М. Азаренкова вважає, що з економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу, що надається на умовах повернення і зумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим хто його отримує [3, с. 152].

М.М. Александрова говорить, що кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його неохідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Г. О. Партин дає таке визначення, що кредит — це позика в грошовій або товарній формі, що надається банком чи юридичною або фізичною особою (кредитором) іншій особі на умовах терміновості, повернення, платності, цільового характеру і забезпечення.

Г.І. Пиріг відмітив, що об'єктивна необхідність використання кредитних відносин в аграрній сфері економіки пов’язана з особливостями сільськогосподарського виробництва, нерівномірністю руху оборотних фондів підприємств, значними відхиленнями потреби в оборотних засобах від їх фактичної наявності.

Л. Рябініна наголошує, що кредит нині набув всеохоплюючого характеру, а кредитні відносини перетворилися на всезагальну форму сучасної економіки, тому доцільно використати досвід розвинутих країн світу щодо створення специфічних систем кредитного обслуговування аграрного сектора економіки. [7, с. 27].

Б.С. Івасів відмітив, що за умов товарного виробництва, особливо коли воно набирає загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

На думку О. А. Костюченка, кредит — важливий інститут, за допомогою якого держава здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним їх використанням [9, с. 137].

Професор А. М. Мороз стверджує, що кредит — економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з привода одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк і, звичайно, зі сплатою відсотку [10, с. 202].

А.М. Поддєрьогін дає таке визначення кредиту: сукупність економічних відносин, що виражають акумуляцію тимчасово вільних грошових засобів та планомірне їх використання на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності [11, с. 224].

Б.А. Райзберг відмітив, що кредит — це позикав грошовій або товарній формі, що надається кредитором позичальнику на умовах поверенності, частіше всього з виплатою позичальником проценту за користування позикою [13, с. 303].

На думку А.І. Берлача та Н. М. Фещенка, перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується структурними змінами у вітчизняному агропромисловому комплексі (АПК). Наявна організація сільськогосподарського виробництва не сприяє розбудові адекватної новим умовам системи фінансування його розвитку, оскільки сільськогосподарські підприємства усіх форм власності протягом тривалого часу працюють в умовах гострої нестачі фінансових ресурсів. Крім того, більшість господарств уже вичерпали можливості самофінансування, а відтак не можуть забезпечити власними коштами організації конкурентоспроможного виробництва. За цих умов першочергового значення набуває залучення фінансових ресурсів на кредитній основі.

М.І. Савлук виділяє дві форми кредиту — товарна і грошова. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

О.М. Бордаков та Н. Б. Кіданова у своїй статті роблять аналіз банківського кредиту для сільськогосподарських підприємств: його особливості, методику отримання та правила оформлення кредитних договорів, а також порядок оформлення обліку короткострокових кредитів.

На думку В. М. Федоренка і А. В. Федоренка банківський кредит — це кредит, який надається грошовими капіталістами функціонуючим капіталістам. Він називається банківським, тому що надання опосередковується банками. Об'єктом такого кредиту є грошово позиковий капітал — особлива форма, що відокремилася від промислового капіталу. Його рух у формі банківського кредиту здійснюється на основі руху промислового капіталу, однак вони не співпадають з ним.

В.Я. Амбросов та В.М. Онєгіна зазначають, що високі відсоткові ставки за кредитами комерційних банків, половинчасті заходи в реформуванні відносин власності на землю, цілковите погіршення матеріального та фінансового стану сільськогосподарських підприємств у процесі перетворень стали чинниками, що обмежують можливість залучення кредитних ресурсів у сільськогосподарський виробничий процес.

Д.К. Черкашин зазначає, що необхідність відродження аграрного сектора, національної продовольчої безпеки визначає важливість системного підходу до проблем аналізу економічного стану сільськогосподарських підприємств, а такий стан в першу чергу оцінюється фінансовою сталістю та платоспроможністю [19, с. 257].

В.Я. Плаксієнко у своєму підручнику охарактеризував принципи формування зобов’язань та їх класифікацію, тобто поділ на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов’язання та дана коротка характеристика кожного з видів.

О.К. Власенко у своїй статті зазначає, що бувають різні причини, що підштовхують підприємства позичати гроші: від нестачі коштів для погашення податкових зобов`язань до фінансування великомасштабних інвестиційних проектів. Але сьогодні мало хто погодиться дати гроші задарма. Тому, крім повернення основної суми, потрібно платити ще й відсотки за їх використання [21, с. 32].

Ю.І. Малиш розкриває суть позичок працівникам підприємства та правила їх оформлення. Також зазначаються різні варіанти повернення позики: працівник може віддавати позичку частинами (причому як до каси ідприємства, так і безпосередньо на поточний банківський рахунок підприємства через касу банку); працівник може повернути всю суму позики повністю; підприємство може утримувати із зарплати працівника визначені суми, передбачені договором позики, в рахунок погашення позички [22, с. 26].

Цивільним кодексом також регламентується надання позик працівникам, зокрема, стаття 828 зазначає форму договору позички, а стаття 831 — строк договору позички.

В.О. Льошенко стверджує, що однією з умов зниження ризиків комерційних банків при кредитуванні є більш активне впровадження страхування ризиків. Страхування кредитів на українському кредитному ринку практикується недавно і не набуло необхідного розвитку [29, с. 16].

О.Л. Кривоног вважає, що для зростання кожного малого підприємства життєво важливі банківські кредити. Водночас власні засоби малого підприємства мають вкладатись в кожну інвестицію у поєднанні з її фінансуванням за рахунок банківського кредиту, засвідчуючи готовність підприємця ризикнути частиною власних грошей, що дасть змогу переконати банк у кредитоспроможності підприємства. На його думку, банківське кредитування малих підприємств є перспективним видом бізнесу для українських банків, а також життєво важливим і необхідним для розвитку малого підприємництва в Україні [31, с. 101].

А.П. Шкарупа в своїй статті зробив висновок, що для поліпшення кредитного обслуговування АПК необхідно: запровадити спеціалізовані кредити установи обслуговування аграрного сектору економіки; мобілізувати кошти підприємств АПК та сільського населення, що знаходиться поза кредитною системою; запровадити фінансові агропромислові групи з банками та фінансово-розрахунковими центрами; сформувати фонд кредитної підтримки АПК; перепрофілювати АПБ «Україна» у спеціалізований аграрний банк та створити необхідні умови для його нормальної діяльності [33, с. 79].

Особисто ми схиляємося до думки Б. А. Райзберга, що кредит — це позика в грошовій або товарній формі, що надається кредитором позичальнику на умовах поверенності, частіше всього з виплатою позичальником проценту за користування позикою.

2. Організаційно-економічна характеристика СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Згідно Указу Президента України № 1529/99 від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» колгосп «Старовірівська птахофабрика» був реорганізований в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Старовірівський птахокомплекс» рішенням загальних зборів, протокол № 2 від 18.07.2000 р.

СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» засновано відповідно до рішення Засновників в Установчому договорі від 1 лютого 2001 року шляхом об'єднання належного їм майна та підприємницької діяльності.

Вищим органом СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» є загальні збори товариства. Виконавчим органом є правління, яке здійснює керівництво поточної діяльності підприємства. Роботою правління керує голова правління, який обирається відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю. Контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» володіє та користується земельною площею 5211 га, яка розподілена на паї. Земельний пай кожного з учасників становить 5.06 га. Кожний власник земельної ділянки складає з СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» договір про оренду земельної частки. За користування земельною ділянкою господарство сплачує орендодавцю кожного року орендну плату. Орендна плата нараховується в грошовій вартості пропорційно розміру земельних ділянок і отримується орендодавцем, за узгодженням сторін по рішенню СТОВ «Старовірівський птахокомплекс», в грошовій та натуральній формі: зерном, кормами, а також наданням різних послуг (оранка присадибних ділянок).

СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» знаходиться в с. Старовірівка Шевченківського району Харківської області. Найближча залізниця знаходиться за 1 км від господарства, відстань до обласного центру — 120 км.

Підприємство розташоване в зоні Полісся, клімат характеризується як помірно-континентальний. Середньорічна температура становить +6.4С з коливаннями від -33.5С в лютому до +36.0С в літні місяця.

Тривалість вегетаційного періоду з температурою повітря вище +5С становить близько 200 днів. Середньорічна кількість опадів — 555 мм, з яких 400 мм або 70% випадає у вегетаційний період (квітень — жовтень), що позитивно впливає на розвиток сільськогосподарських культур.

Грунтовий покрив території господарства представлений в основному дерново-підзолистими, сірими підзолистими і чорноземими грунтами. По механічному складу грунти легкопіщані і супіщані. В переважній більшості грунти родючі.

Центральна садиба СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» розміщена в с. Старовірівка. Дороги і під'їзди у виробничих підрозділах господарства асфальтовані (додаток 1).

Основні фінансово-економічні показники діяльності СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» найбільш повною мірою висвітлені в фінансовій звітності та формі 50 с.-г., що подається підприємством до органів статистики (додатки 3,4,5). В них міститься інформація про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, а також наведені основні економічні показники роботи СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» .

Для більш повного уявлення про підприємство покажемо його розміри і їх зміни за останні 3 роки в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.Динаміка показників розміру СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Проаналізувавши дані табл.2.1 можна зробити висновок, що обсяг валової продукції в порівняних цінах у 2010 році зменшився у порівнянні з 2008 роком на 9,8%, а з 2009р. — на 0,5%. Товарна продукція у 2010.р. зменшилась на 5,8%, а у 2009 р. збільшилась на 1,6%. А от що стосується площі сільськогосподарських угідь (у тому числі і ріллі), то тут спостерігається тенденція до збільшення на 4,2% (на 6,6% рілля) і на 0,5% (2,6% рілля) відповідно. Середньорічна чисельність працівників у 2010 р. є найбільшою, що перевищує середньооблікову чисельність працівників у 2008 р. на 2,1%, а у 2009 р. на 1,4%. Поголівґя худоби, виражене в умовних головах, у 2010 р. було більшим ніж у 2008 р. на 7,6%, і меншим на 4,2%, ніж у 2009р.

Отже, можна зробити загальний висновок, що підприємство розвивається більш менш стабільним шляхом, так як дані з порівняльної колинки коливалися близько 100%, хоча значне коливання спостерігається при порівнянні продукції рослинництва 2010 року з 2008 роком.

Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних та економічних умов. Спеціалізація конкретного господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації продукції.

Обсяг і структура товарної продукції СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» за останні 3 роки наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Обсяг і структура товарної продукції СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Аналізуючи дані таблиці 2.2 ми бачимо, що на протязі трьох років найбільшу частку у виручці від реалізації займає продукція — яйця, тис. шт: 92,2% у 2008р., 94,3% у 2009р. та 93,8% у 2010р. Друге місце у структурі товарної продукції займає соняшник (хоча його частка незначна, порівнюючи з яйцями). Продукція рослинництва займає найменщу питому вагу в структурі товарної продукції. Слід зазначити, що раціональна і науково обгрунтована спеціалізація, а також певні розміри господарства сприяють збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, що забезпечує ефективне використання землі, матеріальних і трудових ресурсів. Критерієм фінансового стану підприємства є його платоспроможність, тобто готовність виконати без затримки першочергові платіжні зобов’язання за рахунок наявних коштів та поточних надходжень від господарської діяльності. Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума готівки, дебіторської заборгованості та інших легко ліквідних активів більша або дорівнює першочерговим платіжним зобов’язанням.

В таблиці 2.3 наведемо дані показників платоспроможності СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» за 2010 рік.

Таблиця 2.3.Платоспроможність СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» у 2005 році

Аналізуючи дані табл. 2.3 можна відмітити, що на кінець звітного року сума платіжних засобів зменшилась у порівнянні з цим показником на початок року. Це відбулося за рахунок зменшення дебіторської заборгованості на 1281,0 тис. грн. Щодо платіжних зобов’язань, то їх розмір на кінець року збільшився на 3152,0 тис. грн. Зміни у вартості платіжних засобів і платіжних зобов’язань вплинули на величину коефіцієнта платоспроможності, який на кінець року становив 0,236. Це свідчить, що підприємство зможе розраховувати наявними платіжними засобами частково. Перевищення платіжних зобов’язань над платіжними засобами підприємства на кінець звітного року склало 7933,0 тис. грн, що на 4232 тис. грн більше ніж на початок року. Усе перераховане свідчить, що підприємство знаходиться у нижче середньому стані, тому що воно брало кредит. А отже, є неплатоспроможним.

В таблиці 2.4 наведемо дані показників ліквідності балансу СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» .

Таблиця 2.4. Показники ліквідності балансу СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» за 2010 р.

Проаналізувавши дані таблиці 2.4 можна зробити висновок, що сума ліквідних активів на кінець року зменшилась на 2960,0 тис. грн і склала 7428,0 тис.грн.: дебіторська заборгованість зменшилась на 1080,0 тис.грн., запаси — на 1963,0 тис.грн. Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції навпаки збільшились, на 83,0 тис.грн. Сума поточних зобов’язань на кінець року збільшилась на 3152,0 тис. грн. і склала 10 383,0 тис. грн.

Показники ліквідності балансу означають, на скільки підприємство в змозі покрити своїми ліквідними активами короткострокові зобов’язання.

На протязі року значення абсолютного коефіцієнта ліквідності збільшилося на 0,008 і на кінець року становило 0,009, що означає здатність підприємства на 0,9% погасити короткострокові зобов’язання грошовими коштами. За умови вчасного погашення дебіторської заборгованості, підприємство зможе погасити на 24,5% свої короткострокові зобов’язання, на що вказує проміжний коефіцієнт ліквідності, значення якого на кінець року зменшилось на 0,244 і склало 0,245. Внаслідок зменшення вартості активів на кінець року зменшився і коефіцієнт загального покриття на 0,723 і становив 0,715.

Розглядаючи показники ліквідності, потрібно мати на увазі, що величина їх являється умовною, так як ліквідність активів і виконання обов’язків по бухгалтерському балансу можна визначити приблизно.

Так, ліквідність запасів залежить від їх якості. Ліквідність дебіторської заборгованості залежить від їх оборотності, долі прострочених платежів. Тому радикальне підвищення точності оцінки ліквідності досягається в ході внутрішнього аналізу на основі даних аналітичного бухгалтерського обліку.

Крім показників платоспроможності та ліквідності виділяють ще декілька основних фінансових показників. Розрахунки яких наведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Основні фінансові показники СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Аналізуючи дані таблиці 2.5. можемо зробити такі висновки, що коефіцієнт мобільності активів у 2010 році зменшився порівняно з 2009 роком на 0,16, і становив при цьому 2,96, а це означає, що 2,96 обігових коштів припадає на одиницю необігових (рекомендований рівень 0,5). Щодо показника власні обігові кошти (робочий функціонуючий капітал), то у 2010 р. він також зменшився. Він характеризує оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов’язань. Наявність робочого капіталу означає не лише здатність платити поточні борги, а й можливість розширити виробництво. Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобовязанння за рахунок власних активів; йог незалежність від позикових джерел. В нашому підприємстві цей показник також зменшився і становив -0,48. А коефіцієнт фінансової залежності (-2,08) показує скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу, отже, можна зробити висновок, що СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» не в змозі виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних активів і що воно потребує надання пільгових кредитів. Коефіцієнт маневрості власного капіталу показує, що 1,58 — це частка власних обігових коштів у власному капіталі. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу на 01.01.2009 становив 1,35, а на 01.01.2010 був 1,48, цей коефіцієнт збільшився на 0,13. Ці дані свідчать, що саме стільки припадає позикового капіталу на одиницю сукупних джерел. З даної таблиці ми бачимо, що власні кошти не перевищують позикові, це стало зрозумілим завдяки розрахунку коефіцієнта фінансової стабільності. З цього витікає те, що дане підприємство фінаново нестійке. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості за два роки становить більше одиниці, а це означає, що підприємство може розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів.

В умовах ринкової економіки значну роль відіграє бухгалтерський облік, без знання якого не можливо керувати підприємством.

Під формою бухгалтерського обліку розуміють організацію рахункових записів і порядок поєднання різних видів облікових реєстрів, які повинні забезпечити оперативний контроль, своєчасність, повноту і достовірність узагальнення у бухгалтерському обліку всіх багатогранних господарських операцій, які відбуваються на підприємстві. У СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» затверджена автоматизована форма обліку.

Основу машинно-орієнтованих форм бухгалтерського обліку складає інформація первинних документів. Подвійний запис, що є основним способом відображення господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, зберігається і в умовах обробки бухгалтерської інформації за допомогою ПЕОМ.

Машинні носії інформації сприяють автоматизації процесів її обробки, суміщенню синтетичного і аналітичного видів обліку, накопиченню інформації, необхідної для розробки показників місячної. квартальної і річної звітності підприємств.

При автоматизованих формах обліку технологічний процес обробки даних у бухгалтерії зводиться до кодування документів і пов’язаними з цим логічними діями, а всі інші дії виконує комп’ютер.

Автоматизованим формам бухгалтерського обліку притаманні особливі реєстри — машинограми аналітичного і синтетичного видів обліку. Ці машинограми відрізняються між собою ступенем подробиць, закладеної в них інформації і групуванням економічних показників.

Машинні носії інформації сприяють автоматизації процесів її обробки в напрямі накопичення і систематизації для визначення аналітичних показників і складання місячної, квартальної і річної звітності

Багатогранна діяльність сільськогосподарських підприємств змушує застосовувати безліч різноманітних машинограм синтетичного і аналітичного видів обліку.

Багатогранна діяльність сільськогосподарських підприємств змушує застосовувати безліч різноманітних машинограм синтетичного і аналітичного видів обліку.

На кожному підприємстві має бути Наказ керівника про облікову політику, де встановлені основні вимоги до ведення бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності. Саме в наказі про облікову політику має бути затверджено застосування на підприємстві автоматизованої форми обліку (додаток 2).

3. Необхідність і сутність кредиту і кредитування підприємства

3.1 Кредит як економічна категорія, його сутність, об'єкти і суб'єкти

З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відривається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, відносне відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і виникають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється у розбіжності в часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного прибутку. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тоді споживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли ж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникає протиріччя між безперервним вивільненням грошей у кругообігу оборотних коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Це протиріччя може бути усунене за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Таким чином, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Обов’язковою економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу або якщо той, хто схоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Вартість, яка передається кредитором одержувачу кредиту, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотка. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживача вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки кредиту, а й відсотків за користування ним. Без одержання кредитором доходу від позичальника у вигляді відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. У певних випадках кредит може бути повернений кредитору третьою особою — гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний це зробити самостійно. Якщо надана в позичку вартість кредитору не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Потреби в кредитах виникають також у зв’язку з особливостями індивідуальних кругообігів коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансування грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій виникають, передусім через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в певний період випереджуюче наростання виробничих витрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах понад тих, що перебувають у розпорядженні підприємства. В іншому випадку — витрати виробництва зменшуються або є сталими і збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному і тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються появою вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту. Протиріччя між надходженням грошових коштів і їх витрачанням виникають і в сфері особистого споживання населення. Вільні грошові кошти у населення з’являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточним витратами і виступають у формі грошових збережень, як у готівковій, такі безготівковій формах.

Економічною основою заощаджень є добровільні вкладення грошей населенням на деякий час після задоволення своїх поточних потреб. На певний час припиняється рух вартості, і вона вивільняється з обороту у грошовій формі. Відповідно грошові кошти осідають на рахунках у банківських установах або у готівковій формі у громадян.

Грошові нагромадження не потрібно ототожнювати з поточними резервами грошей як купівельними і платіжними засобами, які створюються у підприємств і населення внаслідок короткочасної розбіжності між поточними грошовими надходженнями і витратами.

Кредит — позика в грошовій або натуральній формі, що надається фізичною або юридичною особою (кредитором) іншій фізичній або юридичній особі (позичальникові) на умовах поворотності і, як правило, возмездності. Останнє означає, що зазвичай позичальник сплачує кредиторові за наданий кредит певну плату, що іменується відсотком. Розвиток кредиту обумовлений тим, що в процесі виробничої діяльності у однієї групи осіб відбувається тимчасове вивільнення грошових коштів, тоді як у іншої групи виникає гостра необхідність в додаткових грошових ресурсах. Перерозподіл останніх і складає основну функцію кредиту.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша — позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

— виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

— незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

— витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

— готова продукція і товари;

— платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв’язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий-серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позик, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов’язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби у коштах і наявності таких.

Суб'єктами кредитування є особи, які беруть участь у процесі кредитування. Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи: — заяву;

— фінансово-економічну інформацію;

— форми бухгалтерської звітності;

— показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

— розрахунок економічної окупності об'єкта;

— відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Об'єкти кредитування — певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах в зв’язку з тимчасовим їх замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

3.2 Функції кредиту

Питання про функції кредиту е найбільш дискусійним в теорії кредиту. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки відмінністю в трактуванні сутності кредиту, але й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функцій кредиту як економічної категорії замінюють аналізом функцій одного з його елементів, при цьому найбільш часто функції кредиту порівнюються з функціями банків. Поширене також виділення функцій, виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі автори розглядають функцію кредиту як конкретну форму його руху. Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу е поява великої кількості функцій, які виділяються різними економістами. В економічній літературі обґрунтовується правомірність таких функцій, як акумуляція тимчасово вільних коштів; розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням; регулювання грошового обігу шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями; економія витрат виробництва; опосередкування кругообігу фондів тощо. Часто виділяють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Оскільки із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче і особисте споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією кредиту є створення ним нових грошей для грошового обігу — антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує тільки банківський кредит. Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи кредиту. Треба зазначити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Зворотні сть кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства, суб'єктів господарювання не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплат «зайвих» відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

Тісний зв’язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну характеристику і його суті.

3.3 Форми і види кредиту

Питання про форми і види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування форм і видів кредиту.

У загальноприйнятому розумінні форма — це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності. Тому критеріїв для визначення форм кредиту не може бути багато.

У загальноприйнятому розумінні вид — це підрозділ, що об'єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і входять до складу загального вищого розділу — роду. Тому видова характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об'єкта дослідження, у нашому випадку — кредиту.

Існує дві форми кредиту — товарна і грошова. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках. Грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Види кредиту класифікуються за такими ознаками:

· видами кредитів;

· наявністю та характером забезпечення;

· метою використання;

· терміном надання;

· методами надання і способами погашення;

· характером і способом сплати відсотків.

Залежно видів кредити бувають банківські, комерційні, державні лізингові, іпотечні, консорціумні, споживчі, товарні, фінансові, інвестиційний податкові, міжнародний та ін.

Банківський кредит відображає економічні, кредитні відносини, які виникають між банками і суб'єктами господарювання з приводу видачі (отримання) і використання позикових шиїтів. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це економічні кредитні відносини, які виникають між окремими суб'єктами господарювання з приводу відстрочення оплати за продані (куплені) товари.

Державний кредит —- це сукупність кредитних відносин, які виникають між державою, юридичними і фізичними особами з приводу випуску (придбання) позик.

Лізинговий кредит — це економічні відносини між юридичними особами, які виникають при оренді майна на основі договору, що укладається.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. При цьому кредиторами можуть бути іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Надавати позику можуть юридичні і та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки (виробничі будівлі, споруди, житлові будинки, магазини, земельні ділянки тощо).

Споживчим є кредит, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів і оплату послуг з відстроченням платежу

Консорціумний називається кредит, що надається суб'єктам господарювання банківськими консорціумами.

Кредити під вексельний обіг— це кредити, що надаються банками під облік і заставу векселів.

Товарний кредит — це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам згідно за угодою, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на певний строк під заставу.

Фінансовий кредит — це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на певний строк для цільового використання та під процент банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента.

Інвестиційний податковий кредит — це відстрочення сплати податку на прибуток, що надасться суб'єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку за рахунок загального збільшення прибутку внаслідок реалізації інноваційних програм.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин.

Залежно від наявності і характеру забезпечення кредити поділяються на забезпечені та незабезпечені (бланкові). При цьому під забезпеченням кредиту розуміють спосіб страхування банку від ризику неповернення особою, яка взяла позику, кредиту. Для забезпечення повернення кредиту приймаються застава майна, цінні папери, шляхові та товарні документи, гарантії або доручення третьої особи, поліси страхової компанії тощо. Незабезпеченими (бланковими) є позики, надані банками економічно і фінансово стійким господарським органам під їх зобов’язання погашення в певний строк отриманої позики.

Залежно від мети використання кредити поділяються на такі, що видаються на формування обігових коштів і фінансування основних фондів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбанні товарно-матеріальних запасів, обладнанні, інших активів, розширенні та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплекс, або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють кредити:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (до 3 років) ;

· довгострокові (понад 3 роки) кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств

За методами надання розрізняють позики, які видаються в разовому порядку і відповідно до відкритої кредитної лінії. При цьому під разовими розуміють позики, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позикою на прохання та на підставі відповідних документів особи, яка бере позику. Позики, які видаються відповідно до відкритої кредитної лінії — це позики, які надаються особі, що бере позику протягом встановленого проміжку часу в межах раніше обумовлених розмірів без додаткових спеціальних переговорів.

За способами погашення позики бувають такими, що поступово погашаються; погашаються платежем після завершення строку; погашаються відповідно до умов, передбачених кредитним договором.

За характером і способом сплати відсотків розрізняють позики з фіксованою відсотковою ставкою, плаваючою і зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів. При цьому позики з фіксованою відсотковою ставкою надаються, як правило, підприємствам зі стабільним економічним становищем. Вони можуть видаватися також в умовах інфляції, але на короткий строк. В умовах економічної нестабільності застосовуються, як правило, позики з плаваючою відсотковою ставкою, що встановлюється з урахуванням офіційної облікової ставки Національного банку України та рівня інфляції. Зміна цієї ставки за відповідними періодами передбачається у кредитних договорах між банком і особою, що бере позику.

Кредиторами, що надають позику, можуть бути комерційні банки та інші спеціалізовані фінансово-кредитні установи, держава при видачі державного кредиту, міжнародні фінансово-кредитні установи, підприємства при наданні комерційних кредитів.

3.4 Банківський кредит і його види

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1. Цільова направленість.

2. Термін кредиту.

3. Вид відсоткової ставки.

4. Валюта кредиту.

5. Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

— фінансування оборотного капіталу; - фінансування основного капіталу;

— викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

— проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації");

— під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;

— коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньо-строковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою. Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позики із фіксованою відсотковою ставкою. Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

Строковий кредит — це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов’язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов’язковому порядку вимагає від підприємства забезпечення.

Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент (італ. conto corrente — поточний рахунок) — єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого — кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент — це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо. Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов’язання та вимоги. Банк бере на себе здійснення розрахунків за поточними вимогами і зобов’язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов’язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв’язку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.

Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».

За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо — навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою. Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк визначає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (плановане збільшення обсягів виробництва тощо).Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта. Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:

— переглянути ліміт кредиту (за наявності об'єктивних причин);

— стягнути штраф;

— відмовити у контокорентному кредиті.

Використання контокорентного кредиту пов’язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.

Контокорентний кредит може використовуватись для:

— фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;

— подолання тимчасових фінансових труднощів. Характерні особливості контокорентного кредиту:

— встановлення ліміту кредитування;

— можливість скасування кредитної угоди будь-коли.З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:

— відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;

— кредитними коштами підприємство може скористатись будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

Переваги такого кредиту для підприємства:

— гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контрагентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;

— у зв’язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;

— такий кредит поліпшує умови ліквідності суб'єкта господарювання.

Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства-пред'явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру. Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред’явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов’язаннями несе пред’явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.

Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання строку платежу.

Зміст договору:

1. Предмет договору.

2. Права та обов’язки сторін.

3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахування банком пред’явнику облікової вартості векселів).

4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред’явником умов договору).

5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком та пред’явником векселя).

6. Строк дії договору.

7. Юридичні адреси та реквізити сторін.

Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками,

— акцептний кредит;

— звальний кредит.

Акцептний кредит — це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати. Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов’язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов’язань. Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.

На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) — звідси і його інша назва — векселедавчий — і виступає, як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказ-ного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання товарів, оплати своїх зобов’язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.

Якщо підприємство не виконало своїх зобов’язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.У зв’язку з ненадійним фінансовим станом більшості підприємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосування.

Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою.

Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство-одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками. Принципова різниця між звальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу. Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їхньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів. До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику. Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов’язань.

2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику. Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії. Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов’язаннями тощо.

Частковий факторинг — це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії").

Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

— за платіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;

— за платіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

— за платіжними зобов’язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

— за компенсаційними або бартерними угодами;

— за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

— підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70−90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30−10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

— найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

— суму боргових вимог, що переуступаються;

— суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);

— дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

— іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2−3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв’язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

3.5 Порядок отримання та погашення кредиту СТОВ «Старовірівський птахокомплекс»

Взаємовідносини сільськогосподарських підприємств з установами банку по кредитах регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Порядок оформлення отримання кредиту в банку:

Кредитні взаємовідносини банку і суб'єкта господарської діяльності регулюються кредитним договором, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після згоди банку на видачу позики позичальнику.

Але до укладання кредитного договору СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» (позичальник), який бажає отримати в банку, що його обслуговує, кредит, з’ясовує в цьому банку (в усних переговорах з відповідними працівниками банку) можливість позитивного вирішення цього питання. Отримавши позитивну відповідь, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, де вказує мету отримання кредиту, його суму, строк використання, передбачене забезпечення, економічну характеристику заходів, що кредитуються, і джерела погашення кредиту.

Разом з клопотанням-заявою СТОВ «Старовірвський птахокомплекс» подає банку такі документи:

— техніко-економічне обґрунтування кредитованого заходу;

— копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

— копії договорів оренди землі, приміщень, обладнання тощо;

— розрахунки очікуваних доходів від здійснення кредитованого заходу, за рахунок яких сплачуватиметься майбутній кредит;

— бухгалтерські й фінансові звіти (форма № 1 «Баланс підприємства», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форма № 4 «Звіт про власний капітал») за звітний рік і квартал (додатки 3,4,5).

— виписки за рахунками позичальника, відкритими в інших банках;

— висновки аудиторських фірм про фінансовий стан позичальника;

— договір застави, поручництва, гарантії, страхування (один з цих документів або кілька за вимогою банку);

— бізнес-план нового здійснюваного заходу;

— розрахунки надходження і витрачання грошових коштів;

— розрахунок одержання та розподілу прибутку.

У разі потреби банк може вимагати від позичальника інші документи і відомості, які підтверджують економічне становище підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, який не є клієнтом банку, подає йому додатково такі документи:

* статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку (додаток 1);

* засновницький договір;

* свідоцтво про реєстрацію;

* довідку про перебування на обліку в податковому органі;

* завірену у встановленому порядку картку із зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку.

Оформляючи одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат, позичальник подає в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на побудову, договори на постачання необхідного виробничого обладнання, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на заходи, які здійснюватимуться, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок дохідності та окупності капітальних витрат, що кредитуються, та ін.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банк оцінює економічне становище та ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту та своєчасність погашення.

Серед показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту та можливості своєчасного його погашення.

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на основі кількох показників, які характеризують дохідність підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами та ін. Вибір показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливості виробничо-фінансової діяльності тощо.

Визначаючи кредитоспроможність клієнта, банк аналізує умови (ділове середовище), в яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчає види його діяльності, конкурентоспроможність продукції, ринки збуту, постачальників, покупців тощо.

Після розрахунку та аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк здійснює (виводить) загальну оцінку фінансового стану позичальника шляхом розрахунку інтегрального показника і на рівні колективу приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту. У разі позитивного вирішення банк укладає з позичальником кредитний договір (додаток 7).

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позиковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

Порядок видачі кредиту:

В умовах діяльності на комерційній основі банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності й форм власності за наявності в них кредитних ресурсів і правових форм забезпечення своєчасного повернення позик та оплати відсотків за ними.

Розмір наданого клієнтові кредиту визначається виходячи з планових обсягів виробництва і реалізації продукції, капітальною будівництва, закупівель сільськогосподарської та іншої продукції, сировини і матеріалів, товарообігу, вантажообороту та інших видів господарсько-фінансової діяльності позичальників, що підтверджуються відповідними планами, договорами, контрактами та іншими гасподарсько-правовими документами.

Конкретні суми видачі й строки користування позиками встановлюються у кредитних договорах виходячи з вартості та строків здійсненні заходів, які кредитуються, їж окупності й забезпеченості. В окремих випадках при зміні умов виробництва та реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) і з інших об'єктивних причин, банк може у визначених розмірах задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті на умовах, передбачених у додатковому кредитному договорі.

В окремих випадках позики, які видаються позичальнику, можуть бути перераховані на його поточний рахунок для використання на цілі, передбачені кредитним договором, із збереженням права контролю банком за цільовим використанням кредиту.

У разі потреби за рішенням банку позики можуть надаватися позичальнику готівкою для розрахунків з громадянами за закуплену у них сільськогосподарську продукцію на основі складених з ними договорів закупівлі.

Видача позик оформлюється операційним відділом банку на підставі розпорядження кредитного відділу банку. Позики видаються одноразово, щодня або в інші строки виходячи з потреби у кредиті. Довгострокові позики можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і витрат на капітальні вкладення.

Банк може передбачити у кредитних договорах й інший порядок видачі кредитів.

Позичальникам із стабільним фінансовим станом, на прикладі СТОВ «Старовірівський птахокомплекс», які мають репутацію акуратних платників, може бути відкрита кредитна лінія, тобто видача позики в разі потреби в попередньо обумовленій сумі і за встановленим лімітом, у межах якого і оплачується група договорів і комерційних контрактів позичальника. Розмір кредитної лінії, строки її дії, періодичність видачі та погашення позик визначаються укладеними договорами, контрактами і фіксуються у кредитному договорі на їх відкриття. За обслуговування кредитної лінії позичальник сплачує банку кредитні комісійні, що нараховуються на всю суму відкритого кредиту незалежно від величини його використання.

У разі наявності у позичальника прострочених щодо повернення кредитів видача нових позик не допускається.

Забороняється видача кредитів на погашення збитків господарської діяльності позичальника, на формування і збільшення статутного фонду комерційних банків, а також на придбання цінних паперів підприємствами будь-якої форми власності.

Порядок погашення кредиту і відсотків за користування ним:

Порядок, форма і строки погашення кредиту позичальником передбачаються, як правило, у кредитному договорі. Проте якщо передбачена в договорі сума позики видається позичальнику частково в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і ці частки позики оформляються терміновими зобов’язаннями, то вони погашаються у строки і в сумах, передбачених у цих зобов’язаннях.

Позика може погашатись одноразово або в розстрочку (частково). Одноразове погашення позики передбачає повернення боргу в повній сумі у строк, встановлений у кредитному договорі. При погашенні позики в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу, узгоджена з часом надходження виручки від продажу продукції (товарів, надання послуг) та інших надходжень грошових коштів і відповідно до строків, вказаних у термінових зобов’язаннях.

Відсотки нараховуються щомісяця виходячи зі встановленої у кредитному договорі ставки і суми непогашеної позики.

Сума боргу і відсотки за ним погашаються в такій послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позикою, потім погашається прострочена заборгованість з позики, далі кошти спрямовуються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків за ним здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунка, а за умови визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством (додаток 6).

Позичальник не звільняється від повернення боргу з позики і сплати відсотків за нею при настанні будь-яких несприятливих обставин, у тому числі й незалежних від нього.

У разі неможливості погашення позичальником заборгованості з позики і відсотків за нею у строки, передбачені кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочення погашення боргу під підвищений відсоток з укладенням додаткової угоди.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про відстрочення повернення кредиту банк має право застосувати штрафні санкції в розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо підприємство-позичальник використовує одержаний кредит не за цільовим призначенням, надає банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за ним.

У разі відмови позичальника від погашення боргів за позикою банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов’язань банк може поставити питання про банкрутство цього позичальника.

3.6 Структура сучасної кредитної системи

Структура сучасної кредитної системи України наближається до цивілізованого ринкового типу. У ході проведення реформ було взято курс на побудову дворівневої кредитної системи, здатної забезпечувати повноцінне комплексне обслуговування господарського обороту. Однак цей процес ще не завершено. Потребує суттєвого вдосконалення діяльність Національного банку України, становлення ринків короткострокових і довгострокових грошових капіталів зумовлює необхідність розвитку спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширення сфер діяльності кредитних установ неможливе без багатьох допоміжних організацій. Та найважливіше значення має розвиток діяльності комерційних банків як первинної і вихідної ланки кредитної системи.

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: 1) центральний банк;

2) банківський сектор ;

3) спеціалізовані кредитні установи.

Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути. До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

— інвестиційні компанії,

— страхові компанії,

— ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,

— пенсійні та інші фонди.

Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:

— страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15% сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;

— пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій.

Окрім вищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов’язуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди. Кредитна структура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країни на тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промислово розвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великих універсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремих видах операцій.

Сучасна кредитна система являє собою всю сукупність кредитно-розрахункових та платіжних відносин, що пов’язані з рухом позичкового капіталу у вигляді різних форм, видів кредиту, методів кредитування. Другою складовою кредитної системи є сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів, які здатні акумулювати вільні грошові кошти, а потім надавати їх у позичку. Тобто ці кредитно-фінансові інститути обслуговують реалізацію кредитних відносин.

Кредитна система функціонує як кредитний механізм, що означає:

— систему відносин з акумуляції та мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами та різними суб'єктами економіки;

— відносини, що пов’язані з перерозподілом грошового капіталу в межах існуючого ринку капіталів між різними кредитними інститутами;

— відносини, що виникають між кредитними інститутами та конкретними позичальниками з приводу умов надання позички, її використання, повернення.

Отже, кредитний механізм відображає всі аспекти позикової, інвестиційної, посередницької, перерозподільчої діяльності в межах кредитної системи через функціонування фінансово-кредитних інститутів.

Необхідність акумуляції і розподілу тимчасово вільних коштів передбачає існування і функціонування численних інститутів кредитної системи.

Ефективне функціонування кредитної системи потребує ієрархічної побудови її інститутів на двох рівнях. Функціонування кредитної системи на першому рівні пов’язане з центральним (національним) банком країни. В Україні це Національний банк України — НБУ. На другому рівні функціонування кредитної системи пов’язане з комерційними банками та спеціалізованими небанківськими кредитно-фінансовими інститутами.

Дворівнева ієрархічна структура кредитної системи дозволяє забезпечити чітку організацію взаємодії різних ланок кредитної системи, регулювання їх діяльності для підвищення ефективності всієї системи і створення кращих умов розвитку ринкової економіки в цілому.

Отже, структура кредитної системи включає банківську систему та небанківські фінансово-кредитні установи. Головною ланкою кредитної системи виступають банки. Банком є кредитна установа, що має базові ознаки банку. Вона приймає депозити, надає кредити, здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, має обов’язкові резерви в центральному банку. Наявність обов’язкових резервів у центральному банку — характерна риса комерційного банку і відмінність його від небанківських кредитних установ. Банки функціонують одночасно в ролі покупців і продавців наявних в економіці тимчасово вільних грошових коштів.

Сукупність різних видів банків у їхньому взаємозв'язку створює банківську систему — складову частину кредитної системи. Банківська система як складова кредитної системи — це законодавчо визначена, чітко структурована і субординована сукупність фінансових посередників, які функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру та здійснюють кредитні операції на професійній основі.

Банківська система є системою, керованою з боку центрального банку. Центральний банк установлює нормативи діяльності комерційних банків, які необхідні для забезпечення стійкості банківської системи та підтримання довіри економічних суб'єктів до системи комерційних банків.

Сучасна кредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту; 2) сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв’язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов’язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів. Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

— концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

— подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

— продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями; -інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової диференціації між різними верствами населення. В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системи фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

4. Шляхи удосконалення кредитування сільськогосподарських підприємств

Сільськогосподарські підприємства України ще не досягли того рівня виробництва, який був наприкінці 1980;х років. Сучасний стан аграрного сектора ускладнюється поєднанням двох криз, розпочавшоїся на початку 1990;хрр. Структурної соціально-економічної кризи, яка розпочалася восени 2008 року. За таких умов особливо актуальним стає посилення дієвості заходів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Важливе місце середних посідає забезпечення кредитування сільськогосподарських підприємств у таких обсягах і на таких умовах, якіб дозволили їм вести розширенне відтворення на сучасній технологічній основі.

За останні роки у кредитуванні аграрного сектору намітилися певні позитивні тенденції. Так, за 2000;2007 рр. обсяги пільгового кредитування для сільськогосподарських підприємств зросли у 4,6 рази, підвищилася частка наданих їм середньострокових кредитів з 9,1 до 46,3% збільшився середній розмір кредиту для одного позичальника з 118,1 до 1304,3 тис. грн. Проте, зазначені зрушення принципово не змінюють фінансове становище сільськогосподарських підприємств. Сільське господарство України ще залишається найменш привабливою галуззю для кредитування. У 2008 році в аграрний сектор спрямовано мінімальний обсяг запозичень порівняно з іншими галузями — лише 6,0% від усіх кредитних ресурсів по народному господарству (для порівняння: у торгівлю, ремонт автомобілів, прибуткових виробів та предметів особистого вжитку — 37,7%, видобувну та переробну промисловість — 26,0%, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг, надання послуг підприємцям — 10,8% [32]

Структура і умови надання кредитів, що надходять до аграрного сектора, не сприяють введенню розширеного виробництва на основі сучасних технологій. Основну частку кредитних ресурсів, наданих сільськогосподарським виробникам. Складають короткострокові кредити. Ці позики використовуються на поточні витрати (головним чином — на придбання паливо-мастильних матеріалів, виплату заробітної плати, а також сплату боргових і податкових зобов’язань). Зрозуміло, що такі витрати не забезпечують прогресивних зрушень у технології виробництва і не сприяють підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. У 2008 році сільськогосподарські підприємства із загального обсягу отриманіх кредитів мали середньострокових і довгострокових близько 26%, що не дозволило в значній мірі оновити основний капіталі впровадити новітні технології.

Порівняно з дохідністю аграріїв вкрай високою залишається плата за кредитні ресурси. Якщо ув 2001 — 2007рр. рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції був у межах 2,8 — 18,3%, то процентні ставки комерційних банків у національній валюті за кредитами були рівні 15,6 — 41,7%. Протягом 2008 року лише третина сільськогосподарських підприємств змогли взяти середньо-і довгострокові кредити та близько 60% - короткострокові, а майже 25% - не змогли отримати позик.

Незадовільний стан кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств обумовлюється як низькою їх кредитоспроможністю, так і відсутністю дієвої державної політики щодо поліпшення фінансового стану аграріїв та здешевлення і збільшення обсягів призначених їм позик. Реформування сільськогосподарських підприємств не забезпечило достатнього підвищення їх доходності.

В умовах загострення сучасної фінансової кризи, яка набула загальноекономічного характеру, сільське господарство є тією галуззю, державна підтримка якої забезпечить мультиплікативний ефект створення передумов подолання кризи для інших господарюючих суб'єктів. Оскільки, «одержана в сільському господарстві продукція на одну грошову одиницю дає роботу понад 12 одиницям в інших сферах» [34], то держава для створення сприятливих умов подолання економічної кризи має надати фінансову допомогу в першу чергу підприємствам аграрного сектора економіки.

Нині комерційні банки не обмежені у визначенні ставки кредитування сільськогосподарських підприємств. Вважаємо, що в умовах коли в Україні ще відсутня достатня конкуренція серед банків і не подолана корупція, такий порядок є виправданим. На нашу думку, держава має визначити межі реальної відсоткової ставки надання комерційними банками пільгових кредитів аграріям. Її розмір може бути на рівні 3 — 5% річних.

Комерційні кредити надаються на конкурсних засадах, основним критерієм при цьому є виконання позичальниками зобов’язань перед комерційними банками. На нашу думку, оскільки компенсація сплачується з державного бюджету, то серед критеріїв надання пільгового кредиту має бути і виконання позичальником зобов’язань перед державою (спалта податкових та інших платежів), а також врахування міри відповідності його діяльності інтерессам суспільства і місцевої громад (забезпечення зайнятості населення, участь у розвитку сільських територій, охорона довкілля тощо).

Отже, для посилення кредитування сільськогосподарських підприємств необхідно:

— задіяти заходи щодо посилення кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств шляхом активізація державної політики підтримки їх доходів;

— привести плату за кредитні ресурси у відповідность з видом позики, її цільовим використанням і рівнем дохідності сільськогосподарських підприємств;

— для збільшення обсягів довгострокових позик запровадити іпотечне кредитування;

— для впровадження іпотеки налагодити функціонування регульованого державного ринку земель сільськогосподарського призначення;

— забезпечити прозору і доступну для усіх сільськогосподарських підприємств, незалежно від їх організаційно-правової форми, процедуру нгадання пільгових кредитів з тим, щоб компенсаційні позики отримували не лише кредитоспроможні товаровиробники, а й такі, що виконують свої зобов’язання перед державою і суспільством.

На сьогоднішній день сільському господарству надають кредитів набагато менше, ніж іншим галузям. Це зумовлено перш за все тим, що банки не хочуть ризикувати, адже сільське господарство є досить нестабільною галуззю, до того ж збитковою, особливо тваринництво.

Нові кредити нефінансовим корпораціям (обсяги надані протягом періоду)

Як бачимо з даної таблиці сільському господарству надається найменша кількість кредитів, хоча їх вони значно потребують.

Кредит для аграріїв є одним із найважливіших зовнішніх джерел інвестиційної діяльності сільськогосподарських підприємств поряд із бюджетним фінансуванням.

Висновки та пропозиції

кредит фінансовий управління Курсова робота написана на прикладі СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» Шевченківського району Харківської області. Дане підприємство має досить стабільний фінансовий стан, але є не достатньо платоспроможним і ліквідним, тому виникла необхідність залучення коштів на умовах кредиту.

СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» брало кредит у Акціонерному комерційному банку «Базис», який відкрив позичальнику кредитну лінію на оплату кормів для птиці, тобто підприємство використало кредит для покриття потреби в обігових коштах за тимчасової відсутності власних джерел фінансування.

Виникнення і функціонування кредиту пов’язане з існуванням низки об'єктивних (товарне виробництво, товарний обмін, невідповідність руху товарних і грошових потоків) та суб'єктивних (незадовільна організація матеріально-технічного постачання, низький рівень менеджменту) факторів.

Обираючи форми і види кредитування, слід ураховувати особливості виробництва і реалізації продукції на підприємстві, а також порівнювати витрати підприємства за різних способів залучення кредитних ресурсів.

Важливим завданням фінансових служб є вибір оптимальних способів кредитування підприємства з метою забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції, прискорення оборотності обігових коштів, зниження витрат і максимізація фінансових результатів.

Кредитування — одна з форм фінансового забезпечення діяльності підприємства.

Необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб'єкти господарювання нагромаджують вільні кошти, а інші - потребують цих коштів. Кредит сприяє розв’язанню суперечності між можливим тимчасовим «заморожуванням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.

Доступ до кредитів, а, отже, до сучасних технологій дав змогу СТОВ «Старовірівський птахокомплекс» використовувати виробничий потенціал повною мірою. Як показав аналіз фінансово-економічного стану підприємства краща оснащеність робочої сили привела до значного поліпшення технологічної ефективності.

Не можна вести свою господарську діяльність лише за рахунок взятого кредиту, оскільки позикові ресурси не дуже дешеві. Тому підприємству краще використати свої внутрішні резерви, ніж брати кредит. Так, у підприємства мають бути ліквідні запаси, реалізація яких (навіть зі знижками) все ж таки виявиться більш вигідною, ніж взяття певної суми кредиту. Також не треба забувати про своїх контрагентів. Одним із варіантів (який для підприємства знову ж таки може виявитися більш вигідним) є домовленість про дострокове погашення боргу. Ще одним варіантом є діаметрально протилежна ситуація —домовитися з постачальниками про відстрочку платежів. У свою чергу, якщо купується певне обладнання, то його можна взяти у лізинг, який, як правило, вигідніший, ніж кредит, оскільки відсоткові ставки за лізингом найчастіше нижчі за відсоткові ставки за кредит.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» станом на 16.10.2011/ Верховна Рада України/ Електронний ресурс: zakon.rada.gov.ua

2. Костюченко О. А. Банківське право: навч. посіб. / О. А. Костюченко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.

3. Азаренкова Г. М. Фінанси підприємств: навч. посіб. / Г. М. Азаренкова, Т. М. Журавель, Р. М. Михайленко. — К.: Знання-Прес, 2004. — с. 152.

4. Александрова М. М. Фінанси підприємств: підручник / М. М. Александрова, Н. Г. Виговська, Г. Г. Кірейцев. — Київ, 2009. — с. 128.

5. Партин Г. О. Фінанси підприємств: навч. посібник / Г. О. Партин, А.Г. Загородній. — Львів:ЛБІ НБУ, 2003. — с. 166.

6. Пиріг Г.І. Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки / Г. І. Пиріг // Економіка АПК. — 2004. — № 1. — с. 108.

7. Рябініна Л. Теорія і практика кредитних відносин в Україні / Л. Рябініна // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 1. — с. 26−29.

8. Івасів Б.С. Гроші та кредит: підручник / Б.С. Івасів. — Тернопіль: Карт-бланш, 2010. -С. 260.

9. Костюченко О. А. Банківське право: навч. посіб. / О. А. Костюченко. — 2-ге вид., перероб і доп. — К.:МАУП, 2004. — 240 с.

10. Мороз А. М. Банківська енциклопедія / А. М. Мороз. — К.: 1993. — 328с.

11. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник / А. М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л. Д. Бурлак та ін. — 5-те вид., перероб. та допов. — К.: КНЕУ, 2004. — с. 223 — 292.

12. Тиркало Р.І. Банківська справа: навч. посіб. / Р.І. Тиркало. — Тернопіль: Карт-бланш. — 2001.

13. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. — М. ИНФРА-М, 1996. — 496с.

14. Берлач А.І. Система кредитування сільськогосподарських виробників / А.І. Берлач, Н. М. Фащенко // Фінанси України. — 2004. — № 3. — с.44.

15. Савлук М.І. Гроші та кредит: підручник /М.І. Савлук, А. М. Мороз та ін. — 3-тє вид., перероб.і доп. — К. КНЕУ, 2002. — С.353.

16. Бордаков О. М. Банківські кредити та їх облік / О. М. Бордаков, М. Б. Кіданова // Економіка АПК і природокористування: Вісн./ХНАУ. — 2002. — № 8. — с. 226 — 229.

17. Федоренко В. М. Денежное обращение и кредит капиталистических стран: учебник / В. М. Федоренко, А. В. Федоренко. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989. — 288с.

18. Амбросов В. Я. Формування кредитного ринку в системі агробізнесу США/ В. Я. Амбросов, О.М. Онєгіна // Економіка АПК. -2007. № 5. с. 115.

19. Черкашин Д. К. Оптимізація кредитних ліній як шлях забезпечення економічної сталості розвитку сільськогосподарського виробництва/ Д. К. Черкашин // Економіка АПК і природокористування. — Вісн. /ХНАУ. — Х., 2004. -№ 8. — с. 257 — 261.

20. Плаксієнко В. Я. Бухгалтерський облік у сільському господарстві України: підручник для сільськогосподарських вузів /В.Я Плаксієнко. -Дніпропетровськ, 2005. -490с.

21. Власенко О. Виплата відсотків по кредиту: податковий і бухгалтерський облік / О. Власенко // Все про бухгалтерський облік. — 2003. — № 19. — с. 30−33.

22. Малиш Ю. Як оформити позичку працівнику підприємства / Ю. Малиш // Все про бухгалтерський облік.- 2003. -№ 31. -с.26−27.

23. Цивільний кодекс України. — Х.: ТОВ, Одіссей, 2004. — 408 с.

24. Черниш О. В. Оцінка кредитних ризиків банків /О.В. Черниш // Економіка та менеджмент: вісн. СНАУ. — Суми, 2008. — вип.12/11. — с.34 — 38.

25. Олійник О.В. Ефективність кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва / О.В. Олійник, С.В. Брік // Економічні науки: вісн./ХНАУ. — Х., 2011. — № 3. — с. 3 — 4.

26. Кредитування малих та середніх підприємств аграрного сектора // Банківська справа.- 2011. — № 3. — с. 31−47.

27. Офіційний сайт НБУ. Електронний ресурс: www.bank.gov.ua/

28. Кредитування сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК.- 2009. — № 1. — с. 89 — 96.

29. Маслак Н. Відновлення банківського кредитування в Україні / Н. Маслак, О. Маслак // Пропозиція — 2010. — № 9. — с. 20−24.

30. Сапог В.І. Шляхи посилення державної підтримки кредитування сільськогосподарських підприємств / В.І. Сапог // Економіка АПК і природокористування: вісн./ ХНАУ. — Х. — 2009. — вип.13.

31. Кривоног О. Л. Банківське кредитування малих підприємств / О.Л. Кривоног// Фінанси України.- 2010. № 8. с. 101.

32. Колотуха С. М. Кредитування сільськогосподарських підприємств як ефективне джерело інвестиційної діяльності / С. М. Колотуха,

33. Шкарлупа А. П. Удосконалення кредитного обслуговування аграрного сектору економіки / А. П. Шкарлупа //Економіка АПК.- 2001. — № 5. — с. 79.

34. Саблук П. Т. Розвиток сільських територійв контексті забезпечення економічної стабільності держави/П.Т. Саблук// Економіка АПК. — 2005. — № 11. — с. 4−12.

35. Ґудзь О.Є. Кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу земель сьльськогосподарсткого призначення: проблеми ат перспективи/ О.Є. Ґудзь // Економіка АПК. — 2007. — № 1. — с. 84−88.