Методика роботи над словом у початкових класах (лексичний аспект)

Дипломна робота

Методика роботи над словом в початкових класах

(лексичний аспект)

Зміст

Вступ Розділ 1. Лінгводидактичні основи роботи над словом в початкових класах

1.1 Робота над словом в початкових класах як лінгводидактична проблема

1.2 Засоби реалізації роботи над словом на його значеннєвому рівні

Розділ 2. Експериментальне дослідження методики роботи над словом в початкових класах (лексичний аспект)

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

2.2 Перевірка ефективності запропонованої методики роботи над словом в експериментальному досліджені

Висновки Списки використаних джерел

Вступ

«Людина довго вдихала в себе повітря, перш ніж дізналася про його існування, і довго знала про існування повітря, перш ніж відкрила його властивості, його склад та його значення в житті. Люди довго користувалися скарбами рідного слова, перш ніж звернули увагу на складність та глибину його організму й оцінили його значення в своєму духовному житті. Та чи ж оцінили його й тепер цілком?» [1,с. 1] Питання поставлене видатним педагогом К. Д. Ушинським залишається актуальним і тепер. Для того, щоб з маленького віку людина починала давати собі відповідь на це питання, вчитель покликаний усіма способами допомогти — розтлумачити, пояснити, як же з’ясовувати значення різноманітних слів рідної мови, як розуміти всю велич і красу рідного слова. Розуміючи важливість слова в житті, людина розвивається повноцінно.

Формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок пов’язане з набуттям ними знань про слово, яке поряд з реченням є опорною мовною одиницею в шкільному навчанні рідної мови. Слід зазначити, що в аспекті мовленнєвої комунікації слово є однією з найактивніших мовних одиниць, що дає можливість реалізувати різні можливості тексту.

У книзі «Рідне слово» видатний педагог К. Д. Ушинський стверджував, що дитина, яка навчилась рідної мови, оволоділа словом, п'є духовне життя й силу.

«Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини», — зазначав В. О. Сухомлинський.

Роботі над словом, оволодінню багатствами рідної мови В. О. Сухомлинський надавав великого значення і у своїй практичній роботі. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова. Під час спілкування з природою слово ставало в руках учителя знаряддям, за допомогою якого він відкривав дітям очі на духовне багатство навколишнього світу. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого й почутого, діти сприймали найтонші відтінки слова й через слово краса входила в їхні душі.

Тому подорож в країну слова вчителеві слід розпочинати дуже обережно. Спочатку необхідно виявити рівень мовленнєвої підготовки учнів і на цій основі планувати на кожному уроці роботу над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, розвивати в учнів уміння свідомо підходити до оформлення власної думки, виховувати інтерес та увагу до слова в процесі оволодіння граматичним матеріалом.

У програмах з рідної мови для чотирирічної початкової школи враховано, що слово як одиниця лексичної системи відображає органічну єдність змісту і форми, тому й зроблено перші кроки в реалізації двостороннього підходу до слова у процесі початкового навчання мови. 72, с.40] У зв’язку з цим вчитель має пам’ятати, що в українській мові смислова структура слова характеризується єдністю лексичного і граматичного значень. Знання лексичного значення слова і вміння правильного його визначати є надзвичайно важливим для поповнення словникового запасу молодших школярів, для розвитку їхнього мовлення.

Сучасна програма з української мови для середньої школи містить широке коло питань, пов’язаних з вивченням лексики української мови як системи. Відомі при цьому деякі труднощі у формуванні лексичних понять в учнів середнього шкільного віку. Тому, істотне полегшення в оволодінні лексичною системою рідної мови учнями середньої ланки може бути забезпечене шляхом здійснення систематичної пропедевтичної роботи з лексикології протягом перших чотирьох років навчання.

Це і визначає актуальність обраної теми нашого дослідження: методика роботи над словом в початкових класах (лексичний аспект).

Наукове обґрунтування методики формування у молодших школярів лексичних умінь спирається на лінгвістичне положення про єдність мови і мовлення. Тому для ознайомлення молодших школярів з лексикологічними явищами рідної мови у підручниках для 2−4-х класів відібрано такі лексичні засоби, які дадуть учням можливість активно використовувати їх у власному мовленні. Програма орієнтує вчителя на практичне оволодіння молодшими школярами лексико-логічними поняттями. Лінгвістичне уявлення про слово формуватиметься в процесі словникової роботи яка, за визначенням М. Р. Львова, включає:

а) збагачення словника — засвоєння нових слів або нових значень уже знайомих дітям слів;

б) уточнення словника — встановлення відмінностей між синонімами, робота з антонімами, аналіз багатозначних слів;

в) активізація лексики — включення виучуваних слів у мовленнєву діяльність дітей;

г) усунення з дитячого мовлення нелітературних слів — діалектів, просторічних та ін.

Виділення в програмі з рідної мови для 3-го класу невеликого розділу присвяченого лексичному значенню слова, передбачає цілеспрямоване практичне ознайомлення учнів з такими основними лексикологічними поняттями, як «пряме і переносне значення слів», «багатозначність слів», «омоніми» (без уживання терміна), «синоніми», «антоніми». Це дає учителеві можливість продовжити роботу над узагальненням і систематизацією в учнів уявлень і понять у процесі наступного опрацювання частин мови в 3-му класі, а також протягом вивчення усього курсу рідної мови в 4-му класі.

Виходячи з вищесказаного визначаємо мету дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити лексичний аспект роботи над словом у початкових класах.

Об'єктом дослідження є процес роботи над словом в початкових класах на його значеннєвому рівні, а предметом — методичне забезпечення цього процесу.

З питань роботи над словом на лексичному рівні працювали такі науковці, як М. Вашуленко, Я. Коменський, М. Львова, В. Мельничайко, Т. Мироненко, Л. Мовчун, М. Наумчук, Г. Передрій, В. Сич, В. Сухомлинський, Т. Усатенко, К. Ушинський, В. Шляхова, та багато інших.

Оскільки актуальність цього питання є в стадії опрацювання багатьох небайдужих до цього вчених, можна виокремити проблему дослідження: підвищення ефективності вміння учнів початкових класів роботи над лексичним значенням слова шляхом впровадження нових підходів.

Завданнями дослідження дипломної роботи є:

1. Здійснити комплексний аналіз теорії і практики роботи над лексичним значенням слова в початкових класах.

2. Визначити роль і місце лексичного значення слів у навчанні та вихованні молодших школярів.

3. Обґрунтувати та розробити модель процесу роботи над словом в початкових класах (лексичний аспект).

4. Розробити методичні рекомендації для вчителів щодо роботи над лексичним значенням слова в початкових класах.

Ми визначили такі основні етапи дослідження:

1. констатувальний етап.

Вивчити, проаналізувати масовий передовий новаторський досвід роботи над лексичним значенням слова в початкових класах.

2. формувальний етап.

Розробити і уточнити авторську систему роботи над словом в початкових класах (лексичний аспект).

3. підсумковий етап.

Вивчити, проаналізувати і узагальнити остаточні результати експериментальної роботи.

У процесі роботи ми використовували такі методи дослідження:

Теоретичні: системний аналіз педагогічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; моделювання педагогічних ситуацій; аналіз та обробка результатів педагогічного дослідження.

Емпіричні: спостереження, анкетування, тестування, бесіди з учнями і вчителями, встановлення рівнів сформованості вмінь. Дослідження окресленої проблеми.

Практичне значення дослідження. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані при читанні лекцій з МВУМ у ВНЗ 1−4 рівнів акредитації, у виступах учителів початкових класів на методоб'єднаннях та запроваджені в практику роботи масової школи, зокрема на уроках української мови з метою підвищення їх ефективності.

Поповнення й активізація лексичного запасу, формування вмінь усного й писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів — головні завдання навчальних занять з української мови, визначені чинними документами. На цьому наголошують у своїх працях і різні визначні педагоги.

Апробація окресленого дослідження здійснювалася під час виступів на науково-практичній студентській конференції ТНПУ імені В. Гнатюка (квітень 2007;2008рр.), на засіданні кафедри рідної мови і методики її викладання ТНПУ імені В. Гнатюка (квітень 2008р.), на засіданні методоб'єднань учителів початкових класів Полтвівської ЗСШ I-II ступенів, у процесі педагогічної діяльності вчителя початкових класів.

Наше дипломне дослідження містить два розділи: у першому — три параграфи, у другому — два; додатки та списки використаних джерел — в кількості 90.

Розділ 1. Лінгводидактичні основи роботи над словом в початкових класах

1.1 Робота над словом в початкових класах, як лінгводидактична проблема

Невід'ємною ознакою високої мовної культури є володіння лексичним і фразеологічним багатством рідної мови. Школярі, засвоюючи лексичні поняття, розвивають увагу до слова і його значення, розширюють активний запас слів і фразеологізмів, виробляють уміння користуватися ними в усному і писемному мовленні.(додаток А) Вивчення лексики в освітньо-пізнавальному плані забезпечує засвоєння учнями наукових відомостей з лексикології, передбачених шкільною програмою. Учні знайомляться зі словом як лексичною одиницею, із значенням слова, багатозначністю, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами, знайомляться з лексичними шарами української мови з погляду походження і продуктивності вживання (спільнослов'янські, власне українські, запозичені слова, неологізми і застарілі слова), з погляду функціонування в мовленні (загальновживані слова, професіоналізми і діалектизми). Це дозволяє вивчати граматику на лексичній основі, показувати взаємозв'язки, які існують між лексикою та іншими розділами шкільного курсу мови, і створює умови для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів. Засвоєння теоретичних основ української лексики забезпечує систематичне здійснення нормативно — практичного аспекту — формування в учнів умінь застосовувати лексичні шари в різних ситуаціях спілкування й удосконалювати власне мовлення.

Лексичні форми і значення тісно зв’язані з фонетичними, словотвірними граматичними формами та значеннями. Вивчення фонетичної системи, граматичної будови мови неможливе без урахування її лексичного складу. Вивчення лексики поряд з фонетикою, граматикою, стилістикою, розвитком мовлення необхідне, щоб учні засвоїли мову як «систему систем» і опанували літературною нормою української мови. Зв’язок лексики з граматикою виражається в єдності лексичного і граматичного значень слів. Кожне слово має лексичне значення, визначає явище дійсності і належить до певної частини мови, є носієм певних граматичних значень: іменники — це назви предметів, понять, прикметники називають ознаки, якості чи властивості предметів, дієслова визначають дію, процес тощо. Усвідомлення значення слова конче потрібне для успішного засвоєння морфологічних і синтаксичних понять, і отже, вивчення морфології і синтаксису повинне здійснюватись на семантичній основі. Вивчаючи лексику, школярі усвідомлюють особливості граматичної будови, а вивчаючи граматику, — краще пізнають семантику слова. Так, наприклад, лексичним значенням іменників селянство, молодь, хода зумовлена одна числова форма — множина. Запозичення слів з інших мов пояснюють наявністю невідмінюваних іменників: журі, бюро, кашне та ін.

Вивчення лексики пов’язане також із словотворенням та орфографією. Засвоєння неморфологічних способів творення слів ґрунтується на розумінні їх семантики. Успішне вивчення орфографії теж можливе лише на широкій лексичній основі.

Зв’язок із стилістикою і розвитком мовлення легко простежити, з’ясовуючи вживання слів у текстах того чи іншого стилю.

Так, синоніми говорити, балакати, глаголити, базікати мають різне стилістичне забарвлення, і отже, нерівноцінні з погляду стилістичного вживання. Знання лексики, її синонімічного й емоційно — експресивного багатства, вміння ним користуватися забезпечує доцільний вибір лексичних засобів при конструюванні зв’язних висловлювань того чи іншого стилю.

Вивчення фразеології, зокрема ознайомлення з фразеологізмами, сприяє глибокому розумінню природи різних типів словосполучень, їх семантики і функціонування, впливає на збагачення мови учнів певним багажем влучних виразів, що роблять її емоційнішою, образнішою.

Вивчаючи лексику і фразеологію, школярі знайомляться з системою лексичних понять, перед ними розкриваються існуючі внутріпредметні зв’язки, що створює необхідні передумови для вивчення різних розділів шкільного курсу на лексичній основі, для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів.

Робота з лексики формує в учнів уміння користуватися різними словниками, що має важливе практичне значення. [14, с.105−107]

Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться зі словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми).(додаток Б) З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом. Адже, чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив О. М. Горький, «слово — одяг усіх фактів, усіх думок». У слові закріплені результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення, забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного словника залежить змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення.

Робота над лексикою в школі має велике загальноосвітнє і практичне значення.

Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв’язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову.

Практична цінність вивчення лексики насамперед в тому, що учні свідомо підходять до розуміння значення і сфери вживання слова, до потреби збагачення словникового запасу і звільнення своєї мови від слів, які стоять за межами літературної норми (діалектизмів, жаргонізмів тощо). На основі теоретичних знань вони оволодівають навичками добору в кожному конкретному випадку вживання найбільш точних і виразних лексем.

Основним напрямом роботи над лексикою в процесі вивчення української мови є збагачення словникового запасу учнів. Воно має здійснюватися щоденно на уроках мови. Нові слова вводяться через усне мовлення вчителя, який на кожному уроці подає нові відомості, знайомить з новими термінами, користується дедалі ширшим колом слів, ураховуючи вікові особливості учнів, їхні можливості й потреби у збагаченні словника. Усі виучувані мовні явища так чи інакше пов’язані зі словом, реалізуються в ньому, а отже, й вивчаються та закріплюються на базі лексичних одиниць. Це дає можливість збагачувати лексичний запас учнів на всіх без винятку уроках мови.

Збагачується і розширюється словниковий запас дітей на уроках з інших предметів, а також у процесі праці в майстернях, під час виробничого навчання.

Читання художньої, науково-популярної літератури, газет і журналів, перегляд кінофільмів і телепередач, слухання радіопередач, спілкування з дорослими — все це джерела збагачення словника учнів. Треба тільки збуджувати увагу дітей до незнайомих слів і виховувати навички не залишати жодного невідомого слова нез’ясованим.

Проте у справі збагачення словника учнів роль занять з української мови особлива, бо саме на них здійснюється планомірне введення необхідних загальновживаних слів до словникового запасу учнів. З цією метою спеціально вибираються тематичні і лексико-семантичні групи слів та слова-синоніми. Складається словник-мінімум тематичних груп загальновживаних слів, який уточнюється на основі вивчення наявного запасу слів у дітей певного віку, і планується ознайомлення з ним школярів.

Лексико-семантичні групи слів відбираються й опрацьовуються в процесі вивчення частин мови, зокрема семантичних класів (наприклад, прикметник на значення кольору, різних величин; дієслова на означення руху, мислення тощо). При відборі лексики крім уживаності й частотності слів ураховуються їх стилістичні властивості.(додаток В) Синонімічні ряди слів входять до тематичних або лексико-семантичних груп слів, а тому й відбираються за тими самими принципами.

Оскільки програма з української мови для збагачення словникового запасу учнів не відводить окремих годин, то й робота над відібраними групами слів ведеться в процесі вивчення фонетики, лексики, морфології, орфографії та інших розділів шкільного курсу мови. Лексичний матеріал є складовою частиною дидактичного матеріалу (слова подаються окремо, у складі словосполучень, речень чи текстів), що використовується для вивчення різних питань шкільного курсу мови або для підготовки до написання робіт з розвитку зв’язного мовлення.

Збагачення словникового запасу учнів насамперед передбачає з’ясування незнайомих школярам слів і окремих значень багатозначного слова, уточнення семантики окремих слів, ознайомлення з правильним їх уживанням відповідно до вимог стилю.

Усвідомленню семантики слова допомагають учням знання таких теоретичних відомостей з лексики, як багатозначність, переносне вживання, синоніми, антоніми, омоніми, спорідненість слів, а також уміння здійснювати словотворчий аналіз. А вироблення навичок умілого використання лексики спирається на розуміння ролі контексту у виявленні значення слова, його стилістичних властивостей, сфери вживання, закономірності сполучуваності слів.

Значення слова розкривається в такий спосіб.

1. Нове слово записується на дошці із знаком наголосу, витлумачується і співвідноситься з реалією. Розкривається етимологія, якщо це допомагає краще усвідомити семантику слів, зокрема термінологічної чи номенклатурної лексики. Полегшує засвоєння нової лексики демонстрація різних виучуваних предметів, приладів чи пристроїв.

2. Зіставлення невідомого за значенням слова з відомим, яке є в лексичному запасі учнів. Для зіставлення використовують синоніми або антоніми. Наприклад, до незнайомого слова добирається синонім, з’ясовується спільне значення і відмінність у додаткових значеннєвих відтінках, емоційному забарвленні чи інших ознаках.

3. З’ясування значення із застосуванням словотворчого (чи морфемно-словотворчого) аналізу, коли виділяються складові частини слова, розкривається їх значення, визначається спосіб творення слова, добираються споріднені слова. При необхідності такий аналіз супроводжується етимологічними довідками.

4. Усвідомлення значення слова в процесі перекладу української мови російською і навпаки. Цей прийом можна практикувати й при розкритті значення іншомовних слів, якщо цьому допомагає дослівний переклад українською мовою, наприклад: сейсмічний (від гр. seismos — землетрус) — пов’язаний з явищами землетрусу; адаптація (від лат. Adaptare — пристосовувати) — пристосування організму до навколишнього середовища; пристосування (полегшення) тексту для тих, хто тільки починає вивчати іноземну мову.

5. Розкриття ознак поняття і на основі цього усвідомлення значення слова, яке називає поняття.

6. Введення слова в контекст, що дає можливість зрозуміти його значення. В усіх випадках контекст (словосполучення, речення чи зв’язний текст) має бути таким, щоб слово розкрилось у всій повноті своєї семантики.

7. Звичайно, нерідко доводиться з’ясовувати значення лексичних одиниць, користуючись різними способами залежно від специфіки слів (конкретне чи абстрактне, з прямим чи переносним значенням, нейтральне чи емоційно забарвлене і т. ін.).(додаток Г) Якщо слово має ввійти в активний словниковий запас учнів, то треба не тільки витлумачити його значення, а й з’ясувати сферу стилістичного використання та особливості лексичної сполучуваності.

Незамінним довідником при з’ясуванні значення слова для вчителя і учнів мають стати тлумачні та енциклопедичні словники. Знайомство із словниками передбачено програмою. Використання таких словників виробить в учнів прагнення до точного з’ясування значення слова, а не описово-приблизного. Щоб полегшити дітям роботу із словником і заохотити їх до систематичного користування ним, учитель повинен пояснити принципи побудови словника, розповісти про його практичну цінність.

Певна річ, нові слова, значення яких з’ясовані, не відразу стають надбанням учнівського словника. Для того щоб їх значення учні засвоїли, слід провести різні тренувальні вправи, знайти тлумачення за словником, добрати до слів їх тлумачення, що подані як матеріал для довідок, і навпаки; розкрити значення багатозначних слів; підібрати синоніми, антоніми, омоніми і пояснити значеннєві відмінності між ними та ін.

Навички вживання слова забезпечать вправи, які передбачають введення слів у словосполучення, речення, тексти (перекази, твори тощо) та виправлення неправильного слововживання.

Таким чином працюючи над збагаченням словникового запасу учнів, не можна обмежуватись лише з’ясуванням значень слів, їх емоційного забарвлення і сфери вживання. Учні мають знати також у теоретичному і практичному плані закономірності сполучення слова, умови й особливості його використання. Отже, треба вчити не тільки розуміти слово, а й доцільно його вживати. [63, с.167−171]

Успішне збагачення лексики учнів у процесі пізнання об'єктивної дійсності, усвідомлення того, що слово служить засобом художньої виразності, можливе тільки внаслідок глибокого засвоєння основних теоретичних відомостей про лексику і її стилістичні можливості.

Із словом учні знайомляться з перших кроків навчання. І вже в початкових класах ведеться чимала практична робота над збагаченням словника. Проте тільки починаючи з 4класу учні одержують систематичні наукові знання з лексики.

Вивчення лексики розпочинається з ознайомлення учнів зі словом та його значенням. Слово — це основна, найважливіша одиниця мови, адже всі інші мовні одиниці реалізуються, існують у слові або нерозривно з ним пов’язані. У слові реалізують свої значення звуки, тільки в складі слова існують морфеми. Кожне речення складається зі слів. Хоч учням і не подається визначення слова, проте з характерними його ознаками їх слід ознайомити.

Слово як мовна одиниця є в своїй більшості звуковим комплексом, що оформлений за фонетичними законами певної мови (квіти, червоний, працювати, добре), хоча зрідка слово може складатися й з однієї фонеми: а (сполучник), б (частка), з (прийменник), о (вигук) тощо. За кожним словом закріплене певне значення. Слів без значень в мові немає. Слово відтворюється у процесі мовлення, тобто існує і використовується в мовленні як готова мовна одиниця. Будь-яке слово характеризується лексико-граматичною віднесеністю, приналежністю до певної частини мови, кожна з яких виступає носієм специфічного лексичного значення.

Глибоке усвідомлення учнями значення слова як основної одиниці мови стане міцним фундаментом, на якому здійснюватиметься опрацювання всіх питань лексики, а також свідома робота над розширенням і збагаченням словникового запасу.

Методи опрацювання програмових питань лексики можуть бути різними: слово вчителя, бесіда, спостереження над мовою, робота з підручником. Крім цих пояснювально-ілюстративних і частково-пошукових методів, можливе застосування пошукового методу та елементів дослідницького.

Оскільки питання з лексики, що вивчаються в 4−5 класах, є переважно новими, невідомими для учнів, то слово вчителя як метод теоретичного вивчення посідає важливе місце. До цього методу слід вдаватися в усіх випадках, коли матеріал складний і непосильний для самостійного опрацювання учнями. Яскрава розповідь учителя на основі глибокого аналізу мовних явищ дасть змогу учням зрозуміти матеріал, викличе потребу глибше вникнути в значення слова, пізнавати слово як назву реалій і засіб художньої виразності. Проте й бесіда може вільно застосовуватися під час опрацювання таких питань з лексики, коли учням посильно відшукати в дидактичному матеріалі виучувані категорії слів і виявити їх характерні ознаки. Цим методом, наприклад, можна користуватися, вивчаючи омоніми, антоніми тощо.

Спостереження над мовою під час вивчення лексики також може застосовуватися, проте, як правило, в поєднанні з бесідою і словом вчителя. Це ж стосується й проблемного методу та роботи з підручником.

Однією з перших вивчається тема «Багатозначні й однозначні слова». Ознайомлення учнів з багатозначністю слів дає велику практичну користь у справі збагачення їх активного словника. Адже словник учнів поповнюється і завдяки засвоєнню нових слів, і шляхом пізнання нових значень уже відомих багатозначних слів. Знайомство з багатозначністю слів приведе до розуміння того, що багатство рідної мови визначається не тільки великою кількістю слів, а також і тим, що ці слова використовуються для найменування двох і більше реалій. Уміння розпізнавати значення багатозначних слів необхідне для роботи з антонімами і синонімами, адже в антонімічні чи синонімічні зв’язки входять не слова, а окремі значення їх. Найзручніше знайомити учнів з багатозначністю слів в такий спосіб. На таблиці подаються багатозначне слово і ряд речень, у кожному з яких слово виступає з іншим значенням. Такий матеріал можна заздалегідь записати на дошці чи спроектувати на екрані через калейдоскоп. У процесі бесіди з’ясовується, що подане слово багатозначне.

Подається визначення багатозначності, додатково наводяться ілюстрації багатозначних слів — різних частин мови в реченнях, у словосполученнях.

Звичайно, ознайомлення з багатозначністю — це лише початкова ланка роботи. За нею має йти система тренувальних вправ над остаточним усвідомленням поняття багатозначності, над збагаченням і уточненням словника учнів.

Усі теми, присвячені вивченню семантики слова, нерозривно між собою пов’язані, і шляхи вивчення кожної з них дуже близькі. Так, під час вивчення прямого і переносного значення слів також подаємо ряд речень або уривок з тексту, де одне й те ж слово вжите в прямому і переносному значеннях.

Знайомити учнів з омонімами, їх характерними ознаками й стилістичною роллю також найзручніше шляхом аналізу таблиці, в якій подано речення з омонімами. Добре було б, коли б значення кожного омоніма ілюструвалося малюнками.

У процесі вивчення омонімів необхідно домогтися чіткого уявлення їх відмінності від багатозначних слів. Омоніми — це слова, що мають однаковий звуковий склад, однакове звучання, але відмінні за значенням.(додаток Ґ)

Багатозначність — це наявність в одного й того самого слова двох чи більше зв’язаних між собою лексичних значень. Таким чином, одне слово використовується для найменування різних предметів чи явищ об'єктивної дійсності. У багатозначному слові одне лексичне значення виступає як основне, первинне, а інші - як вторинні. Між значеннями багатозначного слова існує семантичний зв’язок, що є підставою вважати їх значенням одного й того ж слова і відрізняти від омонімів, які не мають семантичної спільності. Обов’язково слід звернути увагу на те, як подаються у словнику омоніми (в кількох статтях) і багатозначні слова (в одній статті). Завдання вивчення цієї теми не тільки в тому, щоб збагатити словник учнів омонімами і навчити усвідомлювати значення кожного з них, розкрити стилістичну роль їх у мові.

У вивченні лексики взагалі чільне місце має посісти робота над лексичною синонімікою. Мета цієї роботи, по-перше, збагатити словник учнів лексемами з спільним основним значенням і навчити відчувати та розрізняти змістові й емоційні відтінки цих слів; по-друге, познайомити учнів з різною сферою вживання синонімів відповідно до ідейно-тематичного змісту і цільової спрямованості висловлювань (чим і визначається стиль мови і мовлення); по-третє, виробити вміння і навички користуватися синонімами для точнішої, виразнішої і яскравішої передачі думок і почуттів. Значення синонімів і вміле їх використання роблять мову багатшою, здатною висловлювати найтонші відтінки думок, найглибші почуття і переживання. Незрівнянно велика роль синонімів у мові відзначена українським поетом і вченим М. Т. Рильським, він зазначав, що багатство синонімів — одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці, — невід'ємна прикмета хорошого стилю, доконечна риса справжнього майстра. …Синоніми — могутня зброя в руках письменника, оратора, лектора, вчителя, матері, що виховує дітей, майстра, що показує учням, як працювати при верстаті, дипломата, що розмовляє з представниками іншої держави, і т. ін.

Велика стилістична роль синонімів притаманна їх природі.

Синоніми — це слова, що означають назву однакових понять, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно-експресивним забарвленням, сферою стилістичного вживання або можливостями поєднання з іншими словами. Наявність відмінностей між синонімами й забезпечує їм велику стилістичну значущість, адже в кожному конкретному випадку вживання можна знайти найбільш відповідне слово. Усі слова синонімічного ряду — велетенський, гігантський, колосальний, титанічний — означають «дуже великий за розміром, силою прояву і т. д.», проте кожне слово має певну своєрідність, що й дає можливість передати в найтонших відтінках цю ознаку. Різну міру прояву фізичної чи моральної сили можна передати, тільки вміло використовуючи синонімічні прикметники сильний, всесильний, могутній, дужий, потужний та ін. оскільки однією з основних прикмет синонімів є здатність визначити одне й те саме поняття, то й існує потенціальна можливість заміни одного слова іншим. Саме ця ознака спершу й розкривається при вивченні теми «Синоніми» в 4 класі. Напевно, найзручніше давати перші відомості про синоніми шляхом аналізу таблиці, в якій подано синонімічні ряди слів. У процесі такого аналізу з’ясовується, що кожен з синонімів ряду має відмінність у значеннєвих відтінках, стилістичному забарвленні, сфері вживання чи можливостях поєднання з іншими словами.

Завершується вивчення синонімів на уроці розглядом таблиці, в якій подано використання синонімічних слів у реченнях. При цьому учитель з’ясовує, чим зумовлюється вибір синоніма в кожному конкретному випадку вживання.

Опрацювання розділу «Лексика» в 4 класі завершується вивченням антонімів. Це досить складна тема, адже слід домогтися усвідомлення того, що антоніми — це слова з протилежним значенням, однак ці значення співвідносні, об'єднані змістом на основі протиставлення. «Протилежність включається (як компонент значення) у самий предметно-логічний зміст співвідносних слів, так що усвідомлення однієї з протилежностей неможливе без її проти члена…» (Новиков Л. А. Антонимы в русском языке. — М., 1973. — С.60.). Антонімічні слова — це видові поняття, що входять до якогось родового (ніч і день — частини доби, близько і далеко — поняття простору та ін.). Антонімія тісно пов’язана з багатозначністю слів, бо останні вступають в антонімічні зв’язки своїми окремими значеннями (спокійний сон — тривожний, спокійний океан — бурхливий). Антоніми відіграють велику стилістичну роль. Це засіб контрастної характеристики образів, предметів, явищ. За їх допомогою створюються антитези, що мають велику художньо-виразну силу.

Основні види тренувальних вправ з лексики такі:

I. Лексичний розбір, що передбачає визначення в тексті для аналізу слова, розкриття його лексичного значення, віднесення до певної групи й характеристику найважливіших його ознак.

Лексичний розбір може бути повний, коли визначаються всі характерні особливості слова, що визначаються в школі, і частковий.

Наприклад, після вивчення тем «Значення слова» та «Багатозначні й однозначні слова» аналізуються слова за такою схемою:

1) слово, що аналізується, в початковій формі;

2) визначити, до якої частини мови належить;

3) розкрити його значення в даному тексті;

4) однозначне воно чи багатозначне;

5) якщо багатозначне, то встановити, з якими ще значеннями вживається в мові.

Після наступної теми «Пряме і переносне значення слова» до схеми додається:

6) в якому значенні вживається слово — прямому чи переносному.

За окремою схемою можна характеризувати омоніми, синоніми, антоніми. Наприклад, схема аналізу омонімів така:

1) слова, що аналізуються назвати в початковій формі;

2) визначити, до якої частини мови належать;

3) розкрити значення їх у тексті;

4) з’ясувати стилістичну роль.

Після завершення вивчення лексики в 4 класі складається схема лексичного аналізу, якою слід користуватися до часу вивчення нових питань:

1) слово, що аналізується, назвати в початковій формі;

2) визначити, до якої частини мови належить;

3) розкрити значення його в даному контексті;

4) однозначне воно чи багатозначне;

5) якщо багатозначне, то встановити, з якими ще значеннями вживається;

6) в якому значенні вживається слово — прямому чи переносному;

7) чи має воно омоніми, якщо має, то дібрати їх;

8) дібрати до аналізованого слова синоніми, якщо вони є;

9) чи можливий добір антонімів; утворити всі можливі антонімічні пари (в межах багатозначного слова).

10) яким є слово щодо сфери використання — загальновживаним, діалектним чи професійним;

11) чи належить слово до запозичених? Визначити походження іншомовного слова;

12) визначити приналежність слова до застарілих слів чи до неологізмів.

II. Віднаходження у словосполученні, реченні чи тексті відповідних лексичних явищ і характеристика їх за певним зразком чи без нього.

III. Добір прикладів з названих джерел, які б ілюстрували дане лексичне явище.

IV. Самостійний підбір слів певної категорії. Наприклад, підібрати аноніми чи синоніми до поданих слів і т. ін. Такий підбір необхідно здійснювати, враховуючи багатозначність слів, наприклад: свіжий (хліб) — черствий, свіжий (огірок) — маринований тощо.

V. Самостійне складання речень із словами різних лексичних категорій (омоніми, синоніми, антоніми тощо), значення яких попередньо з’ясовується.

VI. Розташування поданих синонімів у порядку градації (зростання міри якості, інтенсивності дії, ступеня емоційності тощо). Наприклад, пропонуємо синоніми гарний, чарівний, славний, хороший, прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний розташувати в такому порядку, кожний наступний визначав більшу міру ознаки й емоційності, тобто таким чином: гарний, хороший, славний, прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний. Завдання може бути й іншим: розташувати слова в порядку зменшення інтенсивності дії, міри ознаки і т. ін. Наприклад, подаємо синоніми швидко, хутко, прудко, шалено і розташовуємо їх так: шалено, прудко, хутко, швидко.

VII. Групування поданих слів за певними ознаками, а також складання таблиць у процесі такої роботи. Наприклад, закріплюючи відомості про короткі й повні прикметники, про поділ їх на тверду й м’яку групи, подаємо учням ряд слів: широкий, хоробрий, красен, безкраїй, мужній, лагідне, радісна, важкі, безмежний, гарний, ласкавеє, тяжкії, веселая, славний. Після граматико-орфографічної характеристики слів ставиться завдання розташувати слова за синонімічними рядами, з’ясувати причини такого розташування:

Широкий, безкраїй, безмежний;

Хоробрий, мужній;

Лагідне, ласкавеє;

Важкі, тяжкії;

Радісна, веселая;

Гарний, славний, красен.

Цей вид занять можна успішно поєднувати з вивченням словотворення в межах різних частин мови, типів відмін іменника, правопису прислівників та ін.

VIII. З вивченням словотворення і виробленням правописних навичок пов’язана і така лексична робота: утворення антонімічних пар від одного й того самого слова за допомогою префіксів з (с-, зі-), роз-, під-, від-, за-, вита ін.: з'їхатися — роз'їхатися, сформувати — розформувати, підійти — відійти, залетіти — вилетіти. Варіантом цієї вправи є утворення від поданих слів антонімів з префіксом без-: вітряний — безвітряний, корисливий — безкорисливий, збройний — беззбройний.

IX. З урахуванням специфіки занять населення місцевості, де проживають учні, аналізувати тексти з відповідною професійною лексикою (рибальською — в рибальських селищах, виноградарською — там, де вирощують виноград, гірничою — у шахтарських містах) і складати тематичні словники.

X. Визначення ролі виучуваного лексичного явища в реченні чи в тексті. Виконання такого завдання реалізує зв’язок у вивченні мови і літератури.

XI. Вибір потрібного слова з кількох поданих у процесі виконання творчих робіт. Наприклад, з поданого синонімічного ряду вибрати потрібне слово і вставити його в речення. Це, власне, один з різновидів творчого диктанту. Проводиться він так: у реченні пропускається слово, а учням пропонується ряд синонімів, з яких необхідно вибрати найбільш доречний і вставити на місці пропуску.

Виконуючи роботу такого типу, необхідно розкрити особливість значення кожного синоніма, вмотивувати доцільність вибору саме такого, а не іншого синоніма.

XII. Усунення повторення одного із слів у реченні чи в межах неширокого контексту.

XIII. Використання з певною метою тих чи інших лексичних явищ у різних видах робіт з розвитку зв’язного мовлення.

XIV. Переклад з російської мови і порівняльна характеристика лексики за походженням чи іншими ознаками.

XV. Здійснюючи міжпредметні зв’язки, систематично проводити спостереження над використанням різних лексичних груп у художніх творах на уроках літератури, надаючи цій роботі стилістичного спрямування.

XVI. Боротьба за високу культуру усного мовлення учнів нерозривно пов’язана із збагаченням їхнього словникового запасу різними категоріями лексики, усуненням лексичних помилок, прищепленням навичок використовувати слово як виразовий засіб нашої мови. [63, с.171−183]

Шкільний курс лексики і фразеології має свої лінгвістичні основи, під якими слід розуміти той комплекс вихідних позицій мовознавства, що становлять теорію і практику вивчення лексики в школі. Такою вихідною точкою для методики лексики і фразеології є вчення про функціонально — структурну одиницю мови.

Лексика — це сукупність слів, словниковий склад мови, а лексикологія — наука, що досліджує цей запас. Оскільки лексика тієї чи іншої мови не є звичайною сумою слів, а певною системою співвідносних і взаємозв'язаних фатів, то лексикологія видається нам наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. У лексикології слова вивчаються з точки зору:

1) їх смислового значення;

2) місця в загальній системі лексики;

3) походження;

4) вживаності;

5) сфери застосування в процесі спілкування;

6) їх експресивно — стилістичного характеру.

Як розділ науки лексикологія має свій об'єкт дослідження і володіє своєю системою понять. Слова в мові тісно пов’язані між собою. Як одиниця мови, слово виконує номінативну функцію. Воно являє собою сукупність значень, котрі по-різному виявляються в мовленні.(додаток Д) Слова служать для називання явищ дійсності: предметів, ознак, дій, кількостей (поле, добрий, гарно, працювати, п’ять), позначення смислових відношень між словами і реченнями (навчаються у школі, мир буде збережено, бо цього прагнуть усі), для вираження (але не називання) різних почуттів (ах, гей), передачі криків тварин чи імітації інших звуків (цвірінь — цвірінь, тік — так). За своїм значенням, функцією, граматичними ознаками слова поділяються на три групи — самостійні, службові, вигуки і звуконаслідувальні слова. Самостійні слова мають лексичне значення, оскільки означають щось конкретно існуюче або таке, що мислиться як конкретне явище. Під час вивчення лексики необхідно враховувати співвіднесеність самостійних слів з реальною дійсністю, наявність у них лексичного і граматичного значень. Основна ознака слова, яка відрізняє його від інших одиниць (звуків, морфем), — єдність звучання і значення.

Так, комплекс звуків (дім) викликає у нас уявлення про споруду, а (великий) — про розмір. Лексичне значення слів не залежить від граматичного значення. Воно в слові залишається незмінним, хоч у зв’язку з відмінюванням чи дієвідмінюванням більшість самостійних слів міняють частково або повністю своє звучання (мир — миру, червоний — червоному, робити — роблю, ти — тебе).

Під час навчання лексики у школі, необхідно враховувати, що самостійні слова, зберігаючи єдність лексичного значення, можуть мати різні граматичні форми. Вони мають по декілька значень, кожне з яких виражається тільки в конкретній мовленнєвій ситуації, у конкретному реченні.

Розрізняють три типи лексичних значень слова: номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене. Слова називають певну реалію і водночас можуть виражати ставлення мовця до предмета висловлювання (позитивне, негативне тощо) і ставлення до слова, підкреслюючи сферу його вживання (нейтральну, офіційну та ін.). Отже, номінативне (понятійне) значення слова супроводжується додатковими — експресивними і стилістичними значеннями. Наприклад, базікати (зневажливе) і ректи (урочисте). Іноді одне й те ж слово може мати, окрім номінативного, експресивне і стилістичне значення. Наприклад, слово швендяти. Розкриття усіх значень слова має важливе значення, бо забезпечує єдність вивчення лексики і стилістики.

Значення окремих слів можуть бути фразеологічно або синтаксично зумовленими. Так, значення слів теревені правити сприймається тільки у фразеологізмі, а значення слова сокіл у реченні Мати не надивиться на свого сокола (Панас Мирний) зумовлене його синтаксичною функцією. Більшість слів мають основне номінативне значення, у якому відбивається об'єктивна реальність, з його допомогою визначаються й називаються поняття. Номінативне значення є основою для виникнення й існування інших значень слова.

З типами лексичних значень учні безпосередньо не знайомляться, але на практиці учителю доведеться з’ясувати залежність значення слова від контексту, від зв’язку з іншими словами. Опора на типи лексичних значень необхідна при вивченні фразеологізмів, а також семантики різних типів речень.

Серед багатьох значень слова виділяється пряме і переносне. Воно служить базою для створення метафор, що в свою чергу є важливим для роботи над зв’язним мовленням і мовою художніх творів. Сукупність усіх значень становить лексичне значення слова і складає його семантичну структуру. Скажімо, слово книжка: номінативне (пряме) значення — назва зброшурованої й оправленої певної кількості друкованих або рукописних аркушів, емоційне — книжечка (розм., поет.), синтаксично обумовлене — записна книжка, фразеологічно обумовлене — братися за книжку. Працювати над лексичним значенням слова найдоцільніше в контексті, бо саме там найтонше розкриваються усі його значення. Слова в мові перебувають у різних смислових відношеннях. Ці відношення створюють системні зв’язки, які ґрунтуються на семантиці слів, приналежності їх до різних частин мови і сполучуваності з іншими словами в контексті.

Поняття «системні відношення» і «лексична парадигма» в школі не вивчаються. Однак структура шкільного курсу мови вимагає практичного засвоєння цих понять. З лексичною парадигмою, наприклад, школярі знайомляться в процесі вивчення лексики (синоніми, омоніми, антоніми), словотвору (споріднені слова), морфології (лексико — семантичні групи слів), синтаксису (узагальнюючі слова при однорідних членах речення) і в роботі над розвитком мовлення (тематичні групи слів). Для розуміння системних відношень у лексиці варто з’ясовувати лексичне значення певного ряду слів через семантику стрижневого або вихідного слова.

Системні відношення між словами залежать від контексту і сполучуваності слів у ньому. Такі відношення між словами називають контекстуальними. Сполучаються одне з одним слова, якщо між предметами, явищами реальної дійсності, які вони називають, існують певні зв’язки. Наприклад, діти і школа, вчитися і школа, діти і вчитися (діти вчаться, вчаться в школі). Якщо таких зв’язків немає, то слова не можуть сполучатися між собою, наприклад: вчитися і сніг, школа і думати. Важливу роль відіграє сполучуваність слів для оформлення тексту того чи іншого стилю, де по — різному використовуються такі співвідносні ряди слів, як високі - низькі, загальновживані - емоційно забарвлені, загальновживані - діалектні тощо. Встановлення контекстуальних відношень, контекстуальної сполучуваності слів дозволяє виробляти навички стилістично правильного використання української лексики.

Навчання фразеології в школі ґрунтується на її засвоєнні, розумінні семантичної і синтаксичної специфіки. Фразеологізми звичайно називають лексико — граматичну єдність двох і більше компонентів, граматично — оформлених у вигляді словосполучення чи речення, яке має цілісне значення і здатне в мові відтворюватись за традицією, автоматично.

У мовознавстві існує кілька назв сталих словосполучень — фразеологізм, фразеологічний зворот, фразеологічна одиниця тощо. Всі вони ідентичні одна до одної, але більш поширеною стала перш з них — фразеологізм. До фразеологізмів належать різні за своєю семантикою, структурою і ступенем образності стійкі словосполучення (фразеологічні зрощення, або ідіоми, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення), прислів'я, приказки, крилаті слова і вислови. Фразеологічними зрощеннями прийнято вважати такі неподільні словосполучення, в яких їх загальне лексичне значення не співвідносне з окремими значеннями слів: бити байдики, теревені правити, на всі заставки, сісти в калошу та ін.

Фразеологізми відзначаються низкою ознак, що виділяють їх в окрему лінгвістичну одиницю. Вони відмінні від слова, звичайного словосполучення і речення, хоч мають з ними немало спільного.

Велика група фразеологізмів, маючи лексичне значення і вільно реалізуючи граматичні категорії, вступає в синонімічні зв’язки з словами і виконує синтаксичні функції певних частин мови. Лексичне значення слова і фразеологізму теж не завжди співвідносне, хоч і спільного між ними є чимало. Крім того, значення фразеологічних одиниць супроводжується образною характеристикою.

Для вивчення в школі, крім названих вище, слід віднести крилаті слова і вирази, прислів'я і приказки вивчаються на уроках літератури.

1.2 Засоби реалізації роботи над словом на його значеннєвому рівні

Слово є однією з найважливіших одиниць мови, всі інші мовні одиниці тією чи іншою мірою пов’язані з ним. Мовні звуки реалізуються лише в слові; такі мовні одиниці, як морфеми, можуть існувати тільки на базі слова; із слів складаються словосполучення і речення, за допомогою яких людина оформлює свої думки й передає їх іншим людям, фактично за допомогою слів реалізується найважливіша функція мови — комунікативна.

В ієрархічній системі мовних одиниць слово належить до вищого після морфеми ряду й займає місце безпосередньо після неї. Зрідка воно складається з однієї фонеми й значно частіше з комплексу фонем, які реалізуються в різноманітному, специфічному для кожної мови звуковому вияві, що й становить його матеріальну основу.

Важливою загальною ознакою слова є його виділюваність як мінімальної самостійної одиниці мови. Ця ознака відрізняє слово від фонеми і морфеми, які у мові поза словом не виступають. На відміну від словосполучення, слово характеризується і такою ознакою, як відтворюваність. Якщо словосполучення і речення будуються заново, то слово в процесі мовлення заново не твориться, а відтворюється.

Безсумнівним є також те, що кожне слово пов’язане із значенням і що воно належить до значущих одиниць мови.

На підставі викладеного вище слово можна визначити як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення. [67, с.15−26]

Слово — центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.

Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова — це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.

Лексичне значення слова тісно пов’язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію — це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.

Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з’являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища… Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях — зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.

За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв’язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.

В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення.

Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію — номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.